Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/4637/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; містобудування; архітектурної діяльності.
Надіслано судом: 09.10.2023. Зареєстровано: 10.10.2023. Забезпечено надання загального доступу: 10.10.2023.
Дата набрання законної сили: 09.10.2023
Номер судового провадження: К/9901/47236/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		09 жовтня 2023 року 
		м. Київ
		 
		справа № 640/4637/21
		адміністративне провадження № К/9901/47236/21  
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючий - Стародуб О.П.,
		судді - Коваленко Н.В., Кравчук В.М.,
		розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства культури та інформаційної політики України, в інтересах якого діє заступник Генерального прокурора, на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2021 (головуючий суддя - Федотова І.В., судді: Єгорова Н.М., Сорочка Є.О.) 
		у справі за позовом Міністерства культури та інформаційної політики України, в інтересах якого діє заступник Генерального прокурора, до Міністерства оборони України, Державного підприємства "Готель "Козацький" Міністерства оборони України, третя особа: Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про зобов`язання вчинити дії, -
		КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
		Заступник Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України, Державного підприємства "Готель "Козацький" Міністерства оборони України, в якому просив:
		- зобов`язати Міністерство оборони України протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Міністерством культури та інформаційної політики України охоронний договір на об`єкт культурної спадщини - пам`ятку національного значення з охоронним № 260087 "Будинок, в якому мешкав видатний авіаконструктор І. Сікорський з родиною", розташовану за адресою: м. Київ, вул. Ярославів Вал, 15-Б, на умовах і в порядку, що визначені постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768;
		- зобов`язати Міністерство оборони України та Державне підприємство "Готель "Козацький" Міністерства оборони України привести до належного стану об`єкт культурної спадщини - пам`ятку національного значення з охоронним № 260087 "Будинок, в якому мешкав видатний авіаконструктор І. Сікорський з родиною", розташовану за адресою: м. Київ, вул. Ярославів Вал, 15-Б, шляхом здійснення консерваційних робіт;
		- зобов`язати Міністерство оборони України та Державне підприємство "Готель "Козацький" Міністерства оборони України привести до належного стану об`єкт культурної спадщини - пам`ятку національного значення з охоронним № 260087 "Будинок, в якому мешкав видатний авіаконструктор І. Сікорський з родиною", розташовану за адресою: м. Київ, вул. Ярославів Вал, 15-Б, шляхом здійснення реставраційних робіт.
		Обґрунтовуючи позов, заступник Генерального прокурора покликався на те, що об`єкт культурної спадщини - пам`ятка національного значення «Будинок, в якому мешкав видатний авіаконструктор І. Сікорський з родиною» по вул. Ярославів Вал, 15-Б, у м. Києві перебуває у власності Міністерства оборони України та на балансі Державного підприємства "Готель "Козацький".
		Також позивач зазначає, що вже більше 20 років відповідачами не забезпечено залучення та виділення необхідних коштів, не здійснено комплекс робіт щодо збереження майна на виконання вимог пам`яткоохоронного законодавства України. 
		Заступник Генерального прокурора покликається на те, що в порушення норм Закону України «Про охорону культурної спадщини» Міністерство оборони України не виконало обов`язку з укладення охоронного договору з органом охорони культурної спадщини - Міністерством  культури та інформаційної політики України, в зв`язку з чим здійснюється руйнування об`єкту культурної спадщини національного значення. 
		Такий стан із збереження пам`ятки є неприпустимим, завдає значної шкоди іміджу держави на міжнародній арені, створює негативний суспільний резонанс та суперечить державній політиці з охорони культурної спадщини. Крім, того будівля знаходиться в аварійному стані, що створює загрозу життю та здоров`ю громадян.
		Обґрунтовуючи представництво інтересів держави, заступник Генерального прокурора покликаючись на ст.23 Закону України «Про прокуратуру», ч.4 ст.53 КАС України, зазначає, що бездіяльність відповідачів порушує інтереси держави, оскільки позивачем не вживаються заходи для збереження об`єкта культурної спадщини національного значення та не вживають заходи на усунення порушень пам`яткоохоронного законодавства. Поряд з державним інтересом, наявний також і суспільний, який полягає в охороні та збереженні культурних пам`яток для поколінь. Компетентним органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції,  - є  Міністерство культури та інформаційної політики України, яке не вживає дієвих заходів на захист інтересів держави.
		Прокурор зазначає, що з моменту набуття об`єктом статусу пам`ятки національного значення центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини не зобов`язано власника пам`ятки Міністерство оборони України укласти охоронний договір та привести її до належного стану.     
		На думку прокурора, пред`явлення ним позову зобов`язального характеру є ефективним способом захисту інтересів держави, що спрямований на реалізацію державою примусу щодо виконання вимог законодавства щодо збереження об`єкта культурної спадщини національного значення. 
		КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2021 позов Заступника Генерального прокурора задоволено. 
		Зобов`язано Міністерство оборони України протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Міністерством культури та інформаційної політики України охоронний договір на об`єкт культурної спадщини - пам`ятку національного значення з охоронним № 260087 "Будинок, в якому мешкав видатний авіаконструктор І. Сікорський з родиною", розташовану за адресою: м.Київ, вул. Ярославів Вал, 15-Б, на умовах і в порядку, що визначені постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768.
		Зобов`язано Міністерство оборони України та Державне підприємство "Готель "Козацький" Міністерства оборони України привести до належного стану об`єкт культурної спадщини - пам`ятку національного значення з охоронним № 260087 "Будинок, в якому мешкав видатний авіаконструктор І. Сікорський з родиною", розташовану за адресою: м.Київ, вул. Ярославів Вал, 15-Б, шляхом здійснення консерваційних робіт.
		Зобов`язано Міністерство оборони України та Державне підприємство "Готель "Козацький" Міністерства оборони України привести до належного стану об`єкт культурної спадщини - пам`ятку національного значення з охоронним № 260087 "Будинок, в якому мешкав видатний авіаконструктор І. Сікорський з родиною", розташовану за адресою: м.Київ, вул. Ярославів Вал, 15-Б , шляхом здійснення реставраційних робіт.
		Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2021 апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено.
		Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2021 скасовано та прийнято постанову, якою позовні вимоги заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України  залишено без розгляду.
		Залишаючи позов без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що  Міністерством культури та інформаційної політики України та Департаментом культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було реалізовано повноваження відповідно до вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини" шляхом винесення постанови від 04.09.2015 № 57-15 «Про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини» та прийняття Розпорядження про зобов`язання ДП «Готель «Козацький» укласти з органом охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації охоронний договір, здійснити заходи щодо проведення першочергових заходів для уникнення подальшої руйнації пам`ятки та приведення її до належного стану.
		Також суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами, що вищевказані органи не можуть самостійно здійснити захист інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини, а також не надано доказів звернення до відповідних Департаменту чи Міністерства з вимогами подати позов, не надано доказів вжиття будь-яких заходів щодо невчинення уповноваженими особами дій з охорони даного об`єкту культурної спадщини.
		УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ, ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		З рішеннями суду апеляційної інстанції заступник Генерального прокурора не погодився та звернувся з касаційною скаргою, в якій, покликаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2021 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.  
		В обґрунтування касаційної скарги особа, яка її подала, покликається на те, що ні органом управління (Міністерством оборони України), ні балансоутримувачем будинку (ДП «Готель «Козацький») уже більше 20 років не вживаються вкрай необхідні заходи щодо укладення охоронного договору - першочергового документу, що встановлює гарантії збереження індивідуально визначеної пам`ятки, залучення і виділення коштів, здійснення всього комплексу робіт щодо збереження ввіреного державного майна на виконання вимог пам`яткоохоронного законодавства. В свою чергу, у спірних правовідносинах органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції, є Міністерство культури та інформаційної політики України, яке не вживає дієвих заходів на захист інтересів держави, що зможуть зупинити руйнування пам`ятки та забезпечать відновлення автентичного вигляду об`єкта.      
		Також покликається на те, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишилось те, що уповноваженим органом за останні три роки видано лише одне розпорядження від 06.03.2020, вимоги якого звернено до неналежного суб`єкта - ДП «Готель «Козацький». Водночас, відповідачем - Міністерством культури та інформаційної політики України не зобов`язано власника пам`ятки - Міністерство оборони України укласти охоронний договір та привести її до належного стану. 
		Також покликається на те, що вказані обставини підтверджують неналежність вжитих заходів Міністерством культури та інформаційної політики України на усунення порушень пам`яткоохоронного законодавства, повну бездіяльність власника пам`ятки культурної спадщини.
		Судом апеляційної інстанції, на думку скаржника, не враховано, що саме звернення компетентного органу до суду з позовом зобов`язального характеру  буде належним та ефективним способом захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини, який спрямований на реалізацію державою примусу щодо виконання вимог Конституції України, оскільки протягом майже 20 років спірний об`єкт культурної спадщини національного значення перебуває у вкрай занедбаному стані, який з кожним днем погіршується, а відповідачі не вчиняють жодних дій щодо збереження ввіреного їм майна. 
		Також покликається на те, що офісом Генерального прокурора дотримано порядок, передбачений приписами ст.23 Закону України «Про прокуратуру». Водночас, судом апеляційної інстанції проігноровано, що листами Міністерства культури та інформаційної політики України підтверджується факт обізнаності про існуючі порушення інтересів держави та відсутність наміру вжити належні заходи реагування на них, що свідчить про наявний виключний випадок, який надає прокурору право звертатись до суду в інтересах держави.      
		Відповідач - Міністерство оборони України у відзиві на касаційну скаргу просив постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2021 залишити без змін, а касаційну скаргу заступника Генерального прокурора - без задоволення. 
		Міністерство культури та інформаційної політики України у відзиві на касаційну скаргу підтримало доводи касаційної скарги та просило скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. 
		ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 
		Відповідно до   статті 131-1 Конституції України   в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Відповідно до частини другої зазначеної статті організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
		Відповідно до ч.3 ст.53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.         
		Відповідно до частини 4 статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених        статтею 169        цього Кодексу.
		Частиною 3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
		Відповідно до ч.4 ст.23 КАС України, серед іншого, передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, погоджуючись із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, дійшла наступних висновків:
		"Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
		Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
		Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що наведені вище положення законодавства регламентують порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб".
		Підстави для представництва прокурором інтересів держави повинні існувати на час звернення до суду та повинні бути доведені відповідними доказами. Прокурор повинен надати суду докази, які свідчать про те, що відповідний орган державної влади (інший суб`єкт владних повноважень) не здійснює захисту інтересів держави або здійснює його неналежним чином. Такими доказами, зокрема, можуть бути звернення прокурора до відповідного органу щодо захисту інтересів держави, відповіді на них та інші письмові докази, що стосуються справи. Самого лише твердження прокурора про те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження для прийняття апеляційної скарги до розгляду недостатньо.
		Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 263/2038/16-а.
		Предметом оскарження у цій справі є бездіяльність, допущена Міністерством оборони України, щодо неукладення охоронного договору з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.  
		Вирішуючи справи, пов`язані із захистом культурної спадщини України Верховний Суд неодноразово наголошував, що культурна спадщина перебуває під охороною закону, а держава забезпечує збереження об`єктів, що становлять культурну цінність, до яких   Закон України "Про охорону культурної спадщини"   відносить й території, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність, зокрема, історичні ареали населених місць.
		Збереження об`єктів культурної спадщини, їх охорона, яка полягає, у тому числі, у запобіганні їхньому руйнуванню або заподіянню шкоди, зокрема, у результаті здійснення несанкціонованої господарської діяльності, забезпеченні захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь є одним із пріоритетних та головних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
		При цьому Україною взято міжнародне зобов`язання визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства, сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості, визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на її території як в цілому, так і у певних населених пунктах - історичних населених містах України (Постанова Верховного Суду в складі Судової палати від 31.01.2023 у справі №640/8728/21).
		Спірні правовідносини регулюються спеціальним нормативно-правовим актом - Законом України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 № 1805-III (далі - Закон № 1805-III).    
		За приписами ч. 1 ст. 3 Закону № 1805-III державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
		Відповідно до п.п. 13, 14, 17 ч. 2 ст. 5 Закону № 1805-III до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить: здійснення нагляду за виконанням робіт з дослідження, консервації, реабілітації, реставрації, ремонту, пристосування й музеєфікації пам`яток та інших робіт на пам`ятках; погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об`єктах культурної спадщини; надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.
		Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство культури та інформаційної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2019 № 885, Міністерство культури та інформаційної політики України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури, державної мовної політики, популяризації України у світі, державного іномовлення, інформаційного суверенітету України (у частині повноважень з управління цілісним майновим комплексом Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ») та інформаційної безпеки, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах кінематографії, відновлення та збереження національної пам`яті, міжнаціональних відносин, релігії та захисту прав національних меншин в Україні, мистецтв, охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей.
		Частиною 1 статті 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачено, що усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.
		Приписами частини 2 статті 44 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що відповідний орган охорони культурної спадщини накладає на юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт, такі фінансові санкції, за ухилення власника пам`ятки або уповноваженого ним органу від підписання охоронного договору або за порушення ним режиму використання пам`ятки - у розмірі від ста до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
		Тобто, Міністерство культури та інформаційної політики України є органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах. 
		Як свідчать матеріали справи, Департаментом культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було винесено постанову від 04.09.2015 № 57-15 «Про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини», якою на МОУ накладено фінансові санкції у розмірі 20 400 грн.
		Розпорядженням Міністерства культури, молоді та спорту України від 06.03.2020 № 78/6.11.6 зобов`язано ДП «Готель «Козацький» укласти з органом охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації охоронний договір, здійснити заходи щодо проведення першочергових заходів для уникнення подальшої руйнації пам`ятки та приведення її до належного стану.
		Залишаючи позов без розгляду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заступником Генерального прокурора не доведено наявність передбачених законом виключних підстав звернення до суду за захистом інтересів держави. 
		Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Міністерством культури та інформаційної політики України та Департаментом культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було реалізовано свої повноваження відповідно до вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини".
		Водночас, як встановлено судами попередніх інстанцій, розпорядження про укладення охоронного договору не виконане.
		В касаційній скарзі особа, яка її подала, покликається на те, що відповідачами не вживаються дієві та вкрай необхідні заходи щодо укладення охоронного договору - першочергового документу, що встановлює гарантії збереження індивідуально визначеної пам`ятки, залучення й виділення коштів, здійснення всього комплексу робіт щодо збереження ввіреного державного майна на виконання вимог природоохоронного законодавства.      
		Міністерство культури та інформаційної політики України до суду з позовною заявою про зобов`язання Міністерство оборони України укласти охоронний договір на об`єкт культурної спадщини - пам`ятку національного значення з охоронним № 260087 "Будинок, в якому мешкав видатний авіаконструктор І. Сікорський з родиною", та зобов`язання відповідачів привести до належного стану об`єкт культурної спадщини шляхом здійснення консерваційних та реставраційних робіт, не зверталось.  
		Вказане свідчить про те, що центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, яким є Міністерство культури та інформаційної політики України, не вжито належних та дієвих заходів, які забезпечили б реальний захист пам`ятки, зможуть зупинити її подальше руйнування та забезпечать відновлення автентичного вигляду об`єкта.    
		Верховний Суд у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 дійшов таких висновків:
		"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
		Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, проте не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
		Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
		Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо".
		За висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 09.02.2023 у справі №160/7640/20: 
		"Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх на обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові, однак якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".
		В даному випадку підставою для здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі позивача є порушення інтересів держави щодо збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища та права суспільства на збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, гарантованого в Основному законі.
		Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
		Звернення прокурора до суду пов`язане із захистом суспільно значимих інтересів щодо гарантування збереження, використання об`єкта культурної спадщини національного значення. 
		Дотримуючись встановленої ст.23 Закону України "Про прокуратуру" процедури попереднього повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, офісом Генерального прокурора на адресу Міністерства культури та інформаційної політики України направлено листи від 26.06.2020, 18.11.2020, в яких проінформовано про факти порушення відповідачами вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини.   
		Однак, позивач до суду з відповідним позовом про зобов`язання укласти охоронний договір та привести пам`ятку до належного стану не звернувся. 
		З огляду на викладене, Суд вважає, що прокурор в повній мірі довів неналежне здійснення відповідачами захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини, що надавало йому право на звернення до суду в інтересах держави з цим позовом.
		Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 02.09.2021 у справі №280/3319/20, від 28.04.2021 у справі №160/13338/20 та від 29.11.2021 у справі №280/1426/20, від 25.01.2023 у справі №360/4159/21, від 17.11.2022 у справі №640/16767/21. 
		Відповідно до п. 1 ч. 2    ст. 353 КАС України    підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		У ч. 4 цієї ж    статті КАС України     передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку про те, що касаційну скаргу слід задовольнити, судове рішення - скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. 
		Керуючись ст.        345,        349,        353,        355,        356 КАС України, Суд -
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу заступника Генерального прокурора, який діє в інтересах Міністерства культури та інформаційної політики України, задовольнити.
		Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2021 скасувати.
		Справу №640/4637/21 направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		О.П. Стародуб
		Н.В. Коваленко 
		В.М. Кравчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...