Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 278/1646/15-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 10.10.2023. Забезпечено надання загального доступу: 10.10.2023.
Дата набрання законної сили: 13.09.2023
Номер судового провадження: 14-115цс23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		У х в а л а
		13 вересня 2023 року
		м. Київ
		Справа № 278/1646/15-ц
		Провадження № 14-115цс23
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Воробйової І. А.,
		суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кравченка С. І., Крет Г. Р., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.
		ознайомилася з матеріалами справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ «КБ «ПриватБанк», позивач) до ОСОБА_1 (далі - позичальник) та ОСОБА_2 (далі - поручитель) про стягнення заборгованості
		за касаційними скаргами Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ «КБ «ПриватБанк») на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 24 вересня 2021 року, постанову Житомирського апеляційного суду від 29 червня 2022 року та додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року і
		в с т а н о в и л а :
		26 травня 2015 року ПАТ «КБ «ПриватБанк», яке змінило назву на АТ КБ «ПриватБанк», звернулося з позовом до позичальника та поручителя про стягнення заборгованості. Мотивувало так:
		-                   29 січня 2007 року кредитор уклав із позичальником кредитний договір № ZRZ0GK00003570 (далі - кредитний договір). За його умовами позичальник отримав 48 805,00 доларів США кредиту до 28 січня 2027 року, зобов`язався повернути та сплатити відсотки за користування у строки та порядку, встановленому договором;
		-                   цього ж дня з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором кредитор уклав із поручителем договір поруки. За його умовами поручитель зобов`язався відповідати солідарно з позичальником перед кредитором за невиконання зобов`язань за кредитним договором;
		-                   позичальник належним чином не виконував зобов`язань за кредитним договором. Унаслідок цього станом на 7 травня 2015 року утворилася заборгованість у сумі 74 699,06 доларів США (за курсом НБУ станом на цю дату - 1 570 174,24 грн). Вона складається із: заборгованості за кредитом - 36 142,46 доларів США; заборгованості за відсотками за користування кредитом - 18 637,99 доларів США; заборгованості за комісією за користування кредитом - 3 010,00 доларів США; пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитним договором - 16 908,61 доларів США;
		-                   заборгованість слід стягнути солідарно з позичальника та поручителя.
		7 липня 2015 року Житомирський районний суд Житомирської області ухвалив заочне рішення, згідно з яким позов задовольнив: стягнув солідарно з позичальника та поручителя заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 570 174,24 грн; вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
		6 травня 2021 року Житомирський районний суд Житомирської області постановив ухвалу, згідно з якою задовольнив клопотання відповідача про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення; скасував заочне рішення цього суду від 7 липня 2015 року.
		24 вересня 2021 року Житомирський районний суд Житомирської області ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні позову. Мотивував так:
		-                   кредитний договір є договором про надання споживчого кредиту. Суд не встановив факт направлення кредитором боржнику вимоги, передбаченої частиною десятою статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Тому у позивача не виникло право на дострокове стягнення заборгованості (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 523/8163/15-ц і від 25 березня 2021 року у справі № 2/2218/40/11).
		30 листопада 2021 року Житомирський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою рішення суду першої інстанції від 24 вересня 2021 року скасував й ухвалив нове рішення про часткове задоволення позову: стягнув солідарно з позичальника та поручителя заборгованість за кредитним договором, яка виникла станом на 7 травня 2015 року, на суму 58 623,59 доларів США, що еквівалентно 1 593 007,29 грн, у тому числі: 33 976,44 доларів США заборгованості за кредитом; 13 400,87 доларів США заборгованості за процентами за користування кредитом; 11 246,28 доларів США пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитним договором; у решті вимог відмовив; вирішив питання про розподіл судових витрат.
		14 квітня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду прийняв постанову, згідно з якою касаційну скаргу позичальника (представник - адвокат Хільчевський С. О.) задовольнив частково та скасував постанову апеляційного суду від 30 листопада 2021 року, а справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		29 червня 2022 року Житомирський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою апеляційну скаргу кредитора залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції від 24 вересня 2021 року - без змін. Погодився з висновками останнього про те, що у позивача не виникло право на дострокове стягнення заборгованості, бо кредитор не змінив строк виконання основного зобов`язання з дотриманням вимог частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і умов кредитного договору.
		10 серпня 2022 року Житомирський апеляційний суд прийняв додаткову постанову, згідно з якою задовольнив заяву позичальника (представник - адвокат Хільчевський С. О.) про ухвалення додаткового рішення: стягнув із кредитора на користь позичальника судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 7 308,00 грн.
		27 липня 2022 року кредитор (представник - адвокат Мусійченко Д. Л.) подав до Верховного Суду касаційну скаргу з огляду нанеправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Просить скасувати судові рішення першої й апеляційної інстанцій, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Мотивував скаргу так:
		-                   суд апеляційної інстанції неправильно застосував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц. Оскільки кредитор звернувся до суду не тільки з вимогою про дострокове повернення кредиту, але й з вимогою про стягнення поточної заборгованості за користування кредитом, то час сплати заборгованості настав відповідно до умов кредитного договору;
		-                   суди попередніх інстанцій безпідставно виснували, що позичальник і поручитель не отримували вимогу кредитора про виконання прострочених зобов`язань, оскільки така вимога є у матеріалах справи;
		-                   суди попередніх інстанцій не врахували, що згідно з підпунктом 2 пункту 2.3.3 кредитного договору кредитор має право змінювати умови цього договору, у тому числі строки дострокового повернення кредиту за його зверненням до позичальника.
		5 вересня 2022 року кредитор (представник - адвокат Мусійченко Д. Л.) подав касаційну скаргу на додаткову постанову апеляційного судувід 10 серпня 2022 року. Просить її скасувати, оскільки суди попередніх інстанцій прийняли незаконні рішення про відмову у задоволенні позову. Тому разом із цими рішеннями слід скасувати додаткову постанову апеляційного суду про розподіл судових витрат.
		22 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою кредитора на рішення суду першої інстанції від 24 вересня 2021 року тапостанову апеляційного суду від 29 червня 2022 року на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; суди попередніх інстанцій вирішили справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц і Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 червня 2021 року у справі № 333/2474/15-ц).
		6 жовтня 2022 рокуВерховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою кредитора на додаткову постанову апеляційного суду від 10 серпня 2022 року.
		13 жовтня 2022 рокуВерховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою справу призначив до розгляду.
		9 серпня 2023 рокуВерховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 403 ЦПК України для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованого у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (за змістом цього висновку суд відмовляє у задоволенні позову у частині вимог про дострокове повернення споживчого кредиту, якщо кредитор не дотримав обов`язкового досудового порядку врегулювання, передбаченого частиною десятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року). Мотивував ухвалу так:
		-                   обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання механізму досудового врегулювання спору може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту;
		-                   обрання певного засобу правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 914/2649/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року у справі № 133/1195/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 червня 2020 року у справі № 910/5561/19);
		-                   звернення до суду кредитора з позовом про дострокове повернення споживчого кредиту за відповідним кредитним договором саме по собі не замінює визначений у частині десятій статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» порядок дострокового повернення кредитних коштів. Але цей порядок не може унеможливлювати захист кредитором його порушеного права у суді. Тобто не може бути критерієм відмови у позові безвідносно до факту порушення відповідного права кредитора. Протилежне вступає у конфлікт з конституційними принципами, про які Конституційний Суд України зазначив у рішенні від 9 липня 2002 року № 15?рп/2002;
		-                   згідно з ЦПК України відновлення порушеного права сторони, яка звернулася до суду, є обов`язком порушника такого права, і цей обов`язок не обумовлений зверненням до порушника особи, права якої останній порушив;
		-                   частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» не встановлює імперативно механізм застосування відповідного порядку врегулювання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Зазначений порядок передбачає право, а не обов`язок боржника здійснити відповідні платежі за споживчим кредитом на користь кредитора. Однак право кредитора не може залежати від розсуду боржника;
		-                   якщо боржник у суді заперечує проти виконання зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту, з вимогою про виконання яких кредитор звернувся до суду, або не визнає їх, а невиконання цих зобов`язань зумовлює право кредитора на дострокове повернення споживчого кредиту, то невиконання порядку звернення кредитора з вимогою, передбаченого частиною десятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», саме по собі не може бути підставою для відмови у задоволенні позову у частині, яка стосується дострокового стягнення суми споживчого кредиту;
		-                   у справі № 278/1646/15-ц тривалий розгляд спору з приводу, насамперед, тієї частини оскаржених вимог кредитора, з яких випливає право останнього вимагати дострокового повернення всієї суми споживчого кредиту, очевидно вказує на те, що позичальник не скористався би передбаченим частиною десятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» правом усунути порушення кредитного договору;
		-                   відмова суду у задоволенні позову в частині вимоги про дострокове повернення споживчого кредиту через відсутність вимоги кредитора, передбаченої частиною десятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», має залежати від конкретних обставин справи та враховувати, чи відсутній спір сторін щодо зобов`язання боржника, невиконання якого дає підстави для вимоги про дострокове повернення споживчого кредиту. Залежно від цього треба вирішувати питання про те, чи позбавив позивач відповідача можливості реалізувати право уникнути вимоги про дострокове повернення споживчого кредиту, передбачене частиною десятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що справу слід повернути на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої палати Касаційного цивільного суду.
		Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати (частина четверта статті 403 ЦПК України).
		Якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розглядусправи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати (частина шоста статті 404 ЦПК України).
		Законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору (частина четверта статті 124 Конституції України).
		У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції).
		Регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».
		Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність (абзац шостий частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року).
		Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц вона виснувала, що частина десята статті 11 зазначеного Закону у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановила обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту (пункти 20, 62 постанови); звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок; якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором (пункти 21, 63 постанови).
		З огляду на вказане помилковим є сприйняття зазначеного висновку як такого, що порушує право особи на судовий захист, бо нібитовиключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц не виснувала про неможливість прийняття (необхідність відмови у відкритті провадження у справі чи закриття такого провадження) за позовною вимогою про повернення споживчого кредиту, заявленою без урахування частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року.
		У тій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у її постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 9 серпня 2023 року у справі № 278/1646/15-ц фактично просить повторно сформулювати висновок, який був викладений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц. Хоча Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 25) зазначила, що той висновок не враховував спеціальний порядок заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту.
		Згадані в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 серпня 2023 року у справі № 278/1646/15-ц постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 914/2649/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року у справі № 133/1195/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 червня 2020 року у справі № 910/5561/19 не стосуються подібних зі справою № 278/1646/15-ц спірних правовідносин, як і не стосуються застосування приписів частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року.
		Велика Палата Верховного Суду вже висловилася щодо застосування цих приписів за подібних спірних правовідносин. Тому розгляд у Великій Палаті Верховного Суду справи № 278/1646/15-ц є недоцільним.
		Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58-59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 41), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 29), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 2 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 8 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (пункт 45), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 40), від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц (пункт 40), від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (пункт 33), від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21 (пункти 54-55)).
		Велика Палата Верховного Суду зауважує, що з часу прийняття нею 26 травня 2020 року постанови у справі № 638/13683/15-ц із висновком щодо застосування частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, яка була чинною до 10 червня 2017 року, цей висновок не застарів, а такі вади тієї постанови, які би зумовлювали потребу відступу від нього, - відсутні. Тому справу № 278/1646/15-ц слід повернути для продовження розгляду до Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої палати Касаційного цивільного суду.
		Керуючись частиною першою статті 260, частиною другою статті 261, частиною шостою статті 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		у х в а л и л а :
		1.           Справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за касаційними скаргами Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 24 вересня 2021 року, постанову Житомирського апеляційного суду від 29 червня 2022 року та додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року повернути Верховному Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для продовження розгляду.
		2.           Надіслати учасникам справи копії цієї ухвали до відома.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач І. А. ВоробйоваСудді: О. О. БанаськоС. Ю. Мартєв Ю. Л. ВласовК. М. Пільков І. В. Григор`єваО. Б. Прокопенко М. І. ГрицівО. М. Ситнік Д. А. ГудимаІ. В. Ткач Ж. М. ЄленінаО. С. Ткачук І. В. ЖелєзнийВ. Ю. Уркевич С. І. КравченкоЄ. А. Усенко Г. Р. КретН. В. ШевцоваВідповідно до частини третьої статті 415 ГПК України ухвалу оформив суддя Гудима Д. А.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...