Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 758/5118/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 27.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 27.09.2023.
Дата набрання законної сили: 18.09.2023
Номер судового провадження: 61-5554ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова        
		Іменем України 
		 
		18 вересня 2023 року 
		м. Київ
		 
		справа № 758/5118/21
		 
		провадження № 61-5554сво23
		 
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Гулька Б. І. (суддя-доповідач),
		суддів: Грушицького А. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Погрібного С. О., Фаловської І. М., Червинської М. Є., 
		 
		учасники справи:
		позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»;
		відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ;
		третя особа - служба у справах дітей Подільського району у м. Києві;
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Матвієнко Ю. О., Шебуєвої В. А.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		1.    Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог 
		У квітні 2021 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - служба у справах дітей Подільського району у м. Києві, про виселення з житлового приміщення та зняття з реєстраційного обліку.
		Позовна заява мотивована тим, що 19 серпня 2005 року між банком              та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 82 704 доларів США на строк             до 18 серпня 2025 року. На забезпечення виконання зобов`язань                    за вищевказаним кредитним договором 22 серпня 2005 року між банком       та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, предметом якого              є належна іпотекодавцю на праві власності квартира АДРЕСА_1 . 
		Позивач зазначав, що іпотекодавець та члени його сім`ї всупереч умовам договору іпотеки та прямій забороні, що міститься в Законі України «Про іпотеку», вселилися до вказаної квартири після укладення договору іпотеки і без дозволу іпотекодержателя. 
		Посилаючись на викладене, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд виселити та зняти з місця реєстрації ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і  ОСОБА_4 , які зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_2 .
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 28 грудня 2022 року у складі судді Якимець О. І. у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
		Рішення районного суду мотивоване тим, що ОСОБА_2 придбав   квартиру АДРЕСА_2 не за кредитні кошти,           а тому відсутні підстави для виселення іпотекодавця та членів його сім`ї з предмета іпотеки без надання іншого житлового приміщення. При цьому банком не надано будь-яких доказів щодо виконання судових рішень у справах № 2607/9609/17 (про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу) та № 758/6257/13-ц (про виселення ОСОБА_2 з предмета іпотеки), як і не надано документів, які підтверджували б набуття іпотекодержателем права власності на спірну квартиру та виселення іпотекодавця із займаного приміщення. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази того, що банк направляв   ОСОБА_1 будь-які вимоги про виселення з квартири. 
		Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» 25 січня 2023 року звернулося до апеляційного суду із апеляційною скаргою. 
		Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без руху та надано заявнику десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, а саме - заявнику необхідно доплатити судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 23 835 грн. 
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що за змістом апеляційної скарги заявник просить скасувати рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог про виселення громадян: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,              із спірної квартири (предмета іпотеки) і зняття цих чотирьох осіб                      з реєстрації, та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Тобто         АТ КБ «ПриватБанк» було заявлено 8 (вісім) самостійних вимог немайнового характеру, пов`язаних між собою, а тому судовий збір мав сплачуватися окремо за кожну з таких вимог. Отже, за подання апеляційної скарги              в цій справі підлягає сплаті судовий збір у розмірі 27 240 грн            (2 270 грн х 8 х 150 %). Згідно з платіжним дорученням від 24 січня 2023 року заявник сплатив судовий збір у розмірі 3 405 грн, тому йому необхідно доплатити судовий збір у розмірі 23 835 грн (27 240 грн - 3 405 грн).
		13 березня 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до апеляційного             суду клопотання про відкриття апеляційного провадження у цій справі з наданням платіжного документа про доплату судового збору у розмірі 3 405 грн. У клопотанні зазначено, що банк звернувся до суду з позовом, в якому заявив лише дві вимоги немайнового характеру, а саме: про виселення відповідачів (родини ОСОБА_5 ) та про зняття їх з реєстраційного обліку. Отже, за подання апеляційної скарги у справі підлягає сплаті судовий збір у розмірі 6 810 грн (2 270 грн х 2 х 150 %). При поданні апеляційної скарги банк сплатив судовий збір у розмірі 3 405 грн, тому він здійснює доплату у розмірі 3 405 грн (6 810 грн - 3 405 грн). Враховуючи наведене, заявник вказав на безпідставність вимоги апеляційного суду щодо сплати судового збору відносно кожного відповідача, якого він просить виселити та зняти з місця реєстрації.
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Подільського районного суду м. Києва від 28 грудня 2022 року визнано неподаною та повернуто заявнику.
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що посилання заявника на те, що ним було заявлено лише дві вимоги немайнового характеру, є безпідставними, оскільки під час розгляду справи судом переглядаються правові підстави для виселення та зняття з реєстрації кожної зазначеної в позовній заяві особи. Отже, фактично АТ КБ «ПриватБанк» було заявлено 8 (вісім) немайнових позовних вимог. Крім того, підпунктом 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено ставку судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду в розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. З наведеного випливає, що вимоги про сплату судового збору, вказані в ухвалі суду про залишення апеляційної скарги без руху, позивачем не виконані у встановлений судом строк. Оскільки заявник не усунув недоліки, то апеляційна скарга не оформлена відповідно до вимог статті 356 ЦПК України. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить оскаржувану ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Подільського районного суду м. Києва. Підставою касаційного оскарження зазначено абзац 2 частини другої статті 389 ЦПК України.  
		У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2023 року справу за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - служба у справах дітей Подільського району у м. Києві, про виселення з житлового приміщення та зняття з реєстраційного обліку призначено до судового розгляду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2023 року вищевказану справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 липня 2023 року вищевказану справу прийнято до розгляду та призначено її розгляд Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга мотивована тим, що банк звернувся до суду з позовом, в якому заявив лише дві вимоги немайнового характеру, а саме - про виселення відповідачів (родини  ОСОБА_5 ) та про зняття їх з реєстраційного обліку. За подання позовної заяви банком було сплачено 4 540 грн (2 270 грн х 2). Під час розгляду справи в суді першої інстанції позовні вимоги не змінювалися. Отже, за подання апеляційної скарги в цій справі підлягає сплаті та було сплачено судовий збір у розмірі 6 810 грн (2 270 грн х 2 х 150 %). Апеляційний суд безпідставно поклав на банк обов`язок зі сплати судового збору за вісім немайнових позовних вимог.
		Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив. 
		Фактичні обставини справи, встановлені судом 
		У квітні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - служба у справах дітей Подільського району у м. Києві, про виселення з житлового приміщення та зняття з реєстраційного обліку.
		Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 28 грудня 2022 року у складі судді Якимець О. І. у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без руху та надано заявнику десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, а саме - заявнику необхідно доплатити судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 23 835 грн. 
		13 березня 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до апеляційного             суду клопотання про відкриття апеляційного провадження у цій справі з наданням платіжного документа про доплату судового збору у розмірі 3 405 грн. У клопотанні зазначено, що банк звернувся до суду з позовом, в якому заявив лише дві вимоги немайнового характеру, а саме: про виселення відповідачів (родини ОСОБА_5) та про зняття їх з реєстраційного обліку. Отже, за подання апеляційної скарги у справі підлягає сплаті судовий збір у розмірі 6 810 грн (2 270 грн х 2 х 150 %).
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Подільського районного суду м. Києва від 28 грудня 2022 року визнано неподаною та повернуто заявнику.
		 
		2.    Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,                      3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана              ухвала апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
		Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного 
		суду у складі Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, колегія суддів вважала, що необхідно відступити від правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2018 року у справі № 755/8493/16, провадження № 61-33855св18. Зазначено таке.
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).
		Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).
		Апеляційна скарга за формою і змістом повинна відповідати вимогам статті 356 ЦПК України, відповідно до пункту 3 частини четвертої якої до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
		Згідно з частиною другою статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
		Відповідно до частин першої-третьої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
		Ставка судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру юридичною особою або фізичною особою - підприємцем становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а фізичною особою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»).
		Згідно з абзацом 2 частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової         палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2018 року у справі № 755/8493/16, провадження № 61-33855св18,вказано, що «Верховний Суд в оцінці доводів касаційної скарги врахував, що Апеляційний суд міста Києва відповідно до матеріалів справи керувався тим, що, звертаючись з цим позовом до суду, ПАТ «Ощадбанк» просив звернути стягнення на предмет іпотеки після вирішення вимоги про виконання основного зобов`язання (немайнова вимога) та виселити Особа-1, Особа-2, Особа-3 (три немайнових вимоги). У випадках, якщо в позовній заяві об`єднано дві або більше самостійних вимог немайнового характеру, пов`язані між собою, судовий збір сплачується окремо з кожної із таких вимог. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що під час подання позову розмір судового збору, що підлягав до сплати при поданні позову, складав 5 512 грн (1 378 грн х 4), відповідно, за подачу апеляційної скарги на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 лютого 2017 року у цій справі в Апеляційному суді міста Києва підлягає справлянню сума судового збору у розмірі 6 063, 20 грн. Оскільки заявником сплачено лише 1 515, 80 грн, йому необхідно доплатити 4 547, 40 грн. Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на час пред`явлення позовної заяви) судовий збір справляється          у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Частиною третьою статті 6 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру. Згідно з підпунктом 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції на час подачі апеляційної скарги), розмір ставки судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду становить 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Наведена норма закону не містить положення про те, що розмір ставки судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду має обраховуватись виходячи із суми фактично сплаченого судового збору. Така ставка має бути обрахованою відповідно до ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, і суд апеляційної інстанції обґрунтовано відповідно до вимог наведеного правила Закону здійснив свій обрахунок розміру судового збору. Отже, висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону та узгоджуються з нормами права, які судом правильно застосовані».
		За змістом вказаної постанови колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду погодилася з висновками апеляційного суду про те, що виселення кожної зазначеної в позовній заяві особи є самостійною вимогою немайнового характеру, а тому судовий збір необхідно сплачувати окремо за кожну з таких вимог.
		У справі, яка переглядається, АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про виселення з житлового приміщення та зняття з реєстраційного обліку. 
		Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не погоджується з висновками колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними у раніше ухваленій постанові від 06 грудня 2018 року у справі № 755/8493/16, провадження № 61-33855св18, про те, що виселення кожної зазначеної в позовній заяві особи є самостійною вимогою немайнового характеру, а тому судовий збір необхідно сплачувати окремо за кожну з таких вимог, та вважає за необхідне переглянути їх (відступити від них) з огляду на таке. 
		За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.
		Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).
		Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів - предмета і підстави позову.
		Предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
		Зі змісту поданого АТ КБ «ПриватБанк» у цій справі позову вбачається, що банк заявив дві позовні вимоги немайнового характеру (про виселення осіб та про зняття їх з реєстраційного обліку), за які, після усунення позивачем недоліків, й був сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги, а не вісім, як про це помилково зазначив суд апеляційної інстанції, так як правові підстави для виселення та зняття з реєстрації є загальними для всіх осіб, які мешкають у спірному житлі. 
		Таким чином, вимога про виселення всіх мешканців з житла є однією матеріально-правовою вимогою немайнового характеру, так як обставини, якими позивач обґрунтовує таку вимогу, стосуються одного і того самого порушеного права та охоронюваного законом інтересу, - безпідставного зайняття житлового приміщення. Те саме стосується й вимоги про зняття всіх осіб, які мешкають у спірному житлі, з реєстраційного обліку. 
		Зазначене узгоджується з висновками, викладеними в постанові                  від 21 серпня 2019 року у справі № 712/302/17, провадження                           № 61-31983св18, в якій при обчисленні судового збору колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виходила із того, що за подання позовної заяви про виселення трьох осіб з житлового приміщення підлягає сплаті судовий збір як за одну вимогу немайнового характеру.
		Наведене свідчить про наявність різної судової практики Верховного Суду при вирішенні питання щодо сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, ухваленого за результатами розгляду спору про виселення осіб із житлового приміщення.
		На думку Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, вирішення наведених вище правових питань має важливе значення, оскільки в цілому ряді судових рішень самого Верховного Суду, в яких вирішувалося питання про відкриття касаційного провадження, суд по-різному обчислював судовий збір за подання касаційних скарг у справах за позовами про виселення. 
		Зокрема, в ухвалах Верховного Суду від 28 січня 2022 року у справі № 756/402/16-ц (провадження № 61-709ск22), від 03 лютого 2022 року у справі № 163/1554/19 (провадження № 61-1462ск22), від 04 лютого          2022 року у справі № 208/4998/16 (провадження № 61-1852ск22),                 від 20 липня 2022 року у справі № 199/544/20 (провадження № 61-6662ск22), від 01 серпня 2022 року у справі № 450/3108/20 (провадження                         № 61-6814ск22), від 08 вересня 2022 року у справі № 756/308/21 (провадження № 61-8439ск22), від 28 грудня 2022 року у справі № 521/12118/20 (провадження № 61-13179ск22), від 07 лютого 2023 року       у справі № 2034/3226/2012 (провадження № 61-1461ск23), від 29 березня 2023 року у справі № 501/2332/21 (провадження № 61-3396ск23),                  від 04 квітня 2023 року у справі № 750/5384/22 (провадження                          № 61-4135ск23), від 06 квітня 2023 року у справі № 686/26809/21 (провадження № 61-4854ск23), від 17 квітня 2023 року у справі № 759/22943/21 (провадження № 61-4855ск23), від 20 квітня 2023 року у справі № 496/5343/18 (провадження № 61-5351ск23), від 25 квітня 2023 року у справі № 296/4565/17 (провадження № 61-5276ск23),                  від 26 квітня 2023 року у справі № 521/12118/20 (провадження                        № 61-5070ск23), від 01 травня 2023 року у справі № 751/9851/21 (провадження № 61-5713ск23), від 24 травня 2023 року у справі № 175/17/23 (провадження № 61-7603ск23) суд, залишаючи касаційну скаргу без руху, виходив із того, що за подання позовної заяви про виселення кількох осіб з житлового приміщення судовий збір підлягає сплаті як за одну вимогу немайнового характеру.
		При цьому в ухвалах Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 357/8500/20 (провадження № 61-12619ск21), від 13 серпня 2021 року у справі № 205/4229/16 (провадження № 61-13223ск21), від 18 травня 2022 року у справі № 208/5423/19 (провадження № 61-4199ск22),                    від 27 травня 2022 року у справі № 336/3983/18 (провадження                         № 61-4591ск22), від 22 липня 2022 року у справі № 758/6004/17 (провадження № 61-6388ск22), від 13 жовтня 2022 року у справі № 127/30571/21 (провадження № 61-9979ск22), від 26 грудня 2022 року у справі № 522/10609/18 (провадження № 61-12519ск22), від 12 січня 2023 року у справі № 686/2362/22 (провадження № 61-552ск23),                      від 03 лютого 2023 року у справі № 522/10609/18 (провадження                      № 61-12519ск22), від 27 березня 2023 року у справі № 461/2151/20 (провадження № 61-3978ск23), від 24 травня 2023 року у справі № 308/11827/20 (провадження № 61-6970ск23) суд, залишаючи касаційну скаргу без руху, виходив із того, що виселення кожної зазначеної                     в позовній заяві особи є самостійною вимогою немайнового характеру, а тому судовий збір необхідно сплачувати окремо за кожну з таких вимог.
		Отже, наведене свідчить про застосування судом касаційної інстанції у різних судових палатах Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суду принципово різного підходу до розуміння і тлумачення норм процесуального права у подібних правовідносинах, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці їх розгляду Верховним Судом.
		Мотиви з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає 
		за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права 
		у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Перед об`єднаною палатою для забезпечення єдності судової практики постало правове питання, яке стосується сплати судового збору за вимоги немайнового характеру. 
		У справі, яка Верховним Судом переглядається: 1) банком заявлено позовні вимоги про виселення з квартири та зняття з місця реєстрації 4 осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ; 2) банк сплатив судовий збір за дві вимоги немайнового характеру, а саме за а) виселення та б) зняття з реєстрації; 3) суд апеляційної інстанції визнав апеляційну скаргу банку неподаною, вважаючи, що банк повинен був сплатити судовий збір на вісім вимог немайнового характеру, тобто а) за виселення 4 осіб і      б) за зняття з реєстрації 4 осіб.
		Зазначаючи, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про визнання апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» неподаною, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду виходить з такого. 
		Конвенція у пункті 1 статті 6 закріпила право на справедливий судовий розгляд, відповідно до якого кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. 
		Доступ до суду є невід`ємним елементом права на справедливий судовий розгляд. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що право на доступ до суду не є абсолютним і підлягає державному регулюванню, що допускається опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своїм характером закликає до врегулювання з боку держави, і це регулювання може варіюватися за часом і місцем відповідно до потреб і ресурсів суспільства й окремих осіб. 
		ЄСПЛ вважає необхідність сплати судових витрат легітимним обмеженням права на доступ до суду. Водночас розмір судових витрат у конкретній справі є істотним фактором, який дає змогу визначити, чи мала особа право на доступ до суду. Під час оцінки того, чи були дотримані вимоги доступу до суду у справах, які стосуються судових витрат, до уваги мають братися обставини конкретної справи, здатність заявника сплатити судові витрати, стадія, на якій перебуває провадження (рішення ЄСПЛ у справі «Paykar Yev Haghtanak Ltd v. Armenia», № 21638/03, 20 December 2007). 
		Водночас важливим моментом з точки зору гарантування доступу до суду та принципу правової визначеності є забезпечення єдності судової практики, зокрема практики застосування норм, які регулюють питання судових витрат. 
		Порядок сплати та розміри ставок судового збору встановлено Законом України «Про судовий збір».
		У преамбулі цього Закону зазначено, що він визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
		Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до позовної заяви немайнового характеру, яка подана юридичною особою, ставка судового збору встановлюється у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 2 пункту 1).
		Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначає, що до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.
		Ключовим моментом при визначенні кількості вимог немайнового характеру є питання про те, що слід розуміти під термінопоняттям «вимога» та чи слід враховувати при його визначенні суб`єктний склад правовідносин, зокрема кількість відповідачів у справі.
		У теорії цивільного процесуального права під позовом розуміють матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, звернену через суд у встановленій законом процесуальній формі, про захист його невизнаних, оспорюваних або порушених прав, свобод або інтересів. Виокремлюють три елементи позову: предмет, підставу та зміст. Під предметом позову розуміють матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, звернену через суд та стосовно якої останній має ухвалити рішення. Під підставою позову розуміють ті обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача. Під змістом прийнято розуміти спосіб судового захисту, за яким позивач звертається до суду (див.: Курс цивільного процесу: підручник. За ред. проф. В. В. Комарова. Х.: Право, 2011. С. 516-519). 
		Разом з тим, варто звернути увагу на те, що, наприклад, для визначення тотожності вимог враховуються три компоненти: тотожність предмету, тотожність підстави та тотожність сторін. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне враховувати сторін при визначенні кількості вимог у зазначених правовідносинах з огляду на таке. 
		Відповідно до частини першої статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
		Якщо припустити, що у зазначеній справі існує лише одна вимога, то, відповідно, окремий розгляд вимог щодо різних відповідачів був би неможливим, враховуючи єдність цієї вимоги. У цій справі заявлено вимоги до чотирьох співвідповідачів. Причому якщо щодо неповнолітніх дітей виникає необхідна (обов`язкова) співучасть, зважаючи на те, що місце проживання дітей визначається місцем проживання їх батьків та вирішити питання про права і обов`язки одного зі співучасників неможливо без вирішення питання щодо іншого співучасника), то щодо другого з подружжя виникає факультативна співучасть, що потенційно означає, що зазначені вимоги могли б бути розглянуті в окремих провадженнях. І лише користуючись своїми диспозитивними правами позивач, банк, об`єднав ці вимоги в одній позовній заяві, керуючись мотивами доцільності та принципом процесуальної економії. 
		Можливість пред`явлення кількох окремих позовів є одним з аргументів, який дозволяє виснувати, що у цій справі має місце не одна вимога,               а кілька вимог щодо різних відповідачів. Із цим пов`язаний і другий аргумент, який випливає із можливості подачі окремих позовів, а саме, якщо б позивач подавав окремі позови про виселення, то мав би сплатити судовий збір за кожний із них. 
		Водночас, ані ЦПК України, ані Закон України «Про судовий збір» не містять норм, які б дозволяли зробити висновок, що законодавець хоче встановити більш сприятливі наслідки у вигляді сплати судового збору у меншому розмірі для випадків, коли позивач об`єднує вимоги до кількох відповідачів в одному позові. Навпаки, підкреслюється, що судовий збір має бути сплачений за кожну немайнову вимогу окремо, якщо заявлено декілька немайнових вимог (абзац 2 частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір»). У разі протилежного тлумачення має місце одна вимога про виселення щодо чотирьох відповідачів, то це матиме наслідком наступне:      у ситуації, коли позивач звертається до суду одразу до всіх відповідачів, він має сплатити судовий збір у меншому розмірі, аніж у випадку, якщо позови будуть пред`явлені окремо щодо різних співвідповідачів. Поряд із цим, національне законодавство не містить жодних інших випадків, коли б пільги щодо сплати судового збору пов`язувалися б із об`єднанням або роз`єднанням позовних вимог.
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що з точки зору забезпечення правової визначеності для
		осіб, що опинилися в аналогічних правових ситуаціях, доцільно виходити зі
		сталості підходів та вважати самостійними вимоги щодо кожного із
		відповідачів.
		Третій аргумент на користь позиції щодо необхідності врахування суб`єктного складу правовідносин при визначенні кількості вимог стосується ситуації, коли декілька позивачів пред`являють позов до одного відповідача. У такому випадку кожен із позивачів має сплатити судовий збір у розмірі, встановленому для немайнових вимог, адже відповідно до абзацу 2 частини сьомої статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли позов немайнового характеру подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір сплачується кожним позивачем окремим платіжним документом у розмірах, установлених статтею 4 цього Закону за подання позову немайнового характеру. 
		Отже, ситуація, за якої у випадку процесуальної співучасті залежно від наявності співпозивачів або співвідповідачів у справі застосовуються різні підходи у питаннях сплати судового збору, суперечить принципу рівності, який є одним з основних засад цивільного судочинства (пункт 2 частини третьої статті 2 ЦПК України). 
		Таким чином, при тлумаченні термінопоняття «вимога» у цьому випадку має враховуватися, крім предмета та підстави позову, також суб`єктний склад правовідносин (кількість співвідповідачів). Відтак, навіть за умови пред`явлення однорідних вимог немайнового характеру, пов`язаних між собою однією і тією ж підставою виникнення та поданими доказами, судовий збір щодо кожного відповідача має обраховуватися окремо.
		Що стосується вимог про зняття відповідачів з реєстрації, то Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, кожна з цих вимог є самостійною похідною вимогою від вимоги про виселення кожного з відповідачів, яка підлягає сплаті судовим збором
		Так, відповідно до абзацу 2 частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
		З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що у цій справі банк мав би сплатити судовий збір за 8 вимог немайнового характеру й до такого висновку правильно дійшов апеляційний суд.
		Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не відступає від висновків, викладених в інших судових рішеннях Верховного Суду. 
		Висновки про застосування норм права 
		Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.
		1. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
		2. До позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.
		3. Норми ЦПК України, Закону України «Про судовий збір» не містять норм, які б дозволяли зробити висновок, що законодавець хоче встановити більш сприятливі наслідки у вигляді сплати судового збору у меншому розмірі для випадків, коли позивач об`єднує вимоги до кількох відповідачів в одному позові.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи наведене, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду - без змін. 
		Розподіл судових витрат
		Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк», залишення без змін оскарженої ухвали апеляційного суду, підстав для розподілу судових витрат Верховний Суд не встановив.
		 
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 402, 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд 
		у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
		Ухвалу Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                  Б. І. Гулько
		 
		Судді:                                                                                              А. І. Грушицький
		 
		                                                                                                          В. І. Крат
		 
		Д. Д. Луспеник
		 
		С. О. Погрібний
		 
		І. М. Фаловська
		 
		М. Є. Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...