Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 521/18533/15-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 27.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 27.09.2023.
Дата набрання законної сили: 14.09.2023
Номер судового провадження: 51-3013км22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12015160020000196

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		14 вересня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 521/18533/15-к
		провадження № 51-3013км22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
		головуюча                                         ОСОБА_1 ,
		судді:                                                ОСОБА_2 , 
		ОСОБА_3 ,
		 
		секретар судового засідання                 ОСОБА_4 ,
		учасники  судового провадження:
		прокурор                                                     ОСОБА_5 ,
		виправданий                                              ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
		захисник                                                       ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Одеського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015160020000196, стосовно 
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Балті Одеської області, проживає у АДРЕСА_1 , 
		виправданого за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування ухвали та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. 
		Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор посилається на те, що суд апеляційної інстанції провів розгляд формально, всупереч приписам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) не надав належної оцінки апеляційним вимогам прокурора, не навів в ухвалі достатніх доводів на їх спростування та не вказав переконливих підстав, на яких залишив апеляційну скаргу без задоволення. 
		Вважає, що апеляційний суд безпідставнопогодився з висновками суду першої інстанції щодо визнання недопустимими письмових доказів винуватості ОСОБА_6 , зокрема, протоколу обшуку службового кабінету від 02 вересня 2015 року з відеозаписом, у ході якого виявлено грошові кошти у сумі 1000 доларів США. Так, апеляційний суд дійшов висновку про порушення права ОСОБА_6 на захист, оскільки під час затримання та обшуку ОСОБА_6 не було надано захисника. Однак з протоколу обшуку службового кабінету вбачається, що проведення цієї слідчої дії відбувалося за участю захисника  ОСОБА_8 ,який діяв в інтересах ОСОБА_6 та, ознайомившись з протоколом, жодних зауважень не подавав. 
		Крім того, визнаючи недопустимим доказом протокол обшуку службового кабінету ОСОБА_6 , апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про порушення органом досудового розслідування вимог ст. 233 КПК України, оскільки прокурором не надано ухвалу слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку.Проте дозвіл на обшук було отримано в порядку ч. 3 цієї статті невідкладно після обшуку. Копію ухвали слідчого судді від 03 вересня 2015 року, якою клопотання слідчого про проведення обшуку задоволено, а проведений обшук визнано законним, долучено до апеляційної скарги прокурора і досліджено в судовому засіданні, однак апеляційний суд не взяв її до уваги. При цьому в ході ознайомлення з матеріалами провадження після завершення досудового розслідування, а також під час розгляду провадження в суді першої інстанції сторона захисту не ставила під сумнів допустимість та достовірність протоколу обшуку, адже стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України було відкрито всі матеріали, які перебували на той час у розпорядженні прокурора, у тому числі вищевказана ухвала слідчого судді від 03 вересня 2015 року.
		Також прокурор зазначає, що дійсно висновок криміналістичної експертизи спеціальних хімічних речовин містить відомості про попередження експерта про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК Україниза дачу завідомо помилкового висновку, а не за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин під виконання покладених на нього обов`язків, як зазначено в ч. 2 ст. 102 КПК України. Проте вказане порушення вимог КПК України не може бути підставою для визнання експертного висновку неналежним та недопустимим доказом у розумінні вимог ч. 1 ст. 87 КПК України.
		Вважає помилковими висновки судів щодо провокації злочину з боку ОСОБА_9 , який начебто був ініціатором у всіх зустрічах із ОСОБА_6 , наполегливо намагався встановити контакт саме з ним, що може свідчити про особисту його зацікавленість у проведенні кримінального провадження. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_6 почав вимагати з ОСОБА_9 грошові кошти ще до втручання працівників правоохоронного органу, яке відбулося після звернення ОСОБА_9 з відповідною заявою.
		 
		Зміст судових рішень і встановлені судами обставини кримінального провадження 
		За вироком Приморського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2020 року  ОСОБА_6 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 368 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.
		За ухвалою Одеського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року апеляційну скаргу прокурора залишено беззадоволення, а вирок - без зміни.
		Органом досудового розслідування   ОСОБА_6 обвинувачувався утому, що він, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, вимагав та одержав неправомірну вигоду для себе за вчинення в інтересах третьої особи                будь-якої дії з використанням наданого йому службового становища, за викладених у вироку обставин.
		Так,   ОСОБА_6 , перебуваючи на посаді начальника юридичного відділу Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, за резолюцією голови вказаної районної адміністрації отримав на розгляд заяви від мешканців квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 щодо затвердження висновків про технічну можливість розділу вказаних квартир - кожну на 4 самостійні квартири. 
		11 серпня 2015 року близько 16:00 годині ОСОБА_9 - представник за довіреністю ОСББ «Зелена», створеного мешканцями будинку АДРЕСА_4 , для уточнення питань за заявами мешканців прибув до юридичного відділу Малиновської районної адміністрації. ОСОБА_6 , ознайомившись із документами, наданими ОСОБА_9 , наказав останньому вийти із ним на вулицю для продовження розмови. Після чого, знаходячись на вулиці, начальник юридичного відділу районної адміністрації ОСОБА_6 , використовуючи своє службове становище, діючи умисно з корисливих спонукань, з метою отримання неправомірної вигоди, пред`явив ОСОБА_9 вимогу про передачу грошових коштів у розмірі 2400 доларів США за вчинення дій з використанням наданого йому службового становища, а саме за погодження розпорядження Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради про затвердження висновку щодо технічної можливості поділу об`єкту нерухомого майна та присвоєння поштової адреси. Також ОСОБА_6 повідомив ОСОБА_9 про те, що у разі ненадання неправомірної вигоди звернеться з позовом до суду з метою скасування документів на право власності власників нерухомості у будинку АДРЕСА_4 .
		ОСОБА_9 усвідомлюючи, що у разі відмови від виконання  висловлених ОСОБА_6 умов можуть бути створені перепони мешканцям та власникам нерухомості у будинку АДРЕСА_4 у користуванні вказаним будинком, з метою попередження настання такої шкоди для прав та інтересів вказаних громадян, 13 серпня 2015 року звернувся до Одеського міського управління ГУ МВС України в Одеській області з заявою про вимагання ОСОБА_6 неправомірної вигоди та у подальшому вимушено погодився задовольнити протиправні вимоги ОСОБА_6 щодо передачі неправомірної вигоди.
		Надалі 20 серпня 2015 року об 11:21 ОСОБА_9 за вказівкою ОСОБА_6 прибув до будівлі Малиновської районної адміністрації, де ОСОБА_6 при розмові з ОСОБА_9 знизив розмір неправомірної вигоди, що вимагав від останнього, з 2400 доларів США до 2000 доларів США, при цьому вони дійшли домовленості про передачу половини від вищевказаного розміру неправомірної вигоди одразу. Того ж дня об 11:28 ОСОБА_6 , перебуваючи в приміщені кафе «Мока-Лока», одержав від ОСОБА_9 за погодження відповідних розпоряджень Малиновської районної адміністрації частину неправомірної вигоди у розмірі 1000 доларів США, що згідно з курсом НБУ еквівалентно 22 066,10 грн. 
		02 вересня 2015 року о 10:36 ОСОБА_9 , перебуваючи  у приміщені юридичного відділу Малиновської районної адміністрації, одержав розпорядження Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради від 02 вересня 2015 року № 439/01-06 «Про затвердження висновку щодо технічної можливості поділу об`єкту нерухомого майна та присвоєння поштової адреси, розташованого за адресою: АДРЕСА_5 » та № 43801-06 «Про затвердження висновку щодо технічної можливості поділу об`єкту нерухомого майна та присвоєння поштової адреси, розташованого за адресою: АДРЕСА_6 ». 
		Цього ж дня о 12:10 ОСОБА_9 , знаходячись у приміщені кабінету начальника юридичного відділу, за вказівкою ОСОБА_6 поклав решту неправомірної вигоди, що останній вимагав від ОСОБА_9 , а саме 1000 доларів США, що на той час згідно з курсом НБУ еквівалентно 21 798,51 грн, у верхню висувну полицю тумбочки.
		Таким чином, начальник юридичного відділу Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради ОСОБА_6 , являючись службовою особою, яка займає відповідальне становище, переслідуючи корисний мотив, перебуваючи у власному кабінеті, одержав від ОСОБА_9 за погодження вищевказаних розпоряджень Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради останню частину раніше обумовленої суми неправомірної вигоди. Одержані гроші ОСОБА_6 привласнив та мав можливість розпорядитися ними на власний розсуд.
		Після отримання неправомірної вигоди співробітниками міліції проведено обшук кабінету начальника юридичного відділу Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради за участю ОСОБА_6 , під час якого виявлено та вилучено грошові кошти у сумі 1000 доларів США. 
		Згідно з висновком експерта від 23 жовтня 2015 року № 5375/17 на наданих для дослідження десяти грошових купюрах номіналом по сто доларів США кожна, та на змивах з рук ОСОБА_6 є нашарування спец барвника - люмінесцентного порошку, загально родової приналежності зі зразком спец барвника - люмінесцентним порошком, відібраним 02 вересня 2015 року при помітці грошових коштів.
		 
		Позиції учасників судового провадження
		Від виправданого ОСОБА_6 надійшли заперечення на касаційну скаргу.
		У судовому засіданні прокурор підтримала подану касаційну скаргу, виправданий та захисник заперечили проти її задоволення. 
		Мотиви Суду
		Відповідно до положень ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		Відповідно до ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
		Згідно з положеннями частин 1, 2 ст. 419 КПК України в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції, зокрема, зазначаються: встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. 
		Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції, не дотримався вказаних вимог закону.
		На думку Суду, обґрунтованими є доводи прокурора, зазначені в касаційній скарзі, про те, що апеляційний суд в ухваліне надав належної оцінки доводам його апеляційної скарги про безпідставне визнання судом першої інстанції наданих стороною обвинувачення доказів винуватості ОСОБА_6 недопустимими.
		 
		Щодо протоколу обшуку службового кабінету
		Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про визнання недопустимим доказом протоколу обшуку службового кабінету ОСОБА_6 від 02 вересня 2015 року з відеозаписом, у ході якого виявлено грошові кошти у сумі 1000 доларів США, з підстав відсутності в матеріалах кримінального провадження ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку. 
		При цьому апеляційний суд не надав оцінки твердженням прокурора про те, що дозвіл на обшук було отримано згідно з вимогами ч. 3 ст. 233 КПК України невідкладно після обшуку, відповідну ухвалу слідчого судді відкрито стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України та долучено прокурором до апеляційної скарги.
		Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 17 січня 2023 року (справа № 648/1543/15-к, провадження № 51-4767км21), вимога отримати дозвіл на обшук, за відсутності добровільної згоди особи, стосується лише житла чи іншого володіння особи, що випливає з тлумачення статей 233, 235 КПК України. Зазначені норми закону захищають особу від необґрунтованого втручання державних органів у сферу її приватності, на яке особа вправі розраховувати у своєму житлі або іншому володінні. Службовий кабінет сам по собі не може вважатися житлом або іншим володінням, доступ до якого визначає виключно його володілець. Службове приміщення надається для виконання службових обов`язків і доступ до нього визначається іншим регулюванням, яке ґрунтується на міркуваннях, не пов`язаних із захистом приватності осіб, яким таке службове приміщення надане.Для визначення, чи відбувається втручання у приватне життя внаслідок обшуку у службовому приміщенні, слід застосовувати критерій «розумного очікування конфіденційності». Тобто, якщо обставини справи свідчать про те, що особа має підстави розумно очікувати на приватність при використанні приміщення або будь-яких елементів приміщення, то на приміщення або відповідну його частину поширюються гарантії від втручання у приватне життя (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Peevv. Bulgaria» від 26 липня 2007 року).
		Водночас Суд звертає увагу, що ОСОБА_6  обіймав посаду начальника юридичного відділу Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, був  службовою особою, яка займає відповідальне становище, представником держави. Обшук проводився у службовому кабінеті, який був наданий для виконання його службових обов`язків. У матеріалах провадження відсутні обставини, які б давали   ОСОБА_6 можливість розумно розраховувати на використання кабінету для свого приватного життя та/або на збереження конфіденційності в межах службового кабінету, або вирішувати, коли і яким чином надавати до нього доступ. Таким чином, на службовий кабінет   ОСОБА_6 не поширювалися гарантії від втручання в приватне життя, передбачені Конституцією України та вказаними нормами КПК України, і проведення в ньому слідчої дії не вимагало дозволу суду.
		Крім того, апеляційний суд в ухвалі дійшов висновку про порушення під час обшуку службового кабінету права ОСОБА_6 на захист, оскільки останньому на його вимогу не було надано захисника, внаслідок чого докази, отримані за результатами обшуку, визнано недопустимими. Так, за твердженням сторони захисту, участь захисника  ОСОБА_8 в обшуку була формальною, адже він з`явився наприкінці цієї слідчої дії, коли вже було вилучено гроші та відібрано змивиз долонь, що підтверджується змістом протоколу обшуку.
		Разом із тим, за правовою позицією, висловленою у вищевказаній постанові  Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, відсутність захисника під час огляду кабінету, особистого обшуку і освідування засудженого не тягне за собою недопустимість доказів, отриманих під час цих слідчих дій.
		Зокрема, для оцінки допустимості показань, отриманих від підозрюваної особи під час слідчих дій, визначальним є дотримання права особи зберігати мовчання і, як  гарантія цього права, забезпечення права бути представленим захисником.                    При цьому враховується, що жодні відомості, які були повідомлені затриманою особою в ході обшуку, не були використані під час судового розгляду і не бралися до уваги судом при оцінці обставин справи. 
		Підходи до оцінки допустимості показань і допустимості доказів, які хоча й можуть бути отримані примусово, але існують незалежно від волі особи, як, наприклад, документи, зразки дихання, крові, сечі або тканин тіла для проведення експертизи, суттєво відрізняються від оцінки показань особи. Фактори, які можуть зумовити недопустимість показань особи, можуть не мати впливу на допустимість доказів, які мають зовсім іншу природу. 
		Таким чином, хоча при проведенні слідчих дій в кабінеті після затримання особи не був присутній захисник, немає підстав вважати, що виявлені речові докази були отримані саме внаслідок відсутності адвоката у значенні ч. 1 ст. 87 КПК України, оскільки присутність чи відсутність адвоката не могла вплинути на їх властивості.
		Отже, при розгляді касаційної скарги прокурора у провадженні стосовно  ОСОБА_6 . Суд ураховує вищевказані висновки, а також те, що не у всіх випадках порушення навіть фундаментальних прав і свобод особи під час кримінального провадження має прямий вплив на дотримання гарантій справедливого судового розгляду, зокрема й на допустимість доказів, і не будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання його недопустимим.
		Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 15 червня 2021 року (справа № 204/6541/16-к,  провадження № 51-2172км19) та від 01 листопада 2022 року (справа № 344/2995/15-к, провадження № 51-8361км18). 
		 
		Щодо протоколів про результати контролю за вчиненням злочину
		Суд першої інстанції у вироку вказав, що протоколи про результати контролю за вчиненням злочину є недопустимими доказами з огляду на те, що ні до суду, ні стороні захисту під час досудового розслідування відповідні ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД)не надавалися.
		Також суд зазначив, що не можуть бути допустимими доказами винуватості   ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, й інші надані стороною обвинувачення докази, отримані за наслідками проведення НСРД. 
		Апеляційний суд в ухвалі відхилив посилання прокурора в апеляційній скарзі на те, що на період досудового розслідування та початку кримінального провадження (2015 рік) судова практика і КПК України не вимагали від прокурора надання суду ухвал слідчих суддів про дозвіл на проведення НСРД. 
		Крім того, прокурор вказував, що стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України було відкрито всі матеріали, які перебували на той час у розпорядженні прокурора, у тому числі ухвала слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 03 вересня 2015 року про   надання дозволу на проведення обшуку службового кабінету, повідомлення підозрюваному  ОСОБА_6 про те, що стосовно нього в кримінальному провадженні № 12015160020000196 проводились НСРД, протоколи про результати НСРД. 
		Також прокурор наголошував, що під час судового провадження сторона обвинувачення неодноразово вживала активних заходів для розсекречення та отримання ухвал слідчого судді про надання  дозволу на проведення НСРД, та не отримала їх у зв`язку із знищенням останніх.  
		Відповідно до частин 2, 12 ст. 290 КПК України прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання. Сторони кримінального провадження зобов`язані здійснювати відкриття одна одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду. Якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до вимог цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.
		Водночас за висновком про застосування норми права, передбаченої ст. 290 КПК України, який сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16  жовтня 2019 року (справа № 640/6847/15-к, провадження 13-43кс19), якщо сторона обвинувачення під час досудового розслідування своєчасно вжила всі необхідні та залежні від неї заходи, спрямовані на розсекречення процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД, однак такі документи не були розсекречені з причин, що не залежали від волі і процесуальної поведінки прокурора, то суд не може автоматично визнавати протоколи НСРД недопустимими доказами з мотивів невідкриття процесуальних документів, якими санкціоноване їх проведення.
		Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 05 листопада 2019 року (справа № 128/6255/14-к, провадження № 51-837км19), якщо апеляційний суд не вбачав підстав для зняття грифу «таємно» з ухвал слідчого судді, які стали підставою для проведення НСРД, у зв`язку з чим ці процесуальні документи не надавались ні стороні обвинувачення, ні  на запит суду першої інстанції, оскільки цих матеріалів у сторони обвинувачення не було і не могло бути у розпорядженні, то зазначене виключає можливість виконання стороною обвинувачення вимог ст. 290 КПК України і застосування санкції, передбаченої ч. 12 цієї статті.
		Виходячи з наведеного апеляційний суд, перш ніж зробити висновок про допустимість або недопустимість доказів, здобутих у результаті проведення оперативно-розшукових заходів у кримінальному провадженні, повинен був з`ясувати, чи вживалися стороною обвинувачення на стадії досудового розслідування заходи, спрямовані на  розсекречення вказаних документів з метою надання їх стороні захисту під час виконання вимог ст. 290 КПК України, і чи були вони розсекречені вже після звернення прокурора до суду з обвинувальним актом з причин, що не залежали від волі або процесуальної поведінки прокурора.
		Отже, на думку Суду, апеляційний суд дійшов передчасного висновку, що невідкриття стороні захисту документів, які стали правовою підставою для проведення НСРД стосовно ОСОБА_6 , викликає обґрунтовані сумніви щодо можливості здійснення судом належної оцінки законності проведення таких дій, а також достовірності та допустимості інших доказів, які містяться у кримінальному провадженні, і необґрунтовано визнав такі докази недопустимими.
		 
		Щодо провокації злочину
		Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що дослідженими у суді доказами підтверджується твердження сторони захисту, що дії сторони обвинувачення містять ознаки провокації, так як всі дії ОСОБА_9 відбувалися під контролем правоохоронних органів. Так, ОСОБА_9 був ініціатором у всіх зустрічах із ОСОБА_6 , наполегливо намагався встановити контакт саме з ним,надавав особисті кошти для проведення слідчих дій.
		Проте прокурор в апеляційній скарзі звертав увагу, що  ОСОБА_6 почав вимагати з ОСОБА_9 грошові кошти ще до звернення останнього до правоохоронного органу з відповідною заявою.
		Відповідно до усталеної судової практики для встановлення факту провокації злочину визначальним є з`ясування питань: чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування; чи було би скоєно злочин без втручання правоохоронних органів.
		Підбурювання з боку поліції має місце тоді, коли відповідні працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а з метою встановлення злочину, тобто отримання доказів і порушення кримінальної справи, впливають на суб`єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений.
		Однак суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про наявність провокації злочину, не зробивши відповідного аналізу встановлених обставин і наявних у провадженні доказів.
		 
		Висновки Суду по суті вимог касаційної скарги
		Таким чином, суд апеляційної інстанції всіх зазначених у апеляційній скарзі доводів ретельно не перевірив, не надав їм відповідної оцінки і свого рішення про залишення без зміни вироку суду першої інстанції належним чином не мотивував.
		 
		Суд апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги прокурора порушив статті 370, 419 КПКУкраїни, тобто допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які могли перешкодити суду ухвалитизаконне та обґрунтоване судове рішення, що відповідно до ч. 1 ст. 412, п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для скасування судового рішення та призначення нового розгляду провадження в суді апеляційної інстанції.
		Під час нового розгляду провадження суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК України, надати оцінку всім доводам апеляційної скарги та прийняти законне і обґрунтоване рішення.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд
		 
		ухвалив:
		Касаційну скаргупрокурора задовольнити.
		Ухвалу Одеськогоапеляційного суду від 16 серпня 2022 року стосовно ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                 ОСОБА_2                                        ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...