Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 460/13851/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 18.09.2023. Зареєстровано: 19.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 20.09.2023.
Дата набрання законної сили: 17.10.2023
Номер судового провадження: 38999/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		Р І Ш Е Н Н Я
		і м е н е м У к р а ї н и
		 
		15 вересня 2023 року м. Рівне№460/13851/23Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
		 ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" доВараського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки  про визнання протиправним та часткове скасування наказу, -В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 (далі також  ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Вараського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі також  ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідач), в якому просив:
		-визнати протиправними дії відповідача щодо прийняття наказу "Про призов військовозобов`язаних на військову службу по мобілізації" від 06.06.2023 №107 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу до військової частини НОМЕР_1 ;
		-визнати протиправним та скасувати наказ начальника Вараського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки "Про призов військовозобов`язаних на військову службу по мобілізації" від 06.06.2023 №107 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу до військової частини НОМЕР_1 . 
		Мотивуючи вимоги позову представник позивача зазначала, що наказом начальника Вараського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки "Про призов військовозобов`язаних на військову службу по мобілізації" від 06.06.2023 №107 позивача протиправно призвано на військову службу по мобілізації, оскільки станом на час його винесення він був заброньованим та мав відстрочку від призову. Просила позов задовольнити.
		Ухвалою суду від 14.06.2023 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику (повідомлення) сторін.
		Позиція відповідача щодо позовних вимог висловлена у відзиві на позов від 05.07.2023, відповідно до змісту якого він заперечував проти їхнього задоволення. Зазначав на обґрунтування такої позиції про те, що відповідно до розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №1607 від 25.04.2023 ОСОБА_1 оповіщався за місцем роботи про його виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою уточнення військово-облікових документів. Зауважував, що ОСОБА_2 був заброньований за місцем роботи, у зв`язку з чим мав відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час на шість місяців. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України №1259 від 04.11.2022, яка дозволяла автоматично продовжити дію відстрочки на три мiсяцi, а саме: від 07.09.2022 до 06.06.2023, що вказано у витязі з наказу №3001 від 07.09.2022 Міністерства економіки України, наданому представником позивача. При цьому вказував, що відповідно до ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" ОСОБА_2 не надав жодних документів, які підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу по мобілізації. За наведеного, просив у задоволенні позову відмовити повністю. 
		10.07.2023 до суду надійшла відповідь на відзив представника позивача, в якій висловлено пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх відхилення.
		Ухвалою суду від 13.07.2023 клопотання представника позивача про залучення до участі у справі третьої особи задоволено.
		Залучено до участі у справі №460/13851/23 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України". 
		31.07.2023 третьою особою подані письмові пояснення, у яких, серед іншого повідомлено, що відповідно до поданих АТ "Ощадбанк" пропозицій, ОСОБА_2 був заброньований наказом Міністерства економіки України від 07.09.2022 за №3001 терміном на 6 місяців. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.2022 за № 1259 "Про продовження строків дії відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації" строк дії бронювання ОСОБА_3 був продовжений на 3 місяці і був чинним до 06.06.2023 включно. 31.01.2023 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 27.01.2023 за № 76 "Деякі питання реалізації положень Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" щодо бронювання військовозобов`язаних на період мобiлiзацiп та на воєнний час", якою затверджено Порядок бронювання військовозобов`язаних за списком військовозобов`язаних під час дії воєнного стану". Вiдповiдно до п.2 такої постанови, відстрочки від призову на військову службу під час мобiлiзацiї, які були надані військовозобов`язаним рішеннями Міністерства економiки до набрання чинності цією постановою, є чинними протягом строку, на який вони наданi. Таким чином, термін дії бронювання ОСОБА_1 залишився чинним до 06.06.2023.
		Згідно з положеннями ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі  КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає таке.
		Судом встановлено і не є спірним у справі, що з 05.05.2016 ОСОБА_1 працює на посаді завідувача сектора мікро-, малого та середнього бізнесу ТВБВ №100178080 філії  Рівненське обласне управління АТ "Ощадбанк".
		Наказом Міністерства економіки України "Про бронювання військовозобов`язаних за Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, банками, платіжними установами та учасниками ринку фінансових послуг" від 07.09.2022 №3001 позивачу надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком на 6 місяців.
		Згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про продовження строків дії відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації" від 04.11.2022 №1259 строк дії відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації, наданих військовозобов`язаним, які не закінчилися на день набрання чинності цією постановою, продовжуються автоматично на три місяці.
		Відповідно до довідки військово-лікарської комісії від 08.02.2023 №4/45 ОСОБА_1 придатний до військової служби.
		Згідно з обліковою картою до військового квитка НОМЕР_2 позивач придатний до військової служби; місце роботи позивача  АТ "Ощадбанк".
		Розпорядженням начальника Вараського РТЦК та СП від 25.04.2023 №1607 позивач оповіщався за місцем роботи про його виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою уточнення військово-облікових документів.
		Наказом начальника Вараського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки "Про призов військовозобов`язаних на військову службу по мобілізації" від 06.06.2023 №107, зокрема, ОСОБА_1 06.06.2023 призвано на військову службу по мобілізації до військової частини НОМЕР_1 .
		Також в матеріалах справи наявна та досліджена судом розписка повістки на призов до Збройних Сил України ОСОБА_1 , у якій позивач 06.06.2023 о 10:16 год. підписався про явку 06.06.2023 на 20:50 год. за адресою: м-н Перемоги, 21А, м.Вараш, Рівненська обл.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.
		Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
		Згідно зі ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
		Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан.
		Указом Президента України №69/2022 "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
		Пунктом 8 цього Указу визначено місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку:
		1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини;
		2) здійснення призову військовозобов`язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України;
		3) виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.
		На час виникнення спірних правовідносин та на дату ухвалення рішення у цій справі на території України продовжує діяти воєнний стан.
		Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII).
		Стаття 1 цього Закону передбачає, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
		Відповідно до ч.2 ст.4 Закону №3543-XII загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
		Згідно з ч.5 ст.4 Закону № 3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.
		За змістом ст.2 Закону №3543-XII правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України"Про оборону України", цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.
		Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).
		Частина 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачає, що військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
		Відповідно до ч.2 ст.2 цього Закону проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
		Згідно з ч.5 ст.1 Закону №2232-ХІІ від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
		За змістом ч.9 ст.1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
		Відповідно до п.4 ч.1 ст.24 Закону №2232-ХІІ початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
		Згідно з ч.1 ст.39 Закону №2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
		На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
		Підстави, за якими військовозобов`язаним передбачено надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, визначеністаттею 23 Закону №3543-XII.
		Так, згідно з вимогами ч.1 ст.23 вказаного Закону не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані:
		заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		За правилами ст.24 Закону №3543-XII бронювання військовозобов`язаних, які перебувають у запасі, здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період.
		Згідно з вимогами ст.25 вказаного Закону бронюванню підлягають військовозобов`язані, які працюють:
		1) в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, у разі якщо це необхідно для забезпечення функціонування зазначених органів;
		2) на підприємствах, в установах і організаціях, яким встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), у разі якщо це необхідно для виконання встановлених мобілізаційних завдань (замовлень);
		3) на підприємствах, в установах і організаціях, які здійснюють виробництво товарів, виконання робіт і надання послуг, необхідних для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань;
		4) на підприємствах, в установах і організаціях, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. Критерії та порядок, за якими здійснюється визначення підприємств, установ і організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, встановлюються Кабінетом Міністрів України.
		Військовозобов`язані, зазначені у частині першій цієї статті, не підлягають прийняттю на службу у військовому резерві.
		Порядок та організація бронювання, переліки посад і професій військовозобов`язаних, які підлягають бронюванню на період мобілізації та на воєнний час, визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України. Під час дії воєнного стану бронювання військовозобов`язаних може також здійснюватися за списком військовозобов`язаних, поданим у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку відповідним органом державної влади, іншим державним органом, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією, зазначеними в частині першій цієї статті.
		Постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання бронювання військовозобов`язаних в умовах правового режиму воєнного стану" від 03.03.2022 №194 (далі також  Постанова №194; чинна до 31.01.2023) установлено, що в умовах правового режиму воєнного стану бронювання військовозобов`язаних за органами державної влади, іншими державними органами, а також підприємствами, установами, організаціями, які задовольняють потреби Збройних Сил, інших військових формувань, населення (далі - підприємства, установи і організації), здійснюється у порядку, визначеному цією постановою.
		Дія цієї постанови поширюється на уповноважені банки, що залучаються до роботи (здійснення операцій) в умовах особливого періоду.
		Пунктами 2, 3 Постанови №194 передбачалося, що органи державної влади, інші державні органи подають Міністерству економіки погоджені Міністерством оборони пропозиції щодо бронювання військовозобов`язаних у відповідних сферах управління, галузях національної економіки, на підприємствах, в установах і організаціях за формою згідно з додатком 1 в друкованій формі та/або в електронній формі з відповідним обґрунтуванням.
		Міністерство економіки узагальнює подані органами державної влади, іншими державними органами пропозиції щодо бронювання військовозобов`язаних і протягом одного робочого дня приймає відповідне рішення та надсилає його копію Міністерству оборони, а також зазначеним органам.
		У рішенні Міністерства економіки зазначається строк дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (далі - відстрочка), який не може перевищувати шість місяців.
		Як було встановлено судом, у відповідності до вимог Постанови №194, наказом Міністерства економіки України "Про бронювання військовозобов`язаних за Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, банками, платіжними установами та учасниками ринку фінансових послуг" від 07.09.2022 №3001 позивачу надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком на 6 місяців.
		04.11.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Про продовження строків дії відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації" №1259, якою установлено, що строки дії відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації, наданих військовозобов`язаним відповідними рішеннями Міністерства економіки згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 р. №194 "Деякі питання бронювання військовозобов`язаних в умовах правового режиму воєнного стану" (Офіційний вісник України, 2022 р., № 25, ст. 1274), які не закінчилися на день набрання чинності цією постановою, продовжуються автоматично на три місяці.
		31.01.2023 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації положень Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" щодо бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час" від 27.01.2023 №76 (далі  Постанова №76), якою затверджено Порядок бронювання військовозобов`язаних за списком військовозобов`язаних під час дії воєнного стану.
		Пунктом 2 Постанови №76, зокрема, установлено, що відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, які були надані військовозобов`язаним рішеннями Міністерства економіки до набрання чинності цією постановою, є чинними протягом строку, на який вони надані.
		Згідно із ч.1 ст.3 Європейської конвенції про обчислення строків від 16.05.1972 строки, обчислені у днях, тижнях, місяцях і роках починаються опівночі "dies a quo" і спливають опівночі "dies ad quem".
		За змістом ст.2 цієї Конвенції термін "dies a quo" означає день, з якого починається відлік строку, а термін "dies ad quem" означає день, у який цей строк спливає.
		Відповідно до ч.2 ст.4 Конвенції, якщо строк обчислено у місяцях або роках, день "dies ad quem" є днем останнього місяця чи останнього року, дата якого відповідає "dies a quo", або у разі відсутності відповідної дати - останнім днем останнього місяця.
		Отже, відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, надана військовозобов`язаному ОСОБА_1 наказом Міністерства економіки України від 07.09.2022 №3001, автоматично продовжувала свою дію до 06.06.2023 включно.
		Покликання сторони відповідача на те, що позивач не надав жодних документів, які підтверджували його право на відстрочку від призову на військову службу по мобілізації, є безпідставними, з огляду на таке.
		Дослідивши зміст наказу Міністерства економіки України "Про бронювання військовозобов`язаних за Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, банками, платіжними установами та учасниками ринку фінансових послуг" від 07.09.2022 №3001, судом встановлено, що у такому зазначено, як про шестимісячний строк відстрочки від призову на військову службу позивача відповідно до Постанови №194, так і про продовження такого строку до 06.06.2023.
		Такий наказ містить підпис і печатку начальника Рівненського об`єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що свідчить про його погодження органом центру комплектування.
		При цьому, суд зауважує, що пунктом 6 Постанови №194 прямо передбачено, що Міністерство оборони організовує через Генеральний штаб Збройних Сил доведення в одноденний строк до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки витягів з наказів Міністерства економіки.
		За наведеного, суд дійшов висновку, що відповідач був достеменно обізнаним про наявність у позивача відстрочки від призову на військову службу у строк до 06.06.2023 включно, як заброньованого працівника Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк".
		Всупереч наведеному, начальником Вараського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки винесено наказ про призов ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації.
		У будь-якому випадку, на переконання суду, позивач не може нести відповідальність за належність доведення до відповідача інформації про відстрочку від призову, позаяк така процедура залежна від комунікації між підприємством, де працює позивач, Генеральним штабом ЗСУ, Командуванням Сухопутних військ ЗСУ та Вараським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, а не від дій позивача.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - Положення), пунктом 1 якого визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
		Згідно з п.3 Положення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, наказами та директивами Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил, іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням.
		Покладення на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки завдань, не передбачених законодавством, не допускається.
		Безпосереднє керівництво територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки і контроль за їх діяльністю здійснюють відповідні оперативні командування, а загальне - Командування Сухопутних військ Збройних Сил, яке узгоджує основні питання діяльності територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з відповідними структурними підрозділами Генерального штабу Збройних Сил та Міноборони.
		Відповідно до п.4 Положення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки виконують покладені на них завдання у взаємодії з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також з органами військового управління, з`єднаннями, військовими частинами, установами, організаціями, вищими військовими навчальними закладами та військовими навчальними підрозділами закладів вищої освіти Збройних Сил та інших військових формувань, Держспецзв`язку, правоохоронними та розвідувальними органами, державними органами спеціального призначення з правоохоронними функціями, громадськими об`єднаннями (організаціями).
		В силу вимог п. 9, 11 Положення, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, взаємодіють з місцевими держадміністраціями, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування з питань військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час; здійснюють контроль за проведенням на підприємствах, у закладах освіти роботи з ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час; беруть участь в організації та забезпеченні роботи районних (міських) призовних комісій, готують для розгляду зазначеними комісіями матеріали з питань призову громадян на строкову військову службу, службу у військовому резерві, надання відстрочки або звільнення їх від призову на строкову військову службу, службу у військовому резерві; оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
		Зважаючи на встановлені обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що, відповідач, як територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, виносячи наказ від 06.06.2023 про призов ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації, всупереч наявності у такої особи статусу заброньованої особи станом на 06.06.2023, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством, а тому наказ, що стосується такого призову на військову службу по мобілізації прийнятий без урахування всіх обставин справи, такий, що не відповідає критеріям правомірності, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, а отже є протиправним і підлягає скасуванню.
		На переконання суду, в даному випадку, з огляду на очевидну незаконність оскаржуваного позивачем акта індивідуальної дії, який хоч і вичерпує дію фактом виконання, його скасування не порушить стабільності публічно-правових відносин та принцип правової визначеності, а навпаки вказуватиме на неприпустимість допущення неправомірних дій центром комплектування при мобілізації військовозобов`язаних осіб.
		Суд у цій справі враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
		Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Відтак, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі. 
		Судові витрати зі слати судового збору підлягають розподілу відповідно до вимог ст.139 КАС України.
		Щодо відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 2000,00 грн., то суд зазначає таке.
		Відповідно до ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
		До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
		За правилами ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
		Відповідно до ч.1 ст.34 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).
		За правилами ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).
		У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.134 КАС України).
		За правилами ч.7 ст.134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		Відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
		Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
		При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
		На підтвердження обставин щодо понесення витрат суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
		Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
		На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 2000,00 грн. стороною позивача надані суду копії наступних документів: Договору про надання правової/правничої допомоги - адвокатських послуг від 09.01.2023 №01/01-23, Додаткової угоди №1 до Договору №01/01-23 від 09.01.2023 про надання правової допомоги-адвокатських послуг, ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 09.06.2023 №1088728 , свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 22.02.2019 серії РН №1577, рахунку-фактури від 06.06.2023 №39, акта приймання-передачі наданих послуг №1 від 09.06.2023, квитанції до прибуткового касового ордера від 09.06.2023 №08 - на загальну суму понесених витрат 2000,00 грн. 
		Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI установлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
		Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
		Відповідно до ст.19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
		Статтею 30 Закону №5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
		Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
		При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
		Суд зазначає, що позивачем надані належні та допустимі докази понесення витрат на правничу допомогу адвоката.
		У постанові Верховного Суду від 30.09.2020 по справі №201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19) міститься висновок про те, що розглядаючи питання стягнення витрат на правничу допомогу адвоката, суд має право самостійно визначати розмір таких витрат, виходячи з критерію розумної необхідності та співмірності, враховуючи характер виконуваної адвокатом роботи (послуг), складність виконуваної роботи (послуг), їх значимості, складності категорії справи тощо.
		При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір  обґрунтованим (пункт 268 названого рішення).
		Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі№755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
		У постанові Верховного Суду від 04.02.2020 по справі №280/1765/19 (адміністративне провадження №К/9901/607/20) зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема складності справи, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
		Суд констатує, що позивач надав належні та допустимі докази понесення витрат на правничу допомогу адвоката, а також співмірності витрат обсягу наданих послуг (підготовка та направлення позовної заяви до суду).
		Тому, суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат на правничу допомогу адвоката у сумі 2000,00 грн. 
		Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд 
		В И Р І Ш И В :
		Позов  ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", до Вараського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправним та часткове скасування наказу - задовольнити.
		Визнати протиправним та скасувати наказ начальника Вараського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки "Про призов військовозобов`язаних на військову службу по мобілізації" від 06.06.2023 №107 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації до військової частини НОМЕР_1 .
		Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Вараського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки судовий збір в сумі 1073,60 грн.
		Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Вараського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки витрати на правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду. 
		Повний текст рішення складений 15 вересня 2023 року 
		Учасники справи:
		Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 ) 
		Відповідач - Вараський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (м-н Перемоги, 21- А, м.Вараш, Вараський район, Рівненська область,34402, ЄДРПОУ/РНОКПП 26616572) 
		Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" 
		 
		Суддя С.А. Борискін

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...