Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 454/1000/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.10.2023. Забезпечено надання загального доступу: 19.10.2023.
Дата набрання законної сили: 16.10.2023
Номер судового провадження: 61-1125ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова 
		Іменем України
		                                                                                                   
		16 жовтня 2023 року 
		м. Київ
		 
		справа № 454/1000/21
		провадження № 61-1125св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,Олійник А. С., Яремка В. В.,учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Державне підприємство «Львіввугілля»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 11 квітня 2022 року у складі судді Веремчук О. А. та постанову Львівського апеляційного суду від  10  листопада  2022  року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я.,Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
		 
		У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Львіввугілля» (далі - ДП «Львіввугілля») про зобов`язання вчинити дії.
		 
		Позовну заяву обґрунтував тим, що протягом 20 років він працював на підземних роботах на підприємствах ДП «Львіввугілля» і 20 вересня 2013 року звільнений з роботи у зв`язку із виходом на пенсію. Зазначав, що він зареєстрований та проживає у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в якому відсутнє централізоване газопостачання і встановлено пічне опалення та кухонні вогнища для приготування їжі, які працюють на твердому паливі, - вугіллі. З огляду на те, що відповідно до             частини сьомої статті 43 Гірничого закону України (далі - ГЗ України) та пункту 12.10.1 Галузевої угоди між Міністерством вугільної промисловості України, іншими державними органами, власниками (об`єднаннями власників), що діють у вугільній галузі, і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості) від 03 липня 2001 року (далі - Галузева угода), враховуючи його професію та стаж роботи, яку він виконував, він має право на безоплатне забезпечення вугіллям на побутові потреби, у грудні 2020 року він звернувся до відповідача із заявою про включення його до списків на отримання вугілля у 2021 році. Однак відповідач безпідставно відмовив у задоволенні його заяви.
		 
		З огляду на викладене, позивач просив суд зобов`язати відповідача забезпечити його безоплатним вугіллям на побутові потреби у розмірі 5,9 тонни на 2021 рік. 
		 
		Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 11 квітня 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, посилаючись на пункт 2.4  Інструкції про порядок забезпечення трудящих виробничих одиниць підприємств і організацій вугільної промисловості паливом на побутові потреби від 11 травня 1976 року, що розроблена Міністерством вугільної промисловості СРСР та ЦК Профспілки працівників вугільної промисловості, затверджена Міністерством вугільної промисловості СРСР 11 травня 1976 року та погоджена Головою ЦК Профспілки працівників вугільної промисловості (далі - Інструкція), виходив із того, що оскільки на момент виходу на пенсію з підприємства відповідача позивач не проживав у будинку з пічним опаленням для обігріву та кухонним вогнищем на твердому паливі для приготування їжі та не скористався правом на забезпечення пільговим вугіллям, тому станом на 2021 рік відсутні підстави для забезпечення позивача безоплатним вугіллям на побутові потреби у розмірі 5,9 тонн. 
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи     
		 
		У січні 2023 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся  до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 11 квітня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги його позову.
		 
		Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме статті 43 ГЗ України, пункту 12.10.7 Галузевої угоди, пункту 2.4 Інструкції та на  відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
		 
		-  не звернули увагу на те, що пункт 12.10.7 Галузевої угоди не містить норми, яка прямо пов`язує право пенсіонера на отримання безоплатного вугілля з проживанням його на момент виходу на пенсію у будинках з пічним                опаленням;
		 
		-  проігнорували те, що у 2019 році відповідач задовольнив аналогічну заяву позивача та забезпечив його безоплатним вугіллям на побутові потреби в розмірі 5,9 тонн на рік; 
		 
		-  не врахували, що ГЗ України має вищу юридичну силу над положеннями Інструкції.
		 
		У березні 2023 року ДП «Львіввугілля» із застосуванням засобів поштового зв`язку подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, заявник просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 23 січня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 11 квітня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.     
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків, а саме для подання доказів на підтвердження дати отримання копії рішення суду апеляційної інстанції.
		Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2023 року (після усунення заявником недоліків касаційної скарги) поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Сокальського районного суду Львівської області від 11 квітня 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року; відкрито касаційне провадження у справі за  касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 454/1000/21 із Сокальського районного суду Львівської області; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.  
		 
		У березні 2023 року матеріали справи № 454/1000/21 надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року справу № 454/1000/21 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.  
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                          є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частин першої та третьої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи                                 з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено та аналіз матеріалів справи свідчить про те, що позивач ОСОБА_1 працював на підприємствах з видобутку (переробки) вугілля (як на підземних так і на поверхневих роботах), а саме: 
		 
		-  із 16 липня 1980 року до 16 липня 1982 року працював підземним гірником очисного вибою V розряду на шахті № 10 «Великомостівська» (з 2001 року назву шахти змінено на «Степова» ДП «Львіввугілля»);
		 
		-  із 26 липня 1982 року до 13 травня 1986 року працював гірником очисного вибою підземним V розряду на шахті «ім. 60 річчя СРСР»;
		 
		-  із 23 березня 1987 року до 12 квітня 2000 року працював гірником очисного вибою на шахті «ім. 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції»;
		 
		- із 04 лютого 2008 року до 20 вересня 2013 року працював слюсарем-ремонтником 5-го розряду у Відокремленому підрозділі (далі - ВП) «Шахта «Степова» ДП «Львіввугілля».
		 
		20 вересня 2013 року позивач звільнений з роботи у ВП «Шахта «Степова» ДП «Львіввугілля» у зв`язку із виходом на пенсію.
		 
		Згідно з паспортними даними до 31 жовтня 2019 року ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Із 31 жовтня 2019 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Відповідно до довідки від 19 лютого 2021 року № 164, виданої виконавчим комітетом Домашівської сільської ради Сокальського району Львівської області, ОСОБА_1 зареєстрований та проживає на АДРЕСА_1 . В житловому будинку пічне опалення та кухонні вогнища для приготування їжі, які працюють на твердому паливі, - вугіллі. Село Діброва не газифіковане. У житловому будинку разом із позивачем також проживає його мати - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є пенсіонером та не працює.
		 
		14 листопада 2019 року позивач вперше звернувся із заявою до ВП «Шахта «Степова» ДП «Львіввугілля» про включення його у списки на отримання вугілля (талона на вугілля). Його заяву задоволено.
		 
		20 грудня 2020 року ОСОБА_1 вдруге звернувся до ВП «Шахта «Степова» ДП «Львіввугілля» і заявою про включення його у списки на отримання вугілля у 2021 році.
		 
		Згідно з протоколом засідання комісії по забезпеченню паливом на побутові потреби працівників і пенсіонерів та інших пільгових категорій вуглеотримувачів ВП «Шахта «Степова» ДП «Львіввугілля» від 27 грудня 2020 року, у задоволенні заяв пенсіонерів шахти (зокрема й позивача) щодо включення їх в списки на отримання вугілля на 2021 рік відмовлено у зв`язку з тим, що заявники не мають права на отримання безоплатного вугілля на побутові потреби згідно з пунктом 2.4 Інструкції, які такі що при виході на пенсію і дату звільнення з шахти не користувались правом на пільгове отримання вугілля, оскільки  на той час були прописані в місті. 
		 
		26 січня 2021 року позивач звернувся із заявою до директора ВП «Шахта «Степова» ДП «Львіввугілля» Клюка М. І., в якій просив надати роз`яснення щодо мотивів відмови у задоволенні його заяви про включення в списки осіб на отримання вугілля на 2021 рік.
		 
		Листом ВП «Шахта «Степова» ДП «Львіввугілля» від 11 лютого 2021 року                      № 5-4/220 за підписом в.о. директора шахти Клюка М. І. позивача повідомлено про те, що оскільки при виході на пенсію і на дату звільнення з шахти він не користувався правом на пільгове отримання вугілля, та на той час був зареєстрований у місті та не проживав в будинку з пічним опаленням, то згідно з пунктом 2.4 Інструкції він не має права на отримання безоплатного вугілля на побутові потреби.
		 
		Звертаючись до суду із позовом, позивач вказував на те, що відповідно до частини сьомої статті 43 ГЗ України та пункту 12.10.1 Галузевої угоди, враховуючи його професію та стаж роботи, він має право на безоплатне забезпечення вугіллям на побутові потреби, тому просив зобов`язати відповідача забезпечити його безоплатним вугіллям на побутові потреби у розмірі 5,9 тонни на 2021 рік.
		 
		Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, посилаючись на пункт 2.4  Інструкції, виходив із того, що оскільки на момент виходу на пенсію з підприємства відповідача позивач не проживав у будинку з пічним опаленням для обігріву та кухонним вогнищем на твердому паливі для приготування їжі та не скористався правом на забезпечення пільговим вугіллям, то станом на 2021 рік відсутні підстави для забезпечення позивача безоплатним вугіллям на побутові потреби в розмірі 5,9 тонн. 
		 
		Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної  інстанцій з огляду на таке.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування 
		 
		Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		 
		Частиною сьомою статті 43 ГЗ України передбачено, що підприємства з видобутку вугілля та вуглебудівні підприємства безоплатно надають вугілля на побутові потреби у розмірі, що визначається колективним договором, таким категоріям осіб, зокрема, пенсіонерам, які пропрацювали на підприємствах з видобутку (переробки) вугілля, вуглебудівних підприємствах: на підземних роботах - не менше ніж 10 років для чоловіків і не менше 7 років 6 місяців - для жінок; на роботах, пов`язаних із підземними умовами, - не менше ніж 15 років для            чоловіків і не менше 12 років 6 місяців - для жінок; на роботах технологічної лінії на поверхні діючих шахт чи на шахтах, що будуються, розрізах, збагачувальних та брикетних фабриках - не менше ніж 20 років для чоловіків і не менше 15 років - для жінок.
		У пункті 12.10.1 Галузевої угоди передбачено, що порядок забезпечення паливом на побутові потреби і надання компенсації витрат за спожиті електроенергію                   та газ працівниками і пенсіонерами підприємств вугільної промисловості встановлюється колективними договорами на підприємствах відповідно до Гірничого закону України, цієї Угоди, а також Переліку професій працівників з видобутку (переробки) вугілля та працівників вуглебудівних підприємств, яким безоплатно надається вугілля на побутові потреби (Постанова Кабінету Міністрів України від 17 березня 2011 року № 303), Порядком надання компенсації особам, які мають право на безкоштовне отримання вугілля на побутові потреби, але проживають у будинках з централізованим опаленням (Постанова Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2009 року № 887), Інструкції про порядок забезпечення трудящих виробничих одиниць підприємств і огранізацій вугільної промисловості паливом на побутові потреби від 11 травня 1976 року у частині, що не суперечить вказаним вище нормативно-правовим актам.
		 
		Відповідно до підпункту 12.10.3 Галузевої угоди безоплатне забезпечення вугіллям працівників і пенсіонерів вугільної промисловості здійснюється за нормою 5,9 тонн на рік на будинок або квартиру. Списки вуглеотримувачів складаються щорічно з 1 по 15 грудня, станом на 1 грудня, підписуються за згодою з профкомом керівником підприємства, головним бухгалтером, відділом кадрів. На тих, що поступили пізніше складаються додаткові списки.
		 
		Згідно з підпунктом 12.10.7 Галузевої угоди безоплатне забезпечення вугіллям поширюється на пенсіонерів, що живуть в Україні, незалежно від того, з якого підприємства вугільної промисловості України вони вийшли на пенсію, якщо вони відпрацювали в галузі: на підземних роботах чоловіки не менше 10 років, жінки - 7,5 років; - на роботах, пов`язаних з підземними умовами, чоловіки - не менше 15 років, жінки - 12,5 років; на роботах у технологічному ланцюжку і на поверхні діючих і тих, що будуються, шахт, розрізів, збагачувальних і брикетних фабриках, в шахтовуглебудівельних підприємствах чоловіки не менше 20 років, жінки - 15 років. 
		 
		Відповідно до підпункту 12.10.8 Галузевої угоди ця категорія осіб забезпечується побутовим вугіллям тим підприємством, з якого вони вийшли на пенсію. На підприємствах, що ліквідуються, забезпечення працівників побутовим паливом здійснюється за рахунок бюджетних коштів. 
		 
		Згідно з абзацом першим розділу І Інструкції, яка є підзаконним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини із забезпечення безоплатним вугіллям на побутові потреби та застосовується тільки у частині, що не суперечить чинному законодавству України, визначено, що правом на безкоштовне отримання вугілля (сланцю) користуються особи, які проживають в будинках з пічним опаленням і кухонними вогнищами для приготування їжі.
		Системний аналіз наведених норм права дає підставу для висновку про те, що чоловіки-пенсіонери, які пропрацювали на підприємствах з видобутку (переробки) вугілля, вуглебудівних підприємствах на підземних роботах не менше ніж 10 років та проживають в будинках (квартирах) з пічним опаленням і кухонними вогнищами для приготування їжі, мають право на безоплатне забезпечення підприємством, з якого вони вийшли на пенсію, вугіллям на побутові потреби за нормою 5,9 тонн на рік на будинок або квартиру.
		 
		Посилання судів першої та апеляційної інстанцій у оскаржуваних судових рішеннях на пункт 2.4 розділу ІІ Інструкції, який передбачав, що право на забезпечення безкоштовним вугіллям на побутові потреби мають лише пенсіонери по віку, які користувалися цим правом до виходу на пенсію, є помилковими, оскільки таке положення Інструкції згідно з листом Міністерства вугільної промисловості СРСР та ЦК профспілки робітників вугільної промисловості від 30 серпня 1989 року             № 3-35-31/829 втратило чинність, а тому не підлягало застосуванню.
		 
		Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		 
		Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Відповідно до матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, що позивач ОСОБА_1 до виходу на пенсію більше 10 років пропрацював на підприємствах з видобутку (переробки) вугілля на підземних роботах.
		 
		20 вересня 2013 року позивач звільнений з роботи у ВП «Шахта «Степова» ДП «Львіввугілля» у зв`язку із виходом на пенсію.
		 
		Із 31 жовтня 2019 року позивач проживає в будинку АДРЕСА_1 , в якому встановлено пічне опалення та кухонні вогнища для приготування їжі, які працюють на твердому паливі, - вугіллі.
		 
		З огляду на викладене та з урахуванням положення частини сьомої статті 43 ГЗ України, підпунктів 12.10.3, 12.10.7, 12.10.8 Галузевої угоди, абзацу першого розділу І Інструкції, можна зробити висновок про те, що позивач має право на безоплатне отримання вугілля від ДП «Львіввугілля» за нормою 5,9 тонн на рік, а висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у нього такого права є безпідставними.
		 
		Також матеріали свідчать, що ОСОБА_1 скористався своїм законним правом та 20 грудня 2020 року звернувся до ВП «Шахта «Степова» ДП «Львіввугілля» як підприємства, з якого він вийшов на пенсію, і заявою про включення його у              списки на отримання вугілля у 2021 році, проте протоколом засідання                   комісії по забезпеченню паливом на побутові потреби працівників і пенсіонерів та інших пільгових категорій вуглеотримувачів ВП «Шахта «Степова» ДП «Львіввугілля» від 27 грудня 2020 року у задоволенні його заяви безпідставно відмовлено.
		 
		З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову підлягають скасуванню як такі, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, а позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання ДП «Львіввугілля» забезпечити його безоплатним вугіллям на побутові потреби за нормою 5,9 тонн на 2021 рік підлягають задоволенню.
		 
		Наведені заявником у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, та відповідні доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження.
		 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		 
		Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, а саме: статті 43 ГЗ України, підпунктів 12.10.3, 12.10.7, 12.10.8 Галузевої угоди, абзацу першого розділу І Інструкції, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга  ОСОБА_1 підлягає задоволенню, рішення судів першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог  ОСОБА_1 в повному обсязі.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.
		 
		Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
		 
		Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 
		 
		Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача;                3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		З огляду на висновки Верховного Суду щодо суті касаційної скарги, задоволення позовних вимог, відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України, з   ДП «Львіввугілля» на користь  ОСОБА_1 підлягає стягненню фактично сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у сумі 4 086,00 грн (908,00 грн + 1 362,00 грн + 1 816,00 грн). 
		 
		Керуючись статтями 141, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		 
		Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 11 квітня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від  10  листопада  2022  року скасувати, ухвалити нове рішення.
		Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Львіввугілля» про зобов`язання вчинити дії задовольнити.
		 
		Зобов`язати Державне підприємства «Львіввугілля» забезпечити  ОСОБА_1 безоплатним вугіллям на побутові потреби за нормою 5,9 тонн на 2021 рік.
		 
		Стягнути з Державного підприємства «Львіввугілля» на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у розмірі 4 086,00 грн. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийО. В. Ступак        Судді:І. Ю. Гулейков         А. С. Олійник         С. О. Погрібний         В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...