Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/17038/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, з них.
Надіслано для оприлюднення: 19.09.2023. Зареєстровано: 21.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 22.09.2023.
Дата набрання законної сили: 26.12.2023
Результат оскарження 26.12.2023 П'ятий апеляційний адміністративний суд: змінено ухвалу (постанову)
Номер судового провадження: П/420/18380/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 420/17038/23 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		19 вересня 2023 року м. Одеса
		 
		Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Дробченко К.С., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області (місцезнаходження:65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44; код ЄДРПОУ 37811384) про визнання протиправними та скасувати рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -
		ВСТАНОВИВ:
		До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області (місцезнаходження:65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44; код ЄДРПОУ 37811384), в якій позивач з урахуванням заяви про зміну позову просить:
		визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області №334320 від 26.06.2023 року, яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уроженцю України, паспорт громадянина Росії № НОМЕР_2 від 04.07.2017 року, скасовано дозвіл на імміграцію в Україну на підставі пунктів 3, 5 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію», виданий 23.11.2011 року та скасовано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 11.09.2017 року;
		визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області №51002400000637 від 03.07.2023 року про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в оформленні, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого Постановою КМУ від 25.04.2018 року №321;
		зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідку на постійне проживання. 
		Ухвалою від 17.07.2021 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
		21.07.2023 року (вх. №ЕП/28463/23) позивачем до канцелярії суду подано заяву про зміну позовних вимог.
		04.08.2023 року (вх. №26650/23) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позов.
		17.08.2023 року (вх. №28112/23) позивачем до канцелярії суду подано відповідь на відзив.
		Ухвалою від 19.09.2023 року прийнято до розгляду заяву позивача про зміну позовних вимог.
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у звязку з досягненням 45-річного року позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні, Проте, відповідачем прийнято рішення №334320 від 26.06.2023 року, яким скасовано дозвіл на імміграцію в Україну та рішення №51002400000637 від 03.07.2023 року про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в оформленні, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого Постановою КМУ від 25.04.2018 року №321.
		Відповідачем в обґрунтування правової позиції зазначено, що ДМС України не визнає даний адміністративний позов, та вважає, що співробітниками міграційної служби проведено аналіз відповідності підстав, викладених в поданні УСБУ в Одеській області. 
		Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
		Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
		Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
		За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
		За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.
		Відповідно до статті 4 частини 3 підпункту 2 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається, зокрема, одному з подружжя, якщо другий з подружжя, якщо він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.
		Статтею 12 Закону України "Про імміграцію", визначені підстави для скасування дозволу на імміграцію. Так, дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; в інших випадках, передбачених законами України.
		Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 (далі по тексту Порядок № 1983).
		У відповідності до пункту 21 Порядку № 1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
		Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
		Пунктом 22 Порядку № 1983 встановлено, що для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
		У разі, коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 вказаного Порядку, для прийняття відповідного рішення вказаним органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
		Відповідно до пункту 23 Порядку № 1983, ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
		Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.
		Спір у даній справі виник у зв`язку із скасуванням позивачеві, громадянину РФ, дозволу на імміграцію в Україну відповідно до пунктів 3, 5 частини першої статті 12 Закону України "Про імміграцію" на підставі подання.
		Як вбачається з матеріалів особової справи підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну стало подання від 21.04.2023 року №65/5/1/8-2189, яке надійшло 26.04.2023 року до ГУ ДМС в Одеській області від Управління СБУ в Одеській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину російської федерації ОСОБА_1 .
		У вказаному поданні зазначено, що в ході виконання завдань по забезпеченню державної безпеки України, отримано інформацію стосовно громадянина російської федерації ОСОБА_1 , який причетний до різнопланового сприяння ворогу в умовах воєнного стану, що суперечить інтересам забезпечення національної безпеки України.
		В розумінні пункту 23 Порядку № 1983, у відповідача існує обов`язок всебічного вивчення подання щодо скасування дозволу на імміграцію.
		У матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про виконання відповідачем свого обов`язку щодо всебічного вивчення подання, яке містить інформацію щодо можливих дій позивача. Також, відповідач не запитав додаткову інформацію щодо підтвердження поведінки позивача, яка зазначена у поданні.
		При цьому, в поданні від 21.04.2023 року зазначено, що 25.02.2022 року ОСОБА_1 в ході переписки із громадянином РФ схвалював та підтримував вторгнення в Україну військ РФ (в якості доказу додається фототаблиця №1).
		Суд зазначає, що жодних висновків лінгвістичних експертиз відповідачем не проведено. При цьому, згідно зазначеної таблиці (мовою оригіналу) міститься такий діалог: «Привет. Чё там у вас? Тихо или стреляют? Пишут Одессу-бомбили типа.
		Привет, было несколько взрывов слышно вчера. Только военных атакуют.
		У меня всё ок, жду наших».
		Позивач у відповіді на відзив вказав, що на момент початку бойових дій, його родина  брат з сім`єю планували переїхати до Одеси.
		Жодних пояснень з цього приводу відповідачем у позивача під час прийняття оскаржуваного рішення не відбиралось. 
		Відносно політичної мапи світу, позивач вказав, що, дійсно, зазначений факт мав місце, але забирав з пошти карту його брат, остання знаходилась у складеному стані, тому він не побачив цієї обставини. Карту замовляв для дітей.
		Третьою обставиною, зазначеною у поданні, вказується наявність профілю в соціальній мережі «Одноклассники», на якому ним розміщені публікації, які містять проросійські наративи (фототаблиця №3).
		Суд акцентує увагу, що згідно фототаблиці №3 вбачається, що позивач використовував свій профіль задовго до повномасштабного вторгнення, а саме у 2014 році. Жодних пояснень відповідачем у позивача з цього приводу також не відібрано.
		Так само в матеріалах справи відсутні будь-які докази вини позивача, як то вирок суду.
		Натомість позивачем зазначено, а протилежного не вказано і не доведено відповідачем, що він з 2010 року разом з родиною постійно мешкає в Україні на законних підставах.
		Окрім того, громадянами України за походженням є його четверо дітей, які народились в Україні, позивач здійснює підприємницьку діяльність в Україні, має нерухоме майно. 
		Вказаним обставинам відповідачем не було надано оцінки, так само, як не було досліджено чи притягувався до відповідальності позивач згідно п.п. 3, 5 ст. 12 ЗУ «Про Імміграцію», на які посилається в оскаржуваному рішенні.
		Натомість відповідачем на основі зазначеної у поданні інформації, без будь-якої перевірки та з`ясування обставин, скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, що в подальшому стало підставою для невидачі посвідки на постійне проживання в Україні.
		Відповідно до законодавства, яке регулює спірні правовідносини, вказане подання не є безумовною підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну, тому відповідач-2 повинен був належно оцінити інформацію ініціатора такого подання шляхом отримання додаткової інформації як від ініціатора подання, так і від інших органів, а також запросити для надання пояснень, що не було вчинено.
		З цього приводу у пунктах 57-60 постанови Верховного Суду від 02 грудня 2021 року у справі № 120/1859/19-а, зокрема зазначено, що Верховний Суд неодноразово висловлювався з приводу важливості принципу правової (справедливої) процедури (постанова від 16 квітня 2020 року №495/5105/17, постанова від 13 березня 2020 року №805/2340/17-а), яка є невід`ємною частиною верховенства права. Вказаний принцип спрямований на забезпечення справедливого ставлення до особи під час прийняття актів суб`єктом владних повноважень. Правова (справедлива) процедура встановлює стандарти у процесі прийняття актів суб`єктами владних повноважень, які відображені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких здійснюється застосування статті 6 Конвенції, яка передбачає дотримання процесуальних (процедурних) гарантій у судовому провадженні. У постанові від 30 липня 2020 року у справі № 824/875/19-а Верховний Суд наголосив, що вказані гарантії поширюються і на адміністративні процедури за участі суб`єкта владних повноважень. Згідно з цією статтею має бути забезпечене право особи: бути поінформованим; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника; ознайомитися з матеріалами справи; вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення; обґрунтувати органом влади прийняття несприятливих актів; визначити порядок їх оскарження, відшкодувати заподіяну шкоду.
		Основна мета правової (справедливої) процедури - щоб суб`єкти владних повноважень, діяли правомірно, тобто належно, згідно з визначеними нормами права, але такими нормами права, які відповідають критеріям природного права, моральності, розумності, справедливості, а також загальноправовим принципам, що встановлені органами правосуддя.
		Верховний Суд зазначив, що порушення встановленої законодавством процедури ухвалення рішення може бути підставою для скасування цього рішення, якщо допущене порушення вплинуло або могло вплинути на його правильність.
		Таким чином, оскаржуване рішення відповідача є такими, що ухвалене без здійснення належної оцінки відомостей суб`єкта ініціювання скасування дозволу, який би включав запитування додаткової інформації та без запрошення для пояснень іммігранта, є таким, що прийняте необґрунтовано, упереджено, недобросовісно, нерозсудливо, непропорційно, без урахування права особи на участь у процесі прийнята рішення.
		Таким чином, оскаржуване рішення не відповідає вимогам статті 2 частини 2 КАС України, що свідчить про їх протиправність.
		Подібне правозастосування зазначено також й у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 821/697/18, від 02 грудня 2021 року у справі № 120/1859/19-а, від 10 червня 2022 року у справі № 640/13572/20.
		Необхідно зазначити, що дозвіл на імміграцію був скасований на підставі, передбаченою п. 3 та 5 ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про імміграцію», а саме: дії іммігранта становлять загрозу громадському порядку в Україні; іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
		Щодо рішення відповідача про скасування посвідки на постійне проживання в Україні.
		Рішенням відповідача відмовлено у видачі посвідки у зв`язку з досягненням 45-річного віку на постійне проживання в Україні у зв`язку із скасуванням дозволу на імміграцію в Україну.
		Відповідно до пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою КМУ від 25 квітня 2018 року № 321 (далі по тексту Порядок № 321) посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію".
		Відповідно до пункту 78 Порядку № 321, рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її скасування може бути оскаржено іноземцем або особою без громадянства в адміністративному порядку або до суду в установленому порядку.
		При цьому, суд зауважує, що за час перебування на території України на законних підставах ОСОБА_1 , не вчиняв жодних протиправних дій, не мав конфліктів з громадянами України та іншими особами, що перебувають на території України, не порушував громадський порядок, жодними діями не загрожував національній безпеці, веде спокійний, звичайний спосіб життя, одружений, має дітей та у законний спосіб отримав право на проживання на території України. 
		Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що доводи позивача є обґрунтованими, з наведенням фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та які впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішень.
		За таких обставин, суд зазначає про обґрунтованість поданої позовної заяви.
		Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
		Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
		Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
		Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
		Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
		Відтак, враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
		Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
		В И Р І Ш И В:
		Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області (місцезнаходження:65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44; код ЄДРПОУ 37811384) про визнання протиправними та скасувати рішення, зобов`язання вчинити певні дії  задовольнити. 
		Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області №334320 від 26.06.2023 року, яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уроженцю України, паспорт громадянина Росії № НОМЕР_2 від 04.07.2017 року, скасовано дозвіл на імміграцію в Україну на підставі пунктів 3, 5 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію», виданий 23.11.2011 року та скасовано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 11.09.2017 року.
		Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області №51002400000637 від 03.07.2023 року про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в оформленні, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого Постановою КМУ від 25.04.2018 року №321.
		Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідку на постійне проживання. 
		Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три грн. 60 коп.).
		Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
		Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.
		Повний текст рішення складено та підписано 19.09.2023 р.
		 
		СуддяО.М. Тарасишина

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...