Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 466/2681/15-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини у сфері службової діяльності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 28.09.2023.
Дата набрання законної сили: 26.09.2023
Номер судового провадження: 51-2385км21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12015140000000146

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Ухвала
		Іменем України 
		26 вересня 2023 року
		м. Київ
		справа  № 466/2681/15-к
		провадження № 51-2385 ск 21
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого           ОСОБА_1 ,
		суддів                        ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого 
		ОСОБА_5 на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 23 грудня 
		2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 29 червня 2023 року 
		у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015140000000146, по обвинуваченню
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця 
		с. Острів Сокальського району Львівської області, який зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України. 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 23 грудня 2019 року 
		ОСОБА_5 засуджено за ч. 2 ст. 367 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, на строк 3 роки.
		На підставі п. 3 ч. 1 ст. 49, п. 3 ч. 1 ст. 80 КК України ОСОБА_5 звільнено 
		від покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
		Також указаним вироком задоволено цивільний позов прокурора та ухвалено стягнути із ОСОБА_5 2 589 740 грн на користь Львівської міської ради в рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення.
		За вироком ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він, працюючи відповідно 
		до наказу начальника Головного управління юстиції у Львівській області 
		від 13 серпня 2012 року № 1131/К на посаді головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, будучи службовою особою, 26 березня 2013 року здійснив неналежне виконання своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки.  
		Так, ОСОБА_5 у березні 2013 року у приміщенні по АДРЕСА_2 , не перевірив відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, повноту 
		та відповідність вимогам законодавчих актів поданих ОСОБА_6 до реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції документів щодо державної реєстрації права власності на земельну ділянку, площею 0,15 га, кадастровий номер 4610137500:05:001:0075, по АДРЕСА_3 , прийняв рішення 
		про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 березня 2013 року № 1160519 
		і зареєстрував право власності ОСОБА_6 на цю земельну ділянку, хоча відповідно до ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції Закону від 11 лютого 2010 року № 1848-VI, яка була чинною станом на березень 2013 року) за розглядом поданих документів повинен 
		був прийняти рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.
		При цьому також установлено, що зазначена земельна ділянка на час подачі 
		ОСОБА_6 заяви про реєстрацію прав на неї перебувала в комунальній власності, 
		у власність чи користування іншої особи, в тому числі ОСОБА_7 , 
		не передавалася, документи, що посвідчують такі права, останньому не видавалися.
		Унаслідок таких дій ОСОБА_5 із власності територіальної громади м. Львова незаконно вибула земельна ділянка площею 0,15 га, кадастровий номер 4610137500:05:001:0075, розташована на АДРЕСА_3 , вартістю 
		2 589 740 грн, що у 250 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян та згідно з приміткою до ст. 364  КК України становить тяжкі наслідки.
		Львівський апеляційний суд ухвалою від 23 лютого 2021 року вирок щодо ОСОБА_5 скасував, а кримінальне провадження закрив у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.
		Касаційний кримінальний суд Верховного Суду постановою від 09 грудня 2021 року скасував це рішення апеляційного суду внаслідок істотних порушень вимог КПК 
		України та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		01 грудня 2022 року Львівський апеляційний суд апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 залишив без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду 
		м. Львова від 23 грудня 2019 року - без змін.
		Постановою Верховного Суду від 19 квітня 2023 року вказану ухвалу суду апеляційної інстанції від 01 грудня 2022 року було скасовано на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Ухвалою Львівського апеляційного суду від 29 червня 2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 задоволено частково, вирок місцевого суду від 23 грудня 2019 року щодо ОСОБА_5 змінено в частині вирішення цивільного позову. 
		У задоволенні цивільного позову прокурора, поданого в інтересах Львівської міської ради, до ОСОБА_5 про відшкодування майнової шкоди відмовлено. У решті вирок залишено без змін. 
		Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
		Захисник ОСОБА_4 звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 23 грудня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 29 червня 2023 року у зв`язку 
		з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та закрити кримінальне провадження пообвинуваченнюОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.
		Свої вимоги захисник мотивує тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність, 
		а саме ч. 2 ст. 367 КК України. Вважає, що ОСОБА_5 було подано всі необхідні документи для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, а тому висновки суду про наявність підстав для відмови в державній реєстрації речових прав і про порушення п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є необґрунтованими. При цьому захисник, мотивуючи свою позицію, посилається на висновки, сформульовані Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у своїх рішеннях.
		На переконання захисника у діях ОСОБА_5 відсутній склад інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, а саме об`єктивна сторона цього злочину, оскільки немає причинного зв`язку між вчиненим ним діянням та заподіяними наслідками.
		Захисник стверджує, що оскаржена ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, оскільки суд не здійснив належної перевірки доводів 
		її апеляційної скарги та не надав вмотивованої відповіді на всі аргументи адвоката.
		Мотиви суду
		Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу 
		про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги 
		та наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає. 
		Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального 
		й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. 
		Цією ж статтею передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
		Так, доводи захисника про неправильне застосування закону України 
		про кримінальну відповідальність судами, а саме щодо безпідставної кваліфікації 
		дій ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 367 КК України, є неспроможними.
		Суд першої інстанції, ухвалюючи вирок, оцінив докази з урахуванням вимог ст. 94 КПК України з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, розглянув провадження в межах висунутого обвинувачення, дійшов висновку про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, тобто 
		у неналежному виконанні службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки.
		Положеннями КПК України визначено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.
		Переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_4 , апеляційний суд не встановив неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону в частині, що стосується доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України. 
		До того ж Львівський апеляційний суд своєю ухвалою від 29 червня 2023 року змінив вказане судове рішення лише в частині вирішення цивільного позову, а в решті залишив без змін, при цьому належним чином умотивувавши свої висновки.
		Відповідно до ч. 1 ст. 367 КК України службовою недбалістю є невиконання 
		або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб.
		Частиною 2 цієї статті передбачено відповідальність за вчинення того самого діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.
		Таким чином, аналіз ст. 367 КК України дає підстави вважати, що відповідальність
		 за цією нормою настає лише у випадку, якщо дії, невиконання чи неналежне виконання яких спричинило передбачені в зазначеній статті наслідки, входили у коло службових обов`язків цієї службової особи, або якщо обов`язок діяти відповідним чином юридично був включений (законом, указом, постановою, наказом, інструкцією тощо) до кола службових повноважень такої особи.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з посадовою інструкцією головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, затвердженої наказом начальника Львівського міського управління юстиції від 27 грудня 2011 року № 61, на ОСОБА_5 покладено обов`язок встановлювати відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно, зокрема відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, поданим документам. 
		При цьому, як видно з матеріалів провадження за касаційною скаргою, ОСОБА_5 був ознайомлений з вказаною посадовою інструкцією 13 серпня 2012 року, тобто 
		він знав про закріплений за ним обов`язок з перевірки відповідності заявлених прав 
		і поданих документів вимогам законодавства.
		Приймаючи рішення про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого злочину, суди обґрунтовано зважили на положення ст. 125 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла станом на день вчинення кримінального правопорушення), де закріплено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
		Рішення про винуватість ОСОБА_5 суд першої інстанції ухвалив, установивши, 
		що ОСОБА_6 під час реєстрації права приватної власності на нежитлові будівлі (літ. «Б», площею 11,8 кв. м, літ. «В», площею 5,6 кв. м) та металевий навіс (літ. «Г», площею 25,4 кв. м), які розташовані по АДРЕСА_3 , на підставі договору іпотеки від 30 січня 2013 року, разом з іншими документами, долученими 
		до заяви про оформлення права власності, також долучив договір купівлі-продажу комплексу АЗС від 22 грудня 2012 року, яким було підтверджено виникнення права власності у ОСОБА_7 (попереднього власника) лише на дві цегляні нежитлові будівлі, металевий навіс та ємкість для нафтопродуктів, що складають комплекс АЗС. 
		Звертаючись із заявою про реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 0,15 га, кадастровий номер: 4610137500:05:001:0075, розташовану за адресою: 
		АДРЕСА_3 , ОСОБА_6 подав аналогічні документи, однак договору купівлі-продажу чи будь-якого іншого документа, який би підтвердив виникнення права власності у ОСОБА_7 на цю земельну ділянку, не долучив.
		Місцевий суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, 
		що заявлені 26 березня 2013 року ОСОБА_6 права на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 4610137500:05:001:0075, що на 
		АДРЕСА_3 , не відповідали вимогам законодавства, оскільки подані документи 
		не давали змоги встановити відповідність заявлених прав документам, 
		що їх посвідчують, та поданий заявником договір іпотеки не відповідав установленим законодавством вимогам, а отже, ОСОБА_5 не мав права проводити державну реєстрацію права приватної власності на вищевказану земельну ділянку 
		за ОСОБА_6 .
		Крім того, попередній власник комплексу АЗС, розміщеного на цій земельній ділянці, ОСОБА_7 , якого місцевий суд допитав у судовому засіданні як свідка, показав, 
		що за договором купівлі-продажу він придбав дві нежитлові будівлі, бочку і навіс 
		по АДРЕСА_3 , оскільки мав намір на їхньому місці збудувати АЗС. Вказав, що земельна ділянка не була предметом цього договору купівлі
		- продажу, однак він вважав, що після укладення договору до нього також перейшло 
		і право власності на земельну ділянку, на якій розташовані придбані будівлі, бочка 
		та навіс.
		Стаття 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній станом на березень 2013 року) визначає підстави для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень. Зокрема, п. 4 ч. 1 
		цієї статті передбачено, що підставою для відмови у реєстрації такого права 
		є невідповідність поданих документів вимогам, установленим законом, та відсутність змоги встановити відповідність заявлених прав документам.
		Суд першої інстанції, відхиляючи версію сторони захисту стосовно дотримання ОСОБА_5 вимог законодавства під час державної реєстрації права приватної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4610137500:05:001:0075, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , урахував в тому числі дані, що містилися в документах, що були вилучені на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 04 червня 2014 року про тимчасовий доступ речей і документів. 
		Зважаючи на наведене, колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду вважає правильними висновки судів про те, що обвинувачений ОСОБА_5 , працюючи на посаді головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, не мав права проводити державну реєстрацію права приватної власності на вищевказану земельну ділянку за ОСОБА_6 , оскільки заявлені останнім вимоги та подані документи містили суперечності, не відповідали вимогам законодавства, яке регулювало порядок і підстави державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, та про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.
		ОСОБА_5 як головний спеціаліст відділу державної реєстрації речових прав 
		на нерухоме майно, здійснивши державну реєстрацію права приватної власності 
		на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 4610137500:05:001:0075, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , здійснив функції представника влади, делеговані йому на підставі приписів Закону України 
		«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», положення якого регулюють відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямовані на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державною реєстрацією речових прав 
		на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 
		За приписами ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». В свою чергу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст.  125 ЗК України).
		Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», виникають з моменту такої реєстрації (ч. 2 ст. 3 Закону). 
		З моменту виникнення права власності на земельну ділянку припиняється відповідне право попереднього власника. 
		Як головна (визначальна) умова діяння породжує суспільно небезпечні наслідки 
		і за обставин цього провадження саме діяння ОСОБА_5 , який здійснив державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку, площею 0,15 га, кадастровий номер 4610137500:05:001:0075, є причиною припинення права власності на неї територіальної громади м. Львова і заподіяння внаслідок цього матеріальної шкоди.
		З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту про те, що між діями засудженого та заподіяною шкодою відсутній необхідний причинний зв`язок. 
		До того ж слід зазначити, що відображені у касаційній скарзі захисника посилання, 
		на окремі судові рішення Верховного Суду, як на усталену практику у подібних випадках є недоречними, оскільки наведені в них висновки стосуються інших правовідносин, відмінних від обставин цього провадження (зокрема, відносин 
		у сфері іпотеки). Слід також звернути увагу, що позиція викладена Судом у даних судових рішеннях не суперечить вищевказаним нормам законодавства 
		та не встановлює іншого правового регулювання, ніж те, що передбачене спеціальним законодавством у сфері державної реєстрації речових прав.
		Заслуговує на увагу також те, що постановою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 19 квітня 2023 року 
		вже було розглянуто касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 на судові рішення щодо ОСОБА_5 у цьому кримінальному провадженні та надано обґрунтовані відповіді на аналогічні доводи захисника, щодо відсутності у діях ОСОБА_5 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України. 
		Слід також додати, що ухвалу Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року, якою було залишено без змін вирок Шевченківського районного суду м. Львова 
		від 23 грудня 2019 року, було скасовано касаційним судом через її невідповідність вимогам ст. 419 КПК України (в частині, що стосувалася вирішення цивільного позову). Разом з тим, що стосується доведеності винуватості та кваліфікації дій ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 367 КК України, то в цій частині Верховний Суд погодився 
		з висновками судів попередніх інстанцій.
		Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були 
		б безумовними підставами для скасування чи зміни судового рішення, 
		не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні. 
		Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК України, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.
		Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наявних матеріалів провадження убачається, що підстав для задоволення скарги немає.                                                                                                                                                                                                                                          
		Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника 
		слід відмовити.
		З цих підстав Суд, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, постановив:
		Відмовити захиснику ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження 
		за її касаційною скаргою на вирок Шевченківського районного суду м. Львова 
		від 23 грудня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 29 червня 
		2023 року щодо засудженого ОСОБА_5 . 
		Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                         ОСОБА_8                                                   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...