Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 203/4279/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про позбавлення батьківських прав.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 20.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 20.09.2023.
Дата набрання законної сили: 13.09.2023
Номер судового провадження: 61-6498ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова   
		Іменем  України      
		 
		13 вересня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 203/4279/20
		 
		провадження № 61-6498 св 23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		 
		суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,               Ступак О. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 , 
		представник позивача - ОСОБА_2 ,
		відповідач - ОСОБА_3 , 
		третя особа - орган опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, правонаступником якої є адміністрація центрального району Дніпровської міської ради,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2021 року у складі судді Єдаменка С. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року у складі колегії суддів: 
		Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.                 Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У листопаді 2020 року  ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом 
		до  ОСОБА_3 , третя особа - орган опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, правонаступником якої є адміністрація центрального району Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав.
		Позовна заява мотивована тим, що з жовтня 2014 року вона з  ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2017 року у справі 
		№ 203/4848/16-ц.
		Від шлюбу вони мають малолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження 
		серії НОМЕР_1 , виданого Кіровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції 22 квітня 2015 року, актовий запис № 176.
		Відповідач після народження сина не приділяв йому достатньої уваги, не займався його вихованням, не піклувався про нього, не мав постійного місця роботи, вживав алкогольні напої та наркотичні речовини. 
		Вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська 
		від 10 грудня 2015 року у справі № 204/7099/15-к ОСОБА_3 
		визнано винним у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених 
		частиною третьою статті 185, частиною другою статті 289 КК України і призначено йому покарання: за частиною третьою статті 185 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі; за частиною другою статті 289 КК України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі. У силу частини першої статті 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_3 покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі. На підставі статті 75 КК України звільнено ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням на строк 3 (три) роки, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає обов`язки, покладені на нього судом.
		Вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 червня 2016 року у справі № 200/9252/16-к ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 185, частиною третьою статті 357, частиною другою статті 289 КК України. Призначено ОСОБА_3 покарання: за частиною третьою статті 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років та 6 (шість) місяців; за частиною третьою статті 357 КК України у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік; за частиною другою статті 289 КК України у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років з конфіскацією всього належного йому майна. Відповідно до частини першої статті 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим покаранням остаточно призначено ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі строком 
		на 6 (шість) років з конфіскацією всього належного йому майна, з відбуттям покарання в кримінально-виконавчій установі закритого типу. На підставі статті 71 КК України частково приєднано невідбуте покарання за вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 
		2015 року у справі № 204/7099/15-к та остаточно призначено ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років та 01 (один) місяць з конфіскацією всього належного йому майна з відбуттям покарання в кримінально-виконавчому закладі закритого типу. Запобіжний захід, обраний ОСОБА_3 - тримання під вартою - залишено без змін. Строк покарання ОСОБА_3 обчислювати з 01 квітня 2016 року. Відповідно до статті 72 КК України ОСОБА_3 зараховано у строк відбуття покарання термін попереднього ув`язнення з 01 квітня 2016 року по 24 червня 2016 року, включно, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
		Вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 
		2017 року у справі № 203/2010/16-к  ОСОБА_3 визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 289 КК України, і призначено покарання у виді шести років позбавлення волі, без конфіскації майна. Відповідно до частини четвертої статті 70 КК України, шляхом часткового складання призначеного покарання та покарання, призначеного вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 червня 2016 року, остаточно призначено покарання у виді шести років та трьох місяців позбавлення волі, з конфіскацією всього належного йому майна. Строк відбуття покарання рахувати з 01 квітня 2016 року. Міру запобіжного заходу ОСОБА_3 , до набрання вироком законної сили, обрано у виді тримання під вартою.
		08 серпня 2019 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська у справі № 203/2785/19 видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_3 на її користь аліментів на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 05 серпня 2019 року до досягнення дитиною повноліття. Борг по сплаті аліментів ОСОБА_3 за виконавчим документом ВП № 59826765, станом на 30 жовтня 2020 року, становив 
		13 092,07 грн, що підтверджується копією розрахунку заборгованості, виданою державним виконавцем.
		З 2016 року відповідач відбуває покарання у державній установі «Жовтоводська виправна колонія №26» (далі - ДУ «Жовтоводська виправна колонія №26»), з малолітньою дитиною жодних стосунків не підтримує, аліменти не сплачує, малолітня дитина не знає свого біологічного батька, вважаючи батьком іншого чоловіка. 
		Вказані обставини свідчать про наявність правових підстав для позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітньої дитини - ОСОБА_4 . 
		З урахуванням викладеного  ОСОБА_1 просила суд позбавити 
		 ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітньої дитини - 
		ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції 
		Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач відбував покарання у ДУ «Жовтоводська виправна колонія № 26», а потім у державній установі «Біленківська виправна колонія № 99», у цей період він не спілкувався та не зустрічався з малолітньою дитиною - ОСОБА_4 , не сплачував аліменти. 
		Проте 21 серпня 2021 року  ОСОБА_3 звільнився з виправної колонії по відбуттю строку покарання, сплатив усю заборгованість по аліментам, що підтверджується копією розрахунку заборгованості ВП № 59826765, виданою державним виконавцем та копіями квитанцій. Вищезазначене безумовно свідчить про наявність у відповідача стійкого бажання уникнути позбавлення батьківських прав, почати спілкуватися та піклуватися про свого сина. 
		Згідно з копією розпорядження адміністрації Центрального району Дніпровської міської ради від 14 квітня 2021 року № 41-р позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітньої дитини є доцільним. 
		У судовому засіданні відповідач вказував про те, що хоче спілкуватися з малолітньою дитиною. 
		Отже, відсутні правові підстави для позбавлення  ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, пославшись на пункти 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав». 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн.
		Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_3 під час відбування покарання у виправній колонії не спілкувався з малолітньої дитиною, не сплачував аліменти. 
		Після звільнення з виправної колонії відповідач сплатив усю заборгованість по аліментам, що свідчить про наявність у нього стійкого бажання уникнути позбавлення батьківських прав, почати спілкуватися та піклуватися про свого сина, про що він сам пояснив суду. 
		Зазначені обставини можуть свідчити про намагання відповідача змінити ставлення до власної дитини, що свідчить про відсутність підстав для застосування відносно нього крайнього заходу впливу, а саме позбавлення батьківських прав.
		Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач постійно вживав алкогольні напої, наркотичні речовини, бив позивачку, влаштовував сварки, апеляційний суд вважав необґрунтованими, оскільки, всупереч вимогам статей 76-84 ЦПК України, позивачкою не підтверджено належними доказами вказані обставини, у тому числі, звернення до поліції з приводу протиправної поведінки відповідача, медичних довідок про нанесення їй тілесних ушкоджень.
		Посилання апеляційної скарги на те, що відповідач неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності не є безумовною підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки факт застосування до одного з батьків запобіжного заходу у виді взяття під варту не є безумовною підставою для позбавлення його батьківських прав, а є об`єктивною причиною, що унеможливлює виконання відповідачем його батьківських обов`язків з вказаного часу. Посилався на відповідні правові висновки Верховного Суду.
		Доводи апеляційної скарги на висновок органу опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітньої дитини - ОСОБА_4 , апеляційний суд вважав безпідставними, оскільки судом першої інстанції надано йому оцінку у сукупності з іншими доказами та визнано його необґрунтованим. 
		Апеляційний суд дійшов висновку про те, що понесені витрати на професійну правничу допомогу підтверджені належним і допустимими доказами (ордером, укладеним договором, актом виконаних робіт), а тому необхідно стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов 
		ОСОБА_1  задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 травня 2023 року відкрито                      касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу                  № 203/4279/20 з Кіровського районного суду м. Дніпропетровська. Підставою відкриття касаційного провадження були пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. 
		У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2023 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
		Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 25 липня 2023 року справу передано судді-доповідачеві - Гульку Б. І., судді, які входять до складу колегії: Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д., Хопта С. Ф. 
		У зв`язку з відставкою судді ОСОБА_5 на підставі повідомлення судді 
		Гулька Б. І., розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 25 липня 2023 року 
		№ 883/0/226-23 справу передано на повторний автоматизований розподіл судових справ.
		Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 липня 2023 року справу передано судді-доповідачеві Гульку Б. І., судді, які входять до складу колегії: Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д., Ступак О. В.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що малолітня дитина - ОСОБА_4 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , не знає свого біологічного батька - 
		ОСОБА_3 , своїм рідним батьком вважає іншу особу, а саме ОСОБА_6 , 
		з яким  ОСОБА_1 з 24 березня 2018 року перебуває у зареєстрованому шлюбі. З дня народження малолітньої дитини відповідач не цікавиться сином, не приймав участі в його вихованні та не спілкувався з ним, не виконував своїх батьківських обов`язків, не займався утриманням дитини, аліменти не сплачував. ОСОБА_3 не намагався влаштуватись на роботу для того, щоб син мав все необхідне для нормального розвитку та життя. Відповідач ніколи не працював, матеріальним забезпеченням родини завжди займалась лише позивачка.
		Починаючи з 2016 року по 21 серпня 2021 року відповідач відбував покарання у виправній колонії, проте це не перешкоджало йому виконувати свої батьківські обов`язки по відношенню до сина. Відповідач, відбуваючи покарання у виправній колонії, не намагався побачити сина, поговорити з ним по телефону, чи іншим способом зв`язатись з дитиною. Хоча відповідач знав адресу проживання позивача та їх сина і мав номери телефону позивача та її рідних, оскільки часто телефонував до них з виправної колонії з погрозами, про що ОСОБА_1 05 квітня 2021 року було написано заяву-повідомлення до поліції та 05 квітня 2021 року заяву-повідомлення начальнику державної установи «Біленьківська виправна колонія № 99».
		Той факт, що відповідач перед ухваленням рішення суду першої інстанції у цій справі сплатив борг за аліментами, не проявляючи по відношенню до дитини жодних інших дій, не маючи бажання побачитись з нею, приймати участь в її вихованні, не може свідчити про те, що ОСОБА_3 бажає почати спілкування з сином та не бажає позбавлення його батьківських прав.
		Після ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору відповідач не розпочав спілкування зі своїм сином. Подача до суду позивачем апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції також не змінило бажання відповідача розпочати спілкування з сином. Відповідач не з`явився на жодне судове засідання під час розгляду справи в апеляційному суді, не надав відзив на апеляційну скаргу, не висловив своє бажання чи не бажання щодо позбавлення його батьківських прав, хоча справа в апеляційному суді розглядалася більше року.
		Після ухвалення рішення судом першої інстанції відповідач перестав сплачувати аліменти та станом на 01 лютого 2023 року заборгованість за аліментами за відповідачем становить 16 345,39 грн, про що вона повідомляла апеляційний суд, проте їй було відмовлено судом апеляційної інстанції 
		у долучення до справи розрахунку заборгованості по аліментам станом 
		на 01 лютого 2023 року.
		Після звільнення з колонії, відповідач вчинив крадіжку та його знову було притягнуто до кримінальної відповідальності, а саме вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2023 року у справі 
		№ 932/44/22 визнано винним ОСОБА_3 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України та призначено йому покарання у виді трьох років позбавлення волі. На підставі статті 75 КК України звільнено ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом двох років іспитового строку не скоїть нового кримінального правопорушення.
		Отже, сплата відповідачем аліментів, про яку зазначено судами та заперечення ОСОБА_3 проти позбавлення його батьківських прав, необхідна йому лише з метою пом`якшення його покарання, так як суди приймали до уваги той факт що у нього на утриманні перебуває малолітня дитина. 
		Наведені обставини у сукупності є правовою підставою для позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітньої дитини, що є необхідним та відповідає найвищим інтересам дитини.
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов. 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		З жовтня 2014 року   ОСОБА_7  та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2017 року у справі 
		№ 203/4848/16-ц.
		Від шлюбу  ОСОБА_1 та  ОСОБА_3 мають малолітню дитину - 
		ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Кіровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції 22 квітня 2015 року, актовий запис №176.
		Вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська 
		від 10 грудня 2015 року у справі № 204/7099/15-к ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених 
		частиною третьою статті 185, частиною другою статті 289 КК України і призначено йому покарання: за частиною третьою статті 185 КК України 
		у виді 3 (трьох) років позбавлення волі; за частиною другою статті 289 КК України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі. У силу частини першої 
		статті 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_3 покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі. На підставі статті 75 КК України звільнено ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням на строк 3 (три) роки, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає обов`язки, покладені на нього судом.
		Вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 червня 2016 року у справі № 200/9252/16-к ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченого частиною третьою статті 185, частиною третьою статті 357, частиною другою статті 289 КК України. Призначено ОСОБА_3 покарання: за частиною третьою статті 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років та 6 (шість) місяців; за частиною третьою статті 357 КК України у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік; за частиною другою статті 289 КК України у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років з конфіскацією всього належного йому майна. Відповідно до частини першої статті 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим покаранням остаточно призначено ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років з конфіскацією всього належного йому майна, з відбуттям покарання в кримінально-виконавчій установі закритого типу. На підставі статті 71 КК України частково приєднано не відбуте покарання за вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 
		2015 року у справі № 204/7099/15-к та остаточно призначено ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років та 01 (один) місяць з конфіскацією всього належного йому майна з відбуттям покарання в кримінально-виконавчому закладі закритого типу. Запобіжний захід, обраний ОСОБА_3 - тримання під вартою - залишено без змін. Строк покарання ОСОБА_3 обчислювати з 01 квітня 2016 року. Відповідно до статті 72 КК України, зарахувано ОСОБА_3 у строк відбуття покарання термін попереднього ув`язнення з 01 квітня 2016 року по 24 червня 2016 року, включно, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
		Вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 
		2017 року у справі № 203/2010/16-к  ОСОБА_3 визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 289 КК України, і призначено покарання у виді шести років позбавлення волі, без конфіскації майна. Відповідно до частини четвертої статті 70 КК України, шляхом часткового складання призначеного покарання та покарання, призначеного вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 червня 2016 року, остаточно призначити покарання у виді шести років та трьох місяців позбавлення волі, з конфіскацією всього належного йому майна. Строк відбуття покарання рахувати з 01 квітня 2016 року. Міру запобіжного заходу ОСОБА_3 , до набрання вироком законної сили, обрано у виді тримання під вартою.
		08 серпня 2019 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська у справі № 203/2785/19 видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_3 на користь  ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітньої дитини - 
		ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з 05 серпня 
		2019 року до досягнення дитиною повноліття. 
		Борг по сплаті аліментів ОСОБА_3 за виконавчим документом 
		ВП № 59826765, станом на 30 жовтня 2020 року становив 13 092,07 грн, що підтверджується копією розрахунку заборгованості виданою державним виконавцем (а.с. 53).
		Згідно з характеристикою, наданою комунальним закладом освіти «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 195 комбінованого типу» Дніпровської міської ради,ОСОБА_3 за весь час перебування 
		ОСОБА_4 в дитячому садочку не з`являвся (а.с. 82).
		Відповідно до довідки, наданої комунальним закладом освіти «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №196 комбінованого типу» Дніпровської міської ради,ОСОБА_3 з 12 листопада 2019 року по 12 березня 2020 року до дошкільного закладу не приходив (а.с. 84).
		Згідно з копією листа від 17 березня 2021 року № 26/1-216 ОСОБА_3 відбував покарання у ДУ «Жовтоводська виправна колонія № 26» та 06 грудня 2020 року був переведений до державної установи «Біленьківська виправна колонія № 99» Запорізької області для подальшого відбування покарання 
		(а.с. 142).
		Відповідно до листа державної установи «Біленьківська виправна колонія 
		№ 99» у період перебування ОСОБА_3 в установі відправлення листів адресованих ОСОБА_8 та ОСОБА_4 не було, до адміністрації установи з заявою про надання побачення та надання телефонних розмов зі ОСОБА_8 та ОСОБА_4 відповідач не звертався (а.с. 191).
		Згідно з копією розпорядження адміністрації Центрального району Дніпровської міської ради№ 41-р від 14 квітня 2021 року позбавлення відповідача батьківських прав відносно його сина є доцільним (а.с. 158).
		Відповідно до листа Дніпровського відділу поліції головного управління національної поліції в Дніпропетровській області в період з 01 січня 2013 року по 01 березня 2017 року відповідно до бази даних жодних звернень та повідомлень від ОСОБА_9 не надходило (а.с. 103).
		 
		2. Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року 
		№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає задоволенню. 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Оскаржувані судові рішення вищезазначеним вимогам закону не відповідають. 
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
		Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
		Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
		Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
		Відповідно до частини першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
		Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.
		Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
		Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
		У частині сьомій статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
		Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
		Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Верховний Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. 
		Вирішуючи спір, суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України.
		Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в позові про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
		Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
		У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
		Отже, суди встановили, що  ОСОБА_3  участі у вихованні сина не брав і його життям не цікавився. 
		Суди дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, посилаючись лише на те, що після звільнення з місць позбавлення волі відповідач сплатив усю заборгованість по аліментам. Проте апеляційним судом не було проаналізовано поведінку відповідача, факт того, що  ОСОБА_3 не приймав участі у судових засіданнях під час розгляду справи в апеляційному суді й не висловив своє бажання чи небажання щодо позбавлення його батьківських прав, хоча справа в апеляційному суді розглядалася більше року. Представник ОСОБА_3 в апеляційному суді неодноразово подавала лише клопотання про відкладення розгляду справи з різних причин. Крім того, сплата боргу за аліментами, не проявляючи по відношенню до дитини жодних інших дій щодо виховання і піклування, що є його обов`язком, не маючи бажання побачитись з дитиною, приймати участь в її вихованні, не може свідчити про те, що відповідач бажає почати спілкування з сином та не бажає позбавлення його батьківських прав. Також позивачка посилалася на те, що після ухвалення рішення судом першої інстанції відповідач перестав сплачувати аліменти, унаслідок чого знову утворилась заборгованість за аліментами у розмірі 16 345,39 грн. 
		Ураховуючи викладене, суди не взяли до уваги арґументи, надані позивачкою, а саме те, що контакту з батьком у дитини немає і відповідач не вживає заходів для налагодження стосунків з дитиною, не цікавиться її станом здоров`я, не виявляє будь-якої турботи про дитину, не надає матеріальної підтримки. Малолітня дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не знає свого біологічного батька - ОСОБА_3 , своїм рідним батьком вважає іншу особу, а саме ОСОБА_6 , з яким позивачка перебуває у зареєстрованому шлюбі. 
		Верховний Суд зазначає, що висновок органу опіки та піклування є одним із доказів, який відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України суд оцінює у взаємному зв`язку з іншими доказами у справі.
		Згідно з копією розпорядження адміністрації Центрального району Дніпровської міської ради № 41-р від 14 квітня 2021 року позбавлення відповідача батьківських прав відносно його малолітньої дитини є доцільним (а.с. 158).
		Крім того, ОСОБА_3 неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, у тому числі після ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська 
		від 01 березня 2023 року у справі № 932/44/22 відповідача у чергове було притягнуто до кримінальної відповідальності, визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України та призначено йому покарання у виді трьох років позбавлення волі, на підставі статті 75 КК України звільнено ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом двох років іспитового строку не скоїть нового кримінального правопорушення, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/Review/109323167).
		Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Отже, виходячи з якнайкращих інтересів малолітньої дитини, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог  ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, оскільки вищевказані обставини справи та подані сторонами докази у своїй сукупності свідчать про те, що відповідач своєю поведінкою підтверджує, що її змінити у кращий бік неможливо, свідомо ухиляючись від виконання батьківських обов`язків щодо малолітньої дитини, яка не знає його як батька.
		Дійшовши висновку про необхідність скасування судових рішень і задоволення позову, Верховний Суд не здійснює переоцінку доказів, так як обставини справи встановлені повно, але порушені у цій частині норми процесуального права щодо належності і допустимості доказів, обов`язку 
		з доказування та оцінки доказів. Згідно з частинами першою-третьою 
		статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом 
		повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову. 
		Верховний Суд звертає увагу на положення частини першої статті 169 СК України, відповідно до якої мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право за певних обставин на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
		Щодо розподілу судових витрат
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки суд касаційної інстанцій дійшов висновку про скасування рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій і задоволення позову, слід змінити розподіл судових витрат, стягнути з  ОСОБА_3 на користь  ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції у розмірі 840,80 грн, у суді апеляційної інстанції у розмірі 1 261,20 грн та суді касаційної інстанцій у розмірі 1 681,60 грн, а всього 3 783,60 грн.
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.
		Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 квітня 
		2023 року скасувати.
		Позов  ОСОБА_1  до ОСОБА_3 , третя особа - орган опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, правонаступником якої є адміністрація центрального району Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських правзадовольнити. 
		Позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Стягнути з  ОСОБА_3  на користь  ОСОБА_1  витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції у розмірі 840,80 грн, у суді апеляційної інстанції 
		у розмірі 1 261,20 грн та суді касаційної інстанцій у розмірі 1 681,60 грн, а всього 3 783 (три тисячі сімсот вісімдесят три) грн 60 коп.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                     Д. Д. Луспеник
		 
		Судді:                                                                                               Б. І. Гулько
		 
		                                                                                                            Г. В. Коломієць
		 
		                                                                                                            Р. А. Лідовець
		 
		                                                                                                            О. В. Ступак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...