Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/26320/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 13.09.2023.
Дата набрання законної сили: 31.08.2023
Номер судового провадження: 11-97апп23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А 
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  
		 
		 
		31 серпня 2023 року
		м. Київ
		 
		 
		Справа № 640/26320/20
		Провадження № 11-97апп23
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Прокопенка О. Б., 
		суддів Воробйової І. А., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Кравченка С. І., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., 
		розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства (далі - ПрАТ) «Компанія «Райз» до Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спор, на стороні відповідача - Національний банк України (далі - НБУ), про скасування постанов
		за касаційною скаргою НБУ на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року (судді Глущенко Я. Б., Пилипенко О. Є., Черпіцька Л. Т.),
		УСТАНОВИЛА:
		У жовтні 2020 року ПрАТ «Компанія «Райз» звернулося до суду із вказаним позовом, в якому просило скасувати постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 06 жовтня 2020 року про поновлення вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, які об`єднані у зведене виконавче провадження.
		На обґрунтування позовних вимог ПрАТ «Компанія «Райз» зазначила про те, що оскаржувані постанови державного виконавця суперечать вимогам Закону України «Про виконавче провадження», Інструкції з організації примусового виконання рішень, Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ). Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 26 лютого 2020 року у справі № 910/628/20 відкрито провадження у справі про банкрутство ПрАТ «Компанія «Райз» без вказівки на дату закінчення (зняття) мораторію, процедура розпорядження майном щодо боржника не завершена, а тому поновлення вчинення виконавчих дій є неправомірним.
		Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 29 січня 2021 року у задоволенні позову відмовив.
		Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 22 грудня 2021 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове - про задоволення позову.
		Визнав протиправними та скасував постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Магди С. Г. від 06 жовтня 2020 року про поновлення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва № 910/10935/17, виданого 04 жовтня 2019 року, та від 06 жовтня 2020 року про поновлення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва № 910/11008/17, виданого 13 грудня 2019 року.
		Стягнув з Міністерства юстиції України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ПрАТ «Компанія «Райз» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 10 846 грн.
		Не погодившись із такими судовими рішеннями, НБУ подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення апеляційної інстанції та закрити провадження у справі.
		Так, НБУ посилається на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах про те, що розгляд всіх майнових спорів, стороною яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
		Скаржник зазначає, що за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника особливість вирішення таких спорів полягає в тому, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, без порушення нових справ з метою судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.   
		Частиною другою статті 7 КУзПБ передбачено концентрацію розгляду господарським судом у межах справи про банкрутство всіх майнових спорів за участю боржника незалежно від того, якою стороною спору він є. Оскільки юридична особа - боржник є учасником справи про банкрутство, а позовна заява стосується майна боржника, яке включено до ліквідаційної маси боржника, відповідний спір має розглядатися в межах справи про банкрутство ПрАТ «Компанія «Райз».
		КУзПБ, застосувавши принцип концентрації у справі про банкрутство ряду майнових та немайнових спорів, розширив підсудність господарському суду спорів, які виникають у відносинах неплатоспроможності боржника та які раніше розглядалися судами інших юрисдикцій.
		НБУ звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки тому, що за умови наявності порушеної справи № 910/628/20 про банкрутство ПрАТ «Компанія «Райз» розгляд позовної заяви у справі № 640/26320/20, яка фактично є скаргою на дії державного виконавця, повинен був здійснюватися в межах справи про банкрутство боржника, що узгоджується з принципом концентрації всіх спорів, стороною в яких є боржник, у межах справи про банкрутство задля судового контролю за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
		У додаткових поясненнях до касаційної скарги НБУ звертав увагу на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29 серпня 2022 року у справі № 910/10877/17, в якій вказано, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію КУзПБ має відбуватися господарським судом у межах справи про банкрутство, яку такий суд розглядає.
		У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив задовольнити касаційну скаргу НБУ. Вказував на те, що оскаржувані постанови державного виконавця від 06 жовтня 2020 року про поновлення вчинення виконавчих дій прийняті в рамках чинного законодавства.
		Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 травня 2022 року відкрив касаційне провадження у справі, а ухвалою від 29 травня 2023 року - передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), мотивувавши це тим, що відповідач оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
		Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі та додаткових поясненнях до неї, а також у відзиві на касаційну скаргу щодо порушення судами правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
		Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 22 жовтня 2019 року головним державним виконавцем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 04 жовтня 2019 року в справі № 910/10935/17.
		Постановою державного виконавця від 10 грудня 2019 року виконавче провадження № НОМЕР_1 приєднано до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_3.
		16 січня 2020 року старшим державним виконавцем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 13 грудня 2019 року в справі № 910/11008/17 та виконавче провадження № НОМЕР_2 приєднано до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_3.
		Господарський суд міста Києва ухвалою від 26 лютого 2020 року відкрив провадження в справі № 910/628/20 про банкрутство ПрАТ «Компанія «Райз» у зв`язку із наявною та непогашеною заборгованістю; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном товариства.
		Постановою старшого державного виконавця від 30 березня 2020 року зупинено вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 04 жовтня 2019 року у справі № 910/10935/17 та постановою старшого державного виконавця від 30 березня 2020 року зупинено вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 13 грудня 2019 року в справі № 910/11008/17 до розгляду питання по суті.
		06 жовтня 2020 року старшим державним виконавцем прийнято постанови про поновлення вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.
		Не погодившись з постановами про поновлення вчинення виконавчих дій, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
		Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
		Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Відповідно до статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
		Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
		Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
		Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
		Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває на примусовому виконанні декілька проваджень щодо одного боржника - ПрАТ «Компанія «Райз». Стягувачі у таких виконавчих провадженнях різні, зокрема НБУ.
		Керуючись вимогами статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець 22 січня 2018 року об`єднав виконавчі провадження по примусовому виконанню виконавчого листа, виданого Святошинським районним судом міста Києва, та наказів Господарського суду міста Києва у зведене виконавче провадження № НОМЕР_3.
		Пізніше - 10 грудня 2019 року та 16 січня 2020 року до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_3 було приєднано виконавчі провадження № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 з виконання наказів Господарського суду міста Києва.
		У касаційній скарзі НБУ наголошує на тому, що розгляд усіх майнових спорів, стороною яких є боржник у справі про банкрутство, мають відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. 
		Таким чином, спір у цій справі виник з приводу постанови державного виконавця про поновлення вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказів Господарського суду міста Києва у зведеному виконавчому провадженні.
		За правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 КАС учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
		Відповідно до частини першої, абзацу першого частини другої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом  України (далі - ГПК), з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
		Отже, законодавець підкреслив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17, від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18 (916/1051/20)).
		У постановах від 15 травня 2019 року у справі № 289/2217/17, від 12 червня 2019 року у справі № 289/233/18, від 19 червня 2019 року у справах № 289/718/18 та № 289/2210/17 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог.
		Згідно із частинами першою - третьою статті 3 ГПК судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до частини шостої статті 12 ГПК господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство (з 21 жовтня 2019 року введено в дію КУзПБ).
		За правилами предметної юрисдикції господарських судів у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
		Справи, передбачені пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника (частина тринадцята статті 30 цього Кодексу), тобто є справами виключної підсудності.
		Таким чином, процесуальний закон встановив імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.
		Тобто законодавець указав, що у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» містяться процесуальні норми, які передбачають особливості розгляду справ указаної категорії.
		Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» втратив чинність з 21 жовтня 2019 року, з набранням чинності КУзПБ.
		Відтак можна зробити висновок, що вказаний КУзПБ передбачає також особливості розгляду справ про банкрутство, що і підтверджено у статті 7 цього Кодексу.
		Таким чином, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію 21 жовтня 2019 року КУзПБ повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
		Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постановах від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (провадження № 12-143гс19), відступати від яких правових підстав немає.
		Ураховуючи наведене вище, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскаржувані в цій справі судові рішення ухвалено без дотримання правил предметної юрисдикції.
		За нормами частини третьої статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
		На підставі пункту 5 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.
		На підставі частини першої статті 354 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
		Отже, рішення Окружного адміністративний суд міста Києва від 29 січня 2021 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.
		За змістом частини третьої статті 354 КАС у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.
		За правилами частини першої статті 239 КАС якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
		Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
		Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він, відповідно, змінює розподіл судових витрат. 
		Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судові рішення та не ухвалює нове, а закриває провадження у справі, розподіл судових витрат на підставі частини шостої статті 139 КАС не здійснюється.
		Керуючись статтями 238, 239, 341, 345, 349, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		1. Касаційну скаргу Національного банку України задовольнити.
		2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року скасувати, провадження у справі закрити.
		3. Роз`яснити позивачеві, що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду господарської юрисдикції та що він має право протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач  О. Б. ПрокопенкоСудді: І. А. Воробйова Г. Р. Крет  І. В. Григор`єва  Л. М. Лобойко  М. І. Гриців С. Ю. Мартєв  Д. А. Гудима К. М. Пільков  Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік  І. В. Желєзний О. С. Ткачук  Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич  С. І. Кравченко Є. А. Усенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...