Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 916/3536/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин; про визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку.
Надіслано судом: 19.10.2023. Зареєстровано: 20.10.2023. Забезпечено надання загального доступу: 23.10.2023.
Дата набрання законної сили: 27.12.2023
Результат оскарження 27.12.2023 Південно-західний апеляційний господарський суд: повернуто апеляційну скаргу
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
		веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
		_____________________________________________________________________________
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"18" жовтня 2023 р. м. Одеса  Справа № 916/3536/23
		 
		Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., за участю секретаря судового засідання Крутькової В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
		за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації
		до відповідача - Біляївської міської ради Одеського району Одеської області
		третя особа-1 на стороні позивача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державне підприємство "Одеське лісове господарство"
		третя особа-2 на стороні позивача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - філія "Одеське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
		про скасування рішення та скасування державної реєстрації
		за участю представників:
		від прокуратури - Стоянова О.О.
		від відповідача та третіх осіб - не прибули
		 
		До суду надійшла позовна заява заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації до відповідача - Біляївської міської ради Одеського району Одеської області, треті особи - Державне підприємство "Одеське лісове господарство", філія "Одеське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", яким прокурор просить суд:
		- скасувати рішення державного реєстратора відділу Центру надання адміністративних послуг Біляївської міської ради Одеської області Дигуляр С.О. від 23.06.2022 № 63955586 про реєстрацію права комунальної власності Біляївської міської ради Одеського району Одеської області на земельну ділянку кадастровий номер 5121010100:01:001:0107 загальною площею 239,224 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 532937551210), розташовану на території Біляївської міської ради Одеського району Одеської області,
		- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права комунальної власності від 20.06.2022 № 47140056 з одночасним припиненням права комунальної власності Біляївської міської ради Одеського району Одеської області на земельну ділянку кадастровий номер 5121010100:01:001:0107 загальною площею 239,224 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 532937551210), розташовану на території Біляївської міської ради Одеського району Одеської області.
		Ухвалою від 17.08.2023 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 20.09.2023.
		Одночасно з поданням позову прокурор просив вжити заходи забезпечення позову. Ухвалою від 17.08.2023 суд частково задовольнив заяву прокурора і заборонив Біляївській міській раді Одеського району Одеської області здійснювати будь - які дії щодо поділу, об`єднання, передачі у власність або в оренду тощо земельної ділянки кадастровий номер 5121010100:01:001:0107 загальною площею 239,224 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 532937551210), розташовану на території Біляївської міської ради Одеського району Одеської області.
		Ухвалою від 20.09.2023 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 18.10.2023.
		Суд направляв всім учасникам справи ухвали електронною поштою, що підтверджується довідками.
		Відповідач відзиву не надав. Треті особи також пояснень щодо позову не надали.
		З огляду на викладене, суд розглядає справу за наявними матеріалами відповідно до ст. 178 ГПК України.
		Розглянувши матеріали справи, суд 
		встановив:
		 
		20.06.2022 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості за №47140056 про державну реєстрацію змін права власностіна земельнуділянку із кадастровим номером 5121010100:01:001:0107 загальною площею 239,224 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 532937551210), розташовану на території Біляївської міської ради Одеського району Одеської області з державної на комунальну, (рішення державного реєстратора відділу «Центр надання адміністративних послуг Біляївської міської ради» Одеської області Дигуляр С.О. від 23.06.2022 за №63955586).
		Підставою для державної реєстрації права комунальної власності Біляївської міської ради на вищезазначену земельну ділянку стала лише заява Біляївської міської ради від 20.06.2022 за №51481122, адресована органу державної реєстрації про реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку із кадастровим номером 5121010100:01:001:0107, а також посилання на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 за№1423-ХІ.
		Як наслідок, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про припинення права держави на вказану земельну ділянку.
		Вважаємо, що державна реєстрація права комунальної власності на земельну ділянку із кадастровим номером 5121010100:01:001:0107 площею 239,224 га від 20.06.2022 є незаконною та має бути скасована у судовому порядку з наступних підстав.
		Відповідно до даних Лісового кадастру Публічної кадастрової карти, земельна ділянка з кадастровим номером 5121010100:01:001:0107 розташована на землях державного лісового фонду (викопіювання додаються).
		Належність вказаних земельних ділянок до земель державного лісового фонду підтверджується інформацією ДП «Одеське лісове господарство» №176 від 02.07.2020, відповідно до якої спірна земельна ділянка є землею лісогосподарського призначення державного лісового фонду і перебуває у постійному користуванні спеціалізованого державного підприємства.
		Окрім того, відповідно до листа Державного агентства лісових ресурсів України №02-33/8158-20 від 03.11.2020, земельна ділянка державного лісового фонду загальною площею 239,224 га з кадастровим номером 5121010100:01:001:0107 із земель ДП «Одеський лісгосп» не вилучалась.
		За інформацією ВО «Укрдержліспроект» №479 від 24.07.2020, відповідно до ^ базового лісовпорядкування 2014 року, проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Одеське лісове господарство» Одеського обласного управління лісового та мисливського господарства, земельна ділянка з кадастровим номером 5121010100:01:001:0107 відноситься до земель державного лісового фонду, знаходяться на території Біляївського лісництва у кварталі 22 та використовувалася для ведення лісового господарства державного підприємства «Одеське лісове господарство», зі складу земель державного лісового фонду не вилучалась.
		Крім того, статтями 35, 45, 47 Лісового Кодексу встановлено, що організація лісового господарства передбачає, в тому числі, і проведення лісовпорядкування.
		Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України. Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства.
		Відповідно до ст. 94 Лісового кодексу України, у матеріалах лісовпорядкування дається комплексна оцінка ведення лісового господарства, використання лісових ресурсів, користування земельними ділянками лісового фонду, розробляються основні положення організації розвитку лісового господарства.
		Матеріали лісовпорядкування затверджуються державними органами лісового господарства за погодженням із місцевими радами народних депутатів та органами охорони навколишнього природного середовища. Вони є основою для організації ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів постійними лісокористувачами.
		Статтею 3 Лісового кодексу України визначено, що ліс - це сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що в своєму розвитку біологічно взаємопов`язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище.
		Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні.
		За ст. 48 Лісового кодексу України, в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.
		Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку  лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.
		Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.
		Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.
		При цьому, планово-картографічні матеріали лісовпорядкування 2014 року також свідчать про розташування земельної ділянки із кадастровим номером 5121010100:01:001:0107 у кварталі 22 виділі 4 Біляївського лісництва державного підприємства «Одеське лісове господарство».
		Окрім того, згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.
		За змістом наведеної процесуальної норми, неодмінною умовою її застосування є участь тих самих осіб або особи, щодо якої встановлено ці обставини, як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні обставини, що мають значення для справи, що розглядається.
		Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.09.2022 у справі №916/500/21, залишеним без змін Постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 31.01.2023, задоволено позов Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації до Біляївської районної державної адміністрації та ТОВ «Одесарибгосп», за участі третьої особи на стороні позивача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору ДП «Одеське лісове господарство» про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов`язання усунути перешкоди у користуванні майном шляхом повернення державі земельних ділянок загальною площею 521 га, до складу яких увійшла земельна ділянка із кадастровим номером 5121010100:01:001:0107.
		Судом установлено факт незаконного вилучення Біляївською районною державною адміністрацією Одеської області земельних ділянок лісогосподарського призначення площею 521 га, у тому числі із кадастровим номером 5121010100:01:001:0107, розташованої на території Біляївського (на даний час Одеського) району Одеської області з державного лісового фонду, що супроводжувалось фактичною незаконною зміною цільового призначення земель лісогосподарського призначення на землі водного фонду всупереч вимогам земельного законодавства без необхідних погоджень відповідних державних органів.
		У мотивувальній частині рішення суду досліджено та встановлено судом, що земельна ділянка із кадастровим номером 5121010100:01:001:0107 площею 239,224 га із державного лісового фонду не вилучалась, розпорядником останньої в силу вимог ст. ст. 122, 149 Земельного кодексу є Одеська обласна державна (військова) адміністрація.
		Як зазначалось вище, з даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що державним реєстратором відділу Центру надання адміністративних послуг Біляївської міської ради Дигуляр С. О., 23.06.2022 прийнято рішення за №63955586 про державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку із кадастровим номером 5121010100:01:001:0107 площею 239,224 га (номер відомостей про речове право №47140056).
		Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
		Частиною 2 статті 19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною 1 статті 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
		За змістом ст. ст. 317, 319, 321 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Відповідно до частин 1 та 2 ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
		Відповідно до ст. 178 Цивільного кодексу України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у- цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.
		Частиною 2 ст. 117 Земельного кодексу України встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у комунальну власність.
		Окрім того, згідно із вимогами ч. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», згідно якої у державній власності залишаються землі, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій.
		Згідно з ч. 5 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
		Статтею 149 даного кодексу передбачено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу з урахуванням вимог ст. 150 цього Кодексу.
		Статтею 8 Лісового кодексу передбачено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.
		Відповідно до ст. 9 Лісового кодексу, у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.
		Пунктом 4 ч. 1 ст. 31 Лісового кодексу України визначено, що обласні державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.
		З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що землі лісового фонду, які за матеріалами лісовпорядкування знаходяться у користуванні державних лісогосподарських підприємств, належать до державної власності та перебувають у розпорядженні обласних державних адміністрацій.
		Таким чином, розпорядником спірної земельної ділянки є Одеська обласна державна (військова) адміністрація.
		Враховуючи викладене, в силу вищезазначених вимог законодавства земельна ділянка лісогосподарського призначення із кадастровим номером 5121010100:01:001:0107 є землею виключно державної власності, має обмежену оборотоздатність та не може бути передана у комунальну власність.
		Отже, вбачається, що Біляївською міською радою за результатами внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про право комунальної власності на вищезазначену земельну ділянку порушено вимоги ст. 57, ст. 84, ст. 122, ст. 149 Земельного кодексу України, ст. 8, ст. 9, ст. 31 Лісового кодексу України. Як наслідок, із державної власності вибула земельна ділянка лісогосподарського призначення, що входить до складу Державного лісового фонду.
		Згідно з частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Одними із способів захисту прав на землю є визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також визнання угоди недійсною.
		Статтею 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки.
		Особливості процедури державної реєстрації прав власності та користування нерухомими майном визначені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015.
		Частиною 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.
		У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
		У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
		Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.
		Відповідно до вимог ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.
		Згідно із ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна є індивідуальний номер, який присвоюється кожному окремо визначеному об`єкту нерухомого майна при проведенні державної реєстрації права власності на нього, не повторюється на всій території України і залишається незмінним протягом усього часу існування такого об`єкта.
		Частиною 2 вищевказаної статті передбачено, що у разі переходу права власності на об`єкт нерухомого майна або зміни відомостей про об`єкт нерухомого майна його реєстраційний номер не змінюється, крім випадків, передбачених статтею 14 цього Закону.
		Право власності держави на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.
		На даний час у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право комунальної власності на спірну земельну ділянку, проте в силу вимог законодавства, а також відповідно до рішення Господарського суду Одеської області від 08.09.2022 у справі №916/500/21, вона не може перебувати у комунальній власності, тому права держави в особі розпорядника Одеської обласної державної (військової) адміністрації на реалізацію усіх правомочностей щодо спірної земельної ділянки, а саме користування і розпорядження нею, підлягають захисту шляхом скасування рішення державного реєстратора відділу Центру надання адміністративних послуг Біляївської міської ради Дигуляр С. О., від 23.06.2022 за №63955586 про державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку із кадастровим номером 5121010100:01:001:0107 площею 239,224 га (номер відомостей про речове право №47140056).
		Обгрунтування наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави.
		Відповідно до ст. 131і Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		Згідно до частин 3-5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
		Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
		У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
		Зміст поняття «інтереси держави» розглянуто в рішенні Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999. Так, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як .національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з ' посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
		Велика Палата Верховного Суду конкретизувала власний правовий висновок та висновки Касаційного господарського суду та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором, визначивши, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх на обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим.
		Так, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначено, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
		Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
		Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджувань порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
		Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
		Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим.
		Таким чином, Велика Палата Верховного Суду уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та N9 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 440/6738/18.
		Також слід зазначити, що основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.
		При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини. Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено у статті 1, зокрема вказано на необхідність дотримання обґрунтованої пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.
		Окрім того, Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення.
		Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов`язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.
		Положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини забезпечено врахування принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.
		У той же час, незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення шляхом здійснення реєстрації права комунальної власності на них не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні.
		Верховний Суд звертає увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками, держава може захищати загальні інтереси 
		у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. З ст. ІЗ, ч. 7 ст.41, ч. 1 ст. 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (ст. ст. 18, 19, п. "а" ч. 1 ст. 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України) (п. 127 постанови ВП ВС від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, п. 90 постанови ВП ВС від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, п. 148 постанови ВП ВС від 14.11.2018 № 183/1617/16).
		Отже, правовідносини із використання земель становлять суспільний інтерес, а використання земельних ділянок з порушенням закону такому суспільному інтересу не відповідає.
		Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».
		Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
		З огляду на зазначене землі лісового фонду за особливостями свого цільового призначення і правового режиму не можуть використовуватися для створення штучних водних об`єктів, зокрема під будівництво ставків для рибогосподарської діяльності.
		Здійснення незаконної державної реєстрації права комунальної порушують інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів, оскільки унеможливлюють реалізацію державної політики по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земельних і лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.
		Повернення у державну власність земельних ділянок, переслідує легітимну мету контролю за використанням манна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.
		Вказане є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення цього позову.
		Додатково слід зазначити, що згідно з п. 2 Рекомендацій CM/Rec (2012) щодо ролі державних прокурорів за межами системи кримінального судочинства, прийнятих Комітетом міністрів Ради Європи 19.09.2012, обов`язками та повноваженнями прокурора за межами системи кримінального провадження є представництво загальних та громадських інтересів, захист прав людини та основоположних свобод, а також підтримка верховенства права.Відповідно до висновку № 3 (2008) Консультативної Ради Європейських прокурорів «Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права» прокурор має реалізовувати функції від імені суспільства та на захист державних інтересів.
		Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54).
		Судовою практикою Верховного Суду України зокрема у постановах від 16.12.2015 у справі №6-2510ц15, від 05.10.2016 у справі №916/2129/15, від 29.06.2016 у справі №6-1376ц16 підставою для представництва інтересів держави прокурором визнано захист «суспільного» «публічного» інтересу, яким є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання.
		Одеською обласною прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» на адресу Одеської обласної державної (військової) адміністрації 26.04.2023 направлено повідомлення за№ 15/1/1-824вих-22 щодо виявлених вищезазначених порушень вимог земельного та лісового законодавства, в частині здійснення державної реєстрації за Біляївської міською радою права комунальної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення.
		Але, фактично позивач самоусунувся від самостійного захисту власних майнових інтересів, з часу державної реєстрації права комунальної власності а саме з 20.06.2022, а також з часу направлення Одеською обласною прокуратурою повідомлення у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», тобто з 26.04.2022 жодних заходів з метою скасування державної реєстрації не вжив, до суду із відповідним позовом не звернувся.
		Більш того, листом від 11.05.2023 Одеською обласною державною (військовою) адміністрацією повідомлено обласну прокуратуру про те, що остання повідомила Біляївську міську раду, що не заперечує проти передачі у державну власність спірної земельної ділянки.
		Окрім того, прокурором, з метою надання Біляївській міській раді можливості самостійно усунути порушення вимог лісового та земельного законодавства, 31.03.2023 за №15/1/1-669вих-23 на адресу міської ради також скеровано відповідне повідомлення про факт порушення вимог законодавства.
		Водночас, Біляївською міською радою листом від 06.04.2023 за №11- 18/377 повідомлено Одеську обласну прокуратуру про те, що скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку із кадастровим номером 5121010100:01:001:0107 можливе лише за рішенням суду.
		З огляду на вищевикладене, враховуючи незаконність вищевказаної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, порушено майнові інтереси власника земельної ділянки - держави в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації, а тому даний позов подається до суду прокурором в інтересах позивача, єдиного належного органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Одеської обласної державної (військової) адміністрації.
		У даному випадку допуск прокурора до суду у зв`язку з бездіяльністю відповідного органу, уповноваженого на здійснення функцій держави які би могли звернутися до суду з відповідним позовом є виправданим відповідно до вищевказаних положень.
		Звернення прокурора до суду у даному випадку з метою захисту інтересів держави здійснено прокурором в межах дискреційних повноважень.
		Враховуючи, що постійним користувачем спірної ділянки є Державне підприємство «Одеське лісове господарство», (станом на час пред`явлення позовної заяви перебуває у процесу припинення), а незаконна реєстрація права комунальної власності на земельну ділянку, що перебуває у його постійному користуванні безумовно стосується законних прав держпідприємства на спірну земельну ділянку, наявні підстави для його залучення як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.
		При цьому, Постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.2022 № 1003 ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державного агентства лісових ресурсів за переліком згідно з додатком 1 та утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державного агентства лісових ресурсів за переліком згідно з додатком 2.
		Згідно з Додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.2022№ 1003 Одеське обласне управління лісового та мисливського господарства ліквідовано як юридичну особу публічного права територіальних органів Державного агентства лісових ресурсів.
		Згідно з Додатком 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.2022№ 1003 утворено як юридичну особу публічного права Південне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства (м. Миколаїв), яке відповідно до Додатку 3 до постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.2022 № 1003 є правонаступником Одеського обласного управління лісового та мисливського господарства
		У п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.2022 № 1003 погоджено з пропозицією Державного агентства лісових ресурсів щодо: утворення державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" та приєднання до нього спеціалізованих державних лісогосподарських підприємств, які належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів, з подальшим перетворенням державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого належать державі, з урахуванням особливостей, визначених законом.
		Пунктом 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.2022 № 1003 установлено, що державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» є правонаступником: майна, прав та обов`язків спеціалізованих державних лісогосподарських підприємств, які належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів, що реорганізуються.
		Наказом № 851 від 28.10.2022 «Про припинення Державного підприємства «Одеське лісове господарство» (далі - Наказ №851 від 28.10.2022) та затвердження складу Комісії з припинення» припинено Державне Підприємство «Одеське лісове господарств» шляхом реорганізації, а саме - приєднання до державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034).
		Згідно з п. 2 Наказу № 851 від 28.10.2022 утворено комісію з припинення Державного Підприємства «Одеське лісове господарство» та затверджено її склад, що додається.
		У п. 8 Наказу № 851 від 28.10.2022 визначено, що Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» є правонаступником прав та обов`язків Державного підприємства «Одеське лісове господарство».
		Наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» «Про створення філій ДП «Ліси України» від 14.12.2022 №18 створено філії Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» згідно з додатком 1.
		Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 18.01.2023 №155 «Про затвердження передавального акту державного підприємства «Одеське лісове господарство» затверджено передавальний акт Державного підприємства «Одеське лісове господарство», яке координується Одеським обласним управлінням лісового та мисливського господарства.
		Таким чином, правонаступником прав та обов`язків державного підприємства «Одеське лісове господарство» є державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», враховуючи, що відповідно до даних Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запис про припинення ДП «Одеське лісове господарство» до теперішнього часу не внесено, доцільно визначити у якості третьої особи на стороні позивача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору також ДСГП «Ліси України».
		Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
		Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку задовольнити позовні вимоги.
		Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати в розмірі сплаченого судового збору покладаються на відповідача
		На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 129, 232-240, 243, Господарського процесуального кодексу України, суд
		 
		ухвалив:
		 
		1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
		2. Скасувати рішення державного реєстратора відділу Центру надання адміністративних послуг Біляївської міської ради Одеської області Дигуляр С.О. від 23.06.2022 № 63955586 про реєстрацію права комунальної власності Біляївської міської ради Одеського району Одеської області (код 33579244, м. Біляївка Одеського району Одеської області, пр. Незалежності 9) на земельну ділянку кадастровий номер 5121010100:01:001:0107 загальною площею 239,224 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 532937551210), розташовану на території Біляївської міської ради Одеського району Одеської області.
		3. Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права комунальної власності від 20.06.2022 № 47140056 з одночасним припиненням права комунальної власності Біляївської міської ради Одеського району Одеської області (код 33579244, м. Біляївка Одеського району Одеської області, пр. Незалежності 9) на земельну ділянку кадастровий номер 5121010100:01:001:0107 загальною площею 239,224 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 532937551210), розташовану на території Біляївської міської ради Одеського району Одеської області.
		4. Стягнути з Біляївської міської ради Одеського району Одеської області (код 33579244, м. Біляївка Одеського району Одеської області, пр. Незалежності 9) на користь Одеської обласної прокуратури (код 03528552, м. Одеса вул. Пушкінська 3) 5368грн витрат зі сплати судового збору.
		 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Повне рішення складено 19 жовтня 2023 р. 
		 
		 
		Суддя В.В. Литвинова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...