Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 202/8301/21 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 19.09.2023.
Дата набрання законної сили: 07.09.2023
Номер судового провадження: 51-1532км23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12021041030001469

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		07 вересня 2023 року
		м. Київ
		справа № 202/8301/21
		провадження № 51-1532 км 23 
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:  
		 
		головуючого                                                 ОСОБА_1 ,
		суддів                                                             ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,      
		 
		за участю:
		секретаря судового засідання                ОСОБА_4 , 
		прокурора                                                     ОСОБА_5 , 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги потерпілого                      ОСОБА_6 на вирок Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12 серпня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від                                        06 грудня   2022 року, а також прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року у  кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021041030001469, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 ,   ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя    АДРЕСА_1 ,  громадянина України, раніше не  судимого,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого  ч. 1  ст. 286  КК України. 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Індустріального районного суду  м. Дніпропетровська від 12 серпня                   2022 року ОСОБА_7  засуджено за ч.1 ст.286 КК України  до  покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, з позбавленням права керувати транспортними засобами на  строк 1 рік.
		На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з іспитовим строком 1 рік, з покладенням  обов`язків,  передбачених                ст. 76  цього Кодексу. 
		Цивільний позов потерпілого задоволено частково.  
		Стягнуто з МТСБУ на користь ОСОБА_6   4 936 гривень матеріальної шкоди. 
		Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6   20 000 гривень моральної шкоди та 10 000 гривень судових витрат з надання правової  допомоги. 
		У задоволенні позову в частині стягнення з ОСОБА_7 матеріальної шкоди в сумі 20 970 грн. відмовлено. 
		Вирішено питання щодо речових доказів, судових витрат у провадженні та скасовано арешт на автомобіль. 
		Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022  року апеляційні  скарги  прокурора та потерпілого залишено без задоволення, а  вирок  місцевого суду - без зміни.
		За вироком суду встановлено, що водій ОСОБА_7 ,  18 листопада 2021 року, близько 10:45 год.,   керуючи автомобілем  «БМВ Х6» д.н.з. НОМЕР_1 ,   по                           вул. Батумській в м. Дніпро, грубо порушив ПДР,  проявив   крайню неуважність до дорожньої обстановки і її змінам, наближаючись до нерегульованого нерівнозначного перехрестя з пр. Слобожанським, рухаючись по другорядній дорозі, не виконав вимоги дорожнього знаку 2.1 «Надати дорогу», виїхав на перехрестя вул. Батумської та пр. Слобожанського, не надав дорогу велосипеду «ORBEA», під керуванням ОСОБА_6 , який рухався по головній дорозі зліва направо за напрямком руху його автомобіля, внаслідок чого скоїв зіткнення з велосипедистом, в результаті  ДТП потерпілому   ОСОБА_6   спричинені середньої тяжкості тілесні ушкодження.   
		Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду  та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.   
		Вказує, що місцевий суд при кваліфікації дій засудженого за ч.1 ст.286 КК України не виклав належним чином об`єктивну сторону кримінального правопорушення  тому, що у вироку не зазначено пункт ПДР, порушення якого перебуває у причинному зв`язку із наслідками ДТП. 
		В свою чергу,  суд  апеляційної інстанції  не дав належної оцінки доводам прокурора з цього приводу та допущені  місцевим судом порушення не виправив.  
		Ухвала не відповідає  вимогам ст.370 КПК України. 
		Потерпілий ОСОБА_6 , у своїй касаційній скарзі просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_7 та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.  
		Зазначає, що  призначене  ОСОБА_7 покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі через м'якість тому, що  суди в повній мірі не врахували те, що  засуджений  вину у вчиненому не визнав, не вибачився перед потерпілим, не відшкодував моральну та матеріальну шкоду. Вважає, що слід було призначити покарання у виді 3 років обмеження волі з іспитовим строком 3 роки. 
		Скаржиться на  неправильне вирішення цивільного позову тому, що стягнута  на його користь моральна шкода в розмірі 20 000 грн. не відповідає засадам розумності  і справедливості, оскільки суд не  врахував  істотність вимушених змін у   способі його життя через наслідки отриманих травм у результаті ДТП та проходження лікування.
		  
		Крім того, суди дійшли необґрунтовано висновку про  необхідність  зменшення суми  витрат на правову допомогу до  10 000 грн., адже  заявлений ним розмір  -28 000 грн.  підтверджено  доказами.  
		 
		 
		Позиції інших учасників судового провадження
		Прокурор ОСОБА_5 ,  в судовому засіданні, посилаючись на обґрунтованість доводів  касаційних скарг прокурора та потерпілого, просила їх задовольнити. 
		Межі розгляду  матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
		За змістом ст. 433 цього Кодексу Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. 
		При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами. 
		Мотиви Суду    
		Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Оскаржувані судові рішення відповідають наведеним вимогам закону. 
		Доводи прокурора про те, що місцевий суд не виклав об`єктивну сторону злочину і не зазначив увироку пункт ПДР, порушення якого водієм ОСОБА_7   перебуває у причинному зв`язку із наслідками ДТП, не заслуговують на увагу.
		Положеннями п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України визначено, що у разі визнання особи винуватою, в мотивувальній частині обвинувального вироку зазначаються, у тому числі, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків, форми вини; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
		Диспозиція ст. 286 КК сформульована законодавцем як бланкетна, тому для встановлення ознак об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого цією статтею, потрібно проаналізувати ті нормативно-правові акти, які унормовують правила безпеки руху й експлуатації транспорту, насамперед ПДР, для з`ясування, які саме порушення цих правил були допущені особою, котра керувала транспортним засобом у момент ДТП.
		Тобто  суди зобов`язані ретельно з`ясовувати і зазначати у вироках: 1) у чому саме полягали порушення; 2) які норми правил безпеки дорожнього руху не додержано; 3) чи є причинний зв`язок між цими порушеннями та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.
		Суд у вироку  встановив у чому саме полягали порушення з боку водія ОСОБА_7   Обвинувачення, визнане судом доведеним, містить посилання на конкретні порушення, які, в свою чергу,   збігаються із тими нормами правил безпеки дорожнього руху, які ставляться в провину обвинуваченому.
		Злочин, передбачений ст. 286 КК України, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння, є не будь-які з допущених особою порушень ПДР, а лише ті з них, які спричиняють суспільно небезпечні наслідки.   
		Розглядаючи дане кримінальне провадження, місцевий суд  у  вироку  чітко зазначив, що порушення водієм ОСОБА_7 вимог п.16.11 та дорожнього знаку                         2.1 ПДР України, з технічної точки зору  знаходяться у причинному зв`язку   з наслідками, що настали в результаті ДТП.  Дії ОСОБА_7 , за встановлених судом фактичних обставин, які підтверджені доказами, за ч.1 ст.286 КК України кваліфіковано вірно. 
		Загалом вирок відповідає вимогам ст. 374 КПК України. Встановлені судом фактичні обставини зазначені у вироку. Прокурор фактично не погоджується із текстуальним викладом цих обставин, який відрізняється від обвинувального акту, однак, це не може визнаватись порушенням КПК України.
		Що стосується доводів касаційної скарги потерпілого ОСОБА_6 про неправильне вирішення цивільного позову, то вони  є необґрунтованими.
		 
		Потерпілий, крім іншого, скаржиться на те, що розмір стягнутої  на його користь моральної шкоди 20 000 грн.  є несправедливим тому, що  суд не  врахував  істотність вимушених змін у  способі його життя через наслідки отриманих травм у результаті ДТП та проходження лікування.
		 
		Відповідно до ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. 
		 
		Відповідно до частин 1 та 2  статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала внаслідок протиправної поведінки щодо неї самої, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		 
		Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		 
		Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості, справедливості та співмірності.
		 
		Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи й не повинен призводити до її безпідставного збагачення (постанова КЦС ВС від 23 червня 2022 року у справі №607/4341/20).
		 
		Із матеріалів провадження видно, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд,  задовольняючи частково цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 , стягнув із засудженого ОСОБА_7   20 000 грн моральної шкоди, визнавши цю суму достатньо справедливою. Приймаючи таке рішення, суд врахував стан здоров`я потерпілого, тривалість його лікування, з 18 по 30 листопада 2021 року (12 днів), тяжкість вимушених змін у життєвих обставинах, які унеможливлюють ведення повноцінного способу життя, а також ступінь впливу наслідків отриманих травм на працездатність ОСОБА_6 . Всебічно проаналізувавши  наведені обставини суд встановив, що отриманий потерпілим при травмах емоційний стрес міг незначно вплинути на загальний стан його організму, але до суттєвого впливу на патологічні процеси в організмі не призвів. Взято до уваги й  те, що потерпілий не надав  доказів того, що внаслідок отриманих під час ДТП тілесних ушкоджень він надалі потребуватиме додаткового обстеження та лікування. Таким чином, з урахуванням наведеного, суд першої інстанції зазначив, що заявлений потерпілим розмір моральної шкоди у 150 000 грн. не відповідав засадам  розумності та виваженості, тому зменшив його.  Колегія суддів касаційного суду погоджується із таким висновком, та вважає визначений місцевим судом розмір морального відшкодування співмірним характеру скоєного протиправного діяння та моральним стражданням потерпілого. 
		 
		Стосовно тверджень касаційної скарги ОСОБА_6  про безпідставність зменшення судом  розміру витрат на правову допомогу,  слід зазначити таке. 
		Відповідно до вимог ч. 1 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.  
		Такі витрати складаються, у тому числі, із витрат на правову допомогу  (п. 1 ч. 1                    ст. 118 КПК України).
		Обов`язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо). Вищезазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду (справи №  821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18, № 199/3939/18-ц, № 466/9758/16-ц) та в постанові Великої Палати Верховного Суду (справа № 826/1216/16).
		Чинне кримінальне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу, однак зобов`язує надати докази на підтвердження розміру процесуальних витрат, у тому числі на правову допомогу, що входить до предмета доказування у кримінальному провадженні ст. 91 КПК України.
		 
		Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значення справи для сторони (постанова КЦС ВС від 23 червня 2022 у справі 607/4341/20).
		 
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін (висновок ВП ВС викладений у постанові   від 19 лютого 2020 року,  справа № 755/9215/15-ц). 
		 
		Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має урахувати розумність розміру витрат на професійну правову допомогу , а також пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності витрат. 
		 
		Пред`являючи цивільний позов, потерпілий ОСОБА_6 заявляв вимогу про стягнення із обвинуваченого на його користь 28 000 грн.  витрат на правову допомогу. На підтвердження вимог  посилався на договір про надання правової допомоги, детальний опис робіт, копію квитанції, а також акт прийому-передачі.  
		Суд першої інстанції визнав  цивільний позов потерпілого  у цій частині завищеним  та стягнув з ОСОБА_7 10 000 грн. витрат на правову  допомогу. Суд виходив із того, що заявлена сума процесуальних витрат на професійну правничу допомогу, яку позивач просив стягнути з обвинуваченого ОСОБА_7 , не відповідала  ознакам  співмірності. 
		Як встановлено місцевим судом, у матеріалах справи  наявний   договір про надання правової допомоги від 02 лютого 2022 року, укладений  між ОСОБА_6 та адвокатом ОСОБА_8 , а також документи, які свідчать про оплату послуг адвоката. В той же час,  згідно інформації, наявної в детальному описі робіт (наданих послуг) та  акті приймання-передачі  наданих послуг від 28.04.2022,  представником потерпілого ОСОБА_8  у найменування послуг включено: підготовка позовної заяви, копіювання та оформлення додатків до позовної заяви чотирьом адресатам - 8 000 грн., а також  20 000 грн. - участь в судових засіданнях. Однак,  зазначений перелік   не може вважатись тим розрахунком - детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом тому, що у ньому відсутній детальний опис витраченого адвокатом  часу  по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги, подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу. 
		 
		Крім того,  суд  встановив, що у даній справі відбулось дев`ять судових засідань, шість з яких було перенесено за клопотання адвоката та потерпілого, а складання позовної заяви (8 годин) не потребувало значних зусиль, оскільки позовна заява складає  4 сторінки та в своїй більшості містить посилання на норми закону, з урахуванням обставин справи, а саме: виходячи з обсягу та характеру доказів у справі (відсутності експертиз, виклику свідків, тощо). З огляду на це,  визнав  розмір вартості наданих послуг, визначених в акті, неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послугпотерпілому ОСОБА_6 , тому стягнув з обвинуваченого на його користь 10 000 грн. у відшкодування витрат  на правову допомогу. 
		Не заслуговують на увагу й доводи потерпілого ОСОБА_6 , про м`якість призначеного засудженому покарання.  
		Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.
		Згідно із ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
		Виправлення, як мета покарання,  це той наслідок, який прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.
		При призначені покарання ОСОБА_7  суд, дотримуючись вимог ст.50,65 КК України,  урахував ряд обставин, а саме: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення,  яке згідно ст.12 КК України,  відноситься до кримінальних проступків,  з необережною формою вини,  а також дані про особу засудженого, який     раніше не судимий, не працює, на спеціальних обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, є фізичною особою підприємцем, позитивно характеризується за місцем проживання, одружений, що вказує про наявність у засудженого соціальних чинників стримуючого характеру. Зважено і на відсутність обставин, які б обтяжували покарання. Урахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, місцевий суд, дотримуючись принципу індивідуалізації та, виходячи з особливостей конкретного кримінального правопорушення, реалізовуючи свої дискреційні повноваження,  призначив  ОСОБА_7 покарання у межах санкції ч.1 ст.286 КК України у виді обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами. Водночас, суд обґрунтовано   вказав на наявність правових підстав для застосування положень ст. 75 КК України та звільнив ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю         1 рік, належним чином мотивувавши своє рішення. 
		Потерпілий, вважаючи, що слід було призначити покарання у виді 3 років обмеження волі з іспитовим строком 3 роки не зазначає, що не було враховано судом при призначенні покарання і що могло вплинути на збільшення терміну основного покарання та іспитового строку.
		Касаційний суд вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості кримінального  правопорушення,  сприятиме виправленню засудженого та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
		Апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 цього Кодексу, перевірив усі доводи апеляційних скарг  прокурора та потерпілого,  визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог  ст.419 КПК України  мотиви на їх спростування. Ухвала є законною,  обґрунтованою та вмотивованою, в повній мірі відповідає вимогам            ст.370 КПК України,  тому доводи касаційних скарг про протилежне - безпідставні. 
		Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, а тому підстав для задоволення касаційних скарг  немає.
		У зв`язку з цим та,  керуючись статтями 434, 436,  438, 441,442 КПК України, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення слід залишити без зміни.   
		      
		                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                         З цих підстав Суд ухвалив:
		Вирок Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12 серпня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року  щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги потерпілого та прокурора - без задоволення. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                                        ОСОБА_2                                      ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...