Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/7953/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 06.10.2023. Зареєстровано: 07.10.2023. Забезпечено надання загального доступу: 10.10.2023.

Номер судового провадження: 2/761/6239/2023

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 761/7953/23
		Провадження № 2/761/6239/2023
		РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		       05 жовтня 2023 року суддя Шевченківського районного суду м.Києва Романишена І.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до редактора-засновника інтернет видання «ІНФОРМАЦІЯ_4» ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальність «УП Медіа» про захист честі, гідності і ділової репутації та зобов`язання вчинити певні дії,
		ВСТАНОВИВ:
		 
		В березні 2023 року представник ОСОБА_1 (далі по тексту позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м.Києва з позовом до редактора-засновника інтернет видання «ІНФОРМАЦІЯ_4»  ОСОБА_2  (далі по тексту відповідач-1)  про захист честі, гідності і ділової репутації та зобов`язання вчинити певні дії.
		Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.03.2023р. справу передано до розгляду під головуванням судді Романишеної І.П.
		Ухвалою суду від 13.03.2023р. позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
		Ухвалою суду від 06.04.2023р. відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву у відповідності до ст. 274 ЦПК України.
		Ухвалою суду від 08.06.2023р. відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, задоволено клопотання про залучення у справі в якості співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «УП МЕДІА» (далі по тексту відповідач-2).
		13.06.2023р. до суду надійшла позовна заява у новій редакції, відповідно до якої позивач просить суд:
		1.) Визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності інформацію, викладену у статті від ІНФОРМАЦІЯ_2 о 16:47 год. на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме, інформацію такого змісту:
		1. «ІНФОРМАЦІЯ_5».
		2. «Голова правління ЦПК повідомив, що за збройні контракти Міноборони відповідає ОСОБА_1 , який підтримував окупацію Криму. (...).
		3. Дослівно ОСОБА_8 : «Блокував доступ ЗСУ до наших маяків, закликав «почути Крим», підтримував «референдум», а відтак і окупацію півострову. (...). 
		2.) Визнати такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, викладену у статті від ІНФОРМАЦІЯ_2 о 16:47 год. на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме, інформацію такого змісту: 
		1. «ІНФОРМАЦІЯ_5».
		2. Голова правління ЦПК повідомив, що за збройні контракти Міноборони відповідає ОСОБА_1 , який підтримував окупацію Криму. (...).
		3. Дослівно ОСОБА_8 : «Блокував доступ ЗСУ до наших маяків, закликав «почути Крим», підтримував «референдум», а відтак і окупацію півострову. (...).
		3. Зобов?язати засновника інтернет-видання «ІНФОРМАЦІЯ_4» ОСОБА_2 та Товариство з обмеженою відповідальністю «УП Медіа» не пізніше наступного дня від набрання рішення суду законної сили, надрукувати тим же шрифтом і на тій же веб-сторінці веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_6, де була опублікована стаття від ІНФОРМАЦІЯ_2 о 16:47 год. на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1, спростування такого змісту: «В статті від ІНФОРМАЦІЯ_2 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 була опублікована недостовірна та така, що не відповідає дійсності, інформація про ОСОБА_1 такого змісту:
		1. «ІНФОРМАЦІЯ_5».
		2. Голова правління ЦПК повідомив, що за збройні контракти Міноборони відповідає ОСОБА_1 , який підтримував окупацію Криму. (...).
		3. Дослівно ОСОБА_8 : «Блокував доступ ЗСУ до наших маяків, закликав «почути Крим», підтримував «референдум», а відтак і окупацію півострову. (...).
		Вищезазначені позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 о 16:47 год. на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 було опубліковано статтю авторства ОСОБА_7 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1. 
		У статті йдеться, серед іншого, про таке: 
		«ІНФОРМАЦІЯ_5» 
		«Голова правління ЦПК повідомив, що за збройні контракти Міноборони відповідає ОСОБА_1 , який підтримував окупацію Криму. (...) 
		Дослівно ОСОБА_8 : «Блокував доступ ЗСУ до наших маяків, закликав «почути Крим», підтримував «референдум», а відтак і окупацію півострову. (...) 
		Крім того, у січні 2006 року ОСОБА_1 координував виставлення пікетів та блокпостів біля маяків, які за розподілом Чорноморського флоту СРСР мали відійти Україні, але незаконно утримувалися флотом РФ. 
		Проросійські активісти протидіяли українським військовим морякам, які намагалися увійти на територію маяків у Великій Ялті, Феодосії і поблизу Генічеська.».
		Таким чином, стверджуючи, що ОСОБА_1 підтримує окупацію Криму, автор статті констатує факт вчинення ним злочину - пособництва державі-агресору, що є неправдивим твердженням, оскільки ОСОБА_1 ніколи не визнавався судом винуватим у вчиненні вказаного злочину і ніколи не притягувався до кримінальної відповідальності за статтею 111- КК України.
		Вказані твердження нібито опираються та містять посилання на допис у блозі ОСОБА_8 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_7», який було опубліковано його автором того ж дня (ІНФОРМАЦІЯ_2) о 10:42 год. Однак, детальний аналіз допису ОСОБА_8 засвідчує, що там відсутня інформація такого змісту. Відсутня така інформація і у матеріалах, розміщених разом з дописом ОСОБА_8 , зокрема, в інтерв?ю ОСОБА_1 . Громадському.
		Представник позивача також зазначає, що в статті вказані фрази є вирваними з контексту уривками інтерв`ю, наданого ОСОБА_1 . Громадському ІНФОРМАЦІЯ_8. Безпідставне звинувачення ОСОБА_1 в спірній статті у вчиненні кримінального правопорушення без всякого сумніву завдає шкоди його честі, гідності та ділової репутації.
		Так, у своєму інтерв?ю Громадському ОСОБА_1 говорив не про окупацію півострова чи його приєднання до росії, а про необхідність проведення саме українською владою референдуму щодо розширення повноважень Криму в межах України та надання йому реальної, а не формальної автономії. Говорячи про необхідність почути Крим, ОСОБА_1 жодним чином не стверджував про необхідність його від?єднання від України. Врешті-решт, сама окупаційна влада Криму визнала діяльність та висловлювання ОСОБА_1 , як такі, що «піддають сумніву результати референдуму, прийняте рішення та федеральний закон», і визнала самого ОСОБА_1 персоною нон-грата на території Криму.
		У позові зауважено, що поширення череди неправдивої інформації та такої, що принижує гідність ОСОБА_1 , стало пагубним наслідком для кар`єри державного службовця останнього, зокрема, у зв`язку з негативним розголосом позивачу довелося написати заяву про звільнення із займаної посади у Міністерстві оборони України за власним бажанням. Так, за своїми службовими обов`язками ОСОБА_1 займався роботою по забезпеченню зброєю ЗСУ, при цьому високий рівень виконання ним роботи підтверджується керівництвом не лише міністерства. Вказана робота є вкрай чутливою до впливів інформаційного середовища, тому висунуті журналістами звинувачення у ЗМІ суттєво вдарили по переговорному процесу, роботі міністерства та службовій діяльності ОСОБА_1 , оскільки останьому для мінімалізації наслідків довелося звільнитися зі служби. Таким чином, без жодних вагомих підозр щодо антиукраїнської чи іншої протиправної діяльності, публікаціями ІНФОРМАЦІЯ_4 було завдано і продовжує завдаватися шкода честі, гідності та діловій репутації позивача, що стало передумовою для звернення до суду з позовом. 
		18 липня 2023 року від представника ТОВ «УП Медіа» надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позову. 
		Представник зауважив, що аргумент позивача про відсутність вироку про засудження його за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111-2 КК України, не може прийматись судом як доказ недостовірність поширеної стосовно позивача інформації, оскільки у 2014 році ще не було визначено у Кримінальному кодексі України, як кримінальне правопорушення. Зазначає, «розширення повноваження регіону» про яке дослівно говорить позивач у інтерв`ю, за своєю правовою суттю є зміною конституційного устрою України, що у будь-якому випадку тягне за собою зміни до Конституції України.
		На думку представника відповідача-2 автор спірної статті суб?єктивно оцінила описи дій позивача (факт яких позивач не заперечує) та підсумовуючи їх зміст, застосувала висловлювання «підтримував окупацію Криму» по відношенню до позивача, суто як оціночне судження і оцінки ситуації, що склалася щодо періоду початку окупації АР Крим російською агресією у 2014 році та дій позивача, як тодішнього члена Ради міністрів АР Крим, оскільки у будь-якої пересічної особи, яка незнайома з юридичною термінологією (у тому числі - із диспозицією статті 111-2 КК України), такі факти і дії сприймаються та розуміються саме як «підтримка окупації Криму Позивачем». Більше того, у статті, яка є предметом даного спору, це висловлювання є перефразуванням іншого автора, який, у свою чергу, теж надавав свого суб?єктивну оцінку подіям лютого-березня 2014 року та діям позивача у цей період. 
		Щодо вислову "Блокуваня доступу ЗСУ до наших маяків", то представник вказує, що така фраза стосується подій у 2006 році в Криму, коли Українська влада і військові намагалися повернути під свій контроль три маяки, які чорноморський флот російської федерації утримував незаконно. В свою чергу, позивач підтвердив факт участі у мітингу біля маяка на мисі Сарич у 2006 році від проросійської партії НДП. При цьому, виправдовуючи свої дії, позивач у статті інтернет-видання «Бабель» зазначає, що він там був присутній, «щоб не було сутичок». Однак, на той момент позивач не був співробітником жодного із правоохоронних органів. Навіть не був співробітником приватної охоронної фірми чи членом муніципальної варти, які ще хоч якесь, хоча б гіпотетичне, відношення можуть мати до підтримання громадського порядку. Тому, таке твердження щодо причин мітингу звучить надуманим, оскільки, поза розумним сумнівом є те, що політичний пікет не може мати на меті «запобігання сутичкам» між двома озброєними структурами різних країн. Натомість, політична партія, організовуючи пікет, висловлює свою політичну позицію, яка у НДП у зазначеному конфлікті була на боці чорноморського флоту російської федерації. У свою чергу - позиція чф рф полягала у збереженні контролю над маяками. Таким чином, автором статті і було надано свою суб?єктивну оцінку цим подіям, яка сформувалася у висловлюванні «Блокував доступ ЗСУ до наших маяків».
		Стосовно висловлювання "закликав "почути Крим", підтримував "референдум", то у відзиві зауважено, що твердження позивача про те, що він мав на увазі якись інший референдум із іншими питаннями (чи одним питанням), не спростовують тих фактів, що саме по собі призначення 27.02.2014р. місцевого референдуму із питаннями, які стосуються всієї держави, вже є неконституційним та незаконним, які б саме питання на нього не виносилися, а також того, що ОСОБА_1 , будучи тодішнім представником української влади, висловлював підтримку таким незаконним діям.
		Так, на переконання представника товариства, автором статті, яка є предметом даного спору, було надано свою оцінку подіям, участь у яких приймав позивач та його висловлюванням, і озвучено своє бачення цих подій, у тому числі у формі оспорюваних фраз: стосуються подій, які мали місце, що підтверджено матеріалами справи; сам позивач підтвердив факти стосовно своєї участі у цих подіях та свої висловлювання; є оцінкою автора цих подій та цих висловлювань, а тому не підлягають судовому захисту відповідно до ст. 30 Закону України "Про інформацію".
		Поміж вказаного, представником наголошено увагу на тому, що до позовної заяви не додано жодних доказів, які б прямо чи опосередковано вказували на шкоду, заподіяну позивачу внаслідок поширення недостовірної інформації (на його думку) відносно нього. В свою чергу, факт публікації статті на сайті відповідача-2, не спричив жодної шкоди інтересам позивача, зокрема, на його роботу у Міністерстві оборони України, оскільки посади його було звільнено за власним бажанням, а не внаслідок проведеного службового розслідування чи внаслідок дисциплінарного стягнення. Також представником відповідача-2 стверджено, що відповідач-1 є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки не є власником доменного імені, або володільцем облікового запису, не встановлює порядок і умови використання веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_6, а також не є автором публікації, висловлювання з якої є предметом даного спору.
		09.08.2023р. до суду від сторони позивача надійшла відповідь на відзив із викладенням заперечень проти нього, за змістом яких позивач переконаний, що фактичні твердження, наведені автором статті містять інформацію, що не знаходить свого фактичного підтвердження, а тому відповідна інформація є недостовірною та має бути спростованою.
		05.09.2023р. до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив від представника відповідача-2, в яких вказані подібні за змістом доводи, які зазначені у відзиві на позовну заяву, а також те, що представником позивача у відповіді на відзив жодним чином не спростовано твердження ТОВ «УП МЕДІА».
		Відповідач-1 процесуальним правом на подання заяв по суті справи не скористався, хоча був належним чином повідомлений про розгляд даної справи.
		Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини спірних правовідносин та дійшов до наступних висновків.
		Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 о 16:47 год. на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 було опубліковано статтю авторства ОСОБА_7 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1. 
		У статті вказано наступне:
		"Голова правління ЦПК повідомив, що за збройні контракти Міноборони відповідає ОСОБА_1 , який підтримував окупацію Криму.
		Джерело: голова правління ЦПК ОСОБА_8 в блозі УП, заступниця голови комітету ВРУ з питань нацбезпеки, оборони та розвідки ОСОБА_11 у  
		Facebook Дослівно ОСОБА_8 : "Блокував доступ ЗСУ до наших маяків, закликав "почути Крим", підтримував "референдум", а відтак і окупацію півострову.
		Все це про людину, яку ОСОБА_13 від літа призначив підписувати збройні контракти Міноборони. Як вам таке?
		Знайомтеся - ОСОБА_1 . З літа 2022 року призначений т.в.о. керівника департаменту військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки Міноборони.
		Від ОСОБА_1 залежить, у кого, за скільки і яку зброю та військову техніку купує Україна. Також у нього є вся інформацію про іноземні комплектуючі, графік проплат за контрактами, місця розташування виробництв в Україні і терміни поставок.
		Департамент ОСОБА_1 здійснює багатомільярдні контракти попри казки ОСОБА_13 , що зброю закуповує новостворена агенція з оборонних закупівель за стандартами НАТО.
		Окрім того, ОСОБА_1 від імені Міноборони співпрацює з міжнародними партнерами по оснащенню ЗСУ сучасною зброєю".
		Деталі: ОСОБА_8 повідомив, що ОСОБА_1 уродженець м.Ухта республіки Комі РФ, колишній міністр курортів та туризму АР Крим часів президента-втікача ОСОБА_16 .
		У березні 2014 року, за часів окупації Криму Росією, ОСОБА_1 закликав Київ "почути Крим" і "легалізувати референдум" за його статус.
		Крім того, у січні 2006 року ОСОБА_1 координував виставлення пікетів та блокпостів біля маяків, які за розподілом Чорноморського флоту CРCР мали відійти Україні, але незаконно утримувалися флотом РФ.
		Проросійські активісти протидіяли українським військовим морякам, які намагалися увійти на територію маяків у Великій Ялті , Феодосії і поблизу Генічеська .
		ОСОБА_11 у Facebook повідомила, що рекомендувала міністру оборони ОСОБА_13 звільнити ОСОБА_1 ще кілька місяців тому.
		За її словами, нардеп зверталася до СБУ через призначення ОСОБА_1 в Міноборони".
		В свою чергу, позивач вважає недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, принижує його честь, гідність і ділову репутацію, наступну інформацію, викладену у вказаній статті:
		«ІНФОРМАЦІЯ_5» 
		«Голова правління ЦПК повідомив, що за збройні контракти Міноборони відповідає ОСОБА_1 , який підтримував окупацію Криму. (...) 
		Дослівно ОСОБА_8 : «Блокував доступ ЗСУ до наших маяків, закликав «почути Крим», підтримував «референдум», а відтак і окупацію півострову. (...).
		З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , станом на день публікації вказаної статті, займав посаду заступника директора департаменту-начальника управління військово-технічної політки, програм розвитку озброєнання та військової техніки і планування оборонних закупівель Департаменту військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки Міністерства оборони України, мав стаж державної служби понад 10 років.
		Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
		Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		В свою чергу, положеннями статті34 Конституції України регламентовано, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
		Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду» при розгляді справ суди застосовують Європейську Конвенцію з прав людини і практику суду як джерело права.
		Статтею 10 «Свобода вираження поглядів» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Зі змінами та доповненнями, внесеними Протоколом № 11 від 11 травня 1994 року, Протоколом № 14 від 13 травня 2004 року), яка ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року (набрала чинності в Україні 11.09.1997 року) (далі по тексту - Конвенція), зазначено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.
		Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
		Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснено, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.
		Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.
		Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		Пунктом 19 зазначеної постанови встановлено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
		Згідно з ч.1, 4, 6, 7 статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
		Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
		Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.
		Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
		Кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі (стаття 297 ЦК України).
		Зокрема, у постанові Верховного Суду від 09.08.2023р. у справі № 351/2587/17 вказано, що підставою для втручання у право на свободу вираження поглядів, для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної чи юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
		Одним із основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. При цьому підлягає врахуванню зміст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, відносно якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення.
		Відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому медіа з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду..  
		Верховний суд у своїй практиці, зокрема, у справі №761/32924/19-ц, наголосив, що у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Lingens v. Austria» зазначено, що суду необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання ні. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. У даній справі ЄСПЛ вказав, що «суд повинен нагадати, що свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї "інформації" або тих "ідей", які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких "демократичне суспільство" неможливе».
		Так, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт сам по собі є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
		Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.
		Верховний суд відзначив, для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів.
		З викладеного слід зробити висновок, що не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
		У відповідності до ст. ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Предметом позову у справі є визнання недостовірною інформацію, а також такою, що принижує його честь, гідність і ділову репутацію, вказану у  статтіпід назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5».
		В даному випадку висловлювання у статті «ІНФОРМАЦІЯ_5» є відсилочними до статті іншого автора ОСОБА_8 , який у свою чергу надав власну суб`єктивну оцінку подіям лютого-березня 2014 році та висловленій позиції позивача в інтерв`ю 05.03.2014р. Громадському щодо необхідності почути Крим, розширення повноважень регіону, а також необхідності проведення місцевого референдуму та надання автономії АР Крим.
		Необхідно зауважити, що у статті  ОСОБА_8 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_7 » вказано: «Про те, що його відправили у відставку, ОСОБА_1 повідомив на прес-конференції ІНФОРМАЦІЯ_8. Причиною він назвав те, що «не відповідає критеріям, які стають актуальними у цей революційний час» і обіцяв допомагати міністру окупаційного уряду.».
		Так, в статті, яка є предметом судового розгляду, автор суб`єктивно оцінила відповідні події, які не заперечує позивач та застосувала висловлювання «підтримував окупацію Криму» по відношенню до позивача як оціночне судження ситуації, що склалась щодо періоду часу початку окупації АР Крим Російською федерацією у 2014 році, а також висловлювань позивача як тодішнього члена Ради міністрів АР Крим.
		Позивач зазначає, що особисто у інтерв`ю журналістам Громадського прямо заявляв про необхідність «почути Крим» (мовою оригіналу: «нужно просто услышать - что говорит Крым»).
		Зі змісту долученого до матеріалів позовної заяви відеозапису інтерв`ю ОСОБА_1 журналістам Громадському вбачається, що останній в статусі Міністра курортів і туризму АР Крим надав свою оцінку політики держави, яка стосувалася сфери діяльності міністерства, а також наголосив, що владі потрібно почути, що каже Крим, розширити повноваження регіону (надати автономію) шляхом проведення референдуму (українською владою, яка б вона там не була).
		В даному випадку, попередні висловлювання позивача були оцінені автором статті як підтримка окупації півострову, що стало формуванням у статті оціночних суджень.
		Крім того, у спірній статті відсутні конкретні посилання щодо звинувачення позивача у вчиненні кримінального правопорушення, а тому суд не погоджується з твердженням позивача, що автор статті ОСОБА_7 констатує факт вчинення ОСОБА_1 злочину - пособництва державі-агресору.
		З приводу зазначення у статті про «блокування доступу до маяків» та «закликав «почути Крим», слід зазначити те, що позивач не заперечує свою участь у мітингу на мисі Сарич у 2006 році, який організовувала політична партія НДП. Оскільки політична партія НДП висловлювала свою політичну позицію та була на боці чорноморського флоту, то автором статті було надано свою суб`єктивну оцінку вказаним подіям, яка відобразилась у висловлюванні «Блокував доступ ЗСУ до наших маяків».
		Проаналізувавши матеріали справи слід дійти висновку, що оспорювані фрази стосуються подій, які мали місце, зокрема, сам позивач підтвердив факти стосовно своєї участі у цих подіях та свої висловлювання, в той час як аналіз викладеного у статті надає розуміння, що відповідні вислювання, які є предметом рогляду даної фрази є суб`єктивною оцінкою подій, а також оцінкою поведінки (висловлювань) позивача.
		Також, суд враховує, що автор є журналістом та отримує інформацію з різних джерел, зокрема, з інтерв`ю з політиками, військовими та представниками правоохоронних органів, що впливає на формування його поглядів та суджень щодо подій в країні.
		Таким чином, на думку суду, спірні висловлювання автора статті є оціночними судженнями. При цьому, варто відзначити те, що оціночні судження не було висловлено автором в брутальній, принизливій чи непристойній формі.
		Верховний Суд у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №760/23818/20 вказав, що у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, враховує положення Декларації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).
		З матеріалів справи вбачається та не спростовується сторонами те, що позивач у 2014 році був членом Ради міністрів АР Крим, Міністром курортів і туризму АР Крим, а станом на день публікації статті обіймав посаду заступника директора департаменту - начальника управління військово-технічної політики, програм розвитку озброєння та військової техніки і планування оборонних закупівель Департаменту військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки Міністерства оборони України, тобто публічною особою в Україні.
		У статтях 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
		Так, статтею 10 Конвенції з прав людини встановлено, зокрема, що право на свободу вираження поглядів є не лише основною засадою демократії, але і передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод, що гарантуються Конституцією.
		Європейський суд з прав людини на підставі своєї практики застосування Конвенції встановив, що її 10 стаття обумовлює різний ступінь захисту для тих чи інших категорій вираження поглядів.
		У рішенні від 07 лютого 2012 року «Аксель Спрінгер проти Німеччини» Європейський суд з прав людини вказав, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, в той час як публічних осіб така норма не стосується.
		Разом з цим, в таких справах як «Лінгенс проти Австрії» (1986 року); «Обершлік проти Австрії» (1991 року), у яких йшлось про публічну критику політиків, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що публічні діячі повинні бути відкритими для критики з боку своїх опонентів.
		З аналізу вказаних рішень вбачається, що Європейський суд з прав людини вважає порушенням статті 10 Конвенції з прав людини задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії обумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики.
		У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
		Хоча висловлені автором статті оціночні судження мають негативний для позивача характер, останній як публічний діяч може бути підданий критиці з боку своїх опонентів, що відповідно до положень ст. 10 Конвенції з прав людини є правом на свободу вираження поглядів.
		Європейський суд з прав людини 2 червня 2016 року ухвалив рішення у справі №61561/08 «Інститут економічних реформ проти України», де розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції, існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес, при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання, що становить суспільний інтерес.
		Суд звертає увагу, що позивач станом як на день публікації статті, так і у період часу коли мали міце події вказані у статті, мав статус публічної особи, а тому межа допустимої критики щодо нього є ширшою, ніж щодо приватної особи, а оспорювана поширена інформація не містить однозначного твердження про факт вчинення позивачем конкретних правопорушень і, за своїм змістом та з огляду на характер використання мовностилістичних засобів автор статті тільки наводить суб`єктивну оцінку та оціночні судження щодо певних подій.
		Окремо суд вважає за необхідне звернути увагу сторони позивача на те, що якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи в такий же спосіб з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
		Однак, доказів того, що позивач скористався своїм правом на відповідь, матеріали справи не містять.
		Водночас, стосовно публікації про те, що позивач має російський паспорт, останній скористався правом на відповідь та відповідну інформацію було спростовано, що вбачається зі змісту статті ОСОБА_7 , ОСОБА_24 під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_9", яка містить в матеріалах справи на диску, долученому до позовної заяви у новій редакції (додаток 7).
		Окрім того, факт звільнення позивача з займаної посади за власним бажання, не є достатнім доказом для підтвердження, що публікація статті на сайті відповідача-2 стала наслідком звільнення останнього з посади та негативно вплинула на кар`єру останнього як державного службовця, а також функціонування державного органу.
		Отже, провівши системний аналіз діючого законодавства України, взявши до уваги відповідну судову практику, практику ЄСПЛ, вивчивши процесуальні заяви сторін у справі, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що в ході судового розгляду не доведено факту вчинення правопорушення, яке полягало саме в поширені інформації, яка у відповідності до вимог закону може мати статус «недостовірної», такої, що порушує особисті немайнові права, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі позивача повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, оскільки автор спірної статті висловив оціночні судження щодо публічної особи, які в даному випадку не можуть бути витлумачені як повідомлення про вчинення ОСОБА_1 конкретних правопорушень.
		Так, суб`єктивні думки і погляди відповідно до національного законодавства України, положень Конвенції, з урахуванням практики ЄСПЛ, не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а отже, не можуть вважатися поширенням недостовірної інформації у розумінні статті 277 ЦК України і не підлягають спростуванню.
		Чинним законодавством не передбачено можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а особи, які є публічними фігурами, мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.
		Вказані висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 20.06.2023р. у справі №944/20/22.
		Також, суд вбачає за необхідне звернути увагу, що відповідач1 - не є автором спірної статті, а тому враховучи зміст п. 6.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019р. у справі № 904/4494/18, не може бути належним відповідачем у даній справі, що зокрема, підтверджено наявним у матеріалах справи листом ТОВ "УП Медіа" від 12.07.2023р. вих. №12/07-2023.
		Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
		Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
		Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.ст. 76, 77 ЦПК України).
		Згідно вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
		Підсумовуючи вищезазначене, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог до ТОВ «УП Медіа», оскільки судом не було встановлено необхідних передумов для їх задоволення у даній категорії справ, а саме наявність юридичного складу правопорушення. В свою чергу, оскільки відповідач1 в даній справі є неналежним, то в даній частині позов не підлягає задоволенню саме з цієї підстави.
		Відповідно до положень статті 141 ЦПК України, у разі відмови у задоволенні позову судові витрати, у тому числі судовий збір, покладається на позивача.
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 76-80, 89, 259, 263-265, 272-273, 354-355 ЦПК України, суд,
		ВИРІШИВ:
		 
		У задоволенні позовних вимог  ОСОБА_1 до редактора-засновника інтернет видання «ІНФОРМАЦІЯ_4» ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальність «УП Медіа» про захист честі, гідності і ділової репутації та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.
		Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Реквізити сторін:
		Позивач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ;
		Відповідач-1: редактор засновник інтернет-видання "ІНФОРМАЦІЯ_4" ОСОБА_2 : АДРЕСА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп не відоме;
		Відповідач-2: Товариство з обмеженою відповідальністю "УП МЕДІА": м.Київ, вул.Саксаганського, буд.36Д, ЄДРПОУ 44157477.
		Повний текст рішення складено 05.10.2023р.
		 
		СУДДЯ                                                      І.П. РОМАНИШЕНА

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...