Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 504/4099/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 13.10.2023. Забезпечено надання загального доступу: 16.10.2023.
Дата набрання законної сили: 11.10.2023
Номер судового провадження: 61-11424ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала 
		 
		11 жовтня 2023 року  
		м. Київ
		 
		справа № 504/4099/16-ц
		провадження № 61-11424св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., 
		 
		учасники справи:
		заявник - товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс»,
		заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Інтернет видання «ІНФОРМАЦІЯ_4 ІНФОРМАЦІЯ_6»,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс» на постанову Одеського апеляційного суду від 28 червня 2023 рокуу складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І.,
		 
		Історія справи
		Короткий зміст заяви
		 
		У грудні 2016 року ТОВ з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс» звернулося із заявою про встановлення факту недостовірності інформації, за участі заінтересованих осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , інтернет-видання «ІНФОРМАЦІЯ_4 ІНФОРМАЦІЯ_6».
		 
		Заява мотивована тим, що у мережі інтернет на сайті, доступ до якого є вільним, в режимі відкритого доступу була розміщена недостовірна інформація про заявника у вигляді статті. Вказана інформація не відповідала дійсності оскільки будь-які твердження про вчинення особою корупційного діяння до винесення обвинувального вироку суду або до винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення є такими, що не відповідають дійсності, а саме, є недостовірними оскільки особа вважається винуватою у вчиненні злочину/правопорушення лише після прийняття відповідного обвинувального вироку/постанови суду що набрав законної сили. Відтак, за відсутності вироку суду в кримінальному провадженні, є повністю протиправними твердженнями про те, що «группа компаний «Трансинвестсервис» наживалась за счет государства» та ґрунтується на не підтвердженій інформації.
		 
		ТОВ з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс» просило:
		встановити факт недостовірності інформації, про те, що «Трансинвестсервис» наживалась за счет Государства», яка була поширена невідомими особами у статті за веб-посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_1 » під заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_2».
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 22 травня 2018 року у складі судді Вінської Н. В. заяву ТОВ «Трансінвестсервіс» задоволено. Встановлено факт того, що інформація, розміщена в мережі Інтернет: «Трансинвестсервис» наживалась за счет Государства», яка була поширена невідомими особами у статті за веб-посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_1 » під заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_2», - недостовірна.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
		в матеріалах справи відсутні відомості про власника веб-сайту та автора статті. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, то особа, право якої порушено, може в порядку окремого провадження звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. У статті, розміщеній на сайті ІНФОРМАЦІЯ_4, міститься інформація про те, що «СБУ и Генпрокуратура расследуют коррупционную схему в порту Южный, благодаря которой группа компаний «Трансинвестсервис» наживалась за счет Государства»;
		негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Отже, за відсутності обвинувального вироку суду твердження про те, що «Трансинвестсервис» наживалась за счет Государства» слід вважати недостовірною інформацією.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Одеського апеляційного суду від 14 липня 2020 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М., апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 22 травня 2018 року скасовано. Заяву ТОВ «Трансінвестсервіс» залишено без розгляду. Роз`яснено заявнику його право подати позов на загальних підставах.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
		належним відповідачем, у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет, є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен встановити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Разом з тим за змістом частини четвертої статті 277 ЦК України судовий захист гідності, честі та ділової репутації внаслідок поширення про особу недостовірної інформації не виключається і в разі, якщо особа, яка поширила таку інформацію, невідома; у такому випадку суд вправі за заявою заінтересованої особи встановити факт неправдивості цієї інформації та спростувати її в порядку окремого провадження;
		встановлюючи факт недостовірності інформації, суд першої інстанції не врахував, що ТОВ «Трансінвестсервіс» у своїй заяві вказало на особу, яка є головним редактором інтернет-видання ІНФОРМАЦІЯ_4, - ОСОБА_1 , зазначивши його заінтересованою особою. Зі змісту заяви також вбачається, що товариство зверталося до ОСОБА_1 із запитами щодо надання підтверджень обставин, викладених у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2». Крім того, в довідці Українського мережевого інформаційного центру, який здійснює управління адресним простором українського сегмента мережі Інтернет, обслуговування та адміністрування системного реєстру і системи доменних імен, від 12 грудня 2016 року № 54-ДР-ЦК зазначено, що веб-сайт ІНФОРМАЦІЯ_4 позиціонує себе як сайт «ІНФОРМАЦІЯ_5»; на цьому веб-сайті наявні наступні ідентифікатори: « АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 ; Главный редактор: ОСОБА_3 , e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_3 , тел. НОМЕР_2 ». Отже, ТОВ «Трансінвестсервіс» було обізнане про осіб, які створили технічну можливість та умови для поширення інформації, яку заявник вважає недостовірною, - головного редактора веб-сайту ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а також - про місцезнаходження сайту, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування частини четвертої статті 277 ЦК України. Таким чином, заява ТОВ «Трансінвестсервіс» про встановлення факту недостовірності інформації містить спір про право, що виключає можливість її розгляду в порядку окремого провадження.
		 
		Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції
		 
		Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у складі колегії судів: Фаловської І. М., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А., касаційну скаргу ТОВ з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс» задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 14 липня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанова касаційного суду мотивована тим, що:
		всупереч вимогам процесуального законодавства апеляційний суд ухвалив оскаржуване судове рішення за відсутності в матеріалах справи належних та достатніх доказів, які б підтверджували, що саме заінтересовані особи ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) є авторами відповідного інформаційного матеріалу та/або власниками (засновниками) веб-сайта ІНФОРМАЦІЯ_4, на якому розміщена оспорювана інформація. У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції не перевірив, чи зареєстроване інтернет-видання на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 в установленому законом порядку як засіб масової інформації. Тому висновок цього суду про те, що безпосереднім джерелом поширення оспорюваної інформації є веб-сайт «ІНФОРМАЦІЯ_5», редакція ІНФОРМАЦІЯ_4, головний редактор - ОСОБА_1 , також ґрунтується на припущеннях;
		не встановивши осіб, які поширили оспорювану інформацію (ні автора відповідного інформаційного матеріалу, ні власника веб-сайта), суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для залишення заяви ТОВ «Трансінвестсервіс» без розгляду згідно з частиною шостою статті 294 ЦПК України.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Одеського апеляційного суду від 28 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
		 
		Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 22 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс» відмовлено.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
		спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування (частина четверта статті 277 ЦК України). Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 277 ЦК України судовий захист гідності, честі та ділової репутації внаслідок поширення про особу недостовірної інформації не виключається і в разі, якщо особа, яка поширила таку інформацію, невідома (наприклад, при направленні анонімних або псевдонімних листів чи звернень, смерті фізичної особи чи ліквідації юридичної особи, поширення інформації в мережі Інтернет особою, яку неможливо ідентифікувати, тощо). У такому випадку суд вправі за заявою заінтересованої особи встановити факт неправдивості цієї інформації та спростувати її в порядку окремого провадження. Така заява розглядається за правилами, визначеними розділом IV ЦПК України. У разі доведеності обставин, на які посилається заявник, суд лише констатує факт, що поширена інформація є неправдивою, та спростовує її. При цьому тягар доказування недостовірності поширеної інформації покладається на заявника, який несе витрати, пов`язані з її спростуванням. Встановлення такого факту можливо лише у тому разі, коли особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома. Якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження особа, яка поширила інформацію, щодо якої виник спір, стане відома, то суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах;
		підтвердженням того, що певна особа є власником сайту, є дані, отримані від адміністратора адресного простору українського сегмента мережі Інтернет у відповідному домені, а також дані, отримані від реєстратора, який на підставі цивільно-правового договору, укладеного з реєстрантом, здійснював реєстрацію відповідного доменного імені. Окрім того, доменне ім`я може бути переделеговане іншій особі на підставі відповідного цивільно-правового договору. Доменне ім`я є ідентифікатором особи в мережі інтернет, а власник веб-сайту доменного імені може також визначити власну назву такого сайту (логотип). Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів слід також керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації. У такому випадку належним відповідачем, окрім автора відповідного інформаційного матеріалу та власника (засновника) веб-сайта, може також виступати редактор відповідного засобу масової інформації, якщо він поширив певну інформацію і на нього не покладено посадових обов`язків (функцій) з її розповсюдження. Отже, наявність на веб-сайті, щодо якого відсутні дані про його реєстрацію в установленому законом порядку як засобу масової інформації, відомостей, що певна особа є його головним редактором, не може слугувати підтвердженням того, що такий суб`єкт є належним відповідачем та розповсюджувачем спірного матеріалу;
		ухвалою Одеського апеляційного суду від 31 серпня 2022 року клопотання адвоката Кешкентія Д. В., який діє в інтересах ОСОБА_2 , про витребування доказів задоволено. Витребовано у ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» довідку з відомостями про власника веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_4 / реєстранта доменного імені або інформацією про його встановлення станом на 28 жовтня 2016 року та на дату видачі довідки. 29 вересня 2022 року копія ухвали Одеського апеляційного суду від 31 серпня 2022 року доставлена до електронної скриньки ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес», що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, однак виконана не було. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року повторно витребовано у ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» довідку з відомостями про власника веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_4 / реєстранта доменного імені або інформацією про його встановлення станом на 28 жовтня 2016 року та на дату видачі довідки. Ухвала Одеського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року також не була виконана. Таким чином, апеляційний суд немає можливості встановити власника або розповсюджувача (автора) оскаржуваного матеріалу;
		у довідці від 12 грудня 2016 року №54-ДР-ЦК ОП «Український мережевий інформаційний центр» відсутня інформація про власника веб-сайта ІНФОРМАЦІЯ_4 чи розповсюджувача (автора) відповідного матеріалу. Інших відомостей щодо власника веб-сайта ІНФОРМАЦІЯ_4 чи розповсюджувача (автора) відповідного матеріалу стороною позивача не надано. Враховуючи викладене у задоволенні заяви ТОВ з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс», за участі заінтересованих осіб ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , інтернет видання «ІНФОРМАЦІЯ_4 ІНФОРМАЦІЯ_6» про встановлення факту недостовірності інформації необхідно відмовити у зв`язку із недоведеністю.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		27 липня 2023 року ТОВ з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс» засобами поштового зв`язку подало касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 28 червня 2023 року, у якій просило:
		скасувати оскаржену постанову апеляційного суду;
		залишити в силі рішення суд першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		апеляційний суд не врахував, що в окремому провадженні розглядаються заяви про встановлення факту недостовірності інформації, у разі якщо невідомий власник веб-сайта. Встановлення судом власника веб-сайта та розповсюджувача (автора) відповідного матеріалу є підставою не для задоволення заяви про встановлення факту недостовірності інформації, а для залишення такої заяви без розгляду;
		апеляційним судом проігнорована презумпція невинуватості, згідно якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь;
		наявність інформації на веб-сайті інформації про те, що певна особа є головним редактором не може бути однозначним та безумовним підтвердженням цього, у тому числі за відсутності встановленого та документально підтвердженого факту перебування такої особи в трудових або цивільно-правових відносинах з власником веб-сайту. Тим більше у тому разі, якщо така особа заперечує факт того, що вона є головним редактором такого веб-сайту. Заявник вказував не на факт того, що ОСОБА_1 є головним редактором, а про розміщення такої інформації на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4. У постанові Верховного Суду від 16 червня 2012 року у цій справі зазначено, що наявність на веб-сайті, щодо якого відсутні дані про його реєстрацію в установленому законом порядку як засобу масової інформації, відомостей, що певна особа є його головним редактором, не може слугувати підтвердженням того, що такий суб`єкт є належним відповідачем та розповсюджувачем спірного матеріалу. Джерелом поширення недостовірної інформації може бути не лише зареєстрований засіб масової інформації, а й інші джерела в мережі інтернет;
		враховуючи те, що власник веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_4, автор зазначеної недостовірної інформації, а також «источник в ГПУ», на якого маються посилання в статті з недостовірною Інформацією, є невідомими, в такому випадку, з огляду на те, що справи про спростування недостовірної інформації по яким невідомі власник веб-сайта і автор інформації, заявник вправі звернутись до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту недостовірності інформації, зазначеної в статті. Чинне законодавство України не обмежує право на судовий захист честі, гідності та ділової репутації лише в залежності від способу та джерела розповсюдження недостовірної інформації. Особа має права на судовий захист своєї ділової репутації в тому числі й у разі розповсюдження недостовірної інформації в мережі інтернет. Таким чином, незалежно від джерела на способу розповсюдження недостовірної інформації (у даному випадку в мережі Інтернет) заявник не позбавлений права на судовий захист;
		враховуючи системний аналіз норм КПК України та принцип презумпції невинуватості, який закріплений у статті 62 Конституції України, статті 2 КК України, статті б Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статті 11 Загальної декларації прав людини, суд дійшов до висновку про те, що відсутні правові підстави стверджувати, що особа, яка не перебуває в статусі підозрюваного чи в іншому із зазначених вище процесуальних статусів, має відношення до вчинення злочину, який розслідується. Таким чином, посилання на конкретну фізичну особу у контексті її зв`язку зі злочином, кримінальним провадженням чи його розслідуванням можливо лише у випадку, коли особа перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного (постанова Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі №727/8388/17);
		судом не враховано те, що ТОВ «ТІС» стверджував не про те, що певна особа є головним редактором такого веб-сайту, а заявляв лише про те, що така інформація зазначена на такому веб-сайті. У відповідях на звернення заявника неможливо встановити власника веб-сайту та автора статті, що містить недостовірну інформацію, а також звернення із позовом про спростування недостовірної інформації. Зазначене зумовлює відсутність спору про право та неможливість звернення ТОВ «ТІС» в порядку позовного провадження;
		в апеляційній скарзі  ОСОБА_2 будь-яким чином не мотивовано й не встановлено, яким же саме чином рішення суду першої інстанції порушує його права, свободи чи законні інтереси;
		апеляційний суд посилався на положення статті 277 ЦК України про те, що якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та 'її спростування. Згідно з частиною першою статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Отже, за змістом статті 91 ЦК України право на спростування недостовірної інформації належить не лише фізичним, але й юридичним особам;
		окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України). Факт, який заявник просив встановити належить до юридичних, оскільки від його встановлення у заявника було припинено, порушено його право на недоторканість ділової репутації. Чинним законодавством, внаслідок того, що особа яка поширила недостовірну інформацію невідома, не передбачено іншого порядку встановлення зазначеного факту, окрім як шляхом звернення до суду в порядку окремого провадження про встановлення факту недостовірності розповсюдженої інформації;
		апеляційний суд залишив поза увагою те, що в окремому провадженні розглядаються заяви про встановлення факту недостовірності інформації у разі якщо невідомі власник веб-сайту та розповсюджувач (автор) відповідного матеріалу. Встановлення судом власника веб-сайту 368.Medіа та розповсюджувача (автора) відповідного матеріалу (якщо б це мало місце), є підставою не для задоволення заяви про встановлення факту недостовірності інформації, а для залишення такої заяви без розгляду. 
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		28 вересня 2023 року справу передано судді-доповідачу Крату В. І.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2023 року: у задоволенні клопотання ТОВ з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс» про розгляд касаційної скарги за участю його представника, відмовлено; справу призначено до судового розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 11 вересня 2023 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		Фактичні обставини
		 
		Суди встановили, що обґрунтування заявлених вимог ТОВ «Трансінвестсервіс» посилалося на те, що 28 жовтня 2016 року о 08 годині в мережі Інтернет на веб-сайті: ІНФОРМАЦІЯ_1 була опублікована стаття під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», в якій міститься недостовірна інформація щодо нього. Оскільки визначити власника веб-сайта та автора статті заявнику неможливо, то виникла необхідність встановити факт неправдивості спірної інформації в порядку окремого провадження.
		 
		ТОВ «Трансінвестсервіс» у своїй заяві вказало на особу, яка є головним редактором інтернет-видання ІНФОРМАЦІЯ_4, - ОСОБА_1 , зазначивши його заінтересованою особою в цій справі.
		 
		Зі змісту заяви також вбачається, що товариство зверталося до ОСОБА_1 із запитами щодо надання підтверджень обставин, викладених у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2».
		 
		Згідно з довідкою Українського мережевого інформаційного центру, який здійснює управління адресним простором українського сегмента мережі Інтернет, обслуговування та адміністрування системного реєстру і системи доменних імен, від 12 грудня 2016 року № 54-ДР-ЦК веб-сайт ІНФОРМАЦІЯ_4 позиціонує себе як сайт «ІНФОРМАЦІЯ_5»; на цьому веб-сайті наявні наступні ідентифікатори: « АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 ; Главный редактор: ОСОБА_3 , e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_3 , тел. НОМЕР_2 ».
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Касаційний суд заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, з таких мотивів.
		 
		У справі, що переглядається:
		ТОВ з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс» звернулося на підставі абзацом 3 частини четвертої статті 277 ЦК України у порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту недостовірності інформації та її спростування.
		 
		Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що впрактиці Касаційного цивільного суду сформувалося два підходи щодо застосування абзацу 3 частини четвертої статті 277 ЦК України:
		(а) юридична особа може звертатися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування;
		(б) юридична особа не може звертатися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування може звертатися тільки фізична особа.
		 
		По-перше, юридична особа може звертатися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. 
		 
		Наприклад, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 504/4099/16-ц (провадження № 61-12073св20) вказано, що:
		«відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Отже, згідно зі статтею 293, частиною другою статті 315 ЦПК України для встановлення факту необхідна наявність певних умов, зокрема, встановлюваний факт повинен бути юридичним, тобто від його встановлення в особи виникають, змінюються або припиняються особисті чи майнові права; чинним законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення.
		Підстави та порядок спростування недостовірної інформації регламентує стаття 277 ЦК України.
		Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім`ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.
		Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 277 ЦК України судовий захист гідності, честі та ділової репутації внаслідок поширення про особу недостовірної інформації не виключається і в разі, якщо особа, яка поширила таку інформацію, невідома (наприклад, при направленні анонімних або псевдонімних листів чи звернень, смерті фізичної особи чи ліквідації юридичної особи, поширення інформації в мережі Інтернет особою, яку неможливо ідентифікувати, тощо). У такому випадку суд вправі за заявою заінтересованої особи встановити факт неправдивості цієї інформації та спростувати її в порядку окремого провадження. Така заява розглядається за правилами, визначеними розділом IV ЦПК України. У разі доведеності обставин, на які посилається заявник, суд лише констатує факт, що поширена інформація є неправдивою, та спростовує її. При цьому тягар доказування недостовірності поширеної інформації покладається на заявника, який несе витрати, пов`язані з її спростуванням. Встановлення такого факту можливо лише у тому разі, коли особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома. Якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження особа, яка поширила інформацію, щодо якої виник спір, стане відома, то суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. 
		Апеляційним судом також встановлено, що ТОВ «Трансінвестсервіс» у своїй заяві вказало на особу, яка є головним редактором інтернет-видання ІНФОРМАЦІЯ_4, - ОСОБА_1 , зазначивши його заінтересованою особою в цій справі. Зі змісту заяви також вбачається, що товариство зверталося до ОСОБА_1 із запитами щодо надання підтверджень обставин, викладених у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2».
		 
		По-друге, юридична особа не може звертатися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування може звертатися тільки фізична особа. Наприклад:
		 
		(1) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року в справі № 373/1890/19 (провадження № 61-6525св20) зазначено, що:
		«згідно з пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування (абзац 3 частини четвертої статті 277 ЦК України).
		Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов`язується з наступним вирішенням спору про право і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення, тому ТОВ «Норкова ферма «Вікінг» не наділено правом звернення до суду із такою заявою».
		 
		(2) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 cерпня 2023 року в справі № 754/311/23 (провадження № 61-7239св23) вказано, що:
		«згідно з пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		Заявником у цій справі є юридичні, а не фізичні особи.
		Юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу (частина перша статті 94 ЦК України).
		Разом із тим, стаття 277 ЦК України знаходиться у главі 20 ЦК України («Загальні положення про особисті немайнові права фізичної особи»), що унеможливлює звернення юридичної особи до суду із заявою про встановлення факту недостовірності інформації та її спростування на підставі абзацу третього частини четвертої статті 277 ЦК України, оскільки ТОВ «БРСМ», ТОВ «БРСМ-НАФТА», ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» не наділені правом звернення до суду із такою заявою, а тому суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі.
		Наведені висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 373/1890/19 (провадження № 61-6525св20)».
		 
		Європейський суд з прав людини зауважив, що судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року). 
		 
		«Ми рухаємось в напрямку того, щоб касаційний суд не був джерелом невизначеності судової практики і судові рішення касаційного суду були, розумно передбачуваними. Навіщо потрібна розумна передбачуваність судових рішень? Очевидно, що особа, чи фізична чи юридична, має можливість прогнозувати як буде вирішено її спір. Це одне з основних завдань, яке дозволяє зробити вирішення спору прогнозованим» (див. Крат В. І. Принцип юридичної визначеності в практиці Верховного Суду // Слово Національної школи суддів України. - 2021. - № 5 (спеціальний випуск). - С. 66 - 77.).
		 
		Касаційний суд акцентує, що вказані приклади судової практики Касаційного цивільного суду підтверджують наявність по суті двох взаємовиключних підходів до тлумачення та застосування абзацу 3 частини четвертої статті 277 ЦК України.
		 
		Навряд чи таке застосування та тлумачення абзацу 3 частини четвертої статті 277 ЦК Українидозволяє зробити вирішення справи прогнозованим.
		 
		Верховний Суд є найвищим судому системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		 
		Касаційний суд зауважує, що розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
		 
		Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (частини перша, друга статті 80 ЦК України).
		 
		Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (частина перша статті 91 ЦК України).
		 
		Юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу (частина перша статті 94 ЦК України).
		 
		Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу (частина перша статті 275 ЦК України).
		 
		Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).
		 
		Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування (абзац 3 частини четвертої статті 277 ЦК України).
		 
		Обміркувавши викладене, касаційний суд зауважує, що:
		правоздатність є здатністю особи набувати цивільні права та обов`язки. Правоздатність є базисною правовою категорією, завдяки якій юридична особа може вступати до цивільних правовідносин. Правоздатність є категорією можливостей, які юридична особа протягом свого існування (у процесі своєї діяльності) реалізує;
		юридична особа, хоча вона й є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, має універсальну правоздатність, тобто, вона, як і фізична особа, може мати будь-які права й обов`язки, за винятком тих, які по своїй суті можуть належати тільки фізичній особі;
		юридична особа має право на ділову репутацію і таке право по своїй суті не може належати тільки фізичній особі;
		з метою захисту свого особистого немайнового права, в тому числі права на ділову репутацію, юридична особа може застосовувати як загальні способи захисту (глава 3 ЦК), так і спеціальні способи захисту особистих немайнових прав, які передбачені у главі 20 ЦК, зокрема, вимагати спростування поширеної недостовірної інформації, дати відповідь на цю інформацію тощо;
		як в доктрині приватного права, так і практиці касаційного суду усталеним є підхід що юридична особа може пред`являти вимогу про спростування недостовірної інформації (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13 березня 2019 року у справі № 916/679/18, Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар. Т. 1: Загальні положення. Особи / за ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. - Харків : ЕКУС, 2020. - С. 612);
		з урахуванням принципу розумності, абзац 3 частини четвертої статті 277 ЦК України потрібно тлумачити в контексті змісту частини першої статті 91 ЦК України та частини першої статті 94 ЦК України. Тобто, оскільки юридична особа, хоча вона й є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, має універсальну правоздатність, юридичній особі належить право на ділову репутацію, то для захисту цього права юридична особа  може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома.
		 
		Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, від 28 жовтня 1999 року). 
		 
		Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). 
		 
		Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, від 21 жовтня 2013 року).
		 
		З урахуванням викладеного, касаційний суд вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права (абзац 3 частини четвертої статті 277 ЦК України, частина перша статті 91 ЦК України, частина перша статті 94 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року у справі № 373/1890/19 (провадження № 61-6525св20), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 cерпня 2023 року в справі № 754/311/23 (провадження № 61-7239св23) та зробити висновок про те, що:
		«юридична особа має право на ділову репутацію і таке право по своїй суті не може належати тільки фізичній особі;
		з метою захисту свого особистого немайнового права, в тому числі права на ділову репутацію, юридична особа може застосовувати як загальні способи захисту (глава 3 ЦК), так і спеціальні способи захисту особистих немайнових прав, які передбачені у главі 20 ЦК, зокрема, вимагати спростування поширеної недостовірної інформації, дати відповідь на цю інформацію тощо;
		з урахуванням принципу розумності, абзац 3 частини четвертої статті 277 ЦК України потрібно тлумачити в контексті змісту частини першої статті 91 ЦК України та частини першої статті 94 ЦК України. Тобто, оскільки юридична особа, хоча вона й є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, має універсальну правоздатність, юридичній особі належить право на ділову репутацію, то для захисту цього права юридична особа  може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома».
		 
		Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Передати справу № 504/4099/16-ц на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                     Н. О. Антоненко
		 
		І. О. Дундар
		 
		                                                                                              Є. В. Краснощоков
		 
		М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...