Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 400/5261/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Інші справи.
Надіслано судом: 23.10.2023. Зареєстровано: 24.10.2023. Забезпечено надання загального доступу: 25.10.2023.
Дата набрання законної сили: 11.10.2023
Номер судового провадження: 854/8514/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		11 жовтня 2023 р.м. ОдесаСправа № 400/5261/23Головуючий в 1 інстанції: Мороз А.О.
		 
		Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду 
		у складі: головуючої судді  Шевчук О.А.,
		суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.,
		при секретарі  Альонішко С.І.,
		за участю представника апелянта  Сорочана В.В.,
		представника відповідача  Бігдан А.В.
		 
		розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) про визнання дій протиправними та стягнення моральної шкоди, - 
		ВСТАНОВИЛА:
		У травні 2023 року позивач звернулась до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просила визнати протиправними дії суб`єкта владних повноважень Державної служби України з безпеки на транспорті стосовно мобінгу (цькування) ОСОБА_1 під час здійснення нею повноважень державного службовця;
		- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 50 000 грн. в якості компенсації моральної шкоди, одержаної в результаті мобінгу (цькування), а також 7 000 грн. витрат на правничу допомогу адвоката та 1 073,60 грн. судового збору, сплаченого при поданні позову.
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з самого початку призначення ОСОБА_2 на посаду безпосереднього керівника позивача вона стала відчувати на собі моральний тиск з її боку, цькування та приниження честі та гідності позивача, її професійних якостей і ділової репутації. При цьому вказані протиправні дії носили систематичний, тривалий і навмисний характер та мали на меті схилення позивача до припинення трудових відносин з відповідачем.
		21 червня 2023 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшло клопотання від представника відповідача про закриття провадження, в якому просять провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України. Зазначене клопотання обґрунтовано тим, що зі змісту позовної заяви вбачається, що суть правовідносин, зокрема фактичні та нормативні підстави позову, зводиться до встановлення факту вчинення відносно позивачки мобінгу з боку роботодавця. Тобто, у даному випадку відсутній елемент виконання будь-яких владно-управлінських функцій, як визначальної ознаки адміністративних правовідносин. Крім того, чинний КАС України не визначає такого способу захисту, як встановлення/визнання будь-якого факту, оскільки відповідні дії віднесено до юрисдикції Цивільного процесуального судочинства України. Заявник вказує, що зміст спірних правовідносин стосується саме встановлення факту вчинення щодо позивачки мобінгу, що має розглядатись за правилами цивільного судочинства.
		Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2023 року клопотання Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) про закриття провадження у справі, задоволено. Закрито провадження в адміністративній справі № 400/5261/23. Роз`яснено позивачці право звернення до цивільного суду, в порядку цивільного судочинства.
		Не погоджуючись з ухвалою суду, позивач надала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати і направити справу до Миколаївського окружного адміністративного суду для продовження її розгляду. Доводами апеляційної скарги зазначено, що в даному випадку для встановлення факту мобінгу (цькування) позивача з боку відповідача судом потрібно дослідити і встановити велику кількість далеко не безспірних і не очевидних обставин та фактів у спорі стосовно проходження позивачем публічної служби і причин звільнення з неї. Тому безумовно, ці обставини навіть у своїй сукупності не можуть бути кваліфіковані як юридичний факт або стан, що встановлюється у цивільному судочинстві шляхом окремого провадження.
		У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача зазначає, що судом першої інстанції обґрунтовано вказано, що суть спірних правовідносин стосується саме трудових прав позивачки, проте не стосується реалізації суб`єктом владних повноважень своїх повноважень. Фактичні та нормативні підстави позову зводяться до встановлення факту вчинення відносно позивачки мобінгу з боку роботодавця. Тобто, у даному випадку відсутній елемент виконання будь-яких владно управлінських функцій, як визначальної ознаки адміністративних правовідносин. З огляду на зазначене, представник відповідача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
		Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України.
		Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Приймаючи ухвалу про закриття провадження, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не заявлено жодної позовної вимоги щодо вирішення судом безпосередньо публічно-правового спору - вона не просить поновити її на роботі, скасувати наказ про звільнення, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, тощо, а тому вирішення цього спору вимагає від суду надання правової оцінки виключно питанню наявності чи відсутності факту мобінгу позивачки.
		Також, суд першої інстанції зазначив, що в спірних правовідносинах відповідач не діяв в статусі суб`єкта владних повноважень, оскільки всі дії, які були вчинені ним по відношенню до позивачки (притягнення до дисциплінарної відповідальності, обмеження в частині оплати праці тощо, яким позивача доводить факт мобінгу) вчинені ним як роботодавцем і не потребували використання владних функцій, тобто такі дії могли бути вчинені будь-яким роботодавцем до будь-якого працівника, тоді як для суб`єкта владних повноважень притаманні владні повноваженні та функції, які відсутні у інших учасників трудових правовідносин.
		З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що даний спір за своєю правовою природою є спором про право цивільне, наявність у позивачки статусу державного службовця цих висновків суду не змінює, а тому маються підстави для закриття провадження у справі на підставі ст. 238 ч. 1 п. 1 КАС України.
		Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
		Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		За визначеннями пунктів 1, 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку з порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
		Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України,).
		Згідно із частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у передбачені цією нормою способи.
		Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
		Відповідно до ч.1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
		1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
		1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
		2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
		3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
		4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
		5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом;
		6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
		7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
		8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
		9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
		10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
		11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов`язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю;
		12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";
		13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
		14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства;
		15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу;
		16) спорах щодо здійснення державного регулювання, нагляду і контролю у сфері медіа.
		Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю порушено його права, свободи чи інтереси. 
		Відповідно до частини 3 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
		Згідно з ч.5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
		Як вбачається з змісту позовних вимог, позивач оскаржує дії відповідача щодо мобінгу, які вчинені щодо неї під час виконання повноважень державного службовця, тобто під час проходження нею публічної служби.
		Посада головного спеціаліста (юриста) Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області, яку позивач займала до свого звільнення 12.04.2023 року за угодою сторін, відповідно до частини 2 ст. 86 Закону України Про державну службу, відноситься до посад державної служби. 
		Як підкреслила позивач у своєму позові, вона була змушена звільнитися з посади саме в результаті психологічного і економічного тиску (тобто мобінгу) з боку посадових осіб відповідача.
		Правовідносини у сфері державної служби регулюються Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), який є спеціальним актом вищої юридичної сили в системі законодавства про державну службу та визначає особливості правового регулювання у цій сфері, а тому його положенням у процесі правозастосування надається перевага над положеннями Кодексу законів про працю України. При цьому, положення Кодексу законів про працю України застосовуються лише у випадку не урегульованості або неповної урегульованості трудових правовідносин осіб, які мають статус державного службовця.
		Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (частина 2 статті 1 Закону № 889-VIII).
		Частинами 1, 2 статті 5 Закону № 889-VIII визначено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
		Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (частина 3 статті 5 Закону № 889-VIII).
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).
		Частинами першою-третьої статті 86 Закону України «Про державну службу» визначено, що державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.
		Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом.
		Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.
		Згідно з частиною 1 статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
		Частиною третьою статті 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. 
		З аналізу вказаних норм у її сукупності слідує, що підстави припинення служби діляться на загальні, передбачені Кодексом законів про працю України, зокрема ст. 38 Кодексу, та спеціальні, передбачені Законом №889-VІІІ, зокрема, статтею 86 цього Закону.
		Верховний Суд у постанові від 26.11.2020р. по справі № 821/1685/16 сформулював правовий висновок, що висновки судів про можливість звільнення особи, яка є державним службовцем з підстав, передбачених частиною 3 статті 38 КЗпП України, узгоджуються з положеннями частини 3 статті 5 Закону №889-VІІІ. відповідно до яких дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом №889-VIII.
		Отже, з огляду на вищезазначене, правова оцінка протиправності дій відповідача, як суб`єкта владних повноважень, стосовно спору про проходження позивачем державної служби і її звільнення повинна бути надана саме адміністративним судом і за правилами адміністративного судочинства, як це передбачено п.2 ч. 1 ст. 19 КАС України (спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження і звільнення з публічної служби є публічно-правовим спором вирішення якого прямо віднесено до юрисдикції адміністративних судів).
		Колегія суддів зазначає, що предметом позову у цій справі є визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень під час проходження позивачкою публічної служби, а саме, вчинення мобінгу (цькування) позивача, і така вимога розглядається за правилами адміністративного судочинства. 
		При цьому, відповідно до п.6 частини 1 ст. 5 КАС України передбачено право позивача на захист її порушених прав шляхом відшкодування шкоди, заподіяної їй цими діями.
		При цьому захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.
		Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин. 
		Окрім цього, КЗпП України також містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників. Стаття 237і цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті і з урахуванням інших обставин.
		Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що вимога позивачки про відшкодування їй моральної шкоди, заподіяними протиправними діями (мобінгом) з боку відповідача підлягає розгляду в одному провадженні з вимогою про вирішення публічно-правового спору стосовно протиправності дій відповідача, які призвели до її звільнення з державної служби.
		Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що позивачкою не заявлено жодної позовної вимоги щодо вирішення судом безпосередньо публічно-правового спору, а також те, що заявлений позивачко. спір має вирішуватись судами в порядку цивільного судочинства.
		За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, які призвели до необґрунтованого прийняття судового рішення, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Згідно ч. 1ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
		Відповідно до вимог ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України - суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
		Так, у справі "Bellet v. France", Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
		Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 28 березня 2006 року у справі Мельник проти України (Melnyk v. Ukraine), заява № 23436/03, пункти 22-23, 26, а також у рішенні від 18 лютого 2011 року по справі Мушта проти України, заява № 8863/06, пункти 37, 38, 47, розкриваючи зміст принципу юридичної визначеності в контексті передбаченого у п. 1 ст. 6 ЄКПЛ права на доступ до суду зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.
		У рішенні по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інший підхід розцінюється як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
		Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду.
		Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
		Керуючись ст. ст. 294, 308, 310, 320, 321, 325, 328 КАС України, колегія суддів, 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1  задовольнити.
		Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2023 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		Відповідно до ст. 329 КАС України постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст судового рішення складено 23.10.2023 року.
		 
		 
		Головуюча суддя: О.А. Шевчук 
		 
		Суддя: А.В. Бойко 
		 
		Суддя: А.Г. Федусик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...