Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 916/3623/22 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; купівлі-продажу; поставки товарів, робіт, послуг; енергоносіїв.
Надіслано для оприлюднення: 04.10.2023. Зареєстровано: 05.10.2023. Забезпечено надання загального доступу: 06.10.2023.
Дата набрання законної сили: 04.10.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"04" жовтня 2023 р.           Справа№ 916/3623/22
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Яковлєва М.Л.
		суддів:            Гончарова С.А. 
		          Кравчука Г.А. 
		 
		 
		за участю секретаря судового засідання:           Гончаренка О.С.  
		 
		за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 04.10.2023  у справі №916/3623/22 (в матеріалах справи)
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні 
		матеріали апеляційної скарги           Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»
		на рішення           Господарського суду міста Києва від 28.06.2023, повний текст якого складений 10.07.2023
		у справі           № 916/3623/22 (суддя Спичак О.М.)
		за позовом          Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»
		до                    Товариства з обмеженою відповідальністю «Південь Енерго Збут»
		про                    стягнення 1  000  112,04 грн.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Позов заявлено про стягнення з відповідача збитків в сумі 1  000  112,04 грн., які становлять різницю між вартістю електричної енергії, яку позивач у періоди з 08.10.2021 по 31.10.2021 та  з 26.11.2021 по 31.12.2021  придбав у Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Збут Транс» за договором про постачання електричної енергії споживачу № 18-В від 25.03.2021 та вартістю такого ж обсягу електричної енергії за укладеним з відповідачем договором про постачання електричної енергії споживачу № 94-В від 05.05.2021.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що:
		- позивач звернувся до відповідача з заявою від 25.08.2021 про початок постачання електричної енергії з 01.10.2021 за договором про постачання електричної енергії споживачу № 94-В від 05.05.2021;
		- відповідач, отримавши від позивача заяву, узгодив її підписом уповноваженої особи та печаткою, проте 13.09.2021 від відповідача надійшов лист вих. №1009/1.2-1 від 10.09.2021 щодо усунення невідповідностей, викладених у заяві-приєднання, у якому відповідач повідомив позивача про те, що зі змісту договору, а також із специфіки правовідносин щодо постачання електричної енергії споживачу випливає, що заява від 25.08.2021  у розумінні Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312 за своєю суттю є заявою-приєднання, а відтак має бути укладена з дотриманням встановлених чинним законодавством вимог для такого документа;
		- вказані дії відповідача суперечать доктрині заборони суперечливої поведінки;
		- внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором про постачання електричної енергії споживачу № 94-В від 05.05.2021 в частині постачання електроенергії, позивач змушений був закуповувати електроенергію в іншого постачальника (Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Збут Транс») та при цьому сплачував ціну, вище за ту, яка була встановлена у договорі про постачання електричної енергії споживачу № 94-В від 05.05.2021.
		У відзиві на позов відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, пославшись на правомірність його дії щодо усунення невідповідностей у заяві позивача. При цьому, з огляду  на те, що вказані невідповідності усунуті не були, а заявка, де погоджено дату постачання електроенергії підписана не була, договір про постачання електричної енергії споживачу № 94-В від 05.05.2021 є неукладеним через недосягнення згоди по істотним умовам договору. Також, відповідач зауважив на тому, що договір з іншим постачальником було укладено раніше, ніж з відповідачем, та умови договору з іншим постачальником, в тому числі й щодо вартості товару, були погоджені раніше, а тому відсутній будь-який причинно-наслідковий зв`язок між поведінкою відповідача та збитками позивача.
		У відповіді на відзив позивач зауважив на тому, що:
		- у підписаній сторонами заявці  була погоджена дата початку постачання електричної енергії, а відтак твердження відповідача про те, що  договір про постачання електричної енергії споживачу № 94-В від 05.05.2021 є неукладеним є такими, що не відповідають дійсності;
		- позивач не мав наміру замовляти електричну енергію  у Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Збут Транс» за договором про постачання електричної енергії споживачу № 18-В від 25.03.2021, сам договір був укладений між апаратом управління ДП «АМПУ» та ТОВ «Енерго Збут Транс», а отримання електроенергії було вимушеною мірою.
		У запереченнях відповідач зазначив про те, що у укладеному з Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерго Збут Транс» договорі про постачання електричної енергії споживачу № 18-В від 25.03.2021 вартість електричної енергії була нижче ніж вартість, яка встановлена у договорі про постачання електричної енергії споживачу № 94-В від 05.05.2021, проте внаслідок підписання позивачем додаткових угод до договору про постачання електричної енергії споживачу № 18-В від 25.03.2021 її вартість була збільшена. Вказане свідчить про те, що підвищення цін за одиницю товару у договорі про постачання електричної енергії споживачу № 94-В від 05.05.2021 жодним чином не пов`язане з діями відповідача щодо непогодження дати постачання за договором про постачання електричної енергії споживачу № 94-В від 05.05.2021.
		У письмових поясненнях позивач зауважив на тому, що збільшення вартості електричної енергії за договором про постачання електричної енергії споживачу № 18-В від 25.03.2021 було вимушеною мірою, адже при відмові позивача підписувати відповідні додаткові угоди Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерго Збут Транс» припинило б постачання електричної енергії, а закуповувати останню позивач був би змушений у постачальника «останньої надії»  за значно вищою ціною.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі № 916/3623/22 у позові відмовлено.
		При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції дійшов висновку про те, що дії відповідача щодо усунення невідповідностей у заяві позивача не відповідають вимогам законодавства і ґрунтуються на хибних припущеннях, що заява, яка є додатком 1 до договору про постачання електричної енергії споживачу № 94-В від 05.05.2021, є за своєю суттю заявою-приєднання, так як вказана заява не має підстав розглядатися як заява-приєднання, оскільки договір про постачання електричної енергії споживачу № 94-В від 05.05.2021 укладено сторонами на умовах, відмінних від тих, що містяться у оприлюднених електропостачальником публічних комерційних пропозиціях.
		Суд першої інстанції відхилив доводи відповідача про неукладеність договору про постачання електричної енергії споживачу № 94-В від 05.05.2021  (так як не було погоджено дати початку постачання електроенергії), оскільки відповідно до п. 3.1 вказаного договору початком постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена у Заявці, яка є Додатком №1 до цього договору, а вказана умова договору повністю відповідає змісту п. 3.1 Примірного договору про постачання електричної енергії споживачу, що є Додатком №5 до Правил роздрібного ринку електричної енергії, які затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 №312.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки; шкоди; причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини), так як:
		- позивачем було паралельно проведено дві тендерні закупівлі з метою укладення  договорів про постачання електричної енергії споживачу - з відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерго Збут Транс» з подібними умовами постачання та однаковими строками дії;
		- ціни за одиницю електричної енергії, встановлені у договорі про постачання електричної енергії споживачу № 18-В від 25.03.2021 (укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерго Збут Транс») погоджені раніше, ніж ціни за одиницю електричної енергії, які встановлені у договорі, укладеному з відповідачем, а відтак заперечення відповідача про те, що у позивача були б наявні підстави для відшкодування збитків у тому разі, якщо договір про постачання електричної енергії споживачу № 18-В від 25.03.2021 був би укладений після дати укладення договору із відповідачем, тобто після 05.05.2021 є обґрунтованими;
		- першочергова ціна за 1 кВт*год за договором про постачання електричної енергії споживачу № 18-В від 25.03.2021 становила 1,63393 грн. без ПДВ, тобто була нижчою ніж ціна у договорі, укладеному між позивачем та відповідачем, проте  в подальшому ціна за договором про постачання електричної енергії споживачу № 18-В від 25.03.2021 була збільшена за взаємною згодою сторін шляхом укладення відповідних додаткових угод;
		- отже такі дії позивача та Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Збут Транс» щодо збільшення ціни товару за договором про постачання електричної енергії споживачу № 18-В від 25.03.2021 жодним чином не пов`язані з поведінкою відповідача та здійснені позивачем за власним бажанням і не знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку з поведінкою відповідача.
		Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі № 916/3623/22 та ухвалити нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Південь Енерго Збут» на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Чорноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрації морського порту Чорноморськ) 1  000  112,04 грн. збитків.
		У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи та при неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.
		У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, зауваживши на тому, що:
		- висновок суду, що позивач мав би право на відшкодування збитків за умови, якщо б договір про постачання електричної енергії споживачу № 18-В від 25.03.2021 за яким позивач вимушений був закуповувати електричну енергію був би укладений після 01.10.2021, тобто після того як відповідач відмовився від постачання електричної енергії, є некоректним та суперечить законодавству, так як позивач у заявах по суті в суді першої інстанції заявляв, що не мав наміру замовляти електричну енергію для Чорноморської філії ДП «АМПУ» у Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Збут Транс» за вказаним договором № 18-В-АМПУ-21 від 25.03.2021, а подання заявки  було вимушеною мірою, оскільки за умови належного виконання умов договору відповідачем, позивач здійснив би закупівлю електричної енергії виключно у відповідача;
		-  внаслідок неправомірних дій відповідача та відмови в постачанні електричної енергії для Чорноморської філії ДП «АМПУ» позивач опинився в ситуації за якої мав  або укласти додаткові угоди №1 та №2 з ТОВ «Енерго Збут Транс» та отримувати електричну енергію за запропонованими останнім тарифами або закуповувати електричну енергію у постачальника «останньої надії» за значно вищими тарифами, а відтак саме протиправні дії відповідача створили для позивача такі негативні наслідки і позивач із двох варіантів вимушений був обрати менш збитковий, однак така добросовісна поведінка позивача на думку суду стала підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, які позивач зазнав виключно через протиправну відмову відповідача виконувати умови договору;
		-  за умови, якщо б відповідач не порушив умови договору, позивач в незалежності від укладання додаткових угод №1 та №2 з ТОВ «Енерго Збут Транс», не подавав би заявку на постачання електричної енергії для Чорноморської філії ДП «АМПУ» та закуповував електричну енергію у відповідача;
		-  при цьому, при визначені розміру збитків слід також враховувати умови договору із відповідачем. Так, відповідно до 5.3.2 договору про постачання електричної енергії споживачу № 94-В-ЧФ-21 від 05.05.2021 звернутися з пропозицію про зміну ціни за одиницю  товару можливо не раніше, ніж через один місяць від дати початку постачання електричної енергії, а відповідно до п.5.5 - вартість (ціна) електричної енергії може бути змінена з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулися такі зміни, що буде відображено в додатковій угоді до договору. Тобто, умовами вказаного договору було передбачене, що за згодою сторін договору зможуть внести зміни у вартості електричної енергії у бік збільшення не раніше ніж після другого місяця фактичного початку постачання електричної енергії. Отже, з огляду на те, що позивачем та відповідачем погоджено здійснення постачання з 01.10.2021,  відповідач мав право поставити питання про збільшення ціни лише в листопаді 2021 року, однак такі зміни набрали би чинності з 01.12.2021. Вказане свідчить про те, що  в незалежності від ціни електричної енергії на ринку відповідач у відповідності до умов договору про постачання електричної енергії споживачу № 94-В від 05.05.2021  зобов`язаний був здійснювати постачання електричної енергії Позивачу в жовтні та листопаді 2021 року за ціною 1, 64392991307 грн. за 1 киловат (без ПДВ).
		Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2023, справу № 916/3623/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Гончаров С.А., Кравчук Г.А..
		З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2023 у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали справи № 916/3623/22, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/3623/22.
		23.08.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.
		У період із 07.08.2023 по 25.08.2023 головуючий суддя Яковлєв М.Л. перебував у відпустці. 
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі № 916/3623/22, розгляд апеляційної скарги призначено на 04.10.2023 о 14:15 год. 
		23.03.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому, з посиланням на ті ж самі обставини, що й в суді першої інстанції, просив  залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
		Станом на 04.10.2023 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.
		Позивач представників в судове засідання не направив, про причин неявки суду не повідомив.
		Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представника позивача за наявними матеріалами апеляційного провадження.
		Під час розгляду справи відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
		Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.
		 
		За результатами проведених відкритих торгів UA-2021-01-27-006746-c між відповідачем (постачальник) та позивачем (споживач) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №94-В-ЧФ-21 від 05.05.2021 (далі Договір 1), відповідно до умов якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії.
		За умовами Договору 1:
		- початком постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена у Заявці, яка є Додатком №1 до цього договору (п. 3.1);
		- споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до Специфікації (Додаток №2) (п. 5.1);
		- загальна ціна договору складає 25  416  471,60 грн. (п. 5.2);
		- споживач має право отримувати електричну енергію на умовах, зазначених у цьому договорі; отримувати відшкодування збитків від постачальника, понесених у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням постачальником своїх зобов`язань перед споживачем, відповідно до умов цього договору та чинного законодавства (п. 6.1);
		- постачальник зобов`язується відшкодовувати збитки, понесені споживачем, у випадку невиконання або неналежного виконання постачальником своїх зобов`язань за цим договором (п. 7.2);
		- цей договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2021 включно, а в частині здійснення розрахунків споживачем за фактично спожиту електричну енергіє до повного виконання зобов`язань (п. 13.1).
		Позивач звернувся до відповідача з заявою від 25.08.2021 про початок постачання електричної енергії з 01.10.2021 за Договором 1.
		В свою чергу, відповідач, отримавши від позивача заяву, узгодив її підписом уповноваженої особи та печаткою  та повернув позивачу з листом вих.№ 0309/1.2-3 від 03.09.2021.
		Втім, 13.09.2021 від відповідача надійшов лист вих.№1009/1.2-1 від 10.09.2021 щодо усунення невідповідностей, викладених у заяві-приєднання, у якому відповідач повідомив позивача про те, що зі змісту Договору 1, а також із специфіки правовідносин щодо постачання електричної енергії споживачу випливає, що у розумінні Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312 заява за своєю суттю є заявою-приєднання та, відповідно, має бути укладена з дотриманням встановлених чинним законодавством вимог для такого документа.
		Зокрема, як зазначив відповідач, позивачем (споживачем) не було включено до заяви наступну інформацію:
		- номер запису про право власності та реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно або назва, номер та дата видачі (підписання) документа, який підтверджує право користування об`єктом;
		- контакті дані (номер телефону, електронна пошта, поштова адреса для листування, тощо);
		- найменування чинного електропостачальника;
		- рахунок за фактично спожиту електричну енергію за попередній період, виставлений споживачу попереднім електропостачальником;
		- згоду на обробку персональних даних та використання їх для отримання інформації щодо споживача від адміністратора комерційного обліку.
		Тобто, позивачем не було надано документ, що підтверджував би право власності чи володіння споживача об`єктами, на які здійснюватиметься постачання електричної енергії за договором.
		Відповідач повідомив позивача, що з метою забезпечення дотримання вимог Правил споживачу необхідно внести зміни до заяви та повторно її надіслати постачальнику. В іншому випадку відповідач не зможе розпочати постачання електричної енергії з 01.10.2021.
		Листом вих. №2614/15-04-07 від 17.09.2021 позивач повідомив відповідача, що його вимоги є неаргументованими, невмотивованими, безпідставними, оскільки суперечать та не відповідають положенням норм ЦК  України, ГК України, Закону України «Про публічні закупівлі» та Правилам роздрібного ринку електричної енергії.
		Листом вих. №2109/1.2-5 від 21.09.2021 відповідач повторно повідомив позивача про необхідність подання зміненої заяви, в протилежному випадку відповідач не зможе постачати позивачу електроенергію з 01.10.2021.
		Листом вих. №2700/15-04-07 від 28.09.2021 позивач повторно відхилив пропозицію відповідача як необґрунтовану.
		Звертаючись до суду з цим позовом позивач зазначає про наступне.
		Внаслідок відмови відповідача від постачання електричної енергії за Договором 1 позивач змушений був здійснювати закупівлю електроенергії у Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Збут Транс» за вищою ціною, ніж передбачена у Договорі 1 між позивачем і відповідачем, а саме за ціною 1,76659 грн. без ПДВ за 1 кВт*год. та з 26.11.2021 - 1,91238 грн без ПДВ за 1 кВт*год, тоді як у Договорі 1, укладеному між позивачем і відповідачем, ціна електроенергії становить 1,64392991307 грн. без ПДВ за 1 кВт*год.
		Позивачем долучено до позовної заяви копію укладеного між позивачем (споживачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерго Збут Транс» (постачальник) договору про постачання електричної енергії споживачу №18-В-АМПУ-21 від 25.03.2021 (далі  Договір 2), який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником.
		За цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної електричної енергії (п. 2.1 Договору 2).
		31.10.2021 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерго Збут Транс» складено Акт №4000 про постачання електричної енергії на суму 2101865,46 грн; 30.11.2021 - Акт №4389 на суму 2835741,58 грн, 30.11.2021 - Акт №4390 на суму 432541,34 грн, 31.12.2021 - Акт №4418 на суму 4249763,51 грн, що разом становить 9  619  911,89 грн.
		При цьому, за спожитий обсяг електроенергії у вказаному періоді (4369409 кВт*год) на користь відповідача позивач би сплатив грошові кошти у розмірі 8  619  799,86 грн з ПДВ (4369509 кВт*год * 1,64392991307 грн. + 20%).
		Таким чином, як вказує позивач, внаслідок ухилення відповідача від виконання своїх зобов`язань за Договором №1  позивачем було переплачено грошові кошти у розмірі 1  000  112,04 грн., які позивач просить стягнути з відповідача.
		Доводи позивача та відповідача детально викладені вище.
		Суд першої інстанції, у задоволенні позовних вимог відмовив, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на наступне.
		Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є  правовідношення,  в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати  роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
		Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та  обов`язків, зокрема, є договори.
		Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Частиною 1 ст. 275 ЦК України  та ст.ст. 6, 7 ст. 276 ГК України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
		Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
		Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
		Згідно з нормами статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		Відносини між учасниками ринку електричної енергії регулюються Законом України «Про ринок електричної енергії», Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №312.
		Згідно з пунктом 3.1.7 ПРРЕЕ договір між електропостачальником та споживачем укладається, як правило, шляхом приєднання споживача до розробленого електропостачальником договору на умовах комерційної пропозиції, опублікованої електропостачальником. Якщо сторони досягли згоди щодо укладення договору на інших умовах, відмінних від тих, які містяться у комерційних пропозиціях, розміщених на офіційному сайті електропостачальника, договір укладається у паперовій формі. При цьому сторони можуть за взаємною згодою оформлювати додатки до договору, в яких узгоджуються організаційні особливості постачання електричної енергії. Такі додатки оформлюються у паперовій формі та підписуються обома сторонами.
		Як вірно встановлено судом першої інстанції застосування Заяви-приєднання до умов договору передбачено у разі укладення договору шляхом приєднання споживача до розробленого електропостачальником та оприлюдненого на сайті договору на умовах публічної комерційної пропозиції, опублікованої електропостачапьником.
		У зв`язку з цим, відповідно до положень пунктів 3.2.11 ПРРЕЕ, а також додатку 1 до Примірного договору про постачання електричної енергії споживачу, що є додатком 5 до ПРРЕЕ (далі - Примірний договір), до складу даних Заяви-приєднання має включатися інформація про обрану споживачем публічну комерційну пропозицію електропостачальника. У разі укладення договору на умовах, відмінних від тих, які містяться у комерційних пропозиціях, розміщених на офіційному сайті електропостачальника, - зобов`язання споживача подавати Заяву-приєднання не передбачене.
		Положеннями пункту 6.1.5 ПРРЕЕ, на які посилався відповідач у листі від 10.09.2021 №1009/1.2-1 (з вимогами до оформлення споживачем Заяви-приєднання), не передбачається надання споживачем Заяви-приєднання, у разі якщо сторони дійшли взаємної згоди укласти договір на умовах, які оприлюднені комерційні пропозиції електропостачальника. У такому випадку споживач має надати новому електропостачальнику передбачену пункту 6,1.5 ПРРЕЕ інформацію у повідомленні про намір укласти договір з новим електропостачальником.
		Крім того, положення пункту 6.1.5 ПРРЕЕ передбачають порядок дій учасників ринку під час процедури зміни електропостачальника за Ініціативою споживача, визначеної положеннями глави 6.1 ПРРЕЕ.
		Таким чином, положення пунктів 3.2.11 та 6.1.5 ПРРЕЕ, на які посилався електропостачальник (відповідач) у листі від 10.09.2021 №1009/1.2-1 (з вимогами до оформлення споживачем Заяви-приєднання), не поширюються на взаємовідносини між позивачем та відповідачем.
		За спірних умов сторони під час укладення договору мають керуватися вимогами ч. 4 ст. 179 ГК України, згідно з якими сторони можуть визначати зміст договору на основі, у тому числі, примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст.
		Так, передбачена Договором форма Заяви, яка є додатком 1 до Договору 1, не відповідає додатку 1 до Примірного договору (Заяві-приєднання) і по суті не має функціональних ознак заяви-приєднання, оскільки не передбачає здійснення споживачем приєднання до оприлюдненої форми договору та/або комерційної пропозиції. Передбачена Договором 1 Заява, яка є додатком 1 до договору, є однією з договірних умов, утвореною за згодою сторін шляхом зміни окремої умови, передбаченої примірним договором, а саме шляхом зміни форми і змісту додатку 1 до Примірного договору (Заяви-приєднання).
		При цьому, договір про постачання електричної енергії споживачу, згідно з пунктом 3.2.14 ПРРЕЕ, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, та вважається укладеним з дати відкриття особового рахунка за об`єктом споживача або внесення змін до такого особового рахунка, про що споживач інформується у передбаченому договором порядку.
		Згідно з наведеною у Зверненні інформацією сторони за підсумками відкритих торгів, проведених відповідно до вимог Закону України «Про публічні закупівлі», уклали Договір 1.
		Отже, умови Договору 1 визначені за згодою сторін, відображають їх волевиявлення, і мають виконуватися сторонами, як це передбачено положеннями Закону України «Про ринок електричної енергії» та підпунктом 1 пункту 5.2.2 ПРРЕЕ, а також підпункту 13 пункту 2.2 Ліцензійних умов з провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, затверджених постановою НКРЕКП від 27.12.2021 № 1469, згідно з якими постачальник електричної енергії зобов`язаний, у тому числі, укладати договори, обов`язкові для здійснення діяльності з постачання електричної енергії, та виконувати умови таких договорів.
		Отже, електропостачальник (відповідач) зобов`язаний виконати умову пункту 3.1 укладеного з споживачем (позивачем)  Договору 1 в частині початку постачання з дати, зазначеної у Заяві, яка є додатком 1 до Договору, а саме з 01.10.2021.
		Передбачена Договором 1 форма Заяви, яка є додатком 1 до Договору 1, не відповідає додатку 1 до Примірного договору (Заяві-приєднання) і по суті не має функціональних ознак заяви-приєднання, оскільки не передбачає здійснення споживачем приєднання до оприлюдненої форми договору та/або публічної комерційної пропозиції, а  є однією з договірних умов, утвореною за згодою сторін шляхом зміни окремої умови, передбаченої примірним договором, (як це дозволяється статтею 179 ГК України), а саме шляхом зміни форми і змісту додатку 1 до Примірного договору (Заяви-приєднання).
		З огляду на викладені вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що повідомлення електропостачальника ТОВ «Південь Енерго Збут» з вимогами щодо Заяви, яка є додатком 1 до Договору 1, не відповідає вимогам законодавства і ґрунтується на хибних припущеннях, що Заява, яка є додатком 1 до Договору 1, є за своєю суттю Заявою-приєднання, у той час, як така заява, не має підстав розглядатися як Заява-приєднання, оскільки Договір 1 укладено сторонами на умовах, відмінних від тих, що містяться у оприлюднених електропостачальником публічних комерційних пропозиціях та, з огляду на вказане відхилив заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, відносно того, що подана позивачем заява-приєднання не відповідала вимогам п.п. 6.1.5-6.1.7 Правил роздрібного ринку, з огляду на що відповідач не міг розпочати постачання електроенергії з 01.10.2021.
		За таких обставин доводи відповідача про неукладеність Договору 1 спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.
		Враховуючи обставини, які викладені вище, відповідач мав розпочати постачання електричної енергії позивачу за умовами Договору 1 з 01.10.2021, проте таких дій не вчинив чим порушив прийняті на  себе за таким договором зобов`язання.
		Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
		Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.
		Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. 
		Згідно зі ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
		Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
		Збитками є, 
		1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 
		2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
		Згідно статті 623 ЦК України:
		- боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ч. 1);
		- розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором;
		- збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення (ч. 3);
		- при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (ч. 4).
		Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.
		Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
		Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).
		Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
		Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
		Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.
		З матеріалів справи слідує, що, окрім укладеного з відповідачем  Договору 1, 25.03.2021 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерго Збут Транс» 25.03.2021 було укладено договір постачання електричної енергії споживачу №18-В-АМПУ-21 (далі Договір 2).
		Тобто, позивачем було паралельно проведено дві тендерні закупівлі з метою укладення  договорів про постачання електричної енергії споживачу - з відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерго Збут Транс» з подібними умовами постачання та однаковими строками дії, проте Договір 2 було укладено раніше за Договір 1.
		Таким чином, ціни за одиницю електричної енергії, встановлені у Договорі 2  (укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерго Збут Транс») погоджені раніше, ніж ціни за одиницю електричної енергії, які встановлені у Договорі 1.
		Слід окремо зауважити на тому, що першочергова ціна за 1 кВт*год за Договором 2 становила 1,63393 грн без ПДВ та була нижчою ніж ціна у Договорі 1.
		Однак, в подальшому ціна за 1 кВт*год за Договором 2  (укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерго Збут Транс») була збільшена за взаємною згодою сторін шляхом укладення відповідних додаткових угод (додаткові угоди № 1 від 08.10.2021, № 2 від 26.11.2021 та № 3 від 31.12.2021).
		Колегія суддів звертає увагу  позивача на тому, що його твердження про те, що він не мав наміру замовляти електричну енергію  у Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Збут Транс» за Договором 2, сам договір був укладений між апаратом управління ДП «АМПУ» та ТОВ «Енерго Збут Транс», а отримання електроенергії було вимушеною мірою не підтверджуються належними та допустимими доказами. При цьому, суд зауважити і на тому, що у випадку, якщо б позивач не мав наміру замовляти електричну енергію  у Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Збут Транс» за Договором 2, він мав достатньо часу з моменту укладення Договору 1 для відмови від Договору 2, проте таких дій не вчинив, що свідчить про його бажання виконувати умови такого договору.
		Слід окремо зауважити і на наступному.
		Стаття 215 ЦК України встановлює, що:
		- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1); 
		- недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.  У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2); 
		- якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3).
		За змістом ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
		Отже, ЦК України передбачає поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. Так, за ступенем недійсності правочину вони поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов.
		Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Відповідно до положень ч. 2 ст. 215 ЦК України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
		Правочини є безспірно нікчемними, якщо усувається оціночність їх сприйняття і абсолютно зрозуміло, що вони вчинені з таким порушенням закону, яке позначається як підстава їх нікчемності, тому ніякого спору виникнути не може. Нікчемний правочин як завідомо недійсний не підлягає виконанню. На нікчемність правочину мають право посилатися і вимагати в судовому порядку застосування наслідків його недійсності будь-які заінтересовані особи.
		У свою чергу оспорюваними є правочини, які ЦК України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.
		Таким чином, оспорюваним є правочин, який недійсний в силу визнання його таким судом на вимогу сторони чи заінтересованої особи. Оспорювані правочини викликають передбачені ними правові наслідки до тих пір, доки вони не оскаржені, однак якщо вони заперечуються (оскаржуються) стороною чи заінтересованою особою, то суд за наявності відповідних підстав визнає їх недійсними з моменту їх вчинення.
		На відміну від нікчемного оспорюваний правочин на момент вчинення породжує для його сторін цивільні права та обов`язки, тому припускається дійсним. Водночас порушення умов дійсності правочинів в момент вчинення, як вже зазначалося, надає можливість одній зі сторін чи заінтересованій особі звернутися до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним. Тобто якщо правочин не оспорюється, то є дійсним і створює відповідні юридичні наслідки. 
		Вказаний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19.
		Частиною 1 ст. 233 ЦК України встановлено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
		Законодавством не встановлено, що укладення правочину під впливом тяжкої обставини має наслідком нікчемність такого договору, тобто такий правочин є оспорюваним і до  визнання його недійсним в судовому порядку, з огляду на приписи статті 204 ЦК України, яка  встановлює презумпцію правомірності правочину, вказаний правочин є дійсним і створює відповідні юридичні наслідки.
		Колегія суддів зазначає про те, що правочини щодо зміни вартості  за 1 кВт*год за Договором 2  (додаткові угоди № 1 від 08.10.2021, № 2 від 26.11.2021 та № 3 від 31.12.2021) не визнані недійсними, як такі, що укладені під впливом тяжкої обставини, а відтак, виходячи з положень ч. 1  ст. 627 ЦК України, яка встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, не можуть бути визнані колегією суддів як такі, що укладені позивачем не добровільно. 
		З огляду на вказане слід зауважити і на тому, що у випадку визнання правочинів щодо зміни вартості  за 1 кВт*год за Договором 2  (додаткові угоди № 1 від 08.10.2021, № 2 від 26.11.2021 та № 3 від 31.12.2021) недійсними, як таких, що укладені під впливом тяжкої обставини, позивач буде мати право на застосування правових наслідків недійсності правочину.
		Отже, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про те, що дії позивача та Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Збут Транс» щодо збільшення ціни товару за Договором 2 жодним чином не пов`язані з поведінкою відповідача та здійснені позивачем за власним бажанням і не знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку з поведінкою відповідача.
		З огляду на досліджені документальні докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки; шкоди; причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини) та, відповідно, про відсутність підстав для стягнення з відповідача збитків в сумі 1  000  112,04 грн.. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.
		Щодо інших аргументів сторін колегія суддів  зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
		Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи. 
		Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
		Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі № 916/3623/22, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
		Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» задоволенню не підлягає.
		Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта. 
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі № 916/3623/22 залишити без задоволення.
		2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі № 916/3623/22 залишити без змін.
		3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
		4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 916/3623/22.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
		 
		Повний текст судового рішення складено 04.10.2023. 
		 
		 
		Головуючий суддя                                                            М.Л. Яковлєв 
		 
		Судді                                                                                С.А. Гончаров
		 
		                                                                                Г.А. Кравчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...