Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 495/922/21 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.10.2023. Забезпечено надання загального доступу: 04.10.2023.
Дата набрання законної сили: 28.09.2023
Номер судового провадження: 51-269км23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12019160240002723

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		28 вересня 2023 року
		м. Київ
		справа № 495/922/21
		провадження № 51-269 км 23
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                   ОСОБА_1 ,
		суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю: 
		секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,
		прокурора                                       ОСОБА_5 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 01 вересня 2022 року й ухвалу Одеського апеляційного суду від 14 листопада 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019160240002723, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Великомар`янівка Білгород-Дністровського району Одеської області, зареєстрованого в тому ж населеному пункті ( АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 01 вересня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 164 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
		Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він з 05 листопада 2019 року до 31 грудня 2020 року, діючи умисно, злісно ухилився від сплати встановлених за рішеннями Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 21 січня 2015 року і від 12 березня 2019 року аліментів на утримання неповнолітніх дітей: дочок ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що призвело до виникнення заборгованості за вказаний період у розмірі 174 749,43 грн.
		Одеський апеляційний суд ухвалою від 14 листопада 2022 року залишив без змін вирок місцевого суду.
		Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить змінити судові рішення і пом`якшити призначене ОСОБА_7 покарання, а саме призначити його у виді громадських робіт на строк 80 годин. Вважає, що суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини кримінального провадження, неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність, оскільки не врахували, що останній мав реальні труднощі з працевлаштуванням, а тому несплата ним  коштів на утримання дітей не відповідає критерію злісного ухилення. Також захисник зазначає, що під час призначення ОСОБА_7 найсуворішого виду покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення місцевий суд не врахував, що він раніше не судимий і почав активно виконувати рішення суду, яким установлено його обов`язок сплачувати аліменти.
		Позиції інших учасників судового провадження
		Прокурор, який брав участь у провадженні в суді першої інстанції, у письмових запереченнях на касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 просить судові рішення щодо ОСОБА_7 як законні й обґрунтовані залишити без зміни, а скаргу - без задоволення.
		Прокурор ОСОБА_5 заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційних скарг і наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та  особі засудженого.
		Касаційний суд не вправі втручатися в рішення судів попередніх інстанцій із будь-яких інших підстав і виходить із фактичних обставин, встановлених ними.
		Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
		За встановлених фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 164 КК України кваліфіковані правильно. 
		Так, об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 164 КК України, є право неповнолітніх дітей на повноцінне життя і всебічний (фізичний, психічний і соціальний) розвиток.
		Предметом цього кримінального правопорушення є кошти, які за рішенням суду підлягають сплаті на утримання дітей.
		З об`єктивної сторони вищевказане кримінальне правопорушення може бути вчинене у формі злісного ухилення від сплати коштів на утримання дітей (аліментів), під яким законодавець розуміє будь-які діяння боржника, спрямовані на невиконання рішення суду, котрі призвели до виникнення заборгованості зі сплати таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за 3 місяці відповідних платежів (примітка до ст. 164 КК України). Такі діяння можуть виразитися як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку.
		Як видно з фактичних обставин кримінального провадження, установлених судами попередніх інстанцій, ОСОБА_7 , будучи обізнаним про зобов`язання сплачувати встановлені за рішеннями суду кошти на утримання дітей і попередженим про кримінальну відповідальність за злісне ухилення від сплати аліментів, без поважних причин, офіційно не працював, не вживав заходів для працевлаштування, не перебував на обліку в центрі зайнятості і не надавав матеріальної допомоги на утримання дітей, що призвело до виникнення заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 174 749,43 грн.
		Висновок про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за наведених обставин достатньо вмотивований і ґрунтується на доказах, отриманих у порядку, визначеному КПК, які були предметом безпосереднього дослідження суду першої інстанції, а саме на: показаннях законного представника неповнолітніх потерпілих ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_12 і ОСОБА_13 , судових рішеннях щодо встановлення аліментів, довідці державного виконавця про розмір заборгованості ОСОБА_7 зі сплати коштів на утримання дітей та інших документах.
		Аналіз зазначених доказів дозволив судам попередніх інстанцій чітко встановити обов`язки ОСОБА_7 зі сплати аліментів, які він повинен був виконати, але, діючи умисно, не виконав, що призвело до виникнення заборгованості.
		Водночас суди перевірили та обґрунтовано визнали неприйнятними доводи сторони захисту, аналогічні наведеним у касаційній скарзі захисника, про несплату ОСОБА_7 аліментів через неможливість працевлаштуватися водієм міжнародних перевезень після обмеження його права виїзду за межі України. Суди з`ясували, що  ОСОБА_7 за відсутності будь-яких об`єктивних перешкод не вчиняв жодних заходів для працевлаштування в межах України, а тому зазначені доводи є надуманими та не звільняють ОСОБА_7 від виконання своїх обов`язків щодо матеріального забезпечення неповнолітніх дітей. 
		З огляду на те, що жодними об`єктивними даними не підтверджено поважності причин чи вимушеності несплати аліментів, натомість з установлених у цьому кримінальному провадженні обставин видно, що умисні дії ОСОБА_7 фактично полягали у тривалому пасивному ігноруванні виконання покладених на нього обов`язків зі сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей, що призвело до виникнення заборгованості в зазначеному вище розмірі, таке діяння ОСОБА_7 свідчить саме про злісний характер ухилення від сплати аліментів.
		Отже, посилання в касаційній скарзі захисника на неправильне застосування судами закону України про кримінальну відповідальність під час засудження ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 164 КК України є неспроможними.
		Крім того, зазначені доводи сторони захисту, які є аналогічними доводам апеляційної скарги захисника, були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, який  належним чином перевірив їх і вмотивовано відхилив із посиланням на конкретні докази, досліджені місцевим судом, зазначивши відповідні підстави, з якими погоджується суд касаційної інстанції. Ухвала апеляційного суду є достатньо вмотивованою та обґрунтованою, її зміст відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, у ній наведено мотиви, з яких виходив цей суд, та положення закону, якими він керувався в ході постановлення рішення.
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 стверджує про невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості кримінального правопорушення і його особі через суворість. Однак ці доводи також є безпідставними.
		Згідно з приписами статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності і даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
		За приписами ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
		Під час визначення ступеню тяжкості кримінального правопорушення суд з`ясовує насамперед питання про те, до якої категорії тяжкості відносить закон вчинене в конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення в санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд у ході призначення покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження у їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
		Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність                      в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом видом і розміром покарання та тим видом                       і розміром покарання, яке би мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
		Матеріалами кримінального провадження щодо ОСОБА_7 підтверджено, що місцевий суд, із яким обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, дотримався загальних засад призначення покарання і навів у вироку підстави обрання його виду та розміру. 
		Так, ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, яке згідно з вимогами ст. 12 КК України є кримінальним проступком (санкція ч. 1 ст. 164 КК України передбачає покарання у виді громадських робіт на строк від 80 до 120 годин або арешт на строк до 3 місяців, або обмеження волі на строк до 2 років).
		Місцевий суд призначаючи ОСОБА_7 покарання дав належну оцінку ступеню тяжкості вчиненого кримінального проступку, виходячи не лише з визначених у ст. 12 КК України формальних критеріїв, а й з особливостей конкретного кримінального правопорушення. Зокрема, суд урахував характер і тривалість умисних суспільно небезпечних дій ОСОБА_7 та розмір заборгованості зі сплати встановлених за рішенням суду коштів на утримання трьох дітей.
		Суд також урахував дані про особу засудженого, який раніше не судимий, за місцем проживання характеризується посередньо, зобов`язань щодо утримання інших осіб, крім трьох неповнолітніх дітей, не має. 
		Обставин, що обтяжують або пом`якшують покарання, суд не встановив.
		З урахуванням усіх обставини, які за законом мають правове значення, належно умотивувавши своє рішення, дотримавшись принципу співмірності та індивідуалізації покарання, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_7 слід призначити покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, тобто не в максимальному розмірі, оскільки не втрачена можливість його виправлення у більш короткий строк. Колегія суддів Верховного Суду вважає призначене засудженому покарання в зазначеному виді й розмірі таким, що відповідає вимогам статей 50, 65 КК України. 
		У касаційній скарзі захисник просить врахувати, що ОСОБА_7 у 2021 році частково сплатив установлені за рішенням суду кошти на утримання дітей. Такі відомості позитивно характеризують ОСОБА_7 , однак саме собою часткове виконання рішення суду зі сплати аліментів після умисного довготривалого невиконання ОСОБА_7 своїх обов`язків, що призвело до виникнення заборгованості в значному розмірі, порушило права й інтереси неповнолітніх дітей, які потребують спеціальної охорони, піклування та утримання, що повинен забезпечувати саме він як батько, не можуть бути підставою для пом`якшення призначеного йому покарання.
		Інших переконливих аргументів, які би ставили під сумнів висновки судів попередніх інстанцій щодо міри покарання й обставин, які би за своїми якісно-кількісними характеристиками домінували над індивідуальною тяжкістю вчиненого кримінального правопорушення, тим самим нівелюючи його суспільну небезпеку, захисник у касаційній скарзі не навів.
		Правових підстав вважати призначене ОСОБА_7 покарання явно несправедливим через суворість немає.
		Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою безумовне скасування судових рішень, при розгляді кримінального провадження у суді касаційної інстанції не встановлено.
		За таких обставин касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.
		Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		у х в а л и в :
		Вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 01 вересня 2022 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 14 листопада 2022 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді
		 
		ОСОБА_1                                        ОСОБА_2                                      ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...