Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 161/9609/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 28.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 28.09.2023.
Дата набрання законної сили: 20.09.2023
Номер судового провадження: 61-12995ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Ухвала
		 
		20 вересня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 161/9609/22
		провадження № 61-12995св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів:  Білоконь О. В., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач),              Лідовця Р. А.            
		 
		учасники справи:
		 
		заявник - ОСОБА_1 ,
		заінтересована особа - Управління Державної міграційної служби України        у Волинській області,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Самолюка Василя Васильовича на постанову Волинського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст заяви
		 
		У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. 
		 
		Заява мотивована тим, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Луцьку, відповідно до запису у свідоцтві про народження її батьками                      є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
		З 01 вересня 1981 року по 25 листопада 1983 року вона працювала                             у Військовій частині № НОМЕР_1 на посаді молодшої медичної сестри операційно-хірургічного блоку. 29 листопада 1983 року вона зарахована слухачем підготовчого відділення денної форми навчання Другого Московського медичного інституту ім. М. І. Пирогова, а з 31 серпня 1984 року зарахована студентом першого курсу цього інституту. Після закінчення інституту для проходження інтернатури з 04 вересня 1991 року зарахована        в Обласну психіатричну лікарню Волинської області на посаду ургентного лікаря психіатра, з 10 листопада 1991 року переведена на посаду дитячого лікаря, а з 07 грудня 1991 року звільнилася.
		Після цього вона тривалий час проживала на території рф, де також                          і працювала, проте на даний час вона переїхала до України, а саме у м. Луцьк, де з метою набуття громадянства України за територіальним походженням звернулася до Управління Державної міграційної служби України                                у Волинській області, де їй повідомили, що у судовому порядку треба довести факт постійного проживання до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України».
		 
		З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 , посилаючись на положення статті 8 Закону України «Про громадянство України та пункти 25, 44  Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, просила встановити факт її постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) і на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 вересня 2022 року, ухваленим у складі судді Філюк Т. М., заяву ОСОБА_1 задоволено.
		Встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на 13 листопада 1991 року постійно проживала на території України.
		 
		Задовольняючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що наданими заявницею письмовими доказами підтверджується факт її постійного проживання на території України станом на 13 листопада              1991 року і вона не може довести цей факт в інший спосіб. Також суд дійшов висновку про відмову в частині встановлення факту постійного проживання заявниці до 24 серпня 1991 року, оскільки наявними у справі доказами такого факту не доведено.
		 
		Постановою Волинського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року апеляційну скаргу заінтересованої особи - Управління Державної міграційної служби України у Волинській області задоволено, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 вересня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
		Відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа - УДМС України у Волинській області, про встановлення факту, що має юридичне значення.
		Вирішено питання розподілу судових витрат.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не надала доказів про фактичне звернення до Управління Державної міграційної служби                   у Волинській області та прийняття цим Управлінням будь-якого рішення.
		 
		Також ОСОБА_1 є громадянкою рф, її постійним місцем реєстрації               є місто москва. Заявниця не надала доказів на підтвердження того, що вона зверталася із заявою про припинення громадянства рф до компетентних органів, оскільки намір набути громадянство України у неї виник лише                   у 2022 році.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
		 
		У грудні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Самолюк В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що посилання апеляційного суду на недотримання заявницею порядку досудового врегулювання спору (звернення з відповідною заявою до органів Державної міграційної служби                   України) не заслуговують на увагу, оскільки пунктом 3 Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/2002 встановлено, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. 
		Також апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що заявником порушено порядок набуття громадянства України, визначений Законом України «Про громадянство України», оскільки предметом розгляду у цьому судовому провадженні було питання встановлення (доведеності чи недоведеності) факту, що має юридичне значення, а саме факту проживання на території України на момент проголошення незалежності України                  (24 серпня 1991 року) і на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року). При цьому перед судом               не порушувалось питання про визнання за заявником права на громадянство України чи встановлення факту такого громадянства, оскільки такі рішення належать до компетенції органів Державної міграційної служби                    України, а у разі спору, такий спір має розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
		Апеляційний суд не врахував, що належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону України «Про громадянство України» і може пов`язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час та такий факт підлягає встановленню на підставі судового рішення.
		Посилання апеляційного суду на те, що заявниця зареєстрована за місцем постійного проживання у м. москва, не спростовує того факту, що закон пов`язує визначення місця проживання особи не лише з місцем постійного, але й тимчасового проживання особи.
		 
		Підставами касаційного оскарження постанови Волинського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції                                        в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду  від 06 травня 2020 року у справі № 365/762/17 (провадження № 61-38367св18), від 19 травня 2021 року                   у справі № 496/818/19 (провадження № 61-8190св20), від 24 лютого 2021 року у справі № 522/20494/18 (провадження № 61-6498св20), від 05 квітня             2021 року у справі № 523/14707/19 (провадження № 61-16116св20),                     від 19 травня 2021 року у справі № 496/818/19 (провадження № 61-8190св20).
		 
		Зі змісту касаційної скарги вбачається, що заявник не оскаржує судові рішення в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України судові рішення в цій частині в касаційному порядку не переглядаються.
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У січні 2023 року УДМС України у Волинській області подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. 
		 
		У січні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права                         у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
		 
		Частиною першою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду    у складі Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду у складі колегії судів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня        2023 року у справі № 756/16751/21 (провадження № 61-5793св23), з огляду на таке.
		 
		Судами встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась               у м. Луцьку Волинської області, про що зроблено відповідний актовий запис № 1095 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 16 вересня       1964 року).
		 
		Відповідно до довідки від 15 липня 2022 року № 100/2-60.22, виданої за підписом голови комісії з реорганізації Юрко Л., начальника відділу кадрів        КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради Управління охорони здоров`я Волинської облдержадміністрації Лук`янової Н., ОСОБА_1 дійсно працювала у Комунальному підприємстві «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради:
		- з 27 серпня 1990 року по 31 липня 1991 року (наказ № 57 від 27 серпня          1990 року) - лікар-інтерн - інтернатура зі спеціальності «психіатрія»;
		- з 03 вересня 1991 року ( наказ № 32 від 03 вересня 1991 року) лікар-психіатр ургентний поліклінічного відділення;
		- з 10 листопада 1991 року (наказ №47 від 10 грудня 1991 року) лікар- психіатр дитячий поліклінічного відділення;
		- 07 грудня 1992 року (наказ № 53 від 03 грудня 1992 року - звільнена                    з займаної посади на підставі статті 38 КЗпП України (за власним бажанням).
		 
		Апеляційний суд з оглянутого у судовому засіданні паспорта громадянина російської федерації заявниці встановив, що її постійним місцем реєстрації       є місто москва.
		 
		Звертаючись до суду з заявою про встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) і на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року),               ОСОБА_1 посилалась на те, що на час звернення з цією заявою до суду вона проживає у АДРЕСА_1 . Встановлення цього факту їй необхідно для набуття громадянства України за територіальним походженням.
		 
		Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право                в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		 
		Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		 
		Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає                 в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		 
		Частиною другою статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		 
		Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.
		 
		Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.
		 
		Згідно зі статтею 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є:
		1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;
		2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;
		3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;
		4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
		Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року,                      а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.
		 
		Підстави набуття громадянства України встановлено у статті 6 Закону України «Про громадянство України», згідно з пунктом 2 якої громадянство України набувається за територіальним походженням.
		 
		Статтею 8 Закону України «Про громадянство України» встановлено підстави набуття громадянства України за територіальним походженням.
		 
		Відповідно до статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або                її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням. Для оформлення набуття громадянства України                                    в установленому порядку разом із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України іноземцем подається зобов`язання припинити іноземне громадянство.
		 
		Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року № 588/2006) затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок).
		 
		Пунктами 24, 25 Порядку передбачений перелік документів, які подаються для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням іноземцем або особою без громадянства, які постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент                                їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), зокрема зобов`язання припинити іноземне громадянство та документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.
		 
		Пунктом 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до                24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
		 
		Отже, відповідно до положень Закону України «Про громадянство України»             і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують постійне проживання на території України.
		 
		При цьому колегія суддів зазначає, що встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України особи, яка має іноземне громадянство, не є підставою автоматичного виникнення права на громадянство України.
		 
		Колегія суддів вважає, що, оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України для набуття громадянства України, то такий факт підлягає встановленню на підставі судового рішення у разі підтвердження відповідними доказами.
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегій суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня  2023 року у справі № 756/16751/21 (провадження № 61-5793св23) викладено висновок про те, що ОСОБА_4 у січні 2000 року добровільно набув громадянство російської федерації та добровільно отримав документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави, тому відсутні підстави для встановлення зазначеного юридичного факту. Встановлення факту постійного проживання заявника на території України не матиме правових наслідків, оскільки                  в Україні існує єдине громадянство. 
		 
		Крім того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2018 року у справі                            № 379/775/17-ц (провадження № 61-34784св18) Верховний Суд, залишаючи без змін постанову апеляційного суду, якою відмовлено у задоволенні заяви про встановлення факту проживання на території України станом                            на 24 серпня 1991 року, зазначив, що заявником не надано доказів звернення його із заявою про припинення громадянства Грузії до компетентних органів, оскільки заявник звернувся до суду з указаною заявою, маючи намір набути громадянство України.
		 
		За таких обставин, враховуючи те, що при вирішенні подібного спору Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду (постанова  від 07 серпня 2023 року у справі № 756/16751/21 (провадження № 61-5793св23)) та Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (постанова від 18 липня 2018 року у справі № 379/775/17-ц (провадження № 61-34784св18)) застосовано інший підхід щодо застосування положень Закону України «Про громадянство України» та Порядку, виникла необхідність у відступі від висновків щодо застосування вказаних норм права та формуванні єдиної правозастосовної практики, що віднесено до компетенції Верховного Суду         у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
		 
		Однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у правовідносинах. Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя,                 а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.
		 
		Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини                               і основоположних свобод.
		 
		Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Управління Державної міграційної служби України у Волинській області, про встановлення факту, що має юридичне значення, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Самолюка Василя Васильовича на постанову Волинського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року, передати на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий  Д. Д. Луспеник    Судді:   О. В. Білоконь      Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць      Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...