Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 216/3619/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано судом: 13.09.2023. Зареєстровано: 13.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 14.09.2023.
Дата набрання законної сили: 10.10.2023
Номер судового провадження: 2/216/1800/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 216/3619/23
		провадження 2/216/1800/23
		 
		 
		РІШЕННЯ
		іменем України
		 
		07 вересня 2023 року                        місто Кривий Ріг
		 
		Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого - судді Кузнецова Р.О.,
		за участю секретаря судового засідання Гулковського О.С.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у місті Кривому Розі, в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом комунального підприємства «Міський тролейбус» до ОСОБА_1 про відшкодування витрат з оплати навчання працівника,-
		 
		встановив:
		 
		Комунальне підприємство «Міський тролейбус» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування витрат з оплати навчання працівника. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 , відповідно до Наказу (розпорядження) №138-к від 11.05.2021 з 12.05.2021 був прийнятий на роботу в КП «Міський тролейбус» за професією кондуктор громадського транспорту. 13.04.2020 між КП «Міський тролейбус» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЦТОР» був укладений договір №247 про надання послуг, відповідно до якого товариство надавало послуги з професійно-технічного навчання працівників підприємства з професії водій тролейбуса. Відповідач виявив бажання отримати професію водія тролейбуса та звернувся до адміністрації підприємства з проханням направити його на професійно-технічне навчання до ТОВ «ЦТОР». Маючи взаємну заінтересованість у тому, що відповідач отримав спеціальність за професією водія тролейбуса, між позивачем та відповідачем буд укладений договір №80 від 11.05.2020, за умовами якого позивач прийняв зобов`язання організувати, забезпечити та оплатити навчання відповідача, а відповідач прийняв на себе зобов`язання перебувати з позивачем в трудових відносинах не менше 3 (трьох) років з моменту завершення навчання. При цьому, в пункті 2.6.1 договору передбачили умову, відповідно до якої, у випадку розірвання працівником з власної ініціативи трудових відносин з роботодавцем до закінчення навчання, або протягом 3 (трьох) років після завершення навчання, працівник зобов`язується відшкодувати роботодавцю повний розмір здійснених роботодавцем фактичних витрат на навчання. Завершивши навчання та отримавши спеціальність за професією водій тролейбуса, відповідач був переведений на роботу за професією водій тролейбусу з 21.09.2021, на якій він пропрацював до 28.10.2021. На підставі особистої заяви відповідача, він був звільнений з роботи на підприємстві за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України. При звільненні, відповідач звернувся до підприємства із заявою згідно з якою виявив бажання відшкодувати частину витрат на навчання в сумі 1700,00 грн, шляхом утримання цієї суми із розрахункових сум, які йому належали до виплати при звільненні, а залишок суми витрат на навчання в розмірі 28000,00 грн., він зобов`язався вносити на рахунок підприємства щомісячно, по 500,00 грн. до повного погашення боргу. Однак, до теперішнього часу, в порушення домовленості, відповідач не сплатив позивачу залишок витрат за його навчання в сумі 16317,89 грн, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
		З огляду на предмет та ціну позову, а також інші обставини, які підлягають врахуванню у відповідності до положень пунктів 1 - 8 частини 3 статті 274 Цивільного процесуального кодексу України, дана справа може бути розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
		Відповідач про розгляд справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, судом повідомлявся належним чином, але відповідно до ч. 4 ст. 277 ЦПК України, в установлений судом строк не подав суду заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, також не подав до суду відзив на позовну заяву.
		У зв`язку з чим, на підставі ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. 
		Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
		За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		При цьому відповідно до роз`яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідно до Наказу (розпорядження) №138-к від 11.05.2021, з 12.05.2021 відповідач був прийнятий на роботу в КП «Міський тролейбус» за професією кондуктор громадського транспорту. (а.с. 6)
		13.04.2020 між КП «Міський тролейбус» та ТОВ «ЦТОР» був укладений договір №247 про надання послуг, відповідно до якого товариство надавало послуги з професійно-технічного навчання працівників підприємства з професії «Водій тролейбуса». (а.с. 7-9)
		11.05.2021 відповідач звернувся до позивача із заявою в якій зазначив, що бажає здобути професію «водій тролейбуса» та просить направити його на професійно-технічне навчання до ТОВ «ЦТОР». (а.с. 10)
		11.05.2021 між позивачем та відповідачем був укладений договір №80, за умовами якого позивач прийняв зобов`язання організувати, забезпечити та оплатити навчання відповідача, а відповідач прийняв на себе зобов`язання перебувати з позивачем в трудових відносинах не менше 3 (трьох) років з моменту завершення навчання. При цьому, в пункті 2.6.1 договору передбачили умову, відповідно до якої, у випадку розірвання працівником з власної ініціативи трудових відносин з роботодавцем до закінчення навчання, або протягом 3 (трьох) років після завершення навчання, працівник зобов`язується відшкодувати роботодавцю повний розмір здійснених роботодавцем фактичних витрат на навчання. (а.с. 10 зворот)
		Оплата навчання, зокрема й відповідача, була здійснена позивачем згідно з платіжного доручення/платіжних інструкцій №1912 від 21.07.2021, №2018 від 29.07.2021, №2375 від 31.08.2021, №2249 від 20.08.2021, №2066 від 04.08.2021, №2036 від 02.08.2021, №2250 від 20.08.2021, №2153 від 16.08.2021, №2616 від 22.09.2021, №3133 від 08.11.2021. (а.с. 11-13)
		На підставі наказу №233-К від 20.09.2021 відповідача було прийнято на роботу до КП «Міський тролейбус» на посаду «водій тролейбуса». (а.с. 14 зворот)
		Згідно з наказом №264к від 28.10.2021 про припинення трудового договору (контракту) відповідч був звільнений з посади за власним бажанням. (а.с. 15)
		Згідно з додатком до договору №247 від 13.04.2021 (остаточний кошторис), вартість навчання відповідача склала 18017,89 грн. (а.с. 9 зворот)
		При звільненні, відповідач звернувся до підприємства із заявою від 28.10.2021, в якій зазначив, що бажає відшкодувати частину витрат на навчання в сумі 1700,00 грн, шляхом утримання цієї суми із розрахункових сум, які йому належали до виплати при звільненні, а залишок суми витрат на навчання в розмірі 28000,00 грн., він зобов`язався вносити на рахунок підприємства щомісячно по 500,00 грн. до повного погашення боргу. (а.с. 15 зворот)
		Відповідно до розрахунку позивача, залишок невідшкодованих відповідачем витрат на оплату навчання становить 16317,89 грн.
		Стаття 43 Конституції України проголошує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
		Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Договірне зобов`язання-це відносне правовідношення між юридично рівними і майново самостійними особами, що виникає на підставі укладеного договору, який виражає їх загальну волю на досягнення цивільно-правових результатів майнового чи немайнового характеру, настання яких відбувається у разі здійснення боржником певних активних дій, що відповідають праву вимоги кредитора і не зачіпають прав і законних інтересів третіх осіб, що не є учасниками зазначеного правовідношення. Оскільки метою договірних зобов`язань є досягнення їх сторонами певних правових результатів, особливого значення набуває їх виконання. Виконання зобов`язання-це вчинення кредитором і боржником дій, що становлять його предмет. При виконанні різноманітних договірних зобов`язань суб`єкти мусять керуватися загальними засадами, що йменуються принципами виконання зобов`язання. І в сучасних умовах до них відносять принципи належного та реального виконання зобов`язання, які, до речі, традиційно вважались такими.
		Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
		Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.
		Поряд з цим, у п. 4, 5 ст. 34 Закону України «Про зайнятість населення» зазначено, що роботодавець має право укладати з працівниками або іншими особами, які не перебувають з ним у трудових відносинах, за їх згодою договори про направлення їх до закладів освіти для професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації.
		Зазначеним договором на працівника або іншу особу, яка направляється на навчання, може бути покладено обов`язок відпрацювати на посаді відповідно до отриманої кваліфікації в такого роботодавця після закінчення навчання протягом погодженого сторонами строку, який повинен бути порівнянний з обов`язками, що взяв на себе роботодавець щодо оплати та строку навчання, але не більше ніж три роки.
		У разі відмови працівника або іншої особи відпрацювати в роботодавця протягом погодженого з ним строку, звільнення з роботи до закінчення такого строку працівник або інша особа зобов`язані відшкодувати роботодавцю витрати, пов`язані з оплатою навчання, або їх частину пропорційно відпрацьованому строку на умовах, що визначаються договором. Працівник або інша особа не зобов`язані відшкодовувати роботодавцю витрати, пов`язані з навчанням, якщо вони не стали до роботи або були звільнені з роботи з таких підстав:
		1) установлення інвалідності;
		2) звільнення за ініціативою роботодавця, що не пов`язане з учиненням працівником протиправних дій;
		3) призов на військову службу чи направлення на альтернативну (невійськову) службу;
		4) за власною ініціативою у зв`язку з порушенням роботодавцем трудового законодавства, колективних угод, колективного або трудового договору;
		5) догляд за дитиною з інвалідністю та (або) особою з інвалідністю I групи (незалежно від причини інвалідності).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 607/3693/17 (провадження № 14-151цс20) зазначено, що «вирішуючи спори про стягнення коштів за навчання судам слід керуватися таким. Якщо між сторонами укладеної угоди про підготовку фахівця з вищою освітою передбачений обов`язок цього фахівця після закінчення відповідного навчання відпрацювати три роки, наприклад, в закладі охорони здоров`я, куди цей фахівець (випускник) буде направлений за розподілом, а також його обов`язок компенсувати (відшкодувати) замовнику його навчання вартість витрат цього замовника на це навчання у разі неприбуття цього випускника за направленням або його відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням (наприклад, відпрацювати три роки в закладі охорони здоров`я, куди випускник направлений за розподілом), то зазначене зобов`язання з відшкодування витрат на навчання є цивільно-правовим договірним зобов`язанням.
		Велика Палата Верховного Суду вважає розумним та справедливим відповідне договірне зобов`язання щодо відпрацювання фахівцем після закінчення відповідного навчання трьох років за направленням замовника такого навчання, який оплатив навчання фахівця.
		На переконання Великої Палати Верховного Суду покладення на фахівців, які отримали вищу освіту безкоштовно за державним замовленням, обов`язку щодо оплатного відпрацювання (на умовах не гірших, ніж ті, які надаються іншим працівниками державного сектора економіки) за направленням держави протягом визначеного періоду часу (трьох років) не суперечить самій суті конституційного права на безкоштовну вищу освіту і в сучасних умовах економічного розвитку країни відповідає інтересам суспільства, щодо отримання від держави якісних послуг у відповідних секторах» (пункти 66-68).
		Зазначене узгоджується із правовими висновками, які містяться у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 23 січня 2018 року у справі № 607/9099/15-ц (провадження № 61-694св17), від 19 вересня 2018 року у справі № 607/3690/17 (провадження № 61-1116св17), від 31 жовтня 2018 року у справі № 607/3681/17-ц (провадження № 61-26840св18), від 15 травня 2019 року у справі № 598/760/17 (провадження № 61-14476св18), від 30 січня 2019 року у справі № 607/3682/17 (провадження № 61-32084св18), від 26 червня 2019 року у справі № 607/7122/17-ц (провадження № 61-27937св18).
		У зв`язку з вище викладеним, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, а саме, стягненню з відповідача на користь позивача витрат з оплати навчання працівника, які складають 16317,89 грн.
		Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 2684,00 грн.
		На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 5-8, 12-19, 23, 81, 89, 128, 131, 136, 141, 247, 258-259, 263, 265, 268, 276, 277, 279, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 203, 207, 215, 509, 526, 527, 530, 610, 611, 626, 638 ЦК України суд,-
		 
		ухвалив:
		 
		Позовну заяву комунального підприємства «Міський тролейбус» до ОСОБА_1 про відшкодування витрат з оплати навчання працівника - задовольнити.
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь комунального підприємства «Міський тролейбус» витрати з оплати його навчання в сумі 16317,89 грн (шістнадцять тисяч триста сімнадцять гривень 89 копійок).
		Стягнути з ОСОБА_1 на комунального підприємства «Міський тролейбус» судові витрати по справі, у вигляді судового збору в розмірі 2684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні).
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
		Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
		- позивач: Комунальне підприємство «Міський тролейбус», код ЄДРПОУ 34811465, місце знаходження: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Дніпровське шосе, буд. 22;
		- відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .
		Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
		 
		Суддя                                 Р.О.КУЗНЕЦОВ

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...