Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 193/805/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; щодо припинення права оренди.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 13.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 13.09.2023.
Дата набрання законної сили: 06.09.2023
Номер судового провадження: 61-13263ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		06 вересня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 193/805/20
		провадження № 61-13263св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,      Сердюка В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - селянське (фермерське) господарство «Велич»,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу селянського (фермерського) господарства «Велич» на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2021 року в складі судді Кащук Д. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року в складі колегії суддів Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина
		Короткий зміст вимог
		У липні 2020 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до суду з позовом до селянського (фермерського) господарства «Велич» (далі також - СФГ «Велич», відповідач) про розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки. 
		Позовну заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 84687767 від 10 квітня 2017 року вона є законним власником земельної ділянки загальною площею 8,050 га, кадастровий № 1225284100:01:003:0084, розташованої на території Мар`є-Дмитрівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, отриманої у спадок від ОСОБА_2 за заповітом № 314 від 10 квітня           2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Софіївського районного нотаріального округу Кот Л. І., про що видано Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 47384319 від 10 квітня 2017 року.
		Між ОСОБА_2 (орендодавець) та СФГ «Велич» в особі голови ОСОБА_3 20 лютого 2006 року було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 8,050 га, кадастровий № 1225284100:01:003:0084, розташованої на території Мар`є-Дмитрівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, строком на 30 років. Згідно з пунктом 40 вказаного договору, право на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної особи - орендодавця переходить до спадкоємців, тобто в даному випадку до позивача.
		Однак після укладення вказаного договору (навіть ще за життя ОСОБА_2 ), відповідач належним чином не виконував умови вищезазначеного договору, допустив порушення пунктів 9, 10, 13 договору, що в свою чергу є порушенням пункту 3 частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі», відповідно до якого істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності.
		Позивач уточнила позовні вимоги у процесі розгляду справи і остаточно просила: розірвати договір оренди земельної ділянки № 5, укладений між ОСОБА_2 (спадкоємець, власник ОСОБА_1 ) і СФГ «Велич» в особі засновника ОСОБА_3 , зареєстрований 27 червня 2008 року у Софіївському районному відділі Дніпропетровської регіональної філії ДБ «Центр ДЗК при Держкомземі України», запис № 040813300581; зобов`язати СФГ «Велич» негайно передати їй земельну ділянку загальною площею 8,050 га, кадастровий № 1225284100:01:003:0084, розташовану на території Мар`є-Дмитрівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, в стані придатному для цільового використання.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		Софіївський районний суд Дніпропетровської області рішенням                      від 15 вересня 2021 року позов задовольнив.
		Розірвав договір оренди земельної ділянки № 5 від 20 лютого 2006 року, укладений між ОСОБА_2 (спадкоємець ОСОБА_2 - ОСОБА_1 ) і СФГ «Велич» в особі засновника ОСОБА_3  та зареєстрований 27 червня 2008 року у Софіївському районному відділі Дніпропетровської регіональної філії         ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що вчинено запис                    № 040813300581.
		Зобов`язав СФГ «Велич» передати власнику ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 8,050 га, кадастровий № 1225284100:01:003:0084, розташовану на території Мар`є-Дмитрівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, в стані придатному для цільового використання.
		Розподілив судові витрати.
		Рішення місцевий суд мотивував тим, що відповідач неналежно виконував свої зобов`язання за договором оренди земельної ділянки від 20 лютого  2006 року, несвоєчасно здійснював виплату орендної плати у грошовій формі та не в повному обсязі, що свідчить про неналежність виконання умов договору та систематичність порушення його умов. Позовні вимоги          ОСОБА_1 про розірвання договору оренди є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки знайшли своє підтвердження під час судового розгляду та доведені належними та допустимими доказами. Вимога про передачу земельної ділянки є похідною від вимоги про розірвання договору оренди і також підлягає задоволенню.
		Справа розглядалася судом апеляційної інстанції неодноразово.
		Дніпровський апеляційний суд постановою від 06 грудня 2022 року апеляційну скаргу СФГ «Велич» залишив без задоволення, а рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 15 вересня     2021 року - без змін.
		Переглядаючи рішення місцевого суду апеляційний суд дійшов висновку про правильне застосування судом першої інстанції як норм матеріального, так і процесуального права з чітко визначеним характером спірних правовідносин, та перевірив належним чином питання чи здійснював відповідач нарахування орендної плати з 2008 року з урахуванням індексу інфляції, як це передбачено пунктом 10 договору оренди, оскільки такі доводи є вагомими у спорі про розірвання договору оренди землі. При цьому апеляційний суд врахував, що виплата орендної плати у меншому розмірі, ніж передбачено законом і договором, також є підставою для його розірвання. Під час нового розгляду справи апеляційним судом враховано, що за статтею 21 Закону України «Про оренду землі» розмір орендної плати, який визначено у договорі, її обчислення (для сплати) відповідачем не здійснювалось з урахуванням індексів інфляції, як і не здійснювалась індексація нормативної грошової оцінки, зворотнього відповідачем не доведено, як і не надано належних доказів сплати коштів за оренду, як то: видатковий касовий ордер, виписаний орендарем та підписаний орендодавцем; видаткова накладна, підписана сторонами; довідка, видана податковою інспекцією, про наявність сплати коштів із земельного податку та оренди землі, оскільки вказані документи є платіжними і з них можливо встановити періоди нарахування. Апеляційний суд дійшов висновку про дотримання судом першої інстанції всіх вимог норм матеріального права та погодився з місцевим судом, щовідповідач неналежно виконував свої зобов`язання договором оренди земельної ділянки від 20 лютого 2006 року, несвоєчасно здійснював виплату орендної плати у грошовій формі та не в повному обсязі, що свідчить про неналежність виконання умов договорів та систематичність порушення ним умов договору оренди.
		Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання договору оренди є обґрунтованими, тому підлягають задоволенню, а вимога про передачу земельної ділянки є похідною від вимоги про розірвання договору оренди, тому також має бути задоволена.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У грудні 2022 року представник СФГ «Велич» - адвокат Мудраченко В. М. надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області                    від 15 вересня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду      від 06 грудня 2022 року.
		У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог           ОСОБА_1 .
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Верховний Суд ухвалою від 23 березня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою СФГ «Велич» на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року, та витребував справу з суду першої інстанції.
		Указана справа надійшла до Верховного Суду.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Підставами касаційного оскарження представник вказує застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 06 березня 2019 року в справі № 183/262/17, від 16 березня 2020 року в справі                   № 922/1658/19, від 25 травня 2020 року в справі № 475/793/17. Також апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів.Суди не врахували усну заяву представника відповідача про застосування спливу позовної давності, заявлену ним в суді першої інстанції. Також зазначав, що у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем із сплати орендної плати за спірним правочином, а навіть наявна переплата, оскільки відповідач надавав позивачу, а також її матері ( ОСОБА_4 ) грошові кошти на лікування та поховання первісного орендодавця ОСОБА_2 (баби позивача та відповідно матері ОСОБА_4 ) в якості оплати відповідачем орендної плати за відповідним договором оренди.
		Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). 
		Позиція інших учасників
		У встановлений ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2023 року строк відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
		Фактичні обставини, встановлені судами
		Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно       № 84687767 від 10 квітня 2017 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки загальною площею 8,050 га, кадастровий № 1225284100:01:003:0084, розташованої на території Мар`є-Дмитрівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, отриманої у спадок від ОСОБА_2 за заповітом № 314 від 10 квітня 2017 року, складеним приватним нотаріусом Софіївського району нотаріального округу Кот Л. І.
		Між ОСОБА_2 та СФГ «Велич» в особі голови ОСОБА_3 20 лютого 2006 року укладено договір оренди земельної ділянки № 5 загальною площею 8,050 га, кадастровий № 1225284100:01:003:0084, розташованої на території Мар`є-Дмитрівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, строком на 30 років.
		Пунктом 5 вказаного договору визначено нормативну грошову оцінку земельної ділянки станом на 20 лютого 2006 року у розмірі 76 930,51 грн.
		Згідно з пунктом 9 договору орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: грошова - 1 154 грн; або натуральна: зернові - 2 000 кг, насіння соняшника 200 кг, відробіткова: оранка і культивація городу до 0,50 га на території Мар`є-Дмитрівської сільської ради.
		Відповідно до пункту 10 договору обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації.
		Пунктом 11 цього ж договору передбачено, що орендна плата вноситься до 31 грудня звітного року.
		Розмір орендної плати переглядається один раз у п`ять років, зокрема зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, в інших випадках, передбачених законодавством (пункт 13 договору оренди).
		У пункті 28 договору оренди орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
		ОСОБА_2 09 березня 2010 року направила голові СФГ «Велич» ОСОБА_3 заяву, в якій зазначила, що запроваджена орендна плата за землю у розмірі не менше 3 % від визначеної законодавством вартості земельної ділянки, у зв`язку з чим просила провести з нею розрахунок з орендної плати у відповідності до вимог чинного законодавства України - не менше 3 % від вартості земельної ділянки з урахуванням індексації та негайно переукласти договір оренди земельної ділянки чи внести до нього відповідні зміни.
		ОСОБА_2 09 березня 2010 року зверталася з листом до прокурора Софіївського району, у якому зазначала, що ОСОБА_3 орендну плату їй сплачує без врахування індексації, визначеної пунктом 10 договору, її розмір не відповідає законодавству України. 
		Згідно з розпискою ОСОБА_4 отримала орендну плату від СФГ «Велич» 24 грудня 2006 року за ОСОБА_2 за 2007 рік у розмірі 300 грн. 
		ОСОБА_2 22 квітня 2007 року отримала у рахунок орендної плати за 2007 рік                      200 грн.
		Згідно з розпискою від 29 квітня 2008 року ОСОБА_2 отримала орендну плату в розмірі 500 грн, однак за який рік не зазначено.
		ОСОБА_2 отримала орендну плату за 2013-2014 роки в розмірі 9 000 грн                            (по 4 500 грн за кожен рік), що підтверджується видатковим касовим ордером від 28 березня 2013 року.
		Також судом із відомості про видачу орендної плати встановлено, що розмір фактично виплаченої орендної плати 28 березня 2013 року за 2013 рік становить 4 500 грн, за 2014 рік - 4 500 грн, за 2015 рік - 5 500 грн, однак підпис отримувача є нерозбірливим.
		За 2016 рік у графі дебет неможливо розібрати розмір отриманої суми оренди.
		За 2017 рік отримана 04 липня 2016 року орендна плата 10 000,00 грн, а за  2018 рік - отримана 27 липня 2016 року орендна плата 10 000,00 грн. Однак ідентифікація особи, яка розписалась у відомості про її отримання викликає труднощі, у зв`язку з відмінністю підпису від підпису орендодавця та незазначенням прізвища і ініціалів отримувача. 
		ОСОБА_1 24 грудня 2019 року отримала поштовим переказом у рахунок орендної плати за землю за 2019 рік - 6 135 грн. Однак зазначена виплата проведена без урахування коефіцієнтів індексації та 3 % річних, є сумою, яка не відповідає змінам розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів, нормативно-грошової оцінки земельної ділянки станом на 2019 рік.
		Згідно з інформацією з Держгеокадастру, опублікованою на офіційному сайті, середня орендна плата за користування землею сільськогосподарського призначення у Дніпропетровській області встановлена у таких розмірах:  2016 рік - 949,90 грн за 1 га; 2017 рік - 1 012,90 грн за 1 га; 2018 рік -               1 276 грн за 1 га, 2019 рік - 2 594 грн за 1 га. 
		Також встановлено, що позивач за загальну площу земельної ділянки у розмірі 8,050 га мала отримувати орендну плату за землю в середньому за: 2016 рік - 7 646,69 грн, 2017 рік - 8 153,84 грн, 2018 рік - 10 271,80 грн,     2019 рік - 2 0881,70 грн.
		ОСОБА_1 у березні та червні 2020 року звернулася із вимогами до відповідача про погодження дострокового розірвання договору оренди на підставі пункту 38 договору № 5 від 20 лютого 2006 року за взаємною згодою сторін та укладення угоди про дострокове розірвання зазначеного договору, у зв`язку із неналежним виконанням умов цього договору, а саме пунктів 9, 10, 13.
		Однак, станом на 16 липня 2020 року ОСОБА_1 відповіді на зазначені вимоги не отримала.
		На виконання ухвали Дніпровського апеляційного суду від 30 серпня         2022 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області повідомило, що згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми/джерела виплачених доходів та утриманих податків за період з        2008 року по 2017 рік (включно) відсутнє нарахування та виплата СФГ «Велич» доходів громадянці ОСОБА_2 у вигляді орендної плати. За відомостями з того ж державного реєстру, відповідно до податкової звітності СФГ «Велич» за період з 2017 року по 2020 рік підприємством проводились нарахування та виплата орендної плати громадянці ОСОБА_1 у сумі  7619,90 грн у третьому кварталі 2019 року та в сумі 10 000,00 грн. у четвертому кварталі 2020 року. Виплати здійснювались за ознакою доходу «106» (надання земельної ділянки частки (паю) в лізинг, оренду або суборенду).
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;        2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Як видно із касаційної скарги, рішення судів, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
		Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга СФГ «Велич» не підлягає задоволенню, з таких підстав. 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		У частині першій статті 2 ЦПК України зазначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
		Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
		Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України «Про оренду землі»).
		Договір оренди землі укладається у письмовій формі (частина перша статті 14 Закону України «Про оренду землі»).
		Частиною першою статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
		У статті 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.
		Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (стаття 21 Закону України «Про оренду землі»).
		Отже, за загальним правилом індексувати необхідно лише орендну плату, якщо інше не передбачено у договорі оренди.
		За статтею 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
		Частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельного кодексу України та іншими законами України.
		Водночас у пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України вказано таку підставу припинення права користування земельною ділянкою як систематична несплата земельного податку або орендної плати.
		Отже, згідно зі статтями 13, 15, 21 Закону України «Про оренду землі» основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. У разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.
		Статтями 627, 629 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами
		Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
		Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендарем орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, що вважається істотним порушенням умов договору, оскільки позбавляє орендодавця можливості отримати гарантовані договором кошти за те, що його земельну ділянку використовує інша особа.
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі  № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18) міститься висновок, що …[при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Відповідна правова позиція була викладена Верховним Судом України також у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1449цс17 і підстав для відступу від неї, як і від висновку у справі № 910/16306/13 Велика Палата Верховного Суду не вбачає. Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність].
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) суд дійшов висновку, що … [у пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться». Тлумачення пункту д) частини першої статті 141 ЗК України, частини другої статті 651 ЦК України свідчить, що «несплата орендної плати» охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначеному договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо)].
		Орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати (пункт 28 договору оренди).
		Відповідно до пункту 38 договору оренди його дія припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок систематичного невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.
		Належними доказами сплати коштів за оренду є: видатковий касовий ордер, виписаний орендарем та підписаний орендодавцем; видаткова накладна, підписана сторонами; довідка, видана податковою інспекцією, про наявність сплати коштів із земельного податку та оренди землі, оскільки вказані документи є платіжними і з них можливо встановити періоди нарахування (постанова Верховного Суду від 23 червня 2022 року в справі № 193/805/20).
		Судами встановлено, що за умовами спірного договору оренди було визначено виплату орендної плати в строк до 31 грудня звітного року з урахуванням індексації. Отже, порушення строків виплати відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою полягало в наступному: неповний розрахунок за 2019 рік (та інші роки, починаючи з 2008 року); за період з 2008 року по 2017 рік відповідач нарахування та виплат у вигляді орендної плати ОСОБА_2 не проводив (що встановлено з відповіді ГУ ДПС в Дніпропетровській області); за період з 2017 року по 2020 рік відповідач сплачував орендну плату ОСОБА_1 не в повному обсязі та без індексації її розміру (що є порушенням умов договору оренди та вимог статті 15 Закону України «Про оренду землі»).
		Тобто відповідач систематично не у повному обсязі виплачував орендну плату за спірним правочином як ОСОБА_2 (орендодавцю), так і ОСОБА_1 (правонаступнику орендодавця), що є порушення пунктів 9, 10, 13 договору оренди та як наслідок - підставою для розірвання цього договору. 
		Факт систематичного порушення договору оренди щодо сплати орендної плати є вичерпною підставою для розірвання такого договору, як свідчить усталена судова практика Верховного Суду.
		Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків, що відповідач неналежно виконував свої зобов`язання за договором оренди земельної ділянки від 20 лютого 2006 року, несвоєчасно здійснював виплату орендної плати у грошовій формі та в не повному обсязі, що свідчить про систематичність порушення ним відповідних умов цього договору та відповідно - про неналежне виконання його умов.
		Таким чином, суди правильно вважали, що позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання договору оренди є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Разом із цим, вимога позивача про передачу земельної ділянки є похідною від вимоги про розірвання договору оренди, тому суди також обґрунтовано її задовольнили.
		У статтях 12, 81 ЦПК України зазначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
		Таким чином, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, надали їм належну оцінку, правильно встановили фактичні обставини справи, та як наслідок - ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.
		Щодо доводів касаційної скарги. 
		Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 06 березня 2019 року в справі № 183/262/17, від 16 березня         2020 року в справі № 922/1658/19, від 25 травня 2020 року в справі                 № 475/793/17, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		У справі № 182/262/17 Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду (про відмову у задоволенні позову про розірвання договору оренди землі) та залишаючи у силі рішення суду першої інстанції (про задоволення позову про розірвання договору оренди земельної ділянки), вказав, зокрема, таке. Неналежне виконання умов договору, а саме часткове невиконання обов`язку зі сплати орендної плати також є порушенням умов договору оренди земельної ділянки, яке дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена у подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. З урахуванням вказаного, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 212-215 ЦПК України 2004 року правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, надав правильну правову оцінку наданим сторонами доказам та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_2 про розірвання договору оренди земельної ділянки, оскільки ТОВ «Агро-Віта 2000» істотно порушило умови спірного договору, а саме систематично не сплачувало частину орендної плати, а суд апеляційної інстанції помилково скасував судове рішення, яке відповідає закону.
		У справі № 475/793/17 Верховий Суд, залишаючи без змін судові рішення (про відмову в задоволенні позову про розірвання договору оренди земельної ділянки), погодився із висновками судів, зазначивши, зокрема, таке.  Факт невиконання орендарем обов`язків щодо своєчасної оплати орендної плати, позивачем не доведений, а тому відсутні підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки і стягнення заборгованості з орендної плати  та інших заявлених позивачем сум. Орендна плата була виплачена позивачу своєчасно і в повному обсязі як це передбачено умовами договору оренди землі, що не може свідчити про систематичну її несплату. Позивачем не доведено неотримання ним за розпискою про отримання орендної плати за договором оренди 272 986,35 грн. Враховуючи статтю 531 ЦК України, зміст розписки, складеної позивачем власноручно від 22 квітня 2015 року, яка свідчить про те, що останній погодився на отримання орендної плати за майбутні періоди згідно укладеного договору оренди від 22 квітня              2015 року в розмірі 272 986,35 грн, а також дії орендаря, який сплатив вказану суму, можливо дійти висновку, що сторони погодили у письмовій формі вказаний порядок сплати орендної плати, і цей порядок було реалізовано сторонами, отже у орендаря станом на день пред`явлення позову була відсутня заборгованість перед орендодавцем зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою. Позивач у цій справі не довів істотного порушення орендарем умов договору, позбавлення його права на те, на що він розраховував при укладенні договору оренди.
		У справі № 922/1658/19 та у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. Зокрема, у зазначеній справі - про стягнення 1 549 603,26 грн заборгованості зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.
		Отже, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається, не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постанові, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, предмет позову та встановлені фактичні обставини.
		Аргументи касаційної скарги, що апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи не заслуговують на увагу, оскільки не зазначено відомості про зміст цього клопотання та доводи неправомірності його відхилення судом.
		Доводи касаційної скарги про відсутність заборгованості у відповідача перед позивачем із сплати орендної плати, оскільки така була виплачена, зокрема, позивачу та її матері за їх проханням в якості коштів на лікування, поховання ОСОБА_2 є необґрунтованими. При розгляді справи відповідачем не було надано належних доказів щорічної виплати орендної плати з дотриманням умов договору (своєчасно та у повному обсязі). Разом із цим, відповідач не позбавлений права вимоги про повернення від відповідних осіб безпідставно набутих коштів.
		Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про невирішення судами усної заяви представника відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності. Касаційна скарга не містить належних аргументів на підтвердження подання такої заяви та відповідно достатні докази цього у справі відсутні. Зокрема, в силу статті 248 ЦПК України у протоколах судових засідань в суді першої інстанції (від 06 жовтня 2020 року, від 07 грудня      2020 року, від 23 лютого 2021 року, від 31 березня 2021 року, від 07 червня        2021 року, від 15 вересня 2021 року) відсутні відомості про заявлення присутнім представником відповідача такої заяви (т. 1, а. с. 182, 215, 227-228, 236-238, 250, т. 2, а. с. 12 відповідно). Доказів подачі зауважень з цього приводу на зміст протоколу судового засідання та прийняття судом відповідної ухвали згідно статті 249 ЦПК України також не надано. Разом із цим, апеляційна скарга відповідача не містить таких доводів (т. 2, а. с. 29-34), а тому відсутні підстави вважати, що апеляційний суд в силу статті 367 ЦПК України безпідставно не надав оцінки цьому аргументу відповідача.
		Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваних судових рішень. Фактично аргументи касаційної скарги про те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та встановили всі обставини у справі на підставі недостатніх доказів, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за змістом статті 400 ЦПК України такі дії виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.
		Інші аргументи касаційної скарги відповідача є ідентичними доводам його апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку і його висновки є достатньо аргументованими. У зв`язку із цим Верховний Суд вважає, що відсутні підстави повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
		Проаналізувавши зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
		Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.
		ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України», рішення від 03 квітня 2008 року).
		Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за їх межі судом касаційної інстанції не встановлено.
		Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
		Суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначили норми права, які підлягали застосуванню.
		У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
		Щодо судових витрат
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу селянського (фермерського) господарства «Велич» залишити без задоволення.
		Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                           В. М. Ігнатенко
		 
		 
		 
		                                                                                                                      С. О. Карпенко
		 
		 
		 
		                                                                                                                      В. В. Сердюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...