Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 361/6545/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку; Порушення законів та звичаїв війни.
Надіслано для оприлюднення: 23.10.2023. Зареєстровано: 23.10.2023. Забезпечено надання загального доступу: 24.10.2023.
Дата набрання законної сили: 23.11.2023
Номер судового провадження: 1-кп/361/708/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42022000000000437

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		справа № 361/6545/22
		провадження № 1-кп/361/708/23
		 
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		23.10.2023                                                                        м. Бровари
		 
		Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:
		головуючого судді ОСОБА_1 ,
		за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
		прокурора ОСОБА_3 ,
		захисника обвинуваченого ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42022000000000437 від 11.04.2022, який надійшов з Офісу Генерального прокурора по обвинуваченню
		ОСОБА_4 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Енгельс Саратовської області Російської Федерації, громадянина Російської Федерації, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця збройних сил Російської Федерації - начальник продовольчої служби військової частини № НОМЕР_1 , раніше не судимого,
		у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		24.10.1945 набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26.06.1945, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН), до складу якої входять Україна, Російська Федерація (далі по тексту РФ) та ще 49 країн-засновниць, а згодом до міжнародної організації прийняті інші держави світу.
		Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1965 «Про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав, про убезпечення їх незалежності і суверенітету» закріплено, що держави не мають права втручатися прямо чи опосередковано з якої б то не було причини у внутрішні та зовнішні справи іншої держави.
		Кожна держава має невід`ємне право обирати свою політичну, економічну, соціальну та культурну систему без втручання в будь-якій формі з боку будь-якої іншої держави.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1981 № 36/103 «Про неприпустимість інтервенції і втручання у внутрішні справи держав» закріплено, що держави не мають права здійснювати інтервенцію або втручання в будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні чи зовнішні справи інших держав.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 24.10.1970 «Про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН» закріплено принцип, згідно з яким держави утримуються в своїх міжнародних відносинах від силових погроз або застосування сили, як проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином несумісним з цілями ООН. Така загроза силою або її застосування є порушенням міжнародного права і Статуту ООН.
		Кожна держава зобов`язана утримуватися від загрози силою або її застосування з метою порушення існуючих міжнародних кордонів іншої держави або у якості засобу вирішення міжнародних суперечок, в тому числі територіальних суперечок, і питань, що стосуються державних кордонів.
		Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. 
		Згідно з указаним документом територія України є неподільною та недоторканою.
		Незалежність України визнано значною кількістю держав світу, у тому числі 05.12.1991 РФ. 
		31.05.1997 відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань за Заключним актом Наради з безпеки та співробітництва в Європі укладено Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ (ратифікований Законом України від 14.01.1998 № 13/98-ВР та Федеральним Законом РФ від 02.03.1999 № 42-ФЗ). 
		Відповідно до ст.ст. 2-3 зазначеного Договору РФ зобов`язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих кордонів між Україною та РФ та розбудову відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, незастосування сили або загрози силою, невтручання у внутрішні справи. 
		Статтями 1-3 Конституції України, яка прийнята Верховною Радою України 28.06.1996, визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканою. 
		При цьому, ст. 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Більш того, 03.01.1955 в Україні набрала сили ратифікована (із застереженнями) 03.07.1954 Конвенція про захист цивільного населення (Женева, 12.08.1949, далі - Конвенція). Відповідно до Закону України «Про зняття застережень України до Женевських конвенцій про захист жертв війни від 12 серпня 1949 року» № 3413-IV від 06.02.2006 відповідні застереження до Конвенції скасовано.
		Згідно статусу Конвенції встановлено, що вона 10.05.1954 ратифікована уповноваженими представниками РФ.
		Відповідно до статті 1 Конвенції високі Договірні Сторони зобов`язуються дотримуватися та забезпечувати дотримання цієї Конвенції за всіх обставин.
		Статтею 2 Конвенції передбачено, що вона також застосовується до всіх випадків часткової або цілковитої окупації Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не натрапляє на жодний збройний спротив.
		Статтею 4 Конвенції встановлено, що особи, які перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		Відповідно до статті 33 Конвенції встановлено заборону пограбувань.
		Статтею 147 передбачено серйозні порушення Конвенції, та становлять такі порушення, що охоплюють такі дії, якщо їх здійснено проти осіб або власності, які перебувають під захистом цієї Конвенції: умисне вбивство, тортури або нелюдяне поводження, зокрема біологічні експерименти, які умисно спричинять великі страждання чи серйозні травми тілу чи здоров`ю, нелегальна депортація чи переведення або нелегальне ув`язнення особи, що перебуває під захистом, примушення особи, що перебуває під захистом, служити в збройних силах ворожої держави, або умисне відбирання в особи, що перебуває під захистом, прав на справедливий і офіційний судовий процес, рекомендований цією Конвенцією, захоплення полонених і широкомасштабне руйнування і привласнення власності, не виправдане воєнною необхідністю, і здійснюване незаконним чином і безцільно.
		В порушення вищевказаних умов міжнародних договорів та ігноруючи положення Конституції України, 24.02.2022 вище політичне та військове командування РФ розпочало агресію та вторгнення до суверенних кордонів України. 
		Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
		Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
		Зокрема, за результатами воєнних дій, 08.03.2022 збройними силами РФ незаконно окуповано село Богданівка, Броварського району Київської області. В подальшому силами Збройних сил України 28.03.2022 село Богданівка, Броварського району Київської області деокуповано. 
		Так, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи на посаді начальника продовольчих служб військовї частини НОМЕР_1 , спільно із невстановленими підлеглими йому військовослужбовцями РФ, реалізовуючи свій злочинний умисел, 09.03.2022 приблизно о 08 годині 50 хвилин, діючи умисно, з корисливих мотивів, маючи на меті незаконне збагачення разом із невстановленими підлеглими йому військовослужбовцями РФ, незаконно, шляхом пошкодження паркану та подальшого його зламу за допомогою військової техніки на якій останні пересувались проникнули на територію домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , де на той час перебував ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Надалі, ОСОБА_4 , спільно із невстановленими підлеглими йому військовослужбовцями РФ, висловлюючи погрози фізичної розправи над потерпілим, демонструючи предмети схожі на зброю типу «Автомат Калашнікова» та погрожуючи їх застосуванням, без згоди потерпілого перевели останнього у приміщення житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 , де ОСОБА_6 утримувався проти його волі без змоги покинути приміщення.
		У цей час, ОСОБА_4 , спільно із невстановленими підлеглими йому військовослужбовцями РФ, з метою заволодіння майном ОСОБА_6 , висловлюючи погрози фізичної розправи над останнім, тобто насильством, небезпечним для життя та здоров`я останнього, діючи умисно, з корисливих мотивів, маючи на меті незаконне збагачення, демонструючи предмети схожі на зброю типу «Автомат Калашнікова» та погрожуючи їх застосуванням, незаконно заволоділи його речами, а саме: грошовими коштами в розмірі 40 000,00 гривень; мобільним телефоном марки «Iphone 12» у корпусі чорного кольору, вартістю 19 000,00 гривень; сім-картою мобільного оператора «Київстар» з номером телефону НОМЕР_2 , яка не представляє матеріального інтересу для потерпілого; золотими виробами у вигляді: 2 обручальних кілець, 3 пар дитячих сережок із золота, золотим ціпком із розп`яттям з золота, золотим дитячим кільцем із вставками з дорогоцінного каміння, загальною масою приблизно 300 грам та вартістю еквівалентній 535 107,00 гривень, а також речами, які на той час перебували у приміщенні житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 та належали ОСОБА_6 , а саме: грошовими коштами в розмірі 10 000 доларів США, які за курсом Національного банку України на момент вчинення кримінального правопорушення еквівалентні 292 549,00 гривень; продуктами харчування та товарами господарського призначення на загальну суму 151 111,60 гривень.
		Надалі, ОСОБА_4 , спільно із невстановленими підлеглими йому військовослужбовцями РФ, висловлюючи погрози фізичної розправи над потерпілим, демонструючи предмети схожі на зброю типу «Автомат Калашнікова» та погрожуючи їх застосуванням, без згоди потерпілого помістили останнього на верхню частину кузову військової техніки без розпізнавальних реєстраційних знаків та з маркуванням англійською літерою «Z» білого кольору, на якій останні пересувались, більш точні дані досудовим розслідуванням не встановлено, та без згоди потерпілого перевезли його у інше приміщення житлового будинку в селі Богданівка, де ОСОБА_6 утримувався проти його волі без змоги покинути приміщення у період часу приблизно 30 хвилин. В подальшому невстановленими військовослужбовцями РФ потерпілий був відпущений додому.
		Майно, яким заволоділи у результаті розбійного нападу ОСОБА_4 , спільно із невстановленими підлеглими йому військовослужбовцями РФ, помістили частково до кишень своєї військової форми у яку вони були одягнуті, а частково - до військової техніки без розпізнавальних реєстраційних знаків та з маркуванням англійською літерою «Z» білого кольору, на якій вони пересувались, більш точні дані досудовим розслідуванням не встановлено, та вжили дій щодо неможливості їх викриття правоохоронними органами, залишивши місце вчинення злочину.
		Протиправними діями ОСОБА_4 та невстановлених підлеглих йому військовослужбовців РФ, які діяли умисно, з корисливих мотивів, потерпілому ОСОБА_6 на момент вчинення злочину було завдано матеріальний збиток на загальну суму 1 037 767,60 гривень.
		Таким чином, ОСОБА_4 своїми протиправними діями, які полягали у порушенні законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, скоїв злочин, передбачений ч. 1 ст. 438 КК України.
		Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia)  ОСОБА_4 , який показань суду не надавав та будь-яких клопотань від останнього на адресу суду також не надходило.
		При цьому, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов'язковою участю захисників, які були забезпечені державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в Київській області: адвоката ОСОБА_7 (Т.1 а.с.73), яка була захисником на стадії досудового розслідування, та ОСОБА_5 (Т.1 а.с.91), який був захисником на стадії судового провадження і обізнаний з матеріалами кримінального провадження від початку здійснення спеціального досудового розслідування.
		Відповідно до ухвали суду від 21.03.2023 вказане кримінальне провадження призначено до судового розгляду та постановлено здійснювати спеціальне судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України (Т.1 а.с.155).
		При цьому повістки про виклик обвинуваченого  ОСОБА_4 , а також інформацію про процесуальні документи надсилались та публікувались відповідно до вимог ст. 323 КПК України шляхом опублікування повістки про виклик на офіційному сайті Броварського міськрайонного суду Київської області і в газеті «Урядовий кур'єр», а також шляхом опублікування на офіційному сайті Офісу Генерального прокурора, однак у судові засідання обвинувачений ОСОБА_4 не з'являвся.
		Аналіз наявних в матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_4 до слідчого (прокурора) та суду, направлених йому повідомлень з приводу його прав та обов'язків, оголошеної підозри, висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження свідчить про те, що ОСОБА_4 мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, він отримав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред'явлене обвинувачення, мав можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. 
		Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленою мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати захисника; в) бути судженим в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безоплатно. Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов'язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Натомість, ОСОБА_4 скористався своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останньої.
		Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (справа «Колоцца проти Італії» від 12.02.1985, «Шомоді проти Італії» від 18.05.2004 та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов'язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
		Таким чином, суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_4 , який в свою чергу повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед судом та захищати себе безпосередньо в суді, а так само свідчить про його наміри на ухилення від кримінальної відповідальності.
		Відповідно до ч. 4 ст. 349 КПК України, допит обвинуваченого в судовому засіданні не здійснювався.
		Захисник у судовому засіданні зазначив, що не мав можливості зв'язатися з обвинуваченим і з'ясувати в нього правову позицію щодо пред'явленого обвинувачення. Захисник обвинуваченого здійснював активні дії, спрямовані на захист обвинуваченого: приймав участь у допиті потерпілих, свідків та дослідженні письмових доказів, виступав у дебатах.
		Враховуючи наведене, з урахуванням здійснення у даному кримінальному провадженні спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження, суд вважає, що під час досудового розслідування та судового розгляду вжито достатніх заходів щодо дотримання прав підозрюваного та обвинуваченого ОСОБА_4 на захист та доступ до правосуддя.
		При цьому суд зауважує, що всі наведені вжиті заходи вказують на те, що обвинувачений ОСОБА_4 був поінформований належним чином про дати слухання справи, а також дотримані його права на належне представництво у суді.
		Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого, як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
		Прокурор у кримінальному провадженні   ОСОБА_3 у ході судового розгляду підтримав висунуте обвинуваченому ОСОБА_4 обвинувачення у повному обсязі.
		Захисник обвинуваченого адвокат   ОСОБА_5 в судовому засіданні, посилаючись на відсутність можливості узгодити позицію захисту зі своїм підзахисним, просив суд вирішити справу на підставі зібраних по ній доказів, надати їм належну правову оцінку і ухвалити справедливе, законне та обґрунтоване рішення.
		Суд, провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, виходить з наступного в своїх висновках.
		Судом визнано загальновідомим і таким, що не потребує доказуванню в межах даного провадження, що 24.02.2022 о 05 год. 00 хв. президент РФ оголосив своє рішення про початок спеціальної військової операції в Україні та збройними силами РФ здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна.
		Відповідно до положень статті 33 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, пограбування забороняється, а згідно ст. 4 цієї ж Конвенції особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		Винуватість обвинуваченого ОСОБА_4  у порушенні законів та звичаїв війни, що передбачене міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а саме порушенні ст. 33 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, що полягало у пограбуванні, за обставин викладених в обвинувальному акті та визнаних судом доведеними підтверджується сукупністю зібраних в кримінальному провадженні та досліджених в судовому засіданні доказів.
		Зокрема, допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_6 в судовому засіданні надав показання, що він являється приватним підприємцем, 08.03.2022 він приїхав погодувати двох собак та перевірити схоронність майна в село Богданівка Броварського району Київської області та перебував в будинку АДРЕСА_2 , де мешкала його бабуся, поряд в домі 156А розташований магазин, вказані приміщення використовувались і як складські приміщення. Близько 11 години 08.03.2022 в с. Богданівка увійшла армія РФ, танки їхали по центральній вулиці села, а військові РФ почали стріляти по хатам з автоматів, тому потерпілий переховувався в погребі поряд з будинком та 09.03.2022 зранку десь о 7 год. 30 хв. почув, що в дворі все тріщить, ламається, почув гуркіт танку, після чого почувши крик «Выходите» вийшов з підвалу побачив у дворі танк з літерою «Z» та близько 6 чоловік у камуфляжній темно-зеленій формі, у одного з них були пов`язки червоного кольору, а інші з пов`язками білого кольору на руці та нозі, всі були озброєні автоматами АК-47, двоє озброєних людей навели на нього автомати, потім двоє військових (один з них з пов`язками білого кольору, а другий з пов`язками червоного кольору - він же давав вказівки іншим військовим) почали бити потерпілого з вимогами віддати золото та гроші. Побоюючись за своє життя ОСОБА_6 віддав військовому з пов`язками червоного кольору наявні в нього грошові кошти близько 50000,00 гривень та телефон айфон 12. Потім вони завели потерпілого в дім, там знову били потерпілого ногами, автоматом по ногам, голові, спині, запитуючи де долари, обшукували кімнати, побачили у великій кімнаті сейф та почали знову бити ОСОБА_6 , вимагаючи відкрити сейф, що останній і зробив, побоюючись за своє життя. В сейфі знаходилися грошові кошти в сумі 10000 доларів та золоті прикраси, військовий з пов`язками червоного кольору забрав долари і золото, інші розділили між собою гривні, ховаючи викрадені речі по карманах. Потерпілий також повідомив, що його водили в штаб на допити, погрожували розстріляти. Обличчя цих військових він бачив, під час досудового розслідування він впізнав за фотокартками військового, який був з пов`язками червоного кольору, пізніше потерпілому стало відомо його прізвище - ОСОБА_8 . ОСОБА_6 повідомив суду, що з магазину військовими РФ було викрадено весь товар, також вони пошкодили будинок, розстріляли собак, машину потерпілого, яка знаходилася в гаражі не викрали, лише пошкодили - провода порізали.
		Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 повідомив суду, що він є сусідом потерпілого ОСОБА_6 , 08.03.2022, коли окупанти зайшли в с. Богданівка, свідок знаходився за місцем свого проживання по АДРЕСА_3 . Військові РФ в його будинку проводили обшук, забрали зброю, мобільні телефони, керував обшуком військовий РФ молодого віку, інші військові РФ до нього зверталися «командир». Свідком подій, які відбувалися у ОСОБА_6 вдома він не був, однак 09.03.2022 в першій половині дня бачив, як військові РФ під дулами автоматів вели ОСОБА_6 по вулиці, крім того, йому відомо, що окупанти розграбили та розбили належну потерпілому крамницю, розташовану на подвір`ї домоволодіння АДРЕСА_2 . Свідок розповів, що військовослужбовці РФ поводили себе зухвало по відношенню до мирного населення, забирали телефони, гроші та інші речі. В селі в той час знаходилося багато техніки та військових РФ.
		Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 повідомив суду, що він з потерпілим ОСОБА_6 проживає по сусідству в с. Богданівка, 08.03.2022 в село Богданівка зайшла колона російської техніки, пройшла по центральній АДРЕСА_2 , розстрілюючи по ходу будинки та автомобілі. 09.03.2022 ОСОБА_10 перебуваючи на другому поверсі свого будинку побачив у вікно, як до його сусіда ОСОБА_6 зайшли четверо чи п`ятеро (точно не пам`ятає) військових РФ з автоматами Калашнікова, через деякий час під примусом (руки в останнього були за спиною) вивели ОСОБА_6 з будинку та повели в штаб, який знаходився неподалік через дорогу. 09.03.2022 ОСОБА_10 намагався виїхати з села Богданівка, проїжджаючи по центральній вулиці Богдана Хмельницького бачив, що магазин ОСОБА_6 відкритий та розграблений, також свідок бачив розбитий будинок ОСОБА_6 , двері в будинку вирвані, в двір заїжджали танком напролом. Ввечері того ж дня ОСОБА_10 втік у ліс та лісом вийшов на не окуповану територію. Свідок також повідомив, що за його відсутності його будинок також пограбували військові РФ. Через деякий час після звільнення села ОСОБА_6 розповідав ОСОБА_10 як у нього військові РФ забрали грошові кошти, золоті прикраси, мобільний телефон та викрали весь товар із магазину.
		Показання вказаних потерпілого та свідків щодо обставин, викладених в обвинувальному акті, узгоджуються між собою, доповнюють один одне, не містять протиріч, а тому визнаються належними доказами, які в сукупності підтверджують винуватість ОСОБА_4 у пред'явленому обвинуваченні.
		Також винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України, за обставин визнаних судом доведеними, підтверджується дослідженими у судовому засіданні письмовими доказами, а саме: 
		- фактичними даними, які містяться у матеріалах виконання доручення старшого прокурора групи прокурорів у кримінальному провадженні - прокурора другого відділу організації процесуального керівництва та підтримання обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами центрального апарату Національної поліції України, відповідно до яких за результатами проведення комплексу розшукових заходів та процесуальних дій отримано оперативну інформацію стосовно реєстрації за номерами мобільного телефону, якими користується військовослужбовець РФ ОСОБА_11 (в т.ч НОМЕР_3 , номер якого з 01.03.2022 по 30.03.2022 був активним на території України), сторінки в соціальній мережі «Вконтакте», яка належить військовослужбовцю РФ ОСОБА_4 , який спільно із підлеглими 09.03.2022 незаконно заволодів майном, яке належить потерпілому ОСОБА_12  (т.2 а.с.34-55); 
		- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 19.04.2022, згідно якого потерпілий ОСОБА_6 впізнав серед осіб за ознаками зовнішності на фотознімку під №3 ОСОБА_4 як особу військовослужбовця РФ на прізвисько «командир», яка 09.03.2022 на території домоволодіння АДРЕСА_2 заволоділа його майном під погрозою застосування зброї (т.2 а.с.76-79);
		- протоколом огляду місця події від 19.04.2022 домоволодіння АДРЕСА_2 , належного потерпілому ОСОБА_6 , яке містить будинок, крамницю, інші господарські приміщення. Вхідні ворота та замки на будівлях мають ознаки пошкодження. На період огляду в приміщеннях сільськогосподарська продукція та продукти харчування відсутня, рештки розкидані. Також ознаки пошкодження речей та хаотичного розташування речей має і будинок, про що свідчать фото, долучені у якості додатків до протоколу (т.2 а.с.81-92). Огляд місця події проводився за письмовою згодою та особистою участю власника ОСОБА_6 (т.2 а.с.80); 
		- вартість викраденого з магазину товару підтверджується відповідними накладними (т.2 а.с.73,74-75);
		- протоколом доступу до речей і документів від 30.05.2022 які знаходяться у володінні ПРАТ «Київстар» (т.2 а.с.173-176);
		- протоколом огляду вхідної кореспонденції від 20.09.2022, яким встановлена інформація місця телефонних з`єднань громадянина України  ОСОБА_6  із зазначенням дати та часу, за результатом огляду встановлено, що мобільний термінал із номером НОМЕР_4 , яким користується  ОСОБА_6  з 08.03.2022 по 09.03.2022 був активним та здійснював телефонні дзвінки іншим абонентам мобільного зв`язку. За результатом проведеного огляду підтверджується факт перебування громадянина України ОСОБА_6  на території Київської області, Броварський район, с. Богданівка, що підтверджує покази потерпілого в частині подій на які він посилається та його місця знаходження його (т.2 а.с.180-185);
		- протоколом огляду вхідної кореспонденції від 20.09.2022, яким встановлена інформація місця телефонних з`єднань громадянина РФ ОСОБА_4 із зазначенням дати та часу, за результатом огляду встановлено, що мобільний термінал із номерами НОМЕР_5 , НОМЕР_3 , якими користується ОСОБА_4 з 01.03.2022 по 30.03.2022 був активним на території України та здійснював телефонні дзвінки іншим абонентам мобільного зв`язку. За результатом проведеного огляду підтверджується факт перебування громадянина рф ОСОБА_4 на території України, а саме : Київська область, Броварський район (т.2 а.с.186-193);
		- ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 02.11.2022 надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42022000000000437 від 11.04.2022 відносно ОСОБА_4 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України (т.2 а.с.268-271).
		Судом було також досліджено наявні в матеріалах справи протоколи допиту потерпілого від 19.04.2022 (т.2 а.с.57-65) та свідків від 19.04.2022 (т.2 а.с.94-97,98-101), які не приймається до уваги, оскільки за приписами ст. 23 КПК України показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. 
		Прокурором також долучено у судовому засіданні документи, що підтверджують вжиті заходи щодо виклику обвинуваченого ОСОБА_4 та повідомлення останнього про вчинення стосовно нього процесуальних дій та забезпечення останнього правами на захист.
		Інші досліджені судом та долучені до матеріалів справи документи з матеріалів кримінального провадження (Витяги з ЄРДР,заява про дозвіл на огляд місця події, постанови, листи, доручення, ухвала слідчого судді про обрання ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, супровідні листи, та інші), не підтверджують і не спростовують винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, однак підтверджують дотримання кримінального процесуального законодавства при проведенні досудового розслідування та допустимість отриманих в ході його проведення доказів.
		Усі перераховані джерела інформації суд оцінює за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими. Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв`язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані вище документовані дані достовірними доказами обвинувачення. 
		Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, визначених КПК України, враховуючи, що суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, надано не було.
		Статус особи у збройному конфлікті є відправною точкою для наділення її відповідними правами та обов'язками. В судовому засіданні встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 є військовослужбовцем РФ і безпосередньо приймав участь у військових діях.
		В свою чергу потерпілий ОСОБА_6 не належав ані до особового складу збройних сил, ані до будь яких інших ополчень, загонів тощо, які озброюються під час наближення ворога.
		Враховуючи вищевикладене, потерпілий ОСОБА_6 беззаперечно перебував під захистом Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949.
		Суд, дослідивши за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, розглянувши наявні докази, з огляду на належне повідомлення обвинуваченого про судовий розгляд, характер обвинувачення та забезпечення його права на захист захисником, вважає за можливе прийняття обвинувального вироку у справі.
		Сукупність показань потерпілого, свідків у співставленні з наявними в справі письмовими доказами, які узгоджуються між собою, є цілком змістовними та дозволяють скласти цілісний сюжет реконструйованої ними події. Підстав для піддання сумніву достовірності показань допитаних у судовому засіданні осіб судом не встановлено.
		Будь яких порушень процесуального закону під час руху кримінального провадження на всіх стадіях процесу, які були б підставою для визнання доказів неналежними чи не допустимими не виявлено.
		Вирішуючи питання щодо надання юридичної оцінки діям обвинуваченого, суд виходить з того, що ст. 27 Конвенції визначено право цивільних осіб, за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі. Відповідно до ст. ст. 31-32 Конвенції, забороняється, зокрема: жодний примус фізичного чи морального порядку не може застосовуватися до осіб, які перебувають під захистом, зокрема з метою отримання від них або від третіх осіб якихось відомостей; застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей. Відповідно до ст. 33 Конвенції пограбування та репресалії стосовно осіб, які перебувають під захистом, і їхнього майна забороняються.
		З проведеного аналізу доказів, наданих суду, в поєднанні з положеннями ст.147 Конвенції та ст. 85 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), які визначають серйозні порушення згаданої Конвенції, суд вважає доведеним порушення військовослужбовцем збройних сил РФ ОСОБА_4 законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а відтак його дії кваліфікує за ч. 1 ст. 438 КК України.
		Судом при призначенні покарання враховуються вимоги статті 50 КК України, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого, а також запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи із вказаних вимог закону особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
		Обираючи обвинуваченому ОСОБА_4 вид та розмір покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України віднесене до категорії особливо тяжких злочинів, фактичні обставини його вчинення (час, місце, спосіб, наслідки, характер та інтенсивність протиправних дій), форму й ступінь вини, мотив вчинення кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого та обставини, що пом'якшують та обтяжують його покарання.
		Обставин, які пом'якшують покарання ОСОБА_4 , відповідно до ст.66 КК України, судом не встановлено.
		Обтяжуючою покарання обставиною, відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 67 КК України, суд визнає вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
		Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного  ОСОБА_4  кримінального правопорушення, яке являється злочином проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, порушення законів і звичаїв ведення війни і становить значну суспільну небезпеку з огляду на дику та варварську поведінку обвинуваченого у сучасному світі, що не може мати місця у 21 сторіччі та нівелює, зводить нанівець всі досягнення сучасної цивілізації в області миру та гуманності людства; дані про особу обвинуваченого, який хоча і не притягувався до кримінальної відповідальності і органу досудового розслідування не вдалося здобути даних щодо особи обвинуваченого, але його протиправні дії характеризують його як особу, позбавлену будь-яких моральних принципів, співчуття, совісті й свідчать про ігнорування ним норм не тільки міжнародного права, а й норм людського співжиття, повне знецінення в його свідомості життя інших людей, презирливе ставлення до їх страждань як фізичних, так і моральних; відсутність обставин, які пом'якшують покарання та наявність обтяжуючої покарання обставини, суд дійшов висновку про необхідність призначити обвинуваченому покарання саме у виді позбавлення волі у максимальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 438 КК України, що в даному випадку є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження скоєння нових злочинів.
		На думку суду таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
		Оскільки ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 28.09.2022 ОСОБА_4 в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави, то вказаний запобіжний захід до набрання вироком законної сили слід залишити незмінним.
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 слід обраховувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного взяття його під варту.
		Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено. Арешт на майно не накладався. Речові докази та процесуальні витрати відсутні.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 370-371, 374, КПК України, суд -
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		ОСОБА_4  визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України та призначити йому покарання у виді 12 (дванадцяти) років позбавлення волі.
		Початок строку відбування покарання  ОСОБА_4  обраховувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного його затримання.
		ОСОБА_4  залишити незмінним запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.
		На вирок можуть бути подані учасниками судового провадження апеляційні скарги до Київського апеляційного суду через Броварський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
		Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
		Згідно з ч. 3 ст. 400 КПК України, якщо апеляційну скаргу подано обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, суд поновлює строк за умови надання обвинуваченим підтвердження наявності поважних причин, передбачених ст. 138 КПК України, та надсилає апеляційну скаргу разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції з дотриманням правил, передбачених ст. 399 КПК України. 
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
		Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннямистатті 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті суду.
		 
		Суддя                                          ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...