Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 750/6665/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 20.09.2023.
Дата набрання законної сили: 16.08.2023
Номер судового провадження: 61-19524ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		16 серпня 2023 року
		м. Київ
		справа № 750/6665/20
		провадження № 61-19524св21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - судді Фаловської І. М., 
		суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Чернігівська міська рада,
		розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1  на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 листопада 2020 року, ухвалене у складі судді Логвіної Т. В., та постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Онищенко О. І., Скрипки А. А., Шарапової О. Л.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Чернігівської міської ради про визнання укладеною додаткової угоди.
		В обґрунтування позову вказував, що 5 липня 2006 року він уклав з Чернігівською міською радою договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для городництва на АДРЕСА_1 . Сторони погодили, що вказаний договір укладено на десять років; після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк; у цьому разі він повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити дію договору.
		23 травня 2016 року він звернувся до Чернігівської міської ради з клопотанням про поновлення договору оренди землі від 5 липня 2006 року № 1467.
		Враховуючи клопотання позивача, до проекту рішення 10 сесії 7 скликання Чернігівської міської ради включено питання щодо продовження дії вказаного договору оренди земельної ділянки. Проте на пленарному засіданні сесії рішення не набрало необхідної кількості голосів і відповідне клопотання позивача знято з розгляду.
		Зазначав, що Чернігівська міська рада на виконання вимог статті 33 Закону України «Про оренду землі» в редакції Закону, чинній на час виникнення переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки, протягом одного місяця після закінчення строку договору не надіслала йому заперечення проти поновлення договору оренди землі.
		Чернігівська міська рада протягом чотирьох років зволікає в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі від 6 липня 2006 року, тобто чинить тривалу бездіяльність та не приймає відповідного рішення.
		Позивач вважає, що договір оренди земельної ділянки відповідно до частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» є поновленим на той самий строк і на тих самих умовах.
		За таких обставин просив визнати поновленим договір оренди земельної ділянки від 5 липня 2006 року, укладений з Чернігівською міською радою та зареєстрований 5 липня 2006 року у книзі реєстрації договорів оренди Чернігівської міської ради за № 1467п, на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, щодо земельної ділянки площею 0,0491 га з кадастровим номером 7410100000:02:026:6157, наданої для городництва, розташованої на АДРЕСА_1 , визнавши укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки від 5 липня 2006 року, за якою сторони домовились поновити вказаний договір оренди земельної ділянки на той же строк та тих же умовах з внесенням змін у перше речення пункту 5, змінивши «договір укладено на 10 років» на «договір укладено на 10 років до 5 липня 2026 року включно», інші умови цього договору залишаються без змін. 
		Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
		Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні позову. 
		Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач в порушення статті 33 Закону України «Про оренду землі» в редакції Закону, чинній на момент закінчення договору, не надсилав до Чернігівської міської ради проект додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки та не звертався із заявою про її підписання. Місцевий суд зазначив, що обставини щодо поновлення договору оренди земельної ділянки від 5 липня 2006 року досліджувалися Чернігівським апеляційним судом, ухвалою якого від 21 жовтня 2019 року у справі № 750/11466/19 встановлено, що пролонгація договору оренди землі з мовчазної згоди сторін вимагає укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, що орендарем зроблено не було.
		Також суд першої інстанції зазначив, що договір оренди земельної ділянки 
		від 5 липня 2006 року закінчився 5 липня 2016 року; протягом місяця після закінчення позивач не отримав від Чернігівської міської ради лист-заперечення щодо продовження договору оренди землі. Тобто з 6 серпня 2016 року почався перебіг позовної давності за вимогою про визнання договору поновленим і 
		6 серпня 2019 року позовна давність спливла. За таких обставин місцевий суд дійшов висновку про пред`явлення позову зі спливом позовної давності.
		Постановою Чернігівського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 листопада 2020 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позову; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 звернувся до Чернігівської міської ради із заявою про поновлення договору оренди земельної ділянки, додавши до неї проект додаткової угоди, у строки, передбачені пунктом 5 договору оренди. На його звернення міська рада надала відповідь у якій відсутні заперечення щодо поновлення правовідносин з оренди і рекомендовано надати додаткові матеріали, необхідні для поновлення договору. Крім того, питання щодо поновлення договору оренди було винесено на сесію міської ради, що свідчить про відсутність заперечень міської ради щодо поновлення правовідносин з оренди. За таких обставин суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованими вимоги позивача щодо продовження договору оренди земельної ділянки відповідно до частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі».
		Також апеляційний суд зазначив, що про порушене право позивач дізнався з листа Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради від 12 серпня 
		2016 року, яке згідно з поштовим штампом відправлене 25 серпня 2016 року, тому саме з цього часу розпочався перебіг позовної давності. За таких обставин звернення позивача з даним позовом у серпні 2020 року відбулося поза межами позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявив представник відповідача до ухвалення рішення суду першої інстанції.
		 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У грудні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 листопада 
		2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 листопада 
		2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що триваюча конклюдентна поведінка сторін, зокрема орендодавця, - його «мовчазна згода» щодо продовження правовідносин оренди надає орендарю право вважати себе законним і належним користувачем земельної ділянки та виключає можливість вважати свої права порушеними. Тому з урахуванням статті 27 Закону України «Про оренду землі», за якою орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону, заявник вважає, що його право підлягає захисту впродовж всього часу тривання порушення 
		прав власника (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у 
		постанові від 28 листопада від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19).
		Заявник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які полягають у недослідженні зібраних у справі доказів, необґрунтованого відхилення клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи та розгляд судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження справи, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
		Суди не врахували висновок Великої Палати Верховного Суду, 
		викладений у постанові від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21), згідно з яким якщо орендодавець відмовляється укласти чи ухиляється від укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість якої визначена у частині восьмій статті 33 Закону № 161-XIV, то належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною такої угоди з викладенням її змісту у резолютивній частині судового рішення (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду 
		від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (пункти 65-67) і від 29 травня 
		2020 року у справі № 378/596/16-ц (пункти 76-77)).
		На думку заявника, суд апеляційної інстанцій дійшов помилкового висновку про застосування позовної давності, оскільки такий висновок суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 вересня 2018 року 
		у справі № 154/948/16-ц (провадження № 61-4497ск18) та від 7 вересня 
		2019 року у справі № 496/1561/16-ц (провадження № 61-10850св19).
		Крім того, заявник вказує про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду щодо застосування статті 33 Закону України «Про оренду землі», викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18) та постановах Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 910/8858/19 і 
		від 10 листопада 2021 року у справі № 603/908/18 (провадження № 61-304св21).
		Відзив на касаційну скарги не надходив.
		Провадження у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи 
		заявника про:
		- неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених 
		у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року 
		у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), у постановах 
		Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 603/908/18 (провадження № 61-304св21), від 7 серпня 2019 року у справі № 496/1561/16-ц (провадження № 61-10850св19), від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16 (провадження № 61-4497ск18), від 26 серпня 2020 року у справі № 910/8858/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
		- недослідження зібраних у справі доказів, необґрунтоване відхилення клопотання про призначення судової-почеркознавчої експертизи та розгляд судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження справи, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження 
		(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Ухвалою Верховного Суду від 3 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду. 
		Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
		Судом апеляційної інстанції встановлено, що 5 липня 2006 року Чернігівська міська рада та ОСОБА_1 уклали договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого позивач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для городництва на АДРЕСА_1 . Сторони погодили, що вказаний договір укладено на десять років; після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк; у цьому разі орендар повинен не пізніше 30 календарних днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити дію договору.
		На підтвердження направлення Чернігівській міській раді листа-повідомлення про намір продовжити укладений сторонами договір оренди земельної ділянки позивач надав копію клопотання від 23 травня 2016 року, яке зареєстровано у виконавчому комітеті Чернігівської міської ради 23 травня 2016 року 
		за № Ш-3272г.
		Зі змісту вказаного клопотання суд апеляційної інстанції встановив, що до нього додано копію договору оренди земельної ділянки від 5 липня 2006 року та проект додаткової угоди. 
		На вказане клопотання ОСОБА_1 . Чернігівська міська рада надала відповідь за № 3676 від 6 червня 2016 року, в якій зазначено про необхідність додати до заяви копію витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
		Зі змісту протоколу засідання постійно діючої комісії Чернігівської міської ради з питань архітектури, будівництва та регулювання земельних відносин № 10 
		від 3 серпня 2016 року апеляційний суд встановив, що Чернігівська міська рада розглянула питання щодо поновлення укладеного з ОСОБА_1 договору оренди від 5 липня 2006 року земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1 , але на інших умовах.
		Суд апеляційної інстанції встановив, що до проекту рішення 10 сесії 7 скликання Чернігівської міської ради «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій із землеустрою про передачу земельних ділянок у власність та оренду громадянам, поновлення договорів оренди громадянам для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка),ведення садівництва, обслуговування гаражів та городництва» було включено питання щодо продовження ОСОБА_1 права оренди земельної ділянки 
		на АДРЕСА_1 в оренду, але зазначений проект рішення не набрав необхідної кількості голосів та знятий з розгляду.
		Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року 
		№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
		Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши додержання судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
		Щодо поширення позовної давності на вимогу про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі
		У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що Чернігівська міська рада стверджувала про сплив позовної давності для вимог щодо визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди, про що відповідачем подана відповідна заява до суду першої інстанції.
		Суди попередніх інстанцій вважали, що позовна давність за вимогами 
		ОСОБА_1 у даній справі спливла. 
		Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в цій справі у зв`язку зі спливом позовної давності, з чим Верховний Суд не погоджується, виходячи з наступного.
		Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду. Схожі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року 
		у справах № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18) та № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18).
		Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
		Частиною першою статті 268 ЦК України визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, а частиною другою цієї статті передбачено, що законом також можуть бути встановлено інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.
		У пункті 36 постанови від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18) Велика Палата Верховного Суду вказувала про існування меж застосування позовної давності, які встановлюються прямо (стаття 268 ЦК України) чи опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги.
		Колегія суддів звертає увагу на те, що закон не містить визначення поняття «триваюче правопорушення».
		Характер такого правопорушення оцінюється судом у кожному конкретному випадку індивідуально.
		В окремих випадках специфіка спірних правовідносин та відповідного нормативного регулювання дозволяє дійти висновку про наявність триваючого правопорушення.
		Так, у постанові від 8 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) Велика Палата Верховного Суду підтримала численні висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі 
		статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.
		Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові 
		від 11 квітня 2018 року у справі № 804/401/17 зазначив, що триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час, упродовж якого винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану, за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.
		У постанові від 2 листопада 2022 року у справі № 922/3166/20 
		(провадження № 12-36гс21) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що протягом строку дії договору оренди землі орендодавець не може бути обмежений у праві звернутися до суду з позовом, покликаним усунути нецільове використання земельної ділянки, зокрема і шляхом розірвання договору оренди землі. Такий позов може бути пред`явлений протягом усього строку дії договору (та існування обумовленого таким договором обов`язку виконувати зобов`язання щодо цільового використання земельної ділянки).
		Без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору відповідно до статті 33 Закону 
		України «Про оренду землі» є неможливим. Така угода має ознаки не тільки зобов`язального, але й речового договору, оскільки засвідчує волю сторін на передання земельної ділянки у тимчасове володіння орендареві на новий строк.
		Тому зазначена додаткова угода згідно з пунктом 1 частини першої 
		статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк. Саме з цією реєстрацією закон пов`язує виникнення права оренди (стаття 125 ЗК України).
		При цьому за змістом частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та частини четвертої статті 334 ЦК України речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, підлягають державній реєстрації і виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
		У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що позивач завчасно повідомив орендодавця про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди на новий строк, звернувшись до останнього з клопотанням, до якого додав проект додаткової угоди до договору оренди; у місячний строк після отримання клопотання разом із проектом додаткової угоди відповідач відповіді позивачу не надав і додаткової угоди про поновлення договору оренди не уклав.
		Крім того, у місячний строк після закінчення договору оренди позивач не отримав листа-повідомлення відповідача із запереченням проти поновлення договору оренди земельною ділянкою, оскільки такий лист йому відповідач не надсилав, відтак позивач продовжив користуватися орендованою земельною ділянкою.
		Однак процедура поновлення договору оренди, передбачена статтею 33 Закону України «Про оренду землі», не була завершена внаслідок невиконання відповідачем обов`язку щодо укладення у місячний строк додаткової угоди до договору оренди.
		Системний аналіз наведених положень законів України «Про оренду землі» та «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку, що укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди є проміжною стадією між поновленням договору оренди землі в силу закону та здійсненням державної реєстрації права оренди орендарем.
		Неукладення додаткової угоди до договору оренди протягом визначеного законодавством строку позбавляє позивача можливості зареєструвати право оренди землі в Державному реєстрі речових прав.
		З огляду на викладене, порушення відповідачем як орендодавцем вимог Закону України «Про оренду землі» щодо укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди є триваючим правопорушенням та позбавляє позивача як орендаря можливості зареєструвати відповідне речове право.
		Отже, протягом строку, на який договір міг бути поновлений, орендар не може бути обмежений у праві звернутися до суду з позовом, покликаним усунути його неможливість зареєструвати право оренди в Державному реєстрі речових прав, зокрема і шляхом визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди.
		Такий позов може бути пред`явлений протягом усього строку дії договору оренди, на який цей договір міг бути поновлений.
		Такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові 
		від 5 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22).
		Тому орендар (позивач у справі) має право в будь-який час протягом строку, на який договір міг бути поновлений, з моменту спливу одного місяця після закінчення строку договору оренди, у який орендодавець може надати лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди, вимагати укладення з ним додаткової угоди до договору оренди, а позовна давність не пропущена щодо заявленої позивачем вимоги з огляду на триваючий характер правопорушення відповідача.
		Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про сплив позовної давності за вимогою ОСОБА_1 про визнання укладеною додаткової угоди.
		Щодо вирішення справи по суті 
		Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (статті 1, 2 Закону України «Про оренду землі»).
		Частиною третьою статті 792 ЦК України встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
		ЗК України визначає основні засади регулювання земельних відносин,  зокрема, порядок передачі земельних ділянок в оренду (стаття 124). Проте саме Законом України «Про оренду землі» врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами в зв`язку з передачею її у користування та володіння, в тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов`язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору.
		Стаття 33 Закону України «Про оренду землі» (тут і надалі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) має назву «Поновлення договору оренди землі» та передбачає, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (частина перша 
		цієї статті).
		Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (частина друга статті 33 зазначеного Закону).
		До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина третя статті 33 цього Закону).
		При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина четверта статті 33 вказаного Закону).
		Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає  рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За  наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення 
		(частина п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі»).
		Частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).
		Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку (частина восьма статті 33 цього Закону).
		Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (частина дев`ята статті 33 вказаного Закону).
		У разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди (частина десята статті 33 зазначеного Закону).
		Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що статтею 33 Закону України «Про оренду землі» було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття «переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк» та «поновлення договору оренди землі», використовуючи конструкцію «поновлення договору оренди землі» як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами першою-п`ятою, так і для підстави, передбаченої частиною шостою цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.
		Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною другою 
		статті 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладення орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини перша-п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі»).
		У разі, якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (частина шоста статті 33 Закону України «Про оренду землі»).
		При цьому додаткова угода про поновлення договору оренди землі має бути укладена в обов`язковому порядку, а за наявності відмови чи ухилення орендодавця від її укладення після дотримання усіх перелічених вище умов - орендар може оскаржити такі дії орендодавця в судовому порядку.
		Тобто виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі»). І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як «мовчазну згоду» орендодавця на поновлення договору та той самий строк  і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
		Аналогічний за змістом висновок викладено в постановах Великої 
		Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18),  від 21 листопада 2018 року у справі № 530/212/17 (провадження № 14-330цс18), від 22 вересня 2020 року у справа № 159/5756/18 (провадження № 14-99цс20) та 22 вересня 2020 року у справі № 313/350/16-ц (провадження № 14-97цс20), згідно з яким для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.
		Вважаючи обґрунтованим позов ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції зазначив про доведення належними і допустимими доказами того, що:
		- до закінчення строку дії договору ОСОБА_1 повідомив Чернігівську міську раду в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; 
		- до листа-повідомлення позивач додав проект додаткової угоди;
		- позивач продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою;
		- відповідач письмово не повідомив позивача про відмову в поновленні договору оренди;
		Апеляційний суд вважав, що вказані обставини свідчать про існування правових підстав для визнання поновленою додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки відповідно до частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі».
		При цьому, суд апеляційної інстанції не врахував висновки Великої 
		Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 530/212/17 (провадження № 14-330цс18), від 22 вересня 2020 року у справа № 159/5756/18 (провадження № 14-99цс20) та 22 вересня 2020 року у справі № 313/350/16-ц (провадження № 14-97цс20), згідно з якими - для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність, крім встановлених апеляційним судом юридичних фактів, ще й факт належного виконання орендарем своїх обов`язків за договором оренди.
		Не врахувавши вказані висновки Великої Палати Верховного Суду, суд апеляційної інстанції не надав оцінки обставинами щодо виконання орендарем своїх обов`язків за договором оренди, зокрема, щодо внесення орендної плати згідно з умовами договору, не дослідив докази, подані сторонами на підтвердження таких обставин, тому висновок апеляційного суду про існування правових підстав для поновлення договору оренди земельної ділянки є передчасним.
		Щодо способу захисту права  
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказував про неврахування судом апеляційної інстанції висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові 
		від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21), згідно з яким, якщо орендодавець відмовляється укласти чи ухиляється від укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість якої визначена у частині восьмій статті 33 Закону № 161-XIV, то належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною такої угоди з викладенням її змісту у резолютивній частині судового рішення. 
		У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «позивач звернувся до суду за захистом права на поновлення договору оренди землі з вимогою визнати такий договір поновленим на тих самих умовах, тобто обрав неефективний спосіб захисту права».
		Звертаючись з вказаним позовом, ОСОБА_1 , в тому числі, просив визнати поновленим договір оренди земельної ділянки від 5 липня 2006 року, 
		укладений з Чернігівською міською радою та зареєстрований 
		5 липня 2006 року у книзі реєстрації договорів оренди Чернігівської міської ради за № 1467п, на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
		Суд апеляційної інстанції не перевірив зміст позовних вимог, не врахував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21), та не перевірив, чи є ефективним заявлений ОСОБА_1 спосіб захисту права.
		Враховуючи викладене, доводи заявника про те, що апеляційний суд 
		не врахував правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного 
		Суду у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц 
		(провадження № 14-65цс18) та від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21), є обґрунтованими.
		Крім того, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою
		статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
		Колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновки щодо поширення позовної давності на вимогу про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, викладені після подання касаційної скарги 
		у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 5 липня 2023 року 
		у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22), що узгоджується з частиною третьою статті 400 ЦПК України.
		Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
		Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови 
		від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.
		У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		В оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ 
		у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
		В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.
		Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд.
		Під час нового розгляду апеляційному суду з урахуванням змісту цієї постанови необхідно перевірити на предмет ефективності обраний позивачем спосіб захисту права, надати належну оцінку доказам, поданим сторонами на підтвердження обставин виконання орендарем умов договору оренди землі, в тому числі, і внесення у повному обсязі орендних платежів у встановлений договором строк; розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
		Щодо судових витрат
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 
		Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий Судді:  І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко  В. В. Сердюк В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...