Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 237/1268/16-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 29.09.2023.
Дата набрання законної сили: 21.09.2023
Номер судового провадження: 51-6336км19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12015050690001903

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		21 вересня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 237/1268/16-к
		провадження № 51-6336км19
		 
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		 
		головуючого                                              ОСОБА_1 ,
		суддів                                                                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		за участю:
		секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                   ОСОБА_5 ,
		захисника                                                    ОСОБА_6 ,
		засудженого                                               ОСОБА_7 , 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 на ухвалу Донецького апеляційного суду від 29 червня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015050690001908, за обвинуваченням 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Сербка Комінтернівського району Одеської області, зареєстрованого у АДРЕСА_1 , проживаючого у АДРЕСА_2 , 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263, ст. 348 КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Приморського районного суду м. Маріуполя від 30 грудня 2017 року   ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено:
		- за пунктами 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, 
		- за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, 
		- за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, 
		- за ч. 1 ст. 345 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим,  ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
		На підставі ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_7 зараховано у строк покарання термін попереднього ув`язнення: з 24 грудня 2016 року до 21 червня 2017 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, а із 22 червня 2017 року - з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
		Стягнуто солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_9 на користь ОСОБА_10 у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди 257 273 гривні 26 копійок та 2 000 000 гривень відповідно.
		Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.
		Цим же вироком засуджено  ОСОБА_9 за пунктами 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 70 КК України.
		Ухвалою Донецького апеляційного судувід 11 грудня 2019 року вирок місцевого суду залишено без змін.
		Постановою Верховного Суду від 11 березня 2021 року ухвалу апеляційного суду скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Ухвалою Донецького апеляційного суду від 29 червня 2021 року вирок Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 грудня 2017 року змінено: перекваліфіковано дії ОСОБА_7 з п. 1 на п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України та постановлено вважати його засудженим до покарання: за пунктами 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за ч. 4 ст. 187 КК України - у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за ч. 1 ст. 263 КК України - у виді позбавлення волі на строк 7 років; за ч. 1 ст. 345 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 роки, та остаточного покарання, визначеного відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі, у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
		На підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону № 838-VIII від 26 листопада 2015 року) зараховано ОСОБА_7 в строк покарання попереднє ув`язнення з 11 грудня 2015 року по 10 грудня 2019 року та з 11 березня по 28 червня 2021 року із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, а також період відбування покарання з 11 грудня 2019 року по 10 березня 2021 року з розрахунку день за день.
		В іншій частині вирок суду щодо ОСОБА_7 залишено без змін.
		Згідно з вироком суду, ОСОБА_7 визнано винуватим в умисному вбивстві з корисливих мотивів, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, особою, яка раніше вчинила умисне вбивство; розбої, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням у житло та із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень; незаконному придбанні, носінні та зберіганні бойових припасів без передбаченого законом дозволу; погрозі вбивством щодо працівника правоохоронного органу у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків за обставин, встановлених судом та детально наведених у рішеннях.
		Так, 4 грудня 2015 року приблизно о 18:00 ОСОБА_7 за попередньою змовою з  ОСОБА_9 , діючи з умислом на заволодіння чужим майном, прийшли до будинку АДРЕСА_3 , де проживала ОСОБА_11 та її син ОСОБА_12 . Надалі ОСОБА_7 зайшов у двір і проник до будинку, а ОСОБА_9 залишився біля вхідних воріт. Під час перебування у будинку у  ОСОБА_7 виник умисел на вбивство ОСОБА_11 , реалізуючи який  він завдав останній приблизно 17 ударів руками та ногами по різним частинам тіла, а також 38 ударів невстановленим у ході слідства тупим твердим предметом по голові, шиї, тулубу. Смерть потерпілої настала від тупої травми грудної клітки з переломом грудини, множинних двобічних переломів ребер, розривів легенів та селезінки, кровотечі у плевральну та черевну порожнини, що ускладнилося розвитком травматичного шоку, набряком легенів та головного мозку. 
		Після цього ОСОБА_7 та ОСОБА_9 відшукали у домоволодінні грошові кошти в сумі 10 000 грн та 2600 російських рублів.
		Саме тоді до будинку зайшов ОСОБА_12 , якому ОСОБА_7 , завдав спочатку одного удару, а потім діючи разом із ОСОБА_9 , реалізуючи умисел на убивство - не менше 34 ударів руками та ногами по різним частинам тіла, а також одного удару невстановленим у ході слідства колото-ріжучим предметом, у результаті чого смерть потерпілого настала від тупої травми грудної клітки з переломом грудини, множинними двобічними переломами ребер, багатоуламковим переломом лівої лопатки, що ускладнилося розвитком травматичного шоку, набряком легенів і головного мозку. 
		Після вчинення вбивства ОСОБА_9 та ОСОБА_7 заволоділи належним потерпілим майном, а саме: грошовими коштами в сумі 10 000 доларів США; ювелірними прикрасами із золота, загальна вартість яких 23 356 гривень 81 копійка 
		Всього внаслідок протиправних дій ОСОБА_7 та ОСОБА_9 потерпілим ОСОБА_11 та ОСОБА_12 завдано матеріального збитку на загальну суму 265 130 гривень 70 копійок.
		Крім того, ОСОБА_7 10 грудня 2015 року близько 18:30 на території парку ім. Тараса Шевченка у м. Одеса знайшов бойові припаси, а саме: три гранати РГД-5 та дві гранати Ф-1, які переніс до місця свого проживання по АДРЕСА_2 , де зберігав без передбаченого законом дозволу.
		Наступного дня, а саме 11 грудня 2015 року близько 9:30, під час виконання співробітниками поліції (старшим оперуповноваженим в особливо важливих справах кримінальної поліції ГУНП в Донецькій області ОСОБА_13 , старшим оперуповноваженим кримінальної поліції ГУНП в Донецькій області ОСОБА_14 , старшим оперуповноваженим кримінальної поліції Мар`їнського ВП Волноваського ВП ГУНП в Донецькій області ОСОБА_15 , помічником оперуповноваженого кримінальної поліції Мар`їнського ВП Волноваського ВП ГУНП в Донецькій області ОСОБА_16 , заступником начальника кримінальної поліції Мар`їнського ВП Волноваського ВП ГУНП в Донецькій області ОСОБА_17 ) службових обов`язків, а саме доручення слідчого щодо встановлення анкетних даних ОСОБА_7 та зобов`язання з`явитися для проведення слідчих дій, ОСОБА_7 , діючи умисно, усвідомлюючи, що перед ним знаходяться співробітники поліції, з метою погрози вбивством працівника правоохоронного органу у зв`язку із виконанням цим працівником службових обов`язків, витягнув чеку з однієї гранати РГД-5, яку тримав у руці та усвідомлюючи те, що вона приведена в бойову готовність, підійшов до виходу з кімнати, продемонстрував  її співробітникам поліції та повідомив, що у випадку будь-якого руху в його бік - підірве їх та себе.
		Вимоги касаційних скарг й узагальнені доводи осіб, які їх подали
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 , зазначаючи про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий судовий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Зокрема вказує, що під час апеляційного перегляду було проігноровано аргументи захисту про те, що обвинувальний вирок ґрунтується на припущеннях, а ряд представлених доказів є недопустимими.
		Крім цього, вважає, що без відповіді, в порушення ст. 419 КПК України, залишилися твердження про неконкретне обвинувачення, порушення права на захист, незаконний склад суду, недотримання процедури усунення присяжних та застосування недозволених методів ведення досудового розслідування.
		Також сторона захисту стверджує, що апеляційний суд порушив принцип безпосередності дослідження доказів, допустив суттєві протиріччя у своїх висновках та не виконав вказівки касаційного суду, які містяться у постанові Верховного Суду від 11 березня 2021 року.
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 , зазначаючи про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, також просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий судовий розгляд у суді апеляційної інстанції. Аргументуючи свою позицію, засуджений ОСОБА_7 наводить доводи, які по своїй суті є аналогічні доводам касаційної скарги його захисника та вказує про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 370 та 419 КПК України.
		Позиції інших учасників судового провадження
		На касаційні скарги захисника ОСОБА_8 та засудженого ОСОБА_7 прокурор подав письмові заперечення, в яких вказує на безпідставність доводів, викладених у касаційних скаргах. 
		У судовому засіданні засуджений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 підтримали подані касаційні скарги, просили скасувати оскаржувану ухвалу і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційні скарги сторони захисту необґрунтованими, просила залишити їх без задоволення, а судове рішення - без зміни.
		Мотиви Суду
		Згідно із ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. 
		Із системного аналізу положень ч. 1 ст. 425 та ч. 2 ст. 433 КПК України вбачається, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги та у частині, що стосується інтересів засудженого, стосовно якого оскаржуються судові рішення, і вправі вийти за такі межі, встановлені процесуальним законом, якщо цим не погіршується становище засудженого. Крім цього, якщо задоволення скарги дає підстави для прийняття рішення на користь інших засуджених суд касаційної інстанції зобов`язаний прийняти таке рішення.
		Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Положеннями статей 2, 7, 370, 404, 419 КПК України визначено, що при перегляді оспорюваного вироку апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційних скаргах, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 цього Кодексу, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Тобто в цьому рішенні слід проаналізувати аргументи скаржників і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь.
		Вказаних вимог суд апеляційної інстанції дотримався повною мірою.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_7 інкримінувалося вчинення кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263, ст. 348 КК України.
		Під час судового розгляду місцевий суд, дослідивши наявні у матеріалах кримінального провадження докази та надавши їм відповідну оцінку, дійшов висновку про доведеність винуватості  ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 345 КК України.
		Не погодившись із таким рішенням, сторона захисту подала апеляційні скарги, у яких, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні  фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, порушувала питання про скасування вироку місцевого суду.
		Зокрема, захист у своїх апеляційних скаргах зазначав про те, що: пред`явлене обвинувачення, яке місцевий суд визнав доведеним, є неконкретним; висновок суду ґрунтується на припущеннях, а ряд доказів було зібрано з істотним порушенням вимог КПК України; протоколи слідчих експериментів є недопустимими доказами, оскільки отримані внаслідок застосування незаконних методів слідства; суд у вироку послався на показання з чужих слів свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , досліджений судом диск із відеозаписом із камери відеонагляду з магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 » є іншим, ніж той, що оглянутий під час досудового розслідування; провадження слухалося неповноважним складом суду з порушенням правил територіальної підсудності; вирок ухвалено з недотриманням процедури усунення присяжних.
		Суд апеляційної інстанції, переглянувши оскаржуване судове рішення відповідно до вимог ст. 404 КПК України, належним чином перевірив ці аргументи, навів переконливі мотиви для їх спростування та підстави, через які апеляційні скарги задовольнив лише частково, тим самим виконав вказівки Верховного Суду, що були зазначені у постанові від 11 березня 2021 року.
		Колегія суддів апеляційного суду дійшла обґрунтованого висновку, що винуватість ОСОБА_7 у розбої та вбивстві ОСОБА_11 і ОСОБА_12 підтверджується сукупністю доказів, досліджених місцевим судом, які узгоджуються між собою.
		Зокрема, апеляційний суд перевірив і погодився з висновком місцевого суду про те, що ОСОБА_7 був знайомий із потерпілими, знав про наявні у них грошові кошти і дорогоцінності, перебував у день подій у їхньому будинку та вчинив кримінальні правопорушення за наведених у вироку обставин. 
		Такі висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на показаннях самих засуджених, потерпілого ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_20 , ОСОБА_19 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 ,  ОСОБА_26 ; даних відеозапису від 04 грудня 2015 року з камери спостереження магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що знаходиться у м. Мар`їнка Донецької області; даних протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 10 грудня 2015 року, відповідно до яких ОСОБА_27 впізнав ОСОБА_7 як особу, котра 04 грудня 2015 року між 12:00 та 15:00 запитувала про місце проживання ОСОБА_28 ; даних операторів телекомунікаційних послуг, згідно з якими 04 грудня 2015 року телефон ОСОБА_7 перебував у м. Мар`їнка Донецької області; даних протоколу обшуку за місцем проживання ОСОБА_9 від 11 січня 2016 року, під час якого вилучені пластикові банківські картки, технічна документація на автомобіль марки «ВАЗ 21099», д.н.з. НОМЕР_1 , придбаний 12 грудня 2015 року, а також золоті та срібні вироби, серед яких   ОСОБА_10 та ОСОБА_20 впізнали належні ОСОБА_11 прикраси із золота; висновках судово-медичних експертиз №№ 232 та 233 від 08 грудня 2015 року, згідно з якими смерть ОСОБА_11 та ОСОБА_12 настала не менш чим за 2 доби до моменту дослідження трупів у морзі; даних протоколів слідчих експериментів від 13 січня та 18 березня 2016 року за участю ОСОБА_9 і ОСОБА_7 , кожного окремо, котрі добровільно пояснили як разом приїхали до м. Мар`їнки Донецької області та детально відтворили обставини вчинених ними кримінальних правопорушень; даних за результатами проведення НС(Р)Д, відповідно до яких ОСОБА_7 та ОСОБА_9 обговорювали свою подальшу позицію щодо визнання винуватості у вчиненні інкримінованих злочинів.
		За результатами аналізу цих доказів апеляційний суд зазначив, що версія ОСОБА_7 про непричетність до вчинених кримінальних правопорушень не знайшла свого підтвердження і спростовується даними, які містяться у досліджених місцевим судом доказах.
		Також апеляційний суд надав відповіді на всі доводи апеляційних скарг сторони захисту про недопустимість доказів та щодо істотного порушення місцевим судом вимог кримінального процесуального закону.
		Зокрема були визнані необґрунтованими доводи про недопустимість як доказу диску із відеозаписом з камери спостереження та протоколу огляду такого носія від 11 грудня 2015 року. 
		Мотивуючи таке рішення апеляційний суд зазначив, що у розумінні положень ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та ст. 99 КПК України відеозапис із магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », є електронним документом, який зафіксований на технічному носії інформації. Оригіналом такого електронного документу є його відображення, а не фізичний пристрій, на якому такий доказ зберігається.
		Крім цього, апеляційний суд слушно акцентував увагу на тому, що сторона захисту не піддавала сумніву факт перебування ОСОБА_7 у м. Мар`їнці і при ознайомленні із матеріалами кримінального провадження в порядку ст. 290 КПК України будь-яких зауважень з приводу долучення дублікату такого носія електронного документу від них не надходило.
		Щодо аргументів про те, що слідчі експерименти було проведено під впливом з боку працівників поліції, апеляційний суд вказав, що слідчі дії проводилася із застосуванням безперервної відеофіксації, з участю захисника, судово-медичного експерта та понятих, які під час проведення цієї слідчої дії не висловлювали жодних зауважень, чи незгоди із тим, як була проведена перевірка показань обвинувачених безпосередньо на місці події.
		Ретельно, у встановленому законом порядку, перевірені заяви сторони захисту про застосування під час досудового слідства незаконних методів ведення слідства. Встановлено, що з даного приводу, слідчим органом винесена постанова про закриття кримінального провадження № 42018050000000326, внесеного в ЄРДР 11 червня 2019 року за ч. 2 ст. 365 КК України, у зв`язку з відсутністю в діях співробітників поліції складу кримінального правопорушення, яка станом на час касаційного розгляду кримінального провадження ніким не скасована.
		Відхиляючи доводи сторони захисту про те, що показання свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_18 є показаннями з чужих слів і не можуть бути визнані допустимим доказом, апеляційний суд зазначив, що ці особи були понятими під час проведення слідчого експерименту і надавали пояснення саме щодо деталей проведення слідчої дії, а не щодо інших фактичних даних кримінального провадження. Водночас суд визнав безпідставним припущення про зацікавленість свідка ОСОБА_18 , оскільки обставин, передбачених ч. 7 ст. 223 КПК України, не було встановлено.
		Так само апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відсутність порушень процедури впізнання виробів із золота, які належали ОСОБА_28 . Зокрема встановлено, що потерпілий ОСОБА_10 надав опис викраденого, який було складено ще до проведення обшуку домоволодіння де проживав ОСОБА_9 , слідчий провів попереднє опитування осіб, які здійснювали впізнання та за результатами слідчої дії, що була проведена з дотриманням вимог ст. 229 КПК України, було виготовлено належний протокол.
		Апеляційний суд не виявив порушень і в частині ознайомлення сторони захисту з розсекреченими матеріалами НС(Р)Д яке відбулося не під час досудового розслідування, а у ході судового розгляду в порядку ч. 11 ст. 290 КПК України, та з урахуванням позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного суду від 16 жовтня 2019 року (справа № 640/6847/15-к, провадження № 13-43кс19), вказав, що фактичні дані, які були отримані у результаті проведення відповідних слідчих дій у цьому кримінальному провадженні є належними і допустимими. Як зазначено в ухвалі, відсутність судово-фоноскопічної експертизи щодо результатів проведення НС(Р)Д також не впливає на їх допустимість, оскільки інформацію було знято з транспортних телекомунікаційних мереж із абонентського номеру іншого обвинуваченого по справі ОСОБА_9 і останній усвідомлював, що веде розмову саме із ОСОБА_7 , а не зі сторонньою особою.
		Щодо встановлення часу настання смерті потерпілих апеляційний суд вказав, що попри відсутність у висновках експертів такої інформації, сукупністю доказів підтверджено, що ОСОБА_11 та ОСОБА_12 загинули від злочинних дій засуджених після 18:00  04 грудня 2015 року. Саме в цей день ОСОБА_12 бачили востаннє, він купував продукти, які в подальшому виявили у будинку під час огляду місця події. При цьому, сусіди загиблих стверджували, що світло у будинку ОСОБА_28 було ввімкнено протягом двох днів розпочинаючи з 04 грудня 2015 року, однак господарів у цей період вони вже не бачили.
		Відносно доводів апеляційної скарги сторони захисту про те, що обвинувачення не може базуватися на даних слідчого експерименту, які суперечать показанням, наданим під час судового розгляду, то колегія суддів апеляційного суду зазначила таке.
		Обвинувачення ОСОБА_7 ґрунтується на сукупності доказів, які є належними та допустимими, серед яких: протоколи пред`явлення для впізнання, протоколи оглядів, показання свідків та потерпілого, які були надані ними під час судового засідання. Відповідно до висновку Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, що викладений у постанові від 14 вересня 2020 року справа (№ 740/3597/17, провадження № 51-6070кмо19), заперечення обвинуваченого у судовому засіданні відомостей, які слідчий перевіряв за його участю під час слідчого експерименту, не може свідчити про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту, оскільки такий документ є самостійним процесуальним джерелом доказів і приписи ч. 4 ст. 95 КПК України до відомостей, що у ньому зафіксовані, не застосовуються.
		Крім цього, не підтвердилися аргументи сторони захисту щодо порушення судом першої інстанції правил територіальної підсудності. В матеріалах провадження наявні як протокол від 18 квітня 2016 року щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи між суддями Мар`їнського районного суду Донецької області, так і ухвала апеляційного суду Донецької області від 21 квітня 2016 року про направлення вказаного кримінального провадження до Приморського районного суду м. Маріуполя для розгляду по суті на підставі вимог ст. 34 КПК України, та ухвала апеляційного суду Донецької області від 19 травня 2016 року про відмову у задоволенні подання голови Приморського районного суду м. Маріуполя про вирішення питання про територіальну підсудність вказаного кримінального провадження.
		Стосовно доводів про незаконність складу суду, який ухвалив вирок незважаючи на відсутність у присяжних повноважень, колегія суддів апеляційного суду не встановила будь-яких порушень, оскільки персональний склад присяжних був визначений за допомогою автоматизованої системи документообігу суду серед складу присяжних Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області та відповідно до рішень Маріупольської міської ради Донецької області і на момент ухвалення вироку присяжні ОСОБА_29 , ОСОБА_30 і ОСОБА_31 мали законні повноваження здійснювати правосуддя у даному кримінальному провадженні.
		Щодо незмінності складу суду, порушення порядку заміни присяжного, який входив до складу суду, та наявності підстав для розгляду справи спочатку, то апеляційний суд не встановив таких порушень та обґрунтовано зазначив що судом першої інстанції вимог ст. 387 КПК України дотримано.
		Також, надаючи відповідь на доводи про неконкретність пред`явленого обвинувачення, апеляційний суд вказав, що попри твердження сторони захисту обвинувальний акт складено відповідно до вимог ст. 291 КПК України і після його оголошення ОСОБА_7 та ОСОБА_9 зазначили, що обвинувачення їм зрозуміле.
		З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд із дотриманням вимог статей 23 та 404 КПК України надав відповіді на усі доводи апеляційних скарг, а твердження захисника та засудженого про зворотне є необґрунтованими.
		Водночас апеляційний суд встановив, що місцевий суд, з`ясувавши фактичні обставини кримінального провадження, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність під час кваліфікації дій ОСОБА_7 . Тому апеляційний суд усунув це порушення та перекваліфікував дії ОСОБА_7 з п. 1 на п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, оскільки з фактичних обставин кримінального провадження слідує, що умисел останнього на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_12 виник після вбивства ОСОБА_11 .
		При цьому, колегія суддів апеляційного суду вказала, що зміна правової кваліфікації дій ОСОБА_7 не впливає на вид та розмір призначеного йому судом першої інстанції покарання, оскільки місцевий суд врахував конкретні обставини справи, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до тяжкого та особливо тяжкого злочинів, думку потерпілого, наслідки - позбавлення життя двох осіб при обтяжуючих обставинах, ставлення обвинуваченого до своїх дій, відсутність будь-яких притаманних людині проявів співчуття, жалю до потерпілих, особливо цинічне ставлення до життя людини, проявлене ним як під час вчинення злочинів, так і в судовому засіданні, дані про особу винного, який будучи фізично здоровою, працездатною особою, з корисливих мотивів вчинив особливо тяжкі злочини в тому числі і стосовно особи похилого віку, та дійшов правильного висновку про призначення покарання у виді довічного позбавлення волі, оскільки ОСОБА_7 становить вкрай підвищену небезпеку для суспільства.
		Верховний суд погоджується із такими висновками, оскільки за наведених умов, застосування кримінально-виправних заходів з боку держави на певний період, не слугувало би чинником зміни поведінки засудженого, його декриміналізації та припинення злочинної діяльності в майбутньому. Підстав для пом`якшення призначеного ОСОБА_7 покарання встановлено не було.
		Разом з цим, Суд не вбачає у даному кримінальному провадженні неправильного застосування положень ч. 5 ст. 72 КК України та погоджується із висновками апеляційного суду в цій частині .
		Підстав вважати, що апеляційний суд під час нового розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку всупереч вимогам ч. 2 ст. 439 КПК України не виконав вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 11 березня 2021 року, колегія суддів не вбачає.
		З огляду на вищевикладене, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, а підстави для задоволення касаційних скарг захисника та засудженого відсутні.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, , 441, 442 КПК, Верховний Суд
		у х в а л и в:
		Ухвалу Донецького апеляційного суду від 29 червня 2021 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 - без задоволення.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Судді
		 
		 
		ОСОБА_32                                  ОСОБА_2                                      ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...