Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 501/85/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 19.09.2023.
Дата набрання законної сили: 13.09.2023
Номер судового провадження: 61-6796ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		              
		13 вересня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 501/85/22
		провадження № 61-6796св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Держава Україна в особі Одеської обласної прокуратури та  Державної казначейської служби України,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 09 листопада 2022 року у складі судді Смирнова В. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Назарової М. В.,                      Лозко Ю. П., Кострицького В. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У січні 2022 року  ОСОБА_1   звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Одеської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
		Позов мотивовано тим, що з 30 січня 2017 року до 07 липня 2021 року позивач перебував під слідством та судом за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті           368 КК України (кримінальне провадження № 42017160000000055 від 23 січня 2017 року). 
		30 січня 2017 року ОСОБА_1 був затриманий у порядку статті 208 КПК України.
		31 січня 2017 року прокуратурою Одеської області позивача повідомлено про підозру у вчинені вказаного кримінального правопорушення.
		Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2017 року у справі № 522/1901/17 до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з 30 січня 2017 року по 30 березня                       2017 року, покладено обов`язки, передбачені частиною п`ятою статті 194 КПК України.
		Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29 березня 2017 року запобіжний захід до підозрюваного ОСОБА_1 продовжено до 29 травня 2017 року.
		Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 26 травня 2017 року продовжено строк виконання ОСОБА_1 покладених на нього обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 КПК України, до 28 липня                        2017 року.
		Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2017 року ОСОБА_1 було тимчасово відсторонено від посади заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення № 1 митного поста «Чорнорноморськ» Одеської митниці Державної фіскальної служби України строком на два місяці.
		Цей захід забезпечення кримінального провадження неодноразово продовжувався ухвалами слідчого судді Приморського районного суду                         м. Одеси у справі № 522/1901/17: від 29 березня 2017 року - строком на два місяці, до 29 травня 2017 року; від 26 травня 2017 - до 27 липня 2017 року.
		Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 06 лютого 2017 року накладено арешт на речі та документи ОСОБА_1 .
		Вироком Іллічівського міського суду Одеської області від 26 липня 2019 року, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 24 грудня             2020 року, ОСОБА_1 виправдано та визнано невинуватим на підставі пункту 3 частини першої статті 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
		Остаточне рішення у справі було ухвалено Верховним Судом 07 липня                  2021 року, тому позивач вважає, що він перебував під слідством та судом протягом повних 53 місяців (з 31 січня 2017 до 07 липня 2021 року).
		Таке тривале порушення конституційних прав завдало позивачу глибинних душевних страждань, оскільки перебування у статусі обвинуваченого (підозрюваного) у вчиненні тяжкого злочину не є звичним явищем для нього, зважаючи на відсутність у нього судимостей. Нервові стреси, відчуття тривоги, що тривали впродовж 53 місяців, сформували у позивача почуття невизначеності свого майбутнього, що пов`язане з можливістю бути незаконно засудженим та ув`язаним до 10 років, і вказані події припадали на найактивніший період його життя.
		Позивач перебував під вартою в ізоляторі тимчасового тримання під вартою, де перебував в одиночній камері з нелюдськими умовами тримання - відчуття холоду, неможливість нормального сну і відпочинку, душевні страждання, приниження честі і гідності, відчуття розгубленості, тривога та страх за своє здоров`я та майбутнє.
		Також моральні страждання позивачу завдало проведення слідчих дій за місцем його роботи - огляд і обшук службового кабінету, транспортного засобу у присутності його підлеглих та відвідувачів, а також за місцем його проживання у присутності шестирічної доньки.
		До того ж, позивач тривалий час був відсторонений від посади, що зумовило його невизначений службовий статус та підірвало його соціальне становище, створило його стійкий негативний образ серед колег, уникнення спілкування з їх боку, що, в свою чергу, змінило ставлення позивача до своєї роботи, а також вплинуло на можливість продовжувати кар`єру в органах митної служби.
		Також внаслідок зазначеного у позивача виникли серйозні захворювання опорно-рухового апарату. 
		У зв`язку із цим, розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягає стягненню з Держави на користь позивача, визначено ним у сумі                                                2 756 000 грн, що складає 424 мінімальні заробітні плати, розмір якої встановлений з 01 грудня 2021 року у сумі 6 500 грн.
		 
		 
		 
		Крім цього, під час перебування під слідством і судом ОСОБА_1 користувався правовою допомогою, розмір гонорарів адвоката загалом склав 110 000 грн.
		Посилаючись на викладене, позивач просив:
		- стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 2 756 000 грн компенсації моральної шкоди;
		- стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 110 000 грн компенсації витрат на юридичну (правову) допомогу. 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 09 листопада            2022 рокупозов задоволено частково.
		Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного  казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 в розмірі 400 000 грн. 
		Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного  казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 на відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 110 000 грн. 
		В задоволенні іншої частини вимог позову відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що  ОСОБА_1 перебував під слідством та судом 46 місяців та 24 дні.
		При цьому суд вказав, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
		Тому, з огляду на термін перебування позивача під слідством та судом, мінімальний гарантований законодавцем розмір компенсації моральної шкоди складає 304 200 грн (46 місяців та 24 дні х 6500 грн).
		Разом із цим, суд першої інстанції прийняв до уваги характер й глибину заподіяних ОСОБА_1 страждань; тривалість перебування його під слідством та судом; застосовані до нього запобіжні заходи; перебування його під вартою в ізоляторі тимчасового тримання, а потім звільнення з-під варти із внесенням застави з продовженням йому строку дії обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 КПК України; відсторонення від роботи протягом 177 днів; вилучення та арешт майна; погіршення стану здоров`я; втрату доброго імені, у зв`язку із чим вважав за можливе застосувати більший мінімально гарантованого розмір відшкодування, визначивши його у сумі 400 000 грн.
		Суд також зазначив, що відшкодування майнової шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави.
		Оскільки органи Державної казначейської служби України є єдиними розпорядниками коштів Державного та місцевих бюджетів, тому саме вони повинні відшкодовувати шкоду, завдану фізичній особі іншими органами державної влади в разі доведеності заподіяння такої шкоди. 
		Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 110 000 грн, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та доведеності.
		Не погодившись із вказаним рішенням суду,  ОСОБА_1 та заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернулись до суду з апеляційною скаргою.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Одеського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишено без задоволення, а рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 09 листопада 2022 року - без змін.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.
		Аргументи учасників справи
		Узагальнені доводи касаційної скарги
		03 травня 2023 року Державна казначейська служба України через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 09 листопада 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 04 квітня 2023 рокута ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		11 липня 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив, у якому позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.  
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 
		Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
		 
		01 серпня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи
		Судами встановлено, що згідно з протоколом затримання особи від 30 січня                       2017 року ОСОБА_1 зазначено особою, яку застали під час вчинення злочину.
		Відповідно до повідомлення Прокуратури Одеської області від 31 січня                2017 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
		 
		Згідно з ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01 лютого               2017 року, залишеної без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 08 лютого 2017 року, до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з 30 січня 2017 року по 30 березня 2017 року.
		Згідно з ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29 березня             2017 року до підозрюваного ОСОБА_1 продовжено запобіжний захід до 29 травня 2017 року.
		Згідно з ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01 лютого                2017 року ОСОБА_1 тимчасово відсторонено від посади заступника начальника митного поста «Чорноморськ» до 31 березня 2017 року.
		Згідно з ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 26 травня                 2017 року підозрюваному ОСОБА_1 продовжено відсторонення від посади заступника начальника митного поста «Чорноморськ» до 27 липня 2017 року.
		Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 06 лютого 2017 року накладено арешт на майно ОСОБА_1 .
		Відповідно до ухвал Приморського районного суду м. Одеси від 06 лютого 2017 року накладено арешт на речі та документи ОСОБА_1 , вилучені 30 січня 2017 року під час обшуку домоволодіння та у приміщенні службового кабінету позивача.
		Відповідно до ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 29 березня 2017 року до підозрюваного ОСОБА_1 продовжено запобіжний захід у відстороненні від посади заступника начальника митного поста «Чорноморськ» до 29 травня 2017 року.
		Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 26 травня 2017 року продовжено накладені зобов`язання на ОСОБА_1 , пов`язані з застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави у розмір 480 000 грн.
		Згідно з обвинувальним актом Прокуратури Одеської області у кримінальному провадження № 42017160000000055, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 січня 2017 року, ОСОБА_1 обвинувачується за частиною третьою статті 368 КК України.
		Вироком Іллічівського міського суду Одеської області від 26 липня 2019 року ОСОБА_1 виправдано та визнано невинуватим на підставі пункту 3 частини першої статті 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Запобіжний захід у вигляді застави, обраний обвинуваченому ОСОБА_1 , скасовано.
		 
		Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року вирок Іллічівського міського суду Одеської області від 26 липня 2019 року залишено без змін.
		Постановою Верховного Суду від 07 липня 2021 року вирок Іллічівського міського суду Одеської області від 26 липня 2019 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
		Згідно з випискою № 10376 з медичної карти хворого ОСОБА_1 хворів з 06 серпня 2019 року по 20 серпня 2019 року, висновки: «признаки вертеброгенной радикулопатии с хроническим ишемическим поражением».
		Відповідно до виписки № 7612 з медичної карти хворого, ОСОБА_1 хворів з 08 липня 2020 року по 24 липня 2020 року, діагноз - розповсюджений остеохондроз.
		Згідно з випискою з медичної карти хворого, ОСОБА_1 хворів з 24 жовтня 2018 року по 06 листопада 2018 року, діагноз - розповсюджений остеохондроз. 
		Відповідно до виписки з медичної карти хворого, ОСОБА_1 хворів з 26 квітня 2019 року по 15 травня 2019 року, діагноз - розповсюджений остеохондроз, зі слів - хворіє протягом останнього року, скарги на підвищення тиску.
		Згідно з випискою з медичної карти хворого, ОСОБА_1 хворів з 23 грудня 2019 року по 03 січня 2020 року, діагноз - розповсюджений остеохондроз, зі слів - хворіє протягом останнього року, скарги на підвищення тиску.
		Відповідно до довідки МСЕК № 248366 від 25 вересня 2019 року ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності, загальне захворювання, до 25 вересня 2020 року.
		Згідно з довідкою МСЕК № 158243 від 21 вересня 2020 року ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності, загальне захворювання, до 20 версеня 2022 року.
		Згідно з висновком експерта № 612/1 від 20 грудня 2021 року за результатами проведення судової психологічної експертизи у ОСОБА_1 є зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню його як особистості та виникли внаслідок його незаконного притягнення до кримінальної відповідальності; ситуація незаконного притягнення підекспертного до кримінальної відповідальності, перебування під слідством та судом є психотравмувальною для нього. ОСОБА_1 завдані страждання (моральна шкода) за умов ситуації, що досліджується за справою. Орієнтовний розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 , становить 3 000 000 грн.
		Батьками малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , записані ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що підтверджено свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_1 від 21 жовтня 2011 року.
		Відповідно консультативного висновку психолога № 2453 від 07 жовтня            2021 року КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» управління охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації за даними психологічного дослідження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначено, що дитина відчуває себе самотньою, має тривожні думки, страх за своє життя та родини, страх втратити цілісність сім`ї, ймовірно встановленні порушення психіки дитини можуть бути пов`язані з ситуацією, що відбувалась 30 січня 2017 року, яка була для неї психотравмуючою; відчуття сорому та неповноцінності, які сформувались внаслідок негативних подій в житті дитини, це все сформувало травмований етап розвитку дитини; рекомендовано психологічна корекція, арт-терапія та консультація дитячого психіатра.
		Відповідно до довідки МСЕК № 508654 від 16 червня 2021 року ОСОБА_3 встановлено 2 групу інвалідності з 01 липня 2021 року, загальне захворювання, безстроково.
		Відповідно до довідки МСЕК № 066155 від 20 лютого 2002 року ОСОБА_4 , 1948 року народження, встановлено другу групу інвалідності, загальне захворювання, безстроково.
		Згідно консультативного висновку психолога № 2454 від 07 жовтня 2021 року КНП «ООМЦПЗ» Одеської обласної ради за психологічним дослідженням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зазначено про сформований від подій 30 січня 2017 року надважкий психологічний стан, який спричинив погіршення соматичного здоров`я та високий рівень психологічного навантаження та рекомендовано психотерапія та сімейна терапія.
		З протоколу обшуку в будинку АДРЕСА_1 вбачається його проведення за участі ОСОБА_3 .
		Відповідно до договорів про правову допомогу № 17 від 10 червня 2017 року, № 23/1 від 11 вересня 2017 року, № 41 від 25 листопада 2019 року, № 20 від 02 липня 2021 року, укладених між ОСОБА_1 та адвокатом                             Івановою П. В., предметом договорів є надання останньою позивачу правової допомоги на стадії проведення досудового слідства у кримінальному провадженні № 42017160000000055, яке перебуває в слідчому відділі прокуратури Одеської області.
		Додатковою угодою до Договору про надання правової допомоги № 17 від 10 червня 2017 року визначено розмір гонорару адвоката у розмірі 30 000 грн, який клієнт має сплатити адвокату 10 червня 2017 року, що підтверджується квитанцією, а також наданий акт приймання наданих послуг від 01 серпня 2017 року та виконання зобов`язань, передбачених Договором про надання правової допомоги та Додатковою угодою, та сторони не мають взаємних претензій.
		Додатковою угодою до Договору про надання правової допомоги № 23/1 від 11 вересня 2017 року визначено розмір гонорару адвоката у розмірі                     60 000 грн, який клієнт має сплатити адвокату 11 вересня 2017 року, що підтверджується квитанцією, а також наданий акт приймання наданих послуг від 30 липня 2019 та виконання зобов`язань, передбачених Договором про надання правової допомоги та Додатковою угодою, та сторони не мають взаємних претензій.
		Додатковою угодою до Договору про надання правової допомоги № 41 від          25 листопада 2019 року визначено розмір гонорару адвоката у розмірі                            15 000 грн, який клієнт має сплатити адвокату 25 листопада 2019 року, що підтверджується квитанцією, а також наданий акт приймання наданих послуг від 11 січня 2021 року та виконання зобов`язань, передбачених Договором про надання правової допомоги та Додатковою угодою, та сторони не мають взаємних претензій.
		Додатковою угодою до Договору про надання правової допомоги № 20 від  02 липня 2021 року визначено розмір гонорару адвоката у розмірі 5 000 грн, який клієнт має сплатити адвокату 02 липня 2021 року, що підтверджується квитанцією, а також наданий акт приймання наданих послуг від 12 липня 2021 року та виконання зобов`язань, передбачених Договором про надання правової допомоги та Додатковою угодою, та сторони не мають взаємних претензій.
		Вказані оплати ОСОБА_1 адвокату Івановій П. В. підтверджено квитанціями до прибуткових касових ордерів № 23/1 від 11 вересня                            2017 року - 60 000 грн, підстава - договір про надання правової допомоги                   № 23/1, № 17 від 10 червня 2017 року - 30 000 грн, підстава - договір про надання правової допомоги № 17 від 10 червня 2017 року, № 20 від 02 липня 2021 року - 5 000 грн, підстава - договір про надання правової допомоги                 № 20 від 02 липня 2021 року, № 41 від 25 листопада 2019 року - 15 000 грн, підстава - договір про надання правової допомоги № 41 від 25 листопада 2019 року.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають не у повній мірі.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Щодо вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди 
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).
		 
		Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		 
		Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
		 
		Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
		 
		Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94 ВР від 01 грудня 1994 року (далі - Закон № 266/94 ВР) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
		 
		Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду(пункт 1 частини першої статті 2 Закону № 266/94 ВР).
		 
		Положеннями статті 3 Закону № 266/94 ВР передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.
		 
		Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону № 266/94 ВР). 
		 
		Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		 
		Тобто вказаним Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
		 
		Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
		 
		Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
		 
		Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
		 
		Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		 
		Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		 
		Згідно із частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		 
		Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
		 
		Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
		Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 81, 89 ЦПК України, встановив, що ОСОБА_1 зазнав моральних втрат внаслідок  незаконного перебування під слідством та судом протягом тривалого часу, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди, право на відшкодування якої він набув у зв`язку з визнанням його невинуватим, на підставі пункту 3 частини першої статті 373 КПК України.
		Разом із цим, визначаючи розмір морального відшкодування, суди попередніх інстанцій, урахувавши всі чинники та обставини, передбачені положеннями статті 23 ЦК України, а саме: обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством та судом, застосовані до нього запобіжні заходи, перебування його під вартою в ізоляторі тимчасового тримання, відсторонення від роботи протягом 177 днів, вилучення та арешт майна, погіршення стану здоров`ята,  виходячи із засад розумності та справедливості, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у сумі 400 000 грн, тобто у більшому розмірі, ніж мінімально визначений законом, з урахуванням конкретних обставин цієї справи.
		Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
		Зважаючи на те, що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, то вимоги касаційних скарг щодо розміру відшкодування моральної шкоди зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
		Не заслуговують на увагу і посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верхового Суду, оскільки оскаржувані судові рішення не суперечать викладеним у вказаних постановах висновкам й, відповідно, не свідчать про порушення судами норм матеріально та процесуального права.
		Разом із тим, колегія суддів частково приймає доводи касаційної скарги Державної казначейської служби України щодо відшкодування шкоди державою.
		Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
		Верховний Суд зауважує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду.
		Відповідний правовий висновок також викладений у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16 (провадження                                    № 61-8385св20), від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20 (провадження № 61-11520св21), від 03 серпня 2022 року у справі                                      № 461/5201/19 (провадження № 61-2271св22).
		У постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі                                   № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21), від 14 вересня 2022 року у справі № 415/1009/21 (провадження № 61-18055св21), від 07 грудня 2022 року у справі № 461/9982/19 (провадження № 61-4162св22) зазначено, що «кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку».
		У справі, що переглядається, суд попередніх інстанцій, ухваливши правильні по суті судові рішення, на вказане уваги не звернули та помилково зазначили у резолютивній частині рішення про компенсацію шкоди позивачеві за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України. 
		Тому резолютивну частину рішення суду першої інстанції, залишену без змін апеляційним судом, в частині стягнення грошової компенсації моральної шкоди в розмірі 400 000 грн належить змінити.
		Щодо вирішення вимог про відшкодування суми, сплаченої у зв`язку з наданням юридичної допомоги в межах кримінального провадження 
		Згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 Закону № 266/94 ВРу наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.
		Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому, у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.
		Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у Рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
		У Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
		Відповідні правові висновки викладені у постановах від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17 (провадження № 61-12505св19), від 07 липня                    2021 року у справі № 335/10173/19 (провадження № 61-5223св21), від 09 червня 2022 року у справі № 759/2952/20 (провадження № 61-16694св21).
		При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність). Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
		Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
		У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
		Згідно з частинами першою, третьою, п`ятою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
		На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
		Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
		У справі, яка переглядається, на підтвердження витрат на правову допомогу позивач надав такі докази: договори про правову допомогу № 17 від 10 червня 2017 року, № 23/1 від 11 вересня 2017 року, № 41 від 25 листопада 2019 року, № 20 від 02 липня 2021 року та додаткові угоди до цих договорів; акт приймання наданих послуг від 01 серпня 2017 року та виконання зобов`язань; акт приймання наданих послуг від 30 липня 2019 та виконання зобов`язань; акт приймання наданих послуг від 11 січня 2021 року та виконання зобов`язань; акт приймання наданих послуг від 12 липня 2021 року та виконання зобов`язань; квитанції до прибуткових касових ордерів № 23/1 від 11 вересня 2017 року на суму 60 000 грн, № 17 від 10 червня 2017 року на суму 30 000 грн, № 20 від 02 липня 2021 року на суму 5 000 грн, № 41 від 25 листопада 2019 року на суму 15 000 грн.
		Отже, ураховуючи той факт, що суду надані докази, які об`єктивно та документально підтверджують факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у заявленому ним розмірі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування витрат, сплачених у зв`язку з наданням юридичної допомоги в межах кримінального провадження, у сумі 110 000 грн.
		При цьому суди правильно прийняли до уваги тривалість та обсяг наданих адвокатом Івановою П. В. юридичних послуг при досудовому слідстві та у судах всіх інстанцій (першої, апеляційної та касаційної інстанцій).  
		Однак, разом із цим суд першої інстанції також помилково зазначив у резолютивній частині рішення про відшкодування такої шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України. 
		З огляду на викладене, резолютивну частину рішення суду першої інстанції, залишену без змін апеляційним судом, в частині відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 110 000 грн належить змінити.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбаченихстаттею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
		Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржене судове рішення суду першої інстанції, залишене без змін постановою суду апеляційної інстанції, змінити шляхом викладення його резолютивної частини у редакції цієї постанови.
		Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково. 
		Резолютивну частину рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 09 листопада 2022 року, залишеного без змін постановою Одеського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року, змінити, виклавши абзац другий, третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції в наступній редакції: 
		«Стягнути з Державного бюджету України на користь  ОСОБА_1  400 000 гривень на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
		Стягнути з Державного бюджету України на користь  ОСОБА_1 110 000 гривень на відшкодування витрат на правову допомогу».
		В іншій частині рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 09 листопада 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 04 квітня 2023 рокузалишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    М. Є. Червинська
		 
		Судді:                                                                                               А. Ю. Зайцев 
		 
		Є. В. Коротенко 
		 
		В. М. Коротун
		 
		М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...