Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 303/3224/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.10.2023. Забезпечено надання загального доступу: 26.10.2023.
Дата набрання законної сили: 18.10.2023
Номер судового провадження: 51-3342км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42020070000000128

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		18 жовтня 2023 року
		м. Київ
		справа № 303/3224/20
		провадження № 51-3342 км 20
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                                          ОСОБА_1 ,
		суддів                                                                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання                           ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                               ОСОБА_5 ,
		захисника                                                               ОСОБА_6 ,
		в режимі відеоконференції:
		засуджених                                                             ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
		захисників                                                              ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги адвокатів           ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , які здійснюють захист засуджених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_12 на вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 вересня 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 20 березня 2023 року та касаційну скаргу прокурора на ухвалу Львівського апеляційного суду від 20 березня 2023 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за                   № 42020070000000128 за обвинуваченням
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
		ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця с. Негрово Іршавського району Закарпатської області, жителя                    АДРЕСА_2 ,
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_3 ,
		ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_4 ,
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України.
		Короткий зміст прийнятих судових рішень
		Вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 вересня 2020 року ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 визнано винуватими та засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України, та призначено покарання ОСОБА_7 у виді позбавлення волі на строк        4 роки, ОСОБА_13 - у виді позбавлення волі на строк 3 роки, ОСОБА_8 - у виді позбавлення волі на строк 3 роки, ОСОБА_9 - у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
		Вказаним вироком також вирішено питання щодо запобіжних заходів, судових витрат та долі речових доказів.
		Ухвалою Львівського апеляційного суду від 18 травня 2021 року апеляційні скарги прокурора ОСОБА_14 , захисників ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_15 ,            ОСОБА_11 , ОСОБА_16 , обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 задоволено частково.
		Вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 вересня 2020 року змінено в частині визнання недопустимим доказом протоколу огляду місця події від 19 березня 2020 року в будинку на АДРЕСА_1 та неналежності як доказу протоколу слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_17 від 20 березня 2020 року.
		В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
		Постановою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року касаційні скарги засудженого ОСОБА_9 , його захисника ОСОБА_12 , захисника ОСОБА_16 в інтересах засудженого ОСОБА_7 , а також спільну касаційну скаргу захисників        ОСОБА_11 , ОСОБА_18 , ОСОБА_10 та засуджених ОСОБА_7 ,       ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 задоволено частково, а ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 травня 2021 року скасовано і призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
		Ухвалою Львівського апеляційного суду від 20 березня 2023 року апеляційні скарги прокурора ОСОБА_14 , обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , а також захисників ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_15 ,           ОСОБА_11 , ОСОБА_16 залишено без задоволення.
		Вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 вересня 2020 року залишено без змін. Вирішено вважати ОСОБА_13 , ОСОБА_8 та          ОСОБА_9 такими, що відбули покарання, і звільнено їх в залі судового засідання.
		Відповідно до вироку суду ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 ,        ОСОБА_9 визнано винуватими і засуджено за вчинення інкримінованого їм злочину за наступних обставин.
		17 березня 2020 року в період з 13:00 по 16:30, усвідомлюючи протиправність та караність своїх дій, з метою власного збагачення, переслідуючи корисливий мотив, діючи умисно та за попередньою змовою групою осіб ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , застосовуючи насильство, пред`явили незаконну вимогу потерпілому ОСОБА_17 про передачу їм 15 000 доларів США, що згідно курсу НБУ на час вчинення злочину становило 405 849 грн.
		Так, 17 березня 2020 року, приблизно о 13:00, ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , знаходячись на перехресті вул. Миру та               вул. Павлова у м. Мукачево Закарпатської області, неподалік автостанції міста Мукачево, побачили потерпілого ОСОБА_17 , підбігли до нього та, завдаючи йому ударів руками, заштовхали останнього проти його волі до автомобіля марки «Ford Fusion», д.н.з. НОМЕР_1 , чим позбавили його можливості втекти, після чого повезли за межі міста до лісосмуги в районі «Червоної гірки».
		Прибувши до вказаної лісосмуги, ОСОБА_13 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , витягли потерпілого ОСОБА_17 із автомобіля та продовжили завдавати йому удари руками та ногами по різним частинам тіла, погрожуючи вбивством, пред`явили йому вимогу передати їм до 18 березня 2020 року 15 000 доларів США. При цьому, з метою демонстрації справжності своїх злочинних намірів, ОСОБА_13 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , взявши із багажника дерев`яні палиці, завдали потерпілому ударів по тулубу, чим заподіяли легкі тілесні ушкодження, що не спричинили короткочасного розладу здоров`я чи незначної втрати працездатності.
		В подальшому, ОСОБА_13 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , разом з потерпілим ОСОБА_17 на вище вказаному автомобілі перемістились до готелю «Інтурист», що на вул. Духновича, 93 у м. Мукачево Закарпатської області, де перебував ОСОБА_7 та який, погрожуючи потерпілому зламати руки і ноги, повторно пред`явив вимогу передати до 18 березня 2020 року 15 000 доларів США за нібито уявний борг.
		Після чого, ОСОБА_7 надав вказівку ОСОБА_8 відвезти потерпілого на зустріч з його матір`ю ОСОБА_19 за місцем її роботи, щоб вона терміново знайшла частину грошових коштів у сумі 2 500 доларів США, а у разі її відмови сказав повідомити, що ОСОБА_17 буде утримуватися в них.
		На виконання злочинної вказівки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 відвіз потерпілого ОСОБА_17 до місця роботи матері останнього, а саме до адміністративної будівлі Мукачівської ДПІ ГУ ДПС у Закарпатській області, що на вул. Августина Волошина у м. Мукачево Закарпатської області, та висловив наведену вище вимогу ОСОБА_19 , після чого разом із потерпілим повернувся до готелю «Інтурист», де ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , продовжили залякувати потерпілого ОСОБА_17 шляхом психологічного тиску та погрозою утримувати в підвалі вказаного готельного комплексу до моменту передачі їм частини уявного боргу в сумі 2 500 доларів США.
		Побачивши, що потерпілий ОСОБА_17 заляканий та надав згоду на передачу грошей, ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 відпустили потерпілого.
		19 березня 2020 року о 12:10 потерпілий ОСОБА_17 зателефонував ОСОБА_7 та повідомив, що в нього наявні 2 000 доларів США, які він готовий передати, на що ОСОБА_7 разом із ОСОБА_13 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , з метою конспірації своєї злочинної діяльності від можливого викриття правоохоронними органами, виїхали на автомобілі марки «Audi» д.н.з. НОМЕР_2 до м. Ужгорода. При цьому ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_17 наказав передати гроші своїй дружині ОСОБА_20 за місцем свого проживання, що на АДРЕСА_1 .
		В подальшому, 19 березня 2020 року о 14:10, відразу після передачі ОСОБА_20 потерпілим ОСОБА_17 частини грошей сумі 1 000 доларів США, ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 затримано в порядку ст. 208 КПК України неподалік адміністративної будівлі УСБ України в Закарпатській області, що на вул. Довженка, 3 у м. Ужгороді.
		Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
		У спільній касаційній скарзі адвокатів ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , які здійснюють захист засуджених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , захисники просять скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування своїх вимог вказують, що судом першої інстанції неправильно застосований закон України про кримінальну відповідальність. Вважають, що дії засуджених помилково кваліфіковані за ст. 189 КК замість ст. 355 КК. Також стверджують, що матеріали кримінального провадження не містять доказів вчинення даного кримінального правопорушення ОСОБА_7 за попередньою змовою групою осіб.
		Посилаються на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, які убачають у наступному:
		-       протокол огляду грошових коштів, складений 19 березня 2020 року о 13 год 10 хв, та протокол вручення грошових коштів, складений того ж дня о 13 год 40 хв не підписані старшим оперуповноваженим ВБКОЗ УСБ України в Закарпатській області ОСОБА_21 , який зазначений як учасник процесуальних дій, що свідчить, на думку захисту, про те, що вказаний оперуповноважений не брав участі у їх проведенні;
		-       огляд грошових коштів та їх вручення потерпілому проводився без участі понятих, що є підставою для виключення цих доказів як недопустимих;
		-       вказані процесуальні дії здійснювалися старшим оперуповноваженим 3 сектору ВБКОЗ УСБ України в Закарпатській області без доручення слідчого, оскільки доручення № 21/831 та № 21/831т від 19 березня 2020 року надавалися на складання протоколів негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НС(Р)Д), а огляд та вручення грошових коштів, на переконання захисту, є не слідчими, а процесуальними діями, проведення яких не може бути доручено оперативним підрозділам;
		-       результати аудіо-, відеоконтролю мають бути визнані недопустимими доказами з огляду на відсутність у провадженні протоколу вручення потерпілому технічних засобів аудіо-, відеоконтролю, який має містити характеристики цих технічних засобів та носіїв інформації, та протоколу повернення засобів аудіо-, відеоконтролю;
		-       оскільки дозвіл слідчого судді на проведення НС(Р)Д надавався прокурору, то саме прокурором має надаватися доручення оперативним підрозділам на їх здійснення, що у матеріалах провадження відсутнє;
		-       проведення НС(Р)Д у цьому провадженні є незаконним з огляду на відсутність у матеріалах провадження заяви потерпілого ОСОБА_17 про надання добровільної згоди на участь у таких діях та постанови слідчого чи прокурора, прийнятої у відповідності до ч. 6 ст. 246 КПК;
		-       у постанові прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину від    19 березня 2020 року відсутні обов`язкові відомості про конкретну визначену суму, яку потерпілий мав би передати;
		-       обшук будинку ОСОБА_7 здійснювався без ухвали слідчого судді, що є підставою для визнання цього доказу недопустимим;
		-       зміст розмови між потерпілим ОСОБА_17 та ОСОБА_7 свідчить про провокацію злочину, так як потерпілий сам був ініціатором зустрічі і повернення грошей;
		-       судами належним чином не досліджений висновок експерта Івано-Франківського науково-дослідного центру МВС України № СЕ-129/109/10-27ВЗ/20 від 06 травня 2020 року, згідно з яким неможливо ідентифікувати як голос       ОСОБА_7 на записі, який було здійснено о 14 год 25 хв 19 березня 2020 року, що призвело, на думку захисту, до помилковості встановлення факту вимагання грошових коштів у потерпілого;
		-       відеофайли, на яких зафіксовано переміщення автомобіля марки «Форд»       17 березня 2020 року у м. Мукачево, неправильно оцінені судами як неналежні докази, оскільки вони підтверджують неправдивість показань потерпілого, та навпаки, правдивість показань обвинувачених;
		-       суд апеляційної інстанції за наявності суперечностей у показаннях потерпілого та свідків повторно їх не допитав, про що просили захисники в апеляційних скаргах, ретельно не перевірив усіх доводів і не дав на них вичерпних відповідей, чим порушив вимоги ст. 419 КПК.
		У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_12 , який діє в інтересах засудженого           ОСОБА_22 , просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, а кримінальне провадження щодо його підзахисного закрити на підставі п. 3 ч. 2        ст. 284 КПК. Посилається на недотримання судом апеляційної інстанції при новому розгляді вимог ч. 2 ст. 439 КПК.
		Також зазначає про неправильну кваліфікацію дій засуджених та недоведеність попередньої змови засуджених на вчинення дій, які, на думку захисту, слід кваліфікувати за ст. 355 КК.
		Вказуючи на недопустимість доказів у кримінальному провадженні, наводить доводи, аналогічні доводам і їх обґрунтуванню захисників ОСОБА_11 та ОСОБА_10 .
		Прокурор ОСОБА_23 у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що призначене   ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 та ОСОБА_22 покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення і особі винуватих. Зазначає, що при перегляді в апеляційному порядку доводів прокурора про м`якість покарання засудженим, суд, всупереч вимогам ст. 419 КПК, не зазначив мотивів з яких виходив при залишенні апеляційної скарги прокурора без задоволення.
		Від учасників судового провадження заперечень на вказані касаційні скарги не надходило.
		Позиції учасників судового провадження
		У судовому засіданні захисники  ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , засуджені ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 підтримали касаційні скарги сторони захисту у повному обсязі, просили їх задовольнити, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції, та заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора ОСОБА_23 .
		Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційних скарг сторони захисту, підтримала касаційну скаргу прокурора ОСОБА_23 , просила ухвалу апеляційного суду скасувати, призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
		Інші учасники були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не направляли.
		Мотиви суду
		Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла таких висновків.
		Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		У касаційній скарзі сторона захисту вказує про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, вважає, що такі рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства.
		Відповідно до ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
		Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Стаття 94 КПК передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
		Як убачається з вироку, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 у вчиненні ними злочину, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та оцінених у судовому засіданні.
		Такі висновки суд зробив на підставі показань потерпілого ОСОБА_17 , який розповів, що працював у готельно-ресторанному комплексі «Віраж» на функціонування якого надавав гроші ОСОБА_7 . Коли у комплексі виникла заборгованість за комунальні послуги, він продав пароконвектомат та погасив борг, за що через деякий час ОСОБА_7 вимагав у нього гроші у розмірі 15 000 доларів США. З цією метою його вивезли в ліс, де ОСОБА_13 , ОСОБА_8 і       ОСОБА_9 його побили. Після чого завезли до готелю «Інтурист», де ОСОБА_7 знову висунув вимогу про повернення боргу. У подальшому, його відвезли до приміщення податкової інспекції, де працювала його мати, та у її присутності ОСОБА_8 знову озвучив те, що потерпілий винен їм 15 000 доларів США. Оскільки у ОСОБА_7 були зв`язки у поліції, то він вирішив піти до СБУ та написати заяву про вчинений щодо нього злочин. Вважає, що відносно нього мало місце вимагання.
		Зі змісту вироку вбачається, що зазначені показання потерпілого також підтвердила свідок ОСОБА_19 . При цьому свідок ствердно вказала, що саме ОСОБА_8 повідомив, що її син ОСОБА_17 винен їм гроші, та озвучив суму в розмірі 15 000 доларів США. Зазначила, що бачила на синові сліди побоїв, однак про їх походження він їй нічого не розповідав.
		Також місцевим судом враховано показання самих засуджених ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .
		Зокрема, як зазначено у вироку, ОСОБА_7 під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції вказав, що ОСОБА_17 працював у готельно-ресторанному комплексі у м. Ужгороді, у який він вкладав значні кошти. Однак потерпілий з роботою не справлявся, через що виникла значна заборгованість за комунальні послуги, з комплексу почали зникати цінні речі. Ніяких погроз потерпілому він не висловлював, потерпілий сам йому зателефонував та сказав, що хоче повернути кошти, хоча він йому наголошував про необхідність повернути викрадену пароконвектаційну піч та інші речі. Крім того, вказав, що потерпілий не відшкодував йому гроші за розбитий автомобіль, який він передав потерпілому для користування під час роботи в комплексі. Вважає, що кримінальне провадження щодо нього сфабриковано, оскільки між ним та потерпілим були відносини як у роботодавця з працівником.
		Зі змісту вироку вбачається, що засуджені ОСОБА_13 та ОСОБА_9 вказали, що ніколи грошей у ОСОБА_17 не вимагали та йому не погрожували, а 17 березня           2020 року цілий день перебували у м. Ужгород та потерпілого не бачили.
		Відповідно до показань засудженого ОСОБА_8 , викладених у вироку, ОСОБА_7 попросив його відвезти ОСОБА_17 до податкової інспекції, де працювала мати потерпілого, що він і зробив. Будь-яких вимог та погроз він йому чи його матері не висловлював, про боргові зобов`язання потерпілого перед     ОСОБА_7 нічого не знає.
		Також у вироку місцевий суд надав оцінку показанням свідка ОСОБА_24 , який повідомив про обставини складання протоколу про результати контролю за вчиненням злочину у формі слідчого експерименту, протоколу огляду та вручення грошових коштів, протоколу вручення спецзасобів для аудіо-, відеоконтролю, та свідка ОСОБА_25 , який розповів про обставини проведення обшуку житла та обставини складання протоколу огляду місця події.
		Крім того, аналізуючи показання свідків ОСОБА_26 та ОСОБА_27 , місцевий суд дійшов висновку про те, що зазначені свідки не повідомили жодної інформації щодо обставин, які викладені в обвинувальному акті, оскільки факти наявності заборгованості за комунальні послуги та продажу пароконвектомату не заперечувалися учасниками кримінального провадження, проте такі відомості не підтверджують існування законного зобов`язання потерпілого ОСОБА_17 перед ОСОБА_7 у розмірі 15 000 доларів США.
		У вироку місцевий суд вказав, що свідок ОСОБА_28 підтвердив, що ОСОБА_17 працював у готельно-ресторанному комплексі «Віраж», до якого мав відношення ОСОБА_7 , та факт наявності заборгованості за електропостачання та відсутності речей. Проте свідок також не підтвердив про існування особистої заборгованості потерпілого перед ОСОБА_7 .
		Як вбачається зі змісту вироку, відповідно до листа ТзОВ «Закарпаттяенергозбут»     № 001-21/2392 від 05 червня 2020 року постачання електроенергії за адресою:           АДРЕСА_5 (ГРК «Віраж») здійснюється на підставі договору, укладеного з ФОП ОСОБА_28 , заборгованість за споживачем становить                        87 690,60 грн.
		Таким чином, місцевий суд встановив, що сума боргу в розмірі 15 000 доларів США, яку обвинувачені вимагали у потерпілого, не є його особистим боргом перед ОСОБА_7 , а є боргом закладу, який виник як протягом часу роботи потерпілого ОСОБА_17 у закладі, так і до того, як потерпілий почав здійснювати управління закладом, до того ж сам розмір боргу, жодним чином не підтверджується.
		З огляду на викладене, місцевий суд констатував, що ОСОБА_7 разом із ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , діючи за попередньою змовою, вчинили вимагання щодо потерпілого ОСОБА_17 .
		Обґрунтовуючи такі висновки, місцевим судом співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку докази винуватості ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , зокрема, протокол огляду предмета від 11 червня 2020 року (клаптик паперу з записаним мобільного номеру телефона); протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 19 березня 2020 року за участю потерпілого ОСОБА_17 ; протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 20 березня 2020 року за участю свідка ОСОБА_19 ; протокол огляду речей від 27 травня 2020 року (перебування мобільних телефонів         ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та потерпілого ОСОБА_17 в зоні дії однієї базової станції); протокол про результати контролю за вчиненням злочину від 19 березня 2020 року; протоколи про результати аудіо,- відеоконтролю та спостереженням у публічно доступних місцях від 19 березня 2020 року; протокол огляду та вручення грошових коштів від 19 березня 2020 року; протокол вручення спеціальних технічних засобів від 19 березня 2020 року; висновок експерта № СЕ-19/109/10-27ВЗ/20від 06 травня 2020 року; висновок судово-медичної експертизи   № 134 від 20 березня 2020 року.
		Оцінюючи зазначені докази з точки зору належності та допустимості, місцевий суд у вироку зазначив, що відповідно до протоколу про результати контролю за вчиненням злочину, було проведено НС(Р)Д, в ході якої потерпілому ОСОБА_17 вручено грошові кошти в сумі 2 500 доларів США, які були оглянуті та з них зроблені ксерокопії, та спеціальні технічні пристрої для фіксації дій ОСОБА_7 . 
		Як вказано у вироку, зі змісту протоколу НС(Р)Д вбачається, що 19 березня           2020 року потерпілий зателефонував ОСОБА_7 , запитав куди можна під`їхати, на що ОСОБА_7 запитав, чому ОСОБА_17 не хоче купи пароконвектомат, та уточнив, чи потерпілий хоче віддати йому всі п`ятнадцять тисяч. Коли потерпілий відповів, що має дві тисячі, ОСОБА_7 сказав щоб він пішов до нього додому та віддав ці гроші його дружині. Того ж дня ОСОБА_17 віддав гроші дружині ОСОБА_7 , після чого відбулась телефонна розмова між ними, під час якої ОСОБА_7 погрожував потерпілому, що вб`є його, оскільки він передав лише одну тисячу.
		Місцевий суд дійшов висновку, що відомості, які містяться у протоколі про проведення контролю за вчиненням злочину від 19 березня 2020 року та протоколі про результати аудіо-, відеоконтролю та спостереженням у публічно доступних місцях від 19 березня 2020 року узгоджуються із показаннями потерпілого.
		При цьому місцевий суд визнав недопустимим доказом протокол огляду місця події від 19 березня 2020 року, під час якого оглянуто будинок АДРЕСА_1 , та вилучено гроші в сумі 1 000 доларів США, оскільки слідчими та працівниками СБУ фактично проводився обшук житла, а не огляд за відсутності ухвали слідчого судді.
		Крім того місцевий суд визнав неналежним доказом протокол огляду від 11 травня 2020 року, оскільки під час перегляду відеофайлів, які описуються у протоколі, встановлено суттєві розбіжності із показаннями потерпілого ОСОБА_17 .
		Переглядаючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури, апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду, зазначивши, що доведеність винуватості засуджених у вчиненні інкримінованих їм дій підтверджується сукупністю наявних доказів у справі.
		Разом з тим, апеляційний суд вказав про необґрунтованість висновків місцевого суду про недопустимість як доказу протоколу огляду місця події від 19 березня    2020 року, мотивуючи це тим, що під час проведення огляду місця події за адресою АДРЕСА_1 , слідчими фактично було проведено обшук домоволодіння, в ході якого детально оглянуто шафи, меблі, вміст сумок. Проте, до апеляційної скарги прокурором долучено ухвалу слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 березня 2020 року про надання дозволу на обшук, яка була предметом дослідження апеляційного суду. Сторона захисту підтвердила, що вказана ухвала слідчого судді їм відкривалась в порядку ст. 290 КПК під час досудового розслідування.
		Згідно з ч. 3 ст. 233 КПК слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення. У такому разі прокурор, слідчий, дізнавач за погодженням із прокурором зобов`язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого, дізнавача про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу. 
		З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду щодо допустимості результатів цієї слідчої (розшукової) дії, оскільки обшук житла родини ОСОБА_29 у зв`язку з тим, що місце передачі грошових коштів ситуативно було змінено, мав невідкладний характер, а у подальшому стороною обвинувачення отримано дозвіл слідчого судді на його проведення. 
		У касаційних скаргах сторона захисту посилається на те, що відеофайли, на яких зафіксовано переміщення автомобіля марки «Форд» 17 березня 2020 року у               м. Мукачево, підтверджують неправдивість показань потерпілого, та навпаки, правдивість показань обвинувачених, а тому протокол огляду відеофайлів від           11 травня 2020 року неправильно оцінений судами як неналежний доказ.
		Такі твердження сторони захисту є безпідставними, оскільки протокол огляду відеофайлів від 11 травня 2020 року, був наданий стороною обвинувачення, та на переконання місцевого суду, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, не підтверджував обставин, про які зазначалося прокурором в обвинувальному акті, що і стало підставою для визнання цього доказу неналежним.
		Що стосується доводів захисників про недопустимість як доказів протоколів складених за наслідками проведення НС(Р)Д, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, відомості про вчинене кримінальне правопорушення у цьому кримінальному провадженні 18 березня 2020 року внесені до ЄРДР за № 42020070000000128 на підставі заяви потерпілого ОСОБА_17 .
		У рамках кримінального провадження прокурор відділу прокуратури Закарпатської області ОСОБА_14 19 березня 2020 року звернувся до слідчого суді Закарпатського апеляційного суду з клопотаннями про зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, мобільного терміналу за номерами мобільного оператора, якими користуються ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , аудіо-, відеоконтроль та візуальне спостереження за ними до                19 травня 2020 року.
		Ухвалами слідчого судді Закарпатського апеляційного суду від 19 березня 2020 року задоволено вищевказані клопотання прокурора ОСОБА_14 .
		Постановою прокурора відділу прокуратури Закарпатської області ОСОБА_14 від      19 березня 2020 року доручено УСБУ в Закарпатській області провести 19 березня 2020 року контроль за вчиненням злочину у виді спеціального слідчого експерименту, із затриманням ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 без втрати грошових коштів, з використанням відеозапису, фотографуванням, спеціальних технічних засобів спостереження із залученням до проведення НС(Р)Д потерпілого ОСОБА_17 .
		Крім того, на підставі ухвал слідчого судді Закарпатського апеляційного суду від      19 березня 2020 року прокурором відділу прокуратури Закарпатської області      ОСОБА_14 надано доручення начальнику УСБУ в Закарпатській області, датоване 19 березня 2020 року, про проведення НС(Р)Д у порядку статей 35, 41, ч. 6 ст. 246 КПК.
		За результатом проведення таких НС(Р)Д, встановлено, що потерпілий           ОСОБА_17 , перебуваючи за місцем свого проживання, зателефонував      ОСОБА_7 . В ході розмови потерпілий повідомив що хоче зустрітися для передачі коштів. ОСОБА_7 запитав, чому потерпілий не купить пароконвектаційну піч, при цьому уточнив, чи потерпілий хоче віддати п`ятнадцять тисяч. Коли ОСОБА_17 повідомив, що має лише дві тисячі, ОСОБА_7 сказав віддати кошти його дружині. Пізніше між ОСОБА_7 та ОСОБА_17 відбулась телефонна розмова, в ході якої ОСОБА_7 погрожував потерпілому, що вб`є останнього, якщо він не завезе ще одну тисячу.
		За наслідками аудіо-, відеоконтролю та візуального спостереження було також зафіксовано час та маршрути пересування ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 у м. Ужгороді до часу їх затримання.
		Відповідно до протоколів огляду та вручення грошових коштів від 19 березня      2020 року, працівниками СБУ оглянуто грошові кошти у сумі 2 500 доларів США, зроблено із них ксерокопії та вручено потерпілому ОСОБА_17 . Зазначені протоколи підписані всіма учасниками слідчої дії, у тому числі оперуповноваженим ВБКОЗ УСБ України в Закарпатській області ОСОБА_24 (перша сторінка протоколів).
		Зі змісту вироку вбачається, що допитаний у якості свідка оперуповноважений ОСОБА_24 підтвердив, що складав протоколи за результатом проведення контролю за вчиненням злочину на підставі наданих аудіо-, та відеоматеріалів. Також зазначив, що він був присутнім при огляді та врученні потерпілому грошових коштів, та вручення спеціальних технічних засобів фіксування.
		Таким чином, доводи сторони захисту про те, що вказаний оперуповноважений не приймав участі у проведенні наведених слідчих дій, є такими, що спростовуються матеріалами кримінального провадження.
		У подальшому, потерпілому ОСОБА_17 вручено спеціальні технічні засоби, що зафіксовано у протоколі вручення спеціальних технічних заходів від 19 березня    2020 року.
		З огляду на викладене, суд першої інстанції, з чим погодився і апеляційний суд, дійшли правильного висновку про відсутність порушень під час проведення НС(Р)Д у цьому кримінальному провадженні, а тому доводи захисників у цій частині є необґрунтованими.
		При цьому колегія суддів не може погодитися з твердженнями захисників про необхідність визнання недопустимими доказами протоколу огляду грошових коштів, протоколу вручення грошових коштів, протоколу про вручення спеціальних технічних засобів, оскільки огляд та вручення грошових коштів потерпілому проводилося без участі понятих.
		Зазначені протоколи були складені оперуповноваженими УСБУ в Закарпатській області ОСОБА_30 та ОСОБА_24 на виконання доручення прокурора      ОСОБА_14 про проведення НС(Р)Д у кримінальному провадженні.
		Як визначено ч. 7 ст. 223 КПК слідчий, прокурор зобов`язаний запросити не менше двох незаінтересованих осіб (понятих) для пред`явлення особи, трупа чи речі для впізнання, огляду трупа, в тому числі пов`язаного з ексгумацією, слідчого експерименту, освідування особи. Винятками є випадки застосування безперервного відеозапису ходу проведення відповідної слідчої (розшукової) дії. Поняті можуть бути запрошені для участі в інших процесуальних діях, якщо слідчий, прокурор вважатиме це за доцільне.
		Оскільки відповідно до положень кримінального процесуального закону участь понятих під час огляду грошових коштів та їх вручення не є обов`язковою, при цьому прокурором чи слідчим доцільність участі понятих для проведення вказаних дій не визнавалась, а тому доводи касаційних скарг захисників у цій частині є безпідставними.
		Колегія суддів не погоджується з доводами захисників про те, що оскільки вручення грошових коштів є не слідчою, а процесуальною дією, то її проведення не може бути доручено оперативним підрозділам з огляду на наступне.
		Процесуальні дії слід розглядати як широкому, так і у вузькому аспекті. Усі дії, передбачені КПК є процесуальними. І слідчі (розшукові) дії, у свою чергу, є різновидом процесуальних дій у широкому розумінні цього поняття. Проте слідчі (розшукові) дії, як правило, складаються з комплексу окремих дій, спрямованих на досягнення визначеної законом мети.  
		Отже, слід розмежовувати процесуальні дії у широкому розумінні цього поняття, які мають відокремлену мету, процесуальні підстави, порядок їх проведення і суб`єктний склад, і процесуальні дії, що є складовими слідчих (розшукових) дій, які є взаємопов`язаними між собою і спрямованими на досягнення загальної мети, визначеної у ст. 223 КПК.  
		Таким чином вручення грошових коштів не є окремою процесуальною дією, а є складовою частиною слідчої (розшукової) дії, спрямованою на забезпечення (підготовку) подальшого здійснення контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту, на проведення якого прокурором надано відповідний дозвіл постановою від 19 березня 2020 року.
		Що стосується доводів захисників про відсутність у матеріалах кримінального провадження доручення прокурора на проведення НС(Р)Д оперативним підрозділам, то такі доводи не заслуговують на увагу.
		У матеріалах кримінального провадження наявне доручення прокурора відділу за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю прокуратури Закарпатської області ОСОБА_14 адресоване начальнику УСБ України в Закарпатській області ОСОБА_31 про проведення НС(Р)Д у порядку ст. 36, 41, ч. 6 ст. 246 КПК на підставі ухвал слідчих суддів Закарпатського апеляційного суду у межах кримінального провадження за ч. 2 ст. 189 КК, дані про яке внесенні до ЄРДР за № 42020070000000128 (т. 3, а. с. 225).
		Також необґрунтованими є доводи про те, що оперуповноважені УСБУ в Закарпатській області ОСОБА_32 та ОСОБА_24 не мали повноважень на складання протоколів.
		Як вже зазначалося вище, оскільки прокурором ОСОБА_14 надано доручення на проведення НС(Р)Д у цьому кримінальному провадженні саме УСБУ в Закарпатській області, тоді як визначати конкретного оперативного працівника, який здійснюватиме НС(Р)Д, уповноважений лише керівник оперативного підрозділу, якому і було скеровано відповідне доручення. Визначення керівником оперативного підрозділу конкретних виконавців НС(Р)Д носить організаційний характер і не потребує прийняття окремого процесуального рішення.
		Крім того, як на підставу для скасування судових рішень, у касаційних скаргах захисники вказують про те, що результати аудіо-, відеоконтролю мають бути визнані недопустимими доказами з огляду на відсутність у провадженні протоколу вручення потерпілому технічних засобів аудіо-, відеоконтролю, який має містити характеристики цих технічних засобів та носіїв інформації, та протоколу повернення засобів аудіо-, відеоконтролю.
		Наведені доводи сторони захисту, на переконання колегії суддів, не підлягають задоволенню з наступних підстав.
		Дослідженням матеріалів кримінального провадження встановлено, що у матеріалах наявний протокол вручення спеціальних технічних засобів, спрямованих на фіксацію ходу і результатів негласного розшукового заходу від 19 березня       2020 року, відповідно до якого старшим оперуповноважений 3 сектору ВБКОЗ УСБУ в Закарпатській області ОСОБА_30 у присутності старших оперуповноважений 3 сектору ВБКОЗ УСБУ в Закарпатській області ОСОБА_21 та ОСОБА_33 , громадянину ОСОБА_17 вручено спеціальні технічні засоби комплекс «Оберіг», комплекс «Сафарі», диктофон «Уніка», та роз`яснено правила користування цими пристроями.
		При цьому твердження сторони захисту про те, що у протоколі не вказано характеристики цих технічних засобів, не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону, оскільки зміст протоколу НС(Р)Д не суперечить положенням статей 99, 104, 105, 252 КПК.
		Так, об`єднана палата Верховного Суду в постанові від 29 березня 2021 року у справі № 554/5090/16-к (провадження № 51-1878 кмо 20), у постанові зазначила, що з огляду на те, що до державної таємниці належать відомості про номенклатуру, фактичну наявність спеціальних технічних засобів чи спеціальної техніки, призначених для здійснення та забезпечення оперативно-розшукової, контррозвідувальної чи розвідувальної діяльності, є державною таємницею і стосуються не тільки конкретного кримінального провадження, виходила з того, що їх розголошення без належних і обґрунтованих підстав загрожує національним інтересам та безпеці, поняття і ознаки яких визначені в Законі України від 21 червня 2018 року № 2469-VIII «Про національну безпеку України». 
		Таким чином, володіння зазначеними відомостями без належних на те підстав дає змогу зацікавленій стороні впливати на результати такої діяльності, що створює загрозу національним інтересам і безпеці. З цих підстав, обумовлених потребою зберігати таємні методи розслідування злочинів, ст. 246 КПК передбачено обмеження обов`язку розкриття у кримінальному провадженні відомостей про факт та методи проведення НС(Р)Д.
		Враховуючи, що стороною захисту під час розгляду кримінального провадження, так само й у касаційній скарзі, не наведено обґрунтування необхідності відкриття відомостей про ідентифікуючі ознаки спеціальних технічних засобів, призначених для негласного отримання інформації, а тому доводи сторони захисту про недопустимість як доказу протоколу вручення потерпілому технічних засобів, є безпідставними.
		Не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону і доводи сторони захисту про необхідність визнання недопустимими доказами результати НС(Р)Д у зв`язку з відсутністю у матеріалах провадження протоколів про повернення конфідентом технічних засобів після проведення НС(Р)Д.
		Також колегія суддів не може погодитися з доводами сторони захисту про незаконність проведення НС(Р)Д через відсутність добровільної заяви потерпілого про участь у таких діях, та постанови прокурора чи слідчого про залучення особи до конфіденційного співробітництва.
		Відповідно до ч. 1 ст. 275 КПК під час проведення НС(Р)Д слідчий має право використовувати інформацію, отриману внаслідок конфіденційного співробітництва з іншими особами, або залучати цих осіб до проведення НС(Р)Д у випадках, передбачених цим Кодексом.
		Залучення до конфіденційного співробітництва є не окремим різновидом НС(Р)Д, а складовим елементом їх проведення, що вбачається з положень ч. 2 ст. 246 КПК, де визначаються види НС(Р)Д, серед яких залучення до конфіденційного співробітництва відсутнє.
		Участь конфідента в контексті реалізації положень статей 223, 246, 271 КПК охоплюється змістом і є невід`ємною складовою процесуальної дії органу досудового розслідування, спрямованої на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.
		Враховуючи характер конфіденційного співробітництва, орган досудового розслідування сам визначає форми і способи його організації з урахуванням потреб розслідування, необхідності запобігти розголошенню факту і деталей такого співробітництва тощо.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, у постанові про проведення контролю за вчиненням злочину від 19 березня 2020 року прокурор постановив рішення про здійснення контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту із затриманням громадян ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 без втрати грошових коштів, з використанням відеозапису, фотографування, спеціальних технічних заходів та залученням до негласних слідчих дій ОСОБА_17 .
		Про вказані обставини повідомив також потерпілий ОСОБА_17 під час його допиту судом першої інстанції та зазначив, що добровільно без будь-якого примусу надав згоду на участь у проведенні НС(Р)Д.
		Отже, відсутність у матеріалах справи окремої постанови про залучення особи до конфіденційного співробітництва чи залучення до участі в НС(Р)Д як конфідента не свідчить про порушення вимог кримінального процесуального закону.
		Така позиція колегії суддів узгоджується з усталеною судовою практикою, а також відповідає правовому висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 25 вересня 2023 року у справі № 208/2160/18 (провадження № 51-1868 кмо 22).
		Безпідставними є доводи захисників про те, що прокурором не було санкціоновано використання грошових коштів під час контролю за вчиненням злочину у виді спеціального слідчого експерименту, оскільки така вказівка міститься у резолютивній частині відповідної постанови.
		Не є слушними є посилання захисників на те, що у постанові прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину від 19 березня 2020 року відсутні обов`язкові відомості про конкретну визначену суму, яку потерпілий мав би передати, оскільки вони не ґрунтуються на законі.
		Так, відповідно до ст. 251 КПК постанова слідчого, прокурора про проведення негласної слідчої (розшукової) дії повинна містити: 1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; 2) правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) Кримінального кодексу України; 3) відомості про особу (осіб), місце або річ, щодо яких проводитиметься негласна слідча (розшукова) дія; 4) початок, тривалість і мету негласної слідчої (розшукової) дії; 5) відомості про особу (осіб), яка буде проводити негласну слідчу (розшукову) дію; 6) обґрунтування прийнятої постанови, у тому числі обґрунтування неможливості отримання відомостей про кримінальне правопорушення та особу, яка його вчинила, в інший спосіб; 7) вказівку на вид негласної слідчої (розшукової) дії, що проводиться.
		Необґрунтованими колегія суддів вважає доводи захисників про те, що під час проведення досудового розслідування мало місце провокування правоохоронними органами вчинення злочину.
		Обґрунтовуючи свої доводи, захисники звертають увагу, що потерпілий          ОСОБА_17 діяв за вказівкою правоохоронних органів, оскільки саме він був ініціатором передачі грошей ОСОБА_7 .
		Відповідно до встановлених фактичних обставин, визнаних судом доведеними, вимагання грошей у потерпілого мало місце 17 березня 2020 року.
		З наданих стороною обвинувачення доказів, які були предметом оцінки судів попередніх інстанцій, вбачається, що дії правоохоронних органів на проведення НС(Р)Д стосовно ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 були вчинені саме після повідомлення ОСОБА_17 про вчинення злочину. До того жодних відомостей, що правоохоронні органи були обізнані про дії ОСОБА_17 , матеріали кримінального провадження не містять.
		Зі змісту оскаржуваних судових рішень (з показань потерпілого, з хронології подій звернення до правоохоронних органів, та подальші їхні дії в частині проведення НС(Р)Д) вбачається, що правоохоронні органи лише фіксували та спостерігали за тими подіями, які були раніше обумовлені між ОСОБА_7 та ОСОБА_17 .
		З огляду на викладене доводи про те, що правоохоронні органи не обмежились пасивним розслідуванням, колегія суддів вважає немотивованими, та такими, що спростовуються матеріалами кримінального провадження.
		Крім того, колегія суддів не може погодитися з твердженнями сторони захисту про те, що судами належним чином не досліджений висновок експерта № СЕ-129/109/10-27ВЗ/20 від 06 травня 2020 року.
		У касаційних скаргах захисники звертали увагу на те, що у висновку експерт вказав про неможливість ідентифікувати як голос ОСОБА_7 на записі, який було здійснено о 14 год 25 хв 19 березня 2020 року, що, на думку захисту, призвело до помилковості встановлення факту вимагання грошових коштів у потерпілого.
		Як вбачається з вироку місцевого суду, надаючи аналіз та оцінку висновку експерта № СЕ-129/109/10-27ВЗ/20 від 06 травня 2020 року, відповідно до абзацу першого висновку, голос у розмові, що зафіксований на носії інформації DVD-диску у аудіо-файлі під назвою 2020-03-19 12-59, належить громадянину ОСОБА_7 .
		Разом з тим, у другому абзаці експерт вказав, що не є можливим відповісти на питання «чи наявні голос та мовлення у розмовах, що зафіксований на носії інформації DVD-диску у аудіо-файлі під назвою 2020-03-19 12-59 та 2020-03-19 14-25», оскільки голос та мовлення фігуранта у записі не є придатним для порівняльного аналізу.
		Таким чином, у висновку експерта не констатовано, що голос на записі 2020-03-19 14-25 не належить ОСОБА_7 , а лише вказує, що голоси на двох аудіо-файлах не придатні для порівняння.
		Незважаючи на це, обставини, про які наголошують захисники у своїх касаційних скаргах, в цілому не спростовують висновків місцевого суду про вимагання ОСОБА_7 грошових коштів у потерпілого ОСОБА_17 , оскільки вказаний факт доводиться сукупністю інших доказів у справі, зокрема, протоколами НС(Р)Д, які були предметом ретельної перевірки судів першої та апеляційної інстанцій.
		Як вказують у своїх касаційних скаргах захисники матеріали кримінального провадження не містять доказів вчинення засудженими даного кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб.
		Проте з такими доводами захисників колегія суддів не може погодитися, оскільки фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, вказують на те, що дії засуджених були обумовлені єдиним умислом, який підтверджується сукупністю проаналізованих та належно оцінених прямих та непрямих доказів, зміст яких детально описаний у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.
		Безпідставними також є доводи про те, що між потерпілим ОСОБА_17 та ОСОБА_7 існували цивільно-правові зобов`язання, а тому дії останнього слід кваліфікувати за ст. 355 КК.
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, будь-яких угод між свідком ОСОБА_28 та ОСОБА_7 про передачу в оренду чи користування готельно-ресторанного комплексу «Віраж» не було. Крім того, під час судового розгляду було встановлено, що автомобіль, який був переданий у користування потерпілому, також ніколи не перебував у власності ОСОБА_7 .
		З огляду на викладене, суди дійшли правильного висновку про необґрунтованість позиції сторони захисту щодо наявності боргових зобов`язань у потерпілого ОСОБА_17 перед ОСОБА_7 .
		На переконання колегії суддів, правильною є кваліфікація дій ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_34 за ч. 2 ст. 189 КК, а саме як вимога передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим, обмеженні його прав і свобод (вимагання), вчинене за попередньою змовою групою осіб.
		Колегія суддів також не може погодитися з доводами сторони захисту про порушення судом апеляційної інстанції ст. 439 КПК.
		Відповідно до постанови Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року підставою для скасування ухвали апеляційного суду зазначено те, що всупереч вимогам статей 94, 370, 419 КПК апеляційний суд належно не перевірив і не проаналізував усіх доводів апеляційних скарг захисників та засуджених.
		Зокрема, як вказано у постанові суду касаційної інстанції, апеляційний суд лише обмежився констатацією відсутності в матеріалах кримінального провадження доказів законності вимоги ОСОБА_7 до потерпілого ОСОБА_17 щодо боргу в розмірі 15 000 доларів США, при цьому свого рішення з посиланням на відповідні норми закону не мотивував.
		Перевіряючи аналогічні доводи сторони захисту, суд апеляційної інстанції в ухвалі зазначив безпідставною версію про те, що між потерпілим ОСОБА_17 та ОСОБА_7 існували цивільно-правові зобов`язання, що виключає кваліфікацію дій останнього за ст. 355 КК.
		Апеляційний суд, діючи у відповідності до вимог ч. 2 ст. 439 КПК, дотримуючись положень ст. 419 КПК надав вичерпні відповіді в частині вказаних вище доводів, при цьому зазначив мотиви з яких він виходив, визнаючи такі доводи сторони захисту необґрунтованими.
		При цьому безпідставними є доводи сторони захисту про те, що суд апеляційної інстанції за наявності суперечностей у показаннях потерпілого та свідків повторно їх не допитав, про що просили захисники в апеляційних скаргах.
		Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, апеляційний суд дійшов переконання, що місцевим судом у повному обсязі досліджено докази у кримінальному провадженні з дотриманням засад безпосередності, у тому числі й допит потерпілих та свідків, таким доказам надано відповідну правову оцінку, з якою погодився й суд апеляційної інстанції.
		Таким чином, відмовляючи в задоволенні клопотання сторони захисту, апеляційний суд виходив із того, що всі докази у кримінальному провадженні були предметом дослідження суду першої інстанції, а сторона захисту не навела передбачених саме вимогами ч. 3 ст. 404 КПК підстав для повторного допиту потерпілого та свідків, а тому апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість відповідного клопотання.
		Колегія суддів погоджується з такою позицією апеляційного суду та не вбачає у даному випадку порушень вимог кримінального процесуального закону.
		Що стосується доводів прокурора про невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засуджених, то колегія суддів вважає їх безпідставними.
		Як вбачається з вироку суду першої інстанції, призначаючи вид та розмір покарання засудженим, місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно з ст. 12 КК відноситься до тяжких злочинів, під час його вчинення засуджені вчиняли активні насильницькі дії щодо потерпілого. Також судом першої інстанції взято до уваги дані про осіб засуджених, які є такими, що не мають судимості, ОСОБА_7 має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, ОСОБА_13 утримує одну малолітню дитину, відсутність обставин які б пом`якшували чи обтяжували покарання.
		У зв`язку з цим місцевий суд у вироку вказав про необхідність призначення засудженим покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 189 КК.
		Перевіряючи вирок суду в апеляційному порядку, апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, та у своїй ухвалі вказав, що призначене засудженим ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 покарання відповідає принципам законності, справедливості, обґрунтованості, індивідуалізації покарання, є необхідним та достатнім для їх виправлення та попередження вчинення інших злочинів, а тому не встановив підстав для задоволення касаційної скарги прокурора в цій частині.
		З такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується і колегія суддів, та вважає, що призначене засудженим у цьому кримінальному провадженні покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК.
		При цьому колегією суддів не встановлено порушень апеляційним судом вимог        ст. 419 КПК під час перевірки доводів прокурора про м`якість призначеного покарання.
		Крім того, прокурор у своїй скарзі вказує про те, що на даний час на розгляді суду перебуває кримінальне провадження, за вчинення ОСОБА_7 та ОСОБА_13 злочину, передбаченого ч. 3 ст. 146 КК. Також прокурор наголошує, що 21 березня 2023 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 255-1, ч. 1 ст. 255-2, ч. 2 ст. 309 КК.
		На думку прокурора, вказані обставини залишися поза увагою судів першої та апеляційної інстанції, що істотно вплинуло на призначення засудженим покарання в рамках цього кримінального провадження.
		Проте зазначені доводи прокурора є безпідставними та такими, що суперечать вимогам закону.
		Міжнародна правова практика регламентує концепцію щодо чіткого дотримання судами основних елементів верховенства права. До таких елементів, з-поміж іншого, відноситься принцип презумпції невинуватості.
		Принцип презумпції невинуватості закріплений у ратифікованих Верховною Радою України міжнародно-правових актах, зокрема у ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини та у п. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Також у п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
		Вказане положення становить основу для регламентації цього принципу й в національному законодавстві.
		Зокрема, відповідно до ст. 62 Конституції України та ч. 1 ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили.
		А тому суд позбавлений можливості давати правову оцінку діянням особи, які не є предметом розгляду кримінального провадження, якщо такі діяння особи ще не одержали правової оцінки з боку іншого суду, який таке кримінальне провадження розглядає.
		Така оцінка буде явним порушенням фундаментальних прав людини, оскільки презумпція невинуватості передбачає, з-поміж іншого, те, що «сторона обвинувачення має повідомити зацікавленій особі, у чому її обвинувачують, аби надати можливість підготувати і згодом представити свій захист, а також надати докази, достатні для обґрунтування обвинувального акта» (постанова ЄСПЛ в справі «Барбеба, Мессеге і Хабардо проти Іспанії»).
		Таким чином, за відсутності вироку суду, який набрав законної сили, наявність кримінального провадження, в тому числі на стадії його судового розгляду, не породжує правових наслідків для юридичної оцінки наступних чи попередніх діянь особи, у вчиненні яких вона обвинувачується, а є лише версією органів досудового розслідування, яку вони доводять на підставі обов`язку доказування відповідно до вимог ч. 1 ст. 92 КПК.
		Більше того, колегія суддів звертає увагу, що ст. 439 КПК закріплено особливості нового розгляду справи після скасування судового рішення судом касаційної інстанції.
		Зокрема, вимогами ч. 3 ст. 439 КПК констатовано, що при новому розгляді у суді першої чи апеляційної інстанції застосування суворішого покарання або закону про більш тяжке кримінальне правопорушення допускається тільки за умови, що вирок було скасовано у зв`язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання за скаргою прокурора, потерпілого чи його представника, а також якщо при новому розгляді буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжке кримінальне правопорушення, або якщо збільшився обсяг обвинувачення.
		Дослідженням матеріалів кримінального провадження встановлено, що вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 вересня 2020 року ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України, та призначено покарання         ОСОБА_7 у виді позбавлення волі на строк 4 роки, ОСОБА_13 - позбавлення волі на строк 3 роки, ОСОБА_8 - позбавлення волі на строк 3 роки, ОСОБА_9 - позбавлення волі на строк 3 роки.
		Ухвалою Львівського апеляційного суду від 18 травня 2021 року вирок місцевого суду змінено в частині визнання недопустимим доказом протоколу огляду місця події від 19 березня 2020 року в будинку на АДРЕСА_1 та неналежності як доказу протоколу слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_17 від 20 березня 2020 року. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
		Враховуючи, що ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 травня 2021 року було скасовано Верховним Судом не з підстав необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання, виходячи із вимог ч. 3 ст. 439 КПК, апеляційний суд був позбавлений можливості призначити засудженим більш суворе покарання, ніж те, яке призначено вироком місцевого суду, а тому доводи касаційної скарги прокурора не ґрунтуються на вимогах закону.
		Під час дослідження матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК, переглянув вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 за апеляційними скаргами засуджених, захисників та прокурора, ретельно перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, через які визнав такі доводи необґрунтованими.
		А тому, здійснюючи перевірку доводів апеляційних скарг в порядку апеляційної процедури, відповідно до вимог кримінального процесуального закону апеляційний суд надав таким доводам належну оцінку та з наведенням докладних мотивів обґрунтував прийняте рішення. При цьому порушень процесуального закону, які б давали підстави для скасування вироку, апеляційний суд не встановив.
		На переконання колегії суддів, ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою, вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, підстави для її скасування чи зміни відсутні, а тому доводи прокурора та захисників в цій частині є необґрунтованими.
		Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, не встановлено, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги захисників та прокурора залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
		ухвалив:
		Касаційні скарги адвокатів ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , які здійснюють захист засуджених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_12 , та касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 вересня 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 20 березня 2023 року стосовно ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 - без зміни.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                ОСОБА_2                             ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...