Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 585/972/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 20.10.2023. Забезпечено надання загального доступу: 20.10.2023.
Дата набрання законної сили: 20.09.2023
Номер судового провадження: 61-6625ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України 
		20 вересня 2023 року
		м. Київ
		справа № 585/972/22
		провадження № 61-6625св23
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
		суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про оспорювання батьківства та скасування судового наказу.
		Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він, незважаючи на те, що записаний батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким себе не вважає. Позивач зазначав, що не може бути батьком дитини через те, що на момент зачаття дитини вони з відповідачем не підтримували відносин, притаманних сімейним. Після народження дитини відповідач неодноразово стверджувала, що він не є біологічним батьком ОСОБА_3 , заборонила бачитись з дитиною та брати участь у його вихованні.
		Позивач наголошував на тому, що, з метою встановлення чи оспорювання батьківства, він звертався до відповідача з вимогою про проведення дослідження (букального епітелію) у Київському міському клінічному бюро судово-медичних експертиз, проте отримав від неї відмову у проведенні цього дослідження. 
		Крім того, позивач зазначав, що 26 листопада 2021 року Роменським міськрайонним судом Сумської області виданий судовий наказ за заявою ОСОБА_2 про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 19 листопада 2021 року до досягнення дитиною повноліття. Вважає, що цей судовий наказ підлягає скасуванню, оскільки вимога про стягнення аліментів пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства з необхідністю проведення клінічного дослідження суперечливого батьківства, і не могла бути розглянута в наказному провадженні. 
		З урахуванням наведеного, позивач просив суд: 
		виключити відомості про його батьківство з актового запису від 24 липня 2021 року № 224 про народження ОСОБА_3 , складеного відділом реєстрації актів цивільного стану Роменського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Роменському районі Сумської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми);
		вирішити питання про призначення генної дактилоскопічної (судово-генетичної) експертизи; 
		переглянути та скасувати судовий наказ № 585/3392/21 за нововиявленими обставинами.
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
		Роменський міськрайонний суд Сумської області своїм рішенням від 17 жовтня 2022 року у задоволенні позову відмовив. 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наявність чи відсутність кровного споріднення між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не доведена та не підтверджена звітом тесту ДНК на батьківство.
		Суд першої інстанції виходив з того, що твердження позивача про те, що він не є біологічним батьком дитини, об`єктивно нічим не підтверджені. Жодних інших доказів на підтвердження батьківства зі сторони позивача надано не було, клопотання про допит свідків, які б могли вказати на відсутність відносин між сторонами, що могли мати наслідком батьківство позивача, не заявлено, клопотання про призначення генетичної експертизи не підтримано. Також суд першої інстанції вказав, що позивач свідомо надав згоду на зазначення себе батьком у свідоцтві про народження дитини, хоча і на той час сторони не підтримували відносин, притаманних сімейним, про що він наголосив під час судового засідання.
		Крім того, суд першої інстанції взяв до уваги заяву відповідача ОСОБА_2 , надіслану на електронну пошту суду, про визнання нею позову, проте, надаючи цій заяві оцінку, зауважив, що суд має обґрунтований сумнів щодо достовірності визнаної відповідачем обставини про відсутність кровного споріднення між позивачем та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якого він записаний, а також щодо добровільності визнання цієї обставини відповідачем, яка відмовилася сприяти проведенню тесту ДНК.
		Сумський апеляційний суд своєю постановою від 04 квітня 2023 року рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 17 жовтня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька залишив без змін, а в іншій частині рішення скасував. Вимогу ОСОБА_1 про скасування судового наказу у справі № 585/3392/21 від 26 листопада 2021 року за нововиявленими обставинами повернув до суду першої інстанції для вирішення питання розгляду зі стадії відкриття провадження за нововиявленими обставинами.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що згідно з інформацією, яка надійшла з Роменського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Роменському районі Сумської області, реєстрація актового запису № 224 24 липня 2021 року про народження ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , проведена на підставі заяви про державну реєстрацію народження дитини ОСОБА_1 від 24 липня 2021 року за № 000016109014. Отже, апеляційний суд погодився в цій частині з висновками суду першої інстанції, зокрема, що в момент реєстрації себе батьком дитини позивач діяв свідомо, адже знав про те, що не є її батьком. Позивач також визнав обставини, які зазначав як мотиви позову, за яких він оспорює своє батьківство, а саме, що в момент зачаття дитини він із відповідачем не підтримував відносин, притаманних сімейним, але надав згоду на реєстрацію себе батьком малолітнього сина, особисто подавши заяву про державну реєстрацію про народження дитини із внесенням запису про себе як її батька. Відтак, апеляційний суд наголосив, що відповідно до частини п`ятої статті 136 СК України позивач не має права оспорювати батьківство.
		Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , апеляційний суд керувався тим, що відповідно до змісту позовної заяви, позивач звертався з клопотанням про проведення судової медичної експертизи для з`ясування питання походження від нього дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте, суд першої інстанції, закриваючи своєю ухвалою від 29 липня 2022 року підготовче провадження, не вирішив питання призначення такої експертизи, хоча позивач не відмовився від її проведення, а через неможливість з`явитися до суду, просив відкласти призначене підготовче судове засідання.
		Водночас, після ознайомлення з матеріалами справи, позивач 21 вересня 2022 року, вже після надходження до суду заяви матері дитини про визнання його позову та підтвердження факту, що позивач не є біологічним батьком дитини, подав клопотання, де просив суд виключити відомості про його батьківство у актовому записі про народження ОСОБА_3 та переглянути судовий наказ. Проте, звертаючись до суду і заявляючи клопотання про проведення судової експертизи, позивач стверджував протилежне, а саме, що державна реєстрація народження дитини відбулась без його згоди. Апеляційний суд вважав, що оскільки така згода була надана ним добровільно, незважаючи на визнання ним відсутності підтримання фактичних шлюбних відносин з відповідачем в момент зачаття дитини, тому за цих обставин закон не дає право особі оспорювати своє батьківство, а тому відсутній сенс проведення такої судової експертизи, зважаючи ще на те, що мати дитини факт батьківства позивача спростовує.
		Щодо вирішення вимоги про перегляд та скасування судового наказу від 26 листопада 2021 року у справі № 585/3392/21 за нововиявленими обставинами про стягнення аліментів, апеляційний суд зауважив, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зробив висновок і щодо цієї вимоги, залишивши поза увагою, що така вимога розглядається не в порядку позовного провадження, а самостійно, за правилами глави 3 розділу V ЦПК України «Перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами». Отже, апеляційний суд виходив з того, що рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з поверненням справи у вказаній частині до суду першої інстанції для розгляду зі стадії відкриття провадження за нововиявленими обставинами відповідно до статті 427 ЦПК України.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме вказує, що справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України); суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 2, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
		Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами не встановлено, що в момент реєстрації народження дитини він не знав, що не є біологічним батьком дитини і погодився на таку реєстрацію, вважаючи дитину кровноспорідненою. Крім того, судами не доведено, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є біологічним батьком цієї дитини, або за встановленими обставинами справи міг про це не знати. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 17 березня 2020 року у справі № 606/2142/18 (провадження № 61-19502св19) та від 06 травня 2020 року у справі № 641/2867/17-ц (провадження № 61-38660св18). 
		Під час розгляду апеляційної скарги апеляційним судом було порушено його право на захист, зокрема, не допущений до участі у судових засіданнях його представник за довіреністю ОСОБА_4 . 
		Заявник обґрунтовує касаційну скаргу тим, що апеляційний суд не надав належної оцінки численним заявам відповідача про визнання позову у повному обсязі, поданими нею як до суду першої інстанції, так і до суду апеляційної інстанції, що мало для нього суттєве значення. Заявник звертає увагу, що відповідач неодноразово підтверджувала у своїх заявах відсутність кровного споріднення між ним та малолітнім ОСОБА_3 . Вказувала, що визнання нею позову не суперечитиме вимогам закону та не порушуватиме права, свободи та інтереси інших осіб. Відповідач наголошувала на тому, що позивач не є біологічним батьком дитини, вона з дитиною перебуває за кордоном, тому проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи є недоцільним.
		Також заявник у касаційній скарзі посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не постановили ухвалу про призначення відповідної експертизи у справі про оспорювання батьківства. Заявник зазначає, що у разі ухилення відповідача від проведення судово-біологічної (судово?генетичної) експертизи у справах про визнання батьківства, материнства суд має право постановити ухвалу про примусовий привід на проведення такої експертизи, натомість відповідно до матеріалів справи таке питання щодо примусових заходів для забезпечення проведення призначеної експертизи судом апеляційної інстанції щодо відповідача не розглядалось.
		Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, заявник вважає, що судовий наказ від 26 листопада 2021 року у справі № 585/3392/21 про стягнення з нього аліментів на дитину ( ОСОБА_3 ) підлягає скасуванню, адже він оспорює своє батьківство, а ця вимога, яка пов`язана із встановленням та оспорюванням батьківства, і з необхідністю проведення клінічного дослідження суперечливого батьківства, не може бути розглянута в наказному провадженні без з`ясування таких обставин без участі зацікавлених осіб, та перевірки обґрунтованості заявлених стягувачем вимог про стягнення аліментів. Також суди неправомірно у вказаній справі, всупереч вимог пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» стягнули з нього судовий збір як з учасника бойових дій.
		Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили. 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Верховний Суд своєю ухвалою від 10 серпня 2023 року відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи з Роменського міськрайонного суду Сумської області.
		У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Верховний Суд своєю ухвалою від 14 вересня 2023 року призначив справу до розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що в свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 , виданому Роменським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Роменському районі Сумської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), актовий запис № 224 від 24 липня 2021 року, батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , записаний позивач - ОСОБА_1 (а. с. 3).
		Згідно наданої позивачем ксерокопії паспорту у розділі «сімейний стан» запис відсутній.
		В матеріалах справи міститься копія клопотання відповідача ОСОБА_2 від 17 червня 2022 року про визнання позову та заява, подана через систему «Електронний суд» її представником - адвокатом Глущенком В. В., який здійснює її представництво в суді на підставі ордеру від 16 червня 2022 року. Відповідно до змісту вказаних клопотань, відповідач просила прийняти заяву про визнання позову, виключити відомості про батьківство ОСОБА_1 з актового запису № 224 від 24 червня 2021 року про народження ОСОБА_3 , складеного відділом реєстрації актів цивільного стану Роменського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Роменському районі Сумської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), переглянути та скасувати судовий наказ у справі № 585/3392/21. У своїй заяві відповідач вказувала, що на момент зачаття дитини вона не підтримувала із ОСОБА_1 відносин, притаманних сімейним, а тому він не є біологічним батьком її сина ОСОБА_3 . 
		Крім того, 19 вересня 2022 року, на стадії розгляду справи по суті, через систему «Електронний суд» від представника відповідача - адвоката Глущенка В. В., до суду першої інстанції надійшла заява, де він просив позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на визнання відповідачем позову. 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
		Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про оспорювання батьківства не відповідає, в частині вирішення питання про скасування за нововиявленими обставинами судового наказу у справі про стягнення аліментів відповідає повністю.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Щодо вирішення позовних вимог про оспорювання батьківства 
		Апеляційним судом встановлено, що, позивач ОСОБА_1 записаний батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується актовим записом про народження № 224 від 24 липня 2021 року, складеним Роменським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Роменському районі Сумської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) на підставі заяви про державну реєстрацію народження від 24 липня 2021 року (а. с. 103 - 109).
		Позивач, звертаючись до суду з цим позовом та обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, заперечував своє батьківство щодо малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стверджуючи, що він не може бути батьком дитини, адже на момент її зачаття та до моменту народження він з відповідачем відносин, притаманних сімейним, не підтримував. Крім того, згоду на запис його батьком дитини він не надавав, заяви до органів реєстрації актів цивільного стану про державну реєстрацію народження дитини особисто не подавав. Позивач у апеляційній скарзі наголошував, що державна реєстрація народження дитини відбулась на підставі усної заяви відповідача - матері дитини. Позивач звертав увагу суду на те, що відсутність кровного споріднення між ним та ОСОБА_3 підтвердила також і відповідач у своїх заявах про визнання позову.
		У справах такої категорії доводити відсутність кровного споріднення з дитиною чоловік може будь?якими допустимими доказами, суттєвими з яких будуть висновки судово-медичної, біологічної, генетичної експертиз.
		З метою встановлення відсутності такого споріднення, позивач у позовній заяві заявляв клопотання про призначення судово-біологічної (судово?генетичної) експертизи, яка буде безумовною підставою для підтвердження його позовних вимог щодо оспорювання батьківства відносно малолітнього ОСОБА_3 . Позивач не заперечував в разі неможливості проведення відповідної експертизи, врахувавши численні заяви відповідача про визнання нею позову, вважати визнання відповідачем позову достатньою підставою для задоволення позовних вимог.
		Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, керувався тим, що на спірні правовідносини розповсюджуються положення частини п`ятої статті 136 СК України, адже позивач, надаючи згоду на реєстрацію себе батьком малолітнього сина, діяв свідомо, особисто подавши заяву про державну реєстрацію народження дитини із внесенням запису про себе як її батька. 
		Відхиляючи клопотання позивача про призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи, апеляційний суд вважав проведення такої експертизи недоцільним, зважаючи на те, що обізнаність позивача на час державної реєстрації дитини про відсутність між сторонами на момент зачаття дитини сімейних правовідносин, не надає йому право на оспорювання батьківства.
		Колегія суддів не погоджується з такими висновками апеляційного суду, враховуючи таке. 
		Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).
		Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року в справі № 758/10761/13-ц (провадження № 61?19815сво19).
		Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
		Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
		Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
		Згідно з частинами першою - третьою статті 5 СК України держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.
		Частиною першою статті 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
		Статтею 121 СК України встановлено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
		За змістом положень статті 125 СК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини; 3) за рішенням суду.
		Відповідно до частини першої статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
		Згідно з частиною першою статті 135 СК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
		Статтею 136 СК України визначено, що особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.
		Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частини першої статті 123 цього Кодексу (частина п`ята статті 136 СК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
		За загальним правилом оспорити батьківство мають право особа, яка записана батьком дитини в Книзі реєстрації народжень (частини перша, друга статті 136 СК України), шляхом пред`явлення позову про виключення відомостей про неї, як батька, з актового запису про народження дитини, а також жінка, котра народила дитину в шлюбі (стаття 138 СК України), звернувшись із позовом про виключення із цього запису відомостей про її чоловіка як батька дитини. Предметом доказування в справах про оспорювання батьківства є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною.
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
		Для з`ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (Калачова проти Російської Федерації № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).
		Таким чином, висновок судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Проте його необхідно оцінювати з урахуванням положень частин другої, третьої статті 89 ЦПК України, згідно з якими жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
		Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 613/96/21 (провадження № 61-11529св22).
		Частиною першою статті 103 ЦПК України передбачено, що суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
		У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (стаття 109 ЦПК України).
		Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо невирішення його клопотання про призначення відповідної експертизи, заявленого ним у позовній заяві, та від якого він не відмовлявся. Навпаки, апеляційний суд, передчасно погодившись з висновками суду першої інстанції про те, що позивач такого клопотання під час судового засідання не підтримав, залишив поза увагою, що сторони в підготовче засідання не з`явились, а від позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи через перебування відповідача разом з дитиною поза межами України у Республіці Польщі (а. с. 28). Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що клопотання позивача від 20 вересня 2022 року (а. с. 41) також не містить його відмови від призначення експертизи, а лише, з урахуванням визнання відповідачем позову, містить прохання задовольнити його позовні вимоги.
		У постанові Верховного Суду від 10 травня 2022 року в справі № 473/1343/18 (провадження № 61-827св22) зазначено, що стаття 109 ЦПК України встановлює процесуальні наслідки для осіб, які ухиляються від участі в експертизі. Суд може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні лише у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо. Застосування наслідків ухилення від участі в експертизі можливе лише після постановлення ухвали про призначення експертизи та підтвердження факту ухилення особи від участі в експертизі. Ухиленням від участі в експертизі є умисні дії особи, яка бере участь у справі, метою яких є неможливість проведення експертизи. Схожий за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року в справі № 201/11183/16 (провадження № 61-23601св18).
		Апеляційний суд під час розгляду апеляційної скарги не навів мотивованого обґрунтування відхилення клопотання позивача про призначення відповідної експертизи, пославшись лише на недоцільність її проведення. Водночас категоричних заперечень відповідачем ОСОБА_2 щодо призначення та проведення експертизи не висловлено, оскільки вона позов визнала повністю та у своїх заявах підтвердила відсутність кровного споріднення між позивачем та ОСОБА_3 . Враховуючи зазначене та ту обставину, що через триваючу повномасштабну збройну агресію російської федерації проти України та у зв`язку з введенням воєнного стану в Україні, вона з дитиною виїхали за межі України, вказувала про складність здійснення відбору біологічного матеріалу для проведення відповідного тесту (а. с. 72).
		Зважаючи на ці обставини, апеляційний суд, з урахуванням доводів апеляційної скарги, повинен був вирішити належним чином питання про призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи, з`ясувати думку відповідача щодо можливості забезпечення явки дитини для проведення експертизи на території України або на території країни, де перебуває дитина, попередити відповідача про наслідки невчинення відповідних процесуальних дій з урахуванням приписів статті 12 ЦПК України, врахувати механізм проведення експертизи на території країни, де перебуває дитина та/або передачі біологічних зразків для проведення відповідної експертизи.
		Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, не навів жодного обґрунтування того, що суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, діяв саме в інтересах дитини. 
		Водночас Верховний Суд зауважує, що суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, помилково мотивував свої висновки про відмову у задоволенні позову взаємовиключними підставами, а саме: недоведеністю через ненадання позивачем жодного доказу на підтвердження своїх позовних вимог та безпідставністю через відсутність права у позивача оспорювати батьківство у зв`язку із його обізнаністю про відсутність кровного споріднення з дитиною на час державної реєстрації її народження. Такі висновки не ґрунтуються на нормах закону та засадах верховенства права.
		У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово встановлював, що провадження стосовно встановлення батьківства або його оспорювання стосується і «приватного життя» чоловіка за статтею 8 Конвенції, яке охоплює важливі аспекти особистої ідентичності (див. рішення у справі «А. Л. проти Польщі» (A. L. v. Poland), від 18 лютого 2014 року, параграф 59, з подальшими посиланнями, рішення у справі «М. Т. проти України» (M. T.  v. Ukraine), від 19 березня 2019 року, параграф 18)).
		До того ж усі рішення щодо найкращих інтересів дитини повинні мати надзвичайне значення (див. рішення у справі «Нойлінгер і Шурук проти Швейцарії» (Neulinger and Shuruk v. Switzerland), від 06 липня 2010 року, параграф 135)).
		Принцип найкращих інтересів дитини не можна тлумачити як такий, що може створити перешкоди у з`ясуванні генетичного походження, а навпаки має гарантувати передбачення правових інструментів встановлення достовірних даних, оскільки захист інтересів дитини завжди здійснюється судом у кожній конкретній справі.
		ЄСПЛ наголошував, що національні суди не перевищили надану їм широку можливість розсуду, коли взяли до уваги відмову заявника пройти призначену постановою суду генетичну експертизу і визнали його батьком дитини, надавши пріоритетної ваги праву дитини на повагу до приватного життя, а не аналогічному праву заявника «Кенонн проти Франції» (Canonne v. France (dec.), від 02 червня 2015 року, параграфи 30, 34 стосовно ДНК?тестів). Суд не встановив порушення статті 8 у справі стосовно відмови, з огляду на найвищий інтерес відповідних дітей, визнати їхнього біологічного батька («Р. Л. та інші проти Данії» (R. L. and others v. Denmark) від 07 червня 2017 року, параграфи 47-48). Суд зазначив, що національні суди взяли до уваги різні задіяні інтереси і надали пріоритетності тому, який визнали найвищим інтересом дітей, зокрема їхньому інтересу у збереженні сімейної єдності. 
		У справі «Фрьоліх проти Німеччини» (Frohlich v. Germany) від 26 жовтня 2018 року, параграфи 62-64, ЄСПЛ погодився із важливістю, яку може мати питання батьківства для дитини у майбутньому, коли вона почне розпитувати про своє походження, але постановив, що на той момент найвищий інтерес шестирічної дитини полягав не у тому, щоб не стикатись з проблемами батьківства. Тому відмова судів надати право на спілкування або наказати законним батькам надавати потенційному біологічному батьку інформацію про особисте життя дитини не порушувала статті 8.
		Отже, заперечуючи щодо ухвалення рішення про задоволення позовних вимог на підставі визнання відсутності кровного споріднення матір`ю, апеляційний суд не забезпечив необхідності встановлення інших обставин справи, відмовив у призначенні відповідної експертизи, яка за практикою у спірних правовідносинах є найбільш суттєво допустимим доказом у справі.
		Щодо порушення права позивача на участь його представника у судовому засіданні
		Заявник у касаційній скарзі посилається на те, що апеляційний суд безпідставно не допустив до участі у справі як його представника ОСОБА_4 , який діяв на підставі виданої заявником довіреності. 
		Колегія суддів, перевіривши вказані доводи вважає їх необґрунтованими, виходячи з такого.
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Частиною першою статті 58 ЦПК України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
		У пункті 18 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України встановлено, що положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
		30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», яким внесено зміни до Конституції та доповнено Основний Закон окремими статтями.
		За статтею 59 Конституції України (в редакції наведеного вище Закону) кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
		Також Конституцію України було доповнено статтею 131-2 , за частинами першою, третьою та четвертою якої для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура та виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення; законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
		Підпунктом 11 пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України, передбачено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 01 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 01 січня 2019 року.
		Відповідно до статті 8 Конституції України Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
		Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом або коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй. Якщо зі змісту  конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
		Відповідно до частин першої, другої статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.
		Предметом спору в цій справі є оспорювання батьківства та скасування судового наказу.
		Тобто, ця справа не є малозначною.
		Частиною четвертою статті 62 ЦПК України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
		Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про адвокатуру», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
		У матеріалах справи міститься клопотання ОСОБА_4 від 07 березня 2023 року, у якому він просив долучити до матеріалів справи копію довіреності від 17 січня 2022 року, виданої ОСОБА_1 повіреній особі ОСОБА_4 (а. с. 75, 76). Вказана довіреність видана строком на три роки та дійсна до 17 січня 2025 року.
		Документів, що посвідчують повноваження ОСОБА_4 на надання правничої допомоги як адвоката, матеріали справи не містять.
		Як вбачається з протоколу судового засідання від 07 березня 2023 року № 1313586, апеляційний суд, без виходу до нарадчої кімнати, розглянувши питання про допуск ОСОБА_4 до участі у судовому засіданні як представника позивача, на місці ухвалив відмовити у задоволенні клопотання, оскільки справа, яка розглядається, не є малозначною, а тому суд не може допустити до участі у справі представника за довіреністю. Ухвалено судовий розгляд справи продовжувати у звичайному режимі без участі учасників процесу (а. с. 77 зворот, 78 диск).
		15 березня 2023 року позивач звернувся до апеляційного суду із клопотанням про розгляд справи в режимі відеоконференції, визначивши Роменський міськрайонний суд Сумської області відповідальним за проведення відеоконференції під час судового засідання, призначеного на 04 квітня 2023 року о 15.00 годині.
		Крім того, позивач 15 березня 2023 року засобом поштового зв`язку направив на адресу апеляційного суду клопотання про допуск до участі у справі ОСОБА_4 як його представника, що діє на підставі довіреності.
		Відповідно до протоколу судового засідання в режимі відеоконференції від 04 квітня 2023 року № 1398722 (а. с. 111-112), апеляційний суд, перевіривши повноваження ОСОБА_4 як представника позивача та встановивши, що останній не має статусу адвоката, не допустив ОСОБА_4 до участі у справі через неможливість представляти інтереси позивача на підставі довіреності, адже справа не є малозначною. Розгляд справи ухвалено продовжувати у звичайному режимі (а. с. 113 диск).
		Частиною першою статті 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.
		У Єдиному реєстрі адвокатів України відсутні відомості про здійснення ОСОБА_4 адвокатської діяльності та набуття ним статусу адвоката.
		Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом права позивача на участь у судовому засіданні через свого представника не підтвердились.
		Щодо вирішення вимоги про скасування судового наказу у справі про стягнення аліментів
		Позивач у позовній заяві просив переглянути та скасувати за нововиявленими обставинами судовий наказ, виданий Роменським міськрайонним судом Сумської області 26 листопада 2021 року у справі № 585/3392/21 за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу за вимогою про стягнення зі ОСОБА_1 аліментів на дитину та витрат на професійну правову допомогу.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимоги про перегляд та скасування за нововиявленими обставинами судового наказу від 26 листопада 2021 року у справі № 585/3392/21 про стягнення аліментів, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції помилково зробив висновок і щодо цієї вимоги. Апеляційний суд дійшов правильного висновку, що така вимога розглядається не в порядку позовного провадження, а окремо за правилами глави 3 ЦПК України «Перегляд судових рішень за нововиявленими або виключеними обставинами», а отже відповідно до статті 379 ЦПК України справа в частині вирішення вказаної вимоги через порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, підлягає поверненню до суду першої інстанції для розгляду зі стадії відкриття провадження за нововиявленими обставинами відповідно до статті 427 ЦПК України.
		Отже, доводи заявника, наведені ним у касаційній скарзі щодо скасування зазначеного судового наказу за нововиявленими обставинами, є необґрунтованими.
		При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює переоцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
		Вказані у касаційній скарзі доводи знайшли своє підтвердження щодо порушення норм матеріального та процесуального права при ухваленні судом апеляційної інстанції судового рішення в частині позовних вимог про оспорювання батьківства.
		Оскільки недоліки, допущені судом апеляційної інстанції, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, постанова суду апеляційної інстанції в цій частині підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		Доводи, наведені у позовній заяві та апеляційній скарзі ОСОБА_1 в частині позовних вимог про оспорювання батьківства підлягають перевірці, оскільки судові процедури повинні бути справедливими.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимог про скасування судового наказу від 26 листопада 2021 року у справі № 585/3392/21 прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому постанову апеляційного суду в цій частині необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
		Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
		Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).
		Отже, постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про оспорювання батьківства підлягає скасуванню з направленням справи у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.
		Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Постанову Сумського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про оспорювання батьківства скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанову Сумського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року в частині вирішення вимог про скасування за нововиявленими обставинами судового наказу, виданого Роменським міськрайонним судом Сумської області 26 листопада 2021 року у справі № 585/3392/21 за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу за вимогою про стягнення зі ОСОБА_1 аліментів на дитину та витрат на професійну правову допомогу, залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                    І. М. Фаловська
		Судді:                                                                                               А. І. Грушицький
		В. М. Ігнатенко
		С. О. Карпенко
		В. В. Сердюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...