Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/12565/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та злочини проти журналістів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 10.10.2023. Забезпечено надання загального доступу: 10.10.2023.
Дата набрання законної сили: 05.10.2023
Номер судового провадження: 51-2424км23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12019210010002021

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		5 жовтня 2023 року
		м. Київ
		справа № 607/12565/20
		провадження № 51-2424км23
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
		суду у складі
		головуючого                       ОСОБА_1 ,  
		суддів                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового
		засідання                             ОСОБА_4 ,
		прокурора                           ОСОБА_5 ,
		захисника                            ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
		засудженої                           ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника на вирок Тернопільського районного суду Тернопільської області від 20 вересня 2022 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019210010002021, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 , такої, що судимості не має,
		у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 358 КК.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20  вересня 2022 року  ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 358 КК до покарання у виді арешту на строк 3 місяці. На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК  ОСОБА_7 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності. Стягнуто із ОСОБА_7 на користь держави судові витрати за проведення судових експертиз.
		Згідно з вироком суду, ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлений факт смерті ОСОБА_8 , якому за життя, на підставі свідоцтва про право власності на житло, належала квартира за адресою АДРЕСА_2 . Після смерті ОСОБА_8 відкрилась спадщина, право на яку мають рідний брат померлого ОСОБА_8 та рідна сестра  ОСОБА_7 . Надалі, у невстановлені досудовим розслідуванням дату та час, у ОСОБА_7 , яка усвідомлювала, що вказана квартира їй ще не належить, з метою її продажу, виник злочинний умисел, направлений на використання завідомо підробленого документа. Реалізуючи свій злочинний намір 21 лютого 2019 року в денний час  ОСОБА_7 , діючи умисно, прибула до приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу, де надала отриманий за невстановлених обставин завідомо підроблений документ, а саме свідоцтво про право власності на житло, за адресою: АДРЕСА_2 , видане на її ім`я, з метою укладення договору купівлі-продажу квартири з покупцем. У подальшому, ввівши в оману приватного нотаріуса та покупця, усвідомлюючи, що вона не є власником вищевказаної квартири та, відповідно, не може виступати її продавцем,  ОСОБА_7 , діючи умисно, підписала договір купівлі-продажу від 21 лютого 2019 року, який містить посилання на згадане підроблене свідоцтво про право власності на житло, начебто видане на її ім`я та тим самим використала означений завідомо підроблений документ. У цей же день вказаний договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом та о 20:29 проведено державну реєстрацію права власності на вищезазначену квартиру за особою, яка зазначена у згаданому договорі покупцем.
		Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу захисника, а вирок суду без зміни.
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати судові рішення, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК. Вказує, що судами попередніх інстанцій не спростовано показання  ОСОБА_7 з приводу її невинуватості у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення. Зазначає, що докази, на які послався суд першої інстанції у вироку, не доводять умислу ОСОБА_7 на використання завідомо підробленого документу, а лише вказують на існування підробленого свідоцтва на право власності на квартиру  АДРЕСА_3 та факт відчуження вказаної квартири. Також зазначає, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з ОСОБА_7 витрати на проведення експертиз. Вказує, що апеляційний суд у своєму рішенні застосував норми права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
		Позиції учасників судового провадження
		Засуджена та захисник підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити. Прокурор заперечував проти її задоволення.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
		Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження або неповноту судового розгляду, чинним законом не передбачено.
		З касаційної скарги вбачається, що захисник, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
		Разом з тим, за результатами перевірки судових рішень у порядку касаційної процедури у межах передбачених законом повноважень Судом не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість  ОСОБА_7  у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК.
		Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу.
		Зокрема, такі висновки у своєму рішенні місцевий суд обґрунтував показаннями:
		-          засудженої  ОСОБА_7 , яка вину у інкримінованому їй кримінальному правопорушенні не визнала та пояснила, що восени 2018 року вона в газеті "Ріа плюс" знайшла номер телефону людини на ім`я ОСОБА_9 , який займається підготовкою документів та їх реєстрації для продажу нерухомості, з яким вона зустрілася через декілька днів і під час зустрічі передала йому документи на квартиру АДРЕСА_3 . Які саме передавала документи вона не пам`ятає. В подальшому, в другій половині січня 2019 року чоловік передав їй пакет документів на вказану квартиру, які були потрібні для реєстрації квартири в реєстрі прав на нерухоме майно. Пояснила, що інших обставин не пригадує, давати відповіді на будь-які додаткові запитання відмовляється на підставі ст. 63 Конституції України;
		-          свідка ОСОБА_8 , який пояснив, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 належала на праві власності його рідному братові ОСОБА_8 до самої смерті. В даній квартирі ніхто не проживав, ключі від вказаної квартири знаходилися у брата. Він, ОСОБА_8 , оплачував комунальні послуги на ім`я свого брата. Після смерті брата його сестра  ОСОБА_7 забрала ключі та незаконно заволоділа всім майном та речами, які знаходилися у квартирі. Приїхавши із-за кордону після смерті брата, він хотів зайти у квартиру, підійшов до дверей і побачив нові замки. Сусіди йому повідомили, що вночі невідомі їм люди вибили вхідні двері і поміняли замки та сказали, що квартира продана. Після цього він звернувся в поліцію, проте йому було відмовлено, оскільки слідів взлому не виявлено. Після цього він звернувся в ЖЕК, де йому повідомили, що квартира продана. В подальшому, він звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після померлого брата, оскільки мав право на спадкування разом із сестрою  ОСОБА_7 , однак, в нотаріальній конторі йому було відмовлено у видачі свідоцтва на спадщину, оскільки квартиру необхідно поділити між ним та сестрою та повідомлено, що потрібно звернутися в суд. Він ( ОСОБА_8 ) ознайомився із спадковою справою, де виявив, що крім його заяви на прийняття спадщини, в спадковій справі була наявна і заява  ОСОБА_7  про прийняття спадщини.  ОСОБА_7  знала, що квартира належала їхньому брату ОСОБА_8 , а також остання ніколи не була зареєстрована і не проживала в даній квартирі. Також свідок ствердив, що брат не міг складати заповіт, а також те, що в 1996 році не було укладено ніяких угод між покійним братом та сестрою, щоб остання стала власником квартири.
		-          свідка ОСОБА_10 , яка пояснила, що вона вчиняла реєстраційні дії, однак, паперових документів вона не приймала, оскільки їх приймає реєстратор в Центрі надання адміністративних послуг, а їй вже передаються документи в електронному виді і їй цього достатньо, оскільки є реєстраційний номер. Також вона показала, що здійснює перевірку документів і якщо вона їх розглянула, то значить не було ніяких зауважень;
		-          свідка ОСОБА_11 , який пояснив, що взимку 2019 року він шукав по оголошеннях квартиру для купівлі. Йому показали квартиру за адресою АДРЕСА_2 . Ціна і квартира йому підійшли і він вирішив її купити. Після чого приблизно через день-два він з  ОСОБА_7 поїхали до нотаріуса для укладення договору. Нотаріус перевірив всі документи, після чого був укладений договір та йому передано у власність квартиру.
		Так, показання учасників кримінального провадження місцевий суд правильно визнав об`єктивними й обґрунтовано поклав їх в основу свого рішення, оскільки вони підтверджуються даними, що містяться:
		-          у витягу із ЄРДР, згідно якого 10 липня 2019 року була внесена інформація про те, що до Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області надійшла ухвала слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду від 9 липня 2019 року про зобов`язання внести відомості в ЄРДР щодо шахрайських дій ОСОБА_7 ;
		-          у свідоцтві на право власності на житло, виданого 15 серпня 1996 року начальником Міського бюро технічної інвентаризації ОСОБА_12 , згідно якого квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 належить ОСОБА_8 , загальна площа квартири становить 51,8 кв.м, а відносна вартість на момент приватизації 906500 крб. Свідоцтво видано згідно із розпорядженням від 7 серпня 1996 року №14707;
		-          у технічному паспорті на квартиру, згідно якого кв АДРЕСА_4 належить ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності і записана у Реєстрову книгу № НОМЕР_1 від 16 серпня 1996 року, паспорт складений 16 серпня 1996 року начальником БТІ ОСОБА_12 .. У вказаному технічному паспорті знаходяться документи, на підставі яких ОСОБА_8 видавалося свідоцтво на право власності на вищевказану квартиру;
		-          у висновку судової технічної експертизи №3/3-106/20 від 25 лютого 2020 року згідно якого, відбиток гербових печаток на свідоцтві про право власності на житло від 13 серпня 1996 року, яке видане Міським бюро технічної інвентаризації гр. ОСОБА_7 згідно з розпорядження №14896, на лицевому та зворотному боці нанесені не печатками, зразки відбитків яких представлені на дослідження;
		-          у висновку судової почеркознавчої експертизи №3/3-107/20 від 4 березня 2020 року встановлено, що підписи від імені ОСОБА_12 (начальника Міського БТІ) на лицевому та зворотному боці свідоцтва про право власності на житло від 13 серпня 1996 року, яке видане Міським бюро технічної інвентаризації гр. ОСОБА_7 згідно з розпорядження №14896, виконані рукописним способом, ці підписи виконані не ОСОБА_12 , а іншою особою;
		-          у протоколі огляду від 13 лютого 2020 року, згідно якого предметом огляду була реєстраційна справа щодо державної реєстрації прав власності за ОСОБА_7 на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , яка вилучена під час тимчасового доступу до речей і документів, яка була сформована за заявою ОСОБА_7 від 23 січня 2019 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо об`єкта нерухомого майна вищезазначеної квартири;
		-          у листі-відповіді ТОВ «Лекстатус Груп» від 15 червня 2020 року №15/0601, який адресований слідчому СВ Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області на виконання ухвали слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 травня 2020 року №607/8497/20 про надання дозволу на тимчасовий доступ до документів, відповідно до якого серед замовників робіт з технічної інвентаризації нерухомого майна ТОВ «Лекстатус Груп» відсутня ОСОБА_7 .. Вказана особа не зверталася до компанії за виконанням технічних документів та ТОВ «Лекстатус Груп» не виконувало роботи з технічної інвентаризації ні для неї, ні для інших осіб щодо адреси АДРЕСА_2 . Технічний паспорт, копія якого додана до запису не відповідає формі, встановленій ТОВ «Лекстатус Груп» для виготовлення технічних паспортів, наданий технічний паспорт не виконувався, директор ОСОБА_13 свій підпис та печатку компанії на ньому не ставив, інженер з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_14 свій підпис та печатку на ньому також не ставила;
		-          у протоколі огляду документів від 4 жовтня 2019 року, які були вилучені під час тимчасового доступу до речей та документів 3 жовтня 2019 року у приміщенні приватного нотаріуса ОСОБА_15 , а саме належним чином завірені копії документів щодо продажу квартири АДРЕСА_3 ;
		-          у протоколі огляду нотаріальної справи від 17 липня 2020 року щодо спадкового майна за заявою ОСОБА_8 , яка була вилучена під час тимчасового доступу до речей та документів 17 липня 2020 року у приміщенні приватного нотаріуса ОСОБА_16 ;
		-          у протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 3 липня 2020 року, згідно якого свідок ОСОБА_11 на фотографії №3 впізнав ОСОБА_7 , як особу, яка 21 лютого 2019 року шляхом укладення договору купівлі-продажу продала квартиру АДРЕСА_3 ;
		-          у відповідях директора ТзОВ "Міського бюро технічної інвентаризації" на адвокатський запит та запит слідчого СВ ТВП ГУНП в Тернопільській області, згідно яких відповідно до обліку технічної інвентаризації станом на 29 грудня 2012 року власником квартири АДРЕСА_3 є ОСОБА_8 на підставі свідоцтва, виданого 15 серпня 1996 року згідно розпорядження органу приватизації №14707 від 7 серпня 1996 року. ОСОБА_7 не має зареєстрованого нерухомого майна в м. Тернополі.
		Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення  ОСОБА_7 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував її дії ч. 4 ст. 358 КК. При цьому всім наявним доказам суд відповідно до вимог КПК дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Зокрема місцевий суд зазначив, що інших документів на квартиру АДРЕСА_3 , які б виготовлялися на власника ОСОБА_7 немає, що підтверджує факт того, що свідоцтво про право власності на вказану квартиру в установленому законом порядку не видавалося, про що ОСОБА_7 знала, подаючи підроблене свідоцтво про право власності приватному нотаріусу при оформленні договору купівлі-продажу.
		Також, суд зазначив, ОСОБА_7 для отримання в 1996 році свідоцтва про право власності на квартиру по АДРЕСА_2 , необхідно було виконати дії, які передбачені Законом України «Про приватизація державного житлового фонду». Однак, із досліджених судом матеріалів кримінального провадження не встановлено, що ОСОБА_7 проживала, чи перебувала на реєстраційному обліку за вказаною адресою та відсутні відомості щодо права власності на вказану квартиру.
		Зазначені обставини, на переконання суду, свідчать, що ОСОБА_7 , маючи свідоцтво про право власності від 13 серпня 1996 року на квартиру АДРЕСА_3 і надаючи його нотаріусу для оформлення договору купівлі-продажу знала, що дана квартира їй не належить, нею не вчинялися дії по законному набутті у власність квартири, і достовірно усвідомлювала, що свідоцтво про право власності є підроблене.
		Щодо пояснень засудженої ОСОБА_7 , наданих в судовому засіданні, то суд першої інстанції визнав їх неспроможними по відношенню до інших досліджених доказів і фактів і такими, що є неправдивими.
		З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що сукупність зібраних органом досудового розслідування доказів та досліджених судом підтверджує, що ОСОБА_7 свідомо використала офіційний документ, який є підробленим, із внесеними в ньому неправдивими відомостями, які вказували на належність їй квартири, що не відповідає дійсності і що це було їй достеменно відомо, а тому в її діях є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК, тобто використання завідомо підробленого документу.
		Кваліфікація дій засудженої за ч. 4 ст. 358 КК є правильною. Вирок суду відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
		Призначаючи ОСОБА_7 покарання місцевий суд відповідно до вимог статей 50, 65КК врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який є кримінальним проступком, особу винної, яка є раніше не судима, відсутність обставин, які б пом`якшували чи обтяжували покарання обвинуваченого та дійшов висновку, що засудженій слід призначити покарання у межах санкції статті обвинувачення, а саме у виді арешту на певний строк, оскільки саме таке покарання буде необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
		Разом з тим, суд зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 12 КК, інкриміноване ОСОБА_7 кримінальне правопорушення відноситься до проступків, за який передбачене найтяжче покарання у виді обмеження волі на строк до двох років.
		Законом України про кримінальну відповідальність встановлено, що особа за вироком суду може бути звільнена від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених ст. 49 КК, зокрема, якщо з дня вчинення нею кримінального проступку і до дня набрання вироком законної сили минуло два роки. Відповідно до ч. 5 ст. 74 цього Кодексу особу може бути за вироком суду звільнено від покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК.
		Звільнення від покарання на наведеній підставі застосовується у випадках, коли суд не може звільнити особу від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності відповідно до ст. 49 КК. Зокрема, у випадку, якщо особа заперечує свою винуватість і не звернулася до суду із клопотанням про таке звільнення. Тоді суд за наявності підстав визнає особу винною у вчиненні злочину, виносить обвинувальний вирок і звільняє її від покарання.
		Оскільки від дати вчинення  ОСОБА_7  проступку до дати ухвалення судом вироку минуло більше трьох років, при цьому остання заперечувала свою винуватість та просила постановити щодо неї виправдувальний вирок, жодних клопотань про звільнення засудженої від кримінальної відповідальності через закінчення строків давності сторона захисту під час судового не заявляла, тому суд дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_7  підлягає звільненню від призначеного їй покарання на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК.
		Також місцевий суд ухвалив стягнути із ОСОБА_7 судові витрати, оскільки вони виникли у зв`язку із проведенням експертиз в межах даного кримінального провадження.
		Апеляційний суд, переглянувши справу в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 419 КПК належним чином розглянув викладені в апеляційній скарзі захисника доводи, які є аналогічними з наведеними доводами в його касаційній скарзі, дав на них вичерпні відповіді, навівши підстави прийнятого рішення. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційним судом не встановлено.
		Проаналізувавши досліджені фактичні дані в логічному взаємозв`язку, а також з огляду на сукупність належних та допустимих доказів, якими суд першої інстанції обґрунтував своє рішення, суд апеляційної інстанції, погодився з висновком місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 і вказав про правильність кваліфікації її дій за ч. 4 ст. 358 КК.
		Щодо доводів захисника, що місцевим судом не доведено у діях ОСОБА_7 прямого умислу на корисливого мотиву, то апеляційний суд визнав їх необґрунтованими з огляду на те, що ОСОБА_7 , маючи підроблене свідоцтво про право власності і знаючи, що квартира АДРЕСА_3 їй не належить, оформила у нотаріуса договір купівлі-продажу вказаної квартири де виступила в якості продавця. 
		З приводу доводів сторони захисту, з посиланням на висновок Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (провадження №203/241/17 від 12 вересня 2022 року) щодо безпідставного стягнення з ОСОБА_7 витрат на проведення судових експертиз, то апеляційний суд зазначив, що вони є необґрунтованими, оскільки вищезазначений висновок стосується звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК та закриття кримінального провадження на цій підставі, а не звільнення особи від покарання. Оскільки в даному кримінальному провадженні постановлено обвинувальний вирок, тому витрати на проведення експертиз підлягають стягнення з засудженої на підставі ч. 2 ст. 124 КПК.
		З такими висновками апеляційного суду погоджується і суд касаційної інстанції. На переконання колегії суддів, ухвала суду апеляційної інстанції є законною, обґрунтованою, вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
		Переконливих аргументів, які би спростовували правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, наведених в оскаржуваних судових рішеннях, та ставили під сумнів їх законність, захисник у своїй касаційній скарзі не навів, і таких даних зі змісту цих рішень не вбачається.
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у кримінальному провадженні судом не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги захисника і скасування судових рішень та закриття кримінального провадження - відсутні.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
		 
		 
		ухвалив:
		Вирок Тернопільського районного суду Тернопільської області від 20 вересня 2022 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. 
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                       ОСОБА_2                           ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...