Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 756/8251/19 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 26.09.2023.
Дата набрання законної сили: 19.09.2023
Номер судового провадження: 51-3446км23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12019100050002373

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		19 вересня 2023 року
		м. Київ
		Справа № 756/8251/19
		Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/824/383/2023
		Провадження № 51 - 3446 км 23
		 
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:            
		 
		головуючого                       ОСОБА_1 ,     
		суддів:                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю: 
		секретаря судового засідання               ОСОБА_4 , 
		прокурора                                                   ОСОБА_5 ,
		 
		розглянув у закритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 2019100050002373 від 31 березня 2019 року, щодо
		ОСОБА_6 ,
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Полтави, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		за ст. 153 ч. 1, ст. 153 ч. 2 КК України,
		за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 24 травня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 27 березня 2023 року щодо нього і касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - ОСОБА_7 на ухвалу Київського апеляційного суду від 
		27 березня 2023 року щодо ОСОБА_6 .
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 24 квітня 2021 року 
		ОСОБА_6 засуджено:
		- за ст. 153 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік;
		- за ст. 153 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
		На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
		До набрання вироком законної сили ОСОБА_6 залишено запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
		Строк відбування покарання ОСОБА_6 вказано рахувати з моменту затримання в порядку виконання вироку.
		На підставі ст. 72 ч. 5 КК України ОСОБА_6 зараховано у строк покарання попереднє ув`язнення з 31 березня 2016 року по 01 квітня 2019 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
		Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 по 30 000 гривень кожній на відшкодування моральної шкоди.
		Прийнято рішення щодо речових доказів.
		Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за наступних обставин.
		03 березня 2019 року приблизно о 10 годині 35 хвилин ОСОБА_6 , перебуваючи  в приміщенні торгового центру «Епіцентр» за адресою: м. Київ, просп. Степана Бандери, 11-А, прослідував за ОСОБА_8 до жіночої вбиральні, де діючи умисно, з метою вчинення насильницьких дій сексуального характеру, не пов`язаних з проникненням в тіло іншої людини, без добровільної згоди потерпілої особи, схопив правою рукою ОСОБА_8 та притиснув до свого тулубу, а іншою рукою доторкнувся до її статевих органів. У подальшому ОСОБА_8 виштовхала ОСОБА_6 з кабінки жіночої вбиральні та замкнулася в ній, а ОСОБА_6 зник у невідомому напрямку.
		Крім того, 31 березня 2019 року об 11 годині 05 хвилин в приміщенні торгового центру «Епіцентр» за адресою: м. Київ, просп. Степана Бандери, 11-А, ОСОБА_6 за аналогічних обставин повторно вчинив сексуальне насильство щодо     ОСОБА_9 .
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 березня 2023 року зазначений вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 залишено без зміни, а апеляційні скарги захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 та прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 - без задоволення.
		Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали, а також короткий зміст поданих заперечень
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо нього, а кримінальне провадження закрити за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Указує на те, що він сексуального насильства не вчиняв, а лише хотів пожартувати шляхом відкриття дверей туалету. Звертає увагу на відсутність будь-яких слідів насильства та контакту з потерпілими. Даючи свою оцінку доказам у кримінальному провадженні, указує на те, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на недопустимих доказах, у тому числі вважає недопустимими: - протокол огляду місця події від 31 березня 2019 року в приміщенні ТЦ «Епіцентр», оскільки його проведено без внесення відомостей до ЄРДР, без ухвали слідчого судді, заяву про дозвіл на огляд написав не власник, а також понятим не були роз`яснені їх права; - протоколи проведення слідчих експериментів з потерпілими ОСОБА_8 від 11 квітня 2019 року та ОСОБА_9 від 15 квітня 2019 року, оскільки слідчі експерименти проводились в приміщені ТЦ «Епіцентр» без дозволу власника, без участі спеціаліста, фактично проведено допит потерпілих; - протокол огляду предмета (відеозапису) від 31 березня 2019 року, оскільки зазначений доказ сфабриковано, в одному протоколі відсутні підписи ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_12 , а іншому аналогічному протоколі такі підписи наявні; - протоколи пред`явлення для впізнання з потерпілими 
		ОСОБА_9 від 31 березня 2019 року та ОСОБА_8 від 11 квітня 2019 року, а також зі свідком ОСОБА_13 від 31 березня 2019 року, оскільки взято фото ОСОБА_6 з картки обліку Інформаційного порталу Національної поліції України; - речовий доказ - диск з відеозаписом з камер відеоспостереження ТЦ «Епіцентр», оскільки надано не оригінал відеозапису, у матеріалах кримінального провадження знаходиться не той диск, що було вилучено та оглянуто слідчим. Указує на те, що відомості до ЄРДР за фактом насильницьких дій сексуального характеру були внесенні лише 21 червня 2019 року, тобто вже після закінчення досудового розслідування. Указує на те, що при врученні обвинувального акту не було оголошено обвинувачення та не роз`яснено його суті, суд першої інстанції також не роз`яснив йому суті пред`явленого обвинувачення. Зазначає, що суд першої інстанції в усній формі відмовив у поверненні обвинувального акту як такого, що не відповідає вимогам КПК України. Указує на те, що при виконанні вимог ст. 290 КПК України йому не були відкриті речові докази, а тому вважає їх недопустимими. Звертає увагу на те, що не було проведено амбулаторної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи ОСОБА_6 при тому, що відповідно до довідки лікаря-психіатра від 28 жовтня 2022 року він хворіє на психічну хворобу, що залишилось поза увагою апеляційного суду. Вважає, що потерпіла ОСОБА_8 фактично відмовилась від підтримання обвинувачення, оскільки вона не з`являлась у судові засідання. Указує на те, що при наданні в судових дебатах прокурором документів, які підтверджують його повноваження, суд першої інстанції не відновив стадію з`ясування обставин кримінального провадження. Вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно і необґрунтовано було відмовлено у задоволенні клопотань сторони захисту, у тому числі про визнання доказів недопустимими, про проведення судової технічної експертизи документів, про залучення спеціаліста в галузі фізики, про проведення слідчих експериментів, про проведення судових психолого-психіатричних експертиз потерпілих та самого ОСОБА_6 із застосуванням спеціальної техніки - поліграфа. Указує на те, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив всіх доводів апеляційної скарги захисту, не надав на них належних відповідей, допустивши формальний підхід і скопіювавши вирок суду першої інстанції. Вважає, що апеляційний суд повинен був на підставі ст. 404 ч. 3 КПК України повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, які досліджені судом першої інстанції неповно та з порушеннями. Зазначає, що апеляційний суд незаконного обмежив його у часі при виступі в судових дебатах та не надав можливості виступити прокурору. Призначене покарання засуджений вважає суворим. На думку засудженого суд при призначенні йому покарання не врахував вимоги статей 50, 65, 75 КК України, дані про його особу, який раніше не судимий, має постійне місце проживання, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, має багато захворювань і поганий стан здоров`я, тому висновок про неможливість його виправлення без ізоляції від суспільства є необґрунтованим. Зазначає про неправильне вирішення цивільних позовів потерпілих, оскільки потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 подали свої позовні заяви у порушення ст. 128 КПК України після початку судового розгляду, а моральна шкода не підтверджена і є припущенням.              
		Заперечень на касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 від учасників судового провадження не надходило.
		У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо           ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Указує на те, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 419 КПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги прокурора про м`якість призначеного ОСОБА_6 покарання в мінімальних межах, передбачених в санкціях ст. 153 ч. 1, ст. 153 ч. 2 КК України. Вважає, що апеляційний суд не врахував та не звернув належної уваги на те, що ОСОБА_6 вчинив кримінальні правопорушення проти статевої недоторканості двох жінок, вину не визнав, протягом всього судового розгляду поводив себе зухвало і не вибачився перед потерпілими.   
		У запереченнях на касаційну скаргу прокурора засуджений ОСОБА_6 просить залишити її без задоволення через необґрунтованість наведених прокурором доводів.
		Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.
		Позиції учасників судового провадження
		Прокурор у судовому засіданні вважала касаційну скаргу прокурора обґрунтованою та просила її задовольнити, а касаційну  скаргу засудженого ОСОБА_6 вважала необґрунтованою та просила залишити її без задоволення.
		Мотиви Суду
		Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі засудженого, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
		Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.
		Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні будь-яких дій сексуального характеру, не пов`язаних із проникненням в тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої особи (сексуальне насильство), а також у сексуальному насильстві, вчиненому повторно, відповідають встановленим обставинам і підтверджуються безпосередньо дослідженими та оціненими судом доказами.
		Суд першої інстанції ретельно дослідив докази, що мають значення для з`ясування всіх обставин кримінального правопорушення та на підтвердження винуватості 
		ОСОБА_6 обґрунтовано послався на наступні докази.
		Так, сам ОСОБА_6 у суді не заперечував, що 03 березня 2019 року та 
		31 березня 2019 року він перебував у жіночій вбиральні в торговому центрі «Епіцентр», відчиняв дверцята кабінки, де потерпілі відповідно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 справляли свої природні потреби. При цьому 
		ОСОБА_6 заперечив вчинення ним будь-яких дій сексуального характеру по відношенню до потерпілих.  
		Суди першої та апеляційної інстанцій належним чином перевірили версію сторони захисту про те, що сексуального насильства ОСОБА_6 не вчиняв, його дії були невдалим жартом і він лише хотів побачити реакцію жінок на відкриття дверцят кабінок вбиральні, обґрунтовано не погодилися з такою версією, спростувавши її сукупністю досліджених судом першої інстанції доказів.
		Потерпіла ОСОБА_8 у суді дала показання про обставини вчинення кримінального правопорушення щодо неї. Зазначила, що в приміщенні вбиральні торгового центру «Епіцентр», коли вона справляла природні потреби, дверцята кабінки із силою відчинилися і до середини зайшов ОСОБА_6 з одягненою на обличчя медичною маскою, схопив її за руку та притиснув до свого тулубу, іншою рукою почав торкатися її статевих органів.
		При цьому потерпіла ОСОБА_8 вказала, що повністю підтримує обвинувачення щодо ОСОБА_6 за ст. 153 ч. 1 КК України. Потерпіла ОСОБА_8 не була присутня на всіх судових засіданнях і неодноразово направляла на адресу суду заяви про розгляд кримінального провадження за її відсутності, наводила поважні причини, з яких вона не могла прибути в судове засідання, та підтримувала свою позицію щодо притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності, а тому доводи касаційної скарги про відмову потерпілої ОСОБА_8 від обвинувачення безпідставні.
		Потерпіла ОСОБА_9 суду дала показання про те, що 
		в приміщенні вбиральні торгового центру «Епіцентр», коли вона справляла природні потреби, дверцята кабінки відчинилися і до середини зайшов ОСОБА_6 з одягненою на обличчя медичною маскою, схопив обома руками її за тулуб, притиснув до себе та ще приспустив їй спідню білизну, після цього ОСОБА_6 рукою торкався її статевих органів. Вона почала чинити опір та голосно кричати, їй вдалося звільнитися від ОСОБА_6 . Після чого ОСОБА_6 вибіг із вбиральні та намагався втекти, однак її чоловіку ОСОБА_13 , який прийшов з нею до торгового центру, вдалося його наздогнати та затримати.
		Свідок ОСОБА_13 суду показав, що коли його майбутня дружина                        ОСОБА_9 пішла до жіночої вбиральні в торговому центрі «Епіцентр», то він очікував її в холі. Через незначний проміжок часу він почув сильний жіночий крик. У подальшому він помітив ОСОБА_6 , який вийшов із вбиральні та швидким кроком направився на вихід. Майже одразу за ним вийшла                ОСОБА_9 і попросила затримати цього чоловіка. Він наздогнав 
		ОСОБА_6 та затримав. Згодом до них підійшли працівники охорони, які впізнали ОСОБА_6 , назвавши його «туалетним маніяком».
		Свідок ОСОБА_14 у суді показав, що наприкінці березня 2019 року він, як працівник поліції охорони Оболонського районного управління поліції, знаходився на чергуванні у торговому центрі «Епіцентр». Служба охорони магазину повідомила йому про те, що при виході з торгового залу ніби відбувається бійка. Підійшовши до місця події, ним було з`ясовано, що хлопець ОСОБА_9 - ОСОБА_13 затримав ОСОБА_6 , оскільки останній у жіночій вбиральні вчиняв щодо потерпілої незаконні дії. ОСОБА_6 намагався втекти, тому до нього було застосовано кайданки. Також свідок указав, що ОСОБА_6 міг бути причетний ще до одного аналогічного епізоду, що стався на початку березня 
		2019 року, оскільки фото нападника було роздруковане з відеозапису камер спостереження й вивішено в торговому центрі.
		Допитаний у суді свідок ОСОБА_15 показав, що він працює на посаді продавця торгового центру «Епіцентр». Приблизно навесні 2019 року, точної дати він не пам`ятає, ОСОБА_8 , відійшовши на декілька хвилин, повернулася на своє робоче місце. Остання була в розгубленому стані та плакала. Після цього він разом із ОСОБА_8 пішов до служби охорони магазину, де потерпіла написала заяву про вчинене стосовно неї кримінальне правопорушення.
		Свідок ОСОБА_16 показав, що він працює на посаді заступника начальника служби безпеки торгового центра «Епіцентр». Йому відомо щодо двох випадків насильницьких дій сексуального характеру стосовно жінок, що трапилися на початку та наприкінці березня 2019 року у жіночій вбиральні магазину. Після першого випадку сексуального насильства, служба охорони проглядала відео з камер спостереження та за допомогою потерпілої було визначено особу, що могла вчинити дане правопорушення. Після другого випадку вже було затримано ОСОБА_6 . Після затримання жодних аналогічних випадків у торговому центрі «Епіцентр» не було. Також свідок указав, що згідно зі своєю посадовою інструкцією та дорученням, наданим йому генеральним директором ТОВ «Епіцентр», він уповноважений щодо співпраці з правоохоронними органами, у тому числі й надання дозволів на проведення слідчих дій на території торгового центру, надання відеозаписів із камер спостереження, а тому на відповідні запити слідчих ним і було надано відеозапис та дозволено проведення слідчих дій.
		Відповідно до довіреності від 27 листопада 2018 року № 3085 ТОВ «Епіцентр К» в особі генерального директора ОСОБА_17 уповноважує ОСОБА_16  бути представником довірителя та діяти від його імені під час розгляду справ у судах загальної юрисдикції, в органах прокуратури, а також в усіх органах досудового розслідування в кримінальному провадженні.
		Свідок ОСОБА_18 у суді показала, що 31 березня 2019 року вона, як співробітник Оболонського управління поліції, у складі слідчої оперативної групи виїжджала до торгового центру «Епіцентр», що по проспекту Степана Бандери, 11-А, в м. Києві, та складала протокол про прийняття заяви від ОСОБА_8 про вчинене кримінальне правопорушення, зазначивши у ньому дані, повідомлені заявницею.
		Свідок ОСОБА_19 суду дав показання про те, що він, як дільничний інспектор Оболонського управління поліції, особисто відбирав від ОСОБА_8 заяву щодо вчинення стосовно неї злочину, про що склав відповідний рапорт.
		У власноруч написаній заяві від 03 березня 2019 року ОСОБА_8 вказала, що 03 березня 2019 року вона прийшла на роботу до приміщення торгового центру «Епіцентр». Приблизно об 11 годині вона, заходячи до вбиральні, зустріла молодого чоловіка, який відчинивши їй двері до приміщення загального тамбуру, пропустив перед собою та зайшов слідом. Справляючи природні потреби, вона почула, як дверцята кабінки із силою відчинилися і до середини зайшов невідомий чоловік з одягненою на обличчя медичною маскою. Останній почав хапати її за руки та намагався зірвати штани, у зв`язку з цим вона почала чинити опір і  чоловік втік.
		Згідно із протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 31 березня 2019 року ОСОБА_8 повідомила про вчинене стосовно неї кримінальне правопорушення, зазначивши, що 03 березня 2019 року приблизно о 10 годині 30 хвилин за адресою: м. Київ, проспект Степана Бандери, 11-А, невідомий чоловік у жіночій вбиральні ТЦ «Епіцентр», вчинив стосовно неї незаконні дії сексуального характеру, а саме намагався зґвалтувати.
		Відповідно до протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 31 березня 2019 року, ОСОБА_9 повідомила про вчинене стосовно неї кримінальне правопорушення, зазначивши, що 
		31 березня 2019 року приблизно об 11 годині за адресою: м. Київ, проспект Степана Бандери, 11-А, коли вона знаходилася у жіночій вбиральні ТЦ «Епіцентр», до неї зайшов чоловік з одягненою на обличчя маскою та вчинив незаконні дії сексуального характеру, а саме хотів зняти штани та білизну.
		Суди першої та апеляційної інстанції надали належну оцінку показанням потерпілих ОСОБА_8 і ОСОБА_9 та обґрунтовано зазначили про їх достовірність, оскільки потерпілі надали детальні показання, які узгоджуються між собою та іншими доказами. Як правильно зазначили суди, хоча 
		ОСОБА_8 та ОСОБА_9 й не були знайомі між собою та не знали обставин вчиненого кримінального правопорушення щодо іншої потерпілої, проте кожна окремо повідомили про ідентичний характер дій 
		ОСОБА_6 та аналогічний розвиток подій. При цьому обидві потерпілі зазначали, що одразу після події вони перебували в шоковому стані і не могли вірно оцінити наміри ОСОБА_6 , оскільки вважали, що будуть зґвалтовані.
		Суд першої інстанції безпосередньо дослідив на предмет допустимості та обґрунтовано послався у вироку на дані, що містяться в протоколі огляду місця події від 31 березня 2019 року з фототаблицею до нього, у ході якого оглянуто місце вчинення кримінального правопорушення - приміщення вбиральні, розташованої у ТЦ «Епіцентр» за адресою: м. Київ, проспект Степана Бандери, 
		11-А. Зазначений огляд місця події проведено та результати оформлено з дотриманням вимог статей 104, 105, 106, 223, 237 КПК України уповноваженою особою - слідчим СВ Оболонського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_20 , у присутності двох понятих, яким були роз`яснені їх права, про що у протоколі є відповідні підписи понятих. Заяв та зауважень від учасників слідчої дії не надходило. Фототаблицю до протоколу виготовлено слідчим СВ Оболонського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_21 .
		Згідно зі ст. 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.
		Виходячи із аналізу кримінальних процесуальних норм, які містяться у ст. 233 ч. 1, ст. 234 ч. 2 та ст. 237 ч. 2 КПК України, огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведено за добровільною згодою особи, яка ним володіє, за умови, що були наявні процесуальні гарантії, які захищали здатність особи висловлювати свою справжню думку при наданні такої згоди. Такий підхід узгоджується з положеннями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 30 Конституції України.
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що огляд місця події проведено за добровільною згодою заступника начальника служби безпеки торгового центру «Епіцентр»  ОСОБА_16 , який уповноважений на такі дії довіреністю від 27 листопада 2018 року № 3085 ТОВ «Епіцентр К» в особі генерального директора ОСОБА_17 . У відповідній заяві ОСОБА_16 зазначено, що таку згоду він надав добровільно, без будь-якого тиску з боку працівників поліції. Наведені обставини не ставлять під сумнів добровільність наданої ОСОБА_16 згоди на огляд, оскільки були наявні всі процесуальні гарантії, які захищали його здатність висловлювати свою справжню думку.
		Крім того, суди нижчих інстанцій обґрунтовано зазначили про те, що зазначений огляд місця події проведено в час, коли приміщення ТЦ «Епіцентр» було відкритим і доступним для всіх осіб і єдиною метою цієї слідчої дії було виявлення та фіксація відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення.
		Отже, доводи касаційної скарги засудженого про недопустимість протоколу огляду місьця події від 31 березня 2019 року є необґрунтованими.
		Суд першої інстанції безпосередньо дослідив на предмет допустимості та обґрунтовано послався у вироку на дані, що містяться в протоколах проведення слідчих експериментів з потерпілими ОСОБА_8 від 11 квітня 2019 року та ОСОБА_9 від 15 квітня 2019 року, в ході яких кожна потерпіла в присутності двох понятих на місці розповіли та продемонстрували обставини вчинення щодо них кримінальних правопорушень, детально показали на місці як саме діяв ОСОБА_6 . 
		Зазначені слідчі дії проведено та результати оформлено з дотриманням вимог статей 104, 105, 106, 240 КПК України уповноваженими особами відповідно - старшим слідчим Оболонського УП ГУНП в м. Києві ОСОБА_22 та слідчим Оболонського УП ГУНП в м. Києві ОСОБА_21 , у присутності двох понятих, за участю відповідного оперативного працівника ОСОБА_23 та слідчого ОСОБА_24 , які здійснювали фіксацію на відео. Всі учасники зазначені у протоколі та в ньому наявні всі їх підписи. Заяв та зауважень від учасників слідчої дії не надходило. Відеозаписи слідчих експериментів були належно досліджені судом. Слідчі експерименти також проведено за добровільною 
		згодою ОСОБА_16 .
		Такий порядок проведення слідчого експерименту відповідає висновку про застосування норми права, який міститься в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року в справі № 740/3597/17, відповідно до якого показання необхідно розмежовувати з іншим самостійним процесуальним джерелом доказів - протоколом слідчого експерименту. Заперечення обвинуваченим у судовому засіданні відомостей, які слідчий, прокурор перевіряв або уточнював за його участю під час слідчого експерименту, не може автоматично свідчити про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту. Легітимна мета слідчого експерименту за участю підозрюваного, обвинуваченого досягається дотриманням встановленого порядку його проведення, забезпеченням реалізації прав особи як процесуальних гарантій справедливого судового розгляду та кримінального провадження в цілому.
		За таких обставин, доводи засудженого ОСОБА_6 про недопустимість як доказів протоколів проведення слідчих експериментів з потерпілими є безпідставними.  
		Предметом дослідження та належної оцінки були і протоколи пред'явлення особи для впізнання за фотознімками з потерпілими ОСОБА_9 від 
		31 березня 2019 року та ОСОБА_8 від 11 квітня 2019 року, а також зі свідком ОСОБА_13 від 31 березня 2019 року, у ході яких кожна потерпіла вказала на ОСОБА_6 як на особу, яка вчинила в приміщенні вбиральні щодо неї сексуальне насильство, а свідок ОСОБА_13 вказав на ОСОБА_6 як на особу, яка вчинила незаконні дії щодо ОСОБА_9 та яку він затримав.
		Зі змісту зазначених протоколів вбачається, що особами, які впізнавали, були відповідно потерпілі  ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та свідок ОСОБА_13 , перед пред`явленням для впізнання вони надали відповідні пояснення з приводу прикмет, за якими вони можуть впізнати особу, і їх було попереджено про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань за ст. 384 КК України. 
		Зазначені слідчі дії проведені та результати оформлено з дотриманням вимог статей 104, 105, 106, 223 та 228 КПК України уповноваженою особою в присутності двох понятих.
		Щодо використаного органом досудового розслідування фото ОСОБА_6 , то із рапорту оперативного працівника Оболонського УП ГУНП у м. Києві від 31 березня 2019 року вбачається, що 31 березня 2019 року на підставі ст. 208 КПК України за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення було затримано ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його затримання 
		ОСОБА_6 було сфотографовано та фотознімок поміщено до бази даних «Армор». У подальшому фотознімок ОСОБА_6 з бази даних «Армор» було надано слідчому для проведення слідчих дій. Крім того, ні ОСОБА_6 , ні його захисник не заперечували, що на фото, які надавались для впізнання зображений ОСОБА_6 .   
		Виходячи із наведеного, доводи засудженого про недопустимість зазначених протоколів пред`явлення особи для впізнання є необґрунтованими.
		Суд першої інстанції безпосередньо дослідив та на підтвердження винуватості ОСОБА_6 також послався на відеозапис з камер відеоспостереження в приміщенні ТЦ «Епіцентр». 
		Відповідно до заяви заступника начальника служби безпеки ТОВ «Епіцентр К» № 8 ОСОБА_16 слідчому Оболонського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_21 надано DVD-R диск із відеозаписами подій в приміщенні ТЦ «Епіцентр» за адресою: м. Київ, проспект Степана Бандери, 11-А, 03 березня 2019 року та 31 березня 2019 року. 
		У суді свідок ОСОБА_16 підтвердив факт надання ним таких відеозаписів на запит слідчого.
		У ст. 99 ч. 3 КПК України законодавець визначив, що оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - ще і його відображення, якому надається таке ж  значення як документу. При цьому відповідно до ч. 1 ст. 99 КПК України документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі матеріали звукозапису та електронні носії інформації.
		Ототожнення електронного доказу як засобу доказування та матеріального носія такого документа є безпідставним, оскільки характерною рисою електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія.
		Для виконання завдань кримінального провадження, з огляду на положення Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», допустимість електронного документа як доказу не можна заперечувати винятково на підставі того, що він має електронну форму (ст. 8 ч. 2). Відповідно до ст. 7 цього Закону у випадку його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Один і той же електронний документ може існувати на різних носіях. Усі ідентичні за своїм змістом екземпляри електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом і датою створення. Питання ідентифікації електронного документа як оригіналу можуть бути вирішені уповноваженою особою, яка його створила (за допомогою спеціальних програм порахувати контрольну суму файлу або каталогу з  файлами - CRC-сума, hash-сума), або за наявності відповідних підстав шляхом проведення спеціальних досліджень.
		У судовому засіданні в суді першої інстанції було безпосередньо досліджено  (відтворено) зміст зазначеного DVD-Rдиску, ОСОБА_6 і його захисник ознайомилися з його змістом та не заперечували, що на відео саме ОСОБА_6 . Суд обґрунтовано зазначив, що матеріали кримінального провадження не місять будь-яких об`єктивних даних про те, що наданий ОСОБА_16 оптичний диск містить електронні документи, створені не камерами відеоспостереження ТЦ «Епіцентр».
		У матеріалах кримінального провадження міститься протокол огляду предмета (відеозапису) від 31 березня 2019 року, в ході якого проведено перегляд відеофайлів з відеозаписами з камер відеоспостереження ТЦ «Епіцентр» у присутності підозрюваного ОСОБА_6 та його захисника - адвоката 
		ОСОБА_12 . 
		Постановою слідчого від 31 березня 2019 року диск з відеозаписами, наданий адміністрацією ТЦ «Епіцентр», визнано речовим доказом та долучено до матеріалів кримінального провадження.         
		Наведене відповідає правовій позиції, яка міститься в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29 березня 2021 року в справі № 554/5090/20 про критерії визнання електронного документу допустимим доказом.
		Отже, доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 в цій частині є безпідставними.
		Згідно з протоколом особистого обшуку особи, затриманої в порядку ст. 208 КПК України, в присутності двох понятих уОСОБА_6 було вилучено наступні речі:  медичну марлеву пов`язку біло-блакитного кольору, шапку у смужку синьо-білого кольору, мобільний телефон марки «LG», банківську картку «ПриватБанку», пластикову картку «Київське метро», фіскальний чек, магнітний ключ та гроші в сумі 14 гривень. Відповідно до протоколу огляду предмету від 31 березня 2019 року зазначені предмети були оглянуті і постановою слідчого від 31 березня 2019 року їх визнано речовими доказами. Усі речові докази, окрім марлевої пов`язки, були передані на відповідальне зберігання ОСОБА_6 , про що свідчить його розписка від 01 квітня 2019 року, тобто до виконання вимог ст. 290 КПК України.
		Що стосується куртки коричневого кольору, паспорта громадянина України та трудової книжки на ім`я ОСОБА_6 , вилучених в ході проведення огляду помешкання за адресою: АДРЕСА_2 , то судом першої інстанції зазначений протокол визнаний недопустимим доказом через порушення вимог КПК України.
		За таких обставин посилання ОСОБА_6 на невідкриття йому при виконанні вимог ст. 290 КПК України речових доказів безпідставні. З оптичним диском, на якому містяться відеозаписи з камер відеоспостереження ТЦ «Епіцентр», і підозрюваний ОСОБА_6 , і його захисник - адвокат ОСОБА_10 в порядку 
		ст. 290 КПК України були ознайомлені.
		Доводи касаційної скарги про внесення відомостей до ЄРДР за фактом насильницьких дій сексуального характеру після закінчення досудового розслідування не відповідають матеріалам кримінального провадження.
		Відповідно до вимог ст. 214 КПК України досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
		Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань 31 березня 
		2019 року о 13 годині 56 хвилин були внесені відомості за заявою                         ОСОБА_9 за ст. 15 ч. 3, ст. 152 ч. 1 КК України з посиланням на те, що 31 березня 2019 року об 11 годині за адресою: м. Київ, проспект Степана Бандери, 11-А, в приміщенні ТЦ «Епіцентр» ОСОБА_6 намагався вступити в статеві зносини із ОСОБА_9 без її добровільної згоди, однак з причин, що не залежать від його волі, не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця.
		Крім того, 05 квітня 2019 року о 15 годині 43 хвилини були внесені відомості за 
		ст. 15 ч. 3, ст. 153 ч. 1 КК України з посиланням на те, що 03 березня 2019 року о 
		10 годині у приміщенні жіночої вбиральні гіпермаркету «Епіцентр» за адресою: м. Київ, проспект Степана Бандери, 11-А, невстановлена особа вчинила замах на насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом щодо ОСОБА_8 .
		Тобто, органом досудового розслідування були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань з попередньою правовою кваліфікацією. 
		У подальшому постановою слідчого від 25 квітня 2019 року в кримінальному провадженні № 2019100050002373 від 31 березня 2019 року було змінено кваліфікацію зі ст. 15 ч. 3, ст. 152 ч. 1, ст. 15 ч. 3 ст. 153 ч. 1 КК на ст. 153 ч. 1, 
		ст. 153 ч. 2 КК України, а також внесені відповідні відомості до ЄРДР за фактом вчинення ОСОБА_6 сексуального насильства.
		Що стосується доводів засудженого ОСОБА_6 про те, що йому органом досудового розслідування при врученні копії обвинувального акту, а також судом першої інстанції при здійсненні судового розгляду кримінального провадження не було роз`яснено суті пред`явленого обвинувачення, то вони є безпідставними і не відповідають матеріалам кримінального провадження.
		Відповідно до протоколу про відмову в отриманні копії обвинувального акту і копії реєстру матеріалів досудового розслідування від 21 червня 2019 року 
		та розписки від 21 червня 2019 року ОСОБА_6 відповідно до вимог ст. 293 КПК України було надано копію обвинувального акту, проте він відмовився ставити свій підпис без свого захисника. Вручення відбувалось із застосуванням відеозйомки, ОСОБА_6 коротко було оголошено суть обвинувачення.
		Згідно з журналом судового засідання від 08 жовтня 2021 року та аудіозаписом цього судового засідання, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді першої інстанції, ОСОБА_6 було вручено пам`ятку про права та обов`язки, він повідомив, що права та обов`язки йому  зрозумілі. Після оголошення прокурором обвинувального акту, ОСОБА_6 повідомив, що суть пред`явленого обвинувачення йому не зрозуміла, на що головуючий суддя роз`яснив ОСОБА_6 суть пред`явленого йому обвинувачення. Після цього ОСОБА_6 повідомив, що суть пред`явленого обвинувачення йому зрозуміла.
		Клопотання захисника ОСОБА_10 про повернення прокурору обвинувального акту по обвинуваченню ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 153 ч. 1, ст. 153 ч. 2 КК України, як такого, що не відповідає вимогам КПК України було розглянуто судом в підготовчому судовому засіданні та відмовлено у його задоволенні. В ухвалі підготовчого судового засідання від 
		26 червня 2019 року зазначено про те, що обвинувальний акт щодо ОСОБА_6 відповідає вимогам ст. 291 КПК України. Отже, доводи засудженого ОСОБА_6 щодо неналежного розгляду клопотання про повернення обвинувального акту  безпідставні.    
		Що стосується надання прокурором у кримінальному провадженні 
		ОСОБА_11 в судовому засіданні 15 квітня 2021 року на стадії судових дебатів  постанови керівника Оболонської окружної прокуратури м. Києва від 15 квітня 2021 року про призначення прокурора у кримінальному провадженні та долучення цієї постанови до матеріалів кримінального провадження, то такі дії не вимагали повернення до стадії з`ясування обставин кримінального провадження, а тому доводи засудженого в цій частині необґрунтовані.
		Всі заявлені клопотання захисту про визнання доказів недопустимими були вирішені судом першої інстанції при ухваленні вироку із зазначенням відповідних мотивів на зазначені клопотання. Також були розглянуті і клопотання про проведення судової технічної експертизи документів, про залучення спеціаліста в галузі фізики, про проведення слідчих експериментів, про проведення судових психолого-психіатричних експертиз потерпілих із застосуванням спеціальної техніки - поліграфа, у задоволенні яких було відмовлено через їх необґрунтованість.
		Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 зазначених кримінальних правопорушень та правильно кваліфікував його дії за ст. 153 ч. 1, ст. 153 ч. 2 КК України. При цьому всім наявним доказам, суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Доводи касаційної скарги засудженого про неправильне вирішення цивільного позову про відшкодування моральної шкоди також є необґрунтованими.
		Згідно зі ст. 127 ч. 2 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.      
		Відповідно до вимог ст. 128 ч. 5 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
		Як видно із матеріалів кримінального провадження, потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з дотриманням вимог ст. 128 ч. 1 КПК України до початку судового розгляду заявили до ОСОБА_6 цивільний позов про відшкодування заподіяної моральної шкоди в розмірі 30 000 гривень кожній.
		Згідно зі ст. 1167 ч. 1 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадів, встановлених частиною другою цієї статті.
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховують вимоги розумності і справедливості (ст. 23 ч. 3 ЦК України).
		Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
		Однією з обов`язкових умов настання відповідальності є встановлення причинно-наслідкового зв`язку між діянням особи та заподіянням шкоди, який полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.
		При визначенні розміру заподіяної моральної шкоди, що підлягає стягненню з ОСОБА_6 , суд першої інстанції зазначив про наявність причинного зв`язку між шкодою, завданою потерпілим, і протиправними діями ОСОБА_6 , врахував вік потерпілих та їх моральні страждання.
		Виходячи із вимог розумності та справедливості суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог і стягнення з 
		ОСОБА_6 на користь потерпілих ОСОБА_8 та                                        ОСОБА_9 по 30 000 гривень кожній на відшкодування моральної шкоди. 
		Що стосується доводів касаційних скарг засудженого про суворість призначеного йому покарання та прокурора про м`якість такого покарання, то вони також є необґрунтованими.
		Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
		Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
		Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
		Санкція ст. 153 ч. 1 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до п`яти років.   
		Санкція ст. 153 ч. 2 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років.
		Із вироку вбачається, що суд першої інстанції при призначенні покарання 
		ОСОБА_6 з дотриманням вимог статей 50, 65 КК України врахував тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким та тяжким злочинами, дані про особу ОСОБА_6 , який вину не визнав, раніше не судимий, працює, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, стан його здоров`я та характеристики, а також конкретні обставини вчинених кримінальних правопорушень. Обставин, які пом`якшують або обтяжують покарання, судом встановлено не було.
		Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_6 без його ізоляції від суспільства і обґрунтовано призначив ОСОБА_6 покарання в межах санкцій ст. 153 ч. 1, ст. 153 ч. 2 КК України, мотивувавши таке рішення.
		Суд першої інстанції також дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України.
		Переконливих доводів, які б спростовували висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо призначеного покарання ОСОБА_6 прокурор та засуджений у касаційних скаргах не навели.
		Даних, які б свідчили про те, що призначене покарання ОСОБА_6 за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість прокурором у касаційній скарзі не зазначено, а вказані прокурором у касаційній скарзі обставини були належним чином враховані судом при призначенні покарання. 
		Враховуючи призначення ОСОБА_6 покарання судом першої інстанції в мінімальних межах санкцій ст. 153 ч. 1, ст. 153 ч. 2 КК України та застосування принципу поглинення при призначенні остаточного покарання на підставі ст. 70 КК України, підстав для пом`якшення призначеного йому покарання колегія суддів не вбачає.
		Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 та прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 на вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 , належним чином перевірив викладені в апеляційній скарзі захисника доводи про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого  внаслідок суворості, недопустимість доказів, наявність підстав для закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_6 за відсутністю в його діях складу інкримінованих злочинів, які аналогічні доводам касаційної скарги засудженого, а також доводи апеляційної скарги прокурора про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими.
		Заявлені обвинуваченим ОСОБА_6 та його захисником клопотання про проведення судової технічної експертизи документів, про залучення спеціаліста в галузі фізики, про проведення слідчих експериментів, про проведення судових психолого-психіатричних експертиз потерпілих, а також самого ОСОБА_6 із застосуванням спеціальної техніки - поліграфа були розглянуті апеляційним судом та у їх задоволенні відмовлено через їх необґрунтованість.
		Клопотання в порядку ст. 404 ч. 3 КПК України про повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, було задоволено і повторно дослідженні відповідні матеріали кримінального провадження. 
		Щодо надання часу для виступу ОСОБА_25 в судових дебатах у суді апеляційної інстанції, то із матеріалів кримінального провадження вбачається, що в судовому засіданні 20 лютого 2023 року після промови захисника ОСОБА_10 судове засідання було відкладено. У судовому засіданні 06 березня 2023 року у своїй промові в судових дебатах обвинувачений ОСОБА_25 зазначив, що всі пояснення він вже надавав у письмовому вигляді, після чого судовий розгляд було відкладено на 27 березня 2023 року для надання обвинуваченим ОСОБА_25 остаточних пояснень. 
		Згідно з журналом судового засідання від 27 березня 2023 року та аудіозаписом цього судового засідання, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, обвинуваченому було надано можливість виступити в судових дебатах та з останнім словом. При цьому  ОСОБА_25 заявив, що всі його пояснення у судових дебатах були надані раніше в письмовому вигляді. 
		За таких обставин, суд апеляційної інстанції забезпечив права ОСОБА_6 щодо виступу в судових дебатах та з останнім словом належним чином.
		Доводи касаційної скарги засудженого про те, що не було проведено його амбулаторної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи є необґрунтованими.
		Відповідно до вимог ст. 242 ч. 2 п. 3 КПК України слідчий або прокурор зобов`язані забезпечити проведення експертизи щодо визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності.
		Як вбачається із матеріалів кримінального провадження ОСОБА_6 на обліку 
		у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
		В ході судового розгляду кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій жодна сторона не ставила під сумнів психічний стан чи  осудність ОСОБА_6 та не порушувала питання про проведення судової психолого-психіатричної експертизи ОСОБА_6 з метою визначення його психічного стану.
		Що стосується консультації лікаря-психіатра/психотерапевта від 28 жовтня 
		2022 року, яка була надана апеляційному суду, як обґрунтування клопотання про відкладення судового розгляду, то зазначений документ не містить даних про    будь-які психічні захворювання ОСОБА_6 . Сторони судового провадження і в суді апеляційної інстанції не порушували питання щодо необхідності з`ясування психічного стану ОСОБА_6 . За наявними матеріалами кримінального провадження дані, які б ставили під сумнів психічний стан ОСОБА_6 , у суду апеляційної інстанції були відсутні і підстав для обговорення та призначення відповідно до вимог ст. 242 ч. 2 п. 3 КПК України відповідної експертизи не було.   
		Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
		У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини 
		ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 153 ч. 1,  ст. 153 ч. 2 КК України, та правильність кваліфікації його дій.
		За таких обставин, колегія суддів вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог статей 10, 22 КПК України та врахували практику Європейського суду з прав людини, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.
		Покарання, призначене ОСОБА_6 , за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК України.
		Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для зміни чи скасування судових рішень, не виявлено.
		Підстав, передбачених ст. 284 КПК України, для закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_6 не встановлено.
		Питання звільнення засудженого від покарання за хворобою вирішується в порядку статей 537, 539 КПК України за наявності передбачених законом підстав місцевим судом, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, відповідно до вказаних статей.
		За таких обставин, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 та скасування судових рішень щодо нього не знаходить.
		Керуючись ст. ст. 436, 438 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Вирок Оболонського районного суду м. Києва від 24 травня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 27 березня 2023 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 - без задоволення.
		Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                            ОСОБА_2                                      ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...