Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/14542/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 26.09.2023.
Дата набрання законної сили: 20.09.2023
Номер судового провадження: 61-3290ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем  України 
		 
		20 вересня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 761/14542/21
		провадження № 61-3290св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,  Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Головне управління Національної поліції в Київській області, Державна казначейська служба України,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги Головного управління Національної поліції в Київській області та ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Гулько Жанна Вікторівна, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2022 року у складі судді Саадулаєва А. І. та постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Немировської О. В., Ящук Т. І.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		У квітні 2021 року  ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - ГУНП в Київській області), Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), в якому просив стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок його незаконного затримання, 162 мінімальні заробітні плати, що становить 972 000,00 грн, витрати на проведення судової психологічної експертизи у сумі 5 076,00 грн, витрати па правову допомогу у сумі 60 000,00 грн.
		На обґрунтування позовних вимог зазначив, що 04 лютого 2020 року його затримано в порядку статті 208 КПК України слідчими СУ ГУНП в Київській області, про що було складено протокол затримання.
		Після фактичного його затримання слідчими СУ ГУНП в Київській області відразу без ухвали суду було проведено ряд невідкладних обшуків за місцем самого затримання, в результаті якого вилучено всі особисті речі позивача.
		Під час затримання та проведення обшуків слідчі з оперативними працівниками нанесли йому тілесні ушкодження, вибили зуб, хоча жодного супротиву з його боку не було, не дозволили скористатися правовою допомогою захисника.
		15 червня 2020 року слідчим суддею Святошинського районного суду м. Києва у справі № 759/9419/20 визнано затримання ОСОБА_1 , відповідно до протоколу затримання від 04 лютого 2020 року незаконним.
		Внаслідок незаконного затримання слідчими СУ ГУ НП в Київській області йому нанесено значної моральної та матеріальної шкоди, що стало наслідком значного погіршення стану здоров`я, головного болю, безсоння, набуття захворювання (діагнозу) - епілептичний синдром зі складними комплексними нападами із вторинною генералізацією та тоніко-клонічними судомами, органічний розлад особистості, посттравматичний стресовий розлад, який фактично є невиліковним, звернення до лікарів, перебування в медичних закладах, перебування в реанімації, викликів бригади швидкої допомоги у зв`язку з нападами судом та втрати свідомості з подальшою його госпіталізацією в медичний заклад. Він постійно вимушений купувати препарати для лікування свого психологічного стану, зменшення стану тривоги, від головного болю, судом, приступів епілепсії, постійно проходити необхідне медичне обстеження в КПН «Клінічна лікарня «Психіатрія» Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Психіатричне лікувально-діагностичне відділення «Епілепсія», в КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3 Шевченківського району м. Києва, обмежувати себе в нормальному житті, змушений періодично відвідувати невролога, епілентолога, психолога, перебування на денному стаціонарі. Внаслідок погіршення стану здоров`я та постійного перебування в стресовій ситуації після незаконного затримання, погіршилися стосунки з дружиною, стали виникати постійні сварки, які призвели до розлучення.
		При цьому, позивач послався на те, що відповідно до висновку експерта Київського НДЕКЦ від 15 березня 2021 року № СЕ-19/111-21/6898-ПС, за результатами проведення судової-психологічної експертизи, події, які сталися у позивача, а саме його незаконне затримання 04 лютого 2020 року є психологічно деструктивними, що призвели до стійких, тривалих змін його особистості (сфері здоров`я); в емоційній сфері (тривожність, знижений настрій, дратівливість); в основних складових структури особистості (порушення міжособистісних зв`язків та відносин); перешкод у реалізації його життєвих планів та перспектив (не змога працювати в повному обсязі та займатися улюбленими справами), порушили його соціальне функціонування замкнутість, апатичність, вразливість), зміну у звичайній діяльності підекспертного концентрації уваги на пережитих подіях). Ситуація незаконного затримання, призвела до стійких, тривалих змін в окремих сферах структури особистості підекснертного з індивідуально-психологічних особливостей, порушенні системи міжособистісних зв`язків та відносин, згортанням соціальних зв`язків, що протягом тривалого часу (більше 1 року) заважало повною мірою ревізувати звичне (оптимальне) соціальне функціонування. Ситуація, в яку потрапив позивач, мала суттєвий психотравмувальний вплив на основні сфери його життєдіяльності (особистісна, соціальна, сфера здоров`я та трудова).
		Враховуючи вищевказане позивачу спричинені моральні страждання розмір яких він оцінює в 162 мінімальні заробітні плати.
		Крім того, позивачем заявлено до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести в зв`язку з розглядом справи, а саме: витрати на правову допомогу у сумі 60 000,00 грн та витрати на проведення психологічної експертизи у розмірі 5 076,00 грн.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2022 року позов задоволено частково. 
		 
		Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України в рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн, 51,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 25,89 грн витрат на проведення висновку спеціаліста.
		В іншій частині позову відмовлено.
		Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із наявності спричиненої  ОСОБА_1  неправомірними діями працівників ГУНП в Київській області моральної (немайнової) шкоди внаслідок незаконного затримання, однак позивачем не було доведено розмір моральної шкоди, яку він просить стягнути, у зв`язку з чим, суд вважав, що позов підлягає частковому задоволенню, а з відповідачів підлягає стягненню моральна шкода в розмірі 5 000,00 грн.
		Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції,  ОСОБА_1 та ГУНП в Київській області оскаржили його в апеляційному порядку.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Київського апеляційного суду від 13 лютого 2013 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Національної поліції в Київській області залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2022 року залишено без змін.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
		Зокрема, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що за відсутності вироку суду за наслідками розгляду кримінальної справи чи постанови про закриття кримінальної справи посилання позивача на необхідність застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94 ВР від 01 грудня 1994 року є безпідставними.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		08 березня 2023 року на адресу Верховного Суду через засоби поштового зв`язку надійшла касаційна скарга ГУНП в Київській області на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року.
		 
		З урахуванням уточненої касаційної скарги від 30 березня 2023 року заявник просив суд скасувати оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про відмову у позові.
		 
		15 березня 2023 року на адресу Верховного Суду через засоби поштового зв`язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Гулько Ж. В., на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року.
		 
		З урахуванням уточненої касаційної скарги від 05 квітня 2023 року заявник просив суд скасувати оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.
		 
		Касаційні скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій оскаржені судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		У відзиві на касаційну скаргу від 27 квітня 2023 року ГУНП в Київській області просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гулько Ж. В.
		 
		У відзиві на касаційну скаргу від 10 липня 2023 року представник              ОСОБА_1 - адвокат Гулько Ж. В. просить суд касаційну скаргу ГУНП в Київській області залишити без задоволення.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Київській області та витребувано матеріали цивільної справи.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою  ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Гулько Ж. В.
		 
		13 квітня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи
		Встановлено, що слідче управління відділу розслідування особливо тяжких злочинів ГУНП в Київській області здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12019110000000417 за    частиною другою статті 289 КК України (незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинені з проникненням у приміщення чи інше сховище, або з використанням електронних пристроїв для втручання в роботу технічних засобів охорони, або якщо предметом незаконного заволодіння є транспортний засіб, вартість якого становить від ста до двохсот п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), в якому ОСОБА_1 вручено повідомлення про підозру від 05 лютого 2020 року.
		Відповідно до протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 04 лютого 2020 року, ОСОБА_1 було затримано безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні, на підставі частини третьої статті 289 КК України.
		06 лютого 2020 року ухвалою Святошинського районного суду м. Києва було задоволено клопотання старшого слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП України в Київській області старшого лейтенанта поліції Бойко В. В. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі Київському слідчому ізоляторі Міністерства юстиції України строком на 60 діб з альтернативою внесення застави в сумі 210 200,00 грн, яка може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною особою або юридичною (заставодавцем) на депозитний рахунок Святошинського районного суду м. Києва.
		15 червня 2020 року слідчим суддею Святошинського районного суду м. Києва у справі № 759/9419/20 визнано затримання ОСОБА_1 , відповідно до протоколу затримання від 04 лютого 2020 року незаконним. При цьому суддя зазначив, що на час затримання ОСОБА_1 обставини, передбачені пунктами 1, 2 частини першої статті 208 ЦПК України (які надають уповноваженій службовій особі  право затримати особу, підозрювану особу без ухвали слідчого судді), були відсутні.
		ТУ ДБР, розташоване в м. Києві здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62020100000001564 від 06 серпня 2020 року за частиною першою статті 371 КК України за фактом незаконного затримання та побиття працівниками поліції ОСОБА_1 .
		У зазначеному кримінальному провадженні ОСОБА_1 є потерпілим від незаконних дій працівників поліції.
		Відповідно до медичних документів після 04 лютого 2020 року позивачу діагностовано: епілептичний синдром зі складними комплексними нападами із вторинною генералізацією та тоніко-клонічними судомами, органічний розлад особистості, посттравматичний стресовий розлад.
		ОСОБА_1  перебував в медичних закладах з 28 травня 2020 року до 30 червня 2020 року, 02 червня 2020 року, з 30 липня 2020 року до 04 червня 2020 року, з 13 жовтня 2020 року до 19 жовтня 2020 року, в ДУ «Науково-практичний центр ендоваскулярної нейрохірургії НАМН України», в реанімації з 01 жовтня 2020 року до 03 жовтня 2020 року в ДУ «Інститут нейрохірургії ім. Академіка А. Ромаданова НАМИ України, викликав бригади швидкої допомоги у зв`язку із нападами судом та втратою свідомості з подальшою його госпіталізацією в медичний заклад 31 жовтня 2020 року, 13 січня 2021 року, 17-18 лютого 2021 року.
		Відповідно до висновку експерта Київського НДЕКЦ від 15 березня 2021 № СЕ-19/111-21/6898-ПС, за результатами проведення судової-психологічної експертизи, події, які сталися у позивача, а саме його незаконне затримання 04 лютого 2020 року є психологічно деструктивними, що призвели до стійких, тривалих змін його особистості (сфері здоров`я); в емоційній сфері (тривожність, знижений настрій, дратівливість); в основних складових структури особистості (порушення міжособистісних зв`язків та відносин); перешкод у реалізації його життєвих планів та перспектив (не змога працювати в повному обсязі та займатися улюбленими справами), порушили його соціальне функціонування замкнутість, апатичність, вразливість), зміну у звичайній діяльності підекспертного концентрації уваги на пережитих подіях). Ситуація незаконного затримання, призвела до стійких, тривалих змін в окремих сферах структури особистості підекснертного з індивідуально-психологічних особливостей, порушенні системи міжособистісних зв`язків та відносин, згортанням соціальних зв`язків, що протягом тривалого часу (більше 1 року) заважало повною мірою ревізувати звичне (оптимальне) соціальне функціонування. Ситуація, в яку потрапив позивач, мала суттєвий психотравмувальний вплив на основні сфери його життєдіяльності (особистісна, соціальна, сфера здоров`я та трудова).
		Доказів завершення кримінального провадженні № 12019110000000417 за    частиною другою статті 289 КК України матеріали справи не містять.
		Відсутні також докази завершення кримінального провадження                                     № 62020100000001564 за частиною першою статті 371 КК України за фактом незаконного затримання та побиття працівниками поліції ОСОБА_1 .
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають не у повному обсязі.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ГУНП в Київській області, ДКС України, в якому просив стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок його незаконного затримання 04 лютого 2020 року в порядку статті 208 КПК України слідчими СУ ГУНП в Київській області,162 мінімальні заробітні плати, що становить 972 000,00 грн.
		Відповідно до частин першої, другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).
		 
		Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		 
		Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. 
		 
		Так, частиною першою статті 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
		 
		Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
		 
		Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
		 
		Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94 ВР від 01 грудня 1994 року (далі - Закон № 266/94 ВР) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
		 
		Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 266/94 ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.
		Встановлено, що відповідно до протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 04 лютого 2020 року, ОСОБА_1 в порядку статті 208 КПК України було затримано.
		15 червня 2020 року ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва у справі № 759/9419/20 визнано затримання ОСОБА_1 , відповідно до протоколу затримання від 04 лютого 2020 року незаконним. При цьому слідчий суддя зазначив, що на час затримання ОСОБА_1 обставини, передбачені частиною першої статті 208 ЦПК України (які надають уповноваженій службовій особі  право затримати підозрювану особу без ухвали слідчого судді, суду на строк до сімдесяти двох годин з моменту затримання), були відсутні.
		Відповідно до статті 369 КПК України судове рішення, у якому суд вирішує обвинувачення по суті, викладається у формі вироку. Судове рішення, у якому слідчий суддя, суд вирішує інші питання, викладається у формі ухвали. Суд касаційної інстанції у випадках, передбачених цим Кодексом, приймає постанови.
		При таких обставинах в матеріалах справи наявне судове рішення - ухвала слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 15 червня 2020 року у справі № 759/9419/20, яким було встановлено факт незаконного взяття і тримання під вартою (незаконного затримання)  ОСОБА_1 , що відповідно до положень частини першої статті 2 Закону № 266/94 ВР надає останньому право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом.
		Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для застосування Закону  № 266/94 ВР є помилковим.
		Положеннями статті 3 Закону № 266/94 ВР передбачено, що у наведених в статті 1  цього Закону випадках громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.
		 
		Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (частина перша статті 4 Закону № 266/94 ВР). 
		 
		У відповідності до частин п`ятої, шостої статті 4 Закону № 266/94 ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
		 
		Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (частини друга, третя статті 13Закону № 266/94 ВР).
		 
		Тобто вказаним Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
		 
		Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
		 
		Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).
		 
		Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		 
		Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
		Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди.
		Визначаючи розмір морального відшкодування, суди попередніх інстанцій, урахувавши всі чинники та обставини, передбачені положеннями статті 23 ЦК України, та,  виходячи із засад розумності та справедливості, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у сумі 5 000 грн, тобто у розмірі, обрахування якого відповідає положеннями Закону № 266/94 ВР.
		При цьому слід ураховувати, що 06 лютого 2020 року (тобто через два дні після незаконного затримання) ухвалою Святошинського районного суду                м. Києва відносно підозрюваного ОСОБА_1 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі - Київському слідчому ізоляторі Міністерства юстиції України строком на 60 діб з альтернативою внесення застави в сумі 210 200,00 грн.
		При таких обставинах, незважаючи на те, що норму матеріального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, проте це не призвело до неправильного вирішення спору судом по суті, оскільки оскарженими судовими рішеннями обґрунтовано стягнуто з держави Україна на користь  ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн.
		Щодо судових витрат
		Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина третя статті 133 ЦПК України.
		Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша, друга статті 141 ЦПК України).
		За змістом частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюються судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, тощо). 
		Врахувавши докази на підтвердження судових витрат, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з Держави Україна на користь позивача понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 51,00 грн та витрат на проведення висновку спеціаліста в сумі 25,89 грн пропорційно до задоволених позовним вимог.
		Доводи касаційних скарг щодо визначення розміру моральної шкоди не дають підстав для висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційних скарг в цій частині зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
		При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994  року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від  27  вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).
		 
		Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги задовольнити частково, оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій змінити, виклавши мотиви в частині правового обґрунтування відшкодування моральної шкоди в редакції цієї постанови.
		 
		Оскільки Верховний Суд змінює судові рішення, але виключно у частині мотивів їх ухвалення, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційні скарги Головного управління Національної поліції в Київській області та ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Гулько Жанна Вікторівна, задовольнити частково.
		 
		Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року змінити, виклавши мотиви в частині правового обґрунтування відшкодування моральної шкоди в редакції цієї постанови.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    М. Є. Червинська
		 
		Судді:                                                                                               А. Ю. Зайцев 
		 
		Є. В. Коротенко 
		 
		В. М. Коротун
		 
		М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...