Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/2845/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на доступ до публічної інформації.
Надіслано судом: 21.09.2023. Зареєстровано: 23.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 25.09.2023.
Дата набрання законної сили: 11.09.2023
Номер судового провадження: 5781/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		11 вересня 2023 р.Справа № 520/2845/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		Головуючого судді: Любчич Л.В.,
		Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
		за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської міської ради на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2023, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 20.03.23 по справі №520/2845/23
		за позовом  ОСОБА_1 
		до Харківської міської ради 
		про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У лютому 2023 року ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківської міської ради (надалі  відповідач, ХМР), в якому просила суд:
		- визнати протиправними дій Харківської міської ради, що виявилися у ненаданні інформації на запит від 31 серпня 2022 року (реєстраційний індекс від 07.09.2022 вх. № К-3-11/222/180-22); 
		- зобов`язати Харківську міську раду надати протягом п`яти робочих днів із дня набрання чинності рішенням суду інформацію, запитувану в запиті від 31 серпня 2022 року (реєстраційний індекс від 07.09.2022 вх. № К-3-11/222/180-22) щодо коштів, виділених на ремонтні/будівельні роботи по АДРЕСА_1 під час воєнного стану в читабельному вигляді.
		Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2023 позов ОСОБА_1 - залишено без задоволення.
		Суд першої інстанції вийшов за межі позову.
		Визнав протиправними відмови Харківської міської ради у доступу до публічної інформації, оформлені листом Харківської міської ради в особі Юридичного департаменту від 05.10.2022 вих./1517/9-22 та листом Харківської міської ради в особі Юридичного департаменту від 17.10.2022 вих./1606/9-22.
		Зобов`язав Харківську міську раду повторно вирішити по суті запит ОСОБА_1 з приводу виділення бюджетних коштів на ремонтні/будівельні роботи по вулиці Весніна у м. Харкові під час воєнного стану.
		Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ХМР подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2023 та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
		В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач вказує на незастосовність до спірних правовідносин статей 46-51, 78 Бюджетного кодексу України, 6, 22, 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Також вважав протиправним вихід суду першої інстанції за межі позовних вимог, оскільки обраний судом першої інстанції спосіб захисту прав позивача був відмінним від заявлених позовних вимог.
		Позивач не погодився з доводами апеляційної скарги та надав відзив на неї, у якому просив скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2023 без змін.
		Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду повідомлявся судом належним чином.
		До суду надійшло клопотання від представника відповідача про відкладення розгляду справи в зв`язку із зайнятістю в інших справах.
		Надаючи оцінку вказаному клопотанню колегія суддів зазначає.
		Відповідно до ч. 1 ст. 313 КАС України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
		Згідно з ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		Аналізуючи наведені приписи ст. 313 КАС України та обставини справи колегія суддів вважає відсутніми підстави для задоволення заяви представника відповідача, оскільки він заздалегідь належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, а неналежна організація роботи суб`єкта владних повноважень не може бути визнана поважною причиною неявки у судове засідання.
		З огляду на вказане, колегія суддів вважає можливим розглянути справу без участі представника відповідача, у зв`язку з чим відмовляє у задоволенні відповідного клопотання.
		Згідно з положеннями ч.1, 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 31.08.2022 із посиланням на норми Закону України «Про доступ до публічної інформації» склала запит в електронній формі на адресу Міністерства фінансів України з приводу виділення бюджетних коштів на ремонтні / будівельні роботи по вулиці Весніна у м. Харкові під час воєнного стану.
		Доказів розгляду цього запиту по суті Міністерством фінансів України матеріали справи не містять.
		Листом від 05.10.2022 вих./1517/9-22 Харківська міська рада в особі Юридичного департаменту стосовно питання надання інформації відносно робіт по вул. Весніна у м. Харкові сповістила заявника про те, що запит розглянуто у порядку ст.5 Закону України «Про доступ до публічної інформації», надано перші 10 сторінок рішення Харківської міської ради від 22.12.2021 №205/21, а решта обсягу інформації буде надана після проведення грошової компенсації вартості фактичних витрат, пов`язаних із виготовленням копій документів.
		Листом від 17.10.2022 вих./1606/9-22 Харківська міська рада в особі Юридичного департаменту стосовно питання надання інформації відносно робіт по вул. Весніна у м. Харкові сповістила заявника про те, що надаються 227 сторінок рішення Харківської міської ради від 22.12.2021 №205/21 та рішення Харківської міської ради від 18.02.2021 №227/22.
		Позивач, вважаючи протиправним дії відповідача щодо надання документів, які неможливо прочитати, звернувся до суду з цим позовом.
		Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позивачем вимоги не у повному обсязі відповідають обставинами справи, хоча й мотиви позову дають підстави для його задоволення з обранням іншого та належного способу захисту порушеного права позивача у сфері доступу до публічної інформації. Мотиви суду першої інстанції зводяться до того, що відповідачем фактично не надано відповіді на питання, які були поставлені позивачем у її зверненні. Також суд першої інстанції не надавав оцінки відповідності звернення позивача вимогам закону, оскільки відповідач, розцінивши його як таке, що відповідає Закону, надав певні документи.
		Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
		Згідно з ч. 1 ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
		Правовідносини у сфері обігу інформацією врегульовані, зокрема приписами Закону України «Про звернення громадян» (далі за текстом - Закон №393/96-ВР), Закону України «Про інформацію» (далі за текстом - Закон №2657-ХІІ), Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі за текстом - Закон №2939-VI).
		Відповідно до ст. 3 Закону № 2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується:
		1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом;
		2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє;
		3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації;
		4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством;
		5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації;
		6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
		Доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах: прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень; вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом; рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак. (ст. 4 Закону № 2939-VI)
		Відповідно до ст. 5 Закону №2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом:
		1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом;
		2) надання інформації за запитами на інформацію.
		Згідно з ч.1 ст.1 Закону №2657-ХІІ термін інформація вживається в такому значенні - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
		Аналіз вказаних приписів дає підстави для висновку, що інформацією є відомості та дані, а формою існування - матеріальні носії відомостей та даних або електронне відображення відомостей та даних.
		Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. (ст.1 Закону №2939-VI)
		Отже, вказане свідчить про те, що публічною інформацією є вже існуюча річ матеріального світу - інформація, котра фізично знаходиться у володінні особи, у відання якої передано повноваження з приводу виконання функцій держави чи місцевого самоврядування.
		Відповідно до приписів ч.1 ст.12 Закону №2939-VI, суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
		У спірних правовідносинах запитувачем публічної інформації є фізична особа - ОСОБА_1 , а розпорядником інформації - ХМР.
		Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (ч.1 ст.19 Закону №2939-VI).
		Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (ч.2 ст.19 Закону №2939-VI).
		Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача (ч.3 ст.19 Закону №2939-VI).
		Письмовий запит подається в довільній формі (ч.4 ст.19 Закону №2939-VI).
		Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі (ч.5 ст.19 Закону №2939-VI).
		З метою спрощення процедури оформлення письмових запитів на інформацію особа може подавати запит шляхом заповнення відповідних форм запитів на інформацію, які можна отримати в розпорядника інформації та на офіційному веб-сайті відповідного розпорядника. Зазначені форми мають містити стислу інструкцію щодо процедури подання запиту на інформацію, її отримання тощо (ч. 6 ст. 19 Закону №2939-VI).
		Предметом запиту зацікавленої особи у спірних правовідносинах є  питання дотримання положень постанови КМУ від 09.06.2021 №590 стосовно виділення під час дії правового режиму воєнного стану бюджетних коштів на ремонтні/будівельні роботи по вул. Весніна у місті Харкові у 2022 році.
		У силу застереження ч. 5 ст. 6 Закону №2939-VI не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов`язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України "Про державну таємницю"), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно (крім випадків, передбачених частиною другою статті 23 Закону України "Про основи національного спротиву"). Не може бути також обмежено доступ до інформації про наявність у фізичних осіб податкового боргу. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону.
		У відповідь на запит заявника про доступ до публічної інформації відповідач  суб`єкт владних повноважень листом від 05.10.2022 вих./1517/9-22 та листом від 17.10.2022 вих./1606/9-22 надав 237 сторінок рішення Харківської міської ради від 22.12.2021 № 205/21 та рішення Харківської міської ради від 18.02.2021 № 227/22.
		Проте правовий режим воєнного стану був введений Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022.
		Отже рішення ХМР від 22.12.2021 № 205/21 та від 18.02.2021 № 227/22, датовані календарними датами, що передують 24.02.2022, об`єктивно не можуть містити інформацію про обставини фізичного виділення під час дії правового режиму воєнного стану бюджетних коштів на ремонтні / будівельні роботи по вул. Весніна у місті Харкові, що відбувалися у 2022 році.
		Між тим, будь-яких документів або об`єктивних даних про виконання відповідачем як суб`єктом владних повноважень рішення Харківської міської ради від 22.12.2021 №205/21 та рішення Харківської міської ради від 18.02.2021 №227/22 у ході розгляду справи до суду подано не було.
		Тобто, відповідач на запит позивача не надав інформації про виділення, джерело походження та суму коштів, витрачених ХМР на проведення у 2022 робіт по вулиці Весніна у місті Харкові.
		При цьому, рішення ХМР стосовно розподілу бюджетних питань на наступний рік об`єктивно не відображають реального виконання усіх бюджетних програм у поточному процесі.
		Доказів відсутності інших рішень суб`єкта владних повноважень - ХМР з цього ж самого питання відповідачем до матеріалів справи не подано.
		У листах - відповідях на запит заявника про доступ до публічної інформації такі відомості не згадані.
		Оскільки відповідач не зазначив жодної інформації та не надав позивачеві документів щодо виділення, джерела походження та суми коштів, витрачених ХМР на проведення у 2022 робіт по вулиці Весніна у місті Харкові, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачу фактично відмовлено в отриманні такої інформації.
		Оскільки у наданих позивачеві відповідях від 05.10.2022 вих./1517/9-22 та від 17.10.2022 вих./1606/9-22 відповідач не вказує, що ненадана ним запитувана інформація стосовно виділення, джерела походження та суми коштів, витрачених ХМР на проведення у 2022 робіт по вулиці Весніна у місті Харкові має обмежений доступ, колегія суддів не вбачає підстав для надання оцінки таким обставинам.
		Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що відповідач листами від 05.10.2022 вих./1517/9-22 та від 17.10.2022 вих./1606/9-22 фактично відмовив позивачеві у доступі до запитуваної публічної інформації.
		Стосовно обраного позивачем способу захисту прав позивача у спірних правовідносинах колегія суддів зазначає таке.
		Відповідно до частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів тощо.
		Згідно з частинами 3 та 4 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
		У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
		У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
		Одночасно суд зазначає, що згідно зі Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
		Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.
		У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі "Волохи проти України" (заява №23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. " …надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".
		Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
		Зміст компетенції органу місцевої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу місцевої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
		Проте, враховуючи, що відповідачем не надано документів та інформації, витребуваної у нього позивачем стосовно виділення під час дії правового режиму воєнного стану бюджетних коштів на ремонтні/будівельні роботи по вул. Весніна у місті Харкові у 2022 році та не вказано законних підстав для відмови у наданні такої інформації та документів, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції обраний правильний та максимально ефективний, у контексті спірних правовідносин, спосіб захисту прав позивача.
		Стосовно твердження апелянта про протиправність виходу судом першої інстанції за межі позовних вимог, колегія суддів зазначає таке.
		Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
		Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		При цьому Верховний Суд неодноразово наголошував про неможливість виходу за межі позовних вимог із порушенням принципу диспозитивності у випадку самостійно обрання правової підстави та предмету позову, оскільки принцип стабільності є визначальним в даному випадку. Принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких просять сторони, і за загальним правилом, не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених вимог.
		Аналогічні правові висновки сформовані у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 6 листопада 2019 року у справах № 464/4574/15-ц, № 756/17180/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 4 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 1 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 1 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц).
		З огляду на викладене, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. При цьому такий вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява.
		Вказаний правовий висновок сформовано Верховним Судом у постановах від 24 вересня 2019 року у справі №819/1420/15, постанови від 18 травня 2018 року у справі № 826/6965/14, від 27 листопада 2018 року у справі № 807/997/16, від 15 липня 2019 року у справі № 804/14556/15, від 20 листопада 2019 року у справі № 826/9457/18, від 22 листопада 2019 року у справі № 815/4392/15, від 23 грудня 2019 року у справі № 815/3145/15, від 7 лютого 2020 року у справі № 826/11086/18, від 5 травня 2020 року у справі № 1340/4044/18, від 23 червня 2020 року у справі № 820/1545/16, від 6 серпня 2020 року у справі № 805/3147/16-а.
		У постанові Верховного Суду 25 березня 2020 року у справі №752/18396/16-а сформульована правова позиція, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, пов`язане з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може та зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.
		Посилання апелянта на неправильне застосування судом першої інстанції ст.6, 22,13 Закону України "Про доступ до публічної інформації, оскільки ХМР у наданні відповіді на запит ОСОБА_2 відмовлено не було, доступ до запитуваної інформації не обмежувався, на запит були підготовлені копії наявних у раді документів, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки позивачем неотримана запитувана інформації, у тому числі і документи належної якості.
		Судом першої інстанції встановлено, що підставою звернення позивача до суду стало ненадання їй у повному обсязі запитуваної інформації стосовно виділення під час дії правового режиму воєнного стану бюджетних коштів на ремонтні/будівельні роботи по вул. Весніна у місті Харкові у 2022 році. 
		Таким чином, враховуючи наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що вихід за межі позовних вимог у цій справі не здійснив заміну предмету спору, а лише стосувався обсягу захисту порушеного права позивача. У заявлений позивачем спосіб було неможливо здійснити повний та ефективний захист його прав, свобод та інтересів.
		Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
		Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
		Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
		Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
		Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Харківської міської ради - залишити без задоволення.
		Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 березня 2023 року по справі № 520/2845/23 - залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
		 
		Головуючий суддя Л.В. ЛюбчичСудді   О.А. Спаскін   О.В. Присяжнюк   Повний текст постанови складено 21.09.2023.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...