Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 359/6727/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:; визнання права власності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.10.2023. Забезпечено надання загального доступу: 16.10.2023.
Дата набрання законної сили: 11.10.2023
Номер судового провадження: 61-13181ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		11 жовтня 2023 року   
		м. Київ
		 
		справа № 359/6727/21
		провадження № 61-13181св23 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., 
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 рокуу складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,
		 
		Історія справи
		Короткий зміст позову
		 
		У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та стягнення грошової компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно.
		 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що у період з 02 листопада 2002 року по 12 квітня 2017 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі під час якого придбали автомобілі марки «Ford Transit» та «Audi A4», човен моторний з забортним двигуном марки «Bayliner Trophy», VIN: НОМЕР_1 , лафет для човна марки «ESCRT Trailer», VIN: НОМЕР_2 , комбайн для ремонту взуття марки «Lavaredo D-510», прес для кріплення підошви взуття марки «Lavaredo A90 PL78» та робоче місце марки «Lavaredo Jolly 91». Зазначене майно є спільною сумісною власністю сторін.
		 
		Позивач вказала, що відповідач без її згоди почав відчужувати майно, що є спільною сумісною власністю сторін, у грудні 2018 року він продав автомобіль марки «Audi A4», а в березні 2019 року - автомобіль марки «Ford Transit».
		 
		ОСОБА_1 просила:
		визнати спільною сумісною власністю сторін автомобіль марки «Ford Transit», автомобіль марки «Audi A4», човен моторний з забортним двигуном марки «Bayliner Trophy», VIN: НОМЕР_1 , лафет для човна марки «ESCRT Trailer», VIN: НОМЕР_2 , комбайн для ремонту взуття марки «Lavaredo D-510», прес для кріплення підошви взуття марки «Lavaredo A90 PL78» та робоче місце марки «Lavaredo Jolly 91»;
		стягнути з відповідача грошову компенсацію замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на вказане рухоме майно в загальному розмірі 443 838,10 грн.
		 
		Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
		 
		Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2023 року у складі судді: Борця Є. О., позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		 
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію замість 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль марки «Ford Transit», автомобіль марки «Audi A4», човен моторний з забортним двигуном марки «Bayliner Trophy», VIN: НОМЕР_1 , лафет для човна марки «ESCRT Trailer», VIN: НОМЕР_2 , комбайн для ремонту взуття марки «Lavaredo D-510», прес для кріплення підошви взуття марки «Lavaredo A90 PL78» та робоче місце марки «Lavaredo Jolly 91» в загальному розмірі 443 838,10 грн.
		 
		У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
		автомобіль марки «Ford Transit», автомобіль марки «Audi A4», човен моторний з забортним двигуном марки «Bayliner Trophy», VIN: НОМЕР_1 , лафет для човна марки «ESCRT Trailer», VIN: НОМЕР_2 , комбайн для ремонту взуття марки «Lavaredo D-510», прес для кріплення підошви взуття марки «Lavaredo A90 PL78» та робоче місце марки «Lavaredo Jolly 91» були придані ОСОБА_2 в період часу, протягом якого він перебував у шлюбі з позивачем. У такому випадку презюмується, що ОСОБА_1 та відповідач набули право спільної сумісної власності на перелічене рухоме майно. ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 не подали жодного доказу на спростування вказаної презумпції та підтвердження того, що спірне нерухоме майно було придбано за особисті грошові кошти відповідача;
		зі змісту листа заступника начальника РСЦ ГСЦ МВС №31/26-468аз від 25 червня 2021 року ОСОБА_1 та її представнику ОСОБА_3 стало відомо про те, що ОСОБА_2 без згоди позивача розпочав відчуження у власність інших осіб спільного рухомого майна, зокрема автомобіля марки «Ford Transit» та автомобіля марки «Audi A4». Ця обставина свідчить про те, що 25 червня 2021 року ОСОБА_1 дізналась про порушення свого права. На підставі частини другої статті 72 СК України того ж дня розпочався перебіг позовної давності. Перебіг цього строку підлягав закінченню лише 25 червня 2024 року. Зі штампу на конверті, в якому був надісланий позов (а. с. 37 зворот), вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до суду ще 26 липня 2021 року. Тому суд критично оцінює посилання представника відповідача ОСОБА_4 на пропущення позовної давності. Його доводи про те, що перебіг цього строку розпочався з дня набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу, суперечать частині другій статті 72 СК України;
		єдиною метою, яку ОСОБА_1 прагнула досягнути при пред`явленні позову, є стягнення з відповідача грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на спірне майно. Тому позовна вимога про визнання майна спільною сумісною власністю сторін не є ефективним способом захисту цивільного права. Крім того, відчуження автомобіля марки «Ford Transit» та автомобіля марки «Audi A4» у власність інших осіб унеможливлює поширення режиму спільної сумісної власності на вказане рухоме майно. У матеріалах цивільної справи відсутні докази на підтвердження того, що позивач надавав ОСОБА_2 згоду на продаж транспортних засобів;
		згідно висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі №127/7029/15-ц (провадження №61-9018сво18), у такому випадку ОСОБА_1 має право вимагати від відповідача відшкодування грошової компенсації замість 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль марки «Ford Transit» та автомобіль марки «Audi A4». Зі змісту висновку експертів за результатом проведення комплексного товарознавчого та автотоварознавчого дослідження № 19/12.1/2022 від 06 липня 2022 року вбачається, що ринкова вартість автомобіля марки «Ford Transit» становить 150 080 грн, а ринкова вартість автомобіля марки «Audi A4» - 251 010 грн;
		крім того, як вбачається з правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року у справі №299/2587/15-ц, а також в пунктах 44, 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 (провадження №14-182цс21), на підставі частини четвертої статті 71 СК України ОСОБА_1 також має право на відшкодування грошової компенсації замість 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на човен моторний з забортним двигуном марки «Bayliner Trophy», VIN: НОМЕР_1 , лафет для човна марки «ESCRT Trailer», VIN: НОМЕР_2 , комбайн для ремонту взуття марки «Lavaredo D-510», прес для кріплення підошви взуття марки «Lavaredo A90 PL78» та робоче місце марки «Lavaredo Jolly 91». Зі змісту висновку експертів за результатом проведення комплексного товарознавчого та автотоварознавчого дослідження № 19/12.1/2022 від 6 липня 2022 року вбачається, що ринкова вартість човна моторного з забортним двигуном марки «Bayliner Trophy», VIN: НОМЕР_1 , та лафета для човна марки «ESCRT Trailer», VIN: НОМЕР_2 , становить 220 332 грн, ринкова вартість комбайну для ремонту взуття марки «Lavaredo D-510» - 165 605 грн, ринкова вартість пресу для кріплення підошви взуття марки «Lavaredo A90 PL78» - 93 341 грн, а робочого місця марки «Lavaredo Jolly 91» - 16 561 грн. ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 не подали жодного доказу на спростування достовірності інформації, що міститься у висновку експертів за результатом проведення комплексного товарознавчого та автотоварознавчого дослідження №19/12.1/2022 від 06 липня 2022 року. Висновок експертів був складений для пред`явлення його суду, а експерти ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були обізнані про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов`язків. Ця обставина свідчить про те, що висновок експертів за результатом проведення комплексного товарознавчого та автотоварознавчого дослідження №19/12.1/2022 від 06 липня 2022 року був складений з дотриманням вимог, передбачених частиною п`ятою статті 106 ЦПК України, та є допустимим доказом;
		загальний розмір ринкової вартості автомобіля марки «Ford Transit», автомобіля марки «Audi A4», човна моторного з забортним двигуном марки «Bayliner Trophy», VIN: НОМЕР_1 , лафета для човна марки «ESCRT Trailer», VIN: НОМЕР_2 , комбайна для ремонту взуття марки «Lavaredo D-510», преса для кріплення підошви взуття марки «Lavaredo A90 PL78» та робочого місця марки «Lavaredo Jolly 91» становить 896 929 грн. Тому у ОСОБА_2 виникло зобов`язання відшкодувати позивачу грошову компенсацію замість 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на спірне майно в розмірі 448 454,50 грн. ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача грошові кошти лише в розмірі 443 383,10 грн, тому стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів в більшому розмірі суперечить принципу диспозитивності.
		 
		Додатковим рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 березня 2023 року у складі судді: Борця Є. О., заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
		 
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на проведення експертизи в розмірі 5 000 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн. 
		 
		У задоволенні інших вимог заяви відмовлено.
		 
		Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 витратила грошові кошти в розмірі 20 000 грн на оплату професійної правничої допомоги та грошові кошти в розмірі 10 000 грн на проведення товарознавчої експертизи. Оскільки позов задоволений частково, то ОСОБА_1 має право на відшкодування лише половини витрат на професійну правничу допомогу та проведення експертизи.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
		 
		Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . 
		 
		Додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 березня 2023 року скасовано.
		 
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
		суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірне майно, набуте у власність сторонами за час перебування у зареєстрованому шлюбі та за спільні кошти, а тому вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя, а отже підлягало б поділу між ними у рівних частках. Суд першої інстанції дав належну оцінку усім доводам відповідача, на які він посилався, спростовуючи презумпцію спільності спірного майна та, з урахуванням встановлених обставин і доказів, які підтверджують спільність набутого під час шлюбу майна, недоведення факту придбання цього майна за особисті кошти відповідача, дійшов обґрунтованих висновків, що відповідачем не спростовано презумпцію спільності спірного майна. Колегія суддів вважає, що тривалість та усталеність сімейних відносин сторін до придбання ними спірного майна доводить, що таке майно було придбано за спільні сумісні кошти подружжя. Доказів зворотного у розпорядження суду не надано. Оскільки спірне майно було придбано у шлюбі і відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження придбання цього майна за особисті кошти, зазначене майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягало б поділу між ними у рівних частках. Доводів на спростування зазначених висновків суду апеляційна скарга не містить. У матеріалах справи зібрані належні та допустимі докази, які підтверджують факт придбання спірного майна, а тому доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено факту придбання комбайна для ремонту взуття марки «Lavaredo D-510», преса для кріплення підошви взуття марки «Lavaredo A90 PL78» та робочого місця марки «Lavaredo Jolly 91» суд оцінює критично;
		судом першої інстанції було встановлено відчуження відповідачем автомобіля марки «Ford Transit» та автомобіля марки «Audi A4» у власність третіх осіб без згоди на те позивача, що надавало право позивачці на отримання від відповідача грошової компенсації за її 1/2 частку у вказаних автомобілях, ураховуючи що таке майно вже було відчужене відповідачем на користь третіх осіб та перебуває у їх власності. Правильним є висновок суду першої інстанції про те, що човен моторний з забортним двигуном марки «Bayliner Trophy», VIN: НОМЕР_1 , лафет для човна марки «ESCRT Trailer», VIN: НОМЕР_2 , комбайн для ремонту взуття марки «Lavaredo D-510», прес для кріплення підошви взуття марки «Lavaredo A90 PL78» та робоче місце марки «Lavaredo Jolly 91» є спільною сумісною власністю сторін по справі. Під час розгляду справи, дослідивши наявні докази, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спірне майно було придбано у період шлюбу сторін, а отже є спільною сумісною власністю, яке підлягало б поділу;
		відповідач просив застосувати позовну давність у три роки і в поданій суду першої інстанції заяві про застосування позовної давності вважав, що позивач повинна була дізнатися про порушення свого права з дня коли між сторонами було розірвано шлюб (12 квітня 2017 року), оскільки з цього часу вона не користувалася спірним майном, зокрема автомобілями. Зазначене майно було у користуванні та володінні відповідача. Звертаючись до суду із даним позовом 26 липня 2021 року ОСОБА_1 вказувала на те, що про порушене своє право володіння, користування та розпорядження майном, що є спільною сумісною власністю подружжя, вона дізналася у червні 2021 року з листа заступника начальника РСЦ ГСЦ МВС № 31/26-468аз від 25 червня 2021 року у якому зазначалося про те, що ОСОБА_2 без згоди позивача розпочав відчуження у власність інших осіб спільного майна, зокрема автомобіля марки «Ford Transit» та автомобіля марки «Audi A4». Однак судом апеляційної інстанцій встановлено, що позивачу про порушення її права на користування зазначеним у позові майном було відомо з дня, коли між сторонами було розірвано шлюб, так як доведеним є те, що вказаним майном ОСОБА_1 не користувалася після його розірвання. Не користування позивачкою майном, яке було набуто у шлюбі, після його розірвання (а позивачці не було відомо навіть місце знаходження цього майна) не позбавляло її права власності на це майно. Однак якщо це майно перебуває у володінні одного з подружжя, а інший ним після розірвання шлюбу не користується, тому у такому випадку до правовідносин про поділ майна підлягає застосуванню позовна давність визначена законом у три роки, що передбачено положеннями статті 72 СК України;
		матеріали справи не містять жодного доказу про те, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 інтересувалась спірним майном, несла певні витрати по його утриманню, з`ясовувала місце його знаходження. При цьому апеляційним судом встановлено, що відповідачем заперечувалося право позивача на зазначене у позові майно, зокрема на автомобілі, придбання комбайну для ремонту взуття марки «Lavaredo D-510», преса для кріплення підошви взуття марки «Lavaredo A90 PL78» та робочого місця марки «Lavaredo Jolly 91» відповідач загалом заперечував, поясняючи, що таке майно подружжям не було придбано. Факт продажу відповідачем після розірвання шлюбу спірних автомобілів без згоди на те позивача свідчить про те, що відповідач заперечував право позивача на рухоме майно як на частину у спільному сумісному майні;
		встановивши, що спір між сторонами щодо поділу майна виник ще у квітні 2017 році, оскільки позивач після розірвання шлюбу не користувалася спірним майном та таке майно перебувало у повному володінні та користуванні відповідача, то саме з цього часу слід відраховувати позовну давність - строк визначений законом на звернення ОСОБА_1 з позовом до суду за захистом порушеного права. Тобто строк звернення до суду із вимогами про поділ майна слід відраховувати з дати набрання рішенням суду про розірвання шлюбу законної сили - 23 квітня 2017 року. Оскільки позивач звернулася із зазначеним позовом до суду лише у 2021 році, тобто поза межами позовної давності, то наявні підстави для застосування до даних правовідносин наслідків спливу позовної давності;
		позивач звернулася до суду із позовом про поділ майна подружжя із пропуском позовної давності, оскільки спір між сторонами про поділ спільного сумісного майна виник тоді, коли між сторонами було розірвано шлюб, оскільки саме з цього часу позивач дізналась про порушення свого права, так як спірне майно залишилося у постійному володінні та користуванні відповідача після розірвання шлюбу. При цьому недостатнім було посилання суду на відповідь на адвокатський запит, що був зроблений адвокатом перед подачею позову, щоб дійти формального висновку про те, що про порушення свого права позивач дізналася лише після отримання такої відповіді. ОСОБА_1 мала об`єктивну можливість та обов`язок (презумпцію) знати (довідатись) про свої майнові права як у шлюбі, так і після його припинення, та ефективно захищати їх у договірному або судовому порядку;
		крім того апеляційний суд звертає увагу на те, що між сторонами вже існував спір про поділ спільного майна подружжя, а саме квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та яка була придбана сторонами під час шлюбу. Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07 липня 2020 року у справі № 753/23391/19 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволено. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_2 право власності на частину зазначеної квартири. Розглядаючи заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду у цивільній справі № 753/23391/19, Дарницький районний суд міста Києва в ухвалі від 20 жовтня 2020 року зазначив, що відповідач була обізнана про день час та місце розгляду справи, але не з`явилася ані в підготовче, ані в судове засідання та не надала у строк, визначений судом відзив на позовну заяву з посиланням на відповідні докази, а тому заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення було залишено без задоволення. У рамках розгляду даної справи ОСОБА_1 не скористалася своїм правом на подачу зустрічного позову про поділ спільного сумісного майна подружжя, про що заявлено нею вимоги лише у 2021 році. Однак, ОСОБА_1 не обґрунтувала та не посилалась на наявність поважних причин пропуску позовної давності. За таких обставин, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю та стягнення грошової компенсації за її частку у спірному спільному сумісному майн подружжя слід відмовити з підстав пропуску позивачем позовної давності;
		доводи апеляційної скарги щодо наявності у суду першої інстанції підстав для визнання обґрунтованим заявленого відповідачем відводу судді суду першої інстанції колегія суддів оцінює критично, оскільки та обставина, що судом було витребувано з власної ініціативи докази з метою отримання відомостей щодо здійснення відповідачем відчуження спірних автомобілів не свідчить про упередженість та необ`єктивність судді, оскільки суд має встановити усі обставини по справі. Даним діям судді було надано вірну оцінку судом першої інстанції під час розгляду заяви відповідача про відвід. А тому зазначені доводи апеляційної скарги не свідчать про те, що справа була розглянута неповноважним судом. В цій частині апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		02 вересня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року, у якій просила:
		скасувати постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року;
		рішення Бориспільського районного суду Київської області від 10 лютого 2023 року залишити в силі;
		стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		вирішуючи питання перебігу позовної давності за вимогами про поділ спільного майна подружжя, суди мають враховувати, що при визначенні початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року (провадження № 6-258цс15)). Отже, початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати розірвання шлюбу в державних органах РАЦС (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України), тобто з моменту виникнення спору між ними;
		суд апеляційної інстанції неправильно встановив, що позивач повинна була дізнатися про порушення свого права ще 23 квітня 2017 року, оскільки з цього часу вона не користувалася спірним майном. Однак судом першої інстанції встановлено те, що позивач дізналась про своє порушене право на спільне сумісне майно з моменту, коли їй стало відомо про відчуження відповідачем автомобілів у червні 2021 року, а тому перебіг цього строку підлягав закінченню лише 25 червня 2024 року. Доводи відповідача про те, що перебіг цього строку розпочався з дня набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу, суд вважав такими, що суперечать частині другій статті 72 СК України. Не користування колишнім подружжям майном, яке було набуто у шлюбі, після його розірвання не позбавляє його\її права власності на це майно. Якщо частка у спільному майні подружжя потребує утримання, збереження, догляду (зокрема, квартира), той з (колишнього) подружжя, який продовжує користуватися цим майном та утримувати його, має право вимагати від другого з колишнього подружжя відповідної матеріальної (грошової) компенсації понесених витрат;
		згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень СК України (набрав чинності з 02 квітня 2020 року) під час дії карантину, встановленого КМ України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 72, 128, 129, 139 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Отже, на час звернення із позовом 26 липня 2021 року позовна давність, яка мала закінчитися 23 квітня 2020 року, позивачкою не пропущена, оскільки продовжувалася з 02 квітня 2020 року у зв`язку із карантином.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		05 жовтня 2023 року справу передано судді-доповідачу Крату В. І.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2023 рокусправу призначено до судового розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 20 вересня 2023 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц; від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17; від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18; від 13 липня 2020 року у справі № 570/4234/16-ц; від 24 лютого 2021 року у справі № 303/6365/17; від 27 червня 2018 року у справі № 619/894/16-ц (провадження № 61-5386св18); від 26 січня 2023 року у справі № 296/1550/20; постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		Фактичні обставини
		 
		Суди встановили, що 02 листопада 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб у Лівобережному відділі реєстрації шлюбів м. Києва з Державним центром розвитку сім`ї, про що складено актовий запис за № 1761.
		 
		Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 квітня 2017 року у справі №753/705/17 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
		 
		24 травня 2011 року ОСОБА_2 придбав комбайн для ремонту взуття марки «Lavaredo D-510», прес для кріплення підошви взуття марки «Lavaredo A90 PL78» та робоче місце марки «Lavaredo Jolly 91», що підтверджується копією видаткової накладної №РН-000002 від 24 травня 2011 року.
		 
		07 серпня 2012 року ОСОБА_2 придбав автомобіль марки «Ford Transit», що підтверджується листом начальника РСЦ ГСЦ в м. Києві №31/26-8593 від 13 грудня 2022 року.
		 
		Крім того, ОСОБА_2 придбав човен моторний з забортним двигуном марки «Bayliner Trophy», VIN: НОМЕР_1 , та лафет для човна марки «ESCRT Trailer», VIN: НОМЕР_2 , що підтверджується копіями свідоцтва про власність від 30 березня 2014 року, копіями заяви про передачу права новому власнику, копіями рахунку-фактури, копією уніфікованої митної декларації серії КБ №539062 від 6 серпня 2014 року, а також копією експертного заключення №Т-360 від 6 серпня 2014 року.
		 
		06 травня 2015 року ОСОБА_2 придбав автомобіль марки «Audi A4», що також підтверджується листом начальника РСЦ ГСЦ в м. Києві №31/26-8593 від 13 грудня 2022 року.
		 
		Відповідно до листа заступника начальника РСЦ ГСЦ МВС №31/26-468аз від 25 червня 2021 року ОСОБА_2 відчужив у власність інших осіб автомобіль марки «Ford Transit» та автомобіль марки «Audi A4».
		 
		У відзиві відповідач заявив про застосування позовної давності (т. 1, а. с. 53-58).
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
		 
		Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).
		 
		Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України).
		 
		Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).
		 
		Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства.
		 
		До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено цим Кодексом (частини перша - друга статті 20 СК України).
		 
		Позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (стаття 72 СК України).
		 
		У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15 зроблено висновок, що «згідно зі статтею 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Аналогічним чином питання початку перебігу позовної давності визначені і в статті 261 ЦК України, згідно якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила. Частиною третьою статі 29 КпШС передбачалося, що для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності. Згідно зі статтею 11 КпШС у тих випадках, коли для окремих вимог встановлено позовну давність, він обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Аналогічний порядок обчислення перебігу позовної давності визначено й частиною другою статті 72 СК України. Отже, вирішуючи питання перебігу позовної давності, суди мають врахувати, що при визначені початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності».
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) вказано, що «можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди дійшли правильного висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 ГПК України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше».
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2020 року у справі №320/3072/18 (провадження №61-5819св19) зазначено: «до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15). Початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109,110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України). Строк позовної давності обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатись про порушення свого права, тобто з моменту виникнення спору між ними».
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2023 року у справі № 296/1550/20 (провадження № 61-11105св21) зазначено: «початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати розірвання шлюбу в державних органах РАЦС (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України), тобто з моменту виникнення спору між ними. […] У справі, що переглядається, відповідач просив застосувати позовну давність у три роки і в поданій суду першої інстанції заяві про застосування позовної давності вважав, що позивач повинна була дізнатися про порушення свого права ще в 2012 році, оскільки з цього часу вона не проживала у спірній квартирі (а. с. 50-56). Однак судами першої та апеляційної інстанцій встановлено те, що позивач дізналася про порушення свого права у 2019 році, коли відповідач звернувся до суду з позовом про визнання її такою, що втратила право користування жилим приміщенням (справа № 296/2899/19). Не користування колишнім подружжям майном, яке було набуто у шлюбі, після його розірвання не позбавляє його/її права власності на це майно. Якщо частка у спільному майні подружжя потребує утримання, збереження, догляду (зокрема, квартира), той з (колишнього) подружжя, який продовжує користуватися цим майном та утримувати його, має право вимагати від другого з колишнього подружжя відповідної матеріальної (грошової) компенсації понесених витрат».
		 
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
		 
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
		 
		У справі, що переглядається:
		при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідач без її згоди почав відчужувати майно, що є спільною сумісною власністю сторін. Тому позивачка просила стягнути з відповідача грошову компенсацію замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на вказане рухоме майно;
		апеляційний суд при відмові у стягненні грошової компенсації послався на те, що  ОСОБА_1  про порушення її права на користування зазначеним у позові майном було відомо з дня, коли між сторонами було розірвано шлюб (квітень 2017 року), оскільки вказаним майном ОСОБА_1 не користувалася після розірвання шлюбу, і саме з цього часу почався перебіг позовної давності за вимогою про поділ майна подружжя. Також апеляційний суд зазначив, що між сторонами вже існував спір про поділ спільного майна подружжя, а саме квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та яка була придбана сторонами під час шлюбу. Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07 липня 2020 року у справі № 753/23391/19 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволено. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_2 право власності на частину зазначеної квартири. Розглядаючи заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду у цивільній справі № 753/23391/19, Дарницький районний суд міста Києва в ухвалі від 20 жовтня 2020 року зазначив, що відповідач була обізнана про день час та місце розгляду справи, але не з`явилася ані в підготовче, ані в судове засідання та не надала у строк, визначений судом відзив на позовну заяву з посиланням на відповідні докази, а тому заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення було залишено без задоволення. У рамках розгляду даної справи ОСОБА_1 не скористалася своїм правом на подачу зустрічного позову про поділ спільного сумісного майна подружжя, про що заявлено нею вимоги лише у 2021 році. Однак, ОСОБА_1 не обґрунтувала та не посилалась на наявність поважних причин пропуску позовної давності;
		поза увагою апеляційного суду залишилось те, що при визначені початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності;
		тому ототожнення апеляційним судом моменту виникнення у  ОСОБА_1 права на позов про поділ майна подружжя із моментом розірвання шлюбу (квітень 2017 року) є помилковим, оскільки розірвання шлюбу не свідчить про порушення прав позивачки на спільне сумісне майно;
		апеляційний суд не врахував, що перебіг позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права;
		апеляційний суд не звернув уваги, що у справі № 753/23391/19 саме      ОСОБА_2 за захистом свого порушеного права звертався із позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. Тому наявність заочного рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 липня 2020 року у справі № 753/23391/19 про поділ квартири не свідчить про порушення прав ОСОБА_1 щодо іншого спільного сумісного майна подружжя, яке не було предметом позову у справі № 753/23391/19;
		апеляційний суд не надав оцінки доводам позивачки про те, що про порушення свого права вона дізналася зі змісту листа заступника начальника РСЦ ГСЦ МВС №31/26-468аз від 25 червня 2021 року про те, що ОСОБА_2 без згоди позивача розпочав відчуження у власність інших осіб спільного рухомого майна, зокрема автомобіля марки «Ford Transit» та автомобіля марки «Audi A4». Тому на підставі частини другої статті 72 СК України з наступного дня розпочався перебіг позовної давності. Перебіг цього строку підлягав закінченню лише 26 червня 2024 року. 
		 
		За таких обставин, апеляційний суд зробив передчасний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог. Тому постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена із неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково; оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Висновки за результатами розподілу судових витрат
		 
		У постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).
		 
		Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено такий висновок, що «якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
		 
		Тому розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року втрачає законну силу.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                     Н. О. Антоненко
		 
		І. О. Дундар
		 
		                                                                                              Є. В. Краснощоков
		 
		М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...