Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/951/22 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі).
Надіслано для оприлюднення: 27.09.2023. Зареєстровано: 27.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 28.09.2023.
Дата набрання законної сили: 19.09.2023
Результат оскарження 14.11.2023 Верховний Суд: скасовано судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передано справу на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
		_________________________________________________________________________________________________________
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"19" вересня 2023 р. Справа №914/951/22
		 
		 
		Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:
		головуючого - суддіКравчук Н.М.
		суддівСкрипчук О.С.
		Матущак О.І.
		секретар судового засідання Михайлишин С.В.
		розглянувшиапеляційну скаргу Львівської міської ради (вх. № ЗАГС 01- 05/1622/23від 22.05.2023)
		на рішенняГосподарського суду Львівської області від 20.04.2023 (Яворський Б.І. повний текст рішення складено 01.05.2023)
		у справі№ 914/951/22
		за позовом:Львівської міської ради м. Львів 
		до відповідача-1:Товариства з обмеженою відповідальністю Ромзен (надалі ТзОВ Ромзен), м. Львів 
		до відповідача-2:Приватного підприємства Княжий Дар Плюс (надалі ПП Княжий Дар Плюс), м. Львів.
		до відповідача-3:Суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи Шведа Володимира Володимировича (надалі  ФОП Швед В.В.), м. Львів
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору,на стороні відповідача:Акціонерне товариство ПроКредит Банк (надалі АТ
		ПроКредит Банк ), м. Київ
		проскасування державної реєстрації прав приватної власності на об`єкт нерухомого майна, визнання недійсними договорів купівлі-продажу
		 
		за участю учасників справи:
		від позивача: не з`явився
		від відповідача-1: Безвенюк В.В. - адвокат
		від відповідача-2: не з`явився
		від відповідача-3: не з`явився
		від третьої особи: не з`явився
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Львівська міська рада з врахуванням заяви про зміну підстав позову (вх. № 2046/22 від 04.07.2022) звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до ТзОВ Ромзен, ПП Княжий Дар Плюс та СПД-ФО Шведа В.В. в якому просить: скасувати державну реєстрацію права приватної власності Фізичної особи - підприємця Швед Володимира Володимировича (РНОКПП НОМЕР_1 ) на об?єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю «Б-1» загальною площею 157 кв.м на вул. Дністерська, 1а (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна - 153220246101) з припиненням права власності Фізичної особи-підприємця Швед Володимира Володимировича (РНОКПП НОМЕР_1 ) на об`єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю «Б-1» загальною площею 157 кв.м на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна  153220246101); визнати недійсним договір купівлі-продажу від 15.09.2008 №10405 укладений між Фізичною особою-підприємцем Швед Володимиром Володимировичем та Приватним підприємством «Княжий Дар Плюс» посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тертичною Елеонорою Віталіївною; скасувати державну реєстрацію права приватної власності Приватного підприємства «Княжий Дар Плюс» (ЄДРПОУ 34857541) на об?єкт нерухомого майна нежитлову будівлю «Б-1» загальною площею 157 кв. м на вул. Дністерська, 1а (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна - 153220246101) з припиненням права власності Приватного підприємства «Княжий Дар Плюс» (ЄДРПОУ 34857541) на об?єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю «Б-1» загальною площею 157 кв. м на вул. Дністерська, 1а (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 153220246101); визнати недійсним договір купівлі-продажу від 11.09.2013 №3669 укладений між Приватним підприємством «Княжий Дар Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ромзен», посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк Оксаною Ігорівною; скасувати державну реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Ромзен» (ЄДРПОУ 36738733) на об?єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю «Б-1» загальною площею 157 кв.м на вул. Дністерська 1 а, (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна - 153220246101) з припиненням права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Ромзен» (ЕДРПОУ 36738733) на об?єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю «Б-1» загальною площею 157 кв.м на вул. Дністерська, 1а (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна153220246101) (а.с. 2-13 том І).
		Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.12.2022 позовну вимогу про зобов`язання ТзОВ Ромзен звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі залишено без розгляду на підставі заяви позивача про залишення позовної вимоги про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі без розгляду згідно п.5 ч.1 ст.226 ГПК України (а.с. 103, 179-180, 205-206 том І).
		Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.04.2023 у справі № 914/951/22 у задоволені позову відмовлено повністю.
		Ухвалюючи дане рішення, місцевий господарський суд встановив, що у даному випадку задоволення вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно без вирішення питання самочинного будівництва не призведе до реального захисту прав щодо можливості використання земельної ділянки власником, адже не буде досягнуто кінцевої мети для власника земельної ділянки в особі позивача, оскільки будівля, дозвіл на будівництво якої, як зазначає ЛМР, не надавався, в експлуатацію збудоване приміщення не приймалося, і земельна ділянка для будівництва не надавалася, і далі знаходитиметься на земельній ділянці. Місцевий господарський суд, покликаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем вибрано неефективний спосіб захисту.
		Не погоджуючись з даним судовим рішенням, Львівська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані нею докази та аргументи, судове рішення винесено з неповним з`ясуванням усіх обставин справи. Зокрема, на думку скаржника, позивач вправі самостійно визначити і пред`явити до суду ту вимогу, яка, як він вважає, спроможна поновити його порушене право, кожен розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Натомість , вважає апелянт, суд повинен вирішити спір і не вправі відмовити у позові на тій підставі, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту. Незаконною реєстрацією права власності на спірний об`єкт та розміщення його за адресою: м. Львів, вул. Дністерська,1-а, відповідачі порушують права та інтереси законного власника земельної ділянки  територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради, яка позбавлена можливості використовувати та розпоряджатися належною їй земельною ділянкою. Саме з метою відновлення порушених прав власника земельної ділянки та на виконання ухвали Львівської міської ради № 1436 від 07.10.2021 позивачем заявлено дані позовні вимоги.
		Скаржник явку уповноваженого представника в судове засідання 19.09.2023 не забезпечив. Надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, в зв`язку із зайнятістю представника позивача у даній справі О.Наконечної в іншому судовому засіданні в приміщені Львівського апеляційного суду (зареєстроване в канцелярії суду за вх№ 01-04/6331/23 від 19.09.2023).
		Частиною 11 ст. 270 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
		Проаналізувавши подане клопотання, колегія суддів визнає його необґрунтованим та таким, що до задоволення не підлягає, оскільки таке не містить даних про дату, час та номер справи, в якій, за твердженням скаржника, представник О. Наконечна має брати участь в судовому засіданні як представник Львівської міської ради. 
		Водночас необхідно зазначити, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
		У поданому клопотанні позивачем не наведено будь-яких обставин, підтверджених відповідними доказами, відсутності можливості з об`єктивних причин взяти участь у судовому засіданні по розгляду справи № 914/951/22, у тому числі в режимі відеоконференції відповідно до ч. 4 ст. 197 ГПК України. Оскільки представник скаржника в попередньому судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав повністю, позиція позивача чітко відображена у документах по суті справи, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника скаржника.
		Представник відповідача-1 в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/4163/23 від 20.06.2023), просить суд оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. 
		Відповідач-2, відповідач-3, третя особа відзивів на апеляційну скаргу та письмових пояснень не подали, явку уповноважених представників в судові засідання не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про дату час і місце розгляду справи.
		За змістом ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		Слід зазначити, що Західний апеляційний господарський суд неодноразово відкладав розгляд апеляційної скарги з метою забезпечення принципу змагальності судового процесу та рівності його учасників перед законом і судом, враховуючи незабезпечення учасниками справи явки уповноважених представників у судові засідання. Вказуючи при цьому, що участь представників сторін в судовому засіданні визначається на їх власний розсуд; неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		Також у відповідності до ст. 197 ГПК України учасники справи не були позбавлені права взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні суду, а також поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
		Однак, учасники справи правом на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, а також поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів не скористалися.
		Виходячи зі ст. 129 Конституції України, ст. 2 ГПК України, своєчасний розгляд справи є одним із завдань судочинства, що відповідає положенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожного на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
		Зважаючи на те, що явка представників учасників справи обов`язковою не визнавалась, матеріали справи є достатніми для перевірки правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу № 914/951/22 за їх відсутності, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.
		Встановивши обставини справи, вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, Західний апеляційний господарський суд встановив таке.
		Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.08.2008 у справі №19/163 визнано право власності за СПД-ФО Шведом В.В. на нежитлові приміщення, загальною площею 157,0 кв.м по вул. Дністерська, 1а, у м. Львові (а.с. 18-28 том І).
		Постановою Вищого господарського суду України від 04.08.2009 року рішення Господарського суду Львівської області від 18.08.2008 у справі №19/163 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Львівської області. ВГСУ відзначив про не дослідження судом першої інстанції обставин щодо належного прийняття в експлуатацію об`єкта, а також обставин здійснення самовільного будівництва приміщення (а.с. 29-34 том І). 
		Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.12.2009 у справі №17/207 (19/163) позовну заяву ФОП Шведа В.В. залишено без розгляду (а.с. 35-36 том І). 
		Однак, як вбачається з матеріалів справи, 10.09.2008 ОКП ЛОР Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки зареєструвало за ФОП Шведом В.В. право власності на нежитлові приміщення, загальною площею 157,0 кв.м за адресою: м. Львів, вул. Дністерська, 1а на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 18.08.2008 по справі №19/163, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №20182801 (а.с. 48 том І). 
		15.09.2008 ОКП ЛОР Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки на підставі договору купівлі-продажу від 15.09.2008 зареєструвало за ПП Княжий Дар Плюс право власності на нежитлові приміщення, загальною площею 157,0 кв.м, які знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Дністерська, 1а (реєстраційний номер 24655805), що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №20233417 (а.с. 4-51 том І).
		11.09.2013 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О.І. проведено реєстрацію права власності за ТзОВ Ромзен. Право власності було зареєстроване за ТзОВ Ромзенна підставі договору купівлі-продажу (реєстраційний №3669 від 11.09.2013) (а.с. 15-17 том І). 
		07.10.2021 Львівською міською радою прийнято ухвалу № 1436 Про затвердження ТзОВ Ромзен проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул.Дністерській, 1-а, якою затверджено ТзОВ Ромзен проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано земельну ділянку площею 0,0223 га у межах червоних ліній без права капітального будівництва та посадки багаторічних насаджень (кадастровий номер 4610136800:02:002:0098) по вул. Дністерській, 1-а в оренду терміном на 2 роки для обслуговування будівлі магазину (код КВЦПЗ 12.08  для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, перевіривши їх із земель, що не надані у власність або користування (а.с. 114 том І).
		Пунктом 2.1.1-2.1.3 вказаної ухвали визначено товариству у тримісячний термін звернутись про скасування права власності на об`єкт, який розміщений на земельній ділянці, укласти з ЛМР договір оренди землі та договір про відшкодування недоотриманих коштів за користування земельною ділянкою. У п.3 ухвали встановлено, що у разі невиконання товариством п.2 цієї ухвали, ця ухвала втрачає чинність.
		За інформацією управління комунальної власності департаменту економічного розвитку ЛМР від 29.10.2021, згідно з базою нарахування орендних платежів з лютого 2012 року по вересень 2021 року договори на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення тимчасових споруд за адресою: м. Львів, вул. Дністерська, 1а не обліковуються (а.с. 38 том І). 
		Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.11.2021 №282850281 нежитлова будівля Б-1 загальною площею 157 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 153220246101; попередній реєстраційний номер 24655805) по вул. Дністерській,1а у м. Львові перебуває в приватній власності ТзОВ Ромзен (а.с. 15-17 том І). 
		05.11.2021 головним та провідними спеціалістами відділу самоврядного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування ЛМР за участю головного спеціаліста інформаційно-аналітичного відділу управління земельних ресурсів, головного спеціаліста відділу соціально-економічного розвитку Сихівської районної адміністрації було здійснено обстеження земельної ділянки на вул. Дністерська, 1а.
		За результатами обстеження складено акт обстеження земельної ділянки №98 від 05.11.2021, у якому вказано, що на земельній ділянці №1 в межах червоних ліній орієнтовною площею 0,0163га на вул. Дністерська, 1а у м. Львові знаходиться торговий павільйон, який розділено на 2 окремі приміщення, загальними розмірами 18,17м х 8,94м (орієнтовною площею 163 м.кв) на бетонній площадці. Дані павільйони складаються з панелей типу Сендвіч та металопластикового профілю зі склопакетним заскленням; на момент обстеження в приміщеннях здійснюється підприємницька діяльність - торгівля медикаментами (аптека Подорожник) та торгівля алкогольними й тютюновими виробами (магазин Напої та Тютюн); станом на дату складання акту документи, які посвідчують право користування земельною ділянкою відсутні; під час обстеження, на земельній ділянці в межах червоних ліній орієнтовною площею 0,0163 га на вул.Дністерська, 1а у м. Львові нежитлової будівлі Б-1, площею 157,0 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 153220246101; попередній реєстраційний номер 24655805) не виявлено. Результати обстеження земельної ділянки: ТзОВ Ромзен фактично використовує земельну ділянку №1 в межах червоних ліній орієнтовною площею 0,0163га по вул. Дністерська, 1а у м. Львові для обслуговування МАФу (а.с. 39-46 том І). 
		На виконання ухвали ЛМР 1436 від 07.10.2021 між Львівською міською радою та ТзОВ Ромзен укладено договір оренди землі від 25.11.2021, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування будівлі магазину (код КВЦПЗ 12.08 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій) з кадастровим номером 4610136800:02:002:0098, яка розташована у м. Львові по вул. Дністерській, 1-а. Об`єкт оренди: земельна ділянка, заг.площею 0,0223га, у т.ч. під забудовою - 0,0223га. На земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна: нежитлова будівля (інші об`єкти інфраструктури - немає) (а.с. 110-113 том І).
		Однак, як стверджує позивач, ТзОВ Ромзен жодних дій на виконання п.2.1.1 не вчинило, у державному реєстрі права власності на нерухоме майно міститься інформація про реєстрацію права власності на нежитлову будівлю площею 157 кв.м. за ТзОВ «Ромзен» (ЄДРПОУ 36738733) на вул. Дністерській,1-а у м. Львові (а.с. 104-108 том І).
		У зв`язку з невиконанням ТзОВ Ромзен своїх зобов`язань щодо скасування права власності, беручи до уваги, що згідно даних спірна споруда є самочинним будівництвом, адже інформація у реєстрах про початок будівництва відсутня (а.с. 120 том І), Львівська міська рада, як власник земельної ділянки по вул. Дністерській,1-а у м. Львові, звернулася до суду із даним позовом.
		При винесенні постанови колегія суддів керувалася таким.
		Положеннями ч.1 ст.2 ГПК України до завдань господарського судочинства віднесено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		Порушенням уважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
		При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
		Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст. 5 ГПК України).
		За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді із застосуванням способів захисту, які передбачені частиною другою статті 16 цього Кодексу. Частиною 2 ст.20 ГК України визначено способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.
		Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
		Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.5)). Тобто це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19.
		Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
		Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. У п.145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні ст.13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом.
		У постанові від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.
		Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідності повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).
		Позивач, стверджуючи про порушення його прав і законних інтересів реєстрацією за відповідачами права власності на об`єкт нерухомого майна на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради, обрав спосіб захисту у вигляді скасування державної реєстрації прав приватної власності на об`єкт нерухомого майна та визнання недійсними правочинів про відчуження спірного об`єкта.
		Позивач аргументував свої вимоги тим, що спірні реєстраційні дії було вчинено незаконно, оскільки рішення суду від 18.08.2008 у справі № 19/163, яким визнано право власності за СПД-ФО Шведом В.В. на нежитлові приміщення, загальною площею 157,0 кв.м по вул. Дністерська, 1а, у м. Львові, було скасоване постановою Вищого господарського суду України від 04.09.2009. У зв`язку з скасуванням рішення суду про визнання права власності на нежитлові приміщення загальною площею 157 кв.м., відсутня правова підстава для реєстрації права власності. Відповідно і наступні договори купівлі-продажу, які укладалися щодо нерухомого майна, підлягають визнанню недійсними.
		Окрім того, позивач наголошує, що спірні приміщення збудовані самочинно, адже згідно з інформацією Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю від 14.12.2021 в реєстрі містобудівної діяльності відсутні будь-які відомості про документи на початок будівельних робіт та про готовність об`єкта до експлуатації за адресою: м. Львів, вул. Дністерська, 1а, відповідно до відомостей, які містяться в реєстрі речових прав на нерухоме майно, інформації про прийняття декларації про готовність об`єкта до експлуатації площею 157,0 кв.м. немає.
		Також як доказ, що спірна будівля не є нерухомим майном, а насправді є тимчасовою спорудою, позивач покликається на акт обстеження земельної ділянки № 98 від 05.11.2021, підписаний головним та провідними спеціалістами відділу самоврядного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування ЛМР за участю головного спеціаліста інформаційно-аналітичного відділу управління земельних ресурсів, головного спеціаліста відділу соціально-економічного розвитку Сихівської районної адміністрації, про який зазначалося вище.
		Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на тому, що Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.
		Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.
		Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.
		Право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (частина перша ст. 182 ЦК України).
		Проаналізувавши подані докази щодо того чи є спірний об`єкт нерухомим майном чи тимчасовою спорудою, суд звертає увагу на те, що вони є взаємосуперечливими. Оскільки згідно з матеріалами справи спірне майно, починаючи з 10.09.2008 і до сьогодні, нежитлові приміщення, загальною площею 157,0 кв.м за адресою: м. Львів, вул. Дністерська,1-а, у відповідних реєстрах визначені саме як нерухоме майно. Про те, що на земельній ділянці знаходиться не МАФ, а нерухоме майно, вказано і у вже згадуваній ухвалі Львівської міської ради, якою затверджено проект землеустрою для відповідача.
		Крім того, рада та товариство добровільно, за взаємною згодою 25.11.2021 уклали договір оренди землі, у п.3 якого зазначили, що на земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна нежитлова будівля. Також у п.1 договору вказано, що орендодавець - Львівська міська рада надає, а орендар ТзОВ «Ромзен» приймає в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування магазину.
		Під час розгляду справи суд з`ясовував думку сторін, зокрема, позивача, щодо доцільності призначення експертизи з метою встановлення характеру будівництва, однак, клопотання про проведення такої сторонами не заявлялося. Відтак, позивач належними та достатніми доказами не довів своє твердження про відсутність нежитлової будівлі на земельній ділянці за адресою: м. Львів, вул. Дністерська,1-а і наявність замість неї МАФу.
		Таким чином, за матеріалами справи вбачається, що спірний об`єкт є саме нерухомим майном.
		Статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
		Відповідно до ч. 1 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Частиною 2 зазначеної статті визначено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
		Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.
		Отже, державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, проте не є самостійною підставою виникнення права власності.
		Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
		При цьому формулювання положень ст.376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, аніж ті, що встановлені цією статтею. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.07.2022 у справі № 904/4338/21 у подібних правовідносинах.
		Матеріали справи не містять доказів, відповідачами таких суду не надано, що спірне нерухоме майно було збудоване у відповідності до вимог чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства та на земельній ділянці, яка була відведена саме для цієї мети.
		Водночас ЦК України встановлює умови, за яких самочинно збудований об`єкт нерухомості може бути оформлений у власність особи як такий, що споруджений правомірно: 1) надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже самочинно збудоване нерухоме майно і прийняття судом рішення про визнання права власності за цією особою; 2) на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за нею право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує прав інших осіб.
		Суд, здійснюючи аналіз правомірності набуття права власності на нежитлові приміщення, загальною площею 157,0 кв.м по вул. Дністерська, 1а, у м. Львові, встановив, що правова підстава, яка слугувала для реєстрації права власності на нерухоме майно за СПД-ФО ОСОБА_1 , а саме рішення Господарського суду Львівської області від 18.08.2008 у справі №19/163, відпала, оскільки таке рішення було скасоване постановою Вищого господарського суду України від 04.08.2009. 
		Оскільки нежитлова будівля збудована на спірній земельній ділянці, що не була належним чином відведена СПД ФО Шведу В.В. для цієї мети, а також без дозвільних документів, які надають право виконувати будівельні роботи, без належно затвердженого проєкту, без введення спірного об`єкту нерухомості в експлуатацію, суд апеляційної інстанції вважає, що з урахуванням положень ч. 2 ст. 376 ЦК України право власності у СПД ФО ОСОБА_1 або інших осіб на нежитлову будівлю не виникло, у зв`язку з чим і не могло бути реалізовано в частині розпорядження майном, зокрема, відчужування ПП «Княжий Дар Плюс» та в подальшому ТзОВ «Ромзен».
		В ході розгляду цієї справи суд установив, що міська рада, як власник земельної ділянки, заперечує проти визнання права власності за відповідачами на самочинно збудоване приміщення.
		Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
		Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України.
		Згідно з ч.2 ст.152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).
		У ч.2 ст. 212 ЗК України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №923/196/20 зазначено, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів ст.376 ЦК України засвідчує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного.
		Разом з тим, станом на момент розгляду справи, позивач вимоги про усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження своїм майном (знесення самочинно збудованого майна) чи про відновлення становища, яке існувало до порушення не пред`являв. 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 зауважила, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. 
		Отже, в даному випадку, заявляючи позовні вимоги про визнання недійсними правочинів та скасування державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно, суд вважає, що зазначені вимоги не забезпечать усунення порушень спричинених самочинним будівництвом, адже не буде досягнуто кінцевої мети для власника земельної ділянки в особі позивача, оскільки будівля, дозвіл на будівництво якої, як зазначає Львівська міська рада, не надавався, в експлуатацію збудоване приміщення не приймалося, і земельна ділянка для будівництва не надавалася, і далі знаходитиметься на земельній ділянці. 
		При цьому, як зазначалося вище, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам; вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою.
		Відтак, заявлені вимоги не є ефективним способом захисту прав позивача в розумінні статті 13 Конвенції, вони потребуватимуть вжиття додаткових засобів захисту.
		Належним способом захисту прав власності Львівської міської ради, як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такої забудови, яку позивач вважає самочинною, відповідно до ч.4 ст. 376 ЦК України. Належним відповідачем за такою вимогою є власник відповідної забудови, яким на час розгляду цієї справи є ТзОВ «Ромзен».
		Отже, позивачем обрано неефективний спосіб захисту, який не забезпечить поновлення порушених прав міської ради, за захистом яких він звернуся до суду.
		Обрання неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 року у справі № 910/12525/20, від 02.08.2023 у справі № 924/1288/21.
		З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.
		ТзОВ «Ромзен» подано до суду заяву про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин (а.с. 87-88 том І).
		Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
		Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
		З огляду на те, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову через його необґрунтованість, суд не вбачає правових підстав для застосовування строків позовної давності.
		Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони.
		Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК кодексу України).
		У ст. 79 ГПК України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
		Зважаючи на викладене, за результатами дослідження та оцінки за правилами статті 86 ГПК України зібраних у справі доказів та обставин у сукупності, з урахуванням ст.ст. 2, 13, 14, 76-79 ГПК України, колегія суддів вважає, що позовні вимоги до задоволення не підлягають. 
		З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
		У відповідності до ст. 129 ГПК України судовий збір у разі відмови у задоволенні позовних вимог покладається на позивача.
		Керуючись, ст.ст. 269, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд 
		ПОСТАНОВИВ:
		1.Апеляційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення.
		2.Рішення Господарського суду Львівської області від 20.04.2023 у справі № 914/951/22 залишити без змін.
		3.Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.
		4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбаченні ст.ст.287-288 ГПК України.
		5.Справу повернути до Господарського суду Львівської області.
		 
		Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
		 
		Повний текст складено 27.09.2023.
		 
		Головуючий суддяКравчук Н.М.
		судді Скрипчук О.С.
		Матущак О.І.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...