Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 160/18731/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 13.10.2023. Зареєстровано: 14.10.2023. Забезпечено надання загального доступу: 16.10.2023.
Дата набрання законної сили: 02.11.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		                                                                                                                                                                                                                                                              ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		02 жовтня 2023 року Справа № 160/18731/23 
		Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого судді                                                   Врони О. В. 
		розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_3, в якому просить:
		визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо надання вістрочки від призову за мобілізацією на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
		зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову за мобілізацією на підставі ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
		зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 надати ОСОБА_1 довідку за встановленою формою про надання відстрочки від призову за мобілізацією на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_3 вилучено у нього посвідчення по обмеженню придатності у військовий час у зв`язку із захворюванням на очі та видане тимчасове посвідчення військовозобов`язаного. На утриманні  позивача знаходиться також малолітня дитина, яка утримується ним самостійно, без матері дитини. Враховуючи вказані обставини, позивач вважає, що відповідачем безпідставно відмовлено йому у наданні відстрочки від призову на військову службу. 
		Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2023 року відкрито провадження у справі №160/18731/23, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
		Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1, ч.2 ст.257, ч.1 ст. 260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.
		За  ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
		У відзиві на позовну заяву ІНФОРМАЦІЯ_3 заперечує проти позовних вимог, вважає їх безпідставними і необґрунтованими.
		Відповідач зазначає, що позивачем була подана заява на отримання відстрочки, як чоловіку, який самостійно виховує дитину (дітей) віком до 18 років, згідно абз. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». При цьому  єдиним документом, згідно якого за переконанням позивача він має право на вищезазначену відстрочку від призову є рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15.11.2022 (справа №214/5394/22). Зазначеним рішенням встановлено лише стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
		Відповідачем не надано будь-яких інших документів на підтвердження факту самостійного виховання ним дитини, не надано відповідного рішення суду за абз. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України відносно встановлення  факту самостійного виховання дитини віком до 18 років.
		Стосовно вимоги позивача зобов`язати надати довідку за встановленою формою про надання відстрочки від призову за мобілізацією на підставі ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», то відповідач вказує, що така довідка законодавчо не встановлена.
		 
		Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив наступне.
		          
		23.01.2023 ОСОБА_1 -позивач прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 для подальшого продовження оформлення документів по обмеженню придатності у воєнний час, у зв`язку  з тим, що в нього існує захворювання на очі-порушення зору.
		У позивача було вилучено посвідчення по обмеженню придатності у військовий час у зв`язку із захворюванням на очі  та видане тимчасове посвідчення військовозобов`язаного.
		Позивач зазначає, що має на утримані  доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом  про народження серії НОМЕР_1 .
		Дитина утримується позивачем  з грудня 2021 року самостійно без матері дитини.
		Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15.11.2022 у справі №214/5394/22 позовні вимоги ОСОБА_1 до матері дитини про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини задоволені.
		Відповідно до акту від 22.09.2022, підписаного сусідами позивача і завіреного інженером і директором ТОВ «ЖИТЛОКОМЦЕНТР», ОСОБА_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , постійно та фактично мешкає разом з донькою ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка не має реєстрації місця народження. Мама дитини з ними не проживає з грудня 2021 року.
		Позивачем до ІНФОРМАЦІЯ_3 було направлено заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
		Листом  від 08.02.2023 ІНФОРМАЦІЯ_3, повідомлено, що згідно ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років. В наданих документах не зазначено, що громадянка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , позбавлена батьківських прав стосовно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Виходячи з вищезазначеного, підстав для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не має.
		Не погодившись з відмовою ІНФОРМАЦІЯ_3, вважаючи її протиправною, позивач звернувся за захистом своїх прав і інтересів до суду.
		 
		При вирішенні спору суд виходить з наступного.
		 
		Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим  Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово  був продовжений і  діє станом на час розгляду справи.
		Пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41,44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
		Згідно ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VIII (Закон №389-VIII ) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-ХІІ (Закон №2232-XII).
		Відповідно до частин 1,  3 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
		Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
		Частинами 1, 2  ст. 2 Закону  №2232-ХІІ визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
		Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
		Пунктом 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.
		У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.
		За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
		Законом, який встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів, є Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 р. №3543-XII (Закон 3543-XII).
		Відповідно до ч. 1 Закону 3543-XII, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
		Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		За ч. 5 ст. 22 Закону №3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
		Відповідно до п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого   постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
		Відповідно до п. 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема:
		ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб";
		оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам;
		розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
		В силу п. 12 згаданого Положення керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження.
		Статтею 23 вказаного закону визначено питання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
		Відповідно до абз.4 ч.1 цієї статті не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
		Правовідносини з утримання дітей є предметом регулювання Сімейного кодексу України.
		Частини 2, 4 ст. 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
		Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
		Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
		Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
		Відповідно до ст. 180 СК батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
		Статтею 141 Сімейного кодексу України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
		Відповідно до ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
		Поняття «обов`язок утримання дитини» та «утримання дитини» не є тотожними поняттями, у той час, як Законом 3543-XII вимагається саме «утримання дітей» а не наявність обов`язку щодо їх утримання.
		Судовим розглядом  у справі №214/5394/22 Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області встановлено, а відповідачем -матір`ю доньки ОСОБА_1 не спростовано, що вона не має аліментних зобов`язань та не відмовляється від обов`язку по утриманню малолітньої доньки.
		У випадку невиконання батьками обов`язку утримувати неповнолітню дитину добровільно, аліменти можуть стягуватися за рішенням суду. При злісному ухиленні батьків від сплати аліментів вони підлягають притягненню до кримінальної відповідальності, відповідно до ст.164 КК України.
		Отже, факти окремого проживання подружжя, розірвання шлюбу та проживання дитини разом з батьком не звільняють іншого з батьків дитини від участі у її вихованні, тому, надане позивачем рішення суду не є безумовним доказом того, що батько самостійно виховує свою неповнолітню дитину.
		Суд вказує, що встановлення факту перебування особи на утриманні має юридичне значення.
		Факт перебування фізичної особи на утриманні заінтересована особа може встановити у спосіб, шляхом звернення до органів та організацій за отриманням довідки про підтвердження факту перебування особи на утриманні; подання заяви до суду про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку окремого провадження.
		Рішенням районного суду, на яке посилається позивач не було встановлено місце проживання дитини виключно з одним із батьків, не встановлено односторонньої опіки батька або позбавлення батьківських прав матері.
		За вказаних обставин, суд погоджується з відповідачем  про недоведеність позивачем станом на час виникнення спірних відносин факту самостійного виховання ним дитини віком до 18 років.
		Окремо суд, вважає необхідним звернути увагу на те, що у позовній заяві позивач також зазначає, що мав посвідчення  по обмеженню придатності у воєнний час у зв`язку із існуванням захворювання на очі-порушення зору та не погоджується з рішенням ВЛК  та вилученням вказаного посвідчення.
		Разом з тим позивачем у цій справі не викладено вимог щодо оскарження висновку ВЛК про придатність його до військової служби.
		Суд звертає увагу позивача на те, що, у разі наявності сумніву щодо правильності висновку ВЛК щодо придатності до військової служби, або ж незгоди призовника з таким рішенням, позивач мав право звернутись до Центральної ВЛК для перегляду відповідного висновку або до суду. Водночас, до повноважень суду не належить надання оцінки діагнозу на предмет того, чи підпадає він під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби. Право ж на винесення остаточного рішення щодо встановлення діагнозу та визначення ступеню придатності до військової служби залишається саме за Центральною ВЛК.
		В межах розгляду цієї справи судом не встановлено, що позивачем вчинялися дії щодо оскарження висновку про придатність його до військової служби до вищестоящих ВЛК.
		Згідно ч.1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).
		Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Враховуючи встановлені обставини у справі, оцінивши докази надані сторонами, суд дійшов висновку про доведеність відповідачем правомірність своїх дій щодо призову позивача на військову службу і відмову у задоволенні позовних вимог.
		З огляду на те, що у задоволенні позову відмовлено, суд  не здійснює розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України.
		Керуючись ст. ст.243-246,255,262,295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання  протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.
		Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Суддя                                                                                                       О.В. Врона

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...