Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/5528/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:; факту народження, з них: на тимчасово окупованій території України.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.10.2023. Забезпечено надання загального доступу: 19.10.2023.
Дата набрання законної сили: 16.10.2023
Номер судового провадження: 61-8782ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		16 жовтня 2023 року
		місто Київ
		 
		справа № 607/5528/23
		провадження № 61-8782св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Ступак О. В.,
		суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
		учасники справи:
		заявник - ОСОБА_1 ,
		заінтересована особа - Тернопільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 березня 2023 року, постановлену суддею Марциновською І. В., та постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 травня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Бершадської Г. В., Гірського Б. О., Костіва О. З.,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ФАБУЛА СПРАВИ
		Стислий виклад позиції заявника
		ОСОБА_1 у березні 2023 року звернувся до суду із заявою, в якій просив встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Верхній Рогачик Верхньорогачицького району Херсонської області.
		Заявник обґрунтовував подану заяву тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у смт Верхній Рогачик Верхньорогачицького району Херсонської області, що є тимчасово окупованою територією України, помер його дід -  ОСОБА_2 
		ОСОБА_1 повідомив, що усно звертався до Тернопільського відділу реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління юстиції 
		(далі - Тернопільський ВРАЦС), втім свідоцтво про смерть ОСОБА_2 йому не видано.
		Заявник зазначав, що встановлення факту смерті потрібне йому задля отримання свідоцтва про смерть, встановленого законодавством України зразка.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Ухвалою від 24 березня 2023 року, залишеною без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 16 травня 2023 року, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області відмовив у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 .
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Враховуючи, що порядок державної реєстрації смерті належить до повноважень органів державної реєстрації актів цивільного стану, заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		Суди зробили висновок, що підставою для здійснення державної реєстрації смерті особи є звернення заявника до органу державної реєстрації актів цивільного стану, а у разі відмови компетентного органу у проведенні державної реєстрації смерті особи - така відмова (бездіяльність) може бути оскаржена в адміністративному порядку.
		Оскільки заявник не звертався до органу державної реєстрації актів цивільного стану, тому суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, вважав, що є правові підстави для відмови у відкритті провадження у справі.
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		ОСОБА_1 10 червня 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 березня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 травня 2023 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено із порушенням норм процесуального права, підставами касаційного оскарження наведених судових рішень визначив те, що:
		- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2021 року у справі № 523/14707/19 
		(провадження № 61-16116св20), за змістом яких обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист, тобто обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує;
		- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22 
		(провадження № 61-1428св23), від 26 квітня 2023 року у справі № 337/3725/22 (провадження № 61-1746св23), відповідно до яких встановлення факту смерті особи має значення для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника, рішення суду в такій категорії справ повинне ґрунтуватися на дотриманні вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, у тому числі з урахуванням документів, виданих органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України;
		- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували той факт, що під час розгляду судами справ про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України вимога щодо отримання письмової відмови органів реєстрації актів цивільного стану у здійсненні реєстрації фактів не ґрунтується на приписах чинного законодавства, що узгоджується з інформацією, викладеною в листі Верховного Суду від 22 квітня 2021 року № 985/0/208/21.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
		Ухвалою від 28 червня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою  ОСОБА_1 , а ухвалою від 10 жовтня 2023 року призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у ній матеріалами.
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
		Норми права, що застосовані до спірних правовідносин
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.
		Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
		Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Де Жуфр да ла Праделль проти Франції» De Geouffre de la Pradelle v. France від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
		Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. 
		Згідно з частинами першою, другою, сьомою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.
		Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
		Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
		Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умов, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
		При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суд, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, тому суд, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
		Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суд мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли провадження у справі вже відкрито - закриває таке.
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовив у відкритті провадження у справі за заявою про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України. Суд зазначив, що заявник не звертався до органу державної реєстрації актів цивільного стану, тоді як підставою для здійснення державної реєстрації факту смерті особи є звернення заявника до органу державної реєстрації актів цивільного стану, відмова якого може бути оскаржена в адміністративному порядку.
		Верховний Суд з наведеними висновками не погоджується з таких підстав.
		Особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України визначені статтею 317 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення заявника до суду та постановлення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали), якою запроваджено спрощений порядок встановлення таких фактів.
		Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання заявника.
		Справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду (частина друга статті 317 ЦПК України).
		Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
		Копія судового рішення видається учасникам справи негайно після проголошення такого рішення або невідкладно надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для державної реєстрації народження або смерті особи.
		Отже, правила статті 317 ЦПК України надають особі право звертатися до суду цивільної юрисдикції з метою встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, а тому висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про те, що заява про встановлення такого факту не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, є помилковим.
		Також безпідставним є посилання суду на обов`язковість попереднього звернення заявника до органу реєстрації актів цивільного стану та подальшого оскарження відмови такого органу у проведенні державної реєстрації смерті особи в порядку адміністративного судочинства, оскільки у статті 317 ЦПК України не зазначена вимога про обов`язковість подання до суду письмової відмови органу реєстрації актів цивільного стану у здійсненні реєстрації таких фактів.
		У частині другій статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
		Згідно з частинами першою-третьою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.
		Частинами третьою-четвертою статті 49 Цивільного кодексу України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до частин першої, шостої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого, представників органу опіки та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністрації закладу охорони здоров`я, де настала смерть, та інших осіб.
		У абзаці четвертому пункту 9 глави 5 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940 
		(далі - Правила № 52/5), зазначено, що у разі направлення судом рішення про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення державна реєстрація смерті проводиться в день надходження копії такого рішення без звернення будь-якої особи.
		Згідно з пунктом 15 глави 5 розділу III Правил № 52/5 якщо державна реєстрація смерті проводиться на підставі рішення суду про оголошення особи померлою або встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, надісланого судом, свідоцтво про смерть оформлюється та видається заявнику під час його звернення до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
		Наведені приписи Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначають, що документи, видані на тимчасово окупованій території України незаконними органами та їх посадовими чи службовими особами, є недійсними і не створюють правових наслідків, за винятком документів, що підтверджують, зокрема факт смерті.
		Водночас Закон України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та Правила № 52/5 не містять спеціальної норми права щодо порядку державної реєстрації смерті на тимчасово окупованій території України відповідними органами державної реєстрації актів цивільного стану без рішення суду про встановлення такого факту, що унеможливлює встановлення факту смерті та здійснення державної реєстрації смерті в позасудовому порядку.
		У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави-члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
		Зазначений висновок враховував також ЄСПЛ у справах «Лоізіду проти Туречини» (Loizidou v. Turkey, рішення від 18 грудня 1996 року), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, рішення від 10 травня 2001 року), «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, рішення від 23 лютого 2016 року).
		Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо смерті особи, з метою захисту прав громадян України, не легітимізує таку владу та не надає автоматичної дійсності таким актам. Такі дії зумовлені тим, що держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.
		При наданні оцінки, зокрема, свідоцтву про смерть та довідці медичного характеру як доказам потрібно враховувати, що хоча такі документи не є юридично дійсними, але вони можуть підтверджувати, що певна установа, яка не діє відповідно до українського законодавства, але de facto існує на тимчасово окупованій території зафіксувала факт смерті особи.
		Правова оцінка документам, поданим заявником на підтвердження факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, зокрема документам, виданим органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України, надається судом цивільної юрисдикції в сукупності з іншими доказами під час розгляду заяви про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України в порядку статті 317 ЦПК України, а не органами державної реєстрації актів цивільного стану. Саме рішення суду про встановлення такого факту є підставою для державної реєстрації смерті відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення суду.
		Зазначене узгоджується зі змістом частини другої статті 319 ЦПК України, відповідно до якої рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
		У справі, що переглядається, заявник на підтвердження факту смерті особи надав копію лікарського свідоцтва про смерть від 10 листопада 2022 року № 77 та копію довідки про причину смерті від 10 листопада 2022 року № 77, що видані Комунальним некомерційним підприємством «Верхньорогачинський центр первинної медико-санітарної допомоги», яке розташоване на тимчасово окупованій території України.
		Суд в межах розгляду заяви про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України має надати оцінку поданим заявником доказам, оскільки рішення суду в такій категорії справ повинно ґрунтуватися на дотриманні вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх доказів у сукупності, у тому числі з урахуванням документів, виданих так званими органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України.
		Відмова у відкритті провадження у справі про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України з підстав попереднього незвернення до органу реєстрації актів цивільного стану, неотримання відмови у проведенні державної реєстрації смерті та потребі подальшого оскарження такої відмови в порядку адміністративного судочинства не ґрунтується на приписах чинного законодавства, оскільки встановлення такого факту саме судом безпосередньо передбачено у статті 317 ЦПК України, яка не вимагає від заявника вчинення інших дій перед зверненням до суду з відповідною заявою, тобто надає можливість відразу звернутися до будь-якого суду цивільної юрисдикції.
		Висновок про можливість розгляду судами заяв про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України без попереднього звернення до органу реєстрації актів цивільного стану та отримання відмови цього органу узгоджується також з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22 
		(провадження № 61-1428св23) та від 26 квітня 2023 року у справі № 337/3725/22 (провадження № 61-1746св23), на які посилається заявник у касаційній скарзі, відповідно до яких визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо смерті людини, з метою захисту прав громадян України, за будь-яких умов не легітимізує таку протиправну владу. Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. Водночас час держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави. Встановлення факту смерті особи має значення для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника, рішення суду в такій категорії справ повинне ґрунтуватися на дотриманні вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, у тому числі з урахуванням документів, виданих органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України.
		У наведених справах заявники просили встановити факт смерті на тимчасово окупованій території України, до органу реєстрації актів цивільного стану попередньо не зверталися. Верховний Суд за наслідками розгляду касаційних скарг скасував постанови судів апеляційної інстанції про відмову у встановленні такого факту з тих підстав, що апеляційні суди не дослідили всі докази, надані заявниками, не надали належної оцінки доводам заявників. Тож зазначені справи суди розглядали по суті, й Верховний Суд не встановив порушень судами правил юрисдикції, що за правилами цивільного судочинства визначені безумовною підставою для закриття провадження у справі незалежно від наявності таких доводів у касаційній скарзі.
		Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2021 року у справі № 523/14707/19 
		(провадження № 61-16116св20), за змістом яких обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист, тобто обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
		Надаючи оцінку доводам, наведеним у касаційній скарзі, Верховний Суд врахував, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зроблено висновок, що на предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність потрібно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		На підставі аналізу змісту постанови Верховного Суду від 05 квітня 2021 року у справі № 523/14707/19 (провадження № 61-16116св20), на яку посилається ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження судових рішень, суд касаційної інстанції констатував, що у наведеній справі особа звернулася до суду із заявою про встановлення факту її постійного проживання на території України у певний період часу. Натомість, у справі № 607/5528/23, яка перебуває на розгляді Верховного Суду, заявник звернувся із заявою про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України.
		Тож висновки Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2021 року у справі № 523/14707/19 (провадження № 61-16116св20) зроблені за неподібних правовідносин та за відмінного правового регулювання, тому ця постанова не є релевантною, а викладені в ній висновки не підлягають врахуванню під час вирішення справи, що переглядається.
		Також Верховний Суд відхиляє доводи заявника про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій листа Верховного Суду від 22 квітня 2021 року № 985/0/208/21, відповідно до якого під час розгляду судами справ про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України вимога щодо отримання письмової відмови органів реєстрації актів цивільного стану у здійсненні реєстрації фактів не ґрунтується на приписах чинного законодавства, оскільки неврахування інформації наведеної в зазначеному листі, не є законодавчо визначеною підставою касаційного оскарження судових рішень в розумінні частини другої статті 389 ЦПК України.
		Підсумовуючи, Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що суд першої інстанції, з яким відповідно погодився й апеляційний суд, всупереч статті 317 ЦПК України безпідставно відмовив у відкритті провадження у справі за заявою про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, які перешкоджають подальшому провадженню у справі.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Верховний Суд встановив, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, не врахував приписи статті 317 ЦПК України та безпідставно відмовив у відкритті провадження у справі за заявою про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України з підстав обов`язковості попереднього звернення до органу реєстрації актів цивільного стану та оскарження відмови цього органу в адміністративному порядку, що призвело до порушення прав ОСОБА_1 на доступ до правосуддя, оскільки встановлення такого факту має істотне значення для реалізації прав людини та громадянина України.
		Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
		Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу ОСОБА_1 потрібно задовольнити, ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
		Розподіл судових витрат
		У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України зазначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		З урахуванням приписів цієї норми підстав для розподілу судових витрат немає.
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити.
		Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 березня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 травня 2023 року скасувати.
		Справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Тернопільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                               О. В. Ступак
		 
		 
		Судді                                                                                                           І. Ю. Гулейков
		 
		 
		А. С. Олійник
		 
		 
		С. О. Погрібний
		 
		 
		В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...