Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/34076/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 06.10.2023. Забезпечено надання загального доступу: 06.10.2023.
Дата набрання законної сили: 25.09.2023
Номер судового провадження: 61-2743ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем  України
		25 вересня 2023 року
		м. Київ
		справа № 127/34076/21
		провадження № 61-2743св23
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідачі: держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Вінницька обласна прокуратура,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 листопада 2022 року у складі судді Вохмінової О. С. та постанову Вінницького апеляційного суду від 24 січня 2023 року у складі колегії суддів: Стадника І. М., Сопруна В. В., Матківської М. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про відшкодування з держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Вінницької обласної прокуратури моральної шкоди.
		На обґрунтування позову посилався на те, що 28 вересня 2011 року стосовно нього було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
		Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 02 вересня 2014 року його визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, та засуджено до покарання у виді позбавлення волі, запобіжний захід змінено на тримання під вартою.
		Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 23 квітня 2015 року вирок суду першої інстанції скасовано, запобіжний захід щодо нього змінено на підписку про невиїзд, справа направлена на новий судовий розгляд.
		Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2020 року його було виправдано за частиною третьою статті 368 КК України у зв`язку з недоведеністю винуватості.
		Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26 січня 2021 року вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2020 року залишено без змін.
		Отже, з моменту порушення щодо нього кримінального провадження до дня набрання виправдувальним вироком законної сили, він знаходився під слідством з 28 вересня 2011 року до 26 січня 2021 року, та 7 місяців 21 день перебував під вартою.
		Через безпідставне звинувачення у вчиненні злочину він був незаконно засуджений до позбавлення волі, втратив роботу, повагу знайомих, дружина розірвала з ним шлюб, він втратив нормальні життєві зв`язки, що вимагало додаткових зусиль для організації та налагодження його життя. Душевні страждання також викликані тривалим досудовим розслідуванням, судовим розглядом справи, під час якого він був вимушений доводити свою невинуватість, вислуховувати представника обвинувачення, який, незважаючи на очевидність безпідставного притягнення позивача до кримінальної відповідальності, намагався довести його вину і вимагав призначення покарання. З огляду на зазначене йому завдано моральної шкоди.
		З урахуванням наведеного просив стягнути на його користь з Державної казначейської служби України: на відшкодування моральної шкоди за час перебування під вартою (7 місяців) - 1 114 344,00 грн; на відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним проведенням оперативно-розшукових заходів - 50 000,00 грн; моральну шкоду за час перебування під слідством та судом (105 місяців) - 703 500,00 грн, а всього 1 867 844,00 грн. Також просив стягнути судові витрати: на професійну правничу допомогу - 10 000,00 грн, за оплату вартості судово-психологічної експертизи - 15 101,60 грн.
		Короткий зміст рішень судів
		Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 листопада 2022 року позов задоволено частково.
		Стягнено з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 750 400,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що здійснення провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за частиною третьою статті 368 КК України і виправдання у зв`язку з недоведеністю його винуватості свідчить про незаконні дії посадових осіб прокуратури Вінницької області, які ініціювали та здійснювали вказане провадження. Кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 тривало більше дев`яти років, протягом цього часу проводились оперативно-розшукові заходи, до ОСОБА_1 були застосовані запобіжні заходи, у тому числі тримання під вартою, внаслідок чого він був ізольованим від суспільства, що є надзвичайною мірою впливу на особу та вплинуло на його життя. Крім того, позивач втратив авторитет серед оточуючих, роботу, сім`ю, нормальні життєві зв`язки, змушений був доводити свою невинуватість, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, що є підставою для відшкодування моральної шкоди.
		Вирішуючи питання щодо розміру моральної шкоди, суд врахував висновок експерта, а також конкретні обставини цієї справи, характер незаконних дій працівників органу прокуратури, ступінь негативного впливу на життя та свідомість позивача як факту безпідставного кримінального переслідування в цілому, так і факту тривалого утримання позивача під вартою, глибину його душевних страждань, неможливість довгий час відновити свої права, тривалість кримінального провадження з 28 вересня 2011 року до 26 січня 2021 року (112 місяців), вимоги розумності, справедливості, а також співмірності, та дійшов висновку, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди необхідно визначити у розмірі 750 400,00 грн (112 ? 6 700,00 грн = 750 400,00 грн).
		Постановою Вінницького апеляційного суду від 24 січня 2023 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 листопада 2022 року залишено без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у ОСОБА_1 внаслідок його незаконного притягнення до кримінальної відповідальності і подальшого виправдання у зв`язку з недоведеністю його винуватості виникло право на відшкодування моральної шкоди.
		Вирішуючи питання щодо розміру моральної шкоди, суд першої інстанції, з урахуванням висновку експерта, а також характеру вчинених щодо позивача незаконних дій, ступеню негативного впливу на життя та свідомість позивача як факту безпідставного кримінального переслідування в цілому, так і факту його тривалого утримання під вартою, глибини душевних страждань позивача, тривалої неможливості відновити свої права, тривалості кримінального провадження, вимог розумності, справедливості та співмірності, дійшов правильного висновку щодо розміру грошового відшкодування моральної шкоди, визначивши його у розмірі 750 400,00 грн.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг 
		У лютому 2023 року перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не встановили незаконності дій органів досудового розслідування та прокуратури в порядку, визначеному кримінально-процесуальним законом, тому відсутні підстави для висновку суду, що виправдання позивача свідчить про незаконність дій посадових осіб прокуратури та, що наявні підстави для відшкодування шкоди. 
		Позивач не надав належних доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди, не довів наявність жодного з елементів складу цивільно-правової відповідальності щодо завдання моральної шкоди, як і самого факту моральної шкоди, причинного зв`язку між шкодою та протиправними діяннями відповідачів. Суди не врахували поведінки позивача на досудовому розслідуванні та під час судового розгляду, зокрема те, що він спочатку частково визнав свою вину, а в судовому засіданні 26 серпня 2014 року під час дебатів пояснив суду, що вину він не визнає. Така поведінка позивача під час досудового розслідування і судового розгляду кримінальної справи судом першої інстанції вводила орган досудового розслідування в оману та перешкоджала встановленню дійсних обставин справи.
		Також просив розгляд справи здійснювати за участю представника прокуратури. 
		Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, від 31 серпня 2022 року у справі № 756/10060/17, у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 761/7165/17, від 02 вересня 2020 року у справі № 607/8203/18.
		У травні 2023 року надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких ОСОБА_1 просить касаційну скаргу першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		На обґрунтування відзивів посилається на те, що висновок відповідача щодо необґрунтованості підстав для відшкодування шкоди у зв`язку з відсутністю факту незаконності дій державних органів спростовується висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, відповідно до якого закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібного такими визнавати. У цій справі суд виніс виправдувальний вирок, що підтверджує наявність незаконних дій, а тому є підстави для відшкодування моральної шкоди.
		Висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними із правовідносинами у цій справі.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2023 року відкрито провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзивів на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з огляду на таке.
		Встановлені судами обставини
		Суди попередніх інстанцій встановили, що 28 вересня 2011 року на підставі постанови слідчого в органах внутрішніх справ відділу нагляду за виконанням законодавства у сфері запобігання і протидії корупції та досудовим слідством прокуратури Вінницької області стосовно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
		Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 02 вересня 2014 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України (у редакції закону від 07 квітня 2011 року), та призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах строком на 3 роки з конфіскацією майна, з позбавленням спеціального звання старший лейтенант міліції. Запобіжний захід ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили змінено з підписки про невиїзд на тримання під вартою, взявши його під варту в залі суду після проголошення вироку.
		Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 23 квітня 2015 року вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 02 вересня 2014 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та окрему постанову від 08 вересня 2014 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд. Запобіжний захід щодо ОСОБА_1 змінено на підписку про невиїзд. ОСОБА_1 звільнено 
		з-під варти в залі суду.
		Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2020 року ОСОБА_1 виправдано за частиною третьою статті 368 КК України у зв`язку з недоведеністю його винуватості у скоєнні злочину.
		Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26 січня 2021 року вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2020 року щодо ОСОБА_2 за частиною третьою статті 368 КК України та ОСОБА_1 за частиною третьою статті 368 КК України - залишено без змін.
		Кримінальне переслідування стосовно ОСОБА_1 тривало з 28 вересня 2011 року (порушення кримінальної справи) до 26 січня 2021 року (набрання виправдувальним вироком законної сили), всього 112 місяців, з яких 7 місяців ОСОБА_1 перебував під вартою.
		Відповідно до висновку судової психологічної експертизи від 20 липня 2022 року № 2639/22-21 факт перебування ОСОБА_1 під вартою у період з 02 вересня 2014 року до 23 квітня 2015 року був психотравмуючим для нього. ОСОБА_1 внаслідок перебування під вартою у період з 02 вересня 2014 року до 23 квітня 2015 року завдано страждань (моральної шкоди). Кількісний еквівалент моральної шкоди (моральних страждань), завданої ОСОБА_1 може становити 166,32 мінімальних заробітних плат, розмір яких приймається рівним розміру мінімальної заробітної плати в Україні, прийнятої на момент винесення рішення судом.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Задовольняючи позов частково, суди виходили з того, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, оскільки він тривалий час перебував під слідством та судом за підозрою і звинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, що встановлено виправдувальним вироком суду.
		Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
		Відповідно до пункту 2 частини другої статті 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
		Згідно з частинами першою, другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
		Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
		Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України). Цим законом є Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).
		Відповідно до статті 1 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
		Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України № 266/94-ВР у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
		Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини перша, п`ята, шоста статті 4 Закону № 266/94-ВР).
		Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України № 266/94-ВР розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
		Тому суд повинен з`ясувати усі доводи позивача, наведені ним на обґрунтування як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір відшкодування моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
		Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
		Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (див. постанову Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 751/4400/21 (провадження 
		№ 61-4717св22)).
		Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Вирішуючи спір, встановивши, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що внаслідок повідомлення про підозру, затримання, застосування запобіжного заходу, порушення звичайних життєвих зв`язків позивачеві завдано моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі постановленого щодо нього виправдувального вироку суду.
		Визначаючи розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що період, за який позивачеві відшкодовується моральна шкода, необхідно розраховувати з 28 вересня 2011 року до 26 січня 2021 року (112 місяців), тому розмір завданої позивачеві моральної шкоди відповідно до статті 13 Закону № 266/94-ВР не може становити менше ніж 750 400,00 грн (112 місяців х 6 700,00 грн).
		Отже, враховуючи встановлені судами обставини справи, особливості впливу події незаконного притягнення до кримінальної відповідальності на позивача, ступінь тяжкості пред`явленого йому обвинувачення, тривалість перебування позивача під судом і слідством (112 місяців), глибину душевних страждань позивача, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили розмір моральної шкоди у 750 400,00 грн, що є достатнім для компенсації позивачу негативних наслідків морального характеру.
		Аргументи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, від 31 серпня 2022 року у справі № 756/10060/17, у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 761/7165/17, від 02 вересня 2020 року у справі № 607/8203/18, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від°04°липня 2023°року у справі № 373/626/17 (провадження № 14-201цс21) зазначено, що «у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин. Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини). Самі по собі предмети позовів і сторони справ можуть не допомогти встановити подібність правовідносин ні за змістовим, ні за суб`єктним, ні за об`єктним критеріями. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, із неналежним відповідачем спору немає, але стороною справи він є; позивач може помилятися з приводу участі у спірних правовідносинах, проте його процесуальний статус як позивача від цього не залежить). Тому порівняння сторін справи теж не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункти 24-27, 30-32, 96-98), від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (пункти 41-46), від 5 жовтня 2022 року у справі № 906/513/18 (пункт 8.35))».
		У справі № 920/715/17 спір виник щодо відшкодування збитків, понесених товариством у зв`язку з бездіяльністю органів поліції, які не повернули вилучений на підставі ухвали суду товар після скасування арешту на цей товар у повному обсязі та своєчасно. Отже, правовідносини у зазначеній справі та у справі, що переглядається, є неподібними.
		У справі № 641/8857/17 суд касаційної інстанції, відмовляючи у задоволенні вимог в частині відшкодування моральної шкоди, зазначив, що позивач вже звертався до суду із вимогами про відшкодування моральної шкоди на підставі частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР (як відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом) та судом такі вимоги задоволено частково, а тому позивач вже реалізував своє законне право на відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством. Також позивач не довів, яким чином проведенням слідчих дій у кримінальному провадженні за обвинуваченням іншої особи йому були заподіяні моральні страждання.
		Водночас у справі, яка переглядається, позивач раніше не звертався з вимогами про відшкодування моральної шкоди на підставі частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР.
		У справі № 607/8203/18 вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач обґрунтовував протиправною бездіяльністю та протиправними рішеннями органів досудового розслідування, вважаючи незаконними процесуальні рішення слідчого та прокурора з огляду на їх скасування слідчими суддями, тобто спір виник щодо реалізації позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень. Проте у справі, яка є предметом касаційного перегляду, спір виник щодо відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.
		У постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 761/7165/17 зазначено, що правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
		Оскаржувані судові рішення не суперечать зазначеній правовій позиції, оскільки у цій справі суди дійшли правильного висновку про те, що позивач набувправо на відшкодування моральної шкоди на підставі постановленого щодо нього виправдувального вироку суду. 
		Доводи Вінницької обласної прокуратури про те, що позивач не довів протиправної поведінки працівників прокуратури під час здійснення процесуальних дій, Верховний Суд відхиляє, оскільки Законом № 266/94-ВР (пункт 1 частини першої статті 2) передбачено право на відшкодування моральної шкоди у випадку постановлення судом виправдувального вироку.
		Тобто за наявності виправдувального вироку, який набрав законної сили, позивач не зобов`язаний доводити незаконність конкретної слідчої чи процесуальної дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
		Доводи касаційної скарги про те, що відсутні підстави для відшкодування шкоди у зв`язку з самообмовою ОСОБА_1 , були предметом перегляду у суді апеляційної інстанції, який правильно зазначив про те, що наявність в діях особи самообмови повинна встановлюватися органами дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду. Проте у процесуальних документах в межах кримінального провадження щодо обвинувачення ОСОБА_1 такі висновки органів досудового розслідування чи судів відсутні.
		Крім того, заявник відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України не посилається на висновки Верховного Суду/відсутність висновків Верховного Суду, зокрема щодо відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди у зв`язку із самообмовою. 
		Касаційна скарга також містить доводи про непогодження із виправдувальним вироком, зокрема заявник зазначає, що підставою для виправдання ОСОБА_1 став висновок суду про недоведеність участі підсудних у вчиненні злочину через визнання судом ряду зібраних у справі доказів недопустимими, та посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 756/10060/17, у якій зазначено, що суд може визнати дані висновку експертизи недопустимими доказами лише за умови, якщо призначення експертизи слідчим, який не входить до складу визначеної у кримінальному провадженні слідчої групи, призвело до порушення прав і свобод людини, гарантованих Конвенцією або Конституцією України. У разі визнання даних висновку експерта недопустимими доказами у зв`язку з призначенням експертизи таким слідчим, суд у кожному випадку повинен аргументувати, які саме конвенційні чи конституційні права і свободи підозрюваного, обвинуваченого або інших осіб були знівельовані, звужені чи обмежені та в чому це виразилося.
		Верховний Суд відхиляє зазначені доводи, оскільки вони стосуються непогодження із виправдувальним вироком у кримінальній справі та не можуть буди предметом перегляду у цій справі. 
		Отже, як свідчить зміст оскаржених рішень, суди першої та апеляційної інстанцій з`ясували обставини справи, дослідили наявні у справі докази, надали оцінку аргументам учасників справи, застосувавши до спірних правовідносин норми матеріального права, якими вони регулюються, за результатами чого ухвалили законні та обґрунтовані рішення про часткове задоволення позову та визначення розміру завданої позивачеві моральної шкоди у розмірі 750 400,00 грн.
		Водночас суди попередніх інстанцій помилково зазначили, що грошові кошти на відшкодування моральної шкоди підлягають стягненню з Державного бюджету України шляхом їх списання з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 .
		Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.
		Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
		Згідно з частиною першою статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
		Відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).
		Отже, суди попередніх інстанцій помилково зазначили, що кошти на відшкодування моральної шкоди підлягають стягненню з Державного бюджету України, замість зазначення про їх стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України. 
		Проте касаційна скарга не містить доводів про неправильність судових рішень в цій частині, а підстав, передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України, для виходу за межі доводів касаційної скарги немає.
		Щодо клопотання про розгляд касаційної скарги за участю представника прокуратури
		Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
		Відповідно до частин першої, другої, третьої та п`ятої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. У попередньому судовому засіданні суддя-доповідач доповідає колегії суддів про проведення підготовчої дії та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Суд касаційної інстанції призначає справу до судового розгляду за відсутності підстав, встановлених частинами третьою, четвертою цієї статті. Справа призначається до судового розгляду, якщо хоча б один суддя із складу суду дійшов такого висновку. Про призначення справи до судового розгляду постановляється ухвала, яка підписується всім складом суду.
		Водночас згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		Отже, клопотання заявника про розгляд справи за участю представника прокуратури задоволенню не підлягає.
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження і які не знайшли свого підтвердження.
		Підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги немає.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		З огляду на те, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		У задоволенні клопотання першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін відмовити.
		Касаційну скаргу першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури залишити без задоволення.
		Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 листопада 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 24 січня 2023 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:                                                                                                             В. В. Яремко
		                                                                                                                        А. С. Олійник
		                                                                                                                        О. В. Ступак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...