Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 643/3244/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 10.10.2023. Забезпечено надання загального доступу: 10.10.2023.
Дата набрання законної сили: 04.10.2023
Номер судового провадження: 61-13431ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		04 жовтня 2023 року 
		м. Київ
		 
		справа № 643/3244/23
		провадження № 61-13431св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 07 червня 2023 року в складі судді: Афанасьєва В. О., та постанову Харківського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року в складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,
		 
		Історія справи
		Короткий зміст позову
		 
		В квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживачів фінансових послуг, зобов`язання вчинити дії.
		 
		Позов мотивовано тим, що позивач був власником грошових коштів в сумі 200 000,00 грн на депозитному рахунку в публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» (далі ПАТ «Дельта Банк»). На підставі постанови правління Національного банку України від 02 березня 2015 року № 150 ПАТ «КБ «Дельта Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних. У подальшому стосовно ПАТ «Дельта Банк» розпочато процедуру ліквідації та відкликано банківську ліцензію. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» призначено Кадирова В. В. Однак не зважаючи на наявність вкладу, інформація стосовно позивача не включена до реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів по вкладу за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
		 
		ОСОБА_1 просив:
		зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб внести додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як власника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у гривнях № 007-20555-270215 від 27 лютого 2015 року у розмірі 200 000,00 грн.
		 
		Короткий зміст ухвал суду першої інстанції
		 
		Ухвалою Московського районного суду від 01 травня 2023 року в справі відкрито провадження.
		 
		26 травня 2023 року до суду надійшла заява Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про закриття провадження у справі.
		 
		Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 07 червня 2023 року провадження у справі закрито.
		 
		Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:
		спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у сумі, що не перевищує 200 000, 00 грн (якщо адміністративна рада Фонду гарантування вкладів фізичних осіб згідно з пунктом 17 частини 1 статті 9З Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Харківського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 07 червня 2023 року залишено без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
		правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна). А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду;
		спір пов`язаний із виконанням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб владної управлінської функції з організації виплати суми гарантованого відшкодування та застосування відповідальності за несвоєчасне виконання такої виплати, є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Аналогічний висновок про застосування норм права викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц, від 25 березня 2020 року у справі №761/29213/18, від 12 травня 2020 року у справі №761/44056/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 814/4104/15, від 19 лютого 2020 року у справі № 234/11395/14-ц;
		доводи апеляційної скарги стосовно того, що ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року у справі № 820/11829/15 закрито провадження між тими самими учасниками та за тими самими вимогами у зв`язку з чим позивач позбавлений можливості реалізувати своє право на доступ до суду за правилами адміністративного судочинства, суд апеляційної інстанції не приймає з мотивів, наведених вище.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		09 вересня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 07 червня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року, в якій просив;
		оскаржені судові рішення скасувати;
		передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		при виборі і застосуванні норми права до спірних і правовідносин, суди попередніх інстанцій не врахували наведені позивачем аналогічні правові висновки щодо обраної юрисдикції суду, які містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 243/5078/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 761/12676/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 761/46959/17 (провадження № 14-306цс19), від 27 листопада 2019 року у справі № 640/3452/19 (провадження № 14-583цс19);
		при зверненні до Московського районного суду м. Харкова позивач долучив до позовної заяви копію ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року про закриття провадження у справі № 820/11829/15 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В. В. про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії;
		до звернення до суду цивільної юрисдикції з даним позовом позивачем вживались заходи щодо захисту прав та інтересів шляхом звернення з позовом в порядку адміністративного судочинства. Оскільки Харківський апеляційний адміністративний суд закрив провадження у справі № 820/11829/15 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В. В. про визнання дій  протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, тобто аналогічним, що і в цій справі, позивач не зможе реалізувати своє право на доступ до суду за правилами адміністративного судочинства.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		29 вересня 2023 року справу передано судді-доповідачу Крату В. І.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2023 року: відмовлено в задоволенні клопотань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про продовження строку на подання відзиву та ОСОБА_1 повідомити його про місце, дату і час розгляду справи; справу призначено до судового розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 15 вересня 2023 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: порушення норм процесуального права.
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).
		 
		Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).
		 
		Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
		 
		Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		Спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим, має окремий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами.
		 
		Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Уповноважена особа Фонду у цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
		 
		Такі висновки Великої Палати Верховного Суду містяться, зокрема, у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 06 червня 2018 року у справах № 727/8505/15-ц, № 813/6392/15, № 813/6392/15 та № П/811/3526/15, від 13 червня 2018 року у справі № 820/12122/15, від 23 січня 2019 року у справі № 761/2512/18, від 24 квітня 2019 року у справі № 761/2499/18, від 05 червня 2019 року у справі № 804/6586/15, від 11 вересня 2019 року у справах № 826/19355/15 та № 761/41023/17, 15 січня 2020 року у справі № 826/4522/15 та багатьох інших.
		 
		Спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду в сумі, що не перевищує 200 000 грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону № 4452-VI не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (провадження № 14-703цс19), від 25 березня 2020 року у справі №761/29213/18 (провадження № 14-541цс19), від 12 травня 2020 року у справі № 761/44056/17 (провадження № 14-571цс16), від 27 лютого 2019 року у справі № 814/4104/15 (провадження № 11-846апп18), від 19 лютого 2020 року у справі № 234/11395/14-ц (провадження № 14-349цс19, від 04 травня 2022 року по справі № 761/28949/17 (провадження № 14-148цс21).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року в справі № 761/46959/17 (провадження № 14-306цс19) вказано, що: 
		«Велика Палата Верховного Суду констатує, що вказаний спір, наявність якого обґрунтовано позивачем у вказаному позові, за своєю правовою природою стосується саме формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та затвердження такого реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, а отже є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого ч. 1 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» граничного розміру відшкодування за вкладами. Аналогічну правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15, від 4 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, від 23 січня 2019 року у справі № 761/2512/18, від 24 квітня 2019 року у справі № 761/2499/18 та від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17. 
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Разом з тим, в касаційній скарзі позивач зазначив, що звертався з цим позовом і до Окружного адміністративного суду міста Києва, проте останній відмовив йому у відкритті провадження у справі згідно з ухвалою від 05 серпня 2016 року, яка мотивована тим, що даний спір підсудний місцевому господарському суду. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що з огляду на висновок про наявність юрисдикції адміністративного суду щодо розгляду цього спору вказана відмова у відкритті провадження у справі за правилами адміністративного судочинства за аналогічними вимогами позивача поставила під загрозу сутність гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту. Як вказує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), у п. 1 ст. 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom») від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria») від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230). Згідно із ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» («Bulanov and Kupchik v. Ukraine», заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» («Andriyevska v. Ukraine», заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25-26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» («Mosendz v. Ukraine», заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого ст. 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» («Shestopalova v. Ukraine», заява № 55339/07), в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)). Велика Палата Верховного Суду вважає, що непослідовність національних судів створила позивачеві перешкоди у реалізації права на судовий захист. Тому з огляду на наведену вище аргументацію доходить висновку, що розгляд цього спору має завершитися за правилами цивільного судочинства».
		 
		Як вказує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom») від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria») від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).
		 
		Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		 
		ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» («Bulanov and Kupchik v. Ukraine», заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» («Andriyevska v. Ukraine», заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25-26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» («Mosendz v. Ukraine», заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» («Shestopalova v. Ukraine», заява № 55339/07), в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).
		 
		Колегія суддів вважає, що непослідовність національних судів створила позивачеві перешкоди у реалізації права на судовий захист. Тому з огляду на наведену вище аргументацію робить висновок, що розгляд цього спору має завершитися за правилами цивільного судочинства. Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 243/5078/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 761/12676/17.
		 
		У справі, що переглядається:
		суди встановили, що між сторонами виник спір щодо включення позивача до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк» та виплати йому коштів за договором банківського вкладу, що не перевищують граничну суму відшкодування;
		аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що: рішенням Московського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2022 року в справі № 953/3808/20 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В. В. про захист прав споживачів, зобов`язання вчинити певні дії з підстав, що позов пред`явлено до неналежного відповідача; ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 червня 2016 року по справі № 820/11829/15 скасовано. Прийнято ухвалу, якою провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В. В. про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії закрито з підстав, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства;
		            непослідовність національних судів створила позивачеві перешкоди у реалізації права на судовий захист. Тому з огляду на наведену вище аргументацію робить висновок, що розгляд цього спору має завершитися за правилами цивільного судочинства. Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 243/5078/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 761/12676/17.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення прийняті без дотримання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити; оскаржені судові рішення скасувати та передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити.
		 
		Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 07 червня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року скасувати і передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		 
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала Московського районного суду м. Харкова від 07 червня 2023 року та постанова Харківського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року втрачають законну силу.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                     Н. О. Антоненко
		 
		І. О. Дундар
		 
		                                                                                              Є. В. Краснощоков
		 
		М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...