Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/43705/19-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.10.2023. Забезпечено надання загального доступу: 16.10.2023.
Дата набрання законної сили: 11.10.2023
Номер судового провадження: 61-5298ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		11 жовтня 2023 року  
		м. Київ
		 
		справа № 757/43705/19-ц
		провадження № 61-5298св23 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., 
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , політична партія «Європейська Солідарність», товариство з обмеженою відповідальністю «Телеканал «Прямий»,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи:
		касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Крижанівської Г. В., Шебуєвої В. А.,
		касаційну скаргу політичної партії «Європейська солідарність», яка підписана представником ОСОБА_4 , на постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Крижанівської Г. В., Шебуєвої В. А.,
		касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Телеканал «Прямий» на постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Крижанівської Г. В., Шебуєвої В. А.,
		 
		Історія справи
		Короткий зміст позову
		 
		У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 , політичної партії «Європейська солідарність», ТОВ «Телеканал «Прямий» про захист честі, гідності та ділової репутації.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_8 року на вебсайті https://eurosolidarity.org ПП «Європейська солідарність», лідером якої є ОСОБА_2 , за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_3/ розміщено публікацію під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_12».
		 
		Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_1 о 16:42 на вебсайті https://prm.ua телеканалу «Прямий» за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_13/ розміщено аналогічну публікацію під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_14 », у якій міститься посилання про те, що під час брифінгу лідер партії «ЄС» ОСОБА_6 , про що передає прес-служба партії, заявив: «ІНФОРМАЦІЯ_2».
		 
		Зазначена інформація, поширена про позивача, є негативною та такою, що порушує його особисті немайнові права: принижує його честь, гідність та порочить ділову репутацію, у зв`язку із чим, зважаючи на доведеність факту її поширення.
		 
		ОСОБА_1 просив:
		визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права  ОСОБА_1 інформацію, поширену  ІНФОРМАЦІЯ_1 на вебсайті https://eurosolidarity.org ПП «Європейська солідарність», за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_3/ під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4»;
		визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права  ОСОБА_1 інформацію, поширену  ІНФОРМАЦІЯ_1 на вебсайті https://prm.ua телеканалу «Прямий» за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_3 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_14 », наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_2».
		зобов`язати ПП «Європейська солідарність» та ОСОБА_2 протягом п`яти календарних днів з дня набрання рішенням у справі законної сили спростувати недостовірну інформацію, поширену про позивача, шляхом розміщення на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_4 / за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_3/ у публікації під назвою « ОСОБА_6 передав матеріали « ІНФОРМАЦІЯ_5 », шляхом розміщення на вебсайті https://solidarnist.org/ вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_5»;
		зобов`язати ТОВ «Телеканал «Прямий» протягом п`яти календарних днів з дня набрання рішенням у справі законної сили спростувати недостовірну інформацію, поширену про позивача ІНФОРМАЦІЯ_8 року на вебсайті https://prm.ua телеканалу «Прямий» за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_3 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_14 », шляхом розміщення на вебсайті https://prm.ua вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_5»;
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 06 лютого 2020 року в складі судді: Соколова О. М., позов ОСОБА_1 задоволено.
		 
		Визнано недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті, https://eurosolidarity.org ПП «Європейська солідарність» за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_8 -передав-мате/під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_6» наступного змісту:
		 
		«ІНФОРМАЦІЯ_7».
		 
		Визнано недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті https://prm.ua телеканалу «Прямий» за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_3 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_14 » наступного змісту :
		 
		«ІНФОРМАЦІЯ_8».
		 
		Зобов`язано ПП «Європейська солідарність» та ОСОБА_2 , протягом 5 (п`яти) календарних днів з дня набрання рішенням у даній справі законної сили спростувати недостовірну інформацію, про ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_6 за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_6 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_6», шляхом розміщення вступної та резолютивної частини рішення суду в цій частині під заголовком "ІНФОРМАЦІЯ_5 ".
		 
		Зобов`язано ТОВ «Телеканал «Прямий» протягом 5 (п`яти) календарних днів з дня набрання рішенням у даній справі законної сили спростувати недостовірну інформацію, поширену про ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_8 року на веб-сайті https://prm.ua телеканалу «Прямий» за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_3 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_9 », шляхом розміщення вступної та резолютивної частини рішення суду в цій частині під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_5».
		 
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору у розмірі 1 536,80 грн.
		 
		Стягнуто з ПП «Європейська солідарність» на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору у розмірі 1 536,80 грн.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач довів факт поширення відповідачами стосовно нього недостовірної інформації, яка порушує його особисті немайнові права, що є підставою для її спростування.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 25 червня 2020 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С., Поливач Л. Д., апеляційні скарги ОСОБА_2 , ПП «Європейська солідарність» та ТОВ «Телеканал «Прямий» залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 лютого 2020 року залишено без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
		доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що він не є автором матеріалу, поширеного на вебсайті https://eurosolidarity.org ПП «ЄС», відхиляються, оскільки ОСОБА_2 є керівником і лідером ПП «ЄС», здійснює її поточне керівництво, представляє партію, робить заяви від її імені. Тобто відповідач ОСОБА_2 є належним відповідачем у справі, оскільки саме ПП «ЄС», лідером і керівником якої він є, розмістила на своєму вебсайті недостовірну інформацію щодо того, що ОСОБА_1 нібито передав матеріали «ІНФОРМАЦІЯ_14» Російській Федерації, вказавши автором інформації свого лідера ОСОБА_2 . Необґрунтованими є і доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що недостовірність поширеної інформації мав довести саме позивач;
		необґрунтовані доводи апеляційної скарги ПП «ЄС» про доведеність достовірності оспорюваної у справі інформації фактом поширення ОСОБА_1 у мережі Інтернет його заяви до ДБР від 20 травня 2020 року про вчинені кримінальні правопорушення, на підставі якої до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості та розпочато розслідування у «ІНФОРМАЦІЯ_21», оскільки ця обставина підтверджує лише факт звернення позивача до ДБР із заявою про вчинення кримінальних правопорушень і жодним чином не підтверджує факт отримання ним від ДБР інформації, що становить таємницю слідства. Щодо посилання представника Російської Федерації ОСОБА_5 на засіданні Ради безпеки ООН на заяву позивача, то цей факт жодним чином не підтверджує ту обставину, що саме ОСОБА_1 передано ОСОБА_5 інформацію, яка становить таємницю слідства по «ІНФОРМАЦІЯ_21» і отримана ним від ДБР;
		посилання в апеляційній скарзі ПП «ЄС» про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, зазначивши у резолютивній частині рішення про спростування недостовірної інформації на вебсайті політичної партії https://eurosolidarity.org/, тоді як інформацію було розміщено на вебсайті https://solydarnist.org, законності та обґрунтованості рішення не спростовують, виходячи з того, що під час розгляду справи в суді першої інстанції стало відомо, що вебсайт ПП «ЄС» https://solydarnist.org, на якому було поширено оспорювану інформацію, припинив роботу та більше не використовується партією, суд з метою ефективного захисту порушених прав позивача правомірно у рішенні зобов`язав відповідачів розмістити спростування на вебсайті партії https://eurosolidarity.org/, який використовується та функціонує у звичайному режимі;
		необґрунтованими є доводи апеляційної скарги ТОВ «Телеканал «Прямий» про те, що канал не є належним відповідачем, оскільки розмістив інформацію з іншого сайту, дослівно процитувавши текст оригіналу публікації, яка вже була доведена до відома необмеженого кола осіб з вебсайту ПП «ЄС». Враховуючи, що оспорювана у справі інформація була поширена на вебсайті, власником якого є ТОВ «Телеканал «Прямий», а не в ефірі Телеканалу «Прямий», не підлягає застосуванню норма статті 67 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» в частині звільнення телерадіоорганізації від відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності.
		 
		Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції
		 
		Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Погрібного С. О., Білоконь О. В., Олійник А. С., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., касаційні скарги ОСОБА_2 , ПП «Європейська Солідарність», ТОВ «Телеканал «Прямий» задоволено.
		 
		Рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Постанова касаційного суду мотивована тим, що:
		позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, порушених внаслідок розміщення, зокрема на вебсайті https://eurosolidarity.org, недостовірної, на його переконання, інформації. Судами не було встановлено, що ОСОБА_2 є власником вебсайту або автором відповідного інформаційного матеріалу, про спростування якого просить позивач. Ті обставини, що ОСОБА_2 є лідером і керівником іншої особи - ПП «ЄС», не свідчать та не доводять той факт, що він є власником вебсайту або автором відповідного інформаційного матеріалу;
		судами не враховано та не надано належної оцінки доводам відповідача про те, що поширена інформація є висвітленням брифінгу ОСОБА_2 , який відбувся ІНФОРМАЦІЯ_8 року, на якому він не поширював саме тієї інформації, яка була розміщена в мережі Інтернет за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3/ під назвою: « ОСОБА_6 передав матеріали « ІНФОРМАЦІЯ_5 ». Предметом спору є інформація, яка була поширена за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_3/, а не інформація, поширена на брифінгу ІНФОРМАЦІЯ_1 . За твердженням відповідача, ці два повідомлення відрізнялися за своїм змістом, проте судами наведеним доводам оцінки не надано, відповідні докази не досліджувалися, хоча суди й не зробили висновок про те, що ці повідомлення збігаються. Отже, позивач у справі, що переглядається, посилався на поширення недостовірної інформації саме на вебсайтах за електронною адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_3/ та ІНФОРМАЦІЯ_13/, суди мають з`ясувати, чи була предметом спору поширена згаданим відповідачем на брифінгу ІНФОРМАЦІЯ_8 року інформація;
		суди не надали належної правової оцінки поширеній інформації, не зазначили, на підставі оцінки яких доказів дійшли висновків про недостовірність поширеної інформації. У зв`язку із внесенням з 27 березня 2014 року змін до ЦК України, зокрема до статті 277, принцип презумпції добропорядності (частина третя статті 277 ЦК України) було виключено, а тому доказування позивачем обґрунтованості свого позову, зокрема й недостовірності, неточності поширеної відповідачем інформації, має відбуватися у загальному порядку. Наведений правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 17 липня 2019 року у справі № 757/49189/16-ц (провадження № 61-34417св18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/13556/18 та від 06 листопада 2019 року у справі № 165/2559/15-ц (провадження № 61-22465св18). Проте суди викладеного не врахували та не встановили шляхом належної оцінки наданих сторонами доказів, чи є поширена інформація недостовірною, зазначивши лише, що вона є такою за своїм змістом, що за умови недослідження наданих сторонами доказів, має характер припущення;
		судами не надано оцінки наданим відповідачем ПП «ЄС» доказам щодо достовірності поширеної інформації, зокрема: заяві позивача про вчинені кримінальне порушення у «ІНФОРМАЦІЯ_21», роздруківці тексту виступу ОСОБА_5 на засіданні Ради Безпеки ООН, в якому він цитував заяву позивача з матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14», роздруківці повідомлень позивача в телеграм-каналі щодо «ІНФОРМАЦІЯ_14» та його обізнаності з цією справою.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 вересня 2022 року в складі судді: Бусик О. Л., у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
		як вбачається з постанови Верховного Суду від 22 вересня 2021 року суд касаційної інстанції не погодився з тим, що ОСОБА_2 є належним відповідачем у справі, оскільки саме ПП «Європейська Солідарність», лідером і керівником якої він є, розмістила на своєму вебсайті недостовірну інформацію стосовно того, що ОСОБА_1 нібито передав матеріали «ІНФОРМАЦІЯ_14» Російській Федерації, через те, що в указаній справі, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, порушених внаслідок розміщення, зокрема на вебсайті https://eurosolidarity.org, недостовірної, на його переконання, інформації, а у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет належним відповідачем у справі є власник вебсайту та автор відповідного інформаційного матеріалу, тобто особа, яка безпосередньо розмістила інформаційний матеріал на відповідному вебсайті. Поряд із цим, суду не надано належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 є власником вебсайту або автором відповідного інформаційного матеріалу, про спростування якого просить позивач, і що саме він розповсюдив вказану інформацію. Отже, викладені у позовній заяві твердження позивача про те, що саме відповідачем ОСОБА_2 було порушено його права є лише припущенням, яке, за відсутності доказів, не може прийматись судом до уваги;
		за висновками Верховного Суду, які є обов`язковими для суду першої інстанції, під час розгляду справи не було враховано та не надано належної оцінки доводам відповідача про те, що поширена інформація є висвітленням брифінгу ОСОБА_2 , який відбувся ІНФОРМАЦІЯ_8 року, на якому він не поширював саме тієї інформації, яка була розміщена в мережі Інтернет за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3/ під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_6»;
		на виконання вимог суду касаційної інстанції, судом досліджено брифінг ОСОБА_2 , який відбувся ІНФОРМАЦІЯ_8 року, шляхом огляду відеозапису (ІНФОРМАЦІЯ_10), на якому поширено наступну інформацію: «ІНФОРМАЦІЯ_12», за результатами чого достовірно встановлено, що ці повідомлення не збігаються за своїм змістом з інформацією, поширеною за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_3/«ІНФОРМАЦІЯ_9 », у якій міститься посилання на те, що під час брифінгу лідер партії «Європейська Солідарність» ОСОБА_6 , про що передає прес-служба партії, заявив: «ІНФОРМАЦІЯ_13» (аналогічну публікацію розміщено ІНФОРМАЦІЯ_8 року на вебсайті https://prm.ua телеканалу «Прямий» за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_13/) і, яка є предметом цього спору;
		з огляду те, що вказані повідомлення відрізняються за своїм змістом, що має наслідком вплив на зміну ставлення до цієї інформації, а саме наявні розбіжності та неточності в частині безпосереднього зазначення саме відповідачем ОСОБА_2 про передачу конкретно позивачем матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14» Російській Федерації, суд приходить до висновку, що поширена відповідачем ОСОБА_2 на брифінгу ІНФОРМАЦІЯ_8 року інформація, не є предметом цього спору, що виключає його обов`язок із виконання вимог ОСОБА_1 , який, в цьому випадку, покладено на власника вебсайту або автора відповідного інформаційного матеріалу. Отже, ОСОБА_2 не повинен відповідати за пред`явленим позовом і є неналежним відповідачем, у зв`язку з чим, озвучена ним інформація в рамках брифінгу на предмет її достовірності (відповідності дійсності) та порушення особистих немайнових прав або завдання шкоди відповідним особистим немайновим благам позивачу, не перевіряється. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову до такої особи. Зазначений висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року в справі №523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), а також викладено в постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 705/3876/18 (провадження № 61-697св20), від 19 серпня 2020 року в справі № 639/6295/16-ц (провадження № 61- 36683св18), від 14 липня 2020 року в справі № 686/23977/18 (провадження № 61-17715св19), від 08 липня 2020 року в справі № 612/808/18 (провадження №61-15537св19);
		висновками суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано попередні судові рішення за наслідками вирішення позову в частині вимог до Політичної партії «Європейська Солідарність», ТОВ «Телеканал «Прямий» було: ненадання належної оцінки поширеній інформації, незазначення доказів, що підтверджують її недостовірність, нез`ясування того, чи є поширена інформація недостовірною. На підтвердження достовірності обставин передачі матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14» Російській Федерації стороною відповідачів надано, зокрема, роздруківку із тексту виступу ОСОБА_5 (постійний представник Російської Федерації при ООН і в Раді безпеки ООН) від 16 липня 2019 року на засіданні Ради Безпеки ООН (англійською мовою), в якому він використовує позивача в якості першоджерела з прямим посиланням на нього (ІНФОРМАЦІЯ_15), цей же текст звучить російською мовою як: «ІНФОРМАЦІЯ_16» (ІНФОРМАЦІЯ_17). Поряд із цим, аналогічний за змістом текст викладено ОСОБА_1 у його зверненні із заявою про кримінальні правопорушення до ДБР, датованій 20 травня 2019 року (наявна за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_18, посилання на яку також міститься на інтернет сторінці в месенджері Telegram (Телеграм) на його каналі (посилання ІНФОРМАЦІЯ_19), в якій позивач просить внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальні правопорушення, передбачені статтями 109, 111, 426-1 КК України, ймовірно вчинені ОСОБА_2 та іншими особами під час вчинення дій, пов`язаних зі здійснення переходу корабельною групою ВМС ЗС України з Чорного до Азовського моря, де він вказує, зокрема про те, що «ІНФОРМАЦІЯ_20». ОСОБА_1 факти повідомлення вказаного вище уривка, використаного публічно офіційною посадовою особою, яка представляє Російську Федерацію в усіх органах ООН, процитованого із його заяви про злочин від 20 травня 2019 року в «ІНФОРМАЦІЯ_21», із безпосереднім посиланням на ім`я позивача як автора, нічим не спростовано. При цьому, підтверджень використання цієї частини витягу із тексту позивача, як першоджерела, без дотримання вимог законодавства щодо допустимих меж цитування, чи всупереч волі або інтересів ОСОБА_1 , стороною позивача суду не надано;
		відсутні відомості про розголошення матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні, не самим ОСОБА_1 , а іншими особами, та спростування чи помилковості викладених фактів, а також аргументовані заперечення зі сторони позивача щодо збігу вказаних тверджень у тексті виступу постійного представника Російської Федерації при ООН і в Раді безпеки ООН від 16 липня 2019 року на засіданні Ради Безпеки ООН, і в заяві про кримінальні правопорушення, направленій особисто ОСОБА_1 до ДБР та датованій 20 травня 2019 року, тому ці документи беруться судом за основу в якості доказів правдивості відображення оспорюваної інформації;
		виходячи зі змісту публікацій, поширених позивачем на його інтернет сторінці Телеграм-каналу (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_22), інформація в частині: « ІНФОРМАЦІЯ_23» (ІНФОРМАЦІЯ_22/1097), в цілому стосувалася саме особи відповідача ОСОБА_2 та, в тому числі, й матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14» і свідчить про об`єктивне ствердження позивачем, і є демонстрацією ним своєї обізнаності наперед із ходом досудового розслідування, не дивлячись на те, що стаття 60 КПК України не передбачає такого права заявника. Оцінкою та аналізом наданих стороною відповідачів та вказаних доказів, в сукупності підтверджується, що оспорювана ОСОБА_1 інформація є достовірною, а відповідні події, поширені в мережі Інтернет з посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3/ та ІНФОРМАЦІЯ_13/ насправді існували, отже не порушують права позивача на повагу до гідності та честі, на недоторканість ділової репутації. Разом з тим, ОСОБА_1 не використано своє право та жодних доказів щодо відсутності фактів отримання ним від ДБР інформації, в тому числі й матеріалів досудового розслідування «ІНФОРМАЦІЯ_14», чи не передачі цієї інформації Російській Федерації, стороною позивача не подано;
		суд зазначає, що інформація, якає предметом цього спору та поширена за посиланнями: ІНФОРМАЦІЯ_3/ та ІНФОРМАЦІЯ_13/, не є актуальними на цей час і сторінки з такими адресами відповідачів неможливо знайти в мережі Інтернет (відображення: Pagenotfound (404) та 404 Сторінку не знайдено, відповідно), тобто сторінки не доступні для перегляду;
		враховуючи викладене, суд зробив висновок про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання недостовірною, та такою, що порушує особисті немайнові права та ділову репутацію позивача оспорювану інформацію, поширену у мережі Інтернет за адресами на вебсайтах: ОСОБА_17 -передав-мате/ та ІНФОРМАЦІЯ_13/ за недоведеністю. Вимоги про зобов`язання відповідачів спростувати недостовірну інформацію, також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від основних, у задоволенні яких судом відмовлено.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
		 
		Рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 вересня 2022 року - скасовано та ухвалено нове рішення.
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ПП «Європейська Солідарність», ТОВ «Телеканал «Прямий» про захист честі, гідності, ділової репутації, та спростування недостовірної інформації задоволено.
		 
		Визнано недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті https://eurosolidarity.org ПП «Європейська Солідарність» під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_6» наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_24».
		 
		Визнано недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті https://prm.ua ТОВ «Телеканал «Прямий» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_25
		 
		Зобов`язано ПП «Європейська Солідарність» та ОСОБА_2 протягом 5 календарних днів з дня набрання рішення у даній справі законної сили спростувати недостовірну інформацію про ОСОБА_1 , поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті https://eurosolidarity.org за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_26/ у публікації під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_6», шляхом розміщення вступної та резолютивної частини рішення суду в цій частині під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_5».
		 
		Зобов`язано ТОВ «Телеканал Прямий» протягом 5 календарних днів з дня набрання рішенням у даній справі законної сили спростувати недостовірну інформацію, поширену про ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_8 року на веб-сайті   https://prm.ua телеканалу «Прямий» за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_13/ у публікації під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_27», шляхом розміщення вступної та резолютивної частини рішення суду у цій частині під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_5».
		 
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 592,27 грн.
		 
		Стягнуто з ПП «Європейська Солідарність» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 592,27 грн.
		 
		Стягнуто з ТОВ «Телеканал «Прямий» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 592,27 грн.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
		веб-сайти http://solydarnist.org та http://eurosolidarnisty.org використовуються ПП «Європейська Солідарність» та на них партія розміщує інформацію про Статут і партійну програму, діяльність партійної фракції, новини партії та освітлення діяльності її лідера - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_8 року на веб-сайті https://prm.ua ТОВ «Телеканал Прямий» за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_13/ розміщено публікацію під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_27», в якій поширено оспорювану позивачем інформацію. Факт поширення оспорюваної позивачем інформації на веб-сайті ПП «Європейська Солідарність» та веб-сайті ТОВ «Телеканал «Прямий» не спростовано відповідачами. Зі змісту публікацій, розміщених ІНФОРМАЦІЯ_8 на веб-сайті ПП «Європейська Солідарність» та веб-сайті ТОВ «Телеканал «Прямий» вбачається, що в них процитовані висловлювання, автором яких ПП «Європейська Солідарність» та ТОВ «Телеканал «Прямий» зазначили ОСОБА_18 . Так, у публікації на веб-сайті ПП «Європейська Солідарність» під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_6» були процитовані висловлювання, які є предметом розгляду у даній справі, а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_28..», автором яких зазначено: «ІНФОРМАЦІЯ_29», тобто ОСОБА_2 . У публікації на веб-сайті ТОВ «Телеканал «Прямий» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_27» міститься такий самий фрагмент прямої мови з інформацією про позивача, автором якої також зазначено ОСОБА_2 . Крім того, у текстах обох публікацій на веб-сайтах ПП «Європейська Солідарність» та ТОВ «Телеканал «Прямий», в яких поширена оспорювана у справі інформація, вказано, що наведена в них пряма мова з цитатами оголошена ОСОБА_2 на брифінгу від ІНФОРМАЦІЯ_8, що додатково підтверджує належність оспорюваних висловлювань ОСОБА_2 . За встановлених обставин даної справи, на переконання колегії суддів, немає обґрунтованих підстав для звільнення ОСОБА_2 від відповідальності за поширення недостовірної інформації, оскільки у текстах обох публікацій на веб-сайтах ПП «Європейська Солідарність» та ТОВ «Телеканал «Прямий» міститься пряме посилання на автора оспорюваної у справі інформації та наводиться пряма мова, автором якої зазначено ОСОБА_2 , тобто першоджерелом інформації вказано саме ОСОБА_2 . Враховуючи наведене у суду першої інстанції не було підстав для висновку про те, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем;
		публікації на веб-сайтах ПП «Європейська Солідарність» та ТОВ «Телеканал «Прямий» від ІНФОРМАЦІЯ_8, в яких поширено оспорювану позивачем інформацію, не містять автора інформаційного матеріалу, проте, містять вказівку на автора висловлювань, в яких поширена оспорювана інформація, тому відповідачами є власники веб-сайтів ПП «Європейська Солідарність» та ТОВ «Телеканал «Прямий», а також автор висловлювань ОСОБА_6 . Таким чином, внаслідок розміщення публікацій в мережі Інтернет на веб-сайтах ПП «Європейська Солідарність» та ТОВ «Телеканал «Прямий», в яких вказане прізвище позивача, відбулося поширення інформації, яка стосується певної фізичної особи, а саме особи позивача. При цьому, з огляду на використаний спосіб поширення інформації, відомості про позивача були повідомлені необмеженому колу осіб;
		щодо висновків суду першої інстанції про те, що ОСОБА_10 є неналежним відповідачем, у зв`язку з тим, що оспорювана позивачем інформація, поширена в мережі Інтернет на веб-сайтах Політичної Партії «Європейська Солідарність» та ТОВ «Телеканал «Прямий», не збігається за змістом з інформацією, поширеною ОСОБА_2 на брифінгу ІНФОРМАЦІЯ_8 року колегія суддів зазначає наступне. Судом першої інстанції досліджено відеозапис брифінгу ОСОБА_2 , який відбувся ІНФОРМАЦІЯ_8 року, починаючи з 05 хв. 01 сек. по 05 хв. 26 сек. запису, розміщеного за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_30, та зроблено висновки, що інформація, поширена на брифінгу і опублікована на веб-сайтах ПП «Європейська Солідарність» та ТОВ «Телеканал «Прямий» ІНФОРМАЦІЯ_8, відрізняються за своїм змістом, що має наслідком вплив на зміну ставлення до цієї інформації, а наявні розбіжності та неточності в частині безпосереднього зазначення саме ОСОБА_2 про передачу конкретно позивачем матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14» Російській Федерації, вказують на те, що поширена ОСОБА_2 на брифінгу інформація не є предметом цього спору. Колегія суддів зазначає, що з публікацій на веб-сайтах ПП «Європейська Солідарність» та ТОВ «Телеканал «Прямий» від ІНФОРМАЦІЯ_8 вбачається, що інформація поширена в них була оголошена ОСОБА_19 на брифінгу ІНФОРМАЦІЯ_8, про що безпосередньо вказано в тексті самих публікацій «..ІНФОРМАЦІЯ_31..». Оспорювана позивачем інформація поширена у висловлюванні, яке наведене у публікаціях на веб-сайтах як пряма мова, автором якого вказано ОСОБА_2 : «ІНФОРМАЦІЯ_32». Суд першої інстанції вказав, що наведене висловлювання відрізняється за змістом від слів ОСОБА_20 , оголошених ним на брифінгу, оскільки наявні розбіжності в частині зазначення ОСОБА_10 про передачу позивачем матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14» Російській Федерації, тому інформація, поширена на брифінгу не є предметом розгляду у цій справі та ОСОБА_2 є неналежним відповідачем;
		матеріалами справи підтверджується, що предметом спору у даній справі є визнання недостовірною та спростування інформації, поширеної у публікаціях на веб-сайтах ПП «Європейська Солідарність» та ТОВ «Телеканал «Прямий» ІНФОРМАЦІЯ_8 року, якими висвітлювався брифінг ОСОБА_20 від ІНФОРМАЦІЯ_8, яка міститься у фразах, що наведені у формі прямої мови, автором яких на веб-сайтах вказано ОСОБА_18 . При зверненні до суду позивач вказував на те, що відповідачами була поширена інформація: «ІНФОРМАЦІЯ_24». Зі змісту наведених фраз вбачається, що незважаючи на таємницю слідства, тобто в порушення таємниці слідства, ДБР передало матеріали «ІНФОРМАЦІЯ_14» ОСОБА_1 , який передав ці матеріали Російській Федерації в особі ОСОБА_5. Суд першої інстанції вказав на те, що з відеозапису брифінгу від ІНФОРМАЦІЯ_8 вбачається, що інформація поширена ОСОБА_10 на брифінгу має неточності та розбіжності з тією, яка була поширена на веб-сайтах ПП «Європейська Солідарність» та ТОВ «Телеканал «Прямий», що відрізняє її за своїм змістом, що має наслідком вплив на зміну ставлення до цієї інформації. Колегія суддів зазначає, що наведений висновок суду не відповідає матеріалам справи та суд першої інстанції вдався до вільного трактування змісту оспорюваної інформації, що є неприпустимим. Матеріали справи підтверджують, що цитата з прямою мовою про передачу ДБР в порушення таємниці слідства матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14» ОСОБА_21 , наведена у публікаціях на веб-сайтах ПП «Європейська Солідарність» та ТОВ «Телеканал «Прямий» відповідає тій, яка оголошена ОСОБА_22 на брифінгу ІНФОРМАЦІЯ_8 року. Встановлені судом першої інстанції розбіжності та неточності у застосуванні слів «Російській Федерації», «ІНФОРМАЦІЯ_33» ОСОБА_1 та отримання цих матеріалів Російською Федерацією і оголошення їх ОСОБА_5. Враховуючи наведене виокремлення судом першої інстанції з фрази ОСОБА_20 її частини без урахування загального тону та контексту поширеної у всьому висловлюванні інформації призвело до помилкового висновку щодо зміни змісту оспорюваної інформації, в якій стверджується про передачу позивачем матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14», отриманих від ДБР, представнику РФ ОСОБА_5;
		колегія суддів вважає, що аналіз змісту публікацій, поширених ІНФОРМАЦІЯ_8  на веб-сайтах ПП «Європейська Солідарність» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3/ та ТОВ «Телеканал «Прямий» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_13/ свідчить про те, що наведена в них інформація не є оціночними судженнями, оскільки оспорювана інформація містить фактичні дані, які можна перевірити на достовірність. При вирішенні справи суд першої інстанції дійшов висновку, що оспорювана позивачем інформація є достовірною, а відповідні події, поширені на веб-сайті ПП «Європейська Солідарність» та ТОВ «Телеканал «Прямий» насправді існували, тому не порушують права позивача на повагу до гідності та честі, на недоторканість ділової репутації. В обґрунтування достовірності обставин передачі матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14» Російській Федерації суд першої інстанції керувався роздруківкою із тексту виступу ОСОБА_5 від 16 липня 2019 на засіданні Ради Безпеки ООН, в якому ОСОБА_23 зазначив, що «ІНФОРМАЦІЯ_34» та процитував заяву про вчинені кримінальні правопорушення від 20 травня 2019, подану ОСОБА_1 до ДБР, в якій позивач просить внести до ЄРДР відомості про кримінальні правопорушення, передбачені статтями 109, 111, 426-1 КК України, ймовірно вчинені ОСОБА_2 та іншими особами під час вчинення дій, пов`язаних зі здійснення переходу корабельною групою ВМС ЗС України з Чорного до Азовського моря. Також суд першої інстанції керувався самим текстом наведеної заяви позивача про вчинені кримінальні правопорушення, розміщеної на каналі позивача в месенджері Telegram за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_19. Оцінюючи наведені докази, суд першої інстанції зазначив, що позивач не спростував факти повідомлення вказаного уривку, використаного публічно офіційною посадовою особою, яка представляє Російську Федерацію в усіх органах ООН, процитованого із заяви позивача про злочин в «ІНФОРМАЦІЯ_21», а також не надав докази використання цієї заяви всупереч волі або інтересів ОСОБА_1 . Крім того, суд першої інстанції зазначив, що відсутні відомості про розголошення матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні, не самим позивачем, а іншими особами;
		 
		колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо достовірності поширеної відповідачами інформації. Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співвжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. У справі, що переглядається, позивачем оспорюється інформація, поширена відповідачами, про те, що йому були передані від ДБР матеріали «ІНФОРМАЦІЯ_14», та потім він ці матеріали передав постійному представнику РФ в ООН ОСОБА_5. Отже, при вирішенні даної справи відповідачі не надали суду докази на підтвердження факту передачі ОСОБА_1 від ДБР матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14» та факту наступної передачі цих матеріалів від Позивача до ОСОБА_5;
		колегія суддів зазначає, що відповідачі, як особи, які здійснили поширення оспорюваної позивачем інформації не переконалися у достовірності поширеної ними інформації про передачу ДБР матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14» ОСОБА_1 , а також про наступну передачу цих матеріалів Російській Федерації, а саме ОСОБА_5; у разі відсутності доказів достовірності оспорюваної інформації, не утрималися від її поширення; не надали суду доказів достовірності такої інформації, а в разі їх відсутності - не спростували її. При цьому, суд першої інстанції основним доказом достовірності інформації про передачу від ДБР ОСОБА_1 матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14» та наступної передачі матеріалів цієї справи представнику РФ в ООН ОСОБА_5 визнав заяву про вчинені кримінальні правопорушення, подану позивачем до ДБР, на підставі якої до ЄРДР було внесено відомості про кримінальне правопорушення та розпочате розслідування у «ІНФОРМАЦІЯ_35…». Обставини справи вказують на те, що відповідачі стверджували в оспорюваній інформації про передачу матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14» в порушення таємниці слідства від ДБР позивачу, тобто відповідачі вказували на порушення з боку ДБР таємниці слідства шляхом передачі матеріалів позивачу, що призвело до витоку інформації та отримання її представником РФ від позивача. Таким чином, заява про вчинення кримінального правопорушення, подана позивачем до ДБР є документом, з моменту внесення відомостей до ЄРДР за яким було розпочате досудове розслідування у «ІНФОРМАЦІЯ_21», та який не є документом, який містить письмову заборону слідчого на його розголошення. Отже, вказаний доказ не підтверджує достовірність твердження ОСОБА_2 про отримання позивачем в порушення таємниці слідства від ДБР матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14» та передачу їх представнику РФ ОСОБА_5, тому судом першої інстанції зроблено помилковий висновок щодо достовірності поширеної інформації;
		щодо висновку суду першої інстанції про те, поширена відповідачами інформація є достовірною, оскільки відсутні відомості про розголошення матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні, не самим ОСОБА_1 , а іншими особами, оскільки представник РФ в ООН ОСОБА_5 на засіданні Ради безпеки ООН від 16 липня 2019 зачитав частину заяви позивача про вчинені кримінальні правопорушення від 20 травня 2019, поданої ним до ДБР. Враховуючи встановлені колегією суддів обставини про невідповідність заяви позивача про вчинені кримінальні правопорушення, поданої ДБР, статтям 77, 78 ЦПК України, як доказ достовірності інформації, поширеної відповідачами, наведений висновок суду про розголошення матеріалів досудового розслідування у «ІНФОРМАЦІЯ_21» позивачем є помилковим. Колегія суддів зазначає, що оголошення на засіданні Ради безпеки ООН представником РФ ОСОБА_5 частини заяви позивача про вчинені кримінальні правпорушення, яка не містить письмової заборони слідчого на розголошення її відомостей, та яка була розміщена у відкритому доступі в каналі позивача в месенджері Telegramm, не є допустимим та належним доказом достовірності інформації про розголошення позивачем представнику РФ матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14»;
		суд першої інстанції прийняв до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування, а саме в рішенні суду першої інстанції наведені уривки з цитатами позивача з публікацій, розміщених ним у месенджері Telegram, в яких позивач коментує сюжет, поширений телеканалом «Прямим» про те, що « ОСОБА_24 раніше всіх дізнається щось з надр ДБР, погрожує свободі слова», а також коментарі позивача щодо кримінального провадження у справі «ІНФОРМАЦІЯ_36» та можливих дат проведення допитів ОСОБА_2 у вказаній справі. На підставі наведеного суд першої інстанції встановив, що інформація поширена позивачем в месенджері Telegram в цілому стосувалася саме особи відповідача ОСОБА_2 та, в тому числі, й матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14» і є демонстрацією ним своєї обізнаності наперед із ходом досудового розслідування, не дивлячись на те, що стаття 60 КПК України не передбачає такого права заявника. Однак, у наведених судом першої інстанції цитатах з публікацій позивача не вбачається поширення ним матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14», що вказує на те, що ці досліджені судом докази не входять до предмету доказування у цій справі. З огляду на викладене, заява про вчинені кримінальні правопорушення від 20 травня 2019 року, подана позивачем до ДБР, а також публікації позивача на власному каналі в месенджері Telegram коментарів щодо справи «ІНФОРМАЦІЯ_37» та інформації про можливі дати проведення допитів ОСОБА_10 по цій справі, не підтверджують розголошення позивачем матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14» в цілому та безпосередньо представнику РФ ОСОБА_5, тому наведені докази є недопустимими доказами;
		вирішуючи по суті позов ОСОБА_1 , апеляційний суд виходить з того, що негативна інформація, поширена відповідачем відносно позивача про отримання ним в порушення таємниці слідства від ДБР матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14» та передачу цих матеріалів представнику РФ ОСОБА_5, є недостовірною, оскільки вона містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені), та які негативно характеризують позивача в очах суспільства та оточуючих, порушує його особисті немайнові права і завдає шкоди його честі, гідності та діловій репутації. З огляду на викладене, поширена відповідачами інформація вочевидь спрямована на створення у необмеженого кола осіб негативної оцінки особистості позивача як людини, громадянина та учасника суспільних відносин, а також негативної оцінки його ділових та професійних якостей. За таких обставин, поширення відповідачами інформації грубо порушує особисте немайнове право позивача на повагу до його гідності, честі і ділової репутації, оскільки перешкоджає позивачеві повно і своєчасно здійснювати таке немайнове право, зокрема, мати репутацію чесної та гідної людини, яка не вчиняла протиправних дій, дотримується у своєму житті загальноприйнятих норм поведінки і моралі. Вирішуючи питання про спосіб спростування інформації, яка підлягає визнанню недостовірною, колегія суддів вважає, що обраний позивачем спосіб спростування поширеної відповідачами недостовірної інформації, найбільш наближений (адекватний) до способу поширення, та такий, що сприяє найбільш повному відновленню порушеного немайнового права позивача.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		ОСОБА_2 13 квітня 2023 року засобами електронного поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року, у якій просить:
		скасувати оскаржену постанову апеляційного суду;
		залишити в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 вересня 2022 року.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		апеляційний суд застосував частину четверту статті 277 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 757/43705/19-ц, від 12 вересня 2019 року у справі № 904/4494/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 439/1469/15-ц. Суд не врахував, що спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту. ОСОБА_2 не є належним відповідачем, оскільки він не є автором оскарженого інформаційного матеріалу, а також не є власником відповідних веб-сайтів, не озвучував саме ті твердження, які його зобов`язав спростувати апеляційний суд. Апеляційний не встановив, що ОСОБА_6 є автором оскаржених позивачем інформаційних матеріалів та власником відповідних сайтів. Проте вважав достатнім лише той факт, що в оскаржених публікаціях згадувалося ім`я ОСОБА_20 як начебто автора відповідного висловлювання. Апеляційний суд помилково ототожнив конструкції «автор висловлювання» та «автор інформаційного матеріалу». Стверджуючи, що ОСОБА_10 згадувався як автор певного висловлювання, апеляційний суд представив це у тому світлі, що відповідач 1 є й автором двох оскаржених інформаційних матеріалів ПП «Європейська Солідарність» та телеканалу «Прямий». Однак, це не відповідає дійсності і матеріалами справи не підтверджується. Оскаржена інформація є лише висвітленням брифінгу ОСОБА_18 від ІНФОРМАЦІЯ_8 року, з чим в ході судового розгляду погоджувався і представник самого позивача. Тобто, ОСОБА_6 стверджував, що Російська Федерація використала в ООН матеріали досудового розслідування, ініційованого паном ОСОБА_24 . Відтак, ОСОБА_6 не є автором конкретного інформаційного матеріалу, у якому йдеться про передачу від ДБР пану ОСОБА_24 саме тих матеріалів, які РФ використала в Радбезі ООН. Отже, апеляційний суд проігнорував доводи відповідачів і висновок суду першої інстанції та не надав оцінки тій обставині, що ОСОБА_6 насправді не поширював оскаржену інформацію, не є її автором і не є власником веб-сайтів, на яких було оприлюднено таку інформацію. Отже ОСОБА_6 не є належним відповідачем у цій справі, оскільки не може відповідати за поширення інформації, яку він насправді не поширював;
		щодо висловлення ОСОБА_18 про те, що «матеріали цієї справи [справи моряків], які також були слідчими або працівниками Державного бюро розслідування передані, не зважаючи на таємницю слідства, пану ОСОБА_24 ...», суд першої інстанції у своєму рішенні правильно навів перелік конкретних висловлювань позивача ОСОБА_24 і зазначив, що вони в цілому стосувалася саме особи відповідача ОСОБА_2 та, в тому числі, й матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14» і свідчить про об`єктивне ствердження позивачем, і є демонстрацією ним своєї обізнаності наперед із ходом досудового розслідування, не дивлячись на те, що стаття 60 КПК України не передбачає такого права заявника. Апеляційний суд з цього приводу зазначив, що «у наведених судом першої інстанції цитатах з публікацій позивача не вбачається поширення ним матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14», що вказує на те, що ці досліджені судом докази не входять до предмету доказування у цій справі». Однак такі висновки апеляційного суду є помилковими, адже з наведених у рішенні суду першої інстанції цитат позивача дійсно випливає, що пан ОСОБА_24 самостійно створював власний образ як особи, що має інформацію з обмеженим доступом щодо проваджень проти ОСОБА_18 . Крім того у матеріалах справи містяться наші додаткові пояснення від 06 лютого 2020 року (т. 2, а. с. 78), до яких додано скріншот публікації ОСОБА_25 від 17 липня 2019 року і роздруківку листа ДБР від 18 липня 2019 року № 13134/1.3/19, з яких вбачаються ознаки позапроцесуальної поінформованості позивача саме у «ІНФОРМАЦІЯ_21». Так, 17 липня 2019 року позивач у своєму телеграм-каналі написав, що Генеральний прокурор закрив кримінальне провадження у ІНФОРМАЦІЯ_21. Проте, наступного дня він оприлюднив лист ДБР у відповідь на адвокатський запит свого представника, датований 18 липня 2019 року, яким ДБР повідомило про закриття кримінального провадження. Тобто, пан ОСОБА_24 знав про закриття провадження у «ІНФОРМАЦІЯ_21» вже 17 липня 2019 року хоча офіційно цю інформацію він отримав лише наступного дня - 18 липня 2019 року. Це очевидно свідчить про те, що 17 липня 2019 року позивач міг отримати інформацію про закриття провадження лише позапроцесуальними шляхами. У заяві свідка від 20 вересня 2019 року, яку позивач надавав у цій справі, відповідаючи на питання 4, він прямо не заперечив тієї обставини, що, отримує інформацію «у кримінальних провадженнях, де фігурує ОСОБА_2 » з конфіденційних джерел. Цей факт сам по собі виключає задоволення позовних вимог, оскільки особисто позивач прямо не заперечив того факту, що він не отримував від ДБР інформації у «ІНФОРМАЦІЯ_21». Отже, матеріалами справи підтверджується, що, принаймні з точки зору стороннього спостерігача, ОСОБА_26 дійсно у позапроцесуальний спосіб міг отримувати від ДБР матеріали у «ІНФОРМАЦІЯ_21»;
		матеріалами справи підтверджується і не спростовано позивачем, що повідомлення ОСОБА_25 про кримінальне правопорушення у «ІНФОРМАЦІЯ_21» дійсно була використане постійним представником РФ в ООН ОСОБА_5. Натомість, як правильно зазначив суд першої інстанції, ОСОБА_27 не використано свого права та жодних доказів щодо відсутності фактів отримання ним від ДБР інформації, в тому числі й матеріалів досудового розслідування «ІНФОРМАЦІЯ_14», чи не передачі цієї інформації Російській Федерації, не подано;
		апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог. Якщо співставити прохальну частину позову ОСОБА_25 (т. 1, а. с 13) із резолютивною частиною оскарженої постанови апеляційного суду, можна пересвідчитися, що суд свавільно змінив формулювання позовних вимог. Апеляційний суд, без жодного обґрунтування, видалив з позовних вимог посилання, за якими було оприлюднено оскаржену інформацію, а також посилання, за якими позивач просив її спростувати. Також були видалені персональні дані учасників справи, які обов`язково зазначаються у рішенні суду. Апеляційний суд навмисно «відредагував» позовні вимоги, оскільки у відзиві на апеляційну скаргу позивача та в ході судового засідання в апеляційному суді відповідачі звернули увагу суду на відсутності у справі доказів наявності оскарженої інформації за адресами в інтернеті, зазначеними у прохальній частині позову. Суд першої інстанції у своєму рішенні зазначив, що «інформація, якає предметом цього спору та поширена за посиланнями [...] не є актуальними на цей час і сторінки з такими адресами відповідачів неможливо знайти в мережі Інтернет (відображення: Раgenotfound (404) та 404 Сторінку не знайдено, відповідно), тобто сторінки не доступні для перегляду». У відзиві на апеляційну скаргу, а також під час судового засідання в апеляційному суді представник ОСОБА_18 звернув увагу апеляційного суду, що додані до позовної заяви експертні висновки (т. 1, а. с. 21, 27) надані щодо адрес в інтернеті, які не збігаються із посиланнями, зазначеними у прохальній частині позову. У судовому засіданні під час нового розгляду справи представник позивача не змогла чітко відповісти на питання, чи відомо стороні позивача, скільки часу оскаржені ним публікації залишалися на сайтах відповідачів. Отже, у справі взагалі докази того, що оскаржена інформація була оприлюднена на сайтах ПП «ЄС» та телеканалу «Прямий», а якщо вона й була оприлюднена, то протягом якого часу. Якщо її було видалено негайно після виявлення помилки у цитаті ОСОБА_18 - зобов`язання оприлюднити спростування виглядає відверто непропорційним можливому порушенню немайнових прав позивача.
		 
		ПП «Європейська солідарність» 12 травня 2023 року засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_4 , на постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року, у якій просить:
		скасувати оскаржену постанову апеляційного суду;
		залишити в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 вересня 2022 року;
		судові витрати покласти на позивача.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		частина третя статті 277 ЦК України передбачала, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Законом України № 1170-VII від 27 березня 2014 року частину третю статті 277 було виключено з тексту ЦК України. Наразі законодавство не містить презумпції недостовірності негативної інформації про особу, тому доведення недостовірності поширеної інформації відбувається в загальному порядку. У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року в справі № 910/13556/18 вказано, що у зв`язку зі внесенням з 27 березня 2014 року змін до ЦК України, зокрема до статті 277, принцип презумпції добропорядності (частину 3) було виключено, а тому доказування позивачем обґрунтованості свого позову, а саме поширення інформації відповідачем та її недостовірності, має відбуватися у загальному порядку. За загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості;
		скасовуючи оскаржені рішення Верховний Суд вказав, що позивач повинен довести недостовірність спірної інформації. Позивач в позовній заяві вказує, що спірна інформація є недостовірною. Водночас Позивач зазначене твердження не обґрунтував та не надав жодного доказу на підтвердження не достовірності спірної інформації. Натомість відповідачами у справі були надані докази, які підтверджують те, що спірна інформація відповідає дійсності. Єдиними доказами у справі, які дозволяють встановити зміст спірної інформації, є докази, що надані відповідачами. За таких умов, позовні вимоги у справі є необґрунтованими та задоволенню не підлягали, тому суд першої інстанції правомірно відмовив у їх задоволенні. Суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду та безпідставно задовольнив позовні вимоги не зважаючи на те, що недостовірність спірної інформації є недоведеною;
		апеляційний суд зазначив, що відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. На підставі цієї норми права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Також суд апеляційної інстанції вказав, що при вирішенні даної справи відповідачі не надали суду докази на підтвердження факту передачі позивачу від ДБР матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14» та факту наступної передачі цих матеріалів від позивача до ОСОБА_5. Чинна редакція статті 277 ЦК України не містить положення про те, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною. Стаття 302 ЦК України закріплює обов`язок фізичної особи переконатись в достовірності поширюваної інформації, проте не містить презумпції недостовірності такої інформації. Вказана презумпція відсутня і в інших нормах чинного законодавства. Висновок суду про те, що негативна інформація, поширена про особу вважається недостовірною, суперечить змісту статті 277 ЦК України та висновкам Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у справах про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації. Таким чином, суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 277 ЦК України, застосував її без урахування висновків щодо застосування цієї норм права у подібних правовідносинах, які викладені у постанові від 22 вересня 2021 року у цій справі № 757/43705/19-ц, а також у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року в справі № 910/13556/18, від 17 липня 2019 року в справі № 757/49189/16-ц, від 06 листопада 2019 року в справі № 165/2559/15-ц. Натомість суд першої інстанції застосував правильно застосував статтю 277 ЦК України, врахував висновки Верховного Суду та ухвалив законне рішення;
		у постанові Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 757/24148/17-ц зазначено, що тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь- який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права. Позивач належним чином не обґрунтував наявність всіх підстав для задоволення позову, належних доказів на підтвердження вказаних в позовній заяві обставин не надав, обмежившись лише твердженнями про недостовірність спірної інформації та порушення його прав внаслідок її поширення. Тому в матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували наявність всіх умов для задоволення позову, а саме докази розміщення спірної інформації за вказаною в позовній заяві адресою в мережі інтернет, докази та обґрунтування недостовірності спірної інформації, докази та обґрунтування порушення особистих немайнових прав позивача внаслідок поширення спірної інформації;
		необхідною умовою задоволення позову про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації є встановлення факту поширення спірної інформації. У позовній заяві позивач стверджував, що відповідач поширив спірну інформацію на веб-сайті в мережі Інтернет за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_38/. В якості доказу поширення спірної інформації Позивачем наданий Експертний висновок за результатами фіксації змісту веб-сторінок у мережі Інтернет від 14 серпня 2019 pоку № 133/2019-EB. Експертний висновок складний з метою доведення факту розміщення спірної інформації в мережі Інтернет за вказаною у ньому адресою. Відповідно до експертного висновку інформація була поширена в мережі Інтернет за іншою адресою, ніж та, що вказана в позовній заяві. У матеріалах справи відсутні докази поширення спірної інформації в мережі Інтернет за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_39 яка вказана в позовній заяві. Відповідачі звертали увагу суду апеляційної інстанції на необхідність встановлення адреси в мережі інтернет, де була розміщена спірна інформація. Також Відповідачі вказували на необхідність детального дослідження експертного висновку. Однак, суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив експертний висновок. Суд апеляційної інстанції не порівняв адресу в мережі Інтернет, де за твердженням позивача була поширена спірна інформація, з адресою в мережі інтернет, яка вказана у експертному висновку. Експертний висновок фактично спростовує твердження позивача про те, що спірна інформація була поширення в мережі Інтернет за адресою, яка вказана в його позовній заяві;
		позивач не надав доказів недостовірності спірної інформації, натомість відповідачами були надані належні та допустимі докази її достовірності. Так, у матеріалах справи містяться роздруківки повідомлень позивача з його телеграм-каналу, в яких позивач стверджував, що він з різних джерел отримує інформацію з кримінальних справ, які розслідує ДБР. Також в матеріалах справи містяться роздруківки повідомлень позивача з його телеграм-каналу, в яких позивач поширював інформацію з матеріалів кримінальних справ, які розслідує ДБР, в тому числі й матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14». Під час розгляду справи позивач визнав, що ним дійсно були опубліковані вказані повідомлення. Тобто частина спірної інформації, а саме твердження «Матеріали «ІНФОРМАЦІЯ_14» не зважаючи на таємницю слідства були передані ДБР пану ОСОБА_24» відповідає дійсності і підтверджується зазначеними доказами. Ці докази були досліджені судом першої інстанції. Однак, суд апеляційної інстанції належим чином не дослідив вказані докази, а обмежився формальним твердженням про те, що вони не стосуються предмету доказування та одночасно є недопустимими відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України;
		у матеріалах справи міститься заява позивача про вчинені кримінальні правопорушення, яка є частиною кримінальної «ІНФОРМАЦІЯ_14», та роздруківка виступу представника російської федерації ОСОБА_5 на засіданні ради безпеки ООН. В своєму виступі ОСОБА_23 цитував заяву позивача, отже він попередньо отримав вказану заяву від позивача. Зазначені докази були досліджені та оцінені судом першої інстанції, який дійшов вірного висновку про те, що вони підтверджують достовірність Спірної інформації. Однак суд апеляційної інстанції відхилив заяву позивача як неналежний доказ, оскільки, на думку суду, вона не підтверджує достовірність спірної інформації;
		апеляційний суд зазначив, що заява про вчинення кримінального правопорушення, подана позивачем до ДБР є документом, з моменту внесення відомостей до ЄРДР за яким було розпочате досудове розслідування у «ІНФОРМАЦІЯ_21», та який не є документом, який містить письмову заборону слідчого на його розголошення. У матеріалах справи відсутні докази, які дозволяють встановити те, чи забороняв слідчий розголошувати вказану заяву. Ця обставина судом апеляційної інстанції не досліджувалась, тому висновок апеляційного суду про відхилення заяви позивача є безпідставним та ґрунтується на припущені суду. Заява Позивача про вчинене кримінальне правопорушення є належним доказом по справі не залежно від того, чи існує заборона слідчого на її поширення. Вказана заява є частиною кримінальної «ІНФОРМАЦІЯ_14», що не заперечувалось сторонами справи. Зазначена заява була отримана ОСОБА_5, який процитував її на засіданні ради безпеки ООН. У матеріалах справи відсутні докази того, що вказану заяву ОСОБА_5 надав не Позивач, а інша особа. Тому копія заяви про вчинене кримінальне правопорушення та роздруківка виступу ОСОБА_5 є належними доказами по справі, оскільки доводять достовірність спірної інформації, а саме те, що позивач передав «цю інформацію (інформацію зі «ІНФОРМАЦІЯ_14») Російській Федерації, а конкретно постійному представнику РФ в ООН ОСОБА_5»;
		суд апеляційної інстанції не дослідив наявні в матеріалах справи докази, зокрема, роздруківки публікації позивача в його телеграм-каналу, заяву позивача про вчинене кримінальне правопорушення у «ІНФОРМАЦІЯ_21», роздруківку виступу ОСОБА_5 на засіданні ради безпеки ООН. Вказані порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції призвели до неможливості встановлення обставин справи, а саме того, чи є спірна інформація достовірною;
		позивач вбачає порушення його особистих немайнових прав у тому, що спірна інформація пов`язує його з російською федерацією, яка є країною-агресором. Жодних доказів на підтвердження порушення його прав внаслідок поширення спірної інформації позивач не надав. В оскарженій постанові зазначено, що поширена інформація грубо порушує особисте немайнове право позивача, оскільки перешкоджає позивачу мати репутацію чесної та гідної людини, яка не вчиняла протиправних дій, дотримується у своєму житті загальноприйнятих норм поведінки і моралі. Водночас суд не вказав якими доказами підтверджується факт завдання шкоди честі, гідності та діловій репутації позивача. Суд не з`ясував яку репутацію має позивач, не оцінив наявні в матеріалах справи докази, які підтверджують, що позивач має скандальну репутацію, репутацію особи, яка не дотримується загальноприйнятих в українському суспільстві норм поведінки і моралі. Також позивач має репутацію проросійського політика. У своїй заяві як свідка у справі позивач визнав, що мав зв`язок з російською федерацією. Тому твердження позивача про завдання шкоди його репутації внаслідок пов`язування його з російською федерацією є безпідставним. Суд апеляційної інстанції не дослідив зазначену заяву та не надав їй оцінки;
		наявні в матеріалах справи публікації позивача в його телеграм-каналі доводять, що позивач публічно стверджував, що отримує інформацію від ДБР щодо розслідування низки кримінальних справ та публікує її. Тому поширення аналогічної інформації іншими особами не може змінити репутацію позивача, як особи, що отримує та поширює інформацію з матеріалів кримінальних справ. Така репутація позивача була сформована завдяки його публічним заявам, а не внаслідок поширення спірної інформації. Фактично сам позивач доклав значних зусиль для формування його репутації, як особи, що у незаконний спосіб отримує інформацію з кримінальних справ, які розслідує ДБР, та поширює її;
		резолютивна частина оскарженої постанови не відповідає прохальній частині позовної заяви. У резолютивній частині постанови відсутня вказівка на те, що спростування має бути розміщено на веб-сайті http://solydamist.org, як це просив позивач. Зі змісту Оскаржуваної постанови вбачається, що суд зобов`язав ПП «Європейська солідарність» спростувати спірну інформацію на іншому веб-сайті, а саме на веб-сайті https://eursolidarity.org.
		 
		ТОВ «Телеканал «Прямий» 25 травня 2023 року засобами поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року, у якій просить:
		скасувати оскаржену постанову апеляційного суду;
		залишити в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 вересня 2022 року;
		судові витрати покласти на позивача.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		ТОВ «Телеканал «Прямий» не є автором або поширювачем оспорюваної позивачем інформації, а тому є неналежним відповідачем у справі. Матеріали справи свідчать про те, що поширення спірної інформації вперше відбулося на веб-сайті https://eurosolidarity.org/ в мережі Інтернет, при цьому автор публікації (фізична особа) не вказаний а тому він невідомий, а доступ до сайта вільний, тому, оскільки інформація є анонімною (автор не зазначений), але розміщена у мережі Інтернет у вільному доступі, належним відповідачем за даним позовом є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення інформації, заявленої позивачем як недостовірна та така, що порушує його ділову репутацію;
		зі змісту публікації, розміщеної ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті www.prm.ua вбачається, що спірна інформація на цьому сайті була розміщена не вперше та з застосуванням прямого посилання на оригінал публікації прес-служби ПП «Європейська солідарність» та на її місце розміщення у мережі Інтернет та є дослівним цитуванням тексту оригіналу публікації. Судом апеляційної інстанції не надано оцінку тим обставинам, що у дослівному відтворенні матеріалів з офіційного веб-сайту ПП «Європейська солідарність» не вбачається дій ТОВ «Телеканал «Прямий» з «поширення» інформації, оскільки ця інформація вже була доведена до необмеженого кола осіб, які мали вільний доступ до веб-сайту https://eurosolidarity.org/, а особою, яка поширила інформацію у даному випадку є саме власник веб-сайта, на якому було розміщено зазначений інформаційний матеріал, тобто власник веб-сайта https://eurosolidarity.org/, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для доступу до такої інформації необмеженої кількості осіб та для її подальшого розповсюдження, З огляду на те, що ОСОБА_2 був зареєстрований кандидатом у народні депутати України на позачергових виборах 2019 року, висунутим ПП «Європейська солідарність», ТОВ «Телеканал «Прямий» процитував інформацію, поширену прес-службою ПП «Європейська солідарність» про кандидата, вважаючи, що ця інформація є дослівним цитуванням заяв і виступів кандидата у народні депутати;
		судом апеляційної інстанції проігноровано доводи ТОВ «Телеканал «Прямий» про те, що у діях ТОВ «Телеканал «Прямий» (який є власником веб-сайту www.prm.ua) відсутнє порушення охоронюваних законом прав позивача, оскільки ТОВ «Телеканал «Прямий» не вперше розмістив на своєму веб-сайті спірну інформацію, а навів дослівне цитування повідомлення прес-служби ПП «Європейська солідарність» з посиланням на першоджерело інформації, яка до цього вже була доведена до необмеженого кола осіб через вільний доступ до веб-сайту https://eurosolidarity.org/. З огляду на зазначене ТОВ «Телеканал «Прямий» не є автором або поширювачем заявленої позивачем, як недостовірна, інформації, а є особою, яка навела дослівне цитування з посиланням на першоджерело інформації вже доведеної через інший веб-сайт до необмеженого кола осіб інформації, а за передачу інформації таким чином (коли особа не є автором або тим, хто вперше у Інтернеті поширив інформацію, яка доводиться до необмеженого кола осіб, які мають вільний доступ до інформації) відповідальність чинним законодавством не передбачена;
		ТОВ «Телеканал «Прямий» є засобом масової інформації загальнонаціональним телеканалом, що веде інформаційне мовлення у межах ефірного часу створюючи і поширюючи інформацію шляхом виробництва і розповсюдження програм і передач та у інші способи, що не суперечать законодавству України. Чинним законодавством України журналістам ТОВ «Телеканал «Прямий» гарантується дотримання конституційного принципу про заборону цензури, створення умов для вільної продуктивної творчої журналістської діяльності та невтручання у професійну діяльність журналіста з боку державних органів, посадових осіб, власників: забезпечуються можливості безсторонньо висловлювати позиції щодо усіх суспільно-політичних подій, які висвітлюються телерадіоорганізацією, та надається правовий і соціальних захист у зв`язку з виконанням професійних обов`язків, передбачений законодавством України. Головна мета ТОВ «Телеканал «Прямий» як загальнонаціонального інформаційного телеканалу - поширити новину першим серед інших інформаційних каналів не тільки в ефірі телеканалу, а й на власному веб-сайті. Згідно зі статтею 5 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», що діяв на час розміщення інформації, цензура інформаційної діяльності телерадіоорганізації забороняється. Не вмотивоване законодавством України втручання органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, громадських чи релігійних об`єднань, їх посадових осіб чи працівників, а також власників у сферу професійної діяльності телерадіоорганізацій не допускається;
		позивач є публічним діячем, про що зазначається у позовній заяві, а тому він відкритий для суворої критики і пильного нагляду громадськості й межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою. Спірна інформація не стосується приватного життя позивача, а містить інформацію стосовно його політичної і громадської діяльності, що підтверджується проявом інтересу до особи позивача та його діяльності з боку журналістів та засобів масової інформації, у тому числі ТОВ «Телеканал «Прямий». Межа допустимої критики щодо публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Зокрема, публічні діячі повинні бути відкритими для критики з боку своїх опонентів. Межа допустимої критики щодо публічної особи є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останньої, перша неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність;
		позивачем не доведено жодними належними та допустимими доказами недостовірність інформації, що він «передав цю інформацію Російській Федерації, а конкретно постійному представнику РФ в ООН ОСОБА_5», а достовірність цієї інформації підтверджується, а тому вона не підлягає спростуванню.
		 
		У червні 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_28 надав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 , постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року залишити без змін.
		 
		Відзив мотивований тим, що:
		у справі № 904/4494/18 та у справі, яка переглядається, суб`єктний склад учасників не є тотожнім, а висновки Великої Палати Верховного Суду стосуються, в першу чергу, дотримання судами попередніх інстанцій суб`єктної юрисдикції справи до господарського суду. Постанова у справі № 904/4494/18 не містять висновків щодо застосування норми частини четвертої статті 277 ЦК України;
		апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про те, що вебсайти http://solydamist.org та http://eurosolidamisty.org використовуються ПП «Європейська Солідарність» та на них розміщується інформація, зокрема, про діяльність її лідера - ОСОБА_2 , що підтверджує правомірність залучення, в якості відповідача ПП «Європейська Солідарність». Також належним відповідачем у справі є ТОВ «Телеканал «Прямий», який є власником веб-сайту https://prm.ua, на якому ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_13/ розміщено публікацію під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_27», в якій поширено оспорювану Позивачем інформацію. Наведені висновки апеляційного суду повністю узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 щодо визначення відповідачами у справі власників веб-сайтів, на яких в мережі Інтернет було поширено оспорювану інформацію;
		належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Автором є особа, від якої пролунали певні висловлювання, зміст яких став підставою для позову про спростування недостовірної інформації. Автор одночасно є і поширювачем інформації. Автор відповідає за зміст повідомленою ним інформації. Поширювачем інформації також може бути особа, із використанням технічних можливостей якої поширена автором інформація набула ще більшого розголосу. У публікаціях на веб-сайті ПП «Європейська Солідарність» та ТОВ «Телеканал «Прямий», які повністю складаються з цитат, автором та першоджерелом яких зазначено лише ОСОБА_2 , а не будь-яку іншу особу, не є редакційними статтями або статтями, які розміщено анонімно, а є публікаціями, які мають автора оспорюваних висловлювань, тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 є належним відповідачем у справі, як першоджерело та автор поширеної інформації;
		апеляційний суд вказав, що «публікації на веб-сайтах ПП «Європейська Солідарність» та ТОВ «Телеканал «Прямий» від ІНФОРМАЦІЯ_8 року, в яких поширено оспорювану позивачем інформацію, не містять автора інформаційного матеріалу, проте, містять вказівку на автора висловлювань, в яких поширена оспорювана інформація, тому відповідачами є власники веб-сайтів ПП «Європейська Солідарність» та ТОВ «Телеканал «Прямий», а також автор висловлювань ОСОБА_6 »;
		предметом доведення в даній справі було підтвердження факту передачі позивачу в порушення таємниці слідства від ДБР матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14» та факту наступної передачі цих матеріалів від позивача до представника РФ в ООН ОСОБА_5. При цьому, оспорювана інформація побудована таким чином, ЩО саме ті матеріали «ІНФОРМАЦІЯ_14», які були, нібито, передані від ДБР Позивачу, в подальшому були позивачем передані представнику РФ в ООН ОСОБА_5. У зв`язку з чим, доводи та вказівки скаржника на те, що позивач можливо публікував інформацію про виклики ОСОБА_20 на допит у справі «ІНФОРМАЦІЯ_37» чи у будь-якій іншій справі, не входить до предмету доказування, оскільки, за твердженням представників скаржника тим документом, який був переданий від ДБР до позивача, та про який йшлося в оспорюваній інформації є заява про вчинені кримінальні правопорушення, подана позивачем до ДБР. Разом з тим, за принципом причинно-наслідкового зв`язку спочатку виникає причина, а потім вже наслідок, тому подання позивачем до ДБР заяви про вчинені кримінальні правопорушення є причиною внесення ДБР до ЄРДР відомостей про кримінальні правопорушення, передбачені статтями 109, 111, 426-1 КК України, тобто заява Позивача стала початком розслідування у так званій «ІНФОРМАЦІЯ_21». У зв`язку з чим, подання позивачем заяви до ДБР не може мати наслідком отримання позивачем від ДБР матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14». Подання позивачем заяви до ДБР не підтверджує достовірність твердження ОСОБА_2 про отримання ОСОБА_1 матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14» саме від ДБР та передачу ним отриманих матеріалів слідства постійному представнику РФ в ООН ОСОБА_5 Сам факт подання позивачем заяви та посилання на її частину під час виступу ОСОБА_5 лише підтверджують початок досудового розслідування у «ІНФОРМАЦІЯ_21» на підставі фактів та доказів, поданих позивачем до ДБР, а не навпаки - факт передачі від ДБР матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14» ОСОБА_21 . Таким чином, скаржник посилаючись на те, що використання ОСОБА_5 заяви позивача про початок досудового розслідування у «ІНФОРМАЦІЯ_21», яка нібито має підтверджувати достовірність поширеної інформації, намагається підмінити факти, оскільки відповідачі поширили інформацію про передачу від позивача до ОСОБА_5 матеріалів досудового слідства у «ІНФОРМАЦІЯ_21», які позивач отримав від ДБР, а не про передачу позивачем ОСОБА_5 тексту власної заяви, поданої ним до ДБР. Використання ОСОБА_5 у своєму виступі інформації про «справу моряків», зачитаної ним з заяви, поданої позивачем до ДБР та оприлюдненої в телеграм-каналі Позивача, не може бути доказом отримання позивачем від ДБР матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14» та передачі їх ОСОБА_5. Крім того, використання будь-якою особою, яка ознайомилась з заявою позивача, поданою до ДБР, та опублікованою в мережі Інтернет (тобто доступною у вільному доступі для необмеженого кола осіб), не підтверджує факту передачі позивачем матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14» цій особі, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив посилання на заяву позивача про вчинені кримінальні правопорушення, як неналежний доказ, оскільки ця заява не підтверджує достовірність поширеної інформації. Позивачем наголошувалося під час розгляду справи в судах усіх інстанцій про те, що поширена відповідачами інформація не відповідає дійсності, не підтверджена та не може бути підтверджена належними та допустимими доказами, оскільки події, про які оголосив ОСОБА_10 не існувало, позивач не отримував та не міг отримати від ДБР власну заяву про вчинені кримінальну правопорушення, тому що він її подав до ДБР, а не навпаки, та позивач ніколи не передавав матеріали «ІНФОРМАЦІЯ_14» ОСОБА_5;
		суд апеляційної інстанції правильно встановив, що матеріали справи підтверджують, що цитата з прямою мовою про передачу ДБР в порушення таємниці слідства матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14» ОСОБА_21 , наведена у публікаціях на веб-сайтах ПП «Європейська Солідарність» та ТОВ «Телеканал «Прямий» відповідає тій, яка оголошена ОСОБА_22 на брифінгу ІНФОРМАЦІЯ_8, а виокремлення судом першої інстанції з фрази ОСОБА_2 частини без урахування загального тону та контексту поширеної у всьому висловлюванні інформації призвело до помилкового висновку щодо зміни змісту оспорюваної інформації, в якій стверджується про передачу позивачем матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14», отриманих від ДБР, представнику РФ ОСОБА_5. Поширена Відповідачами інформація спрямована на маніпулювання громадською думкою та створення негативного враження про особу позивача через неправдиве твердження про передачу позивачем Російській Федерації матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14», що призводить до сприйняття позивача, як людини, яка нібито підтримує війну, розв`язану країною-агресором, схвалює терористичні дії країни-агресора України та вбивства громадян України, що беззаперечно порушує особисті немайнові права позивача;
		предметом позову у справі є визнання недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права позивача інформацію поширену на веб-сайтах ПП «Європейська Солідарність» та ТОВ «Телеканал «Прямий», спростування поширеної інформації шляхом опублікування на веб-сайтах вступної та резолютивної частин рішення суду. Резолютивна частина постанови Київського апеляційного суду, що переглядається, не містить змін наведених позовних вимог. Не зазначення судом адреси в мережі Інтернет, за якою відбулося поширення інформації, вказує про вихід суду за межі позовних вимог, а наведені в резолютивній частині дані щодо дати, назви веб-сайту та назви публікації, а також тексту поширеної інформації дозволяє ідентифікувати коли, де, ким поширена інформація, визнана недостовірною та яка підлягає спростуванню;
		стосовно доводів скаржника про те, що на час розгляду справи публікації, в яких поширена оспорювана інформація, не є актуальними на цей час і сторінки з такими адресами відповідачів неможливо знайти в мережі Інтернет (відображення: Pagenotfound (404) та 404 Сторінку не знайдено, відповідно), тобто сторінки не доступні для перегляду, про що також зазначав суд першої інстанції. Наведене зауваження жодним чином не нівелює негативні наслідки від поширеної відповідачами недостовірної інформації про позивача, оскільки вона була поширена серед невизначеного кола осіб та передрукована іншими веб-сайтами (докази містяться в матеріалах справи) і порушення особистих немайнових прав позивача відбулося незалежно від того скільки часу публікації були доступні до перегляду та незалежно від факту їх видалення на час розгляду справи.
		 
		У червні 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_28 надав відзив на касаційну скаргу ПП «Європейська солідарність», в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ПП «Європейська солідарність», постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року залишити без змін.
		 
		Відзив мотивований тим, що:
		у справі № 910/13556/18 до спірних правовідносин судами було застосовано норми права, які встановлюють, що оціночні судження поширені про особу не підлягають спростуванню, оскільки їх неможливо перевірити на достовірність. Крім того, у справі № 910/13556/18 та у справі, яка переглядається, суб`єктний склад учасників не є тотожнім, а висновки Верховного Суду стосуються правильності застосування судами статті 32 Конституції України та статті 30 Закону України «Про інформацію», а не статті 277 ЦК України;
		предметом позову у даній справі є визнання недостовірною інформації, поширеної ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті ПП «Європейська солідарність» у публікації під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_44»» Росії» та на веб-сайті https://prm.ua ТОВ «Телеканал Прямий» у публікації під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_27» наступного змісту: «…Матеріали «ІНФОРМАЦІЯ_14» не зважаючи на таємницю слідства були передані ДБР пану ОСОБА_24, який потім передав цю інформацію Російській Федерації, а конкретно постійному представнику РФ в ООН ОСОБА_5». Оспорювана позивачем інформація складається із двох частин: (1) ОСОБА_1 в порушення таємниці слідства були передані від ДБР матеріали «ІНФОРМАЦІЯ_14»; (2)  ОСОБА_1 передав матеріали «ІНФОРМАЦІЯ_14» постійному представнику РФ в ООН ОСОБА_5. Тобто предметом доведення в даній справі було підтвердження факту передачі позивачу в порушення таємниці слідства від ДБР матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14» та факту наступної передачі цих матеріалів від позивача до представника РФ в ООН ОСОБА_5. При цьому, оспорювана інформація побудована таким чином, що саме ті матеріали «ІНФОРМАЦІЯ_14», які були, нібито, передані від ДБР позивачу, в подальшому були позивачем передані представнику РФ в ООН ОСОБА_5. У зв`язку з чим, подання позивачем заяви до ДБР не може мати наслідком отримання позивачем від ДБР матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14». Подання позивачем заяви до ДБР не підтверджує достовірність інформації про отримання ОСОБА_1 матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14» саме від ДБР та передачу ним отриманих матеріалів слідства постійному представнику РФ в ООН ОСОБА_5. Сам факт подання позивачем заяви та посилання на її частину під час виступу ОСОБА_5 лише підтверджують початок досудового розслідування у «ІНФОРМАЦІЯ_21» на підставі фактів та доказів, поданих позивачем до ДБР, а не навпаки - факт передачі від ДБР матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14» ОСОБА_1. Використання ОСОБА_5 у своєму виступі інформації про «справу моряків», зачитаної ним з заяви, поданої позивачем до ДБР та оприлюдненої в Телеграм-каналі позивача, не може бути доказом отримання позивачем від ДБР матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14» та передачі їх ОСОБА_5. Крім того, використання будь-якою особою, яка ознайомилась з заявою позивача, поданою до ДБР, та опублікованою в мережі Інтернет (тобто доступною у вільному доступі для необмеженого кола осіб), не підтверджує факту передачі позивачем матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14» цій особі, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив посилання на заяву позивача про вчинені кримінальні правопорушення, як неналежний доказ, оскільки ця заява не підтверджує достовірність поширеної інформації. Таким чином, судом апеляційної інстанції було дотримано приписів Верховного Суду, викладених у постанові від 22 вересня 2021 року у цій справі щодо необхідності дослідження всіх доказів у справі та встановлення характеру поширеної інформації, а саме - визнання поширеної відповідачами інформації недостовірною;
		апеляційним судом встановлено, що факт поширення оспорюваної інформації на веб-сайті ПП «Європейська Солідарність» підтверджується експертним висновком за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет від 14 серпня 2019 року № 133/2019-ЕВ, складеного ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес». Доводи Скаржника про те, що судом апеляційної інстанції не досліджено докази на підтвердження факту поширення на веб-сайті ПП «Європейська Солідарність» публікації « ІНФОРМАЦІЯ_6» від ІНФОРМАЦІЯ_8 року спростовуються обставинами та матеріалами справи, і направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції;
		позивачем наголошувалося, що поширена відповідачами інформація не відповідає дійсності, не підтверджена та не може бути підтверджена належними та допустимими доказами, оскільки події, про які оголосив ОСОБА_10 не існували, позивач не отримував та не міг отримати від ДБР власну заяву про вчинені кримінальні правопорушення, тому що він її подав до ДБР, а не навпаки, та позивач ніколи не передавав матеріали «ІНФОРМАЦІЯ_14» ОСОБА_5;
		поширення відповідачами інформації, в якій стверджується про передачу позивачем РФ чи її представникам будь-якої інформації чи матеріалів, призводить до істотної дискредитації позивача, оскільки створює враження про начебто його підтримку, схвалення або навіть нейтральну позицію щодо дій, які держава-агресор зараз вчиняє в Україні. Інформація, яка була поширена про позивача є вкрай негативною, поширена відповідачами інформація спрямована на маніпулювання громадською думкою та створення негативного враження про особу позивача через неправдиве твердження про передачу позивачем Російській Федерації матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14», що призводить до сприйняття позивача, як людини, яка нібито підтримує війну, розв`язану країною-агресором, схвалює терористичні дії країни-агресора України та вбивства громадян України, що беззаперечно порушує особисті немайнові права позивача;
		предметом позову у справі є визнання недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права позивача інформації поширеної на веб-сайтах ПП «Європейська Солідарність» та ТОВ «Телеканал «Прямий», спростування поширеної інформації шляхом опублікування на веб-сайтах вступної та резолютивної частин рішення суду. Резолютивна частина постанови Київського апеляційного суду, що переглядається, не містить змін наведених позовних вимог. Не зазначення судом адреси в мережі інтернет, за якою відбулося поширення інформації, не вказує про вихід суду за межі позовних вимог, а наведені в резолютивній частині дані щодо дати, назви веб-сайту та назви публікації, а також тексту поширеної інформації дозволяє ідентифікувати коли, де, ким поширена інформація, визнана недостовірною та яка підлягає спростуванню.
		 
		У липні 2023 року У червні 2023 року  ОСОБА_1 через представника ОСОБА_28 надав відзив на касаційну скаргу ТОВ «Телеканал «Прямий», в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ТОВ «Телеканал «Прямий», постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року залишити без змін.
		 
		Відзив мотивований тим, що:
		позивач залучив ТОВ «Телеканал «Прямий» співвідповідачем разом з ПП «Європейська Солідарність» не у зв`язку з тим, що телеканал є автором оспорюваної інформації, а у зв`язку з тим, що він є поширювачем інформації на веб-сайті сайті https://prm.ua, який належить ТОВ «Телеканал Прямий». Якщо позов пред`явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, оскільки згідно зі статтею 21 Закону про пресу редакція або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації. У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є авторвідповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Верховний Суд у постанові від 22 вересня 2021 року не знайшов підтвердження аргументу ТОВ «Телеканал «Прямий» стосовно того, що він є неналежним відповідачем, а судом апеляційної інстанції вказано, що факт поширення оспорюваної інформації на веб-сайті ПП «Європейська Солідарність» та веб-сайті ТОВ «Телеканал «Прями» не спростовано відповідачами. ТОВ «Телеканал «Прямий», який поширив на своєму веб-сайті негативну і недостовірну інформацію про позивача, та є належним відповідачем у справі, нарівні з іншими відповідачами зобов`язаний її спростувати.;
		враховуючи, що оспорювана у справі інформація була поширена на веб-сайті, власником якого є ТОВ «Телеканал Прямий», а не в ефірі Телеканалу «Прямий», тобто не під час мовлення, до спірних правовідносин не підлягає застосуванню стаття 67 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» в частині звільнення телерадіоорганізації від відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності. Крім того, наведена стаття Закону України «Про телебачення і радіомовлення» звільняє телерадіоорганізації від відповідальності за поширення недостовірної інформації лише у разі дослівного відтворення заяв і виступів посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, народних депутатів України, кандидатів на пост Президента України, кандидатів у народні депутати України та у депутати рад усіх рівнів, кандидатів на посади сільських, селищних, міських голів, або матеріалів поширених саме іншими засобами масової інформації або інформаційними агентствами. Разом з тим, оспорювана Позивачем інформація була поширена на веб-сайті Телеканалу «Прямий» з посиланням на прес-службу ПП «Європейська Солідарність», яка не зареєстрована як засіб масової інформації або інформаційне агентство, що підтверджує правомірність незастосування судом апеляційної інстанції статті 67 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»;
		щодо твердження про те, що прес-служба ПП «Європейська Солідарність» у публікації на власному сайті цитувала заяву кандидата у народні депутати України ОСОБА_2 , то як вбачається з тексту публікації на веб-сайті ПП «Європейська Солідарність» та на веб-сайті ТОВ «Телеканал «Прямий» вони висвітлювали брифінг «п`ятого Президента України, лідера ПП «Європейська Солідарність», а не кандидата у народні депутати України. Більше того, на час виходу публікацій ІНФОРМАЦІЯ_8 року, в яких поширено оспорювану інформацію, ОСОБА_2 вже був обраний 21 липня 2019 року народним депутатом України, про що свідчить постанова Центральної виборчої комісії України від 28 серпня 2019 року № 1895. Отже, поширені на веб-сайтах ПП «Європейська Солідарність» та ТОВ «Телеканал «Прямий» публікації не були цитуванням заяви чи виступу кандидата у народні депутати України, що додатково вказує на відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів п. г) частини першої статті 67 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»;
		свобода вираження поглядів не є абсолютною, а підлягає певним обмеженням спрямованим, зокрема, на захист репутації чи прав інших осіб, тому твердження Скаржника про те, що у відношенні позивача було поширено критику його, як публічної особи, не відповідає обставинам справи, а тому і не підлягає застосування до спірних правовідносин практика Європейського суду з прав людини. Аналізуючи загальні підходи ЄСПЛ до вирішення такої категорії справ, необхідно звернути увагу на рішення у справі «Дюльдін і Кіслов проти Росії», де судом було зазначено наступне: «У кожному конкретному випадку суд повинен об`єктивно оцінювати інтереси як особи, щодо якої було розповсюджено інформацію, так і інтереси суспільства щодо можливості бути обізнаними щодо наявності такої інформації»;
		розповсюдження необґрунтованої та надуманої інформації щодо особи однозначно повинно трактуватися як порушення її особистих немайнових прав та захищатися в судовому порядку. Судом апеляційної інстанції було встановлено, що характер поширеної відповідачами у відношенні позивача інформації, свідчить про поширення фактичних тверджень, а не оціночних суджень у вигляді критики позивача, тому до спірних правовідносин не підлягає застосуванню практика щодо більш широкої межі допустимої критики у відношенні публічних осіб;
		інформація, яка була поширена про позивача є вкрай негативною, оскільки твердження ОСОБА_2 , розповсюджені на веб-сайті ТОВ «Телеканал «Прямий», про передачу позивачем матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14» представнику РФ в ООН ОСОБА_5 є не тільки констатацією неправдивого факту, а, насамперед, твердженням, яке має намір створити негативне враження щодо моральних та етичних якостей позивача в розрізі начебто схвалення позивачем жахливих злочинів, які вчиняються країною-агресором в Україні. При цьому, позиція позивача полягає в тому, що президент РФ є військовим злочинцем, російські чиновники, російські війська та громадяни РФ є співучасниками тих жахливих військових злочинів, які вчинила та продовжує вчиняти країна-агресор щодо нашої держави та громадян України. Поширена відповідачами інформація спрямована на маніпулювання громадською думкою та створення негативного враження про особу Позивача через неправдиве твердження про передачу позивачем Російській Федерації матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14», що призводить до сприйняття позивача, як людини, яка нібито підтримує війну, розв`язану країною-агресором, схвалює терористичні дії країни-агресора України та вбивства громадян України, що беззаперечно порушує особисті немайнові права позивача;
		позивачем наголошувалося під час розгляду справи в судах усіх інстанцій про те, що поширена відповідачами інформація не відповідає дійсності, не підтверджена та не може бути підтверджена належними та допустимими доказами, оскільки події, про які оголосив ОСОБА_10 не існувало, позивач не отримував та не міг отримати від ДБР власну заяву про вчинені кримінальну правопорушення, тому що він її подав до ДБР, а не навпаки, та позивач ніколи не передавав матеріали «ІНФОРМАЦІЯ_14» або будь-які інші матеріали ОСОБА_5.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2023 року: відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою  ОСОБА_2 ; у задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року відмовлено.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Політична партія «Європейська солідарність».
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ «Телеканал «Прямий».
		 
		22 вересня 2023 року справу передано судді-доповідачу Крату В. І.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2023 року: у задоволенні клопотання ОСОБА_2 , яке підписане представником ОСОБА_3 , про розгляд касаційної скарги за участю його представників, відмовлено; у задоволенні клопотання ТОВ «Телеканал «Прямий» про розгляд касаційної скарги за участю його представника відмовлено; справу призначено до судового розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 05 червня 2023 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 22 вересня 2021 року у справі № 757/43705/19-ц; від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18; від 13 лютого 2019 року у справі № 439/1469/15-ц; від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц; від 30 вересня 2019 року у справі № 742/1159/18; від 18 грудня 2019 року у справі № 742/286/17.
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 14 червня 2023 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 22 вересня 2021 року у справі № 757/43705/19-ц; від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/13556/18; від 17 липня 2019 року у справі № 757/49189/16-ц; від 06 листопада 2019 року у справі № 165/2559/15-ц; від 30 червня 2020 року у справі № 757/24148/17-ц; від 08 липня 2020 року у справі № 449/833/16-ц; від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц; від 13 лютого 2019 року у справі № 439/1469/15-ц; від 28 серпня 2019 року у справі № 761/12402/15-ц; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 27 червня 2023 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 30 червня 2020 року у справі № 757/24148/17; від 11 червня 2020 року у справі № 761/7719/18; від 18 червня 2020 року у справі № 522/18103/14-ц; від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц; від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18; від 19 серпня 2020 року у справі № 639/6295/16-ц; від 14 липня 2020 року у справі № 686/23977/18; від 08 липня 2020 року у справі № 612/808/18; від 01 лютого 2018 року у справі № 461/6366/15.
		 
		Фактичні обставини
		 
		Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_8 року на вебсайті https://eurosolidarity.org ПП «ЄС», лідером якої є ОСОБА_2 , за адресою у мережі Інтернет: ОСОБА_17 -передав-мате/ розміщено публікацію під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_6», в якій ОСОБА_6 поширив інформацію такого змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_40».
		 
		Крім того, з`ясовано, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на вебсайті https://prm.ua телеканалу «Прямий» за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_13/ розміщено аналогічну публікацію під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_41», у якій міститься посилання на те, що під час брифінгу лідер партії «Європейська Солідарність» ОСОБА_6 , про що передає прес-служба партії, заявив: «ІНФОРМАЦІЯ_40».
		 
		З наявного в матеріалах справи експертного висновку за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет від 14 серпня 2019 року № 133/2019-ЕВ, складеного ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес», вбачається, що було проведено фіксацію і дослідження змісту веб-сторінки за адресою у мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_42 та встановлено факт поширення на веб-сайті Політичної Партії «Європейська Солідарність» публікації під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_6».
		 
		З наявної в матеріалах справи довідки з відомостями про власника веб-сайту або інформацією про його встановлення від 14 серпня 2019 року № 98/2019-Д, складеної ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес», за результатами дослідження інформаційного наповнення веб-сайту https://eurosolidarity.org встановлено, що останній позиціонує себе в якості веб-сайту ПП «Європейська Солідарність», на якому розміщені, серед іншого, наступні ідентифікатори - адреса: АДРЕСА_1 ; телефони: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , адреси електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_9 , ІНФОРМАЦІЯ_10 
		 
		За результатами проведеного дослідження змісту веб-сторінки було встановлено, що на веб-сайті https://eurosolidarity.org міститься кнопка з назвою «Фінансова звітність», після натискання на яку здійснюється перехід на веб-сторінку за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_43, що позиціонує себе в якості веб-сайту Партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність». На цій веб-сторінці за гіперпосиланням «Звіт політичної партії про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за ІІ квартал 2019 року (PDF/Exсel)» доступний для скачування документ, що містить наступні ідентифікатори Політичної партії «Європейська Солідарність» - ідентифікаційний код: 21715714); місцезнаходження: 04176, м. Київ, вул. Електриків, 29А; фактичне місцезнаходження: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 16; сайт: solidarnist.ua.
		 
		Також, в Довідці з відомостями про власника веб-сайту або інформацією про його встановлення від 14 серпня 2019 року № 98/2019-Д зазначено, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містяться, зокрема, наступні відомості про ПП «Європейська Солідарність» - ідентифікаційний код 21715714; місцезнаходження: 04176, м. Київ, вул. Електриків, 29А; телефони: НОМЕР_3 , НОМЕР_4 ; адреса електронної пошти: info@solydarnist.org; веб-сторінка: www.solydarnist.org.
		 
		При цьому, при введенні в браузері адреси веб-сайту http://solydarnist.org відбувається завантаження веб-сайту: http://eurosolidarnisty.org, тобто має місце налаштування переадресації (редиректу).
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (частина перша статті 201 ЦК України).
		 
		Юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу (частина перша статті 94 ЦК України).
		 
		Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).
		 
		Аналіз статті 5 ЦК України свідчить, що зазвичай чинність актів цивільного законодавства не обмежена певним строком, якщо в них не передбачено іншого. Тобто акт цивільного законодавства є чинним до його скасування у встановленому порядку. Про скасування акту цивільного законодавства чи цивільно-правової норми може бути прямо вказано в новому акті цивільного законодавства. 
		 
		У частині третій статті 277 ЦК України (у редакції, чинній станом на 28 березня 2014 року) передбачалося, що «негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного».
		 
		Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації» № 1170-VII від 27 березня 2014 року, що набрав чинності 19 квітня 2014 року, частину третю статті 277 ЦК України виключено.
		 
		Тому чинне законодавство з 19 квітня 2014 року не містить презумпції добропорядності і відсутні підстави для застосування такої конструкції при вирішенні спорів про спростування недостовірної інформації. 
		 
		Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.
		 
		Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві (стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
		 
		Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).
		 
		Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року).
		 
		Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).
		 
		Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) зазначено, що: 
		«належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власник вебсайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання вебсайту. За відсутності доказів іншого власником вебсайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до вебсайту, і (або) отримувач послуг хостингу. 
		Відповідно до частини одинадцятої статті 52-1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власники вебсайтів та постачальники послуг хостингу, крім фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, зобов`язані розміщувати у вільному доступі на власних вебсайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) таку достовірну інформацію про себе: а) повне ім`я або найменування власника вебсайту та постачальника послуг хостингу; б) повну адресу місця проживання або місцезнаходження власника вебсайту та постачальника послуг хостингу; в) контактну інформацію власника вебсайту та постачальника послуг хостингу, у тому числі адресу електронної пошти, номер телефону, за якими з ними можливо оперативно зв`язатися. Фізичні особи, які не є суб`єктами господарювання, розміщують у вільному доступі на вебсайтах, власниками яких вони є, або в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) контактну інформацію власника вебсайту, передбачену пунктом «в» цієї частини».
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 439/1469/15-ц (провадження № 61-5189св18) вказано, що: 
		«належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини третьої статті 175 ЦПК України). Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації».
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2019 року у справі № 742/1159/18 (провадження № 61-48133св18) зазначено:
		«при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а  поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно - стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
		Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи (далі - Резолюція). Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). У статтях 3, 4, 6 Декларації зазначено, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду» при розгляді справ суди застосовують Європейську Конвенцію з прав людини і практику суду як джерело права. Так, статтею 10 Конвенції з прав людини встановлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Право на свободу вираження поглядів є не лише основною засадою демократії, але і передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод, що гарантуються Конституцією. Європейський суд з прав людини на підставі своєї практики застосування Конвенції встановив, що її 10 стаття обумовлює різний ступінь захисту для тих чи інших категорій вираження поглядів. У рішенні від 07 лютого 2012 року «Аксель Спрінгер проти Німеччини» Європейський суд з прав людини вказав, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, в той час як публічних осіб така норма не стосується. Разом з цим, в таких справах як «Лінгенс проти Австрії» (1986 року); «Обершлік проти Австрії» (1991 року), у яких йшлось про публічну критику політиків, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що публічні діячі повинні бути відкритими для критики з боку своїх опонентів. З аналізу вказаних рішень випливає, що Європейський суд з прав людини вважає порушенням статті 10 Конвенції з прав людини задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії обумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики. У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
		Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем. При опублікуванні чи іншому поширенні оспорюваної інформації без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі має бути орган, що здійснив випуск засобу масової інформації. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Якщо недостовірна інформація, що принижує честь, гідність чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів суди мають керуватися нормами, які регулюють діяльність засобів масової інформації».
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 742/286/17 (провадження № 61-14303св19) вказано, що: «відповідачами у справі про захист честі, гідності чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем. При опублікуванні чи іншому поширенні оспорюваної інформації без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі має бути орган, що здійснив випуск засобу масової інформації. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Якщо недостовірна інформація, що принижує честь, гідність чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів суди мають керуватися нормами, які регулюють діяльність засобів масової інформації. Аналогічний правовий висновок висловив Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2019 року (справа № 439/1469/15-ц, провадження № 61-5189св18). Ураховуючи наведене, відповідачами у справі мають бути автор та власник веб-сайта відповідного інформаційного матеріалу. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову».
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/13556/18 зазначено: «у зв`язку зі внесенням з 27.03.2014 змін до ЦК України, зокрема до ст. 277, принцип презумпції добропорядності (частину 3) було виключено, а тому доказування позивачем обґрунтованості свого позову, а саме поширення інформації відповідачем та її недостовірності, має відбуватися у загальному порядку. За загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості».
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 липня 2019 року у справі № 757/49189/16-ц (провадження № 61-34417св18) зазначено, що: 
		«у зв`язку із внесенням з 27 березня 2014 року змін до Цивільного кодексу України, зокрема, статті 277, принцип презумпції добропорядності (частина третя статті 277 ЦК України) було виключено, а тому доказування позивачем обґрунтованості свого позову, а саме - недостовірності, неточності поширеної відповідачем інформації, має відбуватися у загальному порядку». 
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року в справі № 165/2559/15-ц (провадження № 61-22465св18) вказано, що:
		«у зв`язку із внесенням з 27 березня 2014 року змін до Цивільного кодексу України, зокрема, статті 277 ЦК України доказування позивачем обґрунтованості свого позову, а саме - недостовірності, неточності поширеної відповідачем інформації, має відбуватися у загальному порядку».
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2018 року у справі № 461/6366/15-ц (провадження № 61-221св18) зазначено, що: 
		«Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
		Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод(далі - Конвеція) передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
		Із змісту цієї норми випливає, що свобода слова, преси, як захисника інтересів громадськості, критики представників держави, висловлення своєї думки в процесі обговорення питань, що становлять громадський інтерес, є однією з найважливіших свобод людини.
		Втрутитись у процес реалізації цієї норми національна влада може лише у випадках, передбачених частиною 2 статті 10 Конвенції, зокрема, якщо це передбачено законом, направлено на захист репутації або прав інших осіб і є необхідним в демократичному суспільстві.
		Додаткові підстави звільнення від відповідальності засобів масової інформації та журналістів визначаються законами України: «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформаційні агентства» та «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів».
		Згідно роз`яснень, викладених у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист честі, гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Якщо позов пред`явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, оскільки згідно зі статтею 21 Закону про пресу редакція або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації.
		У пункті 12 цієї ж Постанови вказано, що належним відповідачем, у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет, є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб - сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві(пункт 2 частини третьої статті 175 ЦПК України).
		Відповідно до статті 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» і статті 48 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», на органи масової інформації, їх працівників і автора не може бути покладено обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди за публікацію чи поширення відомостей, які не відповідають дійсності, якщо вони містились в офіційних повідомленнях чи були одержані від інформаційних агентств чи прес-служб державних органів та органів об`єднань громадян або є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим засобом інформації (з посиланням на нього), офіційних виступів посадових осіб державних органів, виступів народних депутатів, або містилися у авторських виступах, які передаються в ефір без попереднього запису».
		 
		При скасуванні оскаржених рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції суд касаційної інстанції зазначив:
		«у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет належним відповідачем у справі є власник вебсайту та автор відповідного інформаційного матеріалу, тобто особа, яка безпосередньо розмістила інформаційний матеріал на відповідному вебсайті.
		У справі, що переглядається, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, порушених внаслідок розміщення, зокрема на вебсайті https://eurosolidarity.org, недостовірної, на його переконання, інформації.
		Водночас судами першої та апеляційної інстанцій не було встановлено, що ОСОБА_2 є власником вебсайту або автором відповідного інформаційного матеріалу, про спростування якого просить позивач. Ті обставини, що ОСОБА_2 є лідером і керівником іншої особи - ПП «ЄС», не свідчать та не доводять той факт, що він є власником вебсайту або автором відповідного інформаційного матеріалу.
		Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій не враховано та не надано належної оцінки доводам відповідача про те, що поширена інформація є висвітленням брифінгу ОСОБА_2 , який відбувся ІНФОРМАЦІЯ_8 року, на якому він не поширював саме тієї інформації, яка була розміщена в мережі Інтернет за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3/ під назвою: « ОСОБА_6 передав матеріали « ІНФОРМАЦІЯ_5 ».
		Водночас предметом спору є інформація, яка була поширена за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_3/, а не інформація, поширена на брифінгу ІНФОРМАЦІЯ_1 . За твердженням відповідача, ці два повідомлення відрізнялися за своїм змістом, проте судами наведеним доводам оцінки не надано, відповідні докази не досліджувалися, хоча суди й не зробили висновок про те, що ці повідомлення збігаються.
		Отже, позивач у справі, що переглядається, посилався на поширення недостовірної інформації саме на вебсайтах за електронною адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_3/ та ІНФОРМАЦІЯ_13/, суди мають з`ясувати, чи була предметом спору поширена згаданим відповідачем на брифінгу ІНФОРМАЦІЯ_8 року інформація.
		[…]
		З огляду на наведене висновки судів у частині позовних вимог до ОСОБА_2 є передчасними, такими, що не відповідають вимогам закону, з огляду на що рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд.
		[…]
		У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій так само не надали належної правової оцінки поширеній інформації, не зазначили, на підставі оцінки яких доказів дійшли висновків про недостовірність поширеної інформації.
		[…]
		Водночас судами не надано оцінки наданим відповідачем ПП «ЄС» доказам щодо достовірності поширеної інформації, зокрема: заяві позивача про вчинені кримінальне порушення у «ІНФОРМАЦІЯ_21», роздруківці тексту виступу ОСОБА_5 на засіданні Ради Безпеки ООН, в якому він цитував заяву позивача з матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14», роздруківці повідомлень позивача в телеграм-каналі щодо «ІНФОРМАЦІЯ_14» та його обізнаності з цією справою».
		 
		Вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (частина перша статті 417 ЦПК України).
		 
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).
		 
		Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).
		 
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини першої статті 81 ЦПК України).
		 
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
		 
		У справі, що переглядається:
		при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на вебсайті https://eurosolidarity.orgрозміщено публікацію під назвою « ОСОБА_6 передав матеріали « ІНФОРМАЦІЯ_5 », та на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_11 розміщено аналогічну публікацію під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_41». Позивач вважає, що зазначена інформація, поширена про позивача, є негативною та такою, що порушує його особисті немайнові права: принижує його честь, гідність та порочить ділову репутацію, у зв`язку із чим, зважаючи на доведеність факту її поширення. Тому ОСОБА_1 просив: визнати цю інформацію недостовірною та такою, що порушує його особисті немайнові права; зобов`язати відповідачів протягом п`яти календарних днів з дня набрання рішенням у справі законної сили спростувати недостовірну інформацію, поширену про позивача, шляхом розміщення на вебсайті ПП «ЄС» та вебсайті ТОВ «Телеканал «Прямий» вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування»;
		у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет належним відповідачем у справі є власник вебсайту та автор відповідного інформаційного матеріалу, тобто особа, яка безпосередньо розмістила інформаційний матеріал на відповідному вебсайті;
		апеляційний суд вказав, що публікації на веб-сайтах ПП «Європейська Солідарність» та ТОВ «Телеканал «Прямий» від ІНФОРМАЦІЯ_8 року, в яких поширено оспорювану позивачем інформацію, не містять автора інформаційного матеріалу, проте, містять вказівку на автора висловлювань, в яких поширена оспорювана інформація, тому відповідачами є власники веб-сайтів ПП «Європейська Солідарність» та ТОВ «Телеканал «Прямий», а також автор висловлювань ОСОБА_6 ;
		поза увагою апеляційного суду залишилось те, що при скасуванні та направленні справи на новий розгляд суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, порушених внаслідок розміщення, зокрема на вебсайті https://eurosolidarity.org, недостовірної, на його переконання, інформації. Проте судами не було встановлено, що ОСОБА_2 є власником вебсайту або автором відповідного інформаційного матеріалу, про спростування якого просить позивач. Ті обставини, що ОСОБА_2 є лідером і керівником іншої особи - ПП «ЄС», не свідчать та не доводять той факт, що він є власником вебсайту або автором відповідного інформаційного матеріалу;
		апеляційний суд не встановив, що ОСОБА_2 є власником вебсайтів ІНФОРМАЦІЯ_6 чи ІНФОРМАЦІЯ_11 або ж є автором відповідного інформаційного матеріалу (публікації під назвою « ОСОБА_6 передав матеріали « ІНФОРМАЦІЯ_5 » чи публікації під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_41»). Тому висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_2 є належним відповідачем за заявленими позовними вимогами є передчасними;
		в оскарженій постанові судом апеляційної інстанції зазначено, що: «негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. У справі, що переглядається, позивачем оспорюється інформація, поширена відповідачами, про те, що йому були передані від ДБР матеріали «ІНФОРМАЦІЯ_14», та потім він ці матеріали передав постійному представнику РФ в ООН ОСОБА_5. Отже, при вирішенні даної справи відповідачі не надали суду докази на підтвердження факту передачі ОСОБА_1 від ДБР матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14» та факту наступної передачі цих матеріалів від Позивача до ОСОБА_5. […] Колегія суддів зазначає, що відповідачі, як особи, які здійснили поширення оспорюваної позивачем інформації не переконалися у достовірності поширеної ними інформації про передачу ДБР матеріалів «ІНФОРМАЦІЯ_14» ОСОБА_1 , а також про наступну передачу цих матеріалів Російській Федерації, а саме ОСОБА_5; у разі відсутності доказів достовірності оспорюваної інформації, не утрималися від її поширення; не надали суду доказів достовірності такої інформації, а в разі їх відсутності - не спростували її»;
		поза увагою апеляційного суду залишилось те, що чинне законодавство з  квітня 2014 року не містить презумпції добропорядності і відсутні підстави для застосування такої конструкції при вирішенні спорів про спростування недостовірної інформації. Тому висновки апеляційного суду про те, що відповідачі повинні доводити достовірність оспорюваної інформації і, як наслідок, висновок про задоволення позовних вимог, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства;
		суд апеляційної інстанції не врахував, що згідно прохальної частини позову ОСОБА_1 просив визнати недостовірною та такою, що порушує його особисті немайнові права інформацію за адресою  ІНФОРМАЦІЯ_3/ та адресою ІНФОРМАЦІЯ_13/. Проте резолютивна частина оскарженої постанови апеляційного суду посилань на оспорювану інформацію у мережі інтернет не містить. Хоча позивач просив визнати недостовірною та такою, що порушує його особисті немайнові права саме ту інформацію, яка розміщена за вказаними посиланнями.
		 
		За таких обставин постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		 
		Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку про те, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційні скарги слід задовольнити частково; оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Висновки за результатами розподілу судових витрат
		 
		У постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).
		 
		Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено такий висновок, що «якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
		 
		Тому розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційні скарги ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3, політичної партії «Європейська солідарність», яка підписана представником Гоголем Богданом Миколайовичем, товариства з обмеженою відповідальністю «Телеканал «Прямий» задовольнити частково.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                     Н. О. Антоненко
		 
		І. О. Дундар
		 
		                                                                                              Є. В. Краснощоков
		 
		М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...