Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 440/8103/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на доступ до публічної інформації.
Надіслано для оприлюднення: 05.10.2023. Зареєстровано: 06.10.2023. Забезпечено надання загального доступу: 09.10.2023.
Дата набрання законної сили: 05.10.2023
Номер судового провадження: 5136/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		05 жовтня 2023 р. Справа № 440/8103/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
		Суддів: Присяжнюк О.В. , Бартош Н.С. ,
		розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2022, головуючий суддя І інстанції: К.І. Клочко, м. Полтава, повний текст складено 01.12.22 по справі № 440/8103/22
		за позовом  ОСОБА_1 
		до Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради 
		про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:
		- визнати протиправними дії Управління житлово-комунального господарства Виконавчого комітету Полтавської міської ради щодо відмови надати ОСОБА_1 публічну інформацію, що запитувалися, а саме: належним чином засвідчені копії актів виконаних робіт (наданих послуг) та додатків до них, за період 01.01.2020 -31.12.2020, що складені в зв`язку з виконанням договору № 1 на послуги з утримання в належному санітарно- технічному стані об`єктів благоустрою, зелених насаджень, у т.ч. утримання вулично- дорожньої мережі міста Полтави, укладеного між Управлінням житлово-комунального господарства Виконавчого комітету Полтавської міської Ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДБК КВАНТ» від 10.01.2020.; належним чином засвідчені копії актів виконаних робіт (наданих послуг) та додатків до них, за період 01.01.2021 - 31.12.2021, що складені в зв`язку з виконанням ТОВ «ДБК КВАНТ» та/або іншими підрядниками, робіт (надання послуг) з утримання в належному санітарно-технічному стані об`єктів благоустрою, зелених насаджень, у т.ч. утримання вулично-дорожньої мережі міста Полтави;
		- зобов`язати Управління житлово-комунального господарства Виконавчою комітету Полтавської міської ради надати протягом п`яти робочих днів із дня набрання чинності рішенням суду, ОСОБА_1 , публічну інформацію, шо запитувалися, а саме: належним чином засвідчені копії актів виконаних робіт (наданих послуг) та додатків до них, за період 01.01.2020 - 31.12.2020, що складені в зв`язку з виконанням договору № 1 на послуги з утримання в належному санітарно-технічному стані об`єктів благоустрою, зелених насаджень, у т.ч. утримання вулично-дорожньої мережі міста Полтави, укладеного між Управлінням житлово-комунального господарства Виконавчою комітету Полтавської міської Ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДБК КВАНТ» від 10.01.2020; належним чином засвідчені копії актів виконаних робіт (наданих послуг) та додатків до них, за період 01.01.2021 - 31.12.2021, що складені в зв`язку з виконанням ТОВ «ДБК КВАНТ» та/або іншими підрядниками, робіт (надання послуг) з утримання в належному санітарно-технічному стані об`єктів благоустрою, зелених насаджень, у т.ч. утримання вулично-дорожньої мережі міста Полтави.
		Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2022 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
		ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу , вважає , що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, таким, що прийнято з порушеннями норм матеріального та процесуального права. При винесенні рішення судом надано невірну оцінку фактичним обставинам справи, що фактично призвело до прийняття незаконного рішення. Вказує , що , відмова у наданні інформації є обґрунтованою у пазі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини. Зазначає, що інформація подана відповідачем в листі від 26.01.2022р. не відповідає дійсності, оскільки положення Договору № 4 від 18.05.2021р. не містять застережень щодо неможливості надання інформації по виконанню умов даного договору третім особам. Вважає, що судом не було встановлено факту порушення права позивача на отримання інформації. Порушення права мало місце, оскільки позивач звернувся до відповідача (20.01.2022р.) та відповідно отримав письмову відмову (26.01.2022р.) у наданні інформації, ще до моменту вилучення (17.02.2022р.) запитуваної документації в рамках кримінального провадження № 12022170420000036 від 06.01.2022р. Тобто порушення права Відповідача мало місце до моменту нібито набуття запитуваною інформацією якогось статуту в рамках кримінального провадження № 12022170420000036 від 06.01.2022р. Посилаючись на обставини та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі , просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2022р. та прийняти нове рішення, у відповідності до якого задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Стягнути із Відповідача на користь Позивача судові витрати.
		Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
		Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення та довідками про доставку електронного листа.
		Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Колегія суддів, вислухавши суддюдоповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що 18.01.2022 позивач звернувся до відповідача із запитом на отримання публічної інформації, а саме просив направити на адресу позивача належним чином засвідчені копії актів виконаних робіт (наданих послуг) та додатків до них, за період 01.01.2020 -31.12.2020, що складені в зв`язку з виконанням договору № 1 на послуги з утримання в належному санітарно- технічному стані об`єктів благоустрою, зелених насаджень, у т.ч. утримання вулично- дорожньої мережі міста Полтави, укладеного між Управлінням житлово-комунального господарства Виконавчого комітету Полтавської міської Ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДБК КВАНТ» від 10.01.2020; належним чином засвідчені копії актів виконаних робіт (наданих послуг) та додатків до них, за період 01.01.2021 - 31.12.2021, що складені в зв`язку з виконанням ТОВ «ДБК КВАНТ» та/або іншими підрядниками, робіт (надання послуг) з утримання в належному санітарно-технічному стані об`єктів благоустрою, зелених насаджень, у т.ч. утримання вулично-дорожньої мережі міста Полтави.
		Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради листом від 26.01.2022 повідомило позивача про те, що Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради не отримало попередньої згоди на передачу копії документів щодо виконання договору третій особі, що унеможливлює на даний час надання копій запитуваних документів.
		Позивач не погодився з такою відповіддю та звернувся до суду з позовом.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того , що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність прийнятого рішення.
		Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.
		Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно ст.40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
		Реалізацію вказаного права громадянами України закріпленого у статті 40 Конституції України права регламентовано Законом України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 року №2939-VI (далі - Закон №2939-VI) та Законом України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 року №393/96-ВР (далі - Закон №393/96-ВР).
		Також Законом України «Про інформацію» від 02.10.1992 №2657-XII врегульовано відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.
		Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про інформацію" кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
		Статтею 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
		Отже, визначальною ознакою публічної інформації є те, що це заздалегідь готовий, зафіксований на певному матеріальному носієві продукт, отриманий або створений суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків.
		Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти.
		Отже, Закон України «Про доступ до публічної інформації» не регулює відносин зі створення публічної інформації; предметом його регулювання є діяльність з приводу інформації, яка вже існує (створена, отримана, знаходиться у володінні) на момент виникнення конкретних інформаційних відносин з приводу неї. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року по справі № 359/6551/17 (адміністративне провадження №К/9901/51067/18).
		Статтею 5 Закону №2939-VI, зокрема, передбачено забезпечення доступу до інформації, шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
		Згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
		Таким чином, нормамизаконів України «Про доступ до публічної інформації» та «Про інформацію» передбачено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
		Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
		Відповідно до статті 7 названого Закону конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону. Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
		Отже, можливість віднесення інформації до конфіденційної, таємної чи службової не слід розуміти як єдину достатню підставу для обмеження доступу до конкретної інформації, що містить ознаки будь-якого із названих видів інформації.
		Запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини 2 статі 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
		Колегія суддів звертає увагу на те, що положення частини другої статті 6 України «Про доступ до публічної інформації» передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 цього Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженою лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі «трискладового тесту».
		Частиною п`ятою статті 6 Закону №2939-VІ визначено, що не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов`язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України "Про державну таємницю"), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно (крім випадків, передбачених частиною другою статті 23 Закону України "Про основи національного спротиву").
		Статтею 12 Закону №2939-VІ встановлено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
		Відповідно до частин 1, 2 статті 13 Закону №2939-VІ розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:
		1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання;
		2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
		3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків;
		4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них;
		5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.
		До розпорядників інформації, зобов`язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб`єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).
		Частиною четвертою статті 13 Закону №2939-VІ визначено, що усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
		Згідно з частиною першою статті 19 Закону №2939-VІ запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
		Частиною другою статті 19 Закону №2939-VІ визначено, що запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
		Відповідно до частини третьої статті 19 Закону №2939-VІ запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.
		Частинами 4, 5 статті 19 Закону №2939-VІ встановлено, що письмовий запит подається в довільній формі.
		Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
		Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі, встановлені шляхом застосування «трискладового тесту». Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з наведених вище трьох підстав означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою. 
		Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року по справі №9901/510/18 (провадження №11-840заі18).
		Таким чином, відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини. 
		Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18 липня 2019 року по справі №554/11837/14-а (адміністративне провадження №К/9901/1256/18).
		З матеріалів справи вбачається , що позивач звернувся до відповідача саме із запитом на отримання публічної інформації та просив направити на адресу позивача належним чином засвідчені копії актів виконаних робіт (наданих послуг) та додатків до них, за період 01.01.2020 -31.12.2020, що складені в зв`язку з виконанням договору № 1 на послуги з утримання в належному санітарно- технічному стані об`єктів благоустрою, зелених насаджень, у т.ч. утримання вулично- дорожньої мережі міста Полтави, укладеного між Управлінням житлово-комунального господарства Виконавчого комітету Полтавської міської Ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДБК КВАНТ» від 10.01.2020; належним чином засвідчені копії актів виконаних робіт (наданих послуг) та додатків до них, за період 01.01.2021 - 31.12.2021, що складені в зв`язку з виконанням ТОВ «ДБК КВАНТ» та/або іншими підрядниками, робіт (надання послуг) з утримання в належному санітарно-технічному стані об`єктів благоустрою, зелених насаджень, у т.ч. утримання вулично-дорожньої мережі міста Полтави.
		За змістом статей 7, 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Вказана інформація може бути обмежена у доступі лише при дотриманні вимог, визначених частиною другою статті 6 Закону України N 2939-VI.
		З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів дійшла висновку, що послуги з утримання в належному санітарно- технічному стані об`єктів благоустрою, зелених насаджень, у т.ч. утримання вулично- дорожньої мережі міста Полтави здійснюється за рахунок бюджетних коштів, тобто, запитувана публічна інформації стосується розпорядження бюджетними коштами , а тому інформація, пов`язана з виконанням умов договору, на який посилається відповідач, не є конфіденційною та підлягає наданню на запит, оскільки доступ до такої інформації вже санкціонований законом і не потребує згоди сторін, які підписали такий договір.
		Доводи відповідача про те, що запитувана позивачем інформація містить комерційну таємницю та може бути надана лише безпосередньо підприємством, якому вона належить, та посилання суду на неотримання відповідачем попередньої згоди на передачу копії документів , колегія суддів вважає необґрунтованими з підстав, зазначених вище.
		Крім того, ані в листі Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради від 26.01.2022, ані в ході розгляду цієї справи відповідачем не наведено жодного обґрунтування про те, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної позивачем інформації, у чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості її знати.
		Також, є помилковим врахування судом першої інстанції постанови Верховного суд від 1 квітня 2020 року у справі №806/3155/17(де позивач також просив інформацію про прізвище, ім`я та по-батькові слідчого та прокурора як процесуального керівника у кримінальному провадженні), оскільки на противагу цій справі, обставини, які формують зміст цих правовідносин і впливають на застосування норм права, є відмінними та не є тотожніми.
		Згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 30.01.2019 року по справі № 755/10947/17, під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію.
		Колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи, адже це не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права, а вказує на відмінність обставин та доказової бази.
		Крім того , лист листі Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради від 26.01.2022 не містить посилань про наявність кримінального провадження № 12022170420000036 від 06.01.2022 та наведене не було підставою для відмови у наданні публічної інформації на запит ОСОБА_1 від 18.01.22.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку , що відповідач протиправно відмовив позивачу у наданні запитуваної інформації, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.
		Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин та норма законодавства, що призвело до неправильного вирішення справи.
		Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
		Керуючись принципом верховенства права, гарантованим ст. 8 Конституції України та ст. 6 КАС України, суд на підставі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Так, суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
		Колегія суддів наголошує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
		Така правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 08.11.2019 по справі № 227/3208/16-а.
		Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
		Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
		Згідно з положеннями Рекомендації Комітету міністрів ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
		Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.
		На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
		Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
		Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
		Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що належним способом захисту прав ОСОБА_1 є визнання протиправними дії Управління житлово-комунального господарства Виконавчого комітету Полтавської міської ради , що виявилася у відмові в наданні ОСОБА_1 публічної інформації на запит від 18.01.2022 - належним чином засвідчені копії актів виконаних робіт (наданих послуг) та додатків до них, за період 01.01.2020 -31.12.2020, що складені в зв`язку з виконанням договору № 1 на послуги з утримання в належному санітарно- технічному стані об`єктів благоустрою, зелених насаджень, у т.ч. утримання вулично- дорожньої мережі міста Полтави, укладеного між Управлінням житлово-комунального господарства Виконавчого комітету Полтавської міської Ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДБК КВАНТ» від 10.01.2020.; належним чином засвідчені копії актів виконаних робіт (наданих послуг) та додатків до них, за період 01.01.2021 - 31.12.2021, що складені в зв`язку з виконанням ТОВ «ДБК КВАНТ» та/або іншими підрядниками, робіт (надання послуг) з утримання в належному санітарно-технічному стані об`єктів благоустрою, зелених насаджень, у т.ч. утримання вулично-дорожньої мережі міста Полтави та зобов`язання Управління житлово-комунального господарства Виконавчою комітету Полтавської міської ради розглянути протягом п`яти робочих днів із дня набрання чинності рішенням суду запит ОСОБА_1 про отримання публічної інформації від 18.01.2022 та надати відповідну публічну інформацію, з урахуванням висновків суду, наведених у рішенні.
		Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
		Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
		Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
		За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
		Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.
		В силу приписів ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Згідно з ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Отже, відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України слід стягнути на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору, а саме за подання позову - 992,40 грн. та за подання апеляційної скарги - 1488,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради. 
		Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу задовольнити.
		Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2022 по справі № 440/8103/22 скасувати.
		Прийняти нове судове рішення , яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
		Визнати протиправними дії Управління житлово-комунального господарства Виконавчого комітету Полтавської міської ради , що виявилася у відмові в наданні ОСОБА_1 публічної інформації на запит від 18.01.2022 - належним чином засвідчені копії актів виконаних робіт (наданих послуг) та додатків до них, за період 01.01.2020 -31.12.2020, що складені в зв`язку з виконанням договору № 1 на послуги з утримання в належному санітарно- технічному стані об`єктів благоустрою, зелених насаджень, у т.ч. утримання вулично- дорожньої мережі міста Полтави, укладеного між Управлінням житлово-комунального господарства Виконавчого комітету Полтавської міської Ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДБК КВАНТ» від 10.01.2020.; належним чином засвідчені копії актів виконаних робіт (наданих послуг) та додатків до них, за період 01.01.2021 - 31.12.2021, що складені в зв`язку з виконанням ТОВ «ДБК КВАНТ» та/або іншими підрядниками, робіт (надання послуг) з утримання в належному санітарно-технічному стані об`єктів благоустрою, зелених насаджень, у т.ч. утримання вулично-дорожньої мережі міста Полтави .
		Зобов`язати Управління житлово-комунального господарства Виконавчою комітету Полтавської міської ради розглянути протягом п`яти робочих днів із дня набрання чинності рішенням суду запит ОСОБА_1 про отримання публічної інформації від 18.01.2022 та надати відповідну публічну інформацію, з урахуванням висновків суду, наведених у рішенні.
		Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору, а саме за подання позову - 992,40 грн. та за подання апеляційної скарги - 1488,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради. 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
		Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис)  (підпис) О.В. Присяжнюк   Н.С. Бартош

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...