Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 463/9331/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: 18.09.2023. Зареєстровано: 18.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 19.09.2023.

Номер судового провадження: 2/466/1074/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 463/9331/22
		Провадження № 2/466/1074/23
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		06 вересня 2023 року
		Шевченківський районний суд м.Львова 
		у складі : головуючої судді Білінської Г.Б.
		з участю секретаря Степанюк Н.В.
		представника позивача ОСОБА_1 
		представника відповідача ОСОБА_2 
		відповідача ОСОБА_3 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди,
		у с т а н о в и в :
		 
		Львівський науково-дослідний інститут судових експертиз звернувся до суду із позовом, у якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_3 заподіяну матеріальну шкоду.
		В обгрунтування вимог покликається на те, що ОСОБА_3 виконувала обов`язки директора Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз МЮ України відповідно до Наказу №3791\к від 18.12.2020 р. із правом підпису на всіх документах та із повною відповідальністю за результати господарсько-фінансової діяльності установи. 
		31.08.2021 р. наказом №221-к директора інституту Куманської Нор О.П. ОСОБА_4 було звільнено з посади завідувача лабораторії будівельно та земельно-технічних досліджень на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.
		Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 20.06.22 р. таке звільнення визнано незаконним, поновлено ОСОБА_5 на займаній посаді, стягнено з Львівського науково- дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.09.2021 по 20.06.2022 в сумі 193331 грн. 40 коп. та 1816 грн. судового збору. Рішення суду набрало законної сили 04.11.2022 р. та на день подання позову виконано. Загальний розмір збитків ЛНДІСЕ МЮ України у зв`язку із незаконними діями ОСОБА_3 щодо звільнення ОСОБА_4 склав 235 864,22 грн., вказану суму позивач просить стягнути з відповідача в порядку регресу, а також понесені судові витрати.    
		Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги та дала пояснення, аналогічні змісту позову. 
		Відповідач ОСОБА_3 та її представник позовні вимоги заперечили, виклавши свою позицію у поданому відзиві на позов. Зокрема, у відзиві зазначили, що позов поданий неналежною особою, оскільки ОСОБА_3 була призначена на посаду та звільнена з посади директора НДІСЕ Міністром юстиції України, а відтак, відповідальність за проведення незаконного звільнення може нести виключно перед органом, який її призначав, як це передбачено ч.4 ст.136 КЗпП України. Окрім цього, відповідач та представник відповідача вважають, що заявлена позивачем сума до стягнення є необгрунтованою та не відповідає вимогам законодавства, оскільки обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації повинен включати лише суму, виплачену працівникові за час вимушеного прогулу. ЛНДСЕ МЮ України неправильно пораховано розмір витрат, які підлягають відшкодуванню в порядку ст. 237 КЗпП, а саме така може бути пред`явлена до стягнення лише в межах суми 155 631, 77 грн. Відшкодування інших витрат законодавством України не передбачено. 
		У судовому засіданні представник відповідача та відповідач ОСОБА_3 дали пояснення, аналогічні змісту відзиву.
		Заслухавши доводи сторін, пояснення свідків, дослідивши подані сторонами докази, суд прийшов до наступного висновку.
		Судом встановлено, що ОСОБА_3 виконувала обов`язки директора Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз МЮ України відповідно до Наказу №3791\к від 18.12.2020 р. із правом підпису на всіх документах та із повною відповідальністю за результати господарсько-фінансової діяльності установи.
		З 01.03.2022 відповідно до наказу Міністерства юстиції України №226/к від 21.02.2022 ОСОБА_3 звільнено за угодою сторін відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України з достроковим припиненням Контракту №11 від 18 грудня 2020 року з посади директора Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.
		31.08.2021 р. наказом №221-к директора інституту ОСОБА_3 . ОСОБА_4 було звільнено з посади завідувача лабораторії будівельно та земельно-технічних досліджень на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 20.06.22 р. наказ про звільнення ОСОБА_4 визнано незаконним, поновлено ОСОБА_5 на займаній посаді, стягнено з Львівського науково- дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.09.2021 по 20.06.2022 в сумі 193331 грн. 40 коп. та 1816 грн. судового збору. Рішення суду набрало законної сили і на момент подачі даного позову виконано. 
		Відповідно до змісту постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками»; від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» та інформаційного листа ВССУ від 27 вересня 2012 року № 10-1389/0/4-12 «Про практику застосування судами при розгляді справ окремих норм трудового права», підстави, умови, порядок, межі й розмір матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну ними підприємству, установі, організації регулюються Гл. IX КЗпП України.
		Відповідно до ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.
		Згідно з п. 8 частини першої статті 134 КЗпП службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівників на іншу роботу несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з її вини підприємству, установі, організації. Згідно змісту зазначеної норми та положень ст.237 КЗпП матеріальна відповідальність на службову особу за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації оплатою працівникові вимушеного прогулу або різниці у заробітку при незаконному звільненні або незаконному переведенні його на іншу роботу можна покласти при наявності її персональної вини в цьому, у випадках, коли незаконне звільнення або незаконне переведення мало місце за рішенням колегіального органу, керівник цього органу може нести зазначену матеріальну відповідальність в тому разі, коли рішення було прийняте внаслідок його винних протиправних дій.
		ОСОБА_3 , працюючи на посаді директора Львівського НДІСЕ МЮ України, на підставі наказу №221-к від 31.08.2021 незаконно звільнила ОСОБА_4 з посади завідувача лабораторії будівельно та земельно-технічних досліджень, що встановлено рішенням Сихівського районного суду м.Львова у справі №464\6946\21 пр.№2\464\178\22, яке у даному випадку має преюдиційне значення. Відтак, на ОСОБА_3 , як на посадову особу, яка винна в незаконному звільненні працівника, покладається обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. Судовим рішенням було визначено розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.09.2021 по 20.06.2022 в сумі 193 331 грн. 40 коп. 
		Покликання відповідачки та її представника на те, що рішенням Сихівського районного суду м.Львова невірно обрахована сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягала стягненню в користь ОСОБА_4 , і таке підлягає перевірці у даному судовому засіданні, суд вважає необгрунтованими і не бере їх до уваги. Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдиція передбачає звільнення від доказування обставин, встановлених в мотивувальній частині рішення суду у цивільній, господарській, адміністративній справі, при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Суд зауважує, що доказів на спростування встановлених судовим рішенням у справі №464\6946\21 пр.№2\464\178\22 від 20.06.2022 р. обставин, у даному судовому засіданні відповідачем та представником відповідача не подано.
		Допитана у судовому засіданні в якості свідка головний бухгалтер ЛНДІСЕ ОСОБА_6 суду пояснила, що поданий до Сихівського районного суду м.Львова при розгляді справи про поновлення на роботі ОСОБА_4 розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу було визначено з дотриманням норм законодавства, а саме ЗУ «Про оплату праці» та «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 р. №100. Довідка про доходи ОСОБА_7 №40 від 08.11.2021 р. за період липень-серпень 2021 р. була видана та підписана ОСОБА_3 , як директором ЛНДІСЕ, зазначені в ній дані не оспорювалась при розгляді справи. 
		Суд також не приймає до уваги покликання представника відповідача на те, що Львівський науково-дослідний інститут судових експертиз МЮ України є неналежним позивачем у справі з наступних мотивів. 
		Відповідно до ч.4 ст.136 КЗпП України, стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу або за заявою прокурора. Відповідно до п. 1.6 Статуту Львівського НДІСЕ МЮУ інститут є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, круглу печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, штамп, фірмові бланки, емблему (логотип). Інститут здійснює свою діяльність на основі і відповідно до чинного законодавства України та цього Статуту, який затверджується Міністерством юстиції України. Міністерство юстиції України не несе відповідальності за зобов`язаннями Інституту, крім випадків, передбачених законодавством України. Інститут не несе відповідальності за зобов`язаннями Міністерства юстиції України. Інститут несе відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах належного йому майна згідно з законодавством України, має право укладати угоди, набувати майнові та особисті немайнові права, нести обов`язки, бути позивачем і відповідачем в судах загальної та спеціалізованої юрисдикції.
		Згідно вимог трудового законодавства покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, а керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.
		Аналіз ст. 136 КЗпП України дає підстави для висновку, що звернення до суду із позовом про відшкодування шкоди, заподіяної установі його керівником, здійснюється вищестоящим в порядку підлеглості органом лише у разі перебування цього керівника на своїй посаді на час звернення до суду.
		Оскільки ОСОБА_3 вже звільнена із займаної посади, то таке звернення, на переконання суду, не суперечить вимогам закону та відповідає змісту п. 1.6 Статуту Інституту.
		Щодо суми стягнення, заявленої в позові, суд вважає, що ОСОБА_3 , як керівник підприємства, яка незаконно звільнила особу з роботи несе повну матеріальну відповідальність в межах грошової суми, виплаченої ОСОБА_4 у вигляді середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.09.2021 по 20.06.2022 в сумі 193 331 грн. 40 коп. без утримання податку й інших обов`язкових платежів.
		З них було сплачено: ОСОБА_4 середній заробіток в розмірі 155 631,77 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями №506, 999 та відомістю про виплату заробітної плати оформленими на ім`я ОСОБА_4 (додаються); податок з доходів фізичних осіб в розмірі 34 799,65 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями №507, 1000 (додаються); військовий збір 1,5% в розмірі 2 899,98 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями №508, 1001.
		У позові ЛНДІСЕ МЮ України просить також стягнути сплачений Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (ЄСВ) 22% - страховий платіж, який сплачують роботодавці за своїх працівників, працюючих за цивільно-правовими договорами, в розмірі 42 532, 82 грн. згідно платіжних доручень № 509, 1002, які додані до матеріалів справи. Однак, суд вважає, що у задоволення позову у цій частині слід відмовити, оскільки такі виплати не є в розумінні ст.237 КЗпП України середнім заробітком за час вимушеного прогулу.
		Окрім цього, слід за правилами ст.141 ЦПК України стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним документально підтверджені витрати на оплату судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 
		Підстав для задоволення заяви представника відповідача про відшкодування витрат на правову допомогу суд не вбачає у відповідності до положень ст.141 ЦПК України.
		Керуючись ст.ст. 5, 10, 12, 13, 76, 81, 141, 223, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, ст.ст. 130, 134, 136, 237 КЗпП України, суд, - 
		у х в а л и в :
		 
		Позов задовольнити частково.
		Стягнути з ОСОБА_3 на користь Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України заподіяну матеріальну шкоду в сумі 193331\ сто дев`яносто три тисячі \грн. 40 коп. 
		Стягнути з ОСОБА_3 на користь Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду в розмірі 3537\ три тисячі п`ятсот тридцять сім\ грн. 97 коп.
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.
		Повний текст судового рішення складений 15.09.2023.
		  Суддя   Г.  Б.  Білінська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...