Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 913/866/21(913/162/23) : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Визнання договорів (правочинів) недійсними; оренди.
Надіслано для оприлюднення: 14.09.2023. Зареєстровано: 15.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 18.09.2023.
Дата набрання законної сили: 13.12.2023
Результат оскарження 13.12.2023 Східний апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: 5/913/162/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		просп. Науки, 5, м. Харків, 61022, телефон/факс (057)702 10 79, inbox@lg.arbitr.gov.ua
		_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
		 
		 РІШЕННЯ
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		04 вересня 2023 року м. Харків Справа № 913/866/21(913/162/23)
		 Провадження №5/913/162/23
		 
		За позовом Закритого акціонерного товариства «Торговий дім «Люксембурзький» в особі ліквідатора Дарієнка Віктора Дмитровича (вул. Садова, буд. 18, офіс 5, м. Одеса, 65023)
		до відповідача-1  Товариства з обмеженою відповідальністю «Сагітта-Т» (проспект Гвардійський, буд. 7, м. Сєвєродонецьк Луганської області, 93400)
		відповідача-2  Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоприбор» (вул. Сегедська, буд. 7, м. Одеса, 65063)
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2  Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (вул. Андріївська, буд. 4, м. Київ, 04070)
		про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна
		Суддя Вінніков С.В.
		Секретар судового засідання Пришва О.О.
		 
		У засіданні брали участь:
		від позивача: Дарієнко В.Д.  ліквідатор ЗАТ «ТД «Люксембурзький» на підставі свідоцтва на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) від 31.05.2013 №284 (у режимі відеоконференції);
		від відповідача-1: Орлова Т.А.  арбітражний керуючий-розпорядника майна (у режимі відеоконференції);
		від відповідача-2: адвокат Малімонов М.І. (у режимі відеоконференції);
		від третьої особи: представник не прибув.
		 
		С У Т Ь С П О Р У:
		 
		Закрите акціонерне товариство «Торговий дім «Люксембурзький» в особі ліквідатора Дарієнка Віктора Дмитровича 22.04.2023 (дата оформлення відповідного поштового відправлення) звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до відповідача-1  Товариства з обмеженою відповідальністю «Сагітта-Т» (далі  ТОВ «Сагітта-Т») та відповідача-2  Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоприбор» (далі  ВК ТОВ «Теплоприбор») про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 01.08.2018, який укладений між ТОВ «Сагітта-Т» та ВК ТОВ «Теплоприбор»
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 01.08.2018 між ВК ТОВ «Теплоприбор» та ТОВ «Сагітта-Т» укладений договір оренди, за умовами якого ВК ТОВ «Теплоприбор» зобов`язується передати ТОВ «Сагітта-Т» у строкове платне користування нежиле приміщення 1-го поверху загальною площею 625,5 кв. м, нежиле підвальне приміщення №501 загальною площею 625,3 кв. м, нежиле приміщення першого поверху загальною площею 81,6 кв. м та нежиле приміщення загальною площею 252,2 кв. м, за адресою: вул. Балківська, буд. 42, м. Одеса.
		Указані об`єкти нерухомого майна перебували в іпотеці з 18.07.2017 на підставі іпотечного договору №ІД-ODE-17/8, серія та номер 1451, виданий 18.07.2017, видавник: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Носенко О.В.; договору про внесення змін та доповнень №1 до іпотечного договору №ІД-ODE-17/8 (без видачі заставної), посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенком О.В. 18.07.2017, номер за реєстром 1451, серія та номер: 2956, виданий 26.12.2018; видавник: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Носенко О.В.
		За вказаним договором іпотекодержателем виступало АТ «Перший Український Міжнародний Банк», іпотекодавцем  ВК ТОВ «Теплоприбор», боржником  ТОВ «Ніка Трейд Маркет».
		Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ВК ТОВ «Теплоприбор» в розділі відомості про основне зобов`язання вказано: строк виконання основного зобов`язання  30.12.2020, розмір основного зобов`язання  7 723 583 грн 55 коп., правочин, у якому встановлено основне зобов`язання  кредитний договір, серія та номер  КЛ-ODE-17, виданий 06.06.2017, видавник  договір укладений між ПАТ «ПУМБ» та ТОВ «Сагітта-Т», з урахуванням додаткових угод №1, №2, №3, №4 та №5 до кредитного договору від 06.06.2017 №КЛ-ODE-17, проценти за користування кредитом у розмірі 23% річних  24% річних.
		26.12.2018 зареєстровано зміни іпотеки на підставі договору про внесення змін та доповнень №1 до іпотечного договору №ІД-ODE-17/8: до відомостей про суб`єктів внесено наступні зміни  іпотекодержателя ПАТ «ПУМБ» змінено на іпотекодержателя АТ «ПУМБ», видалено боржника ТОВ «Сагітта-Т» та додано боржника ТОВ «Ніка Трейд Маркет»; до відомостей про основне зобов`язання внесено наступні зміни  строк виконання основного зобов`язання 05.01.2019, розмір основного зобов`язання  19 500 000 грн 00 коп., правочин, у якому встановлено основне зобов`язання  кредитний договір, серія та номер: КЛ-ODE-17, виданий 06.06.2017, видавник  договір укладений між ПАТ «ПУМБ» та ТОВ «Сагітта-Т», з урахуванням додаткової угоди від 18.07.2017 №1 до кредитного договору від 06.06.2017 №КЛ-ODE-17, проценти за користування кредитом  максимально 20% річних змінено на строк виконання основного зобов`язання  30.12.2020, розмір основного зобов`язання  7 723 583 грн 55 коп., правочин, у якому встановлене основне зобов`язання  кредитний договір, серія та номер  КЛ-ODE-17, виданий 06.06.2017, видавник  договір укладений між ПАТ «ПУМБ» та ТОВ «Сагітта-Т», з урахуванням додаткових угод №1, №2, №3, №4 та №5 до кредитного договору від 06.06.2017 №КЛ-ODE-17, проценти за користування кредитом у розмірі 23% річних  24% річних.
		24.01.2020 іпотека припинена на підставі повідомлення про припинення іпотечного договору, серія та номер: 20/12/2019-2, виданий 20.12.2019, видавник: АТ «ПУМБ».
		Позивач з посиланням на приписи ст.ст.9, 12 Закону України «Про іпотеку» з огляду на відсутність у матеріалах справи №913/866/21 доказів надання АТ «ПУМБ» згоди на укладення спірного договору оренди, вважає його недійсним.
		Зазначив, що згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та інформації з сервісу моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів  Опендатабот, 08.08.2018 змінився керівник ТОВ «Сагітта-Т»: було ОСОБА_1 , а стало  ОСОБА_2 .
		Відтак, на думку позивача, договір оренди від 01.08.2018 підписано особою  директором ОСОБА_2 , яка не мала права його підписувати.
		Також зазначив, що зі змісту заяви ВК ТОВ «Теплоприбор» з грошовими вимогами до боржника вбачається, що ТОВ «Сагітта-Т» жодного разу не здійснило платіж (навіть частково) на користь ВК ТОВ «Теплоприбор» за договором оренди від 01.08.2018, що свідчить про невчинення будь-яких дій з боку ТОВ «Сагітта-Т» на виконання правочину.
		Крім того, указане вище нерухоме майно після оформлення права власності 30.09.2019 на АТ «ПУМБ» уже 24.01.2020 було викуплене у банка ТОВ «Ондірект», де єдиним засновником, бенефіціарним власником та директором є ОСОБА_3 .
		Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.05.2023 справа передана на розгляд судді Віннікову С.В.
		Ухвалою суду від 08.05.2023 позовну заяву Закритого акціонерного товариства «Торговий дія «Люксембурзький» в особі ліквідатора Дарієнка Віктора Дмитровича залишено без руху.
		Ухвалою суду від 22.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі; визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначене на 21.06.2023; клопотання позивача про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача  Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», задоволено частково; залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2  Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк». 
		Відповідач-1 відзивом, який надійшов на адресу електронної пошти суду 12.06.2023 та підписаний кваліфікованим електронним підписом, вимоги позову підтримав.
		Зазначив, що згідно зі ст.9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування. 
		З огляду на відсутність згоди іпотекодержателя укладення договору оренди від 01.08.2018 між ВК ТОВ «Теплоприбор» та боржником є неможливим.
		Зазначив, що згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та інформації з сервісу моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів  Опендатабот, 08.08.2018 змінився керівник ТОВ «Сагітта-Т»: було ОСОБА_1 , а стало  ОСОБА_2 .
		Відтак, договір оренди від 01.08.2018 підписано особою  директором ОСОБА_2 , яка не мала права його підписувати.
		Зазначив, що згідно протоколу допиту свідка від 04.06.2019 в межах матеріалів досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 05.02.2019 №120191647000184 ОСОБА_2 повідомив, що він є засновником та директором фірми ТОВ «Сагітта-Т» або будь-яких підприємств йому нічого не відомо, у м. Одеса він перебував останній раз 20 років тому.
		Відтак, договір оренди від 01.08.2018 підписано особою, яка не мала права його підписувати.
		Ухвалою суду від 21.06.2023 розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 10.07.2023.
		Ухвалою суду від 10.07.2023 продовжено строк проведення підготовчого провадження по 21.08.2023 (включно); розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 25.07.2023.
		Відповідач-2 відзивом від 05.07.2023, який надійшов на адресу суду 11.07.2023, вимоги позову відхилив, посилаючись на те, що звертаючись із позовною заявою про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 01.08.2018, стороною якого ЗАТ «Торговий дім «Люксембурзький» не являється, позивач не довів, що оспорюваний правочин порушує його право та законні інтереси.
		19.07.2023 на адресу електронної пошти суду від позивача надійшли заперечення проти відзиву відповідача-2 від 19.07.2023 №02-1963/343, підписані кваліфікованим електронним підписом, у яких він зазначив, що відсутні докази надання АТ «ПУМБ», яке в період укладення оспорюваного договору був іпотекодержателем нерухомого майна переданого в оренду ТОВ «Сагітта-Т», згоди на укладення такого договору оренди.
		Указав, що договір оренди від 01.08.2018 підписано ОСОБА_2 , який не мав права його підписувати.
		Також зазначив, що нерухоме майно, яке нібито було передано ТОВ «Сагітта-Т» в оренду, після оформлення права власності 30.09.2019 на АТ «ПУМБ» уже 24.01.2020 було викуплене у банку ТОВ «ОНдірект», де єдиним засновником, бенефіціарним власником та директором є ОСОБА_3 , який є заінтересованою особою стосовно як боржника, так і кредитора.
		Ухвалою суду від 25.07.2023 закрите підготовче провадження; призначено справу до судового розгляду по суті на 14.08.2023.
		03.08.2023 на адресу електронної пошти суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-2 від 03.08.2023 №02-1963/395, підписана кваліфікованим електронним підписом, у якій він зазначив, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 24.11.2021 у справі №905/2030/19, кредитор є тією зацікавленою особою у справі про банкрутство, яка має право звертатись з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України чи інших законів у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.
		ЗАТ «ТД Люксембурзький» як кредитор ТОВ «Сагітта-Т», вимоги якого визнані ухвалою суду від 16.12.2021 у справі №913/866/21 мав можливість дізнатись про укладення між ВК ТОВ «Теплоприбор» та ТОВ «Сагітті-Т» оспорюваного договору оренди від 01.08.2018 тільки після подання ВК ТОВ «Теплоприбор» заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника в межах справи про банкрутство №913/866/21.
		Також навів підстави, з яких оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним.
		Ухвалою суду від 14.08.2023 оголошено перерву в розгляді справи по суті на 04.09.2023.
		У судове засідання 04.09.2023 представник третьої особи не прибув, причин неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
		Представники сторін брали участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції.
		У судовому засіданні 04.09.2023 представник відповідача-2 заявив про застосування позовної давності.
		 
		Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд
		В С Т А Н О В И В:
		01.08.2018 між ВК ТОВ «Теплоприбор» як орендодавцем та ТОВ «Сагітта-Т» як орендарем укладено договір оренди, за умовами якого орендодавець зобов`язується передати орендареві у строкове платне користування нежиле приміщення 1-го поверху загальною площею 625,5 м2, нежиле підвальне приміщення №501 загальною площею 625,3 м2, нежиле приміщення 1-го поверху загальною площею 81,6 м2 та нежиле приміщення загальною площею 252,2 м2, за адресою: вул. Балківська, буд. 42, м. Одеса (далі  об`єкт оренди), а орендар зобов`язується прийняти об`єкт оренди та після припинення цього договору повернути об`єкт оренди орендодавцеві (п.1.1 договору оренди).
		Відповідно до п.1.3 договору оренди передача об`єкта оренди оформлюється актом приймання-передачі, який підписується сторонами, по одному примірнику для кожної сторони.
		Розмір орендної плати за об`єкт оренди складає 411 996 грн 00 коп. на місяць (п.3.1 договору оренди).
		Згідно з п.3.2 договору оренди орендна плата сплачується орендарем до 05 числа кожного поточного місяця.
		Відповідно до п.6.1 договору оренди договір набирає чинності з дня його підписання і діє на строк 2 роки 11 місяців.
		01.08.2018 між сторонами підписано акт приймання-передачі об`єкта оренди.
		Позивач вважає, що вказаний договір укладений з порушенням вимог діючого законодавства, з огляду на що звернувся з цим позовом до суду.
		Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України (далі  ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання  відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
		До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
		Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. 
		Частиною 1 ст.173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
		Згідно зі ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір. 
		За своєю правовою природою укладений між сторонами договір від 01.08.2018 є договором оренди, до якого слід застосовувати відповідні положення Цивільного кодексу України.
		Частиною 1 ст.759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
		Відповідно до ч.1 ст.762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.
		Розглядаючи вимогу про визнання недійсним указаного договору оренди, суд виходить з наступного.
		Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.
		Отже, розгляд відповідних заяв та справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження.
		Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.
		Беззаперечно, що визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності  максимальне та справедливе задоволення вимог кредиторів.
		Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів. У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 20.02.2020 у справі №922/719/16, від 28.09.2021 у справі №21/89б/2011(913/45/20), від 16.11.2022 у справі №44/38-б(910/16410/20), від 21.03.2023 у справі №910/18376/20 (918/445/22).
		Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий, перш за все, є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника (правова позиція Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду (постанова від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19)).
		Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
		Учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.
		У зв`язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.
		Велика Палата Верховного Суду кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок (постанова від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц): «Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
		Відносно правомірності звернення з вказаним позовом кредитора  ЗАТ «Торговий дім «Люксембурзький» в особі ліквідатора Дарієнка В.Д. суд зазначає наступне.
		Як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах, основною метою визнання недійсними правочинів за участю боржника у межах справи про банкрутство є: захист інтересів кредиторів; поповнення ліквідаційної маси; скорочення різниці між розміром ліквідаційної маси і загальним розміром кредиторських вимог.
		Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності  якомога справедливе задоволення вимог кредиторів.
		Кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство, і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника. Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.
		Викладене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові від 24.11.2020 у справі №905/2030/19(905/2445/19), які в силу положень ч.4 ст.236 ГПК України враховуються при виборі і застосуванні норм права. 
		Суд зауважує, що у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.
		Викладене відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 30.07.2020 №670/23/18.
		Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку, що у даному випадку позов пред`явлений правомірно зацікавленою особою  кредитором ЗАТ «Торговий дім «Люксембурзький» в особі ліквідатора Дарієнка В.Д., до сторін оспорюваного правочину  ТОВ «Сагітта-Т» та ВК ТОВ «Теплоприбор».
		Згідно з ч.2 ст.42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.
		Як зазначив Верховний Суд у постанові від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду з метою єдності та сталості судової практики щодо застосування ст.42 КУзПБ дійшов висновку, що норми цієї статті з урахуванням приписів п.4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм КУзПБ, застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після вступу в дію КУзПБ, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Передбачений статтею 42 КУзПБ трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство. Такий строк з огляду на вступ в дію КУзПБ 21.10.2019 може повноцінно діяти лише у разі відкриття відповідного провадження після 21.10.2022.
		На підтвердження такого розуміння застосування ст.42 КУзПБ свідчить також усталений в судовій практиці підхід щодо застосування норм закону під час визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
		Зазначений підхід підтверджується висновками, що містяться в постанові Верховного Суду України від 22.02.2017 у справі №592/1809/15-ц, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.10.2019 у справі №704/1284/16-ц, від 31.10.2019 у справі №461/5273/16, від 06.11.2019 у справі №552/3744/16-ц, від 18.12.2019 у справі №522/23617/17-ц, від 24.04.2020 у справі №522/25151/14-ц, від 07.10.2020 у справі №626/1063/17, від 25.11.2020 у справі №162/471/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №911/3023/15, від 15.01.2019 у справі №904/10887/16, від 08.10.2019 у справі №925/1288/18, від 19.11.2019 у справі №904/3935/18, від 17.12.2019 у справі №910/2114/19, від 15.05.2020 у справі №904/3938/18, від 09.07.2020 у справі №910/9641/19 тощо.
		Тобто підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, тоді як підстави визнання правочинів боржника недійсними, що містяться в ст.42 КУзПБ, не є повністю тотожними (ідентичними) з підставами, що містилися в ст.20 Закону про банкрутство, чинного до 21.10.2019.
		Тому приписи ст.42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019,  підлягають застосуванню приписи ст.20 Закону про банкрутство.
		Таке правозастосування відповідає практиці ЄСПЛ, який у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
		Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності. В юридичній науці принцип правової визначеності розкривається через такі концепції, як непорушність і нескасовуваність набутих законних прав (vested rights); незворотність закону й неможливість застосування закону до особи, яка не могла знати про його існування (non-retroactivity); законні очікування (legitimate expectations) - право особи у своїх діях розраховувати на сталість існуючого законодавства.
		Заборона зворотної дії в часі нормативно-правових актів є однією з важливих складових принципу правової визначеності як складової права на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції, учасницею якої є держава Україна.
		Наведене узгоджується з підходами ЄСПЛ, який вважає, що принцип унеможливлення зворотної дії закону в часі не застосовується, коли нове законодавство ставить особу в сприятливіший стан (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22.05.2012 у справі «Scoppola v. Italy»).
		Застосовуючи вищевикладене до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі, суд зазначає, що оспорюваний правочин укладений 01.08.2018, тобто до введення в дію КУзПБ, а провадження у справі про банкрутство боржника  ТОВ «Сагітта-Т» відкрито 24.11.2021, тому положення ст.42 КУзПБ не поширюються на спірні правовідносини у цій справі.
		Водночас, відсутність підстав для застосування ст.42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію цього Кодексу, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів (висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, від 21.09.2021 у справі №910/2920/20(910/14219/20).
		Наведені у цих нормах темпоральні межі «підозрілого періоду» є органічною частиною конструкції відповідних підстав визнання недійсними правочинів боржника. Тобто строк встановлений у ст.20 Закону про банкрутство, ст.42 КУзПБ, становить так званий «підозрілий період», у межах якого є найбільш вірогідним вчинення боржником фраудаторних правочинів, опосередковано спрямованих на завдання шкоди кредиторам боржника.
		Відповідний строк не є за своєю природою позовною давністю, оскільки виходячи зі змісту ст.256 ЦК України перебіг позовної давності за своєю суттю є строком захисту права, спрямованим у майбутнє, наслідки спливу якого є тягарем, який покладається на особу як результат недбалості у захисті свого права. Тож позовна давність підлягає паралельному застосуванню із строком зазначеним у ст.20 Закону про банкрутство, статті 42 КУзПБ, адже строк встановлений у наведених статтях, обраховується у зворотному напрямку від дати відкриття провадження у справі про банкрутство та жодних меж для заявлення відповідної вимоги після відкриття такого провадження Закон про банкрутство та КУзПБ не визначають.
		Частиною 1 ст.20 Закону про банкрутство передбачено, що правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов`язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.
		Як уже зазначалось судом, оспорюваний правочин укладений до введення в дію КУзПБ  01.08.2018, а провадження у справі про банкрутство боржника  ТОВ «Кан-Транс» відкрито 24.11.2021, тобто правочин укладений за 3 років до порушення провадження у справі про банкрутство та фактично у межах підозрілого періоду.
		КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норм ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.
		Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст.16 ЦК України, ст.20 ГК України.
		Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст.215 ЦК України.
		Відповідно до ст.ст.16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
		Таке розуміння способу захисту як визнання правочину недійсним є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20 та ін.
		Тому, у кожному випадку цієї категорії справ суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
		Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу.
		Частиною 1 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19 (905/1646/17).
		Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.
		Відносно доводів позивача, що оспорюваний договір підписаний зі сторони ТОВ «Сагітта-Т» неуповноваженою особою суд зазначає наступне.
		Як убачається із договору оренди від 01.08.2018, зі сторони ВК ТОВ «Теплоприбор» він підписаний директором ОСОБА_3 , а зі сторони ТОВ «Сагітта-Т»  директором ОСОБА_2 .
		Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 01.08.2018, тобто на дату підписання оспорюваного договору директором ТОВ «Сагітта-Т» була ОСОБА_1 , і тільки 08.08.2018 змінився керівник на ОСОБА_2 .
		Більш того, відповідно до протоколу допиту свідка від 04.06.2019, наданого відповідачем-1, який здійснювався слідчим Васильківського відділу поліції ГУ Національної поліції в Київській області у межах кримінального провадження №12019161470000184 від 05.02.2019 убачається, що допитаний у якості свідка ОСОБА_2 повідомив про те, що він являється засновником та директором ТОВ «Сагітта-Т» та будь-яких інших підприємств йому невідомо. Також повідомив, що в м. Одесі перебував останній раз 20 років тому.
		Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Ураховуючи викладене, надані докази більш переконливо свідчать про те, що договір оренди від 01.08.2018 зі сторони ТОВ «Сагітта-Т» ОСОБА_2 не підписувався взагалі.
		Суд зазначає, що відповідачем-2 не надано жодних доказів на спростування цієї обставини.
		Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
		З огляду на встановлені судом обставини, що договір оренди від 01.08.2018 зі сторони ТОВ «Сагітта-Т» Чуковим В.О. не підписувався, з огляду на положення ст.ст.203, 207 ЦК України вказаний договір підлягає визнанню недійсним.
		Суд зауважує, що вказана підстава є достатньою і самостійною для визнання договору оренди від 01.08.2018 недійсним.
		Крім того, суд зауважує наступне.
		18.07.2017 між ПАТ «ПУМБ» як іпотекодержателем та ВК ТОВ «Теплоприбор» як іпотекодавцем укладений іпотечний договір №ІД-ОDЕ-17/8 за умовами, якого іпотекодавець з метою забезпечення повного виконання зобов`язання, зазначеного в цій статті передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку на умовах, визначених у цьому договорі, нерухоме майно, зазначене в ст.2 цього договору.
		Відповідно до п.2.1 договору іпотеки предметом іпотеки за цим договором є наступне нерухоме майно: нежиле приміщення №501 площею 625, кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ; нежиле вбудоване приміщення І поверху площею 625,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлове приміщення площею 252,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ; нежиле приміщення першого поверху площею 81,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .
		У п.3.4 договору іпотеки сторони передбачили, що якщо інше не передбачено належним чином оформленою письмовою згодою іпотекодержателя, іпотекодавець не має права відчужувати предмет іпотеки у будь-який спосіб, відмовлятися від права власності на предмет іпотеки, знищувати фізично предмет іпотеки або його частину, передавати предмет іпотеки як внесок до статутного фонду юридичних осіб, вчиняти дії щодо виникнення у третіх осіб будь-яких прав на предмет іпотеки, передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, найм, оренду, лізинг, інші види користування; вчиняти дії щодо продовження строку дії уже укладених договорів (якщо такі договори були укладені до підписання цього договору); робити перепланування предмета іпотеки, здійснювати істотні поліпшення предмету іпотеки (в т.ч. і здійснювати капітальний ремонт); укладати відносно предмета іпотеки будь-які інші угоди. Обмеження, встановлені цим пунктом договору, поширюються як на предмет іпотеки в цілому, так і на будь-яке окреме майно, що входить до його складу.
		Суд бере до уваги, що предметом іпотеки є одне і теж саме майно, що і передане ВК ТОВ «Теплоприбор» в оренду ТОВ «Сагітта-Т» за договором оренди від 01.08.2018.
		При цьому договір іпотеки був укладений раніше ніж договір оренди.
		Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
		Згідно з ч.3 ст.12 Закону України «Про іпотеку» правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.
		Суд зауважує, що ані відповідачем-2, ані АТ «ПУМБ» не надано доказів надання іпотекодержателем згоди на передачу ВК ТОВ «Теплоприбор» в оренду ТОВ «Сагітта-Т» наступного нерухомого майна: нежиле приміщення 1-го поверху загальною площею 625,5 м2, нежиле підвальне приміщення №501 загальною площею 625,3 м2, нежиле приміщення 1-го поверху загальною площею 81,6 м2 та нежиле приміщення загальною площею 252,2 м2, за адресою: вул. Балківська, буд. 42, м. Одеса. 
		Відтак суд приходить до висновку, що указаний договір оренди укладений з порушенням приписів ч.3 ст.9 Закону України «Про іпотеку» та умов іпотечного договору від 18.07.2017 №ІД-ОDЕ-17/8, тому на підставі приписів ч.3 ст.12 Закону України «Про іпотеку» та ч.1 ст.203 ЦК України підлягає визнанню недійсним.
		З огляду на встановлені судом самостійні і достатні підстави для визнання договору оренди від 01.08.2018 недійсним, суд не вбачає доцільним досліджувати інші підстави для визнання йог недійсним.
		Вирішуючи заявлене представником відповідача-2 у судовому засіданні 04.09.2023 клопотання про застосування позовної давності суд виходить з наступного.
		Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність  це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Згідно з ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Частиною 1 ст.260 ЦК України встановлено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
		Частиною 1 ст.261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Суд бере до уваги, що у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред`явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково  з моменту, коли особа довідалася або мала об`єктиву можливість довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст.261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо, адже норма ч.1 ст.261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
		Суд зауважує, що тлумачення ч.1 та ч.5 ст.261 ЦК України свідчить, що потрібно розрізняти початок перебігу позовної давності залежно від виду позовних вимог. Вимога про визнання правочину недійсним відрізняється від вимоги про виконання зобов`язання не лише по суті, а й моментом виникнення права на захист. Для вимоги про визнання правочину недійсним перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про вчинення цього правочину. Натомість для вимоги про виконання зобов`язання початок перебігу позовної давності обумовлюється виникненням у кредитора права на вимогу від боржника виконання зобов`язання. Тому положення ч.5 ст.261 ЦК України застосовуються до вимог про виконання зобов`язання, а не до вимог про визнання правочину недійсним.
		Викладене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові від 14.03.2018 у справі №464/5089/15, які в силу положень ч.4 ст.236 ГПК України враховуються судом при виборі і застосуванні норм права. 
		Суд бере до уваги, що позивач не був стороною оспорюваного договору та дізнався про нього тільки, коли ВК «ТОВ «Теплоприбор» звернулося до суду із заявою про визнання грошових вимог від 14.01.2021.
		Також суд зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами та доповненнями, внесеними відповідними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
		Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з наступними змінами), зокрема, установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 30 червня 2023 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року №392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року №641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
		02.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 №540-IX, яким, зокрема, внесено зміни до ЦК України та доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
		Відтак, у п.12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції Закону України від 30.03.2020 №540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).
		Викладене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові від 07.09.2022 у справі №679/1136/21, які в силу положень ч.4 ст.236 ГПК України враховуються при виборі і застосуванні норм права. 
		Суд зауважує, що інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати. Запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.
		З огляду на дату звернення позивача з позовом до суду (22.04.2023) у будь-якому випадку строк позовної давності до заявлених позивачем вимог не сплинув.
		Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позову повністю.
		Розв`язуючи питання розподілу судових витрат суд виходить з наступного.
		Відповідно до ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
		Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 5 386 грн 00 коп. покладаються на відповідачів порівну в сумі 2 684 грн 00 коп. на кожного відповідно до ст.129 ГПК України.
		До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
		Частиною 1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
		У відповідності до ч.3 ст.124 ГПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
		Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
		У позовній заяві позивач зазначив, що додатково можлива плата адвокату за надання правничої допомоги та можливі інші витрати у зв`язку із розглядом заяви у сумі 50 000 грн 00 коп. 
		Доказів понесення вказаних витрат на професійну правничу допомогу або інших витрат ЗАТ ТД «Люксембурзький» в особі ліквідатора Дарієнка Віктора Дмитровича суду не надано.
		З огляду на викладене, питання про розподіл указаних судових витрат позивача буде вирішено судом за наслідками надання ним доказів їх понесення.
		 
		Керуючись ст.ст.129, 232, 233, 236  238 ГПК України, господарський суд 
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		1. Позов Закритого акціонерного товариства «Торговий дім «Люксембурзький» в особі ліквідатора Дарієнка Віктора Дмитровича до відповідача-1  Товариства з обмеженою відповідальністю «Сагітта-Т», та відповідача-2  Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоприбор», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2  Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» задовольнити повністю.
		2. Визнати недійсним договір оренди нерухомого майна від 01.08.2018, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сагітта-Т» та Виробничо-комерційним товариством з обмеженою відповідальністю «Теплоприбор».
		3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сагітта-Т», проспект Гвардійський, буд. 7, м. Сєвєродонецьк Луганської області, 93400, ідентифікаційний код 33072323, на користь Закритого акціонерного товариства «Торговий дім «Люксембурзький», вул. Садова, буд. 18, офіс 5, м. Одеса, 65023, ідентифікаційний код 32833932, судовий збір у сумі 2 684 грн 00 коп., про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.
		4. Стягнути з Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоприбор», вул. Сегедська, буд. 7, м. Одеса, 65063, ідентифікаційний код 13873571, на користь Закритого акціонерного товариства «Торговий дім «Люксембурзький», вул. Садова, буд. 18, офіс 5, м. Одеса, 65023, ідентифікаційний код 32833932, судовий збір у сумі 2 684 грн 00 коп., про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.
		5. Учасники справи:
		Позивач: Закрите акціонерне товариство «Торговий дім «Люксембурзький» в особі ліквідатора Дарієнка Віктора Дмитровича, вул. Садова, буд. 18, офіс 5, м. Одеса, 65023, ідентифікаційний код НОМЕР_1 .
		Відповідач-1: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сагітта-Т», проспект Гвардійський, буд. 7, м. Сєвєродонецьк Луганської області, 93400, ідентифікаційний код 33072323.
		Відповідач-2: Виробничо-комерційне товариство з обмеженою відповідальністю «Теплоприбор», вул. Сегедська, буд. 7, м. Одеса, 65063, ідентифікаційний код 13873571.
		Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2: Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк», вул. Андріївська, буд. 4, м. Київ, 04070, ідентифікаційний код 14282829.
		 
		Відповідно до ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст.256 ГПК України та порядку, визначеному ст.257 ГПК України.
		 
		Повне рішення складено 14.09.2023.
		 
		 
		Суддя Сергій ВІННІКОВ

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...