Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 369/7921/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 27.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 27.09.2023.
Дата набрання законної сили: 13.09.2023
Номер судового провадження: 61-5293ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала
		 
		13 вересня 2023 року                              
		м. Київ
		 
		справа № 369/7921/21
		 
		провадження № 61-5293св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. 
		суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),                  Ступак О. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 , 
		третя особа: Білогородська сільська рада Бучанського району Київської області, Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Дасюком Віктором Володимировичем, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 жовтня 2022 року у складі судді Янченка А. В. та постанову Київського апеляційного суду від 14 березня 2023 року у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Олійника В. І., Сушко Л. П.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		1.     Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовної заяви
		 
		У червні 2021 року ОСОБА_1 подав до суду позов до                      ОСОБА_2 , треті особи: Білогородська сільська рада,                        Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора, про визнання заповіту нікчемним та застосування наслідків нікчемного заповіту.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що вона є племіннецею ОСОБА_3 , яка у жовтні 2020 року померла. Після її смерті була відкрита спадщина.
		У листопаді 2020 року вона звернулася із заявою про прийняття спадщини до Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори та дізналася про існування заповіту, складеного ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Заповіт був посвідчений секретарем Білогородської сільської ради                              Києво-Святошинського району Київської області.
		 
		Позивач посилалася на те, що ОСОБА_4 померла у квітні 2021 року.
		Отже, на момент звернення до суду із даним позовом за заповітом наявні два спадкоємця - вона та ОСОБА_2 .
		 
		Вважала, що заповіт є нікчемним з тих підстав, що в особи яка посвідчувала заповіт, були відсутні на це повноваження, посилалася на невідповідність форми заповіту, не відповідність форми посвідчувального напису та повноважень посадових осіб.
		 
		Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд
		- визнати нікчемним заповіт ОСОБА_3 , який посвідчений секретарем Білогородської сільської ради Вовк Т. М. від 07 квітня 2009 року та зареєстрований у реєстрі за № 15;
		- застосувати наслідки нікчемного заповіту ОСОБА_3 , який посвідчений секретарем Білогородської сільської ради Вовк Т. М.                      від 07 квітня 2009 року, та зареєстрований у реєстрі за № 15, шляхом визнання права на спадщину померлої ОСОБА_3 за нею,                         як спадкоємицею за законом.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області                                від 19 жовтня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Білогородська сільська рада, Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора про визнання заповіту нікчемним та застосування наслідків нікчемного заповіту відмовлено.
		 
		Рішення районного суду мотивовано тим, що оспорюваний заповіт відповідає вимогам закону щодо його форми та змісту, а саме він складений у письмовій формі, підписаний власноручно заповідачем, посвідчений відповідальною посадовою особою органу місцевого самоврядування - секретарем сільської ради, яка уповноважена на вчинення нотаріальних дій, що не дає підстав зробити висновок про його нікчемність. З огляду на зазначене, районний суд вважав, що підстави для визнання його нікчемним відсутні.
		 
		Суд відхилив посилання позивача на те, що у заповіті не вказано місце народження заповідача та заповіт складений не уповноваженою на те особою, оскільки вважав, що дані факти не є підставою для визнання заповіту нікчемним, так як текст оспорюваного заповіту виготовлений секретарем сільської ради, повноваження якого підтверджуються наявною в матеріалах справи копією рішення Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 4 від 11 квітня 2006 року «Про обрання секретаря сільської ради», у приміщенні самої сільської ради,                  на робочому місці секретаря, після того, як вона з`ясувала волевиявлення заповідача, підготувала проект документу, підписала його заповідачем та посвідчивши внесла у відповідний реєстр у приміщенні самої сільської ради. Дані факти також не впливають на дійсність волевиявлення заповідача щодо розпорядження належним йому на праві власності майном.
		 
		Районний суд взяв до уваги, що згідно з копіями матеріалів спадкової справи № 521/2020 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1             ОСОБА_3 , ОСОБА_1 заявою від 12 листопада 2020 року за       № 1635 відмовилася від прийняття спадщини за оспорюваним заповітом на користь спадкоємців за заповітом - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та заяви про прийняття спадщини до майна померлої                         ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 не подавала.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 14 березня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дасюка В. В. залишено без задоволення.
		Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області                   від 19 жовтня 2022 року залишено без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав вважати оспорюваний заповіт нікчемним, оскільки обставини, на які позивач посилалася в обґрунтування нікчемності заповіту спростовані під час розгляду справи.
		 
		Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що суд не надав належної правової оцінки листу Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) № 25075/6.3-21 (6.3/1) від 01 червня 2021 року, оскільки матеріали справи не містять та позивачем не було надано доказів на підтвердження того, що саме у квітні 2009 року нотаріусами Першої Київської обласної державної нотаріальної контори вчинялися нотаріальні дії на території с. Білогородка.
		 
		Короткий зміст вимог касаційних скарг
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та направити справу на новий розгляд до районного суду.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		У квітні 2023 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
		 
		У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2023 року справу призначено до розгляду.
		 
		Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 21 липня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Лідовцю Р. А., судді, які входять до складу колегії: Луспеник Д. Д., Хопта С. Ф.,                 Коломієць Г. В., Гулько Б. І.
		 
		Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 липня 2023 року у зв`язку із відставкою судді ОСОБА_5 на підставі повідомлень судді Лідовця Р. А. від 25 липня                2023 року справу призначено судді-доповідачеві Лідовцю Р. А., судді, які входять до складу колегії: Луспеник Д. Д., Ступак О. В., Коломієць Г. В., Гулько Б. І.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Дасюком В. В., мотивована тим, що оскаржувані судові рішення не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України, відтак, підлягають скасуванню.
		 
		Зазначає, що з метою встановлення повноважень секретаря виконавчого комітету Білогородської сільської ради Вовк Т. М. на вчинення нотаріальних дій було подано адвокатський запит до Білогородської сільської ради,                 у відповіді на який зазначено, що секретар виконавчого комітету Білогородської сільської ради Вовк Т. М. вчиняла нотаріальні дії відповідно до розподілу обов`язків між штатними працівниками виконкому Білогородської сільської ради. Водночас було надано інформацію, що рішення виконавчого комітету Білогородської сільської ради про уповноваження секретаря Білогородської сільської ради Вовк Т. М. на вчинення нотаріальних дій відсутні.
		 
		Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень                      ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі                                             № 673/416/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 607/15112/17,                                    від 09 грудня 2019 року у справі № 658/2457/16, від 09 грудня 2019 року                           у справі № 683/3061/18, від 17 листопада 2021 року у справі № 148/966/18              та від 28 вересня 2022 року у справі № 147/1062/21, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Також підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування апеляційним судом норм права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Крім того, підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .
		 
		ОСОБА_1 є племіннецею ОСОБА_3 , що підтверджується копіями свідоцтва про народження ОСОБА_6 № НОМЕР_2 , ОСОБА_7 № НОМЕР_3 та ОСОБА_8 серії НОМЕР_4 .
		 
		Рішенням Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району № 4                              від 11 квітня 2006 року Вовк Т. М. обрано секретарем Білогородської сільської ради (а. с. 75).
		 
		07 квітня 2009 року ОСОБА_3 було складено заповіт на ім`я ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . 
		Заповіт посвідчений секретарем Білогородської сільської ради Вовк Т. М. та зареєстрований у реєстрі за № 15.
		 
		Згідно з листом Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області від 27 травня 2021 року № 893/02, секретар виконавчого комітету Білогородської сільської ради Вовк Т. М. вчиняла нотаріальні дії відповідно до розподілу обов`язків між штатними працівниками виконкому Білогородської сільської ради (том 1, а. с. 23) .
		 
		Відповідно до пункту 7 розподілу обов`язків між штатними працівниками виконкому Білогородської сільської ради секретар виконкому здійснює всі нотаріальні справи (том 1, а. с. 24).
		 
		У листі Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області від 26 серпня 2021 року № 1434/02-26 зазначено, що наказом Міністерства юстиції Української ССР від 23 лютого 1997 року № 12/5 було створено Першу Київську обласну державну нотаріальну контору. Станом на 2009 рік Перша Київська обласна нотаріальна контора знаходилась у приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області за адресою:                 вул. Мельниченка, 1, м. Київ. Відповідно до наказу Головного управління юстиції у Київській області від 21 січня 2010 року № 17/5 з 22 січня                  2010 року до 25 липня 2011 року Перша Київська обласна державна нотаріальна контора розміщувалась у приміщенні Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори, що знаходилась за адресою:            вул. Б. Хмельницького, 113, м. Боярка, Києво-Святошинського р-н, Київської обл. Крім того, з архівної інформації також вбачається, що з 26 липня                  2011 року до ліквідації (16 березня 2018 року) Перша Київська обласна державна нотаріальна контора знаходилась за адресою: вул. Леніна, 33,              с. Білогородка, Києво-Святошинський р-н, Київська обл. (том 1, а. с. 76).
		 
		Мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши правові висновки судів попередніх інстанцій, доводи і вимоги касаційної скарги ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Дасюком В. В., Верховний Суд               у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що наявні підстави для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. 
		 
		У справі, яка переглядається Верховним Судом, спір стосується питання розуміння та тлумачення норм цивільного права щодо наявності підстав вважати заповіт, посвідчений посадовою особою органу місцевого самоврядування, щодо якої відсутнє рішення відповідного органу про покладення на неї вчинення цих дій, недійсним.
		 
		У цій справі Верховному Суду слід буде вирішити питання стосовно правових наслідків наявності/відсутності у секретаря сільської ради (виконавчого комітету сільської ради) повноважень на вчинення нотаріальних дій на підставі пункту 2 Розділу 1 Інструкції № 22/5, за умови відсутності рішення відповідного органу про покладення на нього вчинення цих дій. Проте наявна практика Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з цього питання є різною. Передача справи на розгляд об`єднаної палати дозволить забезпечити єдність судової практики. 
		 
		Так, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду при вирішенні зазначеного питання дійшов кількох протилежних висновків, які потребують узгодження.  
		 
		У постанові від 12 червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі                                       № 607/15112/17-ц (провадження № 61-46960св18) дійшов такого висновку:
		«Отже, враховуючи вищевикладене суди дійшли правильних висновків про те, що виключно виконавчий комітет Сокільчанської сільської ради Попільнянського району Житомирської області мав повноваження покласти на посадову особу цього органу місцевого самоврядування функції щодо вчинення нотаріальних дій, зокрема, посвідчення заповітів. 
		Розпорядженням сільського голови від 08 січня 2014 року № 4/02-03                  Хмару Т. В. призначено відповідальною особою за виконання нотаріальних дій секретаря сільської ради. Пунктом 2 цього розпорядження визначено, що на період відпустки обов`язки покладено на сільського голову.
		Відповідно до листа виконуючого обов`язки старости с. Сокільча Попільнянського району Житомирської області, направленого на адресу позивача, вказане розпорядження було єдиним документом на підставі якого секретар Сокільчанської сільської ради Попільнянського району Житомирської області Хмара Т. В. посвідчила спірний заповіт.
		Отже, всупереч зазначеним вимогам законів, про наділення секретаря Сокільчанської сільської ради Попільнянського району Житомирської області повноваженнями здійснювати нотаріальні дії сільським головою було винесено розпорядження, хоча, як встановлено судами, станом на листопад 2014 року (дата посвідчення спірного заповіту), у Сокільчанській сільській раді був створений виконавчий комітет ради, згідно з рішенням першої сесії 6 скликання від 10 листопада 2010 року».
		«Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази і надавши їм належну оцінку, обґрунтовано вважав, що секретар Сокільчанської сільської ради Попільнянського району Житомирської області - Хмара Т. М., посвідчуючи спірний заповіт, не мала на це повноважень, а тому дійшов правильного висновку, що оспорюваний заповіт є нікчемним в силу вимог частини першої статті 1257 ЦК України». 
		 
		У постанові від 09 грудня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 683/3061/18
		(провадження № 61-18936св19) дійшов такого висновку: 
		«Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, обґрунтовано виходив із того, що заповіт, складений 14 лютого 2007 року ОСОБА_11 на користь ОСОБА_12 та ОСОБА_13 є нікчемним в силу частини першої статті 1257 ЦК України, оскільки станом на 14 лютого 2007 року виконавчим комітетом Ладигівської сільської ради не було прийнято рішення щодо надання повноважень секретарю виконкому Христофоровій Н. М. на вчинення нотаріальних дій…
		Колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що спірний заповіт є нікчемним і виходячи із меж касаційної скарги, не знаходить підстав для скасування судових рішень».
		 
		У постанові від 11 грудня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 323/3359/17 (провадження № 61-15028св19) дійшов такого висновку:
		«Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_14 , районний суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, вважав, що у секретаря Щасливської сільської ради Курдельчук К. В. були відсутні повноваження на посвідчення оспорюваного заповіту, оскільки у протоколах засідань сесій та виконавчого комітету Щасливської сільської ради за 2013-2015 роки відсутні відомості про покладення на посадових осіб ради обов`язків посвідчувати нотаріальні дії, відтак, посвідчивши заповіт від 14 травня 2015 року, секретар Щасливської сільської ради            Курдельчук К. В. вчинила дію, яка не входила до її посадових обов`язків.
		 
		Колегія суддів погоджується з такими висновками та вважає, що наявність у посадовій інструкції секретаря сільської ради повноважень забезпечувати виконання нотаріальних дій не є самостійною підставою для вчинення таких дій, оскільки покладення зазначених обов`язків на посадову особу органу місцевого самоврядування повинно фіксуватися у протоколах засідань сесій та виконавчого комітету відповідної ради.
		 
		Оскільки учасниками справи не було надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що секретар Щасливської сільської ради Курдельчук К. В. у передбаченому законодавством порядку була уповноважена на вчинення нотаріальних дій, зокрема, посвідчувати оспорюваний заповіт від 14 травня 2015 року, вказаний правочин у встановленому порядку не посвідчений».
		 
		У постанові від 26 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №647/2133/19 (провадження № 61-12081св20) дійшов такого висновку: 
		«У справі, яка переглядається, з довідки архівного відділу Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області від 10 квітня          2019 року суди встановили, що в документах архівного фонду Львівської сільської ради села Львове Бериславського району Херсонської області відомості щодо покладення обов`язків вчинення нотаріальних дій на секретаря Львівської сільської ради ОСОБА_15 за період з грудня          2000 року до 1 лютого 2005 року відсутні.
		Учасниками справи не було надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що секретар Львівської сільської ради Куриленко Т. Г. у передбаченому законодавством порядку була уповноважена на вчинення нотаріальних дій, зокрема посвідчувати оспорюваний заповіт від 20 січня 2005 року, отже, вказаний правочин у встановленому порядку не посвідчений.
		Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, вказаного не врахував та дійшов помилкового висновку про те, що на момент посвідчення оспорюваного заповіту секретар Львівської сільської ради Куриленко Т. Г. була уповноважена відповідним рішенням виконавчого комітету сільської ради на вчинення нотаріальних дій відповідно до         статті 1251 ЦК України та статті 37 Закону України «Про нотаріат».
		Оскільки сторонами не доведено, що на 20 січня 2005 року виконавчим комітетом Львівської сільської ради було прийнято рішення, яке б надавало секретарю виконавчого комітету сільської ради Куриленко Т. Г. право на вчинення нотаріальних дій, тому остання не вправі була посвідчувати заповіт ОСОБА_16 , у зв`язку з чим заповіт складено з порушенням вимог щодо його посвідчення і він є нікчемним в силу частини першої   статті 1257 ЦК України».
		 
		У постанові від 08 лютого 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 517/129/20 (провадження № 61-8933св22) дійшов такого висновку: 
		«Встановивши, що секретар Перехрестівської сільської ради Фрунзівського району Одеської області Стрельбицька В. Т. не мала повноважень посвідчувати спірний заповіт, оскільки вказаний орган місцевого самоврядування не приймав відповідних рішень про покладення на зазначену посадову особу цього органу функцій щодо вчинення нотаріальних дій, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що такий заповіт є нікчемним в силу вимог частини першої статті 1257 ЦК України. 
		Разом з тим у справі, яка переглядається, безпідставно не застосувавши             до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду, викладені             у вищезгаданих постановах, на які послався представник заявника                     в касаційній скарзі, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те,                що вимоги ОСОБА_17 про встановлення нікчемності заповіту не могли бути задоволенні, оскільки позивач обрав неналежний та неефективний спосіб захисту, застосування якого не призводить до реального поновлення його порушених прав».
		 
		Натомість, у постанові від 25 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 303/5126/18 (провадження № 61-22263св19) дійшов таких висновків: «Виходячи із вищевикладеного та з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, положень Закону України «Про нотаріат» у відповідній редакції, колегія суддів зазначає, що вчинення нотаріальних дій посадовою особою виконавчого комітету сільської ради, якою, в тому числі є його секретар, у випадку відсутності у населеному пункті нотаріуса, є здійсненням відповідним органом місцевого самоврядування (від імені якої діє її посадова особа) делегованих повноважень, наданих їм в силу прямої норми закону.
		В обґрунтування висновку про відсутність рішення виконкому про надання повноважень його секретарю на здійснення нотаріальних дій апеляційний суд вказав на відсутність такого рішення у матеріалах справи, а також на незаперечення цієї обставини сторонами по справі. 
		Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду апеляційної інстанції виходячи з наступного. 
		Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. 
		Згідно із статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. 
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України). 
		Так, неподання ОСОБА_18 належних доказів на підтвердження неприйняття відповідного рішення виконкомом сільради не може беззаперечно свідчити про відсутність такого рішення, а, натомість, вказує на недоведеність позовних вимог, про що було вмотивовано зазначено місцевим судом. 
		Крім того, вказівка апеляційного суду на незаперечення обставини відсутності рішення виконкому сільради сторонами не узгоджується із наявними у матеріалах справи відзивами, поданими відповідачем по         справі - ОСОБА_19 .
		Позивачем не доведено існування таких обставин, які б свідчили про нікчемність заповіту на противагу дійсного волевиявлення спадкодавця щодо розпорядження своїм майном».
		 
		Тобто Верховний Суд вважав, що секретар сільської ради мав повноваження на вчинення нотаріальних дій на підставі пункту 2 Розділу 1 Інструкції № 22/5, навіть за умови відсутності рішення виконавчого комітету відповідної ради про покладення на нього вчинення цих дій. Крім того, на відміну від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 26 жовтня         2022 року у справі №647/2133/19, у цій справі колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважала, що обов`язок доведення факту неприйняття відповідного рішення виконкомом сільради лежить саме на позивачеві.
		 
		Також у постанові від 17 листопада 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі                  № 680/289/18 (провадження № 61-5837св21) дійшов такого висновку:
		«Аналіз матеріалів справи свідчить, що оспорюваний заповіт посвідчено секретарем Івашковецької сільської ради Новоушицького району Хмельницької області - Глушко Т. Ф., яка на підставі рішення Івашковецької сільської ради Новоушицького району Хмельницької області                             від 12 листопада 2011 року № 2 обрана секретарем вказаної сільської ради із здійсненням повноважень секретаря виконавчого комітету ради. Відповідно до пункту 3.4 посадової інструкції секретаря Івашковецької сільської ради, затвердженої розпорядженням сільського голови                    від 04 січня 2011 року № 1, секретар сільської ради має право вчиняти нотаріальні дії.
		За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій про те, що оспорюваний правочин вчинений неуповноваженою особою,                            є безпідставними, оскільки заповіт посвідчено належною посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка мала повноваження відповідно до статті 1251 ЦК України, статті 37 Закону України «Про нотаріат», статті 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» на вчинення нотаріальної дії - посвідчення заповіту…
		За встановлених судами обставин слід зробити висновок, що заповіт по формі, порядку його посвідчення, відображенню дійсного волевиявлення заповідача на розпорядження своїм майном відповідає вимогам закону.
		Апеляційний суд з урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2019 року в справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) та постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року в справі № 686/1804/17, правильно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_20 через неналежний спосіб захисту своїх прав, проте помилково встановив у своїй постанові нікчемність заповіту, оскільки він відповідає вимогам щодо його форми та посвідчення.
		За таких обставин постанова Хмельницького апеляційного суду                       від 23 лютого 2021 року в частині встановлення нікчемності заповіту               від 14 травня 2012 року підлягає зміні у вказаній частині з викладенням її мотивів у редакції цієї постанови.»
		 
		Зазначене свідчить про існування різного підходу між судовими колегіями різних судових палат Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду до розуміння та тлумачення норм щодо наявності підстав вважати заповіт, посвідчений посадовою особою органу місцевого самоврядування, щодо якої відсутнє рішення відповідного органу про покладення на неї вчинення цих дій, недійсним. Також різним є підхід судових колегій різних судових палат Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду і щодо питання на кому зі сторін лежить обов`язок доведення факту наявності чи відсутності рішення виконавчого комітету відповідної ради про покладення на посадову особу вчинення нотаріальних дій.
		 
		Тобто відсутній однозначний висновок щодо правових наслідків наявності/відсутності у секретаря сільської ради (виконавчого комітету сільської ради) повноважень на вчинення нотаріальних дій на підставі пункту 2 Розділу 1 Інструкції № 22/5 за умови відсутності рішення відповідного органу про покладення на нього вчинення цих дій та щодо розподілу тягаря доказування цього факту між сторонами. 
		 
		Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське прийняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
		Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
		Наведені вище приклади із судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду свідчать про необхідність у порядку, передбаченому нормами ЦПК України, і відповідно до статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»забезпечити сталість та єдність судової практики так як вирішення проблем правозастосування забезпечують усі касаційні суди Верховного Суду (див.: ухвала Великої Палати Верховного Суду            від 17 листопада 2022 року у справі № 201/2485/17, провадження                 № 14-94цс22). 
		 
		Спір у справі, яка переглядається, виник між сторонами з приводу визнання заповіту, посвідченого секретарем сільської ради, нікчемним у зв`язку з відсутністю у секретаря сільської ради повноважень на вчинення нотаріальних дій.
		 
		У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
		 
		Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.
		 
		В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
		 
		Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
		 
		Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.
		 
		Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
		 
		Якщо у правочині не вказане місце його вчинення, то: місцем вчинення одностороннього правочину є місце вираження волі сторони; місце вчинення дво- або багатостороннього правочину встановлюється відповідно до статті 647 цього Кодексу (стаття 211 ЦК України).
		 
		У статті 1233 ЦК України зазначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
		 
		Відповідно до вимог статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		 
		Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
		 
		Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, чинній на момент посвідчення оспорюваного заповіту) у населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, вчиняють, зокрема, такі нотаріальні дії, як посвідчення заповітів.
		 
		Подібна за змістом норма закріплена у підпункті 1 абзацу другого пункту 1 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5 (далі - Інструкція № 22/5) (в редакції, чинній на час посвідчення оспорюваного заповіту), згідно з яким у населених пунктах, де  немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів окрім дій, передбачених у частині першій цієї статті, вчиняють також такі нотаріальні дії, зокрема, посвідчують заповіти.
		 
		Згідно статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
		 
		Підпунктом 5 пункту «б» частини першої статті 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання, визначено одним із делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.
		 
		При цьому делегованими повноваженнями є повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад (стаття 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
		 
		Судами встановлено, що оспорюваний заповіт посвідчено секретарем Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області                 Вовк Т. М.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, чинній на час посвідчення оспорюваного заповіту) секретар сільської ради може за рішенням ради одночасно здійснювати повноваження секретаря виконавчого комітету відповідної ради.
		 
		Пунктом 2 Розділу 1 Інструкції № 22/5 (в редакції, чинній на час посвідчення оспорюваного заповіту) передбачено, що нотаріальні дії у виконавчих комітетах сільських, селищних, міських Рад народних депутатів вчиняють посадові особи, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів покладено вчинення цих дій.
		 
		Встановлено, що рішенням Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району № 4 від 11 квітня 2006 року Вовк Т. М. обрано секретарем Білогородської сільської ради.
		 
		У листі Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області від 27 травня 2021 року № 893/02 зазначено, що секретар виконавчого комітету Білогородської сільської ради Вовк Т. М. вчиняла нотаріальні дії відповідно до розподілу обов`язків між штатними працівниками виконкому Білогородської сільської ради.
		Відповідно до пункту 7 розподілу обов`язків між штатними праціниками виконкому Білогородської сільської ради секретар виконкому здійснює всі нотаріальні справи.
		 
		Із копії заповіту, складеного 07 квітня 2009 року ОСОБА_3 , вбачається, що його було посвідчено секретарем Білогородської сільської ради Вовк Т. М. та зареєстровано у реєстрі за № 15.
		 
		Перевіривши зміст заповіту, складеного ОСОБА_3 , 07 квітня           2009 року, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оспорюваний заповіт було складено відповідно до норм чинного, на момент його складення, законодавства України та вважали, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають. При цьому судами не встановлено відсутності у секретаря Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області Вовк Т. М. на момент посвідчення заповіту відповідних повноважень на вчинення цих дій.
		 
		Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що наявність у «Розподілі обов`язків між штатними працівниками виконкому Білогородської сільської ради» повноважень здійснювати всі нотаріальні справи не є самостійною підставою для вчинення таких дій, оскільки покладення зазначених обов`язків на посадову особу органу місцевого самоврядування повинно фіксуватися рішенням виконавчого комітету відповідної.
		 
		Оскільки учасниками справи не було надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що секретар Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області Вовк Т. М.                         у передбаченому законодавством порядку була уповноважена на вчинення нотаріальних дій, зокрема, посвідчувати оспорюваний заповіт 07 квітня           2009 року, вказаний правочин у встановленому порядку не посвідчений, а тому є нікчемний.
		 
		У частині другій статті 403 ЦПК України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що необхідно відступити від висновку колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 303/5126/18 (провадження                               № 61-22263св19) та висновку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 листопада 2021 року у справі № 680/289/18 (провадження № 61-5837св21), у яких зазначено про наявність у посадових осіб повноважень посвідчувати спірний заповіт та, відповідно, про чинність заповітів, не зважаючи на те, що виконавчі комітети рад не приймали рішень про покладення на таких посадових осіб цих органів функцій щодо вчинення нотаріальних дій.
		 
		Однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.
		 
		Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
		 
		Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
		 
		Згідно із частиною другою статті 403 ЦПК України та з урахуванням наведеного наявні підстави для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		 
		Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду                    у складі Верховного Суду справу № 369/7921/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Білогородська сільська рада, Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора про визнання заповіту нікчемним та застосування наслідків нікчемного заповіту, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Дасюком Віктором Володимировичем, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 березня 2023 року.
		 
		Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий   Судді:Д. Д. Луспеник   Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць     Р. А. Лідовець     О. В. Ступак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...