Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 294/1671/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; визнання права власності на земельну ділянку.
Надіслано судом: 17.10.2023. Зареєстровано: 18.10.2023. Забезпечено надання загального доступу: 19.10.2023.
Дата набрання законної сили: 12.10.2023
Номер судового провадження: 22-ц/4805/1888/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УКРАЇНА 
		Житомирський апеляційнийсуд 
		 
		 
		Справа №294/1671/22 Головуючий у 1-й інст. Лесько М.О. 
		Категорія 20 Доповідач Трояновська  Г. С. 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 жовтня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:
		головуючого - судді Трояновської Г.С. 
		суддів: Галацевич О.М., Павицької Т.М. 
		з участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 294/1671/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування
		за апеляційною скаргою заступника керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чуднівської міської ради Житомирського району Житомирської області на рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 05 грудня 2022 року, ухваленого під головуванням судді Леська М.О. у м. Чуднові,
		 
		в с т а н о в и в:
		 
		У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом та просив визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 3, 5348 га (кадастровий номер 1825888200:05:000:0210), що знаходиться на території Турченівського старостинського округу Чуднівської територіальної громади Житомирського району Житомирської області в порядку спадкування за законом після смерті його батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . 
		В обґрунтування позову зазначив, що після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 відкрилась спадщина на майно, до складу якої входить земельна ділянка за кадастровим номером 1825888200:05:000:0210 площею 3,5348 га., розташована на території Турчинівського старостинського округу Чуднівської міської об`єднаної територіальної громади Житомирського району Житомирської області. Після смерті спадкодавця спадкоємцем його майна за заповітом став його (позивача) батько  ОСОБА_3 , однак в нотаріальному порядку своє право не оформив та ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. 
		Позивач також вказав, що після смерті батька спадкоємцями за законом є він та його матір  ОСОБА_2 , яка не має бажання займатися оформленням вищезазначеної земельної ділянки. 
		У зв`язку із відсутністю оригіналу правовстановлюючого документа на земельну ділянку, він не може оформити свої спадкові права в нотаріальному порядку, а тому просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
		Рішенням Чуднівського районного суду Житомирської області від 05 грудня 2022 року позов задоволено. Визнано за  ОСОБА_1 (громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 1825888200:05:000:0210 площею 3,5348 га, розташовану на території Турчинівського старостинського округу Чуднівської міської об`єднаної територіальної громади Житомирського району Житомирської області в порядку спадкування за законом після смерті його батька  ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, заступник керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чуднівської міської ради Житомирського району Житомирської області, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність рішення суду, неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Зазначає, що судом першої інстанції неправильно визначено зміст спірних правовідносин, у зв`язку із чим неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема судом порушено вимоги ст. 13, 14 Конституції України, ст. ст. 25, 1216, 1218-1219 Цивільного кодексу України, ст. ст. 89, 263 ЦПК України, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
		Зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_3 проживав з ОСОБА_4 або подавав нотаріусу чи уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини, а тому ОСОБА_3 не може вважатись таким, який прийняв спадщину. Крім того, згідно інформації в.о. старости Дубищенського старостинського округу №4 24.07.2023 № 190 встановлено, що в Журналі для реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Дубищенської сільської ради за 1993-2000 роки, посвідчення заповіту 10.03.1993 №19 не здійснювалось. Таким чином встановлено, що заповіт наявний в матеріалах справи, ніби-то складений ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_3 , не видавався та Дубищенською сільською радою не посвідчувався. З огляду на вищевикладене, вбачається, що рішення Чуднівського районного Житомирської області від 05.12.2022 у справі № 294/1671/22 є незаконним та необґрунтованим, не відповідає встановленому чинним законодавством порядку набуття і реалізації права на землю та спрямоване на незаконне заволодіння приватними особами, за відсутності на те правових підстав, земельною ділянкою, належною на праві комунальної власності Чуднівській міській об`єднаній територіальній громаді. 
		Доводами апеляційної скарги є і те, що Чуднівська міська рада Житомирського району Житомирської області безпідставно не була залучена до розгляду справи. Незаконне набуття ОСОБА_1 права власності на спадкову земельну ділянку порушує інтереси територіальної громади, які випливають з встановленого законом порядку визнання спадщини відумерлою (ст. 1277 ЦК України).
		Інші доводи апеляційної скарги стосуються обгрунтування порушення оскаржуваним рішенням суду першої інстанції інтересів держави та наявності визначених законодавством підстав для їх представництва прокурором шляхом подання апеляційної скарги.
		Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
		В суді апеляційної інстанції прокурор Ревелюк Т.О. доводи апеляційної скарги підтримала в повному обсязі, просила її задовольнити, надала пояснення аналогічні викладеному в апеляційній скарзі.
		Чуднівська міська рада Житомирського району Житомирської області направила до апеляційного суду заяву, в якій зазначила, що апеляційну скаргу прокурора підтримує в повному обсязі, просила розглянути справу у відсутності її представника.
		Інші учасники справи до апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду повідомлені належним чином, що не перешкоджає розгляду справи (ч.2 ст. 372 ЦПК України).
		Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке.
		З матеріалів справи вбачається, що згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЖТ№000573 від 17.12.2003, ОСОБА_4 був власником земельної ділянки площею 3,5348 га, за кадастровим номером 182588200:05:000:0210, розташованої на території Турчинівської сільської ради Чуднівського району Житомирської області, цільове призначення  для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 12).
		В матеріалах справи також міститься заповіт, посвідчений Дубищанською сільською радою 10.03.1993, відповідно до якого ОСОБА_4 на випадок своєї смерті зробив розпорядження та заповів Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЖТ№000573 на ім`я ОСОБА_3 (а.с. 15).
		ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.17).
		ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.10).
		Позивач ОСОБА_1 є синомвідповідача ОСОБА_2 та померлого ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 01 червня 1978 року (а.с.16).
		Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було визнано позовні вимоги, що не суперечить закону, не порушує прав, свобод та інтересів сторін чи інших осіб, а тому є підстави для задоволення позову.
		Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
		Щодо представництва прокурором інтересів держави.
		Звертаючись до суду із апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Чуднівської міської ради Житомирського району Житомирської області, заступник керівника Житомирської обласної прокуратури обґрунтовувала необхідність скасування рішення суду першої інстанції, у зв`язку з тим, що Чуднівську міську раду Житомирського району Житомирської області не було залучено до розгляду справи, проте оскаржуване рішення зачіпає інтереси Чуднівської об`єднаної територіальної громади, оскільки незаконне набуття ОСОБА_1 права власності на спадкову земельну ділянку порушує інтереси територіальної громади, які випливають із встановленого законом порядку визнання спадщини відумерлою.
		Колегія суддів вважає, що представництво прокурором інтересів Чуднівської міської ради Житомирського району Житомирської області відповідає вимогам закону.
		Так, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
		У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі №761/3884/18, провадження №14-36цс19).
		Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».
		Згідно із пунктом 3 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Згідно з положеннями частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час подання прокурором апеляційної скарги, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
		Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
		Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
		Невиконання прокурором вимог щодо надання до суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 257 ЦПК України.
		Захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб`єкти владних повноважень.
		Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (провадження №12-194гс19), з метою, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставою для звернення прокурора до суду.
		Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
		Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
		У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
		Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
		Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).
		Отже, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
		Подібні правові висновки та їх обґрунтування містяться також у постановах Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №815/1567/16 (адміністративне провадження №К/9901/30797/18) та від 15 червня 2022 року у справі №821/1798/17 (адміністративне провадження №К/9901/58281/18).
		Частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
		Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
		Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
		Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
		Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
		Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (провадження №12-194гс19) та від 06 липня 2021 року у справі №911/2169/20 (провадження №12-20гс21.
		Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
		Європейський суд з прав людини ( ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France), № 61517/00, 31 березня 2005 року).
		Водночас є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти російської федерації» ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
		ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
		Звертаючись до суду із апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Чуднівської міської ради Житомирського району Житомирської області у цій справі, прокурор зазначав, що порушення інтересів держави полягає в тому, що спірна земельна ділянка належить Чуднівській об`єднаній територіальній громаді, проте Чуднівська міська рада Житомирського району Житомирської області не була залучена до розгляду. Разом з тим оскаржуване рішення зачіпає інтереси Чуднівської об`єднаної територіальної громади, оскільки незаконне набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку порушує інтереси територіальної громади, які випливають із встановленого законом порядку визнання спадщини відумерлою.
		Посилаючись на те, що порушення інтересів територіальної громади у цій справі відбулося внаслідок незаконних дій ОСОБА_1 щодо привласнення земельної ділянки, прокурор звернувся до суду в інтересах держави, що виражаються в інтересах частини Українського народу - членів територіальної громади, яка є власником земельної ділянки. 
		Також прокурор вказував, що уповноваженим державою органом здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Чуднівська міська рада Житомирського району Житомирської області, яка проінформувала прокуратуру про те, що намірів звертатися з апеляційною скаргою не має, водночас просила обласну прокуратуру здійснювати представництво інтересів держави в особі міської ради шляхом внесення апеляційної скарги.
		Із матеріалів справи вбачається, що Житомирська обласна прокуратура, відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру», листом №15/1-391вих-23 від 14.08.2023 повідомила Чуднівську міську раду Житомирського району Житомирської області про необхідність вжиття заходів щодо оскарження в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції.
		На запит №15/1-391вих.23 від 14 серпня 2023 року Чуднівська міська рада Житомирського району Житомирської області, листом №04-19/961 вих-23 від 14.08.2023 повідомила Житомирську обласну прокуратуру, що рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 05.12.2022 у даній справі міська рада не отримувала, а тому відповідно до ч.4 ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» просить Житомирську обласну прокуратуру здійснити представництво інтересів держави в особі Чуднівської міської ради в суді шляхом внесення прокурором апеляційної скарги по зазначеній цивільній справі.
		Таким чином, прокурор попередньо, до звернення до суду з апеляційною скаргою, повідомив про це відповідний суб`єкт владних повноважень.
		Враховуючи, що прокурор, який звернувся до суду в інтересах держави, на виконання вимог ч. 4 ст. 56 ЦПК України обґрунтував, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, послався на визначені законом підстави для звернення до суду із апеляційною скаргою, а також зазначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, беручи до уваги, що Чуднівська міська рада не має наміру вживати заходів щодо захисту порушеного права власності територіальної громади, колегія суддів вважає, що прокурор обґрунтував підстави для представництва інтересів держави у цій справі.
		Щодо визнання права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування.
		Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності (частини 2, 3 статті 78 ЗК України).
		Відповідно до п. «г» ст. 81, ч. 1 ст. 131 Земельного кодексу України, громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.
		Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		Відповідно до ч. 1 ст.1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
		Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (ч.1 ст.1222 ЦК України).
		Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (ст. 1223 ЦК України).
		Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.
		Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч. 1 ст. 1268 ЦК України).
		За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1270 ЦК України).
		За правилами ч. 1 ст.1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Разом з тим, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
		Відповідно до ч. 1 ст.1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
		Згідно статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
		Відповідно до частин першої, третьоїстатті 5 ЦК Україниакти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
		Згідно пунктів 1, 4, 5Прикінцевих та перехідних положень ЦК України(в редакції 2003 року) цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року і застосовується до цивільних правовідносин, що виникли після набрання ним чинності.
		Відповідно до п.1постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7роз`яснено, що відносини спадкування регулюються правиламиЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правилаЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини.
		Таким чином, оскільки спадкодавець ОСОБА_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , то застосовуються положенняЦивільного Кодексу УРСР(в редакції 1963 року), які діяли на час смерті спадкодавця.
		Відповідно достатті 525 ЦК УРСР(в редакції 1963 року), часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений встатті 21 цього Кодексу.
		Відповідно дост. 527 ЦК УРСР 1963 рокуспадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.
		Статтею 548 ЦК УРСРвизначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. 
		За змістом ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Згідно вимог ст. ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		В постанові Верховного Суду від 10 червня 2022 року у справі №750/519/21 (провадження №61-14957св21) вказано, «що згідно з пунктом «г» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права (пункт 1 частини третьої статті 152 ЗК України). ЗК України у редакції, чинній до 01 січня 2013 року, встановлював, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження меж земельної ділянки із власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; державна реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України».
		В постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №692/565/21 (провадження №61-7303св22) зазначено, що «посилання позивача на те, що за нею слід визнати право власності на конкретно визначену земельну ділянку №НОМЕР_2, якій присвоєно кадастровий номер 7120689000:03:002:0620, що значиться за спадкодавцем, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, є передчасними, оскільки спадкодавець за життя не оформив належним чином у встановленому законом порядку право власності на конкретну земельну ділянку, а лише набув майнові права на її отримання, а отже, успадковується це саме право на отримання земельної частки (паю), а не право власності на конкретно визначену земельну ділянку в натурі».
		У справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_3 помер  ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_4 помер  ІНФОРМАЦІЯ_4 . Тобто, ОСОБА_3 (батько позивача), на користь якого ОСОБА_4 складено заповіт, який долучений позивачем до матеріалів справи, помер раніше заповідача. 
		Отже, ОСОБА_3 , за заповітом ОСОБА_4 , не набув права на спадкування після смерті останнього, оскільки помер раніше заповідача, що в свою чергу не дає ОСОБА_1 (позивачу) право на спадкування після смерті ОСОБА_3 . 
		Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 входить до кола спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_4 . 
		Колегія суддів звертає увагу на те, що у разі неприйняття спадщини або не доведення того, що особа є спадкоємцем за законом або за заповітом відсутні підстави дійти висновку про порушення прав позивача як особи, яка претендує на земельну частку (пай), оскільки вона не довела про порушення її спадкових прав. 
		Відтак, ОСОБА_3 не набув права на спадкування земельної ділянки кадастровий номер 182588200:05:000:0210, площею 3,5348 га, яка розташована на території Турченівського старостинського округу Чуднівської територіальної громади Житомирського району Житомирської області після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
		А тому оскільки батько позивача ОСОБА_3 не набув права на спадкування спірної земельної ділянки після смерті ОСОБА_4 , ОСОБА_1 не є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_4 , то виключаються підстави видачі йому свідоцтва про право на спадщину на спірну земельну ділянку чи відмови у його видачі з підстав відсутності правовстановлюючого документа.
		Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 звернувся з позовом про визнання права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування до ОСОБА_2 .
		У матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву, поданий ОСОБА_2 у якому вона позовні вимоги ОСОБА_1 визнала повністю (а.с.20).
		Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 є спадкоємицею майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Згідно п.24 постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами (зацікавленими особами) є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
		Належним відповідачем у справах про спадкування є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності - відповідна територіальна громада в особі сільської, селищної ради. Сільські, селищні ради можуть бути залучені у спорах щодо земельних ділянок, які знаходяться на території відповідної ради.
		У постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі №265/6868/16-ц (провадження №61-34234св18) вказано, що у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.
		У постанові Верховного Суду від 15 травня 2023 року у справі №352/371/21 (провадження №61-8494св22) зроблено висновок, що: «лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть».
		На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову та визнання за позивачем у порядку спадкування права власності на спірну земельні ділянку з кадастровим номером 182588200:05:000:0210, площею 3,5348 га, що розташована на території Турченівського старостинського округу Чуднівської міської ради Чуднівського району Житомирської області, цільове призначення  для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
		Натомість, суд першої інстанції задовольнив позов, виходячи з того, що відповідачем було визнано позовні вимоги, що не суперечить закону, не порушує прав, свобод та інтересів сторін чи інших осіб.
		Такий висновок є безпідставним.
		Так, відповідно до частини 4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
		Конституцією України визнається, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. 
		Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України (ст. 13 Конституції України).
		Враховуючи те, що предметом позову є земельна ділянка, яка розташована на території Чуднівської міської ради Житомирського району Житомирської області, і вказана міська рада не брала участі у розгляді справи, вбачається порушення інтересів Чуднівської об`єднаної територіальної громади, як власника спірної земельної ділянки.
		З оглядуна наведенеу судупершої інстанціїне булопідстав дляприйняття визнаннявідповідачем позовута задоволенняпозову ОСОБА_1 ,оскільки,як встановленоапеляційним судомта підтвердженоматеріалами справи, визнаннявідповідачем позовусуперечить законущодо набуттяпозивачем правана спадкування, атакож порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а саме Чуднівської міської ради Чуднівського району Житомирської області.
		Таким чином рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
		Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нового рішення про відмову в задоволення позовних вимог у повному обсязі.
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
		Оскільки апеляційну скаргу задоволено повністю, то існують підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.
		За подання апеляційної скарги заступником керівника Житомирської обласної прокуратури був сплачений судовий збір в розмірі 1488,60 грн.
		Оскільки апеляційна скарга задоволена повністю, то з ОСОБА_1 на користь Житомирської обласної прокуратури підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1488,60 грн.
		 
		Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 390-391 ЦПК України, суд
		 
		п о с т а н о в и в:
		 
		Апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чуднівської міської ради Житомирського району Житомирської області задовольнити.
		Рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 05 грудня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволені позову.
		Стягнути з  ОСОБА_1 накористь Житомирськоїобласної прокуратури1488,60грн судовихвитрат зарозгляд справисудом апеляційноїінстанції.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст постанови складено 17.10.2023.
		 
		 
		 
		Головуючий Судді

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...