Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/11005/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них.
Надіслано для оприлюднення: 19.10.2023. Зареєстровано: 20.10.2023. Забезпечено надання загального доступу: 23.10.2023.
Дата набрання законної сили: 19.10.2023
Номер судового провадження: 854/8532/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		19 жовтня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/11005/23Головуючий в 1 інстанції Завальнюк І.В.
		Дата і місце ухвалення 31.07.2023р., м. Одеса
		П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		Головуючого судді: Бойка А.В.,
		суддів: Федусика А.Г.,
		Шевчук О.А.,
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2023 р. у справі №420/11005/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною відмови в поновленні пенсії та зобов`язання вчинити дії,-
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:
		- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 , оформлене листом від 06.04.2023 № 1500-0306-8/41057; 
		- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити пенсію ОСОБА_1 з моменту її звернення з заявою про поновлення. 
		Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2023р. позов задоволено.
		Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, обґрунтовану посиланням на не правильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
		В поданій апеляційній скарзі апелянт зазначив, що підставою для відмови позивачу у поновленні виплати пенсії стало ненадання останньою заяви довільної форми про відсутність у заявника громадянства держави-окупанта, та про те, що вона не отримує пенсію від органів пенсійного забезпечення РФ, подання яких передбачено п. 2.8 Порядку №22-1.
		Зважаючи на зазначене апелянт просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
		У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача зазначив, що суд першої інстанції вірно встановив усі обставини справи та надав їм належну правову оцінку, у зв`язку з чим просив залишити судове рішення без змін.
		Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
		Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
		Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що документована паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Сімеїзським ВМ Ялтинського МУ ГУ МВС України в Криму 10.06.1997.
		З 01 квітня 1999 року позивачу призначено пенсію по вислузі років.
		У квітні 2014 року позивачу припинено виплат пенсію через окупацію російською федерацією Автономної Республіки Крим.
		29.04.2022 року ОСОБА_1 зареєстрована як внутрішньо переміщена особа, яка наразі проживає в АДРЕСА_1 .
		20.02.2023 р. позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про поновлення пенсії.
		Листом від 06.03.2023 р. Головне управління повідомило заявника, що для поновлення пенсії їй необхідно звернутись до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду України (відділу обслуговування громадян) з паспортом громадянина України, реєстраційним номером облікової картки платника податків, трудовою книжкою, дипломом про навчання за денною формою, свідоцтвом про народження дитини, свідоцтвом про шлюб, заявою з банківської установи про відкриття особового рахунку. 
		23.03.2023 року позивач звернулась до Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі міста Одеси (як до територіального органу) із заявою про поновлення виплати пенсії. 
		Одночасно із заявою надала копії: паспорта, коду, довідки ВПО, трудової книжки ОСОБА_1 , свідоцтва про освіту від 16.06.1970 р. № 8, атестату від 10.06.1977 р. № 3598, диплому серії НОМЕР_2 , свідоцтв про народження дітей, свідоцтва про шлюб. Також, до заяви було долучено заяву про запит пенсійної справи ОСОБА_1 та заяву про перерахування пенсії на рахунок в ПАТ «Державний ощадний банк України».
		Листом від 06.04.2023 року Головне управління відмовило позивачу у задоволенні її заяви, з підстав відсутності документів, які підтверджують зняття її з обліку за попереднім місцем одержання пенсії.
		На думку позивача рішення пенсійного органу про відмову у поновленні виплати пенсії є протиправним, що стало підставою її звернення до суду з відповідним позовом. 
		Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовної заяви та наявність підстав для її задоволення.
		Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ст. 1 Конвенції, ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
		Відповідно до ст.3 Конституції України в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод.
		Частини 1 та 2 ст. 46 Конституції України встановлює, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
		Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
		Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
		Відтак, конституційне право на соціальний захист включає право громадян на забезпечення їх у старості, пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов`язків є однією з форм соціального захисту, цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
		Згідно зі ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
		Європейська соціальна хартія, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
		Так, ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
		Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.
		З 22.11.2014р. набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" № 1706-VII від 20.10.2014 (далі - Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та Законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
		За визначенням, що міститься у ч. 1 ст. 1 Закону №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		Керуючись ст. 2 Закону № 1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
		Частини 1 та 2 ст. 4 Закону № 1706-VII встановлюють, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
		Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
		За приписами ч. 1 ст. 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
		Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" установлено, що призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.
		Як не заперечується учасниками справи, позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пенсія їй призначена у 1999 році за місцем фактичного проживання у АР Крим.
		Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
		Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
		За приписами ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
		Згідно ст. 5 Закону № 1058-IV він регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням та порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
		На виконання ч. 1 ст. 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
		Підстави для припинення виплати пенсії визначені у ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, а саме: виплата пенсії припиняється, за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду:
		1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
		2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;
		3) у разі смерті пенсіонера;
		4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
		5) в інших випадках, передбачених законом.
		За приписами ч. 2 ст. 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
		Як вірно звернув увагу суд першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 12.02.2019 у справі № 243/5451/17 зазначив, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
		Як вбачається з матеріалів справи, листи Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 06.03.2023р. №4520-3592/Ю-02/8-1500/23, та від 06.04.2023 №1500-0306/8-41057 не містять посилань про наявність підстав, визначених ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV щодо позивача. Більш того, в листі від 06.03.2023р. відповідач зазначив, що для поновлення пенсії їй необхідно звернутись до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду України (відділу обслуговування громадян) з паспортом громадянина України, реєстраційним номером облікової картки платника податків, трудовою книжкою, дипломом про навчання за денною формою, свідоцтвом про народження дитини, свідоцтвом про шлюб, заявою з банківської установи про відкриття особового рахунку. Водночас, в листі від 06.04.2023 р. відповідач зазначив про неможливість поновлення пенсії у зв`язку з відсутністю документів, які підтверджують зняття позивача з обліку за попереднім місцем одержання пенсії.
		За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що не поновлюючи позивачці пенсію, за відсутності передбачених законами України підстав для її припинення, відповідач порушив право останньої на її отримання.
		Механізм виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії та соціальні послуги від Пенсійного Фонду Російської Федерації або інших міністерств та відомств, що здійснюють пенсійне забезпечення у Російській Федерації визначає Порядок виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території АР Крим та м. Севастополя, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 234 від 02.06.2014 (далі - Порядок № 234).
		За приписами пунктів 3 та 4 Порядку № 234 Особи подають територіальному органові заяву про отримання пенсії відповідно до законодавства України із зазначенням місця проживання (реєстрації) та паспорт громадянина України (паспорт громадянина України для виїзду за кордон).
		За бажанням особи зазначені документи можуть бути подані її представником, який пред`являє документ, що посвідчує його особу, та подає документ (нотаріально засвідчену копію), що підтверджує його повноваження, або надіслані поштою. У таких випадках справжність підпису на заяві засвідчується нотаріально.
		Територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів Російської Федерації, зазначених у пункті 1 цього Порядку.
		Виплата пенсії після надходження пенсійної справи разом з документами про припинення виплати пенсії поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії.
		Як вірно вказав, суд першої інстанції, необхідність витребування матеріалів паперової пенсійної справи стосується осіб, які проживають на тимчасово окупованій території.
		Натомість, у даній справі, позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, яка з 29.04.2022 року проживає в с. Фонтанка Одеської області.
		Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання відповідача на необхідність витребування пенсійної справи позивача у органів Російської Федерації для поновлення їй пенсії є безпідставним.
		При цьому, судова колегія не приймає до уваги посилання апелянта, що підставою для відмови позивачу у поновленні виплати пенсії стало ненадання останньою заяви довільної форми про відсутність у заявника громадянства держави-окупанта, та про те, що вона не отримує пенсію від органів пенсійного забезпечення РФ, оскільки вказані обставини не зазначались пенсійним органом, а ні у листах від 06.03.2023р., від 06.04.2023р., а ні у відзиві на позовну заяву.
		Таким чином, доводи апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
		Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
		З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
		Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
		Керуючись ст. ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2023 р. у справі №420/11005/23 - без змін.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
		 
		Суддя-доповідач А.В. БойкоСудді  А.Г. Федусик   О.А. Шевчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...