Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 9901/400/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо оскарження актів чи діянь ВРУ, Президента, ВРП, ВККС, рішень чи діянь органів, що обирають, звільняють, оцінюють ВРП, рішень чи діянь суб’єктів призначення КСУ та Дорадчої групи експертів у процесі відбору на посаду судді КСУ, з них:; оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя, з них:; рішень про звільнення судді з посади.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 26.09.2023.
Дата набрання законної сили: 07.09.2023
Номер судового провадження: 11-45заі23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		07 вересня 2023 року                
		м. Київ                         
		 
		Справа № 9901/400/21                       
		Провадження № 11-45заі23                            
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді Уркевича В. Ю.,
		судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
		суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
		за участю секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,
		учасники справи:
		представники позивачки - Кравець Р. Ю. , Мартиненко А. В.,
		представник Вищої ради правосуддя - Шевчук А. О.,
		розглянувши усудовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2  до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії
		за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Судувід 09 березня 2023 року (судді Стародуб О. П. , Коваленко Н. В. , Кравчук В. М., Стеценко С. Г., Чиркін С. М.),
		УСТАНОВИЛА:
		У жовтні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВРП, у якому просила:
		- визнати протиправним і скасувати рішення ВРП від 09 вересня 2021 року № 1956/0/15-21 про відмову у звільненні ОСОБА_2 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з поданням заяви про відставку;
		- зобов`язати повторно розглянути заяву від 15 лютого 2021 року про звільнення ОСОБА_2 у відставку по суті з урахуванням висновків, викладених у позовній заяві.
		Позов мотивовано тим, що ВРП, посилаючись в оскаржуваному рішенні на своє прийняте попереднє рішення від 07 листопада 2017 року про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_2 на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково, зазначає про завершення процедури призначення ОСОБА_2 суддею безстроково та ототожнює ці обставини з поняттям звільнення або припинення повноважень. Однак на момент звернення із заявою про звільнення у відставку не було жодних рішень щодо звільнення / припинення повноважень відносно позивачки відповідно до статті 126 Конституції України.
		ОСОБА_2 зауважила, що на час винесення ВРП рішення від 07 листопада 2017 року чинним законодавством не було передбачено жодних негативних наслідків щодо подальшого перебування судді на посаді. Існувала прогалина в законодавстві у зв`язку з повною відсутністю правового припису конкретного змісту щодо подальшого розвитку подій у разі прийняття ВРП рішення про відмову у внесенні подання Президентові України. Лише через 8 місяців після рішення ВРП від 07 листопада 2017 року до пункту 30 розділу ХІI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) внесено зміни, відповідно до яких рішення ВРП про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду стало підставою для припинення трудових відносин судді з відповідним судом на підставі статті 125 цього Закону. 
		Позивачка зазначила, що, керуючись роз`ясненням, наведеним у спільному листі голів ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС), Державної судової адміністрації України та Верховного Суду України, Ради суддів України від 03 серпня 2017 року, вона зареєструвала наміри проходити кваліфікаційне оцінювання, у зв`язку із чим ВККС включила її до списку суддів для проходження кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, що, на її думку, свідчить про відсутність у законодавстві будь-яких застережень щодо неможливості скористатись таким правом, а тому її перебування на посаді не може вважатись завершеним.
		На переконання ОСОБА_2 , при розгляді на пленарному засіданні її заяви про звільнення у відставку ВРП знехтувала обов`язком надати відповідні оцінки та аналіз кожного доводу та аргументу, що містяться в матеріалах, долучених до її заяви.
		Крім того, оскільки ВРП вважала повноваження позивачки як судді припиненими, то за правилами пункту 15.7 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17, мала ухвалою залишити заяву про звільнення у відставку без розгляду, натомість відповідач виклав свої висновки та позицію у формі рішення, що в свою чергу передбачає розгляд заяви по суті.
		Під час розгляду справи в Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду позивачка надала рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2022 року у справі № 200/13732/21, яким суд скасував наказ голови Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2021 року про відрахування позивачки зі штату суду, а також наказ від 16 лютого 2022 року про виконання зазначеного рішення суду, яке, на думку ОСОБА_2 , свідчить про незаконність оскаржуваного рішення відповідача та яке слід врахувати під час вирішення цієї справи.
		Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 09 березня 2023 року відмовив у задоволенні позову.
		Судове рішення мотивовано тим, що: процедура подальшого призначення позивачки як судді, призначеної вперше на п`ять років до набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VІІІ «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VІІІ), завершена з прийняттям відповідачем рішення від 07 листопада 2017 року № 3603/0/15-17, що відповідно до пункту 30 розділу ХІI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII має наслідком припинення трудових відносин на підставі наказу голови суду; у відповідача не було підстав для звільнення позивачки у відставку, відтак ВРП правомірно відмовила у звільненні ОСОБА_2 у відставку за її заявою від 15 лютого 2021 року.
		Крім того, за висновком суду першої інстанції, факт тривалого перебування ОСОБА_2 у декретній відпустці, перебування її станом на час звернення до відповідача в трудових відносинах із судом не відміняє наслідків, які настали у зв`язку з прийняттям ВРП рішення від 07 листопада 2017 року № 3603/0/15-17, і не створює умов для звільнення її у відставку, яка є самостійною підставою для звільнення судді з посади.
		Суд першої інстанції також зауважив, що доводи позивачки про те, що на момент звернення до відповідача із заявою про звільнення у відставку були відсутні будь-які рішення про її звільнення / припинення повноважень, є безпідставним, оскільки відповідач не пов`язував право ОСОБА_2 на відставку з такими рішеннями, а керувався тим, що строк, на який позивачку було призначено суддею, закінчився і в подальшому в призначенні її на посаду судді безстроково відмовлено.
		Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначила, що суд не з`ясовував обставин з приводу того, чи втратила позивачка статус судді, та неправильно застосував законодавчі зміни в такий спосіб, що позбавило ОСОБА_2 права на відставку.
		Скаржниця зауважила, що закінчення строку призначення її на посаду судді ні на момент настання такого закінчення (2014 рік), ні після проведення судової реформи (2016 рік), ні після прийняття рішення ВРП № 3603/0/15-17 (2017 рік) не припиняло її статусу судді, тому ОСОБА_2 мала право скористатися правом на відставку як суддя. При цьому ні ВРП, ні суд першої інстанції не встановили, з якої дати та з яких підстав позивачка втратила статус судді, щоб виправдати втручання у її право на відставку як судді.
		На переконання  ОСОБА_2 , законодавчі зміни пункту 30 розділу ХІI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII не припиняли її статусу судді та не могли його припинити з огляду порушення принципу дії закону в часі, а лише створили порушення правової визначеності, яке було використане в подальшому для позбавлення позивачки права на відставку без втрати статусу судді.
		ОСОБА_2 вважає, що системне тлумачення норм статті 199 та статті 125 Закону № 1402-VIII, що знаходиться в главі 2 розділу VII «Припинення повноважень судді», свідчить, що припинення трудових відносин можливе лише в разі настання обставин припинення повноважень судді, визначених частиною сьомою статті 126 Конституції України, чого у цій справі стосовно позивачки не настало.
		На підставі викладеного ОСОБА_2 просить скасувати оскаржуване рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, а позовну заяву задовольнити в повному обсязі.
		У відзиві на апеляційну скаргу ВРП зазначила, що вважає апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, натомість суд першої інстанції, повно врахувавши всі обставини справи, ухвалив обґрунтоване рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
		ВРП зазначила, що оскаржуване рішення від 09 вересня 2021 року № 1956/0/15-21 ухвалено повноважним складом ВРП та підписано всіма її членами, які брали участь у його ухваленні, мотиви ухвалення такого рішення в повному обсязі зазначені в ньому. При цьому ВРП указала, що питання обрання судді  ОСОБА_2 безстроково розглянуто ВРП відповідно до вимог чинного законодавства, а процедура призначення позивачки суддею безстроково є завершеною.
		На переконання ВРП, оскільки п`ятирічний строк повноважень ОСОБА_2 закінчився, а питання призначення її безстроково вирішено ВРП відповідно до абзацу п`ятого пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VІІІ «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VІІІ), наявні підстави для відмови в задоволенні заяви ОСОБА_2 про звільнення у відставку.
		ВРП вважає, що обставина непостановлення членом ВРП - доповідачем ухвали про залишення без розгляду заяви позивачки про звільнення з посади судді у відставку у зв`язку з припиненням її повноважень не може бути підставою скасування оскаржуваного рішення відповідача.
		ВРП також зазначила, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що факт тривалого перебування позивачки у декретній відпустці, перебування її станом на час звернення до ВРП у трудових відносинах із судом не відміняє наслідків, які настали у зв`язку із прийняття відповідачем рішення від 07 листопада 2017 року № 3603/0/15-17, і не створює умов для звільнення її у відставку, яка є самостійною підставою для звільнення судді з посади.
		У зв`язку з викладеним ВРП просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду без задоволення.
		Суд першої інстанції встановив, що Указом Президента України від 10 листопада 2009 року № 919/209 «Про призначення суддів» ОСОБА_2 призначено строком на п`ять років суддею Донецького окружного адміністративного суду.
		Указом Президента України від 15 червня 2013 року № 395/2012 «Про переведення суддів» суддю Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_2 переведено на роботу на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва в межах п`ятирічного строку.
		Рішенням ВККС від 23 вересня 2016 року № 147/бо-16 ОСОБА_2 рекомендовано для обрання суддею Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково та внесено до Верховної Ради України відповідне подання.
		28 жовтня 2016 року згідно з пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1401-VІІІ Верховна Рада України передала до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) подання, документи та рекомендацію ВККС про обрання ОСОБА_2 на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково.
		Рішенням ВРП від 07 листопада 2017 року № 3603/0/15-17 відмовлено у внесенні подання Президентові України про призначення безстроково ОСОБА_2 на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки встановлено, що таке призначення може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.
		Указане рішення позивачка оскаржила до суду.
		Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 800/551/17 позов задоволено частково: визнано протиправним і скасовано рішення ВРП від 07 листопада 2017 року «Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_2 на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		Велика Палата Верховного Суду постановою від 04 квітня 2019 року скасувала постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 800/551/17 у частині задоволення позовних вимог та ухвалила в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовила. В іншій частині постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2018 року залишила без змін.
		Відповідно до наказів голови Окружного адміністративного суду міста Києва за 2017-2020 роки позивачка із 06 листопада 2017 року по 17 лютого 2021 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною.
		Рішенням від 07 червня 2018 року № 133/зп-18 ВККС призначила кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів, у тому числі й позивачки (відповідно до додатку 1 під номером 1745).
		Кваліфікаційне оцінювання суддів не завершене у зв`язку із припиненням повноважень членів Комісії.
		15 лютого 2021 року ОСОБА_2 звернулася до ВРП із заявою про звільнення з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у відставку.
		Рішенням від 09 вересня 2021 року № 1956/0/15-21 ВРП відмовила у звільненні ОСОБА_2 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з поданням заяви про відставку.
		Указане рішення обґрунтоване тим, що п`ятирічний строк повноважень ОСОБА_2 закінчився, а питання про призначення її безстроково вирішено ВРП відповідно до абзацу п`ятого пункту 13 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VІІІ.
		Не погодившись із рішенням ВРП від 09 вересня 2021 року № 1956/0/15-21, позивачка звернулася до суду із цим позовом.
		Заслухавши суддю-доповідача, представників позивачки та ВРП, дослідивши матеріали справи, наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Статтею 131 Конституції України визначено, що в Україні діє ВРП, яка, зокрема, ухвалює рішення про звільнення судді з посади.
		Згідно зі статтею 1 Закону № 1798-VIII ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України.
		Відповідно до статті 112 Закону № 1402-VIII суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. Рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП у порядку, встановленому Законом № 1798-VIII.
		Частиною першою статті 116 Закону № 1402-VIII установлено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
		За змістом частин третьої і четвертої статті 116 Закону № 1402-VIII заява про відставку подається суддею до ВРП, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади. Суддя здійснює свої повноваження до ухвалення рішення про його звільнення.
		Як убачається з матеріалів справи, у лютому 2021 року ОСОБА_2 звернулася до ВРП із заявою про звільнення з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у відставку.
		Під час розгляду вказаного питання ВРП, зокрема, установила, що Указом Президента України від 10 листопада 2009 року № 919/209 «Про призначення суддів» ОСОБА_2 призначено строком на п`ять років суддею Донецького окружного адміністративного суду, Указом Президента України від 15 червня 2013 року № 395/2012 «Про переведення суддів» суддю Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_2 переведено на роботу на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва в межах п`ятирічного строку.
		ВККС рішенням від 23 вересня 2016 року № 147/бо-16 рекомендувала ОСОБА_2 для обрання на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково та внесла відповідне подання до Верховної Ради України.
		Згідно з пунктом 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1401-VIII Верховна Рада України 28 жовтня 2016 року передала до ВРЮ подання, документи та рекомендацію Комісії про обрання ОСОБА_2 на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково, які не розглянуто Верховною Радою України.
		ВРП 07 листопада 2017 року прийняла рішення № 3603/0/15-17 про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_2 на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва.
		Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 19 грудня 2018 року у справі № 800/551/17 позов ОСОБА_2 задовольнив частково, визнав протиправним і скасував рішення ВРП від 07 листопада 2017 року № 3603/0/15-17 «Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_2 на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва», а в задоволенні решти позовних вимог відмовив.
		Велика Палата Верховного Суду постановою від 04 квітня 2019 року скасувала рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2018 року в частині задоволення позову ОСОБА_2 про визнання протиправним і скасування рішенні ВРП від 07 листопада 2017 року «Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_2 на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва» та в цій частині ухвалила нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовила. В іншій частині рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду залишила без змін.
		У вказаній постанові від 04 квітня 2019 року у справі 800/551/17 (провадження 
		№ 11-24заі19) Велика Палата Верховного Суду встановила, що ВРП, спираючись на обставини порушення суддею норм процесуального права при ухваленні постанови від 05 грудня 2013 року щодо обмеження права громадян на мирні зібрання, дійшла висновку, що вони можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади в разі призначення ОСОБА_2 на посаду судді, і відмовила у внесенні Президентові України відповідного подання (пункт 60 постанови).
		Велика Палата Верховного Суду виснувала, що ВРП належним чином обґрунтувала свій висновок про існування обставин, що можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у разі призначення ОСОБА_2 на посаду судді (пункт 70 постанови).
		При цьому Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий критерій, як «негативний вплив на суспільну довіру до суду», прямо передбачений пунктом 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII як характеристика обставин, за наявності яких ВРП може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду. Крім того, ОСОБА_2 перебувала на посаді судді упродовж фіксованого проміжку часу, після закінчення якого її повноваження припинилися. З настанням цього моменту ОСОБА_2 не могла не знати, що після закінчення п`ятирічного строку перебування на посаді судді опиниться в ситуації, за якої на підставі закону змушена буде виконати низку обов`язкових сутнісних та процедурних дій для того, щоб бути обраною на посаду судді безстроково, і що для ухвалення такого рішення в Україні створені і діють відповідні компетентні органи, на які покладено суспільний обов`язок у встановленому законом порядку перевірити її професійні, етичні якості, інші обставини (пункт 87 постанови).
		Отже, ОСОБА_2 перебувала на посаді судді упродовж фіксованого проміжку часу (п`ятирічного строку перебування на посаді судді), після закінчення якого її повноваження припинилися. У зв`язку із прийняттям ВРП рішення від 07 листопада 2017 року № 3603/0/15-17 про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_2 на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва процедура призначення ОСОБА_2 на посаду судді безстроково є завершеною. 
		Відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України підставами для звільнення судді є подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
		Згідно із частиною першою статті 55 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.
		Частиною четвертою цієї статті установлено, що за результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення.
		На підставі частини першої статті 34 Закону № 1798-VIII рішення ВРП ухвалюється більшістю членів ВРП, які беруть участь у засіданні ВРП, якщо інше не визначено цим Законом.
		Як убачається із витягу з протоколу засідання ВРП від 09 вересня 2021 року № 64, член ВРП ОСОБА_5 доповіла матеріали про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з поданням заяви про відставку та запропонувала відмовити в такому звільненні. За вказану пропозицію проголосували 14 членів ВРП, проти - 2.
		Рішення ВРП від 09 вересня 2021 року № 1956/0/15-21 «Про відмову у звільненні ОСОБА_2 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з поданням заяви про відставку» мотивовано тим, що п`ятирічний строк повноважень ОСОБА_2 закінчився, питання про призначення її безстроково вирішено ВРП відповідно до абзацу п`ятого пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII, відтак наявні підстави для відмови у задоволенні заяви судді ОСОБА_2 про звільнення у відставку.
		Вирішуючи питання щодо правомірності оскаржуваного рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що факт тривалого перебування ОСОБА_2 у декретній відпустці та перебування її у трудових відносинах із судом не відміняє наслідків, які настали у зв`язку з прийняттям ВРП рішення від 07 листопада 2017 року № 3603/0/15-17, і не створює умов для звільнення позивачки у відставку, яка є самостійною підставою для звільнення судді з посади.
		Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим указаний висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з огляду на таке.
		Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що суддя є носієм судової влади в Україні та відповідно до законодавства України наділений особливим статусом, зокрема незалежністю, недоторканністю та імунітетом судді при здійсненні ним правосуддя. Гарантією незалежності судді є, зокрема, право судді на відставку. При цьому право бути звільненим у відставку не є абсолютним, мають бути дотримані умови для такого звільнення.
		Правом на відставку суддя може скористатися, якщо до подання такої заяви не допустив дій, які зумовлюють прийняття компетентними органами рішення про його звільнення з посади судді з інших підстав або рішення про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення судді на посаду, після якого, зокрема, процедура призначення на посаду судді безстроково є завершеною.
		Це зумовлено тим, що за суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку (частина п`ята статті 116 Закону № 1402-VIII), та не зберігається таке звання у разі звільнення з інших підстав або в разі завершення процедури призначення на посаду судді шляхом відмови у внесенні подання Президентові України про призначення судді на посаду.
		Суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.
		Як указано вище, процедура призначення ОСОБА_2 на посаду судді безстроково є завершеною із прийняттям рішення ВРП від 07 листопада 2017 року про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_2 на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва, яке мотивовано тим, що обставини порушення суддею норм процесуального права при ухваленні постанови від 05 грудня 2013 року щодо обмеження права громадян на мирні зібрання можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади в разі призначення ОСОБА_2 на посаду судді.
		Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення ВРП від 09 вересня 2021 року № 1956/0/15-21 про відмову у звільненні ОСОБА_2 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з поданням заяви про відставку є обґрунтованим і прийнятим відповідно до норм чинного законодавства, відтак не є протиправним та не підлягає скасуванню з огляду на обумовлені причини.
		Отже, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 є правильним.
		Посилання скаржниці в апеляційній скарзі на те, що закінчення строку її призначення на посаду судді ні на момент настання такого закінчення (2014 рік), ні після проведення судової реформи (2016 рік), ні після прийняття рішення ВРП № 3603/0/15-17 (2017 рік) не припиняло її статусу судді, тому ОСОБА_2 мала право скористатися правом на відставку як суддя, - спростовується висновками, викладеними в мотивувальній частині цієї постанови.
		Не є слушними також доводи скаржниці про те, що законодавчі зміни пункту 30 розділу ХІI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII не припиняли її статусу судді та не могли його припинити через порушення принципу дії закону в часі, а лише створили порушення правової визначеності, яке було використане в подальшому для позбавлення ОСОБА_2 права на відставку без втрати статусу судді, а також доводи про те, що системне тлумачення норм статей 199 і 125 Закону № 1402-VIII, свідчить, що припинення трудових відносин можливе лише в разі настання обставин припинення повноважень судді, визначених частиною сьомою статті 126 Конституції України, чого у цій справі стосовно позивачки не настало, оскільки, як правильно вказав суд першої інстанції, ВРП при вирішенні питання про звільнення ОСОБА_2 у відставку не пов`язувала й право судді на відставку з її звільненням або припиненням повноважень, а керувалася тим, що строк, на який позивачку було призначено суддею, закінчився, а в подальшому призначенні її на посаду судді безстроково відмовлено (рішення ВРП від 07 листопада 2017 року № 3603/0/15-17).
		Інші доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_2 , також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення цього суду.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
		На підставі частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		Оскільки суд першої інстанції розглянув справу з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційна скарга  ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
		Керуючись статтями 266, 308, 310, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		1. Апеляційну скаргу  ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09 березня 2023 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий суддя В. Ю. УркевичСуддя-доповідач  О. Б. ПрокопенкоСудді: О. О. Банасько Г. Р. Крет  Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко  І. А. Воробйова С. Ю. Мартєв  І. В. Григор`єва К. М. Пільков  М. І. Гриців О. М. Ситнік  Д. А. Гудима І. В. Ткач  Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук  Л. Ю. Кишакевич Є. А. Усенко    Н. В. Шевцова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...