Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 333/2766/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: 09.10.2023. Зареєстровано: 10.10.2023. Забезпечено надання загального доступу: 11.10.2023.

Номер судового провадження: 2/333/108/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Справа № 333/2766/21
		Провадження № 2/333/108/23 
		          
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		24 квітня 2023 року                         м. Запоріжжя
		Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого  судді Кулик В.Б., за участю секретаря судового засідання Кари Н.С., представника позивача  адвоката Кириченка Р.В., представників відповідачів Кріль Ю.А., Усатенка Д.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Запоріжжя, цивільну справу № 333/2766/21 за позовом ОСОБА_1 в особі представника  адвоката Кириченка Романа Вікторовича до прокуратури Запорізької області, Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області, держави Україна в особі Державної казначейської служби про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, -
		В С Т А Н О В И В:
		Позивач ОСОБА_1 в особі представника  адвоката Кириченка Р.В. звернувся до суду з позовом до прокуратури Запорізької області, Головного управління ДФС у Запорізькій області, Державної казначейської служби України, в якому просить суд стягнути з державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на його користь завдану ГУ ДФС в Запорізькій області, прокуратурою Запорізької області, моральну шкоду в розмірі 1494 000,00 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу, посилаючись на те, що 29.09.2017     року Заводським районним судом м. Запоріжжя було винесено вирок у справі № 332/3995/15-к за обвинуваченням ОСОБА_1 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 358 КК України, згідно з яким, у зв`язку з недоведеністю, визнано останнього невинуватим. 05.09.2018 року Апеляційний суд Запорізької області залишив вказаний вирок без змін. 14.01.2019 року ухвалою Касаційного кримінального суду Верховного Суду касаційну скаргу прокурора на вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29.09.2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 05.09.2018 року щодо ОСОБА_1 разом з усіма доданими до неї матеріалами повернуто особі, яка її подала. Вказаним подіям передувало тривале досудове та судове слідство. Так, 29.09.2011 року слідчим СВ ПМ ДПА в Запорізькій області було винесено постанову про порушення кримінальної справи відносно директора ТОВ «Запорізький індустріально-механічний завод» ОСОБА_1 за ознаками злочину передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України. Позивачу було обрано міру запобіжного заходу  підписку про невиїзд, який був скасований апеляційним судом лише 05.09.2018 року. 28.02.2012 року слідчим СВ ДПС в Запорізькій області було винесено постанову про порушення кримінальної справи відносно позивача за ч. 2 ст. 366 і ч. 3 ст. 358 КК України. 16.03.2012 року в провадження Заводського районного суду надійшла вказана вище об`єднана кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 358 КК України. 26.03.2012 року Заводським районним судом м. Запоріжжя винесено постанову, згідно з якою зазначену кримінальну справу було повернуто прокурору Запорізької області для усунення виявлених недоліків. Постановою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 25.04.2014 року, залишеною постановою Апеляційного суду Запорізької області від 07.07.2014 року без змін, кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 358 КК України була повернена прокурору для додаткового розслідування. 19.08.2014 року, відповідно до приписів КПК України (у редакції 2012 року), інформацію щодо вказаної кримінальної справи було внесено до СРДР за № 32014080020000087. 30.07.2015 року старшим слідчим першого відділу кримінальних розслідувань СУ ФР ДПІ у?Жовтневому районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області, позивачу було повідомлено про підозру у скоєнні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 212, ч. 2 ст. 366, ч. 4 ст. 358 КК України. 31.08.2015 року прокуратурою Жовтневого району м. Запоріжжя до Заводського районного суду м. Запоріжжя було направлено обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 358 КК України. Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 26.10.2015 року обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 було повернуто прокурору на підставі його невідповідності вимогам КПК України. 22.12.2015 року прокуратурою Жовтневого району м. Запоріжжя до Заводського районного суду м. Запоріжжя було направлено обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 358 КК України. Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 01.03.2016 року обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 було повернуто прокурору на підставі його невідповідності вимогам КПК України. Таким чином, фактично починаючи з 2012 року по 2016 рік (майже 4 роки), податкова поліція разом з прокуратурою, намагалася передати справу до суду фактично не довівши винуватість позивача, що призвело лише до збільшення строку психологічного пресингу та моральних страждань останнього. Позивач перебував під слідством та судом з 29.09.2011    року (дата винесення першої постанови про порушення кримінальної справи) до 05.09.2018 року (дата набрання законної сили вироком суду), що складає 6 років 11 місяців та 7 днів. Загалом складає 83 місяці та 7 днів. У зв`язку з незаконними діями працівників СВ ПМ ДПА в Запорізькій області (Головного управління ДФС у Запорізькій області), прокуратури Жовтневого району м. Запоріжжя (прокуратури Запорізької області) позивач фактично з 2011 року (майже 7 років) був позбавлений права на роботу. Перебування під кримінальним переслідуванням з порушенням всіх розумних строків завдало йому значної моральної шкоди, призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, погіршення відносин з оточуючими, а також вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя. Після порушення відносно нього кримінальної справи, з метою збереження ділової репутації підприємства, він був вимушений звільнитися із займаної посади генерального директора ТОВ «Запорізький індустріально-механічний завод», де отримував високу заробітну плату. Фактично з моменту звільнення 26.09.2011 року та до 18.07.2017 року, позивач не мав постійної роботи. Відсутність у позивача постійної роботи і як наслідок заробітної плати, суттєво погіршало матеріальний стан сім`ї, яка крім позивача та його дружини складається ще з двох дітей 2000 та 2004 року народження. Внаслідок незаконного притягнення позивач знаходиться в стані постійної тривоги, фрустрації, тривалого стресу, що привело до формування у нього вираженої депресії, оскільки погіршилась не лише якість його життя, але й можливість його активного соціального функціонування, що зумовило зміни як у професійній діяльності, так и у соціальному оточені. Ситуація пов`язана з тривалим незаконним притягнений до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 спровокували виникнення психосоматичних хвороб, які завдали шкоду його фізичному здоров`ю, що підтверджується висновком спеціаліста від 10.03.2021 року. Приймаючи до уваги ступень моральних страждань позивача та його родини, строк перебування його під слідством та судом, позивач вважає, що моральна шкода повинна розраховуватись не менше як з 3 мінімальних заробітних плат за кожен місяць перебування під слідством та судом, що становить 1494 000,00 грн. Таким чином, позивач просить суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на його користь завдану ГУ ДФС в Запорізькій області, прокуратурою Запорізької області моральну шкоду в розмірі 1494000,00 грн. та понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу.
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу розподілено та передано в провадження судді Ярошенка А.Г.
		Ухвалою судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30.04.2021 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
		28.09.2021 року до суду від представника Головного управління ДФС у Запорізькій області надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що у даному випадку не вбачається можливим встановити причино-наслідковий зв`язок між діями осіб в межах відповідного кримінального провадження і негативними змінами у житті позивача у вигляді погіршення здоров`я, життєвого рівня і ритму. Позивач стверджує про погіршення рівня його життя, здоров`я, внаслідок порушення у відношенні нього кримінальної справи, проте не доводить факт такого погіршення, його ступінь. Позивачем не підтверджено залежність описаних ним подій від самого факту порушення відносно нього кримінальної справи, жодним медичним документом або будь-яким іншим експертним висновком. Крім того, позивач не обґрунтовує трикратне збільшення розміру мінімального законодавчо встановленого розміру моральної шкоди. У даному випадку вартість та обсяг наданих адвокатом послуг, згідно з актом здачі-прийняття послуг за договором від 23.03.2020 року, не відповідає принципу співмірності, є завищеним і необґрунтованим. Позивачем не надано доказів на підтвердження господарської операції по взаємовідносинам з адвокатом Кириченком Р.В. (а.с. 110-111).
		13.10.2021 року до суду від Запорізької обласної прокуратури надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначив, що, враховуючи фактичні обставини справи, період перебування ОСОБА_1 під кримінальним переслідуванням становить з 10.10.2011 року (дата обрання запобіжного заходу) по 05.09.2018 року (набрання законної сили реабілітуючим рішенням)  82 місяці та 27 днів. В інший час (після набрання законної сили реабілітуючим рішенням) позивач не перебував під слідством та судом, у зв`язку з чим його права ніяким чином не обмежувались органами дізнання, досудового слідства, прокуратурою та судом. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з 1 січня 2021 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 6000,00 грн., з урахуванням зазначеного мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 , який гарантовано державою, становить 497 400,00 грн. (82 місяці х 6000,00 грн. = 492000,00 грн., 27 днів = 27 х 6000/30 = 5400,00 грн.). Разом з цим, позивач просить суд стягнути на його користь з Державного бюджету України відшкодування у розмірі 1494 000,00 грн., що більш ніж у 3 рази перевищує мінімальний розмір такого відшкодування. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 28.11.2018 року у справі № 214/6982/13-ц, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення. Розмір завданої моральної шкоди позивач обґрунтовує загальними фразами, як то «порушення нормальних життєвих зв`язків», «приниження честі та гідності», а також зазначає інші негативні наслідки морального характеру. Доводи позивача, що порушення кримінальної справи відносно останнього призвело до звільнення його з роботи, спростовуються наданою копією трудової книжки. Так, відповідно до п. 17 запису у трудовій книжці ОСОБА_1 звільнений 26.09.2011 року за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, водночас постанову про порушення кримінальної справи слідчим винесено через 2 дні після звільнення  29.09.2011 року, а позивачем отримано лише 10.10.2011 року. Інших доказів неможливості працевлаштування, пов`язаних з притягненням до кримінальної відповідальності, позивачем не надано. З наявних матеріалів вбачається, що при викладенні висновку спеціалістом-психологом взагалі не брались до уваги обставини та матеріали кримінальні справи стосовно ОСОБА_1 за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 358 КК України. З огляду на викладене, висновок психолога не містить інформацію щодо предмета доказування, а тому не може бути належним та допустимим доказом у цій справі. Па підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надано копії договору про надання правової допомоги від 22.02.2021 року та акту здачі прийняття послуг від 27.04.2021 року, разом з цим жодних доказів на підтвердження оплати зазначених послуг на суму 47500,00 грн. ОСОБА_1 не надано. Крім того, з наданого представником позивача орієнтовними розрахунками вбачається невідповідність між наданими і понесеними витратами з актом здачі-прийняття послуг від 27.04.2021 року, зокрема у кількості годин витраченого часу на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. Таким чином, вимога щодо виплати витрат на професійну правничу допомогу у розмірах зазначені позивачем є неспівмірною зі складністю справи, витраченим часом, обсягом наданих послуг і виконаних робіт, а також не підкріплені жодними належними, достовірними, допустимими і достатніми доказами, які передбачені законодавством на підтвердження зазначених позивачем витрат.
		20.10.2021 року до суду від Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись і те, що безспірне списання коштів за судовим рішенням про стягнення шкоди не здійснюється єдиного казначейського рахунку, відкритого в Національному банку України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомості про суб`єкта його виконання, номери і види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів. Крім того, суттєві моральні страждання, про які позивачем зазначено у позові, є лише припущеннями, оскільки підтверджуючих доказів надано не було. Позивачем не додано відповідного судового документа про визнання протиправності правоохоронного органу. Право на відшкодування моральної шкоди виникає у особи відповідно до ст. 1176 ЦК України і Закону України № 266/94-ВР, її визначається виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до постановлення виправдовувального вироку суду. Виправдовувальний вирок відносно позивача постановлено 29.09.2017 року. Розрахунок позивачем моральної шкоди по 05.09.2018 року  дату прийняття ухвали судом апеляційної інстанції є хибним, що у випадку задоволення такої вимоги призведе до неправомірних витрат коштів державного бюджету. Доданий до позову висновок спеціаліста не є належним доказом факту зазнання позивачем моральних страждань, а лише особистою думкою кандидата психологічних наук. Державна казначейська служба України не порушувала права позивача і виконання нею повноважень щодо обслуговування державного бюджету не можуть бути підставою для покладання судових витрат, витрати повинні бути покладені на відповідача по справі, яким завдано шкоду ОСОБА_1 .
		На підставі розпорядження керівника апарату Комунарського районного суду м. Запоріжжя Заїченко Л.Г., у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_2 у відставку, 31.10.2021 року проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями і справа надійшла в провадження судді Кулик В.Б.
		Ухвалою судді від 05.11.2021 року цивільну справу прийнято до провадження, визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
		17.02.2022 року через канцелярію суду від представника позивача  адвоката Кириченка Р.В. надійшло клопотання про заміну неналежного відповідача.
		Під час підготовчого засідання було вирішено питання про заміну належних відповідачів, клопотання представника позивача задоволено, таким чином позовні вимоги ОСОБА_1 спрямовані до прокуратури Запорізької області, Головного управління ДПС у Запорізькій області, держави Україна в особі Державної казначейської служби.
		   Ухвалоюсуду від24.04.2023року підготовче засідання було закрито, справу призначено до судового розгляду. 
		Представник позивача  адвокат Кириченко Р.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив суд задовольнити позов з підстав, викладених у ньому.
		Представники відповідачів  прокуратури Запорізької області, держави України в особі Державної казначейської служби, у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, щодо задоволення позову заперечували з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву.
		Представник відповідача  ГУ ДПС у Запорізькій області будучи повідомленим судом належним чином про час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі.
		Суд, заслухавши пояснення позивача, представників відповідачів, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази і проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, приходить до наступних висновків.
		Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.
		Згідно з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
		Положеннями ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Статтями 12, 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Відповідно до ст. ст. 76, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
		29.09.2011 року слідчим СВ ПМ ДГІА в Запорізькій області було винесено постанову про порушення кримінальної справи відносно директора ТОВ «Запорізький індустріально-механічний завод» ОСОБА_1 за ознаками злочину передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України (а.с. 11-14).
		10.10.2011 року і 21.10.2011 року відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
		16.02.2012 року постановою слідчого ОСОБА_1 притягнуто в якості обвинуваченого і пред`явлено йому обвинувачення за ч. 3 ст. 212 КК України.
		28.02.2012 року слідчим СВ ДПС в Запорізькій області було винесено постанови про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 366 і ч. 3 ст. 358 КК України (а.с. 15-17, 18-21).
		06.03.2012 року постановою слідчого ОСОБА_1 притягнуто в якості обвинуваченого і пред`явлено йому обвинувачення за ч. 2 ст. 366 і ч. 3 ст. 358 КК України.
		26.03.2012 року Заводським районним судом м. Запоріжжя винесено постанову, згідно з якою зазначену кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 358 КК України, яка надійшла до суду 16.03.2012 року, було повернуто прокурору Запорізької області для усунення виявлених недоліків (а.с. 22-23).
		Постановою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 25.04.2014 року, залишеною постановою Апеляційного суду Запорізької області від 07.07.2014 року без змін, кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 358 КК України була повернена прокурору для додаткового розслідування (а.с. 24-25).
		19.08.2014 року, відповідно до приписів КПК України (у редакції 2012 року), інформацію щодо вказаної кримінальної справи було внесено до ЄРДР за № 32014080020000087.
		Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 26.10.2015 року обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 212, ч. 2 ст. 366, ч. 4 ст. 358 КК України, який надійшов до суду 31.08.2015 року, було повернуто прокурору на підставі його невідповідності вимогам КПК України (а.с. 26-29).
		Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 01.03.2016 року обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 358 КК України, який надійшов до суду 22.12.2015 року, було повернуто прокурору на підставі його невідповідності вимогам КПК України (а.с. 31 -36).
		29.09.2017 року Заводським районним судом м. Запоріжжя було винесено вирок у справі № 332/3995/15-к за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 358 КК України, згідно з яким, у зв`язку з недоведеністю, визнано останнього невинуватим.
		05.09.2018 року Апеляційний суд Запорізької області залишив вказаний вирок без змін.
		14.01.2019 року ухвалою Касаційного кримінального суду Верховного Суду касаційну скаргу прокурора на вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29.09.2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 05.09.2018 року щодо ОСОБА_1 разом з усіма доданими до неї матеріалами повернуто особі, яка її подала. 
		Відповідно до висновку спеціаліста -психолога від 10.03.2021 року, за результатами проведення психологічного обстеження ОСОБА_1 встановлено, що фізичні і душевні страждання, що відчуває останній свідчать про той факт, що йому заподіяна моральна шкода, внаслідок незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності та тривалим часом досудового слідства. Для аналізу були надані наступні документи: медична карта ОСОБА_1 КУ «Міська лікарня № 8», виписки з медичної карти амбулаторного хворого терапевтичного відділення № 170-120; висновок медичного центру «ЕнаМед» від 09.01.2021 року, виписаний епікриз з історії хвороби № 3564; виписки з історії хвороби № 6291, виписка з медичної картки стаціонарного хворого № 2616 неврологічного відділення № 1; спіральна мультидетекорна комп`ютерна томографія головного мозку; протокол ультразвукового ангіосканування артерій нижніх кінцівок; ультразвукове дослідження органів черевної порожнини і забрюшинного простору; МРТпопереково-кресцового відділу хребта (а.с. 41-48).
		Згідно з даними трудової книжки серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 , останній 26.09.2011 року звільнився із займаної посади генерального директора ТОВ «Запорізький індустріально-механічний завод» за власним бажанням і до 18.07.2017 року офіційно працевлаштований не був (а.с. 49-54).
		Позивач одружений з ОСОБА_1 , має двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження (а.с. 57, 58) і свідоцтвом про одруження (а.с. 59).
		Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
		Виходячи з положень ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
		Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспореній відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
		Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено також у статях 56, 62 Конституції України, статтях 1167, 1176 ЦК України.
		Підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Дані підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
		Так, статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
		Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		За змістом положень ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
		Відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.
		Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
		Частина перша ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» визначає відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
		Положення ч. 5 та ч. 6 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» встановлюють, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
		Згідно з ч. 2 та ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		Статтею 11 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов`язані роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.
		У статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		Тобто, Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
		Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
		Отже, внаслідок, зокрема, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, засудження, ухвалення судом виправдувального вироку, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного накладення арешту на майно, особа має право на відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме: статті 1176 Цивільного кодексу України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».
		Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
		Вступивши до ради Європи (1995 р.) і ратифікувавши 17.07.1997 року Конвенцію та ряд Протоколів до неї (Перший протокол і Протоколи № № 2, 4, 7 та 11), Україна визнала її чинність у національній правовій системі та обов`язковість рішень Європейського Суду з прав людини з усіх питань, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
		Застосування положень Європейської конвенції та прецедентної практики Європейського Суду з прав людини національними судами при вирішенні справ про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності, є необхідним, оскільки відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства.
		Відповідно до п. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.
		Європейський Суд з прав людини в рішенні по справах «Світлорусов проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Корнейкова проти України», «Мироненко і Мартенко проти України» констатував порушення п. 5 ст. 5 Конвенції з огляду на неможливість для заявників отримати відшкодування шкоди, завданої національними органами у контексті провадження в їхніх кримінальних справах.
		Таким чином, проаналізувавши надані суду докази в їх сукупності, враховуючи обставини, викладені у вироку суду про визнання позивача невинуватим в інкримінованому йому злочині, який набрав законної сили, суд приходить до висновку про доведеність факту понесення позивачем моральних страждань та переживань з приводу незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного накладення арешту на майно, обрання відносно нього запобіжного заходу, порушеної кримінальної справи та розгляду кримінального провадження, що призвело порушення нормальних життєвих зав`язків.
		Мотивуючи заподіяну шкоду, позивач вказує, що зазнав суттєвих моральних страждань (неможливості реалізації власних амбіцій; почуттів зневаги до власної честі та гідності; реалізації відчуття безпеки і правової захищеності щодо себе та своєї родини, а також взаємодії з правоохоронними органами, як гарантами таких; у реалізації прав та обов`язків глави сім`ї, чоловіка та батька; дружнього спілкування з товаришами та колегами), не мав можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним майном. Факт притягнення в якості обвинуваченого був доведений до відома громадськості та негативно вплинув на стосунки з оточуючими. Під час перебування під слідством та судом внаслідок сукупності обставин значно погіршився стан здоров`я. З моменту порушення кримінальної справи не мав змоги офіційно працевлаштуватись, оскільки відомості про притягнення до кримінальної відповідальності, про прийняте остаточне рішення по кримінальній справі були відсутні у відповідних реєстрах МВС. Також моральні страждання виразились у тому, що він не міг добитись справедливості та винесення законного рішення суду в першій інстанції, що обґрунтовується поверненням судом обвинувачення на додаткове досудове розслідування замість прийняття виправдувального вироку. Позивач був змушений звертатись до адвокатів, брати участь у судових засіданнях та змінювати установлений спосіб свого життя. Що стосується інших негативних наслідків, то найбільш невиправними позивач зазначає страх, який залишиться назавжди  страх громадянина перед власною державою, адже всі незаконні рішення, дії (бездіяльність) працівників правоохоронних органів не були наслідком помилки.
		Так, моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
		Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
		Аналогічна правовапозиція висловленау постановіВерховного СудуУкраїни від0212.2015року усправі №6-2203цс15,яка відповіднодо положеньст.360-7ЦПК Україниє обов`язковоюдля всіхсудів України. 
		У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 року у справі № 686/2373 1/15-ц (провадження № 14-298цс 18) зроблено висновок, що «...моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості...».
		Аналогічний висновок викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.04.2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цсІ9), у постановах Верховного Суду від 21.10.2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03.03.2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
		Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено з 01 січня 2023 року мінімальну заробітну плату в місячному розмірі 6 700,00 грн.
		Частиною п`ятою ст. 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Звертаючись до суду з цим позовом позивач, вказував на те, що через протиправні дії органу досудового розслідування він незаконно перебував під слідством та судом з 29.09.2011 року (дата винесення першої постанови про порушення кримінальної справи) до 05.09.2018 року (дата набрання законної сили вироком суду), що складає 6 років 11 місяців та 7 днів (загалом складає 83 місяці та 7 днів).
		Визначаючи період, за який підлягає відшкодуванню моральна шкода за час перебування позивача під слідством та суд виходить з того, що ОСОБА_5 перебував під слідством і судом з 16.02.2012 року (дата постанови про притягнення як обвинуваченого) до 05.09.2018 року (дата набрання законної сили виправдувальним вироком суду), тобто майже 6 років 7 місяців (79 місяців). Вищевикладене дає підстави суду вважати доведеним факт наявності в позивача моральної шкоди в наступному розмірі: 6 700,00 грн. х 79 (кількість місяців перебування під слідством та судом) = 529 300 грн.
		Позивачу були спричинені моральні страждання, що безумовно змінило його нормальний життєвий ритм, тому, враховуючи характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, виходячи із засад розумності та виваженості, суд вважає що відшкодування в розмірі 529 300,00 грн. відповідатиме розміру шкоди, заподіяної позивачу.
		Встановлення періоду перебування особи під слідством і судом впливає на правильність визначення мінімального розміру моральної шкоди, який не може бути зменшено, однак суд може його збільшити з урахуванням конкретних обставин справи.
		Таким чином, законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, але не граничний.
		Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.12.2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що. визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
		Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12.07.2007 року).
		При визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, враховуючи обставини справи, доведеність факту незаконного перебування позивача під слідством і судом протягом значного терміну, характер і обсяг багаторічних душевних страждань ОСОБА_5 , пов`язаних із його перебуванням під слідством та судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зав`язків, погіршення стану здоров`я, інших негативних наслідків морального характеру, конкретних обставин цієї справи, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що грошова сума у розмірі 529 300,00 грн. буде достатньо справедливою компенсацією моральних страждань позивача.
		Розмір відшкодування в сумі 1494 000,00 грн. є завищеним, адже підписка про невиїзд була скасована судом, інші запобіжні заходи та заходи процесуального примусу, передбачені КПК України, до ОСОБА_1 не застосовувались, позивач не перебував під вартою, до нього не застосовувались інші обмеження особистих прав і свобод. Крім того, позивачем не доведено причинно-наслідкового зв`язку між противоправними діями правоохоронних органів та погіршенням сімейних відносин, звільненням позивача і відсутністю його офіційного працевлаштування протягом тривалого періоду.
		Суд відхиляє доводи Державної казначейської служби України про те, що остання не порушувала прав та обов`язків позивача, не вступала із ним у будь-які правовідносини та не завдала йому жодної шкоди, тому не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу іншими суб`єктами, з огляду на те, що виконання рішення суду про стягнення коштів здійснюється Державної казначейської служби України не з власного рахунку, а з Державного бюджету України у межах відповідних призначень.
		Водночас суд враховує доводи відповідача Державної казначейської служби України про те, що відшкодування шкоди має здійснюватися не за рахунок коштів Державної казначейської служби України, а через органи казначейства з Державного бюджету України, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у Постанові від 19.06.2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс 1 8).
		Відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19.06.2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс І 8).
		У зв`язку з наведеним, аналізом норм матеріального права, а також враховуючи правовий висновок Великої палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19.06.2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс 18), суд вважає за необхідне зазначити в резолютивній частині рішення про стягнення коштів саме з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.
		При цьому зазначає, що частиною 4 ст. 17 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» якщо для з`ясування обставин щодо наявності у громадянина моральної шкоди виявиться потреба в спеціальних знаннях, суд може призначити належну експертизу, висновок якої оцінюється поряд з іншими доказами у справі.
		Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
		Клопотань від учасників справи про призначення судової експертизи для з`ясування обставин щодо наявності у громадянина моральної шкоди, її розміру не надходило.
		Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень  за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
		Згідно з ч. 2 ст. 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
		Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 03.10.2001 року № 12-рп/2001 у справі про відшкодування шкоди державою структура бюджетної класифікації України у функціональній структурі видатків України не передбачає видатків (коштів) на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю судів та правоохоронних органів, за рахунок видатків на їх утримання. Конституція України гарантує громадянам у таких випадках право на відшкодування шкоди за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання цих органів.
		Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 року № 215, Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
		Згідно з пунктом 4 даного Положення Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.
		Пунктом 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845, визначено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів.
		Згідно з п. 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду; шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень; шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності; різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні; шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення.
		Відповідно до ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у меж їхньої компетенції, встановленої законом.
		Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
		Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26.06.2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
		Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).
		Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
		Розподіл судових витрат суд вирішує в порядку ст. 141 ЦПК України.
		Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, такі витрати підлягають віднесенню за рахунок держави.
		Щодо вимог в частині стягнення витрат на правову допомогу, суд приходить до наступного висновку.
		Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
		Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України); розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
		Відповідно до положень ч. 3, ч. 4, ч. 5, ч. 6 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
		Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
		Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19).
		Стороною відповідача не подано заяву про зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу, вони взагалі заперечують щодо стягнення.
		Договір про надання правової допомоги  домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
		Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
		Згідно з матеріалами справи на підтвердження понесених витрат на професійну допомогу позивачем надано договір про надання правових послуг адвоката № 1/цс від 22.02.2021 року, укладений між ним та адвокатом Кириченком Р.В. (а.с. 63), акт здачі-приймання виконаних робіт за договором про надання правничої допомоги від 27.04.2021 року на суму 47500 грн. (а.с. 64), попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на суму 62500 грн. (а.с. 60). Суд вважає, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підтверджені належними та допустимими доказами, наведеними вище, наявні підстави для задоволення вимог позивача та стягнення судових витрат на правничу допомогу.
		Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в розмірі 529300,00 грн., що становить 35,42%, тому понесені витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню пропорційно задоволеним вимогам, в розмірі 22137 грн. 50 коп. 
		Керуючись ст. 56 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 23, 1176 ЦК України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 215 від 15.04.2015 року, ст. ст. 12, 76, 81, 89, 130, 133, 137, 141, 258, 259, 265, 268 ЦПК України, суд, -
		В И Р І Ш И В:
		Позов ОСОБА_1 в особі представника  адвоката Кириченка Романа Вікторовича до прокуратури Запорізької області, Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області, держава Україна в особі Державної казначейської служби про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності  задовольнити частково.
		Стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП  НОМЕР_2 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, в загальному розмірі 529300 (п`ятсот двадцять дев`ять тисяч триста) грн. 00 коп.
		Стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП  НОМЕР_2 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ) витрати на правову допомогу в розмірі 22137 (двадцять дві тисячі сто тридцять сім) грн. 50 коп. 
		В іншій частині позову  відмовити.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Повне судове рішення складено 04 травня 2023 року.
		 
		Суддя Комунарського районного суду
		м. Запоріжжя                                 В.Б. Кулик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...