Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 344/10156/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення.
Надіслано судом: 20.10.2023. Зареєстровано: 20.10.2023. Забезпечено надання загального доступу: 23.10.2023.
Дата набрання законної сили: 10.01.2024
Результат оскарження 10.01.2024 Івано-Франківський апеляційний суд: залишено рішення без змін
Номер судового провадження: 2/344/2450/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 344/10156/23 
		Провадження № 2/344/2450/23 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		11 жовтня 2023 року м. Івано-Франківськ
		 
		Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області
		в складі: головуючої  судді: Домбровської Г.В.
		при секретаріc/з: Маланія Ю.А.,
		 
		Позивача Клюби О.С., представників Позивача Рогів Т.Р., ОСОБА_1 , представника Відповідача Яців Ю.М., третьої особи ОСОБА_2 , представника третьої особи Чекайла В.М.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Комунального некомерційного підприємства «Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради», третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої здоров`ю внаслідок вчинення кримінального правопорушення, 
		 
		В С Т А Н О В И В: 
		 
		ОСОБА_3 (надалі  «Позивач») звернулася доІвано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Центральна міська клінічна лікарня ІваноФранківської міської ради» (надалі  «Відповідач», «КНП «ЦМКЛ ІваноФранківської міської ради»), третя особа  ОСОБА_2 , в якому просила стягнути з відповідача Комунального некомерційного підприємства «Центральна міська клінічна лікарня ІваноФранківської міської ради»: 15209,56 грн. (п`ятнадцять тисяч двісті дев`ять гривень 56 копійок) витрат на лікування, 86 300 грн. (вісімдесят шість тисяч триста) матеріальної шкоди та 8 000 000 (вісім мільйонів) гривень моральної шкоди.
		Позовні вимоги мотивовано тим, що 18.03.2020 року лікар ОСОБА_2 , виконуючи оперативне лікування ОСОБА_3  операцію «фронтотомія справа»  допустив неналежне виконання своїх обов`язків лікаря при наданні ОСОБА_3  медичної допомоги внаслідок недбалого до них ставлення, що спричинило для Позивача тяжкі наслідки.
		Зокрема, належно вивчивши анатомічну будову фронтальної пазухи пацієнтки ОСОБА_3 , без проведення відповідної передопераційної підготовки, не маючи в своєму розпорядженні рентгенівських знімків необхідного виду, в необхідній кількості і належної якості, що позбавило його можливості вивчити будову фронтальної пазухи ОСОБА_3 , і врахувати її особливості, і в зв`язку з цим зробити правильний вибір вірного місця прикладення сили для вскриття лобної пазухи і ступінь інтенсивності прикладених для цього зусиль, в операційній кімнаті медичної установи КНП ««Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради» ОСОБА_2 в якості хірурга, надаючи медичну допомогу ОСОБА_3 , фізичній особі, яка звернулася за медичною допомогою і якій така допомога надається (ст.3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»), неналежно виконав свої професійні обов`язки в результаті недбалого та несумлінного до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для останньої, здійснивши операцію «фронтотомія справа», в ході якої своїми діями ушкодив задню стінку лобної пазухи, спричинивши її пошкодження у вигляді дірчастого перелому діаметром приблизно 0,5 см, оболонок та тканини головного мозку за ходом раневого каналу. У результаті дій ОСОБА_2 потерпіла ОСОБА_3 отримала перелом внутрішньої стінки лобної пазухи, який відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки до життя.
		Як стверджує сторона Позивача, між наявним кістковим дефектом (дірчастим переломом) задньої (внутрішньої) стінки лобної пазухи праворуч, який виник у потерпілої ОСОБА_3 в ході проведеного ОСОБА_2 оперативного втручання 18.03.2020 та супроводжувався ушкодженням оболонок головного мозку й тканини головного мозку в його правій лобній частині, а в подальшому ускладнився розвитком у ОСОБА_3  набряку головного мозку, є прямий причинно-наслідковий зв`язок.
		В подальшому, після проведеного 18.03.2020 року оперативного втручання ОСОБА_2 , не дотримуючись положень розділу «критерії ефективності лікування» та відповідного протоколу, не проводив оцінки результатів лікування потерпілої ОСОБА_3 , що призвело до передчасного припинення її перебування в стаціонарі медичного закладу в умовах цілодобового спостереження, що забезпечувало вчасне виявлення, настання ускладнень від її лікування і хірургічного втручання.
		Ухвалою ІваноФранківського міського суду ІваноФранківської області від 27.04.2023 року ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.140 КК України у зв`язку із закінченням строків давності та закрито кримінальне провадження відносно нього.
		Цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 залишено без розгляду.
		Посилаючись на те, що діями ОСОБА_2 ОСОБА_3 завдано збитків, непоправимих для її здоров`я, які в юридичному виразі підпадають під матеріальну та моральну шкоду, Позивач звернулася до суду з даним цивільним позовом до ЦМКЛ Івано-Франківської міської ради, як роботодавця ОСОБА_2 .
		В судовому засіданні Позивач та її представники позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити.
		Представником Відповідача  Комунального некомерційного підприємства «Центральна міська клінічна лікарня ІваноФранківської міської ради» подано на адресу суду Відзив на позов, у якому представник Відповідача заперечила проти позовних вимог та просила відмовити в їх задоволенні.
		Зокрема, заперечуючи проти позову, представник Відповідача посилається на недоведеність Позивачем того, що саме діями ОСОБА_2 їй було завдано тяжких тілесних ушкоджень, а долучені висновки експертів не визначають, яке саме втручання могло їх спричинити. Ухвала суду про закриття кримінального провадження не містить відомості про визнання вини ОСОБА_2 , такою ухвалою вина третьої особи не встановлена.
		Крім того, у відзиві на позов представник Відповідача посилається на те, що Позивачем не доведено причинного зв`язку між моральною шкодою та діями відповідача. 
		В судовому засіданні представник Відповідача проти позовних вимог заперечила та просила відмовити в задоволенні позову з викладених у відзиві на позов підстав.
		Представником третьої особи ОСОБА_2 на адресу суду подано письмові пояснення на позов, за змістом яких ОСОБА_2 вважає позовні вимоги безпідставними та просить відмовити в їх задоволенні.
		На думку представника третьої особи, Позивачем до позовної заяви долучено такі, що важко прочитати, фіскальні чеки про придбання медичних препаратів, медичних виписок та повідомлень з лікарні, однак не надала доказів, що вказані препарати було придбано саме для лікування діагностованих у неї ускладнень у зв`язку з лікарською помилкою, на її думку, під час хірургічного втручання. Придбані за фіскальними чеками медичні препарати, на думку представника третьої особи, не свідчать, що такі препарати придбавалися саме Позивачем та були нею використані.
		Крім того, представник третьої особи у письмових поясненнях посилався на відсутність у матеріалах справи доказів ступеня втрати ОСОБА_3 працездатності (для відшкодування втраченого заробітку) та причинного зв`язку між діями ОСОБА_2 та завданою ОСОБА_3 моральною шкодою, як і на недоведеність її розміру.
		В судовому засіданні третя особа ОСОБА_2 та його представник проти позову заперечили, просили відмовити в його задоволенні.
		Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 липня 2023 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
		 
		Заслухавши пояснення Позивача та їїпредставників, представника Відповідача, третьої особи та його представника, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.
		 
		Згідно ст.8 Європейської хартії прав пацієнтів кожен має право на доступність якісного медичного обслуговування на основі специфікації і в точній відповідності до стандартів.
		За змістом ч.1 ст.49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.
		Згідно з пунктами «а», «д», «ї» частини першої статті 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що передбачає: життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров`я людини; кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров`я; оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров`я.
		Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої статті 8 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я» держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров`я і забезпечує його захист. У разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров`я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов`язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди. Судовий захист права на охорону здоров`я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.
		ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, в період часу з 19.02.2020 року по 25.02.2020 року перебувала на стаціонарному лікуванні в відділенні мікрохірургії ЛОР органів КНП «Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради» з приводу «гострого правобічного гаймориту» (МКХ-10 J010) (Медична карта стаціонарного хворого №2304/20).
		09.03.2020 року ОСОБА_3 в ургентному порядку повторно звернулась за медичною допомогою у вказаний вище медичний заклад, де була оглянута ЛОР лікарем ОСОБА_4 , за результатами якого було встановлено діагноз «гострий риносинусит» та після проведення RtgДПН діагноз був уточнений на «гострий гемісинусит справа», що вбачається з догоспітального клінічного протоколу №2925 від 09.03.2020 року.
		В той же день ОСОБА_3 була оглянута сумісно із завідуючим відділення і їй було встановлено діагноз «гострий правобічний гемісинусит» і призначено лікування.
		10.03.2020 року ОСОБА_3 була прооперована: трепанопункція правої верхньо-щелепної пазухи (код ВВД 7.16 Тимчасового галузевого класифікатора медичних процедур (послуг) та хірургічних операції.
		Через декілька днів хворій ОСОБА_3 було повторно проведено аналогічну операцію на підставі рентгенологічного огляду за №2506 від 12.03.2020 року записи щодо якої є в медичній карті за 13.03.2020 року.
		16.03.2020 року ОСОБА_3 , яка під час огляду продовжувала висловлювати скарги на біль в ділянці правої лобної пазухи,була оглянута лікуючим лікарем ОСОБА_4 і виконуючим обов`язки завідувача відділення ОСОБА_2 .
		16.03.2020 року ОСОБА_3 була проведена КТДПН для уточнення діагнозу (КТ №0180 від 16.03.2020).
		18.03.2020 року, враховуючи дані комп`ютерної томографії голови ОСОБА_3 від 16.03.2020 року, наявності у хворої скарг, анамнезу і даних додаткових методів обстеження, лікуючим лікарем було прийнято рішення про необхідність проведення оперативного лікування операції «фронтотомія справа», оскільки консервативне лікування не дало позитивних результатів.
		Рішення про проведення вказаної операції 18.03.2020 року було узгоджене з виконуючим обов`язки завідувача відділення лікарем отоларингологом ОСОБА_2 який мав безпосередньо проводити оперативне втручання, оскільки виконував на той час обов`язки завідуючого відділення, мав необхідну лікарську категорію і необхідний досвід подібних оперативних втручань. 
		В період часу з 12 год. 00 хв. до 12 год. 40 хв. 18.03.2020 року в операційній кімнаті медичної установи КНП ««Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради» ОСОБА_2 в якості хірурга здійснено ОСОБА_3 операцію «фронтотомія справа».
		Посилаючись на те, що в ході вищевказаної операції «фронтотомія справа», внаслідок належного вивчення ОСОБА_2 анатомічної будови фронтальної пазухи пацієнтки ОСОБА_3 , без проведення відповідної передопераційної підготовки, не маючи в своєму розпорядженні рентгенівських знімків необхідного виду, в необхідній кількості і належної якості, що позбавило хірурга можливості вивчити будову фронтальної пазухи ОСОБА_3 , і врахувати її особливості, і в зв`язку з цим зробити правильний вибір вірного місця прикладення сили для вскриття лобної пазухи і ступінь інтенсивності прикладених для цього зусиль, ОСОБА_2 своїми діями ушкодив задню стінку лобної пазухи, спричинивши її пошкодження у вигляді дірчастого перелому діаметром приблизно 0,5 см, оболонок та тканини головного мозку за ходом раневого каналу, внаслідок чого ОСОБА_3 було завдано тяжких тілесних ушкоджень,  Позивач звернулася до суду з даним позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
		Так, Судом встановлено, що у 2022 році на розгляді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області перебувало кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення за ч.1 ст. 140 КК України (справа №344/3686/22). ОСОБА_3 в даному кримінальному провадженні було надано статус потерпілої.
		Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2023 року у справі №344/3686/22, яка набрала законної сили 05 травня 2023 року, клопотання захисника Жируна Романа Миколайовича про закриття кримінального провадження і звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 140 КК України в зв`язку із закінченням строків давності, - задоволено.
		Звільнено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 140 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.
		Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020090010001175 від 29.04.2020 за обвинуваченням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за ч. 1 ст. 140 КК України, - закрито.
		Цивільний позов залишено без розгляду, роз`яснивши потерпілій ОСОБА_3 право на звернення в порядку цивільного судочинства.
		Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні,ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
		Враховуючи вищевикладене, Суд звертає увагу на те, що обставини, встановленіУхвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2023 року у справі №344/3686/22,  в частині, чи мали місце відповідні дії та чи вчинені вони відповідною особою, враховуються судом при розгляді даної цивільної справи про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
		Крімтого, з приводу посилання сторони відповідача та третьої особи на те, що вищевказаною ухвалою суду не визнано вини ОСОБА_2 у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, Суд звертає увагу на наступне.
		Відповіднодо п.1 ч.2 ст.284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
		Статтею 284 КПК передбачено вичерпний перелік підстав для закриття кримінального провадження. 
		Всі підстави закриття кримінального провадження поділяються на реабілітуючі та нереабілітуючі. 
		Реабілітуючими є ті підстави, що пов`язані з констатацією факту того, що підозрюваний/обвинувачений не вчинив злочин. 
		На противагу цьому нереабілітуючими є ті, що позитивно вирішують питання про вчинення особою злочину. 
		До реабілітуючих належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати. 
		Відповідно, всі інші підстави є нереабілітуючими і передбачають констатацію факту вчинення особою кримінального правопорушення.
		Зокрема, до нереабілітуючих підстав закриття кримінального провадження належить звільнення особи від кримінальної відповідальності. 
		Підстави звільнення від кримінальної відповідальності закріплені в розділі ІХ Кримінального кодексу. Такими підставами є зокрема, закінчення строків давності.
		Як випливає зі змісту мотивувальної частини Ухвали Івано-Франківського міськогосудуІвано-Франківської областівід 27 квітня 2023 року у справі №344/3686/22:
		«У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 підтримав свою згоду на звільнення його від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності за нереабілітуючих підстав і закриття кримінального провадження відносно нього з цих підстав. Така згода викладена ним усно в судовому засіданні».
		Отже, обвинувачений ОСОБА_2 був обізнаний щодо характеру прийняття відповідного процесуального рішення суду, зокрема, те, що підстави прийняття такого рішення суду мають нереабілітуючий характер, і висловив свою згоду на таке закриття кримінального провадження з нереабілітуючої підстави.
		У разі, якщо вказана особа вважала себе невинуватою у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, вона не була позбавлена права на доведення своєї невинуватості в суді шляхом прийняття судом виправдувального вироку.
		Подання клопотання про закриття кримінального провадження за закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності є правом обвинуваченого, однак це не спростовує нереабілітуючий характер відповідної підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності.
		Якзазначено у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №398/571/15ц, звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, в контексті розглядуваного правового інституту, не свідчить про виправданняособи, про визнання її невинуватою у вчиненні злочину. У такому випадку КК України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінальнокараного діяння, а тому вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими».
		Отже, Суд відхиляє доводи сторони відповідача та третьої особи щодо відсутності встановленої ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської областівід 27 квітня 2023 року у справі №344/3686/22 вини, як підставу відмови в задоволенні даного цивільного позову.
		Згідно частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Згідно ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
		Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Згідно із ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
		У зазначеній нормі встановлюються загальні правила відшкодування юридичною або фізичною особою потерпілій стороні шкоди, завданої їхнім працівником або іншою особою під час виконання трудових обов`язків. Це є одним з випадків, коли суб`єктом деліктної відповідальності є юридична або фізична особа, яка шкоди потерпілій стороні безпосередньо не завдавала. Тобто особливістю цих зобов`язань є те, що закон відмежовує особу, яка безпосередньо завдала потерпілій стороні шкоди, від особи, яка повинна цю шкоду відшкодувати. У цивільному праві під діями юридичної особи визнаються: дії органу, її представників, а також її членів або інших учасників (працівників і службовців). Діями фізичної особи (фізичної особи - підприємця) визнаються дії працівників (службовців), якщо їх вчинено на виконання трудових (службових) обов`язків. Покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за наведеною нормою права пояснюється тим, що безпосередній заподіювач шкоди (працівник) юридично втілює волю осіб, з якими він пов`язаний трудовим договором (контрактом), а тому його вина визнається виною роботодавця.
		На момент вчинення ОСОБА_2 протиправних, за твердженням Позивача, дій, останній перебував на посаді лікаря отоларинголога відділення хірургії голови та шиї КНП «Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради» та виконував свої трудові обов`язки, в зв`язку з чим цивільноправову відповідальність за спричинені ОСОБА_2 збитки несе його роботодавець.
		Для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за статтею 1172 ЦК України необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника, шкода, завдана потерпілій стороні, причинний зв`язок між протиправною поведінкою працівника і завданою шкодою, вина працівника), так і спеціальних умов, які обов`язково необхідно враховувати. Це обставини, за наявності яких шкода була спричинена, хоча сама шкода в цих зобов`язаннях і не набуває будь-яких особливостей. До таких обставин частина перша зазначеної норми відносить виконання трудових (службових) обов`язків працівником. У разі завдання шкоди працівником діями, що за своїм змістом не випливають з виконання ним трудових (службових) обов`язків, не виникає відповідальності юридичної або фізичної особи за шкоду, спричинену цим працівником. Він повинен сам відшкодувати цю шкоду на загальних підставах деліктної відповідальності (стаття 1166 ЦК України).
		При цьому, причинно-наслідковий зв`язок у цьому виді деліктних зобов`язань може мати складний характер, тобто позивач зобов`язаний довести не тільки те, що шкоди завдано внаслідок протиправного діяння, а й те, що це протиправне діяння виникло внаслідок неналежного виконання чи невиконання працівником (службовцем) або іншою особою покладених на нього трудових (службових) чи інших обов`язків.
		Отже, зобов`язання з відшкодування шкоди як майнової, так і моральної, є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. За своїм характером ці зобов`язання належать до роду недоговірних, тобто вони виникають поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин.
		Як роз`яснює п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що «юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення частини третьої статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб`єктивних прав та обов`язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту».
		Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
		Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
		Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
		Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).
		Тлумачення вказаних норм свідчить, що:
		за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі;
		зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом  моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди;
		у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини;
		завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи;
		гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості;
		по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
		 Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2019 року у справі №755/2545/15-ц, провадження № 61-47866св18 висловлено наступну правову позицію:
		«Звертаючись до суду з цим позовом про відшкодування шкоди, завданої здоров`ю, ОСОБА_2 його правовими підставами визначив правила статей 1166, 1167 ЦК України.
		У цивільному законодавстві питання відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, врегульовані §1 Глави 82 книги п`ятої ЦК України.
		Відповідно до частин першої-третьої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.
		Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
		Відповідно до частини першої статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
		Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що для настання відповідальності за завдання шкоди ушкодженням здоров`я необхідна наявність таких умов: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, наявність вини.
		Щодо наявності складу правопорушення
		У деліктних правовідносинах у сфері надання медичної допомоги протиправна поведінка спрямована на порушення суб`єктивного особистого немайнового права особи, яке має абсолютний характер, - права на медичну допомогу. У сфері надання медичної допомоги протиправними необхідно вважати дії медичного працівника, які не відповідають законодавству у сфері охорони здоров`я, зокрема стандартам у сфері охорони здоров`я та нормативним локальним актам.
		Відповідно до частини другої статті 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» обов`язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта.
		Таким чином, надання несвоєчасної або некваліфікованої медичної допомоги є протиправною поведінкою медичного працівника.
		Згідно з частиною четвертою статті 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» лікар не несе відповідальності за здоров`я хворого в разі відмови останнього від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму.
		В оцінці наявності причинного зв`язку між діями медичного працівника та завданням шкоди Верховний Суд врахував, що на підставі письмових доказів судом першої інстанції встановлено негативні наслідки у вигляді погіршення стану здоров`я позивача, що виникли у зв`язку з діями лікаря, який надав некваліфіковану медичну допомогу пацієнтові.
		Щодо розподілу тягаря доведення вини
		Аналіз норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14, підстав відступити від якого Верховний Суд не встановив.
		Разом з тим, потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.
		Щодо відшкодування моральної шкоди
		Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
		Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
		Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України).
		Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
		Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Враховуючи, що відповідачем не спростовано презумпцію його вини у настанні негативних наслідків щодо погіршення стану здоров`я ОСОБА_2, суд першої інстанції зробив обґрунтовані висновки про відшкодування моральної шкоди.
		Моральна шкода може полягати як у фізичному болю та стражданнях, так і у душевних переживаннях, які фізична особа зазнала у внаслідок протиправної поведінки відносно неї.
		Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості».
		 
		Отже, Суд наголошує, що як вже було зазначено вище, аналіз норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14, підстав відступити від якого Верховний Суд не встановив.
		Разом з тим, потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.
		Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.07.2023 року у справі №523/10085/19 (пункт 58 зазначеної постанови):
		««Верховний Суд звертав увагу на специфіку тягаря доказування у справах щодо надання медичних послуг. Від пацієнтів не можна очікувати та вимагати точного володіння медичними знаннями. Вони не мають точного розуміння процесів лікування та необхідної кваліфікації для аналізу та надання обставин справи, що становлять предмет спору. З метою належної участі в цивільному процесі сторона не повинна мати професійні медичні знання. У зв`язку з цим сторона процесу, яка є пацієнтом, має право обмежитися доповіддю, що дасть змогу припустити про порушення зі сторони обслуговуючого персоналу в силу наслідків, що настали для пацієнта. Тому, з урахуванням принципу розумності, пацієнту, який звернувся до суду за захистом порушених прав, що полягають у завданні шкоди здоров`ю, слід тільки вказати на порушення, а далі тягар доказування покладається на медичну установу чи на лікаря. При цьому вказане не призводить до порушення принципу диспозитивності судового процесу, а навпаки слугує для забезпечення процесуальної рівності сторін (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 344/3764/21)».
		В ході розгляду справи Позивачем за допомогою належних засобів доказування доведено факт завдання шкоди за участю Відповідача, як і той факт, що Відповідач є заподіювачем шкоди.
		Зокрема, такий факт випливає зі змісту ухвали Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2023 року у справі №344/3686/22.
		Крім того, в даному контексті Суд враховує, що в матеріалах справи міститься отриманий під час досудового розслідування у кримінальному провадженні за підозрою ОСОБА_2 . Висновок за результатами клініко-експертної оцінки (а.с.26-27), в графі «Висновки» якого експерти дійшли висновку, зокрема:
		4. В ході оперативного втручання лікарями-хірургами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 допущено лікарську помилку: перфорацію задньої стінки лобної пазухи через невраховані особливості будови фронтальної пазухи.
		6. Направлення на третиний рівень лікування пацієнт здійснено без відповідних супровідних документів.
		Крім того, в матеріалах справи міститься отриманий на аналогічній вищевказаній стадії Висновок експерта (експертиза за матеріалами справи) №08-128/21/пп від 29.06.2021-01.11.2021 року (а.с.29-79), за змістом резолютивної частини якого:
		«… експертна комісія підсумовує, що у зв`язку із проведенням оперативного втручання 18.03.20р. у гр. ОСОБА_3 виникло ушкодження задньої стінки лобної пазухи у вигляді дірчастого перелому діаметром приблизно 0,5 см., оболонок та тканини головного мозку за ходом ранового каналу.
		…
		Між наявним кістковим дефектом (дірчастим переломом) задньої (внутрішньої) стінки лобної пазухи праворуч, який виник у гр. ОСОБА_3 в ході оперативного втручання 18.03.20р., та супроводжувався ушкодженням оболонок головного мозку й тканини головного мозку в його правій лобній частці, а в подальшому ускладнився розвитком у гр. ОСОБА_3 набряку головного мозку, спостерігається прямий причинно-наслідковий зв`язок».
		Як і у кримінальній, так і цивільній справі, висновок експерта є одним із доказів у справі і оцінюється судом у сукупності з іншими доказами.
		Отже, Позивачем в даній справі доведено як факт завдання їй шкоди саме діями третьої особи ОСОБА_2 , так і причинний зв`язок між такими діями третьої особи та негативними наслідками, які настали для здоров`я Позивача (ушкодження оболонок головного мозку й тканини головного мозку в його правій лобній частці, що в подальшому ускладнилося розвитком у гр. ОСОБА_3 набряку головного мозку).
		Натомість, стороною Відповідача та третьої особи, на яких в даній цивільній справі покладається обов`язок щодо спростування доводів Позивача та доведення відсутності вини ОСОБА_2 у завданні шкоди Позивачу (оскільки вони заперечували проти позовних вимог) будь-яких належних та допустимих доказів на спростування позиції Позивача не надано.
		Судом неодноразово роз`яснювалося право сторін заявити клопотання про призначення в даній цивільній справісудової експертизи для встановлення (спростування) відповідних причинно-наслідкових зв`язків, як і проінформовано третю особу про те, що саме на лікаря (лікарню) покладено обов`язок (тягар) доказування відсутності вини чи причинного зв`язку між діями і шкодою в даній справі, однак будь-яких клопотань представники Відповідача та третьої особи не заявляли.
		Отже, в ході розгляду справи стороною Позивача доведено наявність підстав для покладення на Відповідача (який не є безпосереднім завдавачем шкоди, але зобов`язаний її відшкодувати в силу вимог закону, як роботодавець винуватця-заподіювача шкоди) обов`язку щодо відшкодування завданої шкоди.
		За даним цивільним позовом Позивачем заявлено вимогу про стягнення матеріальної шкоди, завданої лікарем КНП «ЦМКЛ Івано-Франківської міської ради» у зв`язку з наданням їй медичної допомоги неналежної якості в розмірі 15209,56 грн. понесених витрат на лікування та 86300 грн. відшкодування втрати працездатності.
		 
		Відповідно до ч.1  3 ст.1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати. Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв`язку з втратою здоров`я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів.
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2020 року у справі № 227/7154/13-к (провадження № 61-20082св19), зазначено, що «відповідно до пунктів 1, 11 Положення про медико-соціальну експертизу, пунктів 3, 26, 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317, Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 вересня 2011 року № 561, встановлення МСЕК тієї чи іншої групи інвалідності внаслідок загального захворювання визначається за критеріями життєдіяльності людини, зокрема, здатністю особи до виконання трудової діяльності. Здатність до трудової діяльності - сукупність фізичних та духовних можливостей людини, яка визначається станом здоров`я, що дозволяє їй займатися різного виду трудовою діяльністю.
		Законодавство вирізняє професійну та загальну працездатність. Професійна працездатність передбачає здатність працівника до роботи за конкретним фахом і на певній посаді, тоді як загальна працездатність  це здатність до виконання будь-якої роботи у звичайних умовах праці. Особа, яка зазнала каліцтва та якій встановлено інвалідність, може бути визнана частково працездатною. З метою встановлення в особи здатності до праці МСЕК під час встановлення інвалідності має встановити ступінь професійної (а за її відсутності  загальної) працездатності у відсотках.
		Отже, на підставі цих відомостей суд визначає розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу) у відсотках, що підлягає відшкодуванню.
		Відповідно до пункту 11 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 міські, міжрайонні, районні медико-соціальні експертні комісії: а) визначають ступінь обмеження життєдіяльності людини, у тому числі стан працездатності, групу, причину і час настання інвалідності, а також ступінь втрати професійної працездатності (у процентах) працівників, які одержали каліцтво чи інше ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням своїх трудових обов`язків; б) встановлюють потребу інвалідів у соціальній допомозі, що була б спрямована на полегшення наслідків погіршення здоров`я (протезування, засоби пересування, робочі пристосування, постійний догляд тощо).
		Таким чином, належним і допустимим доказом підтвердження ступеня втрати професійної працездатності (у процентах) для застосування статті 1195 ЦК України є відповідний висновок МСЕК з визначенням відсотка втрати працездатності».
		В позовній заяві Позивач покликається на те, що з часу заподіяння їй діями ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень (18.03.2020 року) і по даний час вона втратила працездатість. 
		Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ №752121 від 02.06.2022 року (а.с.80) з 02.06.2022 до 01.07.2023 року ОСОБА_3 встановлено інвалідність третьої групи.
		В даній довідці до акта огляду МСЕК не встановлено відсотка втрати ОСОБА_3 працездатності, однак така обставина не може трактуватися на шкоду пацієнту у спірних правовідносинах.
		Суд враховує, що ті ушкодження здоров`я, які було спричинено ОСОБА_3 внаслідок допущення лікарем ОСОБА_2 лікарської помилки, безперечно призвели до втрати нею працездатності, оскільки операція по трепанації черепа, а в подальшому утворення в головному мозку енцефаломаляційної кісти правої лобної ділянки, яка супроводжується тенденцією щодо збільшення в розмірі, а також спричинила розвиток епілепсії у Позивача  є такими обставинами, які позбавляють Позивача працездатності, оскільки мова йде про пошкодження головного мозку людини, як одного з найголовніших органів організму.
		Як повідомила Позивач, вона за фахом є економістом, тобто її робота пов`язана з розумовою працею.
		На момент 18.03.2020 року ОСОБА_3 не працювала, оскільки знаходилась в декретній відпустці по догляду за дитиною, а тому розмір відшкодування визначено у відповідності до ч.2 ст.1198 ЦК України, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за період з 02.06.2022 по 01.07.2023 року.
		Відповідно до ст.8 ЗУ «Про державний бюджет України на 2022 рік» установлено розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі: з 1 січня  6500 гривень, з 1 жовтня  6700 гривень. Згідно ст.8 ЗУ «Про державний бюджет України на 2023 рік» установлено з 1 січня 2023 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі  6700 гривень.
		Відтак розмір відшкодування за період з 02.06.2022 по 01.07.2023 року становить 86300 грн. (6500 х 4 міс = 26000; 6700 х 9 міс = 60300 (26000+60300=86300 грн.).
		Суд наголошує, що сторона третьої особи, яка заперечувала проти даної вимоги, не надала суду будь-яких доказів в цій частині, які б підтверджували те, що протягом останніх трьох років ОСОБА_3 була працездатною. 
		 
		На підтвердження витрат на придбання медикаментів та проходження обстежень Позивачем до матеріалів справи долучено оригінали фіскальних чеків (а.с.82-85) на відповідні суми, за змістом яких придбавалися медичні засоби у період з 28.03.2020 року  квітень 2020 року.
		Посилання представника третьої особи на те, що вказані чеки є нечитабельними спростовується оглядом Судом за участі учасників справи оригіналів даних фіскальних чеків в судовому засіданні (які можливо прочитати) та поясненнями представника Позивача, яка щодо усіх зазначених у чеках медичних засобів надала обґрунтовані пояснення з приводу їх медичного застосування.
		Суд враховує, що всі дані фіскальні чеки містять інформацію про придбання медичних препаратів виключно у той період часу (кінець березня  перша половина квітня 2020 року), коли ОСОБА_3 перебувала на лікуванні в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні після проведеного їй хірургічного втручання 18.03.2020 року у КНП «ЦМКЛ ІваноФранківської міської ради» з метою усунення негативних наслідків, які виникли після допущення лікарської помилки третьою особою ОСОБА_2 в результаті чого у ОСОБА_3 відбувся набряк головного мозку, у зв`язку з чим їй було проведено трепанацію черепа.
		Будь-яких інших причин перебування ОСОБА_3 на лікуванні в обласній клінічній лікарні Судом не встановлено, і стороною відповідача та третьої особи такого не доведено.
		Крім того, Суд враховує специфіку засобів доказування розміру матеріальної шкоди в цій частині, розуміючи, що на момент, коли мова йде про рятування життя людини (набряк головного мозку може мати летальні наслідки) рідні, які придбавають лікарські засоби, можуть не зберігати відповідні рецепти (призначення) чи чеки.
		В той же час, стороною третьої особи, яка заперечувала проти належності наданих Позивачем оригіналів чеків, як доказів по справі, не спростовано, що відповідні ліки придбавалися Позивачем не для лікування тих ускладнень, які виникли після допущення щодо неї лікарської помилки ОСОБА_2 .
		Щодо оплати ОСОБА_3 в обласній клінічній лікарні благодійної допомоги 08.04.2020 року в сумі 2200,00 грн. (а.с.84), Суд погоджується з доводами Позивача, що вказані витрати на благодійну допомогу (як звичайна практика у медичних закладах) відносяться до понесених нею, оскільки за протилежних умов (у разі, якщо б лікарем ОСОБА_2 її здоров`ю не було нанесено шкоди) вона б не знаходилася у обласній клінічній лікарні з приводу трепанації черепа.
		Отже, стягненню з Відповідача на користь Позивача підлягають понесені ОСОБА_3 витрати на придбання медикаментів на загальну суму 15209,56 грн., які підтверджуються наявними у справі доказами.
		 
		Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 8 000 000,00 грн.
		Обґрунтовуючи факт завдання моральної шкоди та її прояви, Позивач в судових засіданнях покликалася на те, що внаслідок допущення лікарем під час хірургічного втручання лікарської помилки, її здоров`ю було завдано непоправної шкоди, яку на даний час усунути неможливо.
		Так, окрім самого факту спричинення 18.03.2020 року ОСОБА_2 ОСОБА_3 тяжких тілесних ушкоджень у виді дірчастого перелому діаметром 0,5 см задньої (внутрішньої) стінки лобної пазухи праворуч, що супроводжувався ушкодженням оболонок головного мозку й тканин головного мозку в його правій лобній частині, а в подальшому ускладненням у неї набряку головного мозку, для Позивача, як випливає з її тверджень, наступили подальші негативні і непоправимі на даний час наслідки у виді погіршення стану здоров`я, що вбачається з долучених до позовної заяви медичних документів, в яких діагностовано її стан здоров`я.
		Так, за наслідками вищевказаного тілесного ушкодження Позивачем отримано внутрішньочерепний крововилив правої лобної долі та субдуральний крововилив справа ятрогенного характеру, пневмоцифалію (внутрішньочерепне проникнення повітря і його скупчення в порожнині черепа), які супроводжувалися наявністю у неї таких симптомів як сильний головний біль, судоми, блювота, підвищена температура тіла, слабкість та зумовило додаткове оперативне втручання у виді трепанопункції лобної пазухи справа (видалення гематоми) з метою збереження їй життя та проходженням стаціонарного лікування в період з 26.03.2020 по 13.04.2020 року (включно). 
		За твердженнями Позивача, після вказаної виписки стан здоров`я Позивача супроводжувався постійним головним болем і слабкістю, нервозністю і дратівливістю, неконтрольованою поведінкою і постійною втомою, а в травмованій ділянці мозку замість видаленої гематоми почала утворюватися киста.
		Так, вже в травні 2020 року за наслідками проведеної МРТ у ОСОБА_3 діагностовано наявність кістозноатрофічних змін правої лобної частки та наявність утворення розміром близько 29,0х18,0х29,0 мм (результати МРТ «Альтмед» від 13.05.2020 року).
		При комп`ютерній томографії головного мозку, проведеній через 6 місяців, було відмічено збільшення утвору у лобній ділянці справа, розміром 2,4х3,1х2,7 та відмічено наявність кистознорубцевих змін у лобній ділянці справа (КТ  дослідження ОКЛ від 29.10.2020 року).
		В подальшому ОСОБА_3 було діагностовано вегетативний, цефалагічний, астеноневротичний синдром (консультативний висновок спеціаліста лікаря  нейрохірурга ОКЛ ОСОБА_5 ).
		При проведенні подальшої контрольної діагностики (мультиспіральна КТ головного мозку ОКЛ від 07.04.2022 року) встановлено наявність «енцифаломаляційної кисти» і видиме збільшення її розмірів  3,3х3,0х4,0 см.
		З наявністю даної кисти пов`язано виникнення у Позивача епілепсії, що зокрема зазначено лікарем  неврологом ОКЛ ОСОБА_6 у консультативному висновку спеціаліста від 13.04.2022 року.
		Отже, як зазначила Позивач в судовому засіданні, за наслідками ускладнень від заподіяних ОСОБА_2 тілесних ушкоджень в неї утворилась енцефаломаляційна кіста правої лобної ділянки, розвиток якої потребує постійного спостереження та в умовах нашого регіону є неоперабельним. У зв`язку з цим у неї розпочалися епілептичні напади, які протягом останнього року почастішали та трапляються з Позивачем практично щотижня. Такі напади, за твердженнями Позивача, трапляються з нею вдома та в громадських місцях в найгірших їх проявах (втратою свідомості, сечовипусканням, прикушуванням язика). Неодноразово їх спостерігали діти Позивача та її знайомі.
		Крім того, внаслідок пошкодження зорового нерва під час проведення ОСОБА_2 18.03.200 року хірургічного втручання, в Позивача погіршився зір, на даний час праве око взагалі не бачить.
		Психоемоційний стан став не контрольований, Позивач стала нестриманою, постійно перебуває в роздратованому стані, стані хвилювання і занепокоєння, в зв`язку з чим вона неодноразово зверталася до лікаряпсихіатра та на даний час проходить медикаментозне лікування по психіатрії.
		В судових засіданнях Позивач наголошувала, що поданий час вона відчуває нестерпні головні болі, від яких втрачає свідомість, не може вірно оцінювати свій стан і вірно реагувати на всі його прояви, інколи її реакції є незрозумілими та неконтрольованими для неї себе. В неї відсутні сили на підтримку звичного ритму життя, догляду за дітьми, праці по дому, для роботи і сім`ї.
		Фактично, за твердженнями Позивача, внаслідок дій ОСОБА_2 вона стала інвалідом на все життя; його дії позбавили Позивача повноцінної віддачі сім`ї, дітям, чоловіку, можливості радіти їх успіхам і з радістю чекати їхнього майбутнього. 
		Як зазначила Позивач, її життя звелося до безперервних відвідин лікарів (за період останніх років вона більше 30 разів відвідувала лікарів).
		Крім того, Позивач також просила врахувати і ту обставину, що після проведення операції 18.03.2020 року лікар ОСОБА_2 неналежно виконав свої обов`язки щодо післяопераційного спостереження, допустив виписку Позивача із ЦМКЛ у вкрай важкому стані. 
		Належною сатисфакцією за понівечене життя ОСОБА_3 вважає оцінений нею розмір моральної шкоди у 8 000 000,00 грн. 
		Згідно чинного законодавства, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Верховний Суд у своїй Постанові від 16 червня 2022 року у справі №344/17277/20 вказав на те, що «Рішення суду повинне бути не просто формально законним і обгрунтованим, а й справедливим за своєю суттю».
		В ході розгляду даної цивільної справи Суд встановив, що пояснення Позивача ОСОБА_3 стосовно завданих їй моральних та душевних страждань, поєднаних з нестерпним фізичним болем, є послідовними та такими, що відповідають наявним в матеріалах справи (наданих Позивачем) документам. 
		Суд, не маючи медичних знань та за відсутності в матеріалах справи відповідного висновку експерта щодо форм прояву та глибини страждань, які довелося відчути ОСОБА_3 (таких клопотань сторонами не заявлялося), не може не погодитися з тим, що пробиття задньої стінки лобної пазухи, ушкодження оболонок та тканини головного мозку в ході проведеної ОСОБА_2 операції ОСОБА_3 18.03.2020 року, що через зовсім короткий проміжок часу призвело до набряку головного мозку, внутрішньочерепного крововиливу правої лобної долі та субдурального крововиливу справа ятрогенного характеру, пневмоцифалії (внутрішньочерепне проникнення повітря і його скупчення в порожнині черепа),  що, в свою чергу, зумовило додаткове оперативне втручання у виді трепанопункції лобної пазухи справа (видалення гематоми), тобто, фактично трепанації черепа,  в своїй сукупності призвело як до фізичних, так і до душевних страждань Позивача.
		Між подальшими наслідками вищевикладених фактів та розвинутих на їх фоні проблем у Позивача (епілепсія, пошкодження зорового нерва справа, яке призвело до серйозних проблем із зором, невропатичних розладів, лікування у психіатра) спостерігаються послідовно-обгрунтовані зв`язки, оскільки у медичних документах, наданих стороною Позивача, у анамнезі захворювання Позивача систематично зазначається операція 18.03.2020 року, як причина подальших ушкоджень її здоров`я.
		Стороною Відповідача та третьої особи, які заперечували проти позову в цій частині, не спростовано за допомогою належних засобів доказування відсутності причинного зв`язку між діями ОСОБА_2 , який допустив лікарську помилку по відношенню до ОСОБА_3 , і тими негативними наслідками, які для неї настали і існують на даний час.
		Проте, саме на вказану сторону покладено обов`язок щодо спростування доводів Позивача.
		Взагалі, фактично вся позиція Відповідача та третьої особи в даній справі звелася до заперечення доводів Позивача та посилання на відсутність наданих стороною Позивача належних доказів у справі.
		Однак, правила доказування в медичних справах розподіляють предмет доказування щодо кожної із сторін, про що вже йшлося вище. 
		При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди Суд також особливо враховує поведінку лікаря ОСОБА_2 як після проведеної ним 18.03.2020 року операції ОСОБА_3 , так і протягом всього судового розгляду даної цивільної справи.
		Допустивши лікарську помилку (що не є умисним злочином відповідно до положень кримінального закону, і це роз`яснювалося третій особі) щодо молодої жінки, дружини та матері двох малолітніх дітей (меншому із яких станом на 18.03.2020 року було кілька місяців), у якої все життя ще попереду, лікар, на жаль, не знайшов внутрішньої можливості взяти моральну відповідальність за вчинене і принести своє вибачення (співчуття за допущену помилку) ОСОБА_3 .
		Судом, як того вимагає процесуальний закон, роз`яснювалося сторонам право щодо примирення на будь-якій стадії цивільної справи, однак зі сторони лікаря не вважалося за необхідне вживати відповідних дій.
		Суд наголошує, що мораль, розумність, справедливість є тими критеріями, які повинні враховуватися при розгляді справ про наслідки медичної допомоги неналежності якості.
		Отже, враховуючи все вищевикладене в сукупності, Суд приходить до висновку, що в рамках даної конкретної справи, враховуючи її конкретні обставини, розмір відшкодування моральної шкоди у 3 000 000,00 гривень буде справедливою сатисфакцією ОСОБА_3 за понесені (та існуючі на даний час) нею моральні страждання внаслідок допущення лікарської помилки при наданні їй медичної допомоги третьою особою, за її понівечене здоров`я і постійне відчуття загрози життю.
		В іншій частині вимог про стягнення моральної шкоди слід відмовити.
		 
		Відповідно до ст. 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
		Враховуючи вищевикладене, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.
		 
		На підставі вищенаведеного, відповідно до ст. ст. 16, 22, 23, 1166, 1167, 1172, 1195 ЦК України, керуючисьст.ст. 89, 263-265, 273,354-355Цивільногопроцесуального кодексу України, Суд,  
		В И Р І Ш И В :
		 
		Позов ОСОБА_3 до Комунального некомерційного підприємства «Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради», третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої здоров`ю внаслідок вчинення кримінального правопорушення  задовольнити частково.
		 
		Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради», код ЄДРПОУ 01993305, на користь ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , матеріальну шкоду, завдану здоров`ю внаслідок вчинення кримінального правопорушення у розмірі 101 509,56 грн., що складається з:
		15 209,56 грн. витрат на лікування, 
		86 300,00 грн. відшкодування втраченого заробітку.
		 
		Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради», код ЄДРПОУ 01993305, на користь ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , 3 000 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.
		 
		В задоволенні решти позовних вимог  відмовити.
		 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повний текст рішення складено та підписано 20.10.2023 року.
		 
		Суддя Домбровська Г.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...