Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 916/1213/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин; про визнання незаконним акта, що порушує право користування земельною ділянкою.
Надіслано судом: 29.09.2023. Зареєстровано: 01.10.2023. Забезпечено надання загального доступу: 02.10.2023.

Результат оскарження 23.01.2024 Південно-західний апеляційний господарський суд: скасовано рішення місцевого суду повністю та ухвалено нове рішення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"14" вересня 2023 р.м. Одеса  Справа № 916/1213/23
		Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
		за позовом: Заступника керівника Херсонської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 04851120, 73000, м. Херсон, вул. Михайлівська, 33; фактична адреса: 65082, м. Одеса, вул. Софіївська, 19) в інтересах держави в особі
		позивача-1: Національної академії аграрних наук України (код ЄДРПОУ 00024360, 01010, м. Київ, вул. Омеляновича-Павленка Михайла, буд. 9)
		позивача-2: Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (код ЄДРПОУ 39766281, 03115, м. Київ, вул. Серпова, 3)
		до відповідача-1: Державного підприємства "Дослідне господарство "Піонер" Інституту зрошуваного землеробства Національної академії аграрних наук України (код ЄДРПОУ 00497319, 74212, Херсонська обл., Нововоронцовський р-н, с.Любимівка, вул. Центральна, буд.31)
		відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Продексим, ЛТД" (код ЄДРПОУ 36236014, 73003, м. Херсон, вул. Канатна, 21/Гетьмана Сагайдачного, 41)
		про визнання недійсним договору
		 
		за участю представників учасників справи:
		прокурор: Волкова Н. М., прокурор відділу, посвідчення № 073704
		від позивача-1: не з`явився
		від позивача-2: Гончаров М. В., в порядку самопредставництва
		від відповідача-1: не з`явився
		від відповідача-2: Корнелюк В.В., адвокат, ордер серія ВТ № 1035726 від 10.04.2023
		 
		Заступник керівника Херсонської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою в інтересах держави в особі позивача-1 Національної академії аграрних наук України, позивача-2 Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області до відповідача-1 Державного підприємства "Дослідне господарство "Піонер" Інституту зрошуваного землеробства Національної академії аграрних наук України, відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Продексим, ЛТД" про визнання недійсним договору.
		Ухвалою суду від 30.03.2023 позовну заяву заступника керівника Херсонської обласної прокуратури прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 27.04.2023, вирішено інші процесуальні питання.
		26.04.2023 до суду від відповідача-2 надійшло клопотання про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву та відкладення підготовчого засідання.
		Ухвалою суду від 27.04.2023 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Продексим, ЛТД" про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву задоволено; продовжено Товариству з обмеженою відповідальністю "Продексим, ЛТД" строк для подання відзиву на позовну заяву до 08.05.2023; відкладено підготовче засідання на 25.05.2023.
		09.05.2023 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Продексим, ЛТД" надійшов відзив на позовну заяву.
		Ухвалою суду від 25.05.2023 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів до 28.06.2023 та відкладено підготовче засідання на 15.06.2023.
		25.05.2023 до суду від заступника керівника Херсонської обласної прокуратури надійшла відповідь на відзив та клопотання про поновлення строку на подання доказів.
		13.06.2023 від Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області надійшли додаткові пояснення.
		Ухвалою суду від 15.06.2023 клопотання заступника керівника Херсонської обласної прокуратури про поновлення строку на подання доказів задоволено; поновлено заступнику керівника Херсонської обласної прокуратури строк на подання доказів та прийнято подані з клопотанням від 25.05.2023 №15/1-3092-23 докази до розгляду; продовжено підготовче провадження у справі №916/1213/23 на підставі Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та ухвалено провести підготовче засідання у справі впродовж розумного строку; відкладено підготовче засідання на 06.07.2023.
		Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.07.2023 відкладено підготовче засідання 21.07.2023.
		07.07.2023 та 10.07.2023 від позивача-1 Національної академії аграрних наук України надійшли пояснення по суті спору та клопотання про розгляд справи без участі уповноваженого представника.
		21.07.2023 відповідачем-2 на виконання вимог суду подано судові рішення у справі №923/79/18.
		Ухвалою від 21.07.2023 закрито підготовче провадження у справі №916/1213/23 та призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 18.08.2023.
		В судовому засіданні 18.08.2023 оголошено перерву до 14.09.2023.
		В судове засідання з`явились прокурор, представники позивача-2 і відовідача-2.
		Інші учасники провадження явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
		Прокурор підтримала позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві та просить їх задовольнити.
		У письмових поясненнях по суті позовних вимог позивач-1 Національна академія аграрних наук України позовні вимоги прокурора вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
		Позивач-2 Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області у поясненнях по суті позовної вимог та його представник в судовому засіданні зазначив, що прокурор помилково зазначає про бездіяльність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах - ГУ Держгеокадастру у Херсонській області, оскільки, з огляду на постанову Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 №303 "Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану", у управління відсутні правові підстави для проведення перевірок, у тому числі щодо дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельних ділянок, які перебувають на праві постійного користування Державного підприємства "Дослідне господарство "Піонер" Інституту зрошуваного землеробства НААН України, згідно листа Херсонської обласної прокуратури від 09.03.2023 №15/1-71 вих-23.
		Відповідач-1 Державне підприємство "Дослідне господарство "Піонер" Інституту зрошуваного землеробства НААН України відзив на позовну заяву не надав.
		Відповідач-2 Товариство з обмеженою відповідальністю "Продексім, ЛТД" у відзиві на позовну заяву та його представник в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив. Зауважує, що в провадженні Господарського суду Херсонської області перебувала справа №923/79/18 за позовом Державного підприємства "Дослідне господарство "Піонер" Інституту зрошуваного землеробства НААН України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Продексім, ЛТД" про визнання недійсним договору, що є предметом спору у даній справі. Рішенням господарського суду від 23.03.2018, залишеним в силі постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.08.2018, у задоволенні позову було відмовлено. Означеним рішенням було встановлено, що спірний договір підпадає під законодавче регулювання норм права про договір про спільну діяльність, змішаний договір підряду, послуг, де чітко відрегульовано питання власності на результат спільної діяльності, отриманий під час виконання договору про спільну діяльність або виконання підрядних робіт, надання послуг; договір не містить істотних умов , необхідних для договору оренди землі. Зазначає, що договір не суперечить статутній діяльності відповідача-1. Доводи прокурора вважає необґрунтованими, а тому просить відмовити у задоволенні позову.
		Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
		В судовому засіданні 14.09.2023 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши прокурора та представників учасників провадження, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
		в с т а н о в и в:
		 
		Заступник керівника Херсонської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою в інтересах держави в особі позивача-1 Національної академії аграрних наук України, позивача-2 Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області до відповідача-1 Державного підприємства "Дослідне господарство "Піонер" Інституту зрошуваного землеробства Національної академії аграрних наук України, відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Продексим, ЛТД" про визнання недійсним договору.
		Обґрунтовуючи позов прокурор зазначає, що укладений між відповідачами Договір №12/07/16 по вирощуванню сільськогосподарської продукції із використанням сільськогосподарської техніки за участю обслуговуючого персоналу виконавця від 12.07.2016 суперечить приписами чинного законодавства України, що є підставою для визнання його недійсним.
		За змістом ст. 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France ЄСПЛ зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".
		Позиція ЄСПЛ засвідчує, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинно чинитися правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
		Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
		Законом України від 02.06.2016 року №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено ст. 131-1, п. 3 ч. 1 якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Згідно зі ст. 1 Закону України "Про прокуратуру", прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
		У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п. 2 ч. 1 с. 2 Закону).
		Відповідно до п. 2 Рекомендації Rec(2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
		Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 року у справі "Менчинська проти росії").
		Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
		Частиною 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
		Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.
		Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України від 14.10.2014 року №1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1).
		Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (ч. 3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз.1-3 ч.4). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (ч.7).
		Аналіз зазначених норм дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави (наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою) у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
		Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі № 1-1/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.
		З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
		Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
		Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005 року, заява № 61517/00, п. 27).
		Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
		Враховуючи викладене, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
		Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
		Аналогічна позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 року у справі № 924/1256/17.
		Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, окрім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").
		Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц зазначила, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
		Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
		При цьому, за висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18, при вирішенні справ за позовами прокурора, який звертається до суду в інтересах держави в особі компетентного органу, необхідно враховувати таке.
		Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
		Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
		Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
		Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме, подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
		Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
		Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
		Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
		Згідно із Законом України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії аграрних наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу", національні галузеві академії наук є державними науковими організаціями України, які здійснюють фундаментальні дослідження, організовують, проводять та координують прикладні дослідження у відповідних галузях науки.
		Згідно із статутом НААН України, затвердженим загальними зборами НААН України 07.04.2016, основним завданням НААН України є наукове забезпечення розвитку галузей агропромислового комплексу України, проведення фундаментальних наукових досліджень у сфері агропромислового комплексу, а також створення на основі нових знань наукових розробок для інноваційного розвитку агропромислового комплексу, використання яких має сприяти збільшенню обсягів виробництва конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції.
		Для виконання зазначених завдань і практичного впровадження наукових досягнень в аграрне виробництво до складу НААН України, згідно з переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.04.2021 №421, входять понад 240 дослідних господарств, інших підприємств та установ, у постійному користуванні яких перебувають земельні ділянки державної форми власності.
		Дослідні господарства, інші підприємства та організації НААН України є експериментально-виробничою базою для проведення досліджень, випробувань і доопрацювання наукових розробок, а також забезпечують агропромисловий комплекс держави елітним та репродуктивним насінням, садивним матеріалом, племінною продукцією тощо.
		Відповідно до статуту Національної академії аграрних наук України, НААН України - це самоврядна наукова організація, заснована на державній власності, що є державною організацією, створеною як неприбуткова державна бюджетна установа.
		Майновий комплекс НААН складається з усіх матеріальних та нематеріальних активів, які перебувають на балансі НААН і наукових та інших установ, підприємств та організацій, що перебувають у її віданні, закріплені державою за НААН в безстрокове користування або придбані за рахунок бюджетних коштів, а також коштів, одержаних в результаті фінансово-господарської діяльності, чи набуті іншим шляхом, не забороненим законом.
		Використання державного майна, переданого Національній академії аграрних наук України, здійснюється з урахуванням норм Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" та чинного законодавства. НААН, здійснюючи повноваження з управління об`єктами майнового комплексу, забезпечує реалізацію прав держави як власника таких об`єктів, ефективно їх використовує та розпоряджається у межах, визначених законодавством.
		НААН, відповідно до законодавства та статуту, користується основними фондами, переданими їй державою у безстрокове безоплатне користування без права зміни форми власності, а також обіговими коштами та земельними ділянками, що надаються їй у постійне користування або в оренду відповідно до земельного законодавства.
		Президія НААН України, здійснюючи передбачені законом повноваження з управління об`єктами майнового комплексу, забезпечує реалізацію прав держави як власника цих об`єктів, пов`язаних з ефективним їх використанням та розпорядженням у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб (п.8.17 статуту).
		Веде облік об`єктів майнового комплексу НААН України, здійснює управління ними і контроль за ефективністю їх використання та збереження (п.8.17.1 статуту).
		У віданні НААН України перебувають, зокрема, наукові та інші установи (інститути), підприємства та організації (дослідні господарства, експериментальні і дослідні виробництва).
		Також, статтею 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.
		Згідно зі статтею 15-1 Земельного кодексу України, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
		Частиною 4 статті 122 вищевказаного Кодексу передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
		Як юридичну особу Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області зареєстровано 15.05.2015, про що у Державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зроблено відповідний запис.
		Таким чином, з 15.05.2015 повноваження щодо розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення покладено на Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2016 №482 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" на Держгеокадастр покладені повноваження із державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючістю ґрунтів.
		Статтею 5, 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначено, що державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
		До повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належать зокрема здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок.
		Згідно статтей 187, 188 Земельного кодексу України, контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України, державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
		Відповідно до п. 1 Положення "Про Державне агентство земельних ресурсів України", затвердженого Указом Президента України №445 від 08.04.2011, Державне агентство земельних ресурсів України є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності.
		Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №5 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру", територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів реорганізовуються шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру. Також встановлено, що територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів, які реорганізуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.
		Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31.03.2015 №294-р "Питання Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру передано функції і повноваження Державного агентства земельних ресурсів, що припиняється.
		Відповідно до п.29 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 23.12.2021 №603, Положення про Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 №308, Головне управління відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності у частині додержання вимог земельного законодавства щодо використання та охорони земель, зокрема за додержанням органами державної влада та місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку реалізації та набуття права на землю, додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування тощо.
		З огляду на зазначене, Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області є уповноваженим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження у сфері нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі законності використання за цільовим призначенням особливо цінних земельних ділянок, які знаходяться у користуванні ДП ДГ "Піонер".
		Звертаючись до суду із даним позовом, прокурор необхідність такого звернення обґрунтував тим, що позивачі Національна академія аграрних наук України та Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області, маючи повноваження порушувати питання щодо визнання недійсним спірного договору, всупереч інтересам держави за їх захистом не звернулися, що призводить до порушення інтересів держави, необхідність захисту яких відповідно до положень ст. 131-1 Конституції України покладено на прокуратуру.
		Як зазначає прокурор, з приводу використання ДП ДГ "Піонер" земельних ділянок, укладення з ТОВ "Продексим, ЛТД" договору про вирощування сільськогосподарської продукції від 12.07.2016 та порушення інтересів держави обласна прокуратура листами від 29.06.2021 №15/1-351 вих-21, від 29.07.2021 №15/1-383 вих-21, від 26.11.2021 №15/1-484 вих-21, від 14.02.2023 №15/1-58 вих-23 зверталася до НААН України.
		Так, листом від 29.06.2021 №15/1-351 вих-21 прокуратура повідомила НААН України, що внаслідок виконання спірного договору ДП ДГ "Піонер" земельні ділянки використовуються не для дослідних цілей, а для товарного сільськогосподарського виробництва.
		Листом від 07.07.2021 №10.3-12/306 НААН України повідомила прокуратуру про невтручання академії в господарську діяльність підприємства, яка здійснюється відповідно до його статуту.
		В листі від 26.11.2021 №15/1-484 вих-21 звернуто увагу НААН України, що виконання спірного договору призводить до використання земель для здійснення товарного сільського виробництва на користь іншого суб`єкта господарювання, а не для науково-дослідницької діяльності.
		Розгляд вказаного листа НААН України проігноровано, та скеровано його до ДП ДГ "Піонер", яке листом від 10.01.2022 №01/1-7 повідомило, що існування договору від 12.07.2016 дозволило відновити господарську діяльність та почати виконувати статутні функції.
		Листом від 14.02.2023 №15/1-58вих-23 прокуратура звернула увагу НААН України на укладення ДП ДГ "Піонер" спірного договору на вкрай невигідних умовах для підприємства. Листом від 24.02.2023 №10.2-12/125 академія повідомила про невтручання в господарську діяльність підприємства. Інформувала, що про укладення угоди від 12.07.2016 академії не повідомлялось, при цьому академія не заперечила щодо представництва прокурором інтересів держави в суді.
		Також, обласною прокуратурою на адресу Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області в порядку ст.23 Закону України "Про прокуратуру" надіслано лист від 09.03.2023 за №15/1-71 вих-23 про виявленні прокуратурою порушення земельного і цивільного законодавства та надання інформації про проведені Головним управлінням перевірки за цим фактом.
		Листом від 13.03.2023 №10-21-0.302-543/3-23 Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області повідомило обласну прокуратуру про відсутність доступу до адміністративних приміщень Головного управління на території Херсонської області та технічною неможливістю отримати паперові документи, доступу до архіву, що спричинено збройною агресією російської федерації проти України. 
		При цьому, Головне управління зазначило про порушення при використанні земельних ділянок, які перебувають у користуванні ДП ДГ "Піонер", за іншим видом цільового призначення. 
		Верховний Суд у постанові від 10.08.2021 у справі №923/833/20 зазначив, що попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то, у такому випадку, наявні підстави для представництва, передбачені абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру". У цьому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про свідоме нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом.
		20.03.2023 прокурор листами №15/1-1954вих-23 та №15/1-1953вих-23 повідомив позивачів про підготовку позову та звернення до Господарського суду Одеської області.
		Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що прокурором доведено наявність підстав для представництва в суді інтересів держави в особі позивачів у даному позові і дотримано передбачений ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок реалізації такого захисту.
		Щодо посилання Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області на постанову Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 №303 "Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану" та відсутність підстав для проведення перевірок, у тому числі щодо дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельних ділянок, які перебувають на праві постійного користування Державного підприємства "Дослідне господарство "Піонер" Інституту зрошуваного землеробства НААН України, то вказані обставини не є обґрунтованими і поважними, та не дають підстав залишити без реагування вказані прокурором порушення приписів чинного законодавства.
		Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.
		Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 12.07.2016 між Державним підприємством "Дослідне господарство "Піонер" Інституту зрошуваного землеробства НААН України (виконавець, відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Продексім, ЛТД" (замовник, відповідач-2) було укладено Договір №12/07/16 по вирощуванню сільськогосподарської продукції із використанням сільськогосподарської техніки за участю обслуговуючого персоналу виконавця.
		За умовами п.1.1 договору, замовник доручає, а виконавець зобов`язується на власний ризик, із використанням сільськогосподарської техніки та зрошуваного обладнання за участю обслуговуючого персоналу, на власних земельних ділянках та за завданням замовника, з використанням матеріалів виконавця виконати, у відповідності до умов даного договору, роботи по вирощуванню сільськогосподарської продукції на площі згідно Додатку №1 до договору та у кількості, визначених Специфікаціями до договору і передати замовнику їх результат.
		Замовник зобов`язується прийняти та оплатити результат виконаних робіт (п.1.2).
		Характеристика робіт, обсяги робіт та строки виконання, планові показники врожайності та витрат матеріалів узгоджуються сторонами у технологічній карті, яка є приблизним кошторисом, що складається до кожної культури по кожному полю і є невід`ємною частиною договору (п.1.3).
		Специфікації затверджуються щорічно підписами сторін (п.1.4).
		В розділі 2 договору визначено договірну ціну робіт.
		Так, оплата виконаних виконавцем робіт здійснюється за договірною ціною, визначеною в Специфікаціях, яка включає в себе покриття витрат, понесних виконавцем на виконання цього договору згідно технологічної карти та його винагороду (п.2.1).
		Договірна ціна може бути змінена за згодою сторін у зв`язку зі зміною витрат, понесених виконавцем на виконання договору (п.2.2).
		Замовник забезпечує виконавця необхідними для виконання договору матеріалами згідно наданої виконавцем заявки. Передані для виконання договору матеріали оплачуються виконавцем (п.2.3).
		Формування собівартості сільськогосподарської продукції врожаю кожного року дії договору, яка вирощується па полях, виділених для виконання договору, здійснюється на балансі виконавця (п.2.4).
		Згідно п.3.1, приймання-передача виготовленої по договору продукції оформлюється Актом прийому-передачі зібраного врожаю.
		За умовами п.3.3, підписаний сторонами Акт приймання-передачі зібраного врожаю є підставою для оплати виконаних робіт по вирощуванню сільськогосподарської продукції.
		Відповідно до п.4.1, виконавець виконує польові роботи відповідно до строків, вказаних у Технологічних картах.
		Згідно п.5.1.7, виконавець зобов`язується укласти із замовником договір застави на майбутній врожай сільськогосподарської продукції протягом 10 днів, з моменту отримання сходів відповідної сільськогосподарської культури.
		В розділі 6 договору визначено відповідальність сторін за порушення договору.
		У випадку невиконання договору, розірвання або припинення цього договору з ініціативи або по вині виконавця, а також реорганізації виконавця із послідуючим розірванням або припиненням цього договору, сторони домовилися встановити твердий розмір збитків для замовника в розмірі 100% вартості не отриманої продукції згідно специфікацій до договору поточного року, а також специфікацій наступного року в частині полів, на яких знаходиться незавершене виробництво. Розмір збитків розраховується із кількості сільськогосподарської продукції, згідно специфікації, помноженої на ціну такої продукції, яка діє на внутрішньому ринку України на момент розрахунку, який надається до вимоги, за даними на сайті www.Nibulon.com, а у випадку відсутності інформації, за даними "Аграрної Біржі" на умовах EXW. Вказані збитки виконавець зобов`язується виплатити замовнику в добровільному порядку, але не пізніше 7-ми банківських днів, з моменту настання вищезазначених обставин (п.6.1).
		За порушення строків виконання зобов`язань із замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості відповідної сільськогосподарської культури згідно специфікації, за кожен день прострочення виконання такого зобов`язання, а за прострочення більше ніж 30 днів додатково стягується штраф в розмірі 10% вартості невиконаного зобов`язання (п.6.2).
		Виконавець не набуває ніяких прав, права власності, частки у відношенні вирощеної сільськогосподарської продукції, не повинен здійснювати та не допускати любих дій, включаючи, але не обмежуючись правом накладення арешту на майно, передачу права власності на будь-яку частку майна або будь-яке його використання, за винятком тих випадків, які передбачені умовами цього договору (п.6.3).
		За порушення строків виконання зобов`язань, передбачених п. 5.1.7. цього договору, виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості відповідної сільськогосподарської культури згідно специфікації, за кожен день прострочення виконання такого зобов`язання, а за прострочення більше ніж 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 10% від вартості відповідної сільськогосподарської культури згідно специфікації. Зазначені санкції виконавець сплачує протягом 7-ми банківських днів, з моменту направлення йому вимоги (п.6.4).
		Виникнення спорів не звільняє сторони від виконання своїх зобов`язань по даному договору (п.6.5).
		За умовами п.8.1, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2023, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.
		Відповідно до п.8.2, закінчення терміну дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
		Згідно п.11.7, додатками до договору є: Перелік полів, виділених для виконання Договору; Схема розташування полів, виділених для виконання Договору; Структура посівів сільськогосподарської продукції; Технологічні карти по вирощуванню сільськогосподарської продукції; Специфікації до Договору.
		Договір підписано представниками обох сторін, підписи скріплено печатками.
		За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
		Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
		За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
		Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
		Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу).
		У відповідності до положень ч. 1, 3 ст. 6, ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Також сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України, зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін і погоджених ними умов, у яких закріплюються їхні права та обов`язки, що складають зміст договірного зобов`язання.
		Як визначено статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Положеннями статті 16 ЦК України, які кореспондуються зі статтею 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
		Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів сторін вважається визнання правочину недійсним.
		За статтею 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
		Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		У частинах 2, 3, 5 статті 203 ЦК України наведено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено: якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
		Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Цей принцип є своєрідною межею здійснення учасниками цивільних правовідносин своїх прав і виконання обов`язків, яка відділяє дозволену поведінку від недозволеної, справедливі, добросовісні і розумні дії від вчинків, які не відповідають цим критеріям.
		У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
		Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Тобто, принцип свободи договору не є безумовним, межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності, а погоджені сторонами умови договору повинні відповідати не лише вимогам цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а й засадам справедливості, добросовісності, розумності як складової елемента загального конституційного принципу верховенства права.
		У цьому контексті варто зазначити, що принцип справедливості, добросовісності і розумності обмежує дію принципу свободи договору. Учасники цивільних правовідносин можуть, зокрема укладати договори і на свій розсуд визначати їх умови, але з урахуванням прав і інтересів контрагентів.
		Водночас, свобода договору передбачає абсолютну прозорість всіх його елементів.
		У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
		Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється на сферу виконання зобов`язань та на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають тою межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
		Більше того, Верховний Суд неодноразово зазначав, що поведінка учасників правовідносин має відповідати іншим засадам цивільного законодавства таким, як справедливість, добросовісність, розумність.
		Таку правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.09.2020 № 920/418/19, від 07.04.2021 у справі № 910/10514/20 та в низці інших справ.
		Заперечуючи проти задоволення позову прокурора відповідач-2 посилається на рішення Господарського суду Херсонської області від 20.03.2018 у справі №923/79/18 та зазначає, що вказаним рішенням, залишеним в силі судом апеляційної інстанції, чітко визначено правову природу договору, що останній містить усі загальні ознаки, притаманні договору про спільну діяльність та змішаному договору (підряду, послуг) і не містить істотних умов, необхідних для договору оренди землі.
		За приписами ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.
		Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
		У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою.
		Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.
		Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).
		 Обов`язок держави у забезпеченні права кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.
		У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
		У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини договірних Сторін.
		Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
		Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Христов проти України", no.24465/04, від 19.02.2009, "Пономарьов проти України", no. 3236/03, від 03.04.2008).
		Таким чином, обставини, які було встановлено у судових рішеннях, повторного доведення не потребують.
		Як встановлено судом, в провадженні Господарського суду Херсонської області перебувалі справа №923/79/18 за позовом Державного підприємства "Дослідне господарство "Піонер" Інституту зрошуваного землеробства НААН України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Продексім, ЛТД" про визнання недійсним договору, що є предметом спору у даній справі. 
		Позовні вимоги у вказаній справі були обґрунтовані тим, що оспорюваний договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки із суті договірних відносин сторін можна зробити висновок, що цей договір є удаваним, тобто таким, що вчинений сторонами з метою приховування іншого правочину, який вони направді вчинили, а саме, договору оренди земельних ділянок. Укладений договір містить всі істотні умови договору оренди землі. При цьому, укладений між сторонами договір суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки позивач, будучи постійним землекористувачем, не мав права розпоряджатися земельними ділянками.
		Рішенням господарського суду від 23.03.2018, залишеними силі постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.08.2018, у задоволенні позову було відмовлено. Означеним рішенням було встановлено, що спірний договір підпадає під законодавче регулювання норм права про договір про спільну діяльність, змішаний договір підряду, послуг, де чітко відрегульовано питання власності на результат спільної діяльності, отриманий під час виконання договору про спільну діяльність або виконання підрядних робіт, надання послуг; договір не містить істотних умов, необхідних для договору оренди землі.
		Водночас, позов у справі №916/1213/23 заявлено з інших підстав. За вказаних обставин, суд аналізує наведені прокурором підстави для визнання недійсним спірного договору з урахуванням обставин, встановлених судовим рішенням у справі №923/79/18.
		Так, прокурор зазначає, що статтею 95 Земельного кодексу України визначено, що землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію.
		Особа, яка володіє та користується земельними ділянками, є належним землекористувачем та набуває права власності на врожай (посіви і насадження сільськогосподарських культур, вироблену сільськогосподарську продукцію), що вирощений на таких земельних ділянках.
		Водночас, спірним договором передбачено, що виконавець не набуває ніяких прав, права власності, частки у відношенні вирощеної сільськогосподарської продукції, не повинен здійснювати та не допускати любих дій, включаючи, але не обмежуючись правом накладення арешту на майно, передачу права власності на будь-яку частку майна або будь-яке його використання, за винятком випадків, які передбачені умовами цього договору (пункт 6.3 договору).
		Таким чином, на думку прокурора, ДП ДГ "Піонер", являючись власником вирощеної на належних йому земельних ділянках сільськогосподарської продукції, умовами укладеного з ТОВ "Продексим, ЛТД" договору обмежений та фактично позбавлений права власності на цю продукцію, що суперечить нормам ст. ст. 316-319, 321 ЦК України.
		Разом з тим, за приписами ст.837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
		Аналогічні умови щодо передачі замовнику результатів виконаних робіт містить п.1.1 договору.
		Крім того, згідно п. 11.4 договору, право власності на зібраний врожай належить замовнику лише в частині понесених витрат на виконання цього договору згідно Специфікацій поточного сільськогосподарського року. 100% права власності замовник набуває з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі.
		За наведеного, доводи прокурора в цій частині до уваги судом не приймаються.
		Крім того, прокурор звертає увагу на те, що відповідно до умов п.2.3 договору, якою передбачено обов`язок виконавця оплатити передані замовником для виконання договору матеріали, без зазначення та погодження їх вартості, є таким, що порушує добросовісну конкуренцію у підприємництві, та, фактично, не надає права виконавцю придбати аналогічний товар за більш привабливою ціною у іншого суб`єкта підприємництва, що, в свою чергу, є порушенням засад добросовісності, розумності та справедливості (ст.509 ЦК України).
		Так, згідно п.2.3 договору, замовник забезпечує виконавця необхідними для виконання договору матеріалами згідно наданої виконавцем заявки. Передані для виконання договору матеріали оплачуються виконавцем.
		В свою чергу, положеннями п.2.1 договору визначено, що оплата виконаних виконавцем робіт здійснюється за договірною ціною, визначеною в Специфікаціях, яка включає в себе покриття витрат, понесених виконавцем на виконання цього договору згідно технологічної карти та його винагороду.
		Отже, умовами договору передбачено, що всі витрати виконавця, понесені під час виконання цього договору, оплачуються замовником.
		Таким чином, доводи прокурора в цій частині є необґрунтованими.
		Також, прокурор посилається на те, що договором передбачено подвійну відповідальність ДП ДГ "Піонер" за одне і те ж порушення умов договору у вигляді неотримання ТОВ "Продексим, ЛТД" продукції, що суперечить положенням ст. 61 Конституції України.
		Водночас, передбачивши відповідальність за невиконання умов договору по вирощуванню сільськогосподарської продукції та відповідальність за невиконання умов пункту 5.1.7 договору щодо обов`язку укладення договору застави на майбутній врожай, ДП ДГ "Піонер" опинилося у завідомо несправедливих умовах за договором.
		Прокурор наполягає, що у разі настання випадків, передбачених пунктами 5.1.7, 6.1 договору, державне підприємство понесе надмірні втрати, а саме відшкодування 100% вартості непоставленої продукції та звернення стягнення на заставлений урожай продукції.
		Вказані положення договору, на переконання прокурора, суперечать принципу рівності сторін договору, учасником якого є державне підприємство.
		Аналізуючи доводи прокурора в цій частині, суд звертає увагу наступне.
		Так, згідно п.5.1.7, виконавець зобов`язується укласти із замовником договір застави на майбутній врожай сільськогосподарської продукції протягом 10 днів, з моменту отримання сходів відповідної сільськогосподарської культури.
		В свою чергу, відповідно до п.6.1, у випадку невиконання договору, розірвання або припинення цього договору з ініціативи або по вині виконавця, а також реорганізації виконавця із послідуючим розірванням або припиненням цього договору, сторони домовилися встановити твердий розмір збитків для замовника в розмірі 100% вартості не отриманої продукції згідно специфікацій до договору поточного року, а також специфікацій наступного року в частині полів, на яких знаходиться незавершене виробництво. Розмір збитків розраховується із кількості сільськогосподарської продукції, згідно специфікації, помноженої на ціну такої продукції, яка діє на внутрішньому ринку України на момент розрахунку, який надається до вимоги, за даними на сайті www.Nibulon.com, а у випадку відсутності інформації, за даними "Аграрної Біржі" на умовах EXW. Вказані збитки виконавець зобов`язується виплатити замовнику в добровільному порядку, але не пізніше 7-ми банківських днів, з моменту настання вищезазначених обставин.
		Стаття 61 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, і підлягає обов`язковому застосуванню як норма прямої дії.
		Правовідносини щодо звернення стягнення на предмет застави врегульовані положеннями ЦК України, Закону України "Про заставу", Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".
		Відповідно до ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
		Відповідно до ч. 1 ст. 574 ЦК України, застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 576 ЦК України, предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
		Предметом застави може бути майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо).
		Аналогічні положення передбачено ст. 1, 3, 4 Закону України "Про заставу".
		Так, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про заставу", предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо), якщо це передбачено договором.
		Відповідно до ч. 2 ст. 184 ЦК України, річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.
		Відповідно до ч. 1 ст. 189 ЦК України, продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю.
		Відповідно до ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
		За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", обтяження може забезпечувати виконання боржником дійсної існуючої вимоги або вимоги, яка може виникнути в майбутньому. Обтяжувач та боржник повинні досягти згоди про максимальний розмір вимоги, яка забезпечується обтяженням.
		За рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором. Розмір забезпеченої обтяженням вимоги визначається на момент її задоволення і включає: 1) відшкодування витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги і зверненням стягнення на предмет обтяження; 2) сплату процентів і неустойки; 3) сплату основної суми боргу; 4) відшкодування збитків, завданих порушенням боржником забезпеченого зобов`язання або умов обтяження; 5) відшкодування витрат на утримання і збереження предмета обтяження.
		Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов`язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.
		Відповідно до ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.
		Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду.
		Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов`язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання в порядку, встановленому цим Законом.
		Таким чином, невиконання боржником основного зобов`язання, забезпеченого заставою, в силу положень ст. 590 ЦК України, ст. 20 Закону України "Про заставу", ст. 23, 24, 26, 28, 29 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" надає право заставодержателю звернути стягнення на заставлене майно.
		За наведеного, суд погоджується з доводами прокурора відносно того, що передбачивши відповідальність за невиконання умов договору по вирощуванню сільськогосподарської продукції шляхом звернення стягнення на майбутній врожай та сплати збитків у розмірі 100% вартості не отриманої продукції, ДП ДГ "Піонер" опинилося у завідомо несправедливих умовах за договором, оскільки у разі невиконання договору договору державне підприємство понесе подвійні втрати, а саме - відшкодування 100% вартості непоставленої продукції та звернення стягнення на заставлений урожай, що не узгоджується з положеннями статті 61 Конституції України щодо неможливості подвійного притягнення до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення.
		Водночас, гарантована статтею 61 Конституції України заборона подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (лат. - поп bis in idem - "двічі за одне і те саме не карають") має на меті уникнути несправедливого покарання за одне й те саме правопорушення двічі.
		Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19.
		Щодо посилань прокурора на те, що ДП ДГ "Піонер", уклавши з ТОВ "Продексим, ЛТД" договір на вирощування сільськогосподарської продукції, мало на меті виключно вирощування товарної сільськогосподарської продукції на користь іншого суб`єкта господарювання, отримання від цієї діяльності прибутку, а не виконання статутних цілей та завдань підприємства щодо виробництва оригінального, елітного та репродукційного насіння сільськогосподарських культур і саджанців, оскільки жоден із розділів договору не містить посилань на ведення ДП ДГ "Піонер" діяльності, пов`язаної з організаційно-господарським забезпеченням Інституту зрошуваного землеробства НААН України науково-дослідної роботи.
		Так, відповідно до положень Статуту Державного підприємства "Дослідне господарство "Піонер" Інституту зрошуваного землеробства Національної академії аграрних наук України (у новій редакції), затвердженого Президентом Національної академії аграрних наук України 17.08.2011 (т.2 а.с.23-36), господарство створене з метою організаційно-господарського забезпечення науково-дослідним установам Академії умов для проведення досліджень, випробувань і доопрацювання наукових розробок, їх апробації, проведення виробничої перевірки і впровадження їх у виробництво та іншої господарської діяльності (п.2.1).
		Господарство є державним сільськогосподарським статуним суб`єктом підприємницької діяльності, що здійснює дослідну, господарську і комерційну діяльність з метою одержання позитивних економічних результатів та одержання прибутку (п.2.2).
		Одним із напрямом діяльності господарства, згідно п.2.3.5, є: надання послуг у рослинництві; облаштування ландшафту; надання послуг у рослинництві на договірній основі; передпосівна підготовка полів та насіння сільськогосподарських культур; посів та посадка сільськогосподарських культур; обприскування сільськогосподарських культур; надання послуг зі збирання урожаю та підготовки продукції до первинної реалізації (очистка).
		Як було встановлено рішенням Господарського суду Херсонської області від 20.03.2018 та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.08.2018 у справі №923/79/18, спірний договір має ознаки договору про спільну діяльність та змішаного договору підряду і послуг; погоджений рішенням вченої ради Інституту зрошуваного землеробства (протокол №8 від 12.07.2016).
		Підтримуючи позовні вимоги прокурора у даній справі, позивач-1 у письмово викладених поясненнях зазначив, що, в порушення положень Статуту господарства, до НААН на погодження не надходили ні оскаржуваний договір, ні додатки до нього.
		У зв`язку з означеним суд звертає увагу на те, що відповідно до п.3.9 Статуту, з метою відпрацювання моделі співпраці Державних підприємств дослідних господарств Академії з підприємницькими структурами, об`єднання зусиль учасників підприємств (об`єднань), заснованих на змішаній формі власності (на базі об`єднання майна різних форм власності), для підтримки основної статуної діяльності господарства, впровадження сучасних науково-технічних розробок та технологій, зміцнення експериментальної бази, підвищення ефективності використання майна та залучення додаткових коштів для своєї діяльності господарство, з дозволу Президії Академії, має право брати участь у спільній діяльності суб`єктів господарювання, інших комерційних структур і вести підприємницьку діяльність за своїм виробничим профілем. Використання бюджетних коштів на ці цілі забороняється.
		В свою чергу, відповідно до п.8.17 Статуту НААН, Президія НААН України, здійснюючи передбачені законом повноваження з управління об`єктами майнового комплексу, забезпечує реалізацію прав держави як власника цих об`єктів, пов`язаних з ефективним їх використанням та розпорядженням у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
		Отже, суд констатує, що Статутом відповідача-1 передбачена можливість ведення господарством підприємницької діяльності, участь у спільній діяльності суб`єктів господарювання тощо. Проте, така діяльність має бути погоджена Президією Академії. В даному випадку, спірний договір погоджено вченою радою Інституту зрошуваного землеробства, що не відповідає вищенаведеним положенням Статуту.
		Також, відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
		Згідно зі статтею 2 Земельного кодексу України, земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб`єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об`єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
		Земля є невідтворюваним і обмеженим ресурсом та особливо цінним активом.
		Згідно з п. в ч. 3 ст. 22 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються в користування сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства.
		Стаття 150 Земельного кодексу України визначає склад особливо цінних земель і регулює порядок їх вилучення.
		Самостійною складовою частиною особливо цінних земель є землі дослідних полів науково-дослідних установ.
		Земельним законодавством не передбачено спеціальних норм щодо використання визначеними суб`єктами земель сільськогосподарського призначення. Віднесення зазначених земель до особливо цінних зумовлено соціально-важливими цілями, для яких вони надані, а саме пропагування передового досвіду ведення сільського господарства.
		Віднесення земель до особливо цінних відбувається не тільки на підставі їхніх природних якостей, а й з урахуванням їх використання для певних соціально значимих потреб.
		Особливо цінні землі - це частина земельного фонду різного цільового призначення та унікальних фізичних властивостей, яка характеризується особливим режимом правової охорони, а також обмеженнями щодо припинення права постійного користування та погодження матеріалів їх вилучення (викупу), а також цілями надання та використання.
		Статтею 92 ЗК України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.
		Відповідно до статті 1 Закону України "Про землеустрій", цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
		Згідно з частинами першою, другою статті 18 Земельного кодексу України, до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.
		Категорії земель України мають особливий правовий режим.
		Статтею 19 Земельного кодексу України передбачено такі категорії земель за основним цільовим призначенням: землі сільськогосподарського призначення: землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; а також землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
		Кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму.
		Земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 та наказом Держкомзему від 23.07.2010 № 548 затверджено Класифікацію видів цільового призначення земель, у пунктах 1.2- 1.4 розділу І якої визначено, що код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі. Класифікація видів цільового призначення земель застосовується для використання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, організаціями, підприємствами, установами для ведення обліку земель та формування звітності із земельних ресурсів. Класифікація видів цільового призначення земель визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.
		У розділі II Класифікації видів цільового призначення земель визначено, що окремим видом цільового призначення земельних ділянок є призначення "для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" - код 01.01, та для "дослідних і навчальних цілей" - код 01.09.
		Отже, зазначені норми права розрізняють категорії земель за їх цільовим призначенням та види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель.
		Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, цільове призначення земельних ділянок, які знаходяться у користуванні ДП ДГ "Піонер", мають цільове призначення "Для дослідних і навчальних цілей".
		Суд погоджується з доводами прокурора відносно того, що здійснюючи вирощування сільськогосподарської продукції за договором від 12.07.2016 №12/07/16 для ТОВ "Продексим, ЛТД", ДП ДГ "Піонер" фактично змінило вид цільового використання зазначених вище земельних ділянок на "для ведення товарного сільськогосподарського виробництва", чим допустило порушення вимог земельного законодавства.
		Як слідує з листа Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 13.03.3023 № 10-21-0.302-543/2-23, у ДП "Дослідне господарство "Піонер" перебувають в постійному користуванні земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 8476,3781 га згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженого наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, з кодом цільового призначення 01.09. "Для дослідних і навчальних цілей".
		Також Управлінням зазначено, що враховуючи диспозицію п.в ч.І ст. 150 Земельного кодексу України, всі землі, які надані в користування для дослідних полів науково-дослідних установ, відносяться до особливо цінних земель. Пунктом а частини 1 ст.96 Кодексу визначено, що землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням. Земельні ділянки з кодом цільового призначення 01.09. надаються із земель сільськогосподарського призначення та передаються у користування науково-дослідним установам для дослідних і навчальних цілей. Використання таких земель за іншим цільовим призначенням, у тому числі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, є порушенням норм діючого законодавства і кваліфікується, як використання земель не за цільовим призначенням, що тягне за собою адміністративну та цивільну відповідальність.
		Отже, земельні ділянки ДП "Дослідне господарство "Піонер" мають статус особливо цінної землі й повинні були використовуватися виключно з дослідницькою метою.
		Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.06.2021 у справі №925/929/19, користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їм власником.
		Крім того, Верховний Суд, досліджуючи питання використання земельних ділянок за різними видами використання (постанова від 20.05.2021 справа № 908/1550/19) також зазначив, що "земельні ділянки для ведення фермерського господарства" (код 01.02) не можуть прирівнюватися до "земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва", оскільки вони належать до різних видів цільового призначення земель сільськогосподарського призначення, що підтверджується Класифікацією видів цільового призначення земель, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, а також наказом Держкомзему від 23.07.2010 №548 "Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель". Чинне земельне законодавство України не містить положень, які б дозволяли "прирівнювати" один до одного або ж ототожнювали різні види цільового використання земельних ділянок.
		При цьому суд зазначив, що пункт 5 статті 20 ЗК України забороняє власникам самостійно визначати види використання земельних ділянок в межах категорії земель сільськогосподарського призначення. Інші акти законодавства, які не регулюють правовідносини щодо встановлення та зміни цільового призначення земельних ділянок, не можуть бути підставою для "прирівнювання" правового режиму земельних ділянок, які належать до різних видів цільового призначення.
		Таким чином, використання земельних ділянок з видом цільового використання для "дослідних і навчальних цілей" - код 01.09 (особливо цінні землі) відповідно до умов спірного договору "для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" - код 01.01, порушує земельне законодавство та, в свою чергу, інтереси держави.
		При цьому суд не приймає до уваги твердження відповідача-2 відносно безпідставного посилання прокурора на порушення спірним договором приписів земельного законодавства, оскільки останній не є договором оренди землі, а має ознаки договору про спільну діяльність та змішаного договору послуг і підряду, оскільки в даному випадку земельні ділянки є основним засобом, який використовується сторонами для досягнення результатів договору, а тому при їх використанні сторони зобов`язані дотримуватись положень земельного законодавства.
		Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
		Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
		Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення і підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.
		Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
		Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
		Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
		Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010). Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
		За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		За наведених вище висновків господарського суду в сукупності, судом встановлено, що спірний договір суперечить актам цивільного законодавства, оскільки, в порушення положень Статуту відповідача-1, укладений без погодження з Президією Академії, тобто без погодження особи, що здійснює повноваження з управління об`єктами майнового комплексу, забезпечення реалізації прав держави як власника цих об`єктів; применшує обсяг прав відповідача-1, що полягає у можливості застосування до останнього подвійної відповідальності у разі невиконання договору, що суперечить приписам ст.61 Конституції України; наслідком його укладення є використання особливо цінних земель, що є державною власністю, не за їх цільовим призначенням.
		Таким чином, спірний договір підлягає визнанню недійсним відповідно до статті 215 ЦК України. Тож, позовні вимоги підлягають задоволенню.
		Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
		Судові витрати відповідно до статті 123 ГПК України складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу та інших витрат, що пов`язані з вчиненням сторонами необхідних процесуальних дій. За змістом статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		У зв`язку із задоволенням позову судові витрати покладаються на відповідачів порівну.
		Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
		 
		в и р і ш и в:
		 
		 1. Позовні вимоги задовольнити.
		2. Визнати недійсним укладений 12.07.2016 Державним підприємством "Дослідне господарство "Піонер" Інституту зрошуваного землеробства НААН України (код ЄДРПОУ 00497319, 74212, Херсонська обл., Нововоронцовський р-н, с.Любимівка, вул. Центральна, буд.31) з Товариством з обмеженою відповідальністю "Продексим, ЛТД" (код ЄДРПОУ 36236014, 73003, м. Херсон, вул. Канатна, 21/Гетьмана Сагайдачного, 41) договір №12/07/16 по вирощуванню сільськогосподарської продукції із використанням сільськогосподарської техніки за участю обслуговуючого персоналу виконавця.
		 3. Стягнути з Державного підприємства "Дослідне господарство "Піонер" Інституту зрошуваного землеробства Національної академії аграрних наук України (код ЄДРПОУ 00497319, 74212, Херсонська обл., Нововоронцовський р-н, с.Любимівка, вул. Центральна, буд.31) на користь Херсонської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 04851120, 73000, м. Херсон, вул. Михайлівська, 33) - 1342 (одну тисячу триста сорок дві) грн. 00 коп. судового збору.
		 4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Продексим, ЛТД" (код ЄДРПОУ 36236014, 73003, м. Херсон, вул. Канатна, 21/Гетьмана Сагайдачного, 41) на користь Херсонської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 04851120, 73000, м. Херсон, вул. Михайлівська, 33) - 1342 (одну тисячу триста сорок дві) грн. 00 коп. судового збору.
		5. Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.
		 
		 
		 
		Суддя М.Б. Сулімовська
		 
		 
		Згідно з ч.1, 2ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
		У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого у справі судді в період з 18.09.2023 по 28.09.2023, повне рішення складено і підписано 29.09.2023.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...