Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 711/4680/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 27.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 27.09.2023.
Дата набрання законної сили: 22.09.2023
Номер судового провадження: 61-6347ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України 
		 
		22 вересня 2023 року
		м. Київ
		справа № 711/4680/21
		провадження № 61-6347св23
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь  О. В., Осіяна О. М.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Ткаченко І. П.,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 13 грудня 2022 року у складі судді Демчика Р. В. та постанову Черкаського апеляційного суду 
		від 30 березня 2023 рокуу складі колегії суддів: Новікова О. М., 
		Фетісової Т. Л., Нерушак Л. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина
		Короткий зміст позовної заяви
		У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Ткаченко І. П., про визнання договору дарування недійсним, визнання припиненим права власності на квартиру та визнання права власності.
		Позов мотивований тим, що 28 січня 2021 року між ним та його матір`ю ОСОБА_2 укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1 .
		Вважає, що вказаний правочин вчинено під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, оскільки він є особою юного віку, який опинився в тяжких фінансових обставинах (заборгованість перед фінансовими установами та перед матір`ю), має хворобу серця (аномалія розвитку двостулкового аортального клапану, недостатність АК І-ІІ ст., ТК І ст., розширення вихідного відділу аорти СН 0).
		Відповідачка психологічно давила на нього наявністю заборгованості перед нею на суму близько 30 000,00 грн. Скориставшись тяжкими обставинами, вона переконала його здійснити відчуження квартири на її користь шляхом укладення відповідного договору дарування.
		Після підписання такого договору відповідач забрала у нього всі документи, вигнала з квартири, забрала ключі та перестала виходити на зв`язок.
		Посилаючись на те, що вказана квартира є його єдиним житлом, він має заборгованість перед фінансовими установами на загальну суму близько 60 000,00 грн, яка постійно збільшується та утворилась в результаті шахрайських дій третьої особи, відносно якої відкрито кримінальне провадження №12021255330000143, а також заборгованість перед відповідачкою, просив визнати договір дарування недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України.
		Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій 
		Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 грудня 
		2022 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року, в задоволенні позову відмовлено.
		Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що позивачем не доведено, що оспорюваний договір дарування був укладений під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для нього умовах та що його волевиявлення не відповідало внутрішній волі й не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		У травні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 13 грудня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 березня 2023 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу. Відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення суду першої інстанції.
		Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2023 року  відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Юрченка В. О. про зупинення виконання рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 13 грудня 2022 року.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
		Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідачка, користуючись довірою сина та важкою для нього ситуацією у зв`язку із наявністю великої кількості кредитів, які він не оформлював, пообіцяла допомогти йому та навіть сплатила один з них. Тиснула на нього, близьких та родичів, щоб переконати його подарувати їй квартиру, що підтверджується показами свідків, які не враховані судами.
		Також, на момент вчинення оспорюваного правочину позивач мав вроджену ваду серця (тяжку хворобу) та потребував дороговартісної операції. Сам факт проведення операції позивачу 28 листопада 2022 року по заміні клапана на серці свідчить про наявність тяжкої хвороби позивача на момент вчинення правочину та те, що дане захворювання не лікується медикаментозно. Після операції він є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує лікування і не може себе самостійно забезпечувати.
		Отже, під загрозою втратити своє єдине житло, перебуваючи під психологічним тиском та впливом обставин (наявність заборгованості перед матір`ю та заборгованості за комунальні послуги, наявність боргів за кредитами - не своїми зобов`язаннями, погрози родичам колекторів, умовляння родичів та сторонніх осіб, тяжке захворювання, потреба в дороговартістній операції на серці), він погодився на пропозицію матері переоформити на неї свою квартиру шляхом дарування, для збереження свого житла. Тобто, якби не було вказаних обставин, позивач жодним чином не подарував би відповідачці своє єдине майно.
		Таким чином, в даному випадку наявний причинно-наслідковий зв`язок між тяжкими обставинами та вчиненням правочину, тобто укладення угоди було направлено саме на збереження єдиного житла позивача.
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		У червні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідачка ОСОБА_2 просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що вони ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Виписки, надані до матеріалів справи, датовані значно пізніше, аніж вчинено оспорюваний правочин, тобто не підтверджують наявність тяжкої обставини - хвороби позивача на момент вчинення правочину, а борги не є тяжкою обставиною. 
		У червні 2023 року позивач подав пояснення на відзив на касаційну скаргу, в яких виклав доводи, аналогічні доводам касаційної скарги. Також зазначав, що спірна квартира ніколи не була власністю відповідачки, оскільки була придбана позивачем за гроші зі спадщини (після смерті батька) позивача.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28 січня 2021 року між ОСОБА_1 як дарувальником та ОСОБА_2 як обдарованою був укладений договір дарування квартири, який посвідчений Ткаченко І. П., приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 233.
		Як вбачається з пунктів 1.1., 1.2. договору, ОСОБА_1 (син) передає безоплатно у власність, а ОСОБА_2 (мати) приймає у власність як дарунок квартиру, що знаходиться за адресою: 
		АДРЕСА_2 . Ця квартира належить дарувальнику на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Ткаченко І. П. 17 липня 2018 року за реєстровим номером 2695.
		В пункті 3.1 договору зазначено, що дарувальник стверджує та гарантує, що договір укладається не під впливом тяжкої для дарувальника обставини.
		Відповідно до пункту 3.2 договору дарувальник і обдаровувана стверджують, що однаково розуміють значення та умови цього договору та його правові наслідки, підтверджують дійсність намірів при його укладанні, а також те, що він не має характеру фіктивного та удаваного правочину.
		В пункті 6.2 договору зазначено, що вимоги чинного законодавства щодо змісту та правових наслідків правочину, що укладається, зокрема, під впливом помилки (стаття 229 ЦК України), обману (стаття 230 ЦК України), насильства (стаття 231 ЦК України), тяжкої обставини (стаття 233 ЦК України), наслідків фіктивного правочину (стаття 234 ЦК України), удаваного правочину (стаття 235 ЦК України), а також зміст пункту 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків в редакції постанови КМУ від 14 січня 2009 року за №5, статей 182, 203, 210, 215-220, 225, 228-236, 717-728 Цивільного кодексу України, статей 57-60 Сімейного кодексу України, зміст статті 174 Податкового кодексу України, зміст статей 10, 18, 19, 34 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статті 27 Закону України «Про нотаріат» сторони ознайомлені.
		Як вбачається з консультативного висновку спеціаліста КНП «Черкаський обласний кардіологічний центр» Черкаської обласної ради від 07 червня 
		2021 року, 07 червня 2021 року о 11:51 оглянутий ОСОБА_1 . Анамнез захворювання: направлений на консультацію сімейним лікарем. Діагноз: ВВС: аномалія розвитку двостулковий аортальний клапан. Недостатність АК І-ІІ ст., ТК І-ст. Розширення вихідного відділу аорти СН 0. План лікування: УЗД серця контроль 1 раз на рік; магнерот 1т х 3 р/д - 1 місяць 2 рази на рік.
		Відповідно до консультативного висновку спеціаліста КНП «Черкаський обласний кардіологічний центр» Черкаської обласної ради від 28 липня 
		2022 року, 28 липня 2022 року о 11:04 оглянутий ОСОБА_1 . Анамнез захворювання: направлений на консультацію сімейним лікарем. Діагноз: ВВС: аномалія розвитку двостулковий аортальний клапан. Недостатність АК ІІ-ІІІ ст. Пролапс передньої стулки МК І-ст. Початкове розширення висхідного відділу аорти СНІ зі збереженою фракцією викиду лівого шлуночка, ФК І. План лікування: небілет 5 мг т х 1-2 р/д - контроль АТ; магнерот 1т х 3 р/д - 1 місяць; оперативне лікування - протезування АК; обмеження фізичних та психоемоційних навантажень.
		Також, як вбачається з виписки з історії хвороби №3748, ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «Черкаський обласний кардіологічний центр» Черкаської обласної ради з 17 листопада 2022 року по 06 грудня 2022 року з діагнозом ВВС: аномалія розвитку двостулковий аортальний клапан. Недостатність АК ІІ-ІІІ ст. Пролапс передньої стулки МК І-ст. Початкове розширення висхідного відділу аорти. Протезування аортального клапана (ПАК №25, механічний) 28 листопада 2022 року. СН ІІА ст. зі збереженою фракцією викиду лівого шлуночка, ФК ІІ.
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
		Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
		Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).
		Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
		Відповідно до статті 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
		Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
		Правочин, який оспорюється на підставі статті 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.
		Підставами визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.
		Тобто для визнання правочину недійсним на підставі частини першої
		статті 233 ЦК України необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів; відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України.
		Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
		Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.
		Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.
		Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26 вересня 2018 року у справі № 712/4728/16-ц (провадження № 61-21177св18), від 07 листопада 2018 року у справі № 216/6077/14-ц (провадження № 61-13459св18), від 05 травня 2020 року у справі 
		№ 462/3280/17 (провадження № 61-5148св19), від 12 березня 2021 року у справі № 295/17488/15-ц (провадження № 61-9960св19), від 29 березня 
		2021 року у справі № 369/13272/18-ц (провадження № 61-19054св20) та 
		від 10 серпня 2021 року у справі № 754/16129/17 (провадження 
		№ 61-6436св21), від 23 листопада 2022 року у справі № 522/6715/16 (провадження № 61-546св21), що свідчить про сталість судової практики щодо вирішення питання застосування правового механізму, передбаченого статтею 233 ЦК України.
		У постановах Верховного Суду від 29 березня 2021 року у справі 
		№ 369/13272/18-ц (провадження № 61-19054св20), від 10 серпня 2021 року у справі № 754/16129/17 (провадження № 61-6436св21) та від 15 листопада 2021 року у справі № 149/1962/20 (провадження № 61-11553св21) зазначено, що за договором дарування обдарований безвідплатно набуває у власність майно і цим правочином не встановлюється обов`язок обдарованого вчинити або не вчиняти на користь дарувальника або іншої особи будь-яку дію, а отже правочин не може вчинятися на вкрай невигідних умовах з огляду на те, що цей правочин не є оплатним.
		Судами установлено, що до тяжких обставин, для усунення яких необхідно було укладання ОСОБА_1 оспорюваного договору, позивач відносить наявність заборгованості перед відповідачем та кредитними установами та наявність тяжкої хвороби.
		За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Суди попередніх інстанцій врахували, що надані позивачем медичні документи датовані 07 червня 2021 року, 28 липня 2022 року та 06 грудня 2022 року, в той час як оспорюваний договір дарування був укладений 
		28 січня 2021 року. Будь-яких доказів, які свідчать про те, що на момент укладання договору дарування позивач хворів саме на тяжку хворобу, позивачем та його представником суду не надано. Подана медична документація не підтверджує того, що стан здоров`я позивача був в критичному стані. 
		Крім того, сам позивач зазначав, що він має вроджену ваду серця, тому відсутні підстави вважати, що оспорюваний правочин укладено саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин, викликаних хворобою.
		Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 березня 2023 року у справі № 686/2093/20 (провадження № 61-5435св22).
		Також, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що не є тяжкою обставиною в розумінні статті 233 ЦК України наявність у позивача заборгованості перед відповідачем та кредитними установами.
		Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 912/574/21 наявність цивільно-правових зобов`язань перед іншими особами і вчинення ним дій з укладання договору дарування з метою уникнення відповідальності за своїми зобов`язаннями не є тією обставиною, з якою законодавство України пов`язує можливість визнання недійсним укладеного договору з підстав його укладення під впливом тяжкої обставини.
		Отже, встановивши, що ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами факт укладення договору на вкрай невигідних для нього умовах під впливом тяжких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
		З огляду на вказане та враховуючи, що судова практика щодо вирішення питання застосування правового механізму, передбаченого статтею 233 ЦК України, є сталою, доводи касаційної скарги про відсутність правового висновку Верховного Суду про те, що хвороба, загроза втрати єдиного житла та борги є тяжкими обставинами, є безпідставними.
		Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі 
		№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. 
		Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 13 грудня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 березня 2023 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:Н. Ю. Сакара   О. В. Білоконь   О. М. Осіян

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...