Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 917/1286/22 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі); про державну власність; щодо визнання права власності.
Надіслано для оприлюднення: 02.10.2023. Зареєстровано: 03.10.2023. Забезпечено надання загального доступу: 04.10.2023.
Дата набрання законної сили: 26.09.2023
Номер судового провадження: 1427 П

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		26 вересня 2023 року м. Харків Справа № 917/1286/22 
		 
		Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
		головуючий суддя Шевель О.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Крестьянінов О.О.
		 
		за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури вх. №1427 П/2 на рішення Господарського суду Полтавської області від 20.06.2023, ухвалене суддею Пушком І.І. у приміщенні Господарського суду Полтавської області 20.06.2023 о 12 год. 31 хв. (повне рішення складено та підписано 23.06.2023) у справі №917/1286/22
		за позовною заявою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури, м. Полтава, в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Фонду державного майна України, м. Київ, 
		до: 1) Приватного підприємства Полтавське бюро технічної інвентаризації Інвентаризатор, м. Полтава, 
		2) Товариства з обмеженою відповідальністю Полтавська міська спілка споживчих товариств, м. Полтава, 
		3) Споживчого товариства Актив, м. Полтава, 
		4) Споживчого товариства Полтавакоопцентр, м. Полтава, 
		про визнання недійсним реєстраційного посвідчення, визнання права власності, витребування майна,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		До Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Фонду державного майна України до 1) Приватного підприємства Полтавське бюро технічної інвентаризації Інвентаризатор, 2) Полтавської обласної спілки споживчих товариств, 3) Споживчого товариства Актив, 4) Споживчого товариства Полтавакоопцентр про: 
		1) визнання недійсним реєстраційного посвідчення Колективного підприємства Полтавське бюро технічної інвентаризації Інвентаризатор від 13.03.1998 про право колективної власності Полтавської обласної спілки споживчих товариств (код ЄДРПОУ 01763042, вул. Дмитра Коряка, 3, м. Полтава, 36003) на домоволодіння № 9/17 по вул. Леніна у м. Полтаві, що складається із будинку з прибудовою, 
		2) визнання за державою Україна в особі Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945, вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01133) права власності на нерухоме майно  громадський будинок, учбовий корпус А3, площею 2190,5 кв.м., за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17а, м. Полтава (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1559449353101), громадський будинок, учбовий корпус А-2-3, площею 2161,5 кв.м., за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м. Полтава (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2300419153101), нежитлові приміщення, площею 2235,5 кв.м. за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м. Полтава (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2300482353101),
		3) витребування із чужого незаконного володіння Споживчого товариства Полтавакоопцентр (код ЄДРПОУ 39004217) на користь Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945) громадського будинку, учбовий корпус А3, площею 2190,5 кв.м., за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17а, м. Полтава (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1559449353101),
		4) витребування із чужого незаконного володіння Полтавської спілки споживчих товариств (код ЄДРПОУ 01763042) на користь Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945) громадського будинку, учбовий корпус А-2-3, площею 2161,5 кв.м., за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м. Полтава (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2300419153101),
		5) витребування із чужого незаконного володіння Споживчого товариства Актив (код ЄДРПОУ 38686588) на користь Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945) нежитлових приміщень, площею 2235,5 кв.м. за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м. Полтава (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2300482353101).
		Рішенням Господарського суду Полтавської області від 20.06.2023 у справі №917/1286/22 у позові відмовлено повністю.
		В обґрунтування рішення місцевий господарський суд зазначив наступне: звертаючись до суду з віндикаційним позовом, позивач повинен підтвердити його право власності на витребуване майно, факт вибуття вказаного майна з його володіння, наявність вказаного майна у незаконному володінні відповідача; чинне законодавство, зокрема, ст. 387, 388 ЦК України, передбачають можливість витребовування майна з чужого незаконного володіння саме на користь особи, яка є законним власником такого майна, отже, саме на прокурора покладено процесуальний обов`язок доведення виникнення права державної власності на спірне нерухоме майно, вимоги про витребовування якого заявлені до відповідачів по справі; разом з тим, Декрет від 20.08.1918, який прокурор вважає правовою підставою для набуття права державної власності на спірне нерухоме майно, був прийнятий Всеросійським Центральним Виконавчим Комітетом РРСФР, тобто органом влади держави, юрисдикція якої в 1918 році не розповсюджувалася на територію сучасної України та м.Полтави, оскільки на цій території з 22.01.2018 була проголошена Українська Народна Республіка (УНР) як незалежна держава; станом на момент будівництва (відбудови) спірного нерухомого майна в період 1957-1968 років, діюче на той час законодавство УРСР передбачало, що недержавні кооперативні організації, до числа яких відносилася Полтавська обласна спілка споживчих товариств (облспоживспілка), можуть бути окремими суб`єктами права власності на майно, а кооперативно-колгоспна власність існувала як окрема форма колективної власності, відокремлено від державної власності. Також господарський суд зазначив, що до загальновідомих обставин відноситься те, що під час виникнення та існування УРСР як радянської держави фактично відбулося одержавлення засобів виробництва та нерухомого майна шляхом їх експропріації (реквізиції) у приватних власників, як зазначено у примітці 1 до ст. 59 ЦК УРСР (1922р), колишні власники, майно яких було експропрійоване на підставі революційного права або взагалі перейшло у володіння трудящих до 24 серпня 1922 року, не мають права вимагати повернення цього майна, тому, на думку господарського суду, передача виконавчим комітетом Полтавської міської Ради депутатів трудящих Полтавській обласній спілці споживчих товариств зруйнованого будинку по вул. Леніна, 16 (колишнього торгівельного будинку Токарєвої) рішенням № 1086 від 06.12.1957 свідчить про те, що вказане майно на дату такої передачі мало статус державного майна, разом з тим, суд критично оцінює доводи прокурора про те, що вказаним вище рішенням виконавчий комітет Полтавської міської Ради депутатів трудящих передав зазначене нерухоме майно Полтавській облспоживспілці для відбудови та побудови під учбовий корпус торгово-кооперативного технікуму лише у користування, а не у власність; відповідно до п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 11.11.2004 у справі № 1-30/2004 (справа про захист права власності організацій споживчої кооперації), власністю споживчої кооперації є будь-яке майно, набуте у відповідності з цілями, які випливають зі статутної діяльності 
		організацій споживчої кооперації, на підставі норм законодавства, чинного на час придбання цього майна, у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що держава та її повноважні органи мали право передавати державне майно у власність недержавним (кооперативним і громадським) організаціям як за плату, так і безоплатно, при цьому відповідно до законодавства СРСР, передача основних засобів, будівель та споруд від однієї державної організації (юридичної особи) до іншої (тобто, у випадку, коли відповідне майно продовжувало залишатися у державній власності) здійснювалася безкоштовно, проте, як було встановлено при розгляді даної справи, рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих № 1086 від 06.12.1957 Полтавській облспоживспілці передано коробку зруйнованого будинку по вул.Леніна, 16 за плату, оскільки у вказаному рішенні зобов`язано облспоживспілку сплатити на рахунок міськкомунгоспу відповідну суму вартості згорілої коробки будівлі - 84641 крб, отже, на думку господарського суду, матеріалами справи підтверджується передача у власність Полтавській облспоживспілці зруйнованого будинку по вул.Леніна, 16 відповідним органом державної влади в порядку, визначеному законодавством, чинним на момент передачі вказаного майна; окрім того, залишкова вартість переданого у 1957 році Полтавській облспоживспілці зруйнованого будинку по вул. Леніна, 16 становила 84641 крб, в той час як згідно з актом Державної приймальної комісії від 01.12.1959 по прийому в експлуатацію будівлі кооперативного технікуму, кошторисна вартість будівництва (відновлення та реконструкції ) склала 3335,01 тис.крб, тобто вартість збудованого об`єкту збільшилась більше, ніж на 97 відсотків, зазначене, на думку господарського суду, фактично свідчить про створення в результаті будівництва за рахунок коштів Полтавської облспоживспілки нового об`єкту нерухомості із використанням залишків коробки зруйнованого будинку по вул. Леніна, 16, переданої у власність Полтавській облспоживспілці рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих № 1086 від 06.12.1957, в той же час, прокурором не надано доказів, якими б підтверджувалося, що спірне нерухоме майно було створено за рахунок коштів держави. Стосовно доводів прокурора про набуття державою права власності на спірне нерухоме майно на підставі Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави та Закону України від 10.09.1991 Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, суд першої інстанції зазначив, що прокурором не наведено будь-яких доводів в обґрунтування того, що Полтавська обласна спілка споживчих товариств станом на момент прийняття відповідних нормативних актів мала статус установи чи організації союзного підпорядкування, натомість як Полтавська обласна спілка споживчих товариств, так і Українська республіканська спілка споживчих товариств, яка згадується в позовній заяві, за визначенням не можуть розглядатися як загальносоюзні громадські організації, що витікає з їх назви, в якій відображено статус (обласний, республіканський), а не загальносоюзний, окрім того, частиною ч. 1 ст. 10 Закону України Про споживчу кооперацію було гарантовано, що власність споживчої кооперації є недоторканною, перебуває під захистом держави і охороняється законом нарівні з іншими формами власності. Із посиланням на вищевикладені обставини, господарський суд дійшов висновку, що прокурором не доведено факт набуття державою Україна права власності на спірне нерухоме майно, та, відповідно, факт порушення прав позивача - Фонду державного майна України як органу, уповноваженого управляти відповідним майном, тому позовні вимоги про визнання права власності на це майно та про його витребовування у відповідачів на користь ФДМУ господарський суд визнав необґрунтованими та такими, що підлягають відхиленню. Стосовно посилання прокурора на те, що договори купівлі-продажу від 01.06.2022 та від 06.06.2022, за якими Полтавська обласна спілка споживчих товариств продала частину спірного нерухомого майна, відповідно, Споживчому товариству Актив та Споживчому товариству Полтавакоопцентр, не були у встановленому порядку погоджені з органом охорони культурної спадщини, тому вони суперечать вимогам ЦК України та Закону України Про охорону культурної спадщини, господарський суд зазначив, що 1 ст. 18 Закону України Про охорону культурної спадщини, на яку посилається прокурор, не передбачено недійсність (нікчемність) угод, укладених всупереч зазначеної норми, а прокурором в позовній заяві не висуваються вимоги про визнання недійсними договорів, укладених між співвідповідачами у справі стосовно відчуження частини спірного нерухомого майна, окрім того, відповідність чи невідповідність вимогам закону правочинів, на підставі яких третім та четвертим співвідповідачами була придбана частина спірного нерухомого майна, в будь-якому випадку не може слугувати підставою для безоплатного набуття державою права власності на майно, яке є об`єктом культурної спадщини, шляхом визнання права власності на нього. Стосовно заявлених позовних вимог про визнання недійсним реєстраційного посвідчення від 13.03.1998, виданого Колективним підприємством Полтавського бюро технічної інвентаризації Інвентаризатор (першим відповідачем), господарський суд зазначив, що реєстраційне посвідчення містить посилання на відповідні акти про приймання будинку (споруди) Державною приймальною будівельною від 01.12.1959 та від 11.10.1968, які були затверджені рішеннями виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих, відповідно, від 02.12.1959 № 967 та від 25.10.1968 № 602, а також на рішення Полтавської міської ради № 293 від 24.09.1997 про закріплення земельної ділянки під учбовим корпусом Полтавського кооперативного технікуму площею 0,49 га без зміни цільового призначення, які визнавалися правовстановлюючими документами на новостворене нерухоме майно згідно з законодавством УРСР, чинним на момент завершення будівництва, отже, на думку господарського суду, прокурором не доведено факт порушення першим відповідачем вимог чинного законодавства під час видачі оспорюваного реєстраційного посвідчення, окрім того, свідоцтво про право власності (реєстраційне посвідчення) є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється, тобто, само по собі не породжує виникнення відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності, тому вимоги про визнання недійсним такого свідоцтва (реєстраційного посвідчення) в будь-якому випадку не можуть призвести до захисту порушеного права, а тому підлягають відхиленню судом (в обґрунтування вказаних висновків місцевий господарський суд послався на практику Верховного Суду, викладену, зокрема, в постановах від 27 червня 2018 року № 925/797/17, від 05 лютого 2020 року № 904/750/19, від 27 травня 2020 року? №?442/2771/17, від 09 березня 2021 року №756/4120/16-ц), також господарський суд вказав, що у даному випадку прокурором не доведено порушення у спірних правовідносинах прав та охоронюваних законом інтересів держави та органу, визначеного прокурором позивачем. Також суд першої інстанції вказав, що в позовній заяві прокурора відсутнє будь-яке обґрунтування стосовно того, чи не порушують заявлені ним вимоги про витребування майна у відповідачів, які, з огляду на встановлені судом обставини справи, є добросовісними набувачами відповідного майна, гарантії, які встановлені ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, разом з тим, на думку господарського суду, заявлені прокурором позовні вимоги суперечать одночасно всім трьом критеріям втручання у право відповідачів на мирне володіння майном, яке було набуте ними та зареєстроване у встановленому порядку, відповідно до законодавства, чинного на момент набуття та державної реєстрації. Щодо заяв відповідачів про застосування позовної давності, поданих в ході розгляду справи, місцевий господарський суд зазначив про відсутність підстав для застосування позовної давності до заявлених позовних вимог, з огляду на встановлені судом обставини щодо їх необґрунтованості.
		Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури у межах встановленого законом строку направив поштою до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції: рішення Господарського суду Полтавської області від 20.06.2023 у справі № 917/1286/22 скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовну заяву у повному обсязі; стягнути з відповідачів сплачений Полтавською обласною прокуратурою судовий збір.
		В обґрунтування вимог скарги заявник зазначає наступне: спірну будівлю побудовано у дорадянські часи на межі 19-20 ст., відповідно до Декрету ВЦВК «Про скасування права приватної власності на нерухомість у містах» від 20.08.1918 всі будівлі, вилучені із приватної власності, передано в розпорядження місцевих рад як об`єкти прав державної власності; під час виникнення та існування УРСР як радянської держави фактично відбулося одержавлення засобів виробництва та нерухомого майна шляхом їх експропріації (реквізиції) у приватних власників, отже, передача виконавчим комітетом Полтавської міської Ради депутатів трудящих Полтавській обласній спілці споживчих товариств будинку по вул. Леніна, 16 (колишнього торгівельного будинку Токаревої) рішенням № 1086 від 06.12.1957 свідчить про те, що вказане майно на дату такої передачі мало статус державного майна. Передача у користування облспоживспілки спірного нерухомого майна (згідно з рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих від 02.12.1959 № 967 рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих № 602 від 25.10.1968) не змінило його форму власності, як державну; державне майно, незалежно від того на балансі якої організації воно знаходиться, не втрачає статусу державної власності; відповідно до вимог ст. 4 Закону України «Про економічну самостійність Української РСР» основу економічної самостійності Української РСР утворює власність її народу на національне багатство, власністю народу України є земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний, науковий і технічний потенціал, розташований на території республіки, до власності народу України належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв`язку, банки, кредитні установи, майно торгових, комунальних та інших підприємств, а також житловий фонд та інше майно на території України; пунктом 1 постанови від 03.08.1990 Верховної Ради Української РСР «Про реалізацію Закону «Про економічну самостійність Української РСР» встановлено імперативне правило, що всі дії суб`єктів господарських відносин, які суперечать державному суверенітету та економічним інтересам Української РСР визнаються недійсними і забороняються; постановою Верховної Ради УРСР «Про захист суверенних прав власності Української РСР» від 29.11.1990 № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію Закону Української РСР про роздержавлення майна; постановою Верховної Ради УРСР від 15.10.1990 «Про управління державним майном Української РСР» встановлено, що з метою захисту майнових прав та інтересів республіки, ефективного використання й збереження державного майна в умовах переходу до ринкових відносин і різноманітності форм власності до прийняття Закону Української РСР про Раду Міністрів Української РСР покласти на Раду Міністрів УРСР здійснення функцій по управлінню державним майном Української РСР, що є у загальнореспубліканській власності. Також апелянт посилається на Указ Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави, яким встановлено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, з прийняттям цього Указу переходять у державну власність України, та визнано недійсними майнові договори, якими змінено форму власності, укладені під час дії мораторію, та на Закон України від 10.09.1991 Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, яким встановлено, що рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття Постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року «Про проголошення незалежності України» без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними. Заявник скарги зазначає, що Верховна Рада України постановою від 10.04.1992 № 2268-ХІІ «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього СРСР, розташовані на території України», з метою збереження в інтересах громадян України майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР тимчасово, до визначення правонаступників, передала Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об`єктів, що перебували у віданні центральних органів цих загальносоюзних громадських організацій; постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3943-XII «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» встановлено, що тимчасово до законодавчого визначення суб`єктів права і власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю, а відтак не може бути колективною чи приватною власністю, зокрема Полтавської обласної спілки споживчих товариств, водночас, жодних рішень про визначення правового режиму майна громадських організацій колишнього СРСР, у тому спілок споживчих товариств, до теперішнього часу не прийнято; в обґрунтування своєї правової позиції апелянт посилається на висновки Верховного Суду України у справах №3-107гс14, № 62/84. Апелянт стверджує, що рішення Конституційного суду України від 11.11.2004 у справі №1-30/2004 стосується виключно питання статусу колгоспних ринків, які Постановою КЦ Компартії України і Ради міністрів УРСР від 14.04.1987 №124 безоплатно передані державою у відання організацій споживчої кооперації, отже вищевказане рішення Конституційного суду України не визначає правовий статус майна Полтавської обласної спілки споживчих товариств і не стосується предмету спору у справі № 917/1286/22. На думку прокурора, реєстрацію права колективної власності на домоволодіння № 9/17 по вул. Леніна, 9/17 у м. Полтаві що складається із будинку з прибудовою, здійснено Колективним підприємством Полтавського бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» на підставі рішень виконавчого комітету Полтавської міської ради від 02.12.1959 № 967, від 25.10.1968 № 602 та від 24.09.1997 № 293, які законодавчо не передбачені як підстава реєстрації права власності, навпаки, рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради № 967 від 02.12.1959, № 602 від 25.10.1968 та № 293 від 24.09.1997 не є правовстановлюючими документами, які засвідчують право Полтавської обласної спілки споживчих товариств на домоволодіння № 9/17 по вул. Леніна у м. Полтаві, а їх зміст свідчить, що Полтавська обласна спілка споживчих товариств отримала спірне нерухоме майно виключно у користування, при цьому, рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради від 24.09.1997 № 293 стосується виключно закріплення земельної ділянки на праві користування. Тому апелянт наполягає на тому, що реєстрація права колективної власності за Полтавською обласною спілкою споживчих товариств на спірне нерухоме майно, а у подальшому його перереєстрація у право приватної власності, здійснена із порушеннями вимог законодавства. Також апелянт вважає недійсними договори купівлі-продажу від 01.06.2022 та 06.06.2022, за якими Полтавською обласною спілкою споживчих товариств було відчужено нерухоме майно за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17 у м. Полтаві, посилаючись на те, що цей об`єкт є пам`яткою історії та архітектури місцевого значення «Торговий дім Токаревої», та зазначаючи, що наявність договору купівлі-продажу з відповідачем не є перешкодою для реалізації власником свого права на підставі ст. 388 ЦК України; уповноваженим органом - Фондом державного майна України не вчинялися дії по розпорядженню спірним майном, зокрема, через процедуру його продажу. Відтак, на думку апелянта, спірне нерухоме майно відчужено без волевиявлення власника, особою, яка не мала права на його відчуження, тому право власності у визначеному законом порядку до набувача не перейшло.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.07.2023 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Тарасова І.В., суддя Фоміна В.О.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Полтавської області від 20.06.2023 у справі № 917/1286/22. Повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться "22" серпня 2023 р. о 10:45 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104. Встановлено учасникам справи строк до 17.08.2023 для подання відзиву на апеляційну скаргу (з доказами надсилання відзиву іншим учасникам справи), а також для подання заяв, клопотань тощо. Іншою ухвалою від цієї ж дати було витребувано у суду першої інстанції матеріали даної справи, які надійшли до Східного апеляційного господарського суду 10.08.2023.
		08.08.2023 до суду надійшла заява (вх.№9264), в якій перший відповідач, ПП Полтавське бюро технічної інвентаризації Інвентаризатор, просив організувати в режимі відеоконференції у Господарському суді Полтавської області слухання справи, призначеної на "22" серпня 2023 року о 10:45 годині.
		10.08.2023 у зв`язку з відпусткою судді Фоміної В.О. було здійснено повторний автоматизований розподіл даної справи, за результатами якого визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Тарасова І.В.
		Розглянувши вищевказану заяву першого відповідача, колегія суддів ухвалою від 10.08.2023 відмовила в її задоволенні, оскільки, як було встановлено перевіркою інформації у вебпрограмі "Центр судових сервісів" відповідальним працівником статистично-інформаційного відділу, у залах відеокоференцзв`язку у Господарському суді Полтавської області о 10 годині 45 хвилин 22.08.2023 вільного часу недостатньо для проведення судового засідання (довідка статистично-інформаційного відділу суду №12-41/10 від 09.08.2023).
		16.08.2023, тобто в межах установленого судом строку, до суду надійшов відзив другого відповідача, ТОВ Полтавська міська спілка споживчих товариств, на апеляційну скаргу, у якому зазначений учасник справи, посилаючись на безпідставність доводів прокурора, просить апеляційну скаргу Полтавської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 20.06.2023 у справі №917/1286/22 - без змін, судові витрати покласти на позивача. У відзиві вказаний учасник справи зазначає наступне: суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку, що як Полтавська обласна спілка споживчих товариств, так і Українська республіканська спілка споживчих товариств, яка згадується в позовній заяві, за визначенням не можуть розглядатися як загальносоюзні громадські організації, що витікає з їх назви, в якій відображено статус (обласний, республіканський), а не загальносоюзний, доказів протилежного прокурором надано суду не було, крім того, поняття «громадська організація», за визначенням не може відноситись до організацій споживчої кооперації, як згідно приписів нормативно-правових актів колишнього Союзу РСР, так і відповідно до норм чинного законодавства України; матеріалами справи підтверджується передача у власність Полтавській облспоживспілці залишків (коробки) зруйнованого будинку відповідним органом державної влади в порядку, визначеному законодавством, чинним на момент передачі вказаного майна; апелянт жодним чином не спростовує факт добудови до зруйнованої частини історичної будівлі за рахунок коштів Полтавської облспоживспілки нових будівель учбового корпусу; створення в результаті будівництва за рахунок коштів Полтавської облспоживспілки нового об`єкту нерухомості із використанням залишків коробки зруйнованого будинку по вул. Леніна, 16, переданої у власність Полтавській облспоживспілці рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих № 1086 від 06.12.1957, має наслідком виникнення у Полтавської облспоживспілки, як забудовника, права власності на відповідне новостворене нерухоме майно  згідно з чинними на той час нормами інструкції Держплану УРСР і Міністерства юстиції УРСР від 29.07 1959 «Про порядок реєстрації домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР» та Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства Української РСР від 31.01.1966, відповідно до змісту вказаних нормативних актів, ними було врегульовано порядок введення в експлуатацію новоствореного нерухомого майна, а в додатку № 1 до вказаних інструкцій серед документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, був передбачений затверджений виконкомом акт про прийняття будинку (будинків) в експлуатацію; водночас прокурором не надано доказів, якими б підтверджувалося, що спірне нерухоме майно було створено за рахунок коштів держави. Другий відповідач вважає необґрунтованими твердження апелянта про те, що рішення Конституційного Суду України №16-рп/2004 від 11.11.2004 у справі № 1-30/2004, яким надано офіційне тлумачення положень пункту 1 статті 9 Закону України «Про споживчу кооперацію», стосується виключно колгоспних ринків та, незважаючи на зміст та резолютивну частину вказаного рішення, не стосується іншого майна споживчої кооперації в цілому та Полтавської обласної спілки споживчих товариств зокрема; позивачем не надано будь - яких доказів того, що нерухоме майно будь - коли перебувало у володінні, користуванні та розпорядженні Позивача на підставах, визначених законодавством, наявності підтвердженого належними доказами права власності держави на нерухоме майно у будь-який момент часу з моменту його створення, наявності відповідних записів у відповідних державних реєстрах будь-який момент часу з моменту створення нерухомого майна; скаржник всупереч своїм позовним вимогам вказує на наявність у діях власника, Полтавської міської ради депутатів трудящих, волі на передачу майна іншій особі  Полтавській облспоживспілці  за відповідними рішеннями міської ради. До відзиву додано копію акту від 10.08.2023 про надані послуги до договору про надання професійної правничої допомоги від 13.01.2023 та копію розрахунку гонорару представника, адвоката Гордієнка Ю.Ю., в розмірі 52500,00 грн (суми судових витрат, які другий відповідач поніс і які очікує понести в зв`язку з розглядом справи на день подачі відзиву).
		17.08.2023, тобто в межах установленого судом строку, четвертий відповідач, Споживче товариство Полтавакоопцентр, направив поштою до Східного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (18.08.2023 текст відзиву було також направлено ним через систему "Електронний суд"; у паперовому вигляді судом отримано вказаний відзив 21.08.2023), у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення господарського суду - без змін; судові витрати покласти на позивача. У відзиві четвертий відповідач наводить наступні заперечення щодо доводів апелянта: прокурором не надано доказів понесення державою будь-яких витрат на утримання спірного майна за весь період його існування, тому прокурором не доведено порушення прав держави на це майно; другий відповідач, як спілка споживчих товариств, ніколи не був організацією союзного підпорядкування і його майно ніколи не було державною власністю; акти про приймання будинку державною будівельною комісією та рішення виконкому Полтавської міської ради про їх затвердження, прийняті в 1959 та 1968 роках, фіксували саме створення відповідно до архітектурно-будівельних норм спірного майна як нової нерухомої речі (будівлі за адресою м. Полтава, вул. Небесної Сотні, 9/17), а не передачу державного майна в користування Полтавській обласній спілці споживчих товариств; згідно з нормами чинного у відповідний період законодавства Української РСР, затверджений виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію є правовстановлюючим документом, який підтверджує належність нерухомого майна кооперативній організації та виключає наявність правовідносин щодо передачі вказаного майна у користування; нерухоме майно за адресою м. Полтава, вул. Небесної Сотні, 9/17 (адреса до будівництва торгово-кооперативного технікуму м. Полтава, вул. Леніна, 16, Котляревського, 17), збудовано у 1957-1959 роках на місці зруйнованого під час Другої світової війни «Торгового будинку Токарєвої» за рахунок власних коштів Полтавської облспоживспілки, та одночасно у 1957 - 1959 році поруч, на місці пустиря, добудовано нову, раніше не існуючу частину будівлі торгово-кооперативного технікуму Полтавської облспоживспілки; в подальшому, Полтавській облспоживспілці було надано дозвіл здійснити добудову учбового корпусу кооперативного технікуму по вул. Котляревського в м. Полтаві, вказана будівля збудована у 1967-1968 році на місці пустиря за рахунок власних коштів Полтавської облспоживспілки, що підтверджуються фінансово-розпорядчою та проектно-кошторисною документацією; відповідно п. 9 додатку 1 Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 р. N 56, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 р. за N31/105 (далі Правила), правовстановлюючими документами, на підставі яких проводиться державна реєстрація об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб є, крім іншого, рішення про відведення земельної ділянки і акт прийняття цього об`єкта в експлуатацію, затверджений рішенням органу місцевого самоврядування, тому державна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно, здійснена 13.03.1998, відповідала вимогам чинного законодавства; за результатами перевірки законності державної реєстрації права власності належного облспоживспілці майна, Прокуратурою Полтавської області, на виконання доручення Генеральної прокуратури України, у 2010 році, із залученням спеціалістів контрольно-ревізійного управління в Полтавській області, не було виявлено порушень законодавства, прав та інтересів держави у сфері державної реєстрації права власності на належне облспоживспілці нерухоме майно за адресою м. Полтава, вул. Небесної Сотні, 9/17. Споживче товариство Полтавакоопцентр погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо відмови у позові та вважає доводи апелянта безпідставними. У відзиві вказаний учасник справи також зазначає, що на час його подання Споживче товариство Полтавакоопцентр понесло витрати на професійну правничу допомогу адвоката Дашка М.В. в розмірі 19500,00 грн, на підтвердження вказаних обставин до відзиву додано копію акту від 17.08.2023 про надані послуги до договору про надання професійної правничої допомоги та копію відповідного розрахунку.
		18.08.2023 у зв`язку з відпусткою судді Тарасової І.В. було здійснено повторний автоматизований розподіл даної справи, за результатами якого визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О.
		21.08.2023 до суду надійшла заява першого відповідача, Приватного підприємства Полтавське бюро технічної інвентаризації Інвентаризатор (вх.№9891) в якій вказаний учасник справи, посилаючись на неотримання копії апеляційної скарги, просить зобов`язати апелянта надіслати на його адресу копію апеляційної скарги, а також надати час на надання відзиву.
		21.08.2023 третій відповідач, Споживче товариство Актив, через систему "Електронний суд" надав заяву, в якій просить здійснювати розгляд справи без участі свого представника.
		Присутній у судовому засіданні прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги, представники ПП Полтавське бюро технічної інвентаризації Інвентаризатор, Споживчого товариства Полтавакоопцентр та ТОВ Полтавська міська спілка споживчих товариств виклали заперечення щодо доводів апелянта. 
		Представник Приватного підприємства Полтавське бюро технічної інвентаризації Інвентаризатор просив суд не розглядати його заяву вх.№ 9891 від 21.08.2023, посилаючись на те, що копію апеляційної скарги ним отримано перед судовим засіданням. 
		Ухвалою суду від 22.08.2023 у судовому засіданні оголошено перерву до 26.09.2023 о 15:15 год.
		06.09.2023 перший відповідач, ПП Полтавське бюро технічної інвентаризації Інвентаризатор, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає наступне: апелянт просить суд визнати недійсним реєстраційне посвідчення, видане Колективним підприємством Полтавське бюро технічної інвентаризації Інвентаризатор 13.03.1998, однак при цьому посилається на незаконність свідоцтва про право власності від 21.10.2013, виданого державним реєстратором Полтавського міського управління юстиції, що, на думку першого відповідача, свідчить про суперечливість аргументації заявника скарги; закон, який регулює спірні правовідносини, не відносить реєстраційне посвідчення до правочинів та до кола документів, що посвідчують факти виникнення, переходу, чи припинення речового права власності на нерухоме майно, отже, воно не є документом, який може бути визнано недійсним у суді, оскільки, як нормативно визначено, реєстраційне посвідчення надається коли немає можливості проставити штамп на правовстановлюючому документі, тобто по своїй правовій природі, реєстраційне посвідчення не є правочином. а являє собою документ, що посвідчує уже існуюче право суб`єкта і видається на підставі наданого уже існуючого правовстановлюючого документу. Перший відповідач зазначає про існування двох самостійних нормативно визначених підстав для оформлення і видачі реєстраційного посвідчення: надання земельної ділянки або акту введення в експлуатацію нерухомого майна; окрім того, позивач не підтверджує своє право реєстром реквізованого майна також він не звертався для отримання реєстраційного посвідчення; прокурором не доведено тотожність щодо того майна, яке існувало за відповідною адресою до 1918 року, та того майна, яке є предметом спору у цей час. Із посиланням на ст.95 ЦК УРСР перший відповідач зазначає, що спірне майно є кооперативним, а не державним, тоді як режим державної власності поширюється лише на майно лише створених державою підприємств, у даному ж випадку, відповідно до прийнятих рішень органів влади, залишки нерухомого майна, знищеного під час війни, було продано кооперативній організації, а потім за вказаною адресою надано дозвіл на будівництво та здійснено нове будівництво, майно введено в експлуатацію кооперативною організацією, що створило підстави для виникнення права власності, а потім виникла інша підстава  надання земельної ділянки кооперативній організації.
		25.09.2023 Полтавська обласна прокуратура через систему Електронний суд надала додаткові пояснення у справі, в яких наполягає на тому, що рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради № 967 від 02.12.1959, № 602 від 25.10.1968 та № 293 від 24.09.1997 не є правовстановлюючими документами, які засвідчують право Полтавської обласної спілки споживчих товариств на домоволодіння № 9/17 по вул. Леніна у м. Полтаві, а їх зміст свідчить, що Полтавська обласна спілка споживчих товариств отримала спірне нерухоме майно виключно у користування; також стверджує про недійсність договору купівлі-продажу нерухомого майна від 01.06.2022, згідно з яким Полтавська обласна спілка споживчих товариств продала Споживчому товариству «Актив» нерухоме майно - за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м. Полтава, реєстраційний номер нерухомого майна 2300419153101, площею 2235,5 кв.м., а також договору купівлі-продажу від 06.06.2022, згідно з яким Полтавська обласна спілка споживчих товариств продала Споживчому товариству «Полтавакоопцентр» нерухоме майно - за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17а, м. Полтава, площею 2190,5 кв.м, реєстраційний номер нерухомого майна 1559391553101, в обґрунтування вказаного твердження прокурор посилається на те, що ці договори суперечать вимогам Цивільного Кодексу України та Закону України «Про охорону культурної спадщини». Щодо обраного прокурором способу захисту, у поясненнях зазначається, що у випадку вибуття майна з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційним позовом). Також у вказаних поясненнях наведено заперечення щодо тверджень відповідачів про пропуск прокурором позовної давності при зверненні до суду. Щодо розподілу судових витрат у справі, із посиланням на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 911/169/18, прокурор зазначає, що розподіл судових витрат у справі здійснюється між сторонами, а також на користь третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, у випадку, передбаченому частиною 13 статті 129 ГПК України, з покладенням судових витрат на відповідну сторону у справі - позивача або відповідача, незважаючи на те, чи позов поданий позивачем (або відповідачем у разі подання зустрічного позову), чи в його інтересах іншою особою, якій за законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина 3 статті 4, стаття 53 ГПК України), отже прокурор у розподілі судових витрат у справі участі не бере.
		26.09.2023 аналогічні письмові пояснення надійшли до Східного апеляційного господарського суду від Полтавської обласної прокуратури у паперовому вигляді.
		У судовому засіданні 26.09.2023 прокурор та представники ПП Полтавське бюро технічної інвентаризації Інвентаризатор, Споживчого товариства Полтавакоопцентр та ТОВ Полтавська міська спілка споживчих товариств підтримали викладену ними письмово правову позицію.
		Представник ПП Полтавське бюро технічної інвентаризації Інвентаризатор просив суд прийняти до розгляду його відзив на апеляційну скаргу (поданий з пропуском установленого судом строку) як письмові пояснення, зміст яких ним було усно оголошено в судовому засіданні 22.08.2023. Колегія суддів зазначене клопотання задовольнила.
		В ході апеляційного розгляду даної справи апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах встановленого строку.
		Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. 
		Судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України. 
		Присутніми в судовому засіданні учасниками справи не висловлено заперечень щодо повноти дослідження доказів, які надано до справи у відповідності до ст.74 ГПК України та які стосуються меж апеляційного розгляду справи.
		За таких обставин, колегія суддів, дослідивши матеріали справи та заслухавши присутніх у судовому засіданні учасників справи, дійшла висновку про закінчення розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
		У відповідності до вимог ст.282 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними. 
		Відповідно до п. 1 рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих № 1086 від 06.12.1957 (том 2, а.с. 48, 49-50) Полтавській облспоживспілці передано коробку зруйнованого будинку по вул.Леніна, 16 для відбудови та побудови під учбовий корпус торгово - кооперативного технікуму.
		Згідно з п.п. г п.2 вказаного вище рішення було передано на баланс облспоживспілки вартість згорілої коробки 84641 крб., а облспоживспілку зобов`язано відповідну суму вартості коробки сплатити на рахунок міськкомунгоспу.
		Постановою правління Полтавської облспоживспілки № 451 від 22.12.1957 було збільшено кошторис фінансування кооперативного технікуму на 85000 крб для придбання основних засобів (коробки будівлі технікуму) (том 2, а.с. 51).
		У 1958 - 1959 роках за рахунок коштів Полтавської облспоживспілки здійснено відбудову та одночасно добудовано нову, раніше не існуючу частину будівлі торгово-кооперативного технікуму Полтавської облспоживспілки, що підтверджується копіями рішення про затвердження проектного завдання на відбудову і реконструкцію учбового корпусу торгово - кооперативного технікуму та зведеного кошторисно-фінансового розрахунку до нього, фінансово-розпорядчою та проектно-кошторисною документацією, копії яких було додано до відзиву на позов другим відповідачем (том 2, а.с. 67-225).
		Зокрема, зазначене підтверджується довідкою від 11.03.1958, виданою Полтавською облспоживспілкою про затвердження плану будівельно-монтажних робіт на 1958 рік в сумі 700 тис. крб. (том 2, а.с. 59), постановою правління Полтавської облспоживспілки від 09.01.1959 №4 про затвердження проектно-кошторисної документації та титульних списків на будівництво об`єктів по системі Полтавської облспоживспілки, в т.ч. на будівництво кооптехнікуму в сумі 1418,6 тис. крб. (том 2, а.с. 103-104), планом капіталовкладень на 1959 рік по будівництву об`єктів власних підприємств облспоживспілки (том 2, а.с. 110).
		Розпорядженням правління Укоопспілки від 14.08.1959 № 623-р (том 2, а.с. 141) було затверджено зведений кошторис на будівництво кооперативного технікуму в Полтаві по вул. Леніна, 16 в сумі 3335,01 тис. крб.
		Рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих від 02.12.1959 № 967 затверджено акт Державної приймальної комісії від 01.12.1959 по прийому в експлуатацію будівлі кооперативного технікуму Облспоживспілки по вул. Леніна №9/17, корисною площею 4 620 кв.м, кошторисною вартістю 3335,01 тис. крб за проектом відновлення і реконструкції каркасу (коробки) будівлі (том 2, а.с. 226-233).
		Із вказаного вище акту вбачається, що замовником будівництва виступала Полтавська облспоживспілка, при цьому будівництво здійснювалося будівельним трестом облспоживспілки, тобто власною будівельною організацією замовника.
		В подальшому, рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих № 199 від 12.04.1967 (том 2, а.с. 241) Полтавській облспоживспілці надано дозвіл здійснити добудову учбового корпусу кооперативного технікуму по вул.Котляревського в м.Полтаві. 
		Вказана будівля збудована у 1967-1968 році за проектним завданням та за рахунок власних коштів Полтавської облспоживспілки, із застосуванням власних виробничих потужностей, що підтверджуються фінансово-розпорядчою та проектно  кошторисною документацією (том 2, а.с. 242-250, том 3, а.с. 3-25).
		Зокрема, зазначене підтверджується копією річного підрядного договору на капітальне будівництво №22 від 25.01.1968, предметом якого є добудова торгово - кооперативного технікуму підрядною організацією  будівельне управління Полтавської облспоживспілки. Замовником будівництва у вказаному договорі визначена Полтавська облспоживспілка в особі директора кооперативного технікуму, що дії на підставі довіреності, виданої облспоживспілкою (том 3, а.с. 2).
		Рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих від 25.10.1968 № 602 затверджено акт Державної приймальної комісії від 11.10.1968 по прийому в експлуатацію добудови торгово-кооперативного технікуму по вул. Котляревського, 17, корисною площею 2123 кв.м, кошторисною вартістю 285 тис. крб (том 3, а.с. 26-28).
		Згідно рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради Про закріплення земельних ділянок від 24.09.1997 № 293, за спільним підприємством Полтавський кооперативний технікум закріплено, зокрема земельну ділянку учбового корпусу по вул. Леніна № 9/17 площею 0,49 га (том 1, а.с. 185).
		Реєстрація права колективної власності на вищевказаний об`єкт нерухомого майна за Полтавською обласною спілкою споживчих товариств здійснена на підставі реєстраційного посвідчення від 13.03.1998, виданого Колективним підприємством Полтавського бюро технічної інвентаризації Інвентаризатор (том 1, а.с. 188).
		Як зазначено у вищевказаному реєстраційному посвідченні, підставою його видачі слугували рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради від 02.12.1959 № 967, від 25.10.1968 № 602 та від 24.09.1997 № 293.
		Відповідно до договору оренди землі від 17.03.2009, Полтавською міською радою передано Полтавському кооперативному технікуму в оренду земельну ділянку по вул. Леніна № 9/17 у м. Полтаві, площею 4908 кв.м., кадастровий номер 53100137000:15:009:0025 для обслуговування учбово-адміністративного корпусу (том 1, а.с. 186-187).
		У подальшому, 21.10.2013 державним реєстратором реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції Полтавської області Борисенко Є.М. на підставі реєстраційного посвідчення Колективного підприємства Полтавського бюро технічної інвентаризації Інвентаризатор від 13.03.1998 за Полтавською обласною спілкою споживчих товариств зареєстровано право приватної власності на громадський будинок (учбовий корпус) А-2-3, площею 6616,4 кв.м, за адресою: вул. Леніна №9/17, м. Полтаві, реєстраційний номер нерухомого майна 186993353101 і цього ж дня видано свідоцтво про право власності №11230133 (том 1, а.с. 189-190).
		Рішенням Полтавської міської ради Про розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 22.12.2017 Полтавській обласній спілці споживчих товариств надано згоду на поділ орендованої земельної ділянки площею 0,4908 га по вул. Небесної Сотні, 9/17, кадастровий номер 53100137000:15:009:0025, на 2 земельні ділянки площею 0,3957 га (кадастровий номер 53100137000:15:009:0388) та 0,0951 га (кадастровий номер 53100137000:15:009:0389).
		Також, вищевказаним рішенням Полтавської міської ради від 22.12.2017 земельній ділянці площею 0,3957 га (кадастровий номер 53100137000:15:009:0388) залишено адресу вул. Небесної Сотні, 9/17. Земельній ділянці площею 0,0951 га (кадастровий номер 53100137000:15:009:0389) та об`єкту, розташованому на ній (учбовий корпус), надано адресу: вул. Небесної Сотні, 9/17а.
		На підставі висновку Приватного підприємства Полтавське бюро технічної інвентаризації Інвентаризатор щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 14.05.2018 № 4508 (свідоцтво про право власності від 21.10.2013 № 11230133), державним реєстратором Полтавської філії державного підприємства СЕТАМ Даценко Л.В. 21.10.2013 здійснено поділ об`єкта нерухомого майна по вул. Небесної Сотні, 9/17 у м. Полтаві, реєстраційний номер нерухомого майна 186993353101, на 2 частини та зареєстровано за Полтавською обласною спілкою споживчих товариств право приватної власності на громадський будинок, учбовий корпус А3, площею 2 190,5 кв.м., за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17а, м. Полтава, реєстраційний номер нерухомого майна 1559449353101, а також на громадський будинок, учбовий корпус А-2-3, площею 4472,1 кв.м. за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м. Полтава, реєстраційний номер нерухомого майна 1559391553101.
		Державним реєстратором виконавчого комітету Коломацької сільської ради Полтавського району Полтавської області Даценко Л.В. 24.02.2021, на підставі свідоцтва про право власності 11230133 від 21.10.2013, висновку Приватного підприємства Полтавське бюро технічної інвентаризації Інвентаризатор щодо технічної можливості поділу з об`єкта нерухомого майна № 552 від 21.01.2021, наказу управління з питання містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради № 36 від 12.02.2021, здійснено поділ об`єкта нерухомого майна по вул. Небесної Сотні, 9/17 у м. Полтаві, площею 4472,1 кв.м., реєстраційний номер нерухомого майна 1559391553101 на 2 частини і зареєстровано за Полтавською обласною спілкою споживчих товариств право приватної власності на громадський будинок, учбовий корпус А-2-3, площею 2 161,5 кв.м. за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м. Полтава, реєстраційний номер нерухомого майна 2300419153101, а також на нежитлові приміщення, площею 2 235,5 кв.м. за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м. Полтава, реєстраційний номер нерухомого майна 2300482353101.
		Розпорядженням голови Полтавської обласної державної адміністрації від 16.07.2021 №529 доповнено раніше затверджений Перелік об`єктів культурної спадщини, до якого, зокрема, внесено і Торговельний будинок, створений у ХІХ ст., який знаходиться за адресою вул. Небесної Сотні, 9/17 у м. Полтаві.
		На підставі договору купівлі-продажу від 01.06.2022 Полтавська обласна спілка споживчих товариств продала Споживчому товариству Актив (третьому відповідачу) нерухоме майно за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м. Полтава, реєстраційний номер нерухомого майна 2300419153101, площею 2 235,5 кв.м.
		Також, 06.06.2022 на підставі договору купівлі-продажу Полтавська обласна спілка споживчих товариств продала Споживчому товариству Полтавакоопцентр (четвертому відповідачу) нерухоме майно за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17а, м. Полтава, площею 2 190,5 кв.м., реєстраційний номер нерухомого майна 1559391553101.
		13.10.2022 до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява заступника керівника Полтавської обласної прокуратури у даній справі із наведеними вище позовними вимогами, яку було прийнято до розгляду судом першої інстанції.
		Ухвалою господарського суду від 28.03.2023 за клопотанням другого відповідача змінено його назву з Полтавської обласної спілки споживчих товариств на Товариство з обмеженою відповідальністю Полтавська міська спілка споживчих товариств.
		В ході розгляду справи в суді першої інстанції відповідачі заявляли про застосування позовної давності, однак вказані клопотання не були розглянуті господарським судом  оскільки, як було встановлено вище, суд відмовив у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості.
		Надаючи оцінку висновкам місцевого господарського суду згідно з підпунктом б) пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України, з урахуванням меж апеляційного перегляду у відповідності до вищенаведених приписів ст.269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.
		У даній справі прокурором заявлено декілька позовних вимог, спрямованих на юридичне закріплення за державною права власності на нерухоме майно, яке, за твердженням позивача, належить державі, однак внаслідок дій відповідачів вибуло з її володіння.
		Зокрема, на думку прокурора, в даному випадку підлягає застосуванню ст.387 ЦК України, якою передбачено, що власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
		Відповідно, для визначення наявності або відсутності підстав для витребування майна у відповідачів в порядку вищевказаної статті має бути встановлено обставини  чи дійсно спірне майно належить державі, право власності якої на це майно не припинялося, як про це стверджує прокурор.
		В обґрунтування зазначеного твердження у позові та в апеляційній скарзі прокурор зазначає, що під час виникнення та існування УРСР як радянської держави фактично відбулося одержавлення засобів виробництва та нерухомого майна шляхом їх експропріації (реквізиції) у приватних власників, отже, передача виконавчим комітетом Полтавської міської Ради депутатів трудящих Полтавській обласній спілці споживчих товариств будинку по вул. Леніна, 16 (колишнього торгівельного будинку Токаревої) рішенням № 1086 від 06.12.1957 свідчить про те, що вказане майно на дату такої передачі мало статус державного майна  про відповідні обставини вказав також і місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні; доказів протилежного матеріали справи не містять.
		Разом з тим, апелянт не погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що спірне майно перейшло у власність Полтавської обласної спілки споживчих товариств, наполягаючи на тому, що воно було передане спілці лише у користування.
		Надаючи оцінку вказаним твердженням, колегія суддів зазначає, що у рішенні № 1086 від 06.12.1957 не міститься вказівки на те, що майно передається саме в користування.
		Натомість, як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих № 1086 від 06.12.1957 Полтавській облспоживспілці передано коробку зруйнованого будинку по вул.Леніна, 16 за плату, оскільки у вказаному рішенні зобов`язано облспоживспілку сплатити на рахунок міськомунгоспу відповідну суму вартості коробки будівлі - 84641 крб.
		Тобто, відповідну суму визначено саме як вартість, а не як плату за користування  що, на думку колегії суддів, беззаперечно вказує на придбання вказаного майна другим відповідачем за відплатним правочином. Прокурором не надано суду першої та апеляційної інстанції доказів, що свідчили б про недійсність або нікчемність відповідного правочину.
		З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що передача облспоживспілці залишків зруйнованої будівлі із залишенням цього об`єкта у державній власності не породжувала б обов`язку споживспілки сплатити його вартість та в подальшому самостійно та за рахунок своїх коштів безвідплатно здійснювати відновлення та реконструкцію.
		Як встановлено місцевим господарським судом та не спростовано апелянтом, спірне нерухоме майно - будівля за адресою м. Полтава, вул. Небесної Сотні 9/17, загальною площею площею 6616,4 кв.м (до її поділу на окремі об`єкти нерухомості) складається, окрім відбудованої історичної будівлі колишнього торгівельного будинку, також з нових частин, добудованих у 1957-58 та 1967-68 роках за рахунок коштів Полтавської облспоживспілки, що підтверджується матеріалами справи, а саме фінансово-розпорядчою та проектно-кошторисною документацією (том 2, а.с. 242-250, том 3, а.с. 3-25).
		Згідно із вищезазначеними доказами, залишкова вартість переданого у 1957 році Полтавській облспоживспілці зруйнованого будинку по вул. Леніна, 16 становила 84641 крб, в той час як згідно з актом Державної приймальної комісії від 01.12.1959 по прийому в експлуатацію будівлі кооперативного технікуму, кошторисна вартість будівництва (відновлення та реконструкції) склала 3335,01 тис.крб, тобто вартість збудованого об`єкту збільшилась більше, ніж на 97 відсотків. 
		При цьому прокурором не надано суду першої та апеляційної інстанції доказів, якими б підтверджувалося, що спірне нерухоме майно було створено за рахунок коштів держави.
		За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками господарського суду про те, що в результаті будівництва за рахунок коштів Полтавської облспоживспілки було фактично створено новий об`єкт нерухомості із використанням залишків коробки зруйнованого будинку по вул. Леніна, 16, переданої у власність Полтавській облспоживспілці рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих № 1086 від 06.12.1957. 
		А саме: рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих від 02.12.1959 № 967 затверджено акт Державної приймальної комісії від 01.12.1959 по прийому в експлуатацію будівлі кооперативного технікуму Облспоживспілки по вул. Леніна №9/17, корисною площею 4620 кв.м, кошторисною вартістю 3335,01 тис. крб за проектом відновлення і реконструкції каркасу (коробки) будівлі; рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих від 25.10.1968 № 602 затверджено акт Державної приймальної комісії від 11.10.1968 по прийому в експлуатацію добудови торгово-кооперативного технікуму по вул. Котляревського, 17, корисною площею 2123 кв.м, кошторисною вартістю 285 тис. крб.
		Апелянт зазначає, що державне майно, незалежно від того на балансі якої організації воно знаходиться, не втрачає статусу державної власності. 
		Проте, як було встановлено вище, в даному випадку мало місце не саме по собі передання на баланс певного майна, а набуття його у власність облспоживспілкою зі сплатою вартості (що мало легітимним правовим наслідком вибуття такого майна з державної власності), з подальшим фактичним створенням на його основі нового об`єкту нерухомості, який було в установленому порядку прийнято в експлуатацію.
		Як обґрунтовано вказав місцевий господарський суд, на момент завершення будівництва та оформлення акта про приймання будинку (споруди) Державною приймальною комісією від 01.12.1959, що затверджений рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих від 02.12.1959 № 967 та акта про приймання будинку (споруди) Державною приймальною комісією від 11.10.1968, що затверджений рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих від 25.10.1968 № 602, діяли, відповідно, норми інструкції Держплану УРСР і Міністерства юстиції УРСР від 29.07.1959 Про порядок реєстрації домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР та Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства Української РСР від 31.01.1966.
		Відповідно до змісту вказаних нормативних актів, ними було врегульовано порядок введення в експлуатацію новоствореного нерухомого майна, а в додатку № 1 до вказаних інструкцій серед документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, був передбачений затверджений виконкомом акт про прийняття будинку (будинків) в експлуатацію.
		Отже, вказані вище акти Державної комісії про прийняття в експлуатацію спірного нерухомого майна, які були затверджені в установленому порядку рішеннями компетентного державного органу - виконкому місцевої Ради депутатів трудящих, є документами, які підтверджують створення нового об`єкту нерухомого майна в результаті будівництва та виникнення у Полтавської облспоживспілки, як забудовника, права власності на відповідне новостворене нерухоме майно.
		За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що акти Державної приймальної комісії від 01.12.1959 та від 11.10.1968, затверджені відповідними рішеннями виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих, є правовстановлюючими документами, що підтверджують набуття Полтавською облспоживспілкою права власності на нерухоме майно, створене за рахунок коштів споживспілки в результаті проведеної реконструкції та добудови об`єкта, отриманого споживспілкою у власність за відплатним правочином.
		Тому доводи прокурора про те, що такі документи не були правовстановлюючими у розумінні положень законодавства УРСР, чинного на момент завершення будівництва, колегія суддів вважає такими, що не узгоджуються зі змістом вищевказаних нормативно-правових актів.
		Оскільки відповідні об`єкти нерухомості були збудовані та введені в експлуатацію у 1959 та у 1968 роках без проведення державної реєстрації права власності, колегія суддів зазначає, що, вирішуючи питання визначення власника цього майна, слід врахувати приписи п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до якого, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
		Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню також і норми ЦК України від 16.01.2003.
		Відповідно до ст. 331 ЦК України, право власності на новостворену річ набувається особою, яка її створила (збудувала).
		Тобто, на час проголошення незалежності України спірне майно перебувало у власності Полтавської облспоживспілки  суд апеляційної інстанції вважає зазначену обставину доведеною належними доказами.
		В апеляційній скарзі заявник із посиланням на ряд нормативних актів 1990х років, зокрема, на указ Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави», Закон України від 10.09.1991 «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», постанову Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3943-XII «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР», стверджує, що спірна будівля (як майно загальносоюзної громадської організації колишнього Союзу РСР) є загальнодержавною власністю, а відтак не може бути колективною чи приватною власністю, зокрема Полтавської обласної спілки споживчих товариств.
		Із посиланням на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постановах у справах № 3-107гс14 від 16.09.2014, № 62/84 від 28.10.2014, апелянт зазначає, що у правовідносинах, які є предметом позову у даній справі №917/1286/22, реорганізація Полтавської обласної спілки споживчих товариств, а саме, її вихід із складу всесоюзної громадської організації Українська республіканська спілка споживчих товариств, відбулася 15.05.1993, тобто після прийняття указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави», відтак, на спірне нерухоме майно, яке перебувало у користуванні відповідача - Полтавської обласної спілки споживчих товариств розповсюджується встановлений законодавством мораторій.
		Проте, як вбачається зі змісту вищевказаних постанов Верховного Суду України, вони стосуються державного майна, яке свого часу було передано у відання профспілкам на підставі відповідних спеціальних нормативних актів, однак при цьому залишилося державним.
		Натомість у даному випадку, як було встановлено вище, Полтавська облспоживспілка набула права власності на коробку зруйнованого будинку на відплатній основі, згідно з рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих № 1086 від 06.12.1957, а в подальшому за власні кошти здійснила реконструкцію та добудову вказаного об`єкта.
		Правовий режим майна споживчих спілок визначено ч. 1 ст. 9 Закону України Про споживчу кооперацію, в якій зазначено, що власність споживчої кооперації є однією з форм колективної власності, вона складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності.
		Власність споживчих товариств утворюється з внесків їх членів, прибутків, одержуваних від реалізації товарів, продукції, послуг, цінних паперів та іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством. Засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що є необхідним для здійснення статутних завдань, є власністю споживчої кооперації. Крім того, до майна споживчої кооперації можуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, машини, товари, кошти та інше майно (ч. 2, 3 ст. 9 Закону України Про споживчу кооперацію).
		Як визначено у ч. 4 ст. 9 Закону України Про споживчу кооперацію, власність спілок споживчих товариств утворюється з майна, переданого їх членами, коштів, одержаних від господарської діяльності підприємств і організацій спілки, реалізації цінних паперів та іншої діяльності.
		Об`єкти права власності споживчої кооперації можуть перебувати у спільному володінні споживчих товариств та спілок. Їх частка у власності визначається взаємними угодами (ч. 5 ст. 9 Закону України Про споживчу кооперацію).
		Одночасно, ч. 1 ст. 10 Закону України Про споживчу кооперацію) було гарантовано, що власність споживчої кооперації є недоторканною, перебуває під захистом держави і охороняється законом нарівні з іншими формами власності.
		Зазначені дії законодавця щодо одночасного розмежування (шляхом прийняття окремих правових актів) статусу споживчої кооперації та її майна з визначенням правового статусу майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, на думку суду, свідчать про те, що організації споживчої кооперації (товариства, спілки) не можна ототожнювати з громадськими організаціями СРСР, які мали загальносоюзний статус.
		Вказані вище обставини підтверджуються також тим, що відповідно до ст. 87 ЦК УРСР (1963р), до окремих форм соціалістичної власності, поряд з державною, відносилися як колгоспно-кооперативна власність, так і власність профспілкових та інших громадських організацій, при цьому правовий режим кожної із цих форм власності регулювався окремими главами ЦК (глави 8, 9 ЦК УРСР (1963р). 
		Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 № 18 Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, яка була прийнята на виконання Постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 р. № 3943-ХІІ Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, затверджено перелік загальносоюзних громадських організацій, відносно яких застосовується вказана постанова, та які визнаються державною власністю. Як вбачається із зазначеного переліку, в ньому відсутні будь-які кооперативні організації (спілки споживчих товариств).
		Вищенаведених обставин, на які обґрунтовано послався місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні, прокурором в ході апеляційного провадження не спростовано.
		Відповідно до п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 11.11.2004 у справі № 1-30/2004 (справа про захист права власності організацій споживчої кооперації), власністю споживчої кооперації є будь-яке майно, набуте у відповідності з цілями, які випливають зі статутної діяльності організацій споживчої кооперації, на підставі норм законодавства, чинного на час придбання цього майна; недоторканність власності споживчої кооперації передбачає забезпечення здійснення власником володіння, користування та розпорядження майном, заборони будь-яких порушень права на його майно, неприпустимості вчинення інших дій всупереч законним інтересам власника. Примусове відчуження об`єктів власності може бути застосоване лише за умов і в порядку, визначених Конституцією та законами України; гарантії недоторканності власності споживчої кооперації реалізуються шляхом державного захисту її права власності, передусім визначенням правових засобів захисту права власності від будь-яких протиправних дій, зокрема, з боку фізичних чи юридичних осіб, забезпечення стабільності правовідносин власності, створення державою рівних умов для розвитку та захисту всіх форм власності; право власності споживчої кооперації, набуте незалежно від часу і на не заборонених законом підставах, охороняється законом і підлягає державному захисту нарівні з правами інших суб`єктів права власності.
		Заперечуючи проти застосування вищевказаних висновків Конституційного Суду України, на які послався суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, прокурор в ході апеляційного провадження зазначав, що вони стосуються виключно колгоспних ринків.
		Як вбачається із рішення Конституційного Суду України від 11.11.2004 у справі № 1-30/2004, приводом для розгляду справи дійсно стало звернення Центральної спілки споживчих товариств України з клопотанням про надання офіційного тлумачення, зокрема, положень ч. 1 ст. 9 Закону України Про споживчу кооперацію, стосовно правових наслідків безоплатної передачі колгоспних ринків у встановленому порядку у відання організацій споживчої кооперації.
		Разом з тим, вищенаведені висновки, викладені в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України, мають загальний характер  стосовно будь-якого майна, що належить споживчій кооперації (а не лише колгоспних ринків). Тому, на думку суду апеляційної інстанції, місцевий господарський суд правомірно взяв до уваги ці висновки при вирішенні даного спору.
		Отже, колегія суддів погоджується з висновками господарського суду та з доводами відповідачів про те, що і після набуття Україною незалежності та прийняття нормативних актів, які стосувалися майна загальносоюзних громадських організацій, спірний об`єкт нерухомого майна залишився у власності Полтавської облспоживспілки (відповідний висновок узгоджується зі змістом вищенаведеного рішення Конституційного Суду України). Тобто обставин щодо переходу спірного майна у власність держави апелянтом не доведено.
		Прокурор у позові просить визнати недійсним реєстраційне посвідчення Колективного підприємства Полтавське бюро технічної інвентаризації Інвентаризатор від 13.03.1998 про право колективної власності Полтавської обласної спілки споживчих товариств (код ЄДРПОУ 01763042, вул. Дмитра Коряка, 3, м. Полтава, 36003) на домоволодіння № 9/17 по вул. Леніна у м. Полтаві, що складається із будинку з прибудовою. 
		Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Положення частини другої статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
		Проте свідоцтво про право власності (реєстраційне посвідчення) не є правочином (про що обґрунтовано зазначали представники відповідачів в ході апеляційного провадження), воно не створює та не змінює жодних нових прав та обов`язків, а лише посвідчує уже існуюче право суб`єкта і видається на підставі наданого уже існуючого правовстановлюючого документу, оскільки суть державної реєстрації прав - це офіційне визнання й підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.
		Відповідний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, який, зокрема, в постанові від 09.03.2021 у справі № 756/4120/16-ц, зазначив, що для скасування свідоцтв про право власності на нерухоме майно має бути визнано недійсним та скасовано рішення органу, на підставі якого було видано вказане свідоцтво - на що обґрунтовано посилається місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні.
		Як було встановлено вище та не спростовано апелянтом, відповідні правовстановлюючі документи (акти Державної приймальної комісії від 01.12.1959 та від 11.10.1968, затверджені рішеннями виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих) є чинними і підтверджують, що на момент видачі спірного реєстраційного посвідчення від 13.03.1998 право власності на зазначене в ньому майно належало Полтавській облспоживспілці.
		Отже, в ході розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції представниками прокуратури не обґрунтовано правомірності вимоги про визнання недійсним реєстраційного посвідчення та ефективності такого способу захисту. 
		Прокурор також просить визнати за державою Україна в особі Фонду державного майна України право власності на нерухоме майно  громадський будинок, учбовий корпус А3, площею 2190,5 кв.м., за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17а, м. Полтава (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1559449353101), громадський будинок, учбовий корпус А-2-3, площею 2161,5 кв.м., за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м. Полтава (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2300419153101), нежитлові приміщення, площею 2235,5 кв.м. за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м. Полтава (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2300482353101).
		Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України, слід враховувати, що за змістом вказаної норми судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його (така правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 22.05.2018 у справі №923/1283/16).
		Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.
		Позивачем за таким позовом може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи. Крім того, визнання в судовому порядку права власності на річ за загальним правилом, встановленим статтею 392 Цивільного кодексу України, є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.
		Така правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2018 у справі №904/8186/17, від 11.04.2019 у справі № 910/8880/18 та висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц, від 05.09.2023 у справі № 921/750/21 тощо.
		Проте жодних доказів, що свідчили б про набуття державою права власності на спірне нерухоме майно (після введення його в експлуатацію згідно з актами Державної приймальної комісії від 01.12.1959 та від 11.10.1968), матеріали справи не містять, натомість, в обґрунтування вказаної вимоги прокурор наводить лише власне тлумачення актів законодавства різних років  що не може бути визнано належними доводами та підставою для задоволення відповідної позовної вимоги.
		Прокурором також заявлено позовні вимоги про витребування із чужого незаконного володіння Споживчого товариства Полтавакоопцентр на користь Фонду державного майна України громадського будинку, учбовий корпус А3, площею 2190,5 кв.м., за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17а, м. Полтава (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1559449353101), витребування із чужого незаконного володіння Полтавської спілки споживчих товариств на користь Фонду державного майна України громадського будинку, учбовий корпус А-2-3, площею 2161,5 кв.м., за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м. Полтава (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2300419153101), витребування із чужого незаконного володіння Споживчого товариства Актив на користь Фонду державного майна України нежитлових приміщень, площею 2235,5 кв.м. за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м. Полтава (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2300482353101).
		Як було встановлено вище, Споживче товариство Актив та Споживче товариство Полтавакоопцентр придбали вищевказане майно за договорами купівлі-продажу (відповідно, від 01.06.2022 та від 06.06.2022), укладеними з продавцем  Полтавською обласною спілкою споживчих товариств. 
		Вказані договори не було визнано недійсними в судовому порядку, також позивачем не доведено їх недійсності в силу закону  відповідних обставин не спростовано прокурором в ході розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції. 
		Тому посилання апелянта на те, що, на його думку, договори купівлі-продажу від 01.06.2022 та 06.06.2022 є недійсними, оскільки за ними відчужено об`єкт, що є пам`яткою історії та архітектури місцевого значення, колегія суддів не вважає належними аргументами з огляду на презумпцію правомірності правочину, встановлену ст.204 ЦК України, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Апелянт наполягає на тому, що наявність договору купівлі-продажу з відповідачем не є перешкодою для реалізації власником свого права на підставі ст. 388 ЦК України, якою встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		Стосовно вказаних доводів, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
		Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
		Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
		Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
		Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
		Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі "The former king of Greece and others v. Greece" (Колишній король Греції та інші проти Греції). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі "Трегубенко проти України").
		Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
		Принцип "належного урядування" не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу "належного урядування" оцінюється одночасно з додержанням принципу "пропорційності", при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення "справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини". Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.
		Про необхідність врахування вищевказаних критеріїв у їх сукупності зазначено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.12.2021 у справі № 924/454/20.
		За твердженням прокурора у позовній заяві в та в апеляційній скарзі у даній справі №917/1286/22, спірне майно вибуло з державної власності поза волею власника.
		Разом з тим, як було встановлено вище, відповідно до п. 1 рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих № 1086 від 06.12.1957 (том 2, а.с. 48, 49-50) Полтавській облспоживспілці передано коробку зруйнованого будинку по вул.Леніна, 16 для відбудови та побудови під учбовий корпус торгово-кооперативного технікуму за плату, оскільки у вказаному рішенні зобов`язано облспоживспілку сплатити на рахунок міськомунгоспу відповідну суму вартості коробки будівлі - 84641 крб.
		Доказів того, що вказаний правочин вчинено поза волею держави, прокурором не надано суду першої та апеляційної інстанції.
		Також, як уже зазначалося, в подальшому Полтавська обспоживспілка за власні кошти здійснила реконструкцію та добудову вказаної будівлі, внаслідок чого було фактично створено новий об`єкт нерухомості, на який облспоживспілка набула права власності як в силу вимог законодавства, чинного у п`ятдесяті та шістдесяті роки ХХ століття, так і у відповідності до ст. 331 ЦК України, згідно з якою право власності на новостворену річ набувається особою, яка її створила (збудувала).
		Тобто спірне майно у тій кількості та в тому вигляді, в якому прокурор просить його витребувати у другого, третього та четвертого відповідачів, ніколи не перебувало у державній власності. 
		В ході апеляційного провадження прокурор стверджував про бездіяльність Фонду державного майна України, який не вживав заходів щодо реєстрації спірного майна за державою та повернення його у державну власність. Разом з тим, прокурором не наведено посилань на фактичні та правові підстави для вжиття таких заходів.
		Відповідно, прокурором не доведено наявності підстав для застосування ст.388 ЦК України щодо витребування цього майна державою як у другого відповідача (власника майна), так і у третього і четвертого відповідачів (добросовісних набувачів), та відповідно, не доведено наявності легітимної мети для втручання у право власності вказаних осіб на спірне майно.
		Колегія суддів зазначає, що наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права (інтересу), але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав (інтересів) має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		Тобто, захисту підлягає наявний законний і порушений (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) такого інтересу та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушений інтерес, і чи цей інтерес порушено відповідачем.
		Захисту підлягають не теоретичні або примарні права, а права практичні та ефективні. При цьому, відсутність порушеного права (інтересу) встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
		Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
		Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
		Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
		Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
		Відповідну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 19.09.2023 у справі № 910/19668/21.
		У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18 зроблено висновок про стадійність захисту права, зокрема вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
		Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		У частині першій статті 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Згідно із частиною другою статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Отже, позивач, звертаючись до суду, на виконання у тому числі приписів статті 74 ГПК України, зобов`язаний довести наявність порушення його прав та законних інтересів, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав чи інтересів позивача.
		Відсутність порушеного права (інтересу) у позивача зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
		Вищенаведені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом, зокрема, у постанові від 14.09.2023 у справі № 906/402/22.
		З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про відмову в позові у даній справі, оскільки, як встановлено в ході її розгляду та не спростовано апелянтом:
		- прокурор не довів факту вибуття коробки зруйнованого будинку по вул.Леніна, 16 (згідно з рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих № 1086 від 06.12.1957) із власності держави поза волею останньої;
		- прокурор не надав доказів, із яких би вбачалося, що спірний об`єкт нерухомості (створений в результаті здійснених другим відповідачем за свої кошти будівельних робіт та введений в експлуатацію згідно з актами Державної приймальної комісії від 01.12.1959 та від 11.10.1968) будь-коли перебував або перебуває на теперішній час у власності держави.
		Тобто прокурором в ході розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції не доведено наявності порушення прав та законних інтересів держави, що підлягали б захисту в обраний ним спосіб.
		Суд апеляційної інстанції в ході даного провадження надав належну оцінку наявним у справі доказам та доводам сторін, водночас, керуючись Рішенням ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов`язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає із статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
		За результатами апеляційного провадження колегією суддів також не було встановлено зазначених у ч.4 ст.269 ГПК України обставин, а саме, наявності неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права в розумінні ч.2 ст.277 ГПК України або порушення норм процесуального права, які згідно з ч.3 цієї ж норми є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. 
		Відповідно до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи викладене та керуючись ст. 13, 269, п.1 ч.1 ст.275, ст.276, ст.282 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури залишити без задоволення.
		Рішення Господарського суду Полтавської області від 20.06.2023 у справі №917/1286/22  залишити без змін.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Повний текст постанови складено 02.10.2023 
		 
		 
		Головуючий суддя О.В. Шевель
		 
		 
		Суддя Я.О. Білоусова 
		 
		 
		Суддя О.О. Крестьянінов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...