Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 758/5554/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 17.10.2023. Зареєстровано: 18.10.2023. Забезпечено надання загального доступу: 19.10.2023.
Дата набрання законної сили: 10.07.2024
Номер судового провадження: 2/758/4481/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 758/5554/23 
		Категорія 57 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		11 жовтня 2023 року
		Подільський районний суд міста Києва у складі:
		головуючого судді - Будзан Л.Д.,
		за участі секретаря судового засідання - Соколовської А.А.,
		представника позивача - ОСОБА_1 ,
		представника відповідача - Мельника Ю.О. ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Громадської організації «РУХ ЧЕСНО» про захист честі, гідності та ділової репутації, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		До Подільського районного суду міста Києва звернувся ОСОБА_3 з позовною заявою до Громадської організації «РУХ ЧЕСНО», в якій просить:
		- визнати недостовірною інформацію, яка порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача, зокрема: « ОСОБА_3 є державним зрадником»;
		- видалити з веб-сайту «Чесно» www.chesno.org усі згадки про те, що позивач є держрадником, а також видалити з «Реєстру держрадників» відомості про позивача;
		- протягом 5 днів з моменту набрання рішенням законної сили розмістити на веб-сторінці за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6 спростування наступного змісту: «Спростування. Інформація, яка була опублікована на веб-сайті «Чесно» www.chesno.org про те, що народний депутат України ОСОБА_3 є державним зрадником не відповідає дійсності».
		В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що навесні 2023 року дізнався про розповсюдження в мережі Інтернет публікацій, в яких його називають «держзрадником» та «фігурантом Реєстру держзрадників», зокрема: « ІНФОРМАЦІЯ_8» від ІНФОРМАЦІЯ_9 (веб-адреса: ІНФОРМАЦІЯ_2 «ІНФОРМАЦІЯ_7» від ІНФОРМАЦІЯ_10, веб-адреса: ІНФОРМАЦІЯ_2), «ІНФОРМАЦІЯ_11» від ІНФОРМАЦІЯ_5, веб-адреса: ІНФОРМАЦІЯ_2). Джерелом цієї інформації є веб-сайт «Чесно» (www.chesno.org), власником якого є відповідач. На веб-сайті «Чесно» в розділі «Реєстр зрадників» (https://www.chesno.org/traitors) розміщена база даних «Реєстр держзрадників». В описі до цієї бази вказано наступне: «База даних про українських державних зрадників: політиків, медійників, юристів та правоохоронців», до якого відповідачем внесено прізвище позивача. На веб-сторінці ІНФОРМАЦІЯ_12 містяться звинувачення позивача у державній зраді, а тому вважає, що наявність відомостей у «Реєстрі держзрадників» свідчить про те, що позивач здійснив злочин, передбачений ст. 111 КК України (Державна зрада), однак наголошує на тому, що відповідач не може підміняти собою суд і вносити осіб до «Реєстру держарадників» за відсутності відповідного вироку суду. Формувати подібний реєстр можна лише щодо осіб, стосовно яких набрав законної сили вирок у держзраді. Недостовірна інформація про те, що позивач є держзрадником вживається у формі твердження, як установлений факт, який можна перевірити на достовірність та за своїм характером є негативною інформацією, яка порушує особисті немайнові права позивача на недоторканність честі, гідності та ділової репутації, у зв`язку з чим, останній вимушений звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав.
		25 травня 2023 року ухвалою Подільського районного суду міста Києва відкрито провадження у справі, прийнято рішення про розгляд справи за правилами позовного провадження в спрощеному порядку з повідомленням (викликом) сторін, яку сторони отримали в установлений законом строк, встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
		У відповідності до ст. 178 ЦПК України, 16 червня 2023 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги не визнав у повному обсязі, з огляду на те, що під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. В тексті позовної заяви позивач зазначає, що навесні 2023 року йому стало відомо про нібито розповсюдження в мережі Інтернет публікацій, в яких його називають «держзрадником» та «фігурантом Реєстру держзрадників». На підтвердження факту поширення інформації позивач надає скріншоти веб-сайту з мережі Інтернет. Будь-яких інших доказів підтвердження факту поширення інформації позивачем не надано. Крім того, вважає, що позовна вимога про визнання недостовірною фрази « ОСОБА_3 є державним зрадником» не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не зазначено посилання на конкретну веб-сторінку, де зазначене висловлювання ніби то було поширено, а відповідачем висловлювання в такому виді не поширювалось. Доказів поширення зазначеного висловлювання позивачем не надано. Крім того, наголошує, що висловлювання « ОСОБА_3 є державним зрадником» за своїм характером є оціночним судженням та жодним чином не свідчить про те, що йде мова про якесь кримінальне правопорушення, оскільки не вказано жодних обставин, які могли б вказати на те, що позивач є учасником будь-яких протиправних діянь чи злочинів. Однак на думку відповідача, для висловлювання « ОСОБА_3 є державним зрадником», яке є лише власним умовиводом позивача, наявне фактичне підґрунтя, на основі якого й може сформуватися таке оціночне судження. Зокрема, за інформацією, розміщеною на сайті «Миротворець» ІНФОРМАЦІЯ_3 про позивача міститься наступна інформація: «Пособник российских оккупантов. Участник проведения информационно-психологических спецопераций рф (страна-террорист), с целью дискредитации спецслужб Украины и запугивания должностных лиц Украины во время войны с агрессором. Возможно сотрудник или агент спецслужб россии.». У 2023 році позивач зазначав, що в Україні є гоніння на церкви УПЦ МП. Також ОСОБА_3 заявив, що держава не повинна втручатися у справи церкви. За його словами, виселення ченців УПЦ МП з Києво-Печерської лаври - це боротьба міністра культури ОСОБА_7 за хлібне місце. У 2022 році позивач не підписав звернення до голови Верховної Ради ОСОБА_5 із вимогою внести у порядок денний найближчої сесії законодавчі ініціативи, які стосуються позбавлення повноважень народних депутатів та депутатів місцевих рад, які були обрані від заборонених проросійських партій. У 2021 році США запровадили санкції проти позивача і нардепа ОСОБА_6 , їх звинуватили у втручанні у президентські вибори у Сполучених Штатах 2020 року, зазначивши, що вони є «частиною пов`язаної з Росією мережі іноземного впливу». Також відео мережа YouTube заблокувала канал позивача, який він вів останні три роки. У 2020 році Офіс генерального прокурора порушив проти позивача кримінальну справу за ч. 1 ст. 111 КК України (Державна зрада). Отже вважає, що дане висловлювання, є оціночним судженням, з огляду на наявність фактичного підґрунтя для нього, а саме поширення позивачем проросійської пропаганди та внесення позивача до санкційного списку США із зазначенням, що він є «частиною пов`язаної з Росією мережі іноземного впливу». Ще одним критерієм, наявність якого є обов`язковою для задоволення позовних вимог в дифамаційних спорах, є поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. В цьому контексті, звертає увагу на факт того, що позивач не надає жодного належного, підтверджуючого завдання шкоди його діловій репутації, зміни життєвих чи ділових обставин у його стосунках, не вказує яким чином інформація викладена у оскаржуваній публікації впливає на його професійну діяльність як народного депутата України. Саме ставлення особи до поширеної інформації, як таке, що завдає шкоди його честі й гідності, не є достатнім підтвердженням порушення його прав. Що говорить тільки про одне - недоведеність позову в частині вимог визнання інформації недостовірною та її спростування. Із вказаного вище, вважає, що поширені про позивача висловлювання у формі оціночних суджень не можуть бути визнані недостовірною інформацією. Похідною вимогою від вимоги визнання інформації недостовірною, є вимога про спростування інформації. Відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Отже основною умовою для задоволення вимоги про спростування інформації є те, що така інформація є недостовірною, тобто недостовірними фактичними твердженнями. Відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати. А тому, вважає, що позовні вимоги позивача про визнання інформації недостовірною та її спростування не підлягають задоволенню, а подання позивачем позову не направлене на захист його честі, гідності і ділової репутації, а є виключно спробою тиску на відповідача і спробою обмеження свободи слова. Крім того, позивач є народним депутатом ІХ скликання, заступник голови комітету ВРУ з питань фінансів, податкової та митної політики, член конкурсної комісії з відбору незалежних членів наглядових рад державних банків, тобто є публічною особою, у зв`язку з чим, відповідно до діючого законодавства та практики міжнародного суду повинен бути готовий до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу. У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. На підставі викладеного просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
		26 червня 2023 року представником позивача, у відповідності до вимог ст. 179 ЦПК України, подано до суду відповідь на відзив, в якому викладено, що стороною позивача на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві надано паперові докази, засвідчені у встановленому законодавством порядку. Крім того, на підтвердження достовірності відомостей, отриманих з сайту відповідача, стороною позивача надано електронні публікації з накладенням ЕЦП. Також вважає, що відповідачем не спростований факт поширення на веб-сайті «Чесно» оскаржуваної інформації, крім того, у відзиві підтверджує створення ним реєстру держрадників. Оскільки позивача не засуджено за держраду, а тому вважає, що останній має право вимагати визнання недостовірною інформації про те, що він є державним зрадником. Крім того, у відзиві вказано наступне: «вся спірна інформація в публікаціях відповідача є виключно критикою та оцінкою дій позивача саме як народного депутата України (публічного діяча) при здійсненні ним своїх повноважень, без жодного втручання в приватне чи сімейне життя позивача». Між звинуваченнями у вчинені конкретного злочину та критикою є суттєва різниця. Критика - це процес аналізу, оцінки та висловлювання думок щодо якого-небудь твору, ідеї, особи або події. Можна погоджуватися чи не погоджуватися з діяльністю народного депутата України ОСОБА_3, але називати його злочинцем - це порушення презумпції невинуватості. Держзрадник - це інформація має стверджувальний характер і містить конкретну інформацію відносно вчинення позивачем тяжкого кримінального правопорушення, а тому воно не є оціночним судженням. Перед поширенням інформації відповідач мав переконатися, що інформація є достовірною. Позивач не є, ні підозрюваним, ні обвинуваченим у вчинені злочину, передбаченого ст. 111 КК України (Державна зрада), а тому вважає, що у відповідача не було навіть формальних підстав відносити позивача до Реєстру держзрадників і в стверджувальній формі називати його злочинцем. Те, що 13.11.2020 було відкрите кримінальне провадження «за фактом можливого вчинення народним депутатом України ОСОБА_3 державної зради» не дає право відповідачу називати позивача держрадником. Те, що позивач є політиком жодним чином не скасовує його право на захист від недостовірної інформації, яка порочить його честь і гідність. Внесення позивача до Реєстру держрадників дискредитує його як політика в очах виборців. Крім того, посилання відповідача інформацію, викладену на сайті «Миротворець», не є офіційним джерелом інформації. 
		Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення аналогічно викладеним у позовній заяві, при цьому просив суд врахувати долучені ним до відповіді на відзив електронні публікації з сайту відповідача, в яких містяться висловлювання щодо ОСОБА_3 , як «державного зрадника», із накладенням відповідного електронного цифрового підпису.
		Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позову, надав пояснення аналогічно викладеним у відзиві на позовну заяву. Вказав, що висловлювання « ОСОБА_3 є державним зрадником» відповідачем не поширювалось. При цьому звертає увагу суду, що висловлювання зазначеного характеру є оціночним судженням та допустимою критикою публічної особи. На підтвердження факту поширення вказаної інформації представник позивача долучає скріншоти веб-сайту з мережі інтернет без посилання на конкретну веб-сторінку.
		Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов наступного висновку.
		В судовому засіданні встановлено, що в мережі Інтернет було опубліковано низку публікацій, зокрема: 
		-«ІНФОРМАЦІЯ_8» від ІНФОРМАЦІЯ_9 (веб-адреса: ІНФОРМАЦІЯ_2 );
		-«ІНФОРМАЦІЯ_7 » від ІНФОРМАЦІЯ_10, веб-адреса: ІНФОРМАЦІЯ_2 );
		- «ІНФОРМАЦІЯ_11» від ІНФОРМАЦІЯ_5 , веб-адреса: ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
		Джерелом цієї інформації є веб-сайт «Чесно» (www.chesno.org), власником якого є відповідач, що не заперечувалось сторонами по справі.
		На веб-сайті «Чесно» в розділі «Реєстр зрадників» (https://www.chesno.org/traitors) розміщена база даних «Реєстр держзрадників». В описі до цієї бази вказано наступне: «База даних про українських державних зрадників: політиків, медійників, юристів та правоохоронців», до якого внесено прізвище позивача.
		Підставою для звернення до суду із даним позовом, позивач вважає опублікування відповідачем вищевказаних публікацій, які принижують його честь, гідність та ділову репутацію.
		У відповідності зі ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.
		Статтею 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
		Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Згідно положень ст. 5 Закону України «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
		Відповідно до ч. 1 ст. 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
		В Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року за № 1 (далі по тексту - Постанова) зазначено, що фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
		Вирішуючи дані спори суди повинні враховувати наступні відмінності:
		а) при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною;
		б) спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.
		Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України у п. 6 Постанови, позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні немайнові права.
		Відповідно до п. 15 Постанови при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:
		а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;
		б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
		в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;
		г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
		Щодо факту поширення інформації, то під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
		Відповідно до п. 19 Постанови, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
		Відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію», оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		Не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
		Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй ч. 1 ст. 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
		Судом повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens v. Austria). Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria).
		Згідно ч. 1, 2, 4, 6 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
		Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
		Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.
		Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.
		Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.
		Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв`язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.
		Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.
		Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
		Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
		Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована п. 1 ст. 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання п. 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе. Щодо політичного дискурсу, то межі прийнятної критики щодо політиків набагато ширші, ніж щодо приватних осіб, адже перші неминуче відкривають себе для ретельної перевірки їхніх слів і дій журналістами і суспільством загалом.
		На це варто зважати, оцінюючи захист їхньої репутації, коли вони виступають не як приватні особи.
		Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
		Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Дослідивши надані докази, суд вважає, що оскаржувані відомості, поширені відповідачем відносно позивача є оціночними судженнями відповідача щодо діяльності позивача як публічної особи, оскільки ОСОБА_3 є народним депутатом ІХ скликання, заступником голови комітету ВРУ з питань фінансів, податкової та митної політики, членом конкурсної комісії з відбору незалежних членів наглядових рад державних банків, тобто є публічною особою, про що неодноразово зазначав сам відповідач у відзиві та що не заперечувалось стороною позивача.
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
		Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
		В постанові Верховного Суду від 21 липня 2022 р. у справі № 278/1638/19 зроблено висновки, що слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 42, 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).
		Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.
		Суд, враховуючи статус позивача та зміст оскаржуваної інформації, вважає, що сторона позивача не довела, що інформація поширена відповідачем, була спрямована на приниження його честі, гідності та ділової репутації, оскільки така інформація носить характер критики публічних осіб, в тому числі позивача, межа допустимої критики якої є значно ширшою ніж окремої пересічної особи.
		Щодо меж допустимої критики публічних осіб, Верховний Суд у постанові від 29 липня 2020 р. у справі № 607/2775/17 виклав правову позицію, відповідно до якої, за положеннями ст. 29 Закону України «Про інформацію» суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
		При цьому суспільство також має право на отримання інформації яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо, щоб інформація, яка розповсюджується будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності з одного боку, а з іншого була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб.
		За таких обставин, з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.
		Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу.
		У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі по тексту - Резолюція).
		У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
		У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
		Проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини.
		Застосовуючи положення ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у рішеннях «Газета «Україна-центр» проти України», «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.
		Також Верховний Суд зазначив у постанові, що посадова особа органу державної влади, погоджуючись на виконання владних повноважень, бере на себе обов`язок нести і поєднаний з цими повноваженнями тягар, до складу якого входить, зокрема, певний дискомфорт від критичного ставлення до влади, а тому межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи.
		А відтак, суд вважає, що поширена відповідачем інформація була його власними судженнями та вираженням суб`єктивної думки для якого наявне фактичне підґрунтя, на основі якого й могло сформуватися таке оціночне судження, зокрема низка публікацій з сайтів щодо діяльності позивача.
		На підставі належним чином оцінених наданих сторонами доказів, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки оскаржуване висловлювання не можуть бути витлумачено як таке, що містить фактичні дані, що виключають можливість визнання їх недостовірними. При цьому чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).
		Поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 Конвенції захищає погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.
		Зазначене вказує на те, що зазначена інформація є оцінкою дій, висловлювання не можна витлумачити як такі, що містять фактичні дані, оскільки вони лише дають можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями.
		Більше того, доказів публікації відповідачем висловлювання, яке просить визнати недостовірним позивач, а саме: « ОСОБА_3 є державним зрадником», суду надано не було, оскільки долучені позивачем до позовної заяви скріншоти веб-сайту «Чесно» з мережі інтернет не можуть бути визнані електронними доказами в розумінні ст.100 ЦПК України, а додані стороною позивача до відповіді на відзив електронні публікації із накладенням електронного цифрового підпису подані поза межами строку, визначеного чинним ЦПК України для подання доказів, та є копіями електронних доказів, а не їх оригіналами, а тому до уваги судом не беруться.
		Відповідно до ст. 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо вони є дослівним відтворенням публічних виступів або повідомлень суб`єктів владних повноважень, фізичних та юридичних осіб.
		Також судом встановлено, що стороною позивача не надано жодних доказів щодо підтвердження завдання поширенням оспорюваної інформації шкоди особистим немайновим правам позивача чи перешкоджанню позивачу повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, а отже юридичний склад правопорушення відсутній.
		У зв`язку з тим, що у позовних вимогах ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації відмовлено в повному обсязі, судові витрати, понесені позивачем при зверненні до суду із даним позовом, суд залишає за позивачем.
		Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 13, 19, 76, 81, 82, 141, 258, 259, 263, 265, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -
		УХВАЛИВ:
		 
		Позов ОСОБА_3 до Громадської організації «РУХ ЧЕСНО» про захист честі, гідності та ділової репутації - залишити без задоволення.
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. 
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Учасники справи, а також особи, які не брати участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
		Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Сторони справи:
		позивач - ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;
		відповідач - Громадська організація «РУХ ЧЕСНО», код ЄДРПОУ 40219487, юридична адреса: місто Київ, вулиця Спаська, буд. 5, оф. 58.
		Повний текст ріішення складено та проголошено 17.10.2023.
		 
		 
		 
		            Суддя                                                Леся БУДЗАН

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...